СКЛАДНЕ nРЕЧЕННЯ. ВИДИ СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ.

УТВОРЕННЯ nСКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ З ПІДРЯДНОЮ ЧАСТИНОЮ.

ДІАЛОГ nЛІКАРЯ З ХВОРИМ, ЩО МАЄ СИМПТОМИ ЗАХВОРЮВАННЯ НА СТЕНОКАРДІЮ

 

Складне nречення

Складним називається nречення, що складається з двох або кількох простих речень, об’єднаних в одне nціле за змістом та інтонацією.

Залежно від способу поєднання простих речень у складному розрізняються такі nосновні види складних речень: складні nсполучникові речення і складні безсполучникові речення.

Прості речення в складному втрачають інтонаційну завершеність. Інтонацію nкінця має все складне речення, а не кожне з простих, що входять до нього. Так, nу реченні Ішов дрібний густий дощик, і сіра імла застилала берег відбувається nпідвищення тону в кінці першої його частини, далі робиться пауза і пониження nголосу на останньому слові, що означає інтонаційну завершеність складного nречення.

Складні сполучникові речення поділяються на дві групи:

1) складні речення із сурядними сполучниками (складносурядні речення). У nскладносурядному реченні прості речення, що входять до нього, — рівноправні, nнезалежні одне від одного, тобто з’єднані сурядним зв’язком як однорідні члени nречення;

2) складні речення з підрядними сполучниками і сполучними словами n(складнопідрядні речення). У складнопідрядному реченні одне просте, що входить nдо його складу, залежить від іншого і з’єднане з ним підрядним зв’язком.

Складносурядне nречення

Складносурядним називається nречення, що складається з двох і більше простих речень, незалежних одне від nодного.

Прості речення з’єднуються в складносурядні речення за змістом, за nдопомогою інтонації або сполучників: 1. Шумлять поля, палають жаром nдомни, в садах плоди звисають важко з віт (В. Сосюра). 2. У долинах співали nструмки, і кожен з них мав свій голос (М. Стельмах). 3. Ліс одягався тоді у nжовте й червоне листя, а сонце обертало його у золото і вогні (М. nКоцюбинський).

Складносурядні речення зі сполучниками:

Єднальними (означають явища, nщо відбуваються одночасно чи послідовно): і, й, та (в nзначенні і), ні-ні, ані-ані.

Протиставними (означають явища, nякі чергуються, чи одне виключає інше): а, але, та (в nзначенні але), проте, зате, однак.

Розділовими (означають одне nявище, яке протиставляється іншому): або, чи, хоч, то … то, чи … nчи, хоч … хоч, або … або.

Прості речення, що входять до складу складносурядного, відокремлюються одне nвід одного комами. Кома перед сполучниками і або та (в значенні і) nне ставиться лише тоді, коли в складносурядному реченні є спільний другорядний nчлен, що відноситься до обох простих речень: За селом знов шелестіли nхліба й пахло полином (А. Головко). Вдалині поле ніби вогнем горить та річка nвиблискує на сонці.

Якщо в простих реченнях, з’єднаних сполучником і, говориться про швидку nзміну подій або явищ, то між такими простими реченнями ставиться тире:Розчинив nвікно — і весняна злива розірвала тишу.

 Складнопідрядним називається речення, у якому одне просте речення залежить від іншого і nпояснює його.

Складнопідрядне речення складається з головного і підрядного.

Головним називається nнезалежне, пояснюване речення, а підрядним — nзалежне, пояснююче. Підрядне речення відповідає на питання.

Святковим здається вечір, коли тобі добре попрацювалося вдень (О. nГончар). Головне речення — святковим nздається вечір, підрядне — коли тобі добре попрацювалося вдень. Підрядне nречення пояснює головне і відповідає на питання за якої умови?

Види nпідрядних речень

Підрядне речення поєднується з головним такими способами:

1. Сполучниками підрядності: що, щоб, як, якби, бо, немов, наче, nчерез те що та ін.

Як добре знати, що тебе веде твій власний шлях… (Л. nПервомайський). Якщо ти за nсвоє життя не посадив жодного дерева — плати за чисте повітря (О. Довженко). nСходив повний місяць, наче виринав з чорної хвилі (І. Нечуй-Левицький). Сполучники nпідрядності тільки з’єднують підрядні речення з головними, але членами речення nне виступають.

2. Сполучними словами, якими є відносні займенники хто, що, який, nчий, котрий у всіх відмінках та прислівниками де, коли, куди, nзвідки, як та ін.

Там, де сонце торкнулось вершечків дерев, nспалахнуло листя золото-зеленим вогнем (М. Коцюбинський). Як парость nвиноградної лози, плекайте мову (М. Рильський).

Сполучні слова поєднують підрядні речення з головними й одночасно є членами nпідрядного речення (у першому прикладі слово де — обставина nмісця; у другому як — обставина способу дії).

Головні речення, до яких належать підрядні, можуть мати вказівні слова:

Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив (Леся nУкраїнка). Тим, хто служить правді й миру, простягай, народе, руку щиру (М. nРильський).

Підрядне речення може стояти перед головним реченням, у середині головного nй після нього.

Підрядне речення відокремлюється від головного комою; якщо ж підрядне nстоїть у середині головного речення, то виділяється комами з обох боків:

Щоб не пломеніти горобині самотньо, посадив я поблизу неї нашу українську nкалину (І. Цюпа). У села, де немає молоді, немає майбутнього (М. Іщенко). Поле nвступило у тінь, бо наплинули з обрію хмари (П. Тичина).

Складнопідрядне nречення з підрядними означальними і підрядними з’ясувальними
nПідрядними означальними називаються речення, що пояснюють іменник у головному реченні й nвідповідають на питання який? яка? яке? які?

Небо, яке засіяли зорі, чудово заблищало (І. Нечуй-Левицький). Тигрицею, nяку печуть тавром, ревла земля під кінським копитом (Ю. Клен).

З головним реченням підрядні означальні можуть поєднуватися сполучними nсловами — займенниками який, котрий, чий, сполучними словами — nприслівниками де, куди, звідки, коли, як та сполучниками що, nщоб, мов, наче, неначе. У головному реченні можуть бути вказівні nслова той, такий.

Як радію за ту я людину, що загублену радість знайшла (В. Сосюра).

Підрядними з’ясувальними називаються речення, які пояснюють те, про що йдеться в головному nреченні, і відповідають здебільшого на питання непрямих відмінків:

Ніколи в бурі не загине (хто?), хто Прометея має дух (В. Сосюра). Хвала nтому (кому?), в кого душа орлина (Л. Дмитерко).

З головним реченням підрядні з’ясувальні пов’язуються сполучниками і nсполучними словами хто, що, щоб, який, чий, котрий, як, наче, ніби, nколи, куди, дета ін. У головному реченні цим сполучникам і сполучним словам nможе відповідати вказівне слово той у непрямих відмінках:

Хто посіяв вчасно, у того вродить рясно (Народна творчість). Він пишався nтим, що був сином своєї країни (О. Гончар).

Різновидом з’ясувального речення є так зване непряме питання, тобто nпитання, виражене підрядним реченням.

Порівняйте:

Пряме питання: 1. Учителька запитала: «Скільки посаджено дерев?» 2. nЯ запитав товариша: «Яку музику ти слухаєш?»

Непряме питання: 1. Учителька запитала, скільки посаджено дерев. 2. nЯ запитав товариша, яку музику він слухає.

У кінці речення з непрямим питанням знак питання не ставиться. Якщо ж nголовне речення саме є питальним реченням, то знак питання ставиться:

Чи не скажете, як мені пройтидо Андріївського узвозу? Чули ви, як nнапровесні жайворонкова пісня бриніла? (Леся Українка)

 Складнопідрядні речення з підрядними nобставинними

Підрядні обставинні речення поділяються на такі види: підрядні місця, часу, nступеня і способу дії, мети, причини, умовні, допустові, наслідкові.

Підрядними місця називаються nречення, що вказують на місце дії в головному реченні і відповідають на nпитання де? куди? звідки?

Де кров текла козацькая, трава зеленіє (Т. Шевченко). Хилилися густі лози, nзвідки вітер віє (Народна творчість).

Підрядні речення місця поєднуються з головними реченнями за допомогою nсполучних слів де, куди, звідки. У головному реченні часто nвживаються вказівні слова там, туди, звідти, що є обставинами nмісця.

Підрядними часу називаються nречення, що вказують на час дії в головному реченні і відповідають на nпитання коли? відколи? як довго? з якого часу? до якого часу?

А мамина колискова звучить найніжнішою музикою і тоді, коли посрібляться nнаші скроні (Н. Дмитровська). І складаються строфи-куплети, коли серце болить і nплаче (С. Пушик). Не пробуй з ковалем у кузні розмовлять, як молоток його з nковадлом у розмові (М. Рильський).

З головним реченням підрядні часу поєднуються за допомогою сполучних слів і nсполучників коли, поки, доки, ледве, скоро, щойно, як, тільки, як тільки nтощо.

Для зв’язку підрядних речень із головним можуть також слугувати nсловосполучення, до складу яких входять сполучники підрядності: після nтого як, у той час як, відтоді як, з того часу як, у той час коли та nін.

Найчастіше перша половина цих словосполучень входить до складу головного nречення, а друга — підрядного: Бо пісня доти ще жива, допоки хтось її nспіває (Г. Чубач).

Підрядними ступеня і способу дії називаються речення, що вказують на ступінь і спосіб дії головного nречення і відповідають на питання якою мірою? наскільки? як? у який nспосіб?

У світі все було так (як?), як сто, і тисячі, і мільйони років тому (Ю. nЗбанацький). Пісенність ІПевченкової лірики nнастільки приваблива і природна (якою мірою? наскільки?), що багато його поезій nстали народними піснями (О. Гончар).

Підрядні ступеня і способу дії приєднуються до головного речення nсполучниками ніж, чим, як, мов, немов, наче, неначе, ніби. У nголовному реченні здебільшого вживається вказівне слово так.

Підрядні ступеня і способу дії можуть вказувати і на ступінь вираження nякості: Скільки зір у високім небі, стільки співів у серці моїм (В. nСосюра). Вона засоромилась вся, аж сльози заблищали на очах (М. Коцюбинський).

Різновидом підрядних способу дії є підрядні порівняльні.

Вогонь то здіймався, то падав, наче дихали груди (М. Коцюбинський). Видно, nхоч голки збирай (Народна творчість).

Порівняльні сполучники як, мов, немов, наче, неначе, ніби, nніж часто приєднують неповні підрядні речення, що називаються nпорівняльними зворотами:

Навколо стало видно, як удень (В. Козаченко). На хвилину залягла тиша і nнатяглася, наче струна (М. Коцюбинський).

ЦЕ nТРЕБА ЗНАТИ!

Якщо порівняльний зворот входить до складу присудка, то він комою не nвідокремлюється: Руки зробилися як лід. Він був неначе і сонний (М. nКоцюбинський).

Підрядними мети називаються nречення, що вказують, з якою метою відбувається дія головного речення, і nвідповідають на питання для чого? з якою метою?

Я для пісні вікно розчинив, щоб вона залила мою душу весною (В. Сосюра).

Підрядні речення мети приєднуються до головного сполучником щоб. У nголовному реченні вживаються вказівні слова для того, з тим.

Присудок у підрядних реченнях мети найчастіше виражається неозначеною nформою дієслова:

Щоб рибу з’їсти, треба в воду лізти (Народна творчість).

Підрядними причини називаються nречення, що вказують на причину того, про що йдеться в головному реченні, і nвідповідають на питання чому? через що? з якої причини?

Підрядні речення причини приєднуються до головних сполучниками бо, nтому що, від того що, через те що. Сполучення тому що, від nтого що, через те що інколи можуть розриватися; тоді кому ставимо nперед сполучником що:

Ми повинні виграти матч, тому що краще підготувалися до змагань. — Ми nповинні виграти матч тому, що краще підготувалися до змагань.

Підрядними умовними називаються nречення, що вказують, за якої умови можливе те, про що йдеться в головному nреченні, і відповідають на питання за якої умови?

Якби я турбувався лиш про себе, вже б онімів давно від самоти (Д. Павличко). nЯкщо на Василів вечір (14 січня) зірок на небі рясно — чекайте ягідного літа (3 nкалендаря).

З головним реченням підрядні умовні поєднуються сполучниками коли, nякщо, якби, як та ін. Цим сполучникам у головному реченні може nвідповідати сполучник то:

Як виросту, збудую хату, над дахом колесо приб’ю… (Д. Павличко).

Підрядними допустовими називаються речення, які вказують на умови, незважаючи на які або nвсупереч яким відбувається дія, виражена в головному реченні, і які nвідповідають на питання незважаючи на що?

У полі ще лежав сніг, хоч весна брала своє.

З головним реченням підрядні допустові поєднуються сполучниками хоч, nхоча, хай, нехай, дарма що, незважаючи на те що та ін.

Якщо підрядне допустове речення стоїть перед головним, то між реченнями nможуть вживатися протиставні сполучники а, але, зате, однак, проте.

Де б я не був, а все ж думками лечу в Донеччину свою (В. Сосюра).

Окрім сполучників, підрядні допустові поєднуються з головним реченням nсполучними словами скільки, як з підсилювальною часткою не.

Скільки на море не дивись, воно ніколи не набридне. Як вовка не годуй, він nусе в ліс дивиться (Народна творчість).

Підрядними наслідковими називаються речення, у яких вказується на наслідок дії головного nречення і які відповідають на питання внаслідок чого?

Теплий туман слався по полю і наливав балку посамі вінця, так що дерева nпотопали в ньому (М. Коцюбинський).

З головним реченням підрядні наслідкові поєднуються сполучником так nщо.

ЦЕ nТРЕБА ЗНАТИ!

Підрядні наслідкові слід відрізняти від підрядних способу дії, які nприєднуються сполучником що до вказівного слова так: У кімнаті стало nтемно, так що довелося увімкнути світло (підрядне способу дії).

 Складнопідрядні речення з кількома nпідрядними

Складнопідрядні речення з кількома підрядними поділяються на супідрядні та nпослідовною підрядністю.

У супідрядних реченнях усі підрядні залежать від головного речення.

Розрізняють такі види супідрядних nречень:

1. Підрядні речення відносяться до одного з членів головного речення і nвідповідають на те саме питання:

Сідай, Володю, та розкажи нам про себе, звідки ти родом, як став переможцем n(3 журналу). Сідай, Володю, та розкажи нам про себе (що?) звідки ти родом, n(що?) як став переможцем.

2. Підрядні речення відносяться до різних членів головного речення:

За селом, що розстелилося перед ними в буйній зелені, похмуро здіймалась, nяк величезний верблюд, двогорба висота (О. Гончар). За селом похмуро здіймалась nдвогорба висота, що розстелилося перед ними (яка?) в буйній зелені (як?) як nвеличезний верблюд.

Супідрядні речення можуть поєднуватись одне з одним єднальними nсполучниками:

Їздові підкладали під колеса каміння, щоб підводи не скочувались назад і nконі відпочивали (О. Гончар).

Якщо супідрядні речення поєднуються єднальним сполучником, то перед nсполучником і, що не повторюється, кома не ставиться.

У реченнях з послідовною підрядністю кожне з наступних підрядних залежить nвід попереднього підрядного: перше стоїть при головному (підрядне першого nступеня), друге залежить від першого підрядного (підрядне другого ступеня), nтретє — від другого підрядного (підрядне третього ступеня), четверте — від nтретього підрядного (підрядне четвертого ступеня) тощо.

 

Тренувальні nвправи

  Складіть nречення з наведених слів.

         Аудиторія, часто, я, nручка, забувати.

         Щомісяця, одержувати, nлист, відібрати, старший.

         Він, гуляти, часто, парк, nзі, своя, подруга, хороша.

         Жити, давно, я, велике, nце, місто.

Опрацюйте зміст таблиці. nВивчіть, як утворюються складнопідрядні речення із підрядними з’ясувальними

СКЛАДНОПІДРЯДНЕ РЕЧЕННЯ З ПІДРЯДНИМ З’ЯСУВАЛЬНИМ

 

        

З двох простих речень побудуйте одне nскладне.

         Це студентський nгуртожиток. У цьому гуртожитку живуть іноземні студенти.

         У центрі міста є nмолодіжний клуб. У цьому молодіжному клубі відпочивають дівчата і хлопці.

         Ось нова світла їдальня. У nцій їдальні снідають, обідають і вечеряють школярі.

         У музеї є виставка. На цій nвиставці можна купити гарні картини.

         Читальний зал працює до 20 nгодини. У цьому читальному залі можна взяти потрібні підручники.

 

З двох простих речень побудуйте одне складне.

         Я залишив записку другові. nЦього друга я чекав 2 години.

         Андрій привітався із nсусідом. Цього сусіда він зустрічає щоранку.

         Це картина. Цю картину nнамалював мій знайомий художник.

         У лабораторії стояли різні nприлади. Ці прилади викладач показував студентам.

         Студенти зрозуміли nскладний матеріал. Цей матеріал викладач пояснював на останньому занятті.

 

Поставте дієслово у минулому і майбутньому часі. nСкладіть з ними речення.

         святкувати, оглядати, nвчити, читати, купатися, нагадувати, лікувати, їхати, ходити, пити.

 

Поставте іменники чоловічого роду в родовому відмінку nоднини, складіть речення.

Поет, лікар, декан, світ, магазин, шлунок, рецепт, бинт, Самір, професор.

 

Поставте слова з дужок у потрібному відмінку:

Ми слухали розповідь про (історія місто).

Т. Шевченко був (видатний український поет).

Студенти розмовляли (відомий професор).

Я був на стадіоні (свої друзі).Поставте у потрібному відмінку слова з nдужок:

Я показав зошит з української мови (наш викладач).

Нам подобається навчатися у (медичний університет).

Я дуже хочу зустрітися (мої дорогі батьки).

Я хочу бути (хороший лікар).

Лікар подає допомогу (хворий пацієнт).

Студенти побували на екскурсії (історичний музей).

Цікаві книжки ми беремо (університетська бібліотека).

Мій батько працює (аптека), а я буду працювати (лікарня).

Лікар дав термометр (хворий), щоб той поміряв (температура).

Сьогодні (мій друг) день народження.

Він запросив у гості (свій дорогий друг).

Лекцію з анатомії читав (студенти) хороший професор.

Ми були на екскурсії (картинна галерея).

Студент зателефонував (своя молодша сестра).

Я купив у кіоску дві (нова книжка) і (вечірня газета).

На гістології ми робили (цікаві експеримент).

 

Відповідайте на питання:

Яким лікарем ти хочеш бути?

Коли ти встаєш вранці?

Де ти гуляєш у неділю?

Як ти читаєш українською мовою?

Котра зараз година?

Як називається столиця вашої країни?

Які книжки ти любиш читати?

Коли ти ходиш у бібліотеку?

Де ти відпочиваєш влітку?

На якому курсі ви вивчаєте анатомію?

Коли ти робиш зарядку?

Яка сьогодні погода?

З ким ти живеш у кімнаті?

Де працюють твої батьки?

Коли ти їдеш додому?

У якому місті живе твоя сім’я?

У тебе є українські друзі?

У якій лікарні ти був на практиці?

Де знаходиться педіатричне відділення?

Що ти робиш у неділю?

Коли ти вчиш українську мову?

Яка пора року вам подобається ?

Де живуть ваші батьки ?

Коли ви розмовляєте з батьками по телефону ?

Де ти купуєш ліки?

Коли ти слухаєш радіо?

Хто лікує хворих?

Як ти розмовляєш українською мовою?

Де ти відпочиваєш влітку?

Коли ти вчиш українську мову?

Як розмовляють студенти українською мовою?

Де знаходиться твій гуртожиток?

Що ти робив учора ввечері?

Кому ви обіцяли часто телефонувати?

Кому лікар не дозволяє курити?

 

Прочитайте nслова, словосполучення та речення, що характеризують скарги хворого.

Болить серце.

Болить серце і в грудях, ось тут.

Напад болю. Біль нападами.

Серце стискає. На серце тисне.

Біль віддає у ліву руку.

Відчуваю біль у цьому місці.

Біль з’являється, коли несу щось важке, піду швидше, піднімаюся сходами чи nхвилююсь.

З’являється задишка. Іноді задишка з’являється під час сну чи відпочинку.

Напад триває хвилин п’ ять.

Допомагають валідол і нітрогліцерин.

 

Прочитайте назви захворювання та його симптоми.

Стенокардія. Стенокардія напруження. Стенокардія спокою. Стискальний біль. nСтискальний біль у ділянці серця. Стисний біль. Стисний біль за грудниною. Біль nу ділянці серця стискального (стисного) характеру. Нападоподібний біль. Біль у nділянці серця і за грудниною нападоподібного характеру. Напад болю. Відчуття nболю. Больовий напад. Больове відчуття. Біль у стані спокою. Біль під час nфізичних напружень і через психоемоційні впливи. Задишка при фізичному nнавантаженні. Біль локалізується в ділянці серця. Іноді біль супроводжується nвідчуттям страху смерті. Тривалість больового нападу – декілька хвилин. nБольовий напад зникає з припиненням фізичного навантаження.

 

Сформулюйте репліки-запитання, щоб розпитати хворого nпро…

1.     Характер болю.

2.     Інтенсивність болю.

3.     Локалізація больових відчуттів.

4.     Умови виникнення нападів болю.

5.     Тривалість больових відчуттів.

6.     Додаткові відчуття.

7.     Повторення нападів болю.

 

Розкажіть, чим вам подобається професія лікаря і чому nви хочете стати лікарем. Використовуйте складнопідрядні речення з підрядними nз’ясувальними та складнопідрядні речення з підрядними мети.

 

Доповніть речення підрядною частиною зі сполучниками якщо, коли.

 

Я добре знатиму українську мову, якщо ______________________.

Я стану хорошим лікарем, якщо ______________________.

Ми зможемо відвідати музей, якщо______________________.

Якщо ______________________, то менше хворітимеш.

Якщо ______________________, то багато знатимеш.

Все можуть зробити людські руки, коли ______________________.

Коли ______________________, то легше житимеш.

 

Поставте подані іменники у знахідному відмінку однини, nвведіть їх у речення.

Лікар – ______________________.

Лікарня –

Анатомія –

Студент –

Подруга –

Година –

 

Доповніть речення підрядним, поставте до нього nпитання.

Треба       nсистематично       nзайматися       nфізкультурою       nі       спортом,       nщоб …

Хворий звернувся до лікаря, щоб….

Студенти-іноземці          nсерйозно    вивчають   українську мову, аби….

Я відвідав краєзнавчий музей для того, щоб…

 

Перебудуйте речення, замінивши підкреслені nсловосполучення підрядними реченнями мети.

Вчені-медики серйозно працюють у галузі генетики для продовження життя nлюдей.

Для тренування пам’яті треба багато працювати над собою.

Для успішного навчання студентів викладачі застосовують комп’ютерні nтехнології.

Для боротьби з алкоголізмом медики радять вживати новий препарат n„Алкамін”.

 

Із наведених слів побудуйте речення. У них вживайте nіменники у місцевому відмінку.

Я, гуртожиток, жити. Кімната, багато, світло, простір. Килим, підлога, nлежати. Стіл, ваза, стояти, квіти. Я працювати, комп’ютер. Щотижня, одержувати, nлисти, від, батьки. Листи, вони, писати, новини, про. Я вчитись, академія, nмедична, часто, бувати, бібліотека. У, неділя, з, ходити, гуляти, парк, у, nтеатр. Ми, бути, на, вистави, видатні, артисти, бачити.

 

Доповніть речення підрядним, поставте до нього nпитання.

 

Треба систематично займатися фізкультурою і спортом, щоб…

Хворий звернувся до лікаря, щоб…

Студенти-іноземці серйозно вивчають українську мову, щоб …

Я відвідав краєзнавчий музей для того, щоб….

 

Перебудуйте речення, замінивши підкреслені nсловосполучення підрядними реченнями мети.

 

Вчені-медики серйозно працюють у галузі генетики для продовження життя nлюдей.

Для успішного навчання студентів викладачі застосовують комп’ютерні nтехнології.

Для боротьби з алкоголізмом медики радять вживати новий препарат n„Алкамін”.

Розкрийте дужки, поставивши подані слова у родовому nвідмінку.

У понеділок я пішов на прийом до (лікар). У (я) не було (біль), (нежить), nале була температура Сів біля (стіл) і уважно слухав (терапевт), який nрекомендував ввечері випити (гарячий чай), (аспірин). Для таких (ліки) не треба nвиписувати (рецепт). Я подякував за поради і пішов у гуртожиток.

 

Допишіть підрядне речення, яке починалося б nсполучниками ЯКИЙ? nКОТРИЙ?

Портрет Лесі Українки він вирізав з журналу і наклеїв на першу сторінку nзаписничка, який…

Туди він записував найвлучніші  вирази, афоризми з віршів поетеси, …

Леся Українка, …, була прикладом мужності, сили волі, гордості. Поетеса nнавчила його захоплено дивитися на людину, природу, світ, …

 

Допишіть речення, запам’ятайте сполучники у допустових nпідрядних реченнях. 

Незважаючи на те, що вранці йшов дощ, … Хоча була рання весна, … Дарма nщо стояло тихе сонячне безвітря, … Хоча й гнітила втома, … Скільки не дивись nна море, …

 

Із двох простих речень утворіть одне складне, nвикористовуючи слова ЯКИЙ, КОТРИЙ.

До нас у кімнату зайшов викладач. Він веде практичні заняття з гістології.

Щитовидна залоза – орган. Він акумулює в собі половину всього йоду в nорганізмі. Чудовим антивірусним і антибактеріальним засобом є мед. Його можна nвживати по 2 чайні  ложки під час їжі чи додавати у воду з оцтом і пити.

Часник корисний вмістом вітамінів і протизапальною дією. Він вирощується а nприсадибних ділянках.

 

Знайомство з Україною

1. Уважно прочитайте українські прислів’я та приказки. Чи  є nвідповідники цих народних шедеврів у вашій мові?

Слово до слова – зложиться мова.

Говори мало, слухай багато, а думай ще більше.

Не говори, що знаєш, але знай, що говориш.

Слово – не горобець, вилетить – не впіймаєш.

Слово – не стріла, а глибше ранить.

Ворона проворонила вороненя.

 

2. Уважно прочитайте українські скоромовки. Вчіться правильно артикулювати nголосні і приголосні української мови

Сидить Прокіп – кипить окріп,

Пішов Прокіп – кипить окріп.

Як при Прокопові кипів окріп,

Так і без Прокопа кипить окріп.

Перепел підпадьомкує, перепілка перепідпадьомкує, а маленькі перепеленята nперепідпідпадьомкують.

Через грядку гріб тхір ямку.

          

3. Прочитайте текст. Випишіть складні речення.

УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДНИЙ КОСТЮМ

Кожен народ вкладає у своє вбрання чимало вигадки, майстерності й nвинахідливості. Український, звичайно, також.

Український народний костюм радує око розмаїттям барв, крою, оздоблення, nособливо вишивкою.

Вишиванки носили як чоловіки, так і жінки. Для вишивки підбирали нитки nрізних кольорів.

Крім вишиванки, до складу жіночого костюма входила плахта – спідниця з nвовняної тканини. Підперізували плахту крайкою – поясом з грубої тканини з nкитицями. Заміжні жінки носили очіпок – головний убір у вигляді шапочки.

Чоловіки й жінки (особливо на Буковині, на Волині та в Карпатах – на nГуцульщині) носили кептар – верхній одяг із сукна або хутра з багатою вишивкою nта оздобленням. На ноги взували чоботи, а також плетені із лика постоли – м’яке nшкіряне взуття, яке прив’язували до ніг мотузками.

До вбрання жінки та дівчата добирали яскраві стрічки, намиста, ґудзики, nквіти.

Чимало елементів українського народного костюма використовується для nмоделювання й сучасного одягу.

 

Зіставте речення, поясніть спільні nта відмінні їх риси.

1. Добро і краса житимуть вічно. 2. Я вірю, що добро і nкраса житимуть вічно. 3. Я вірю: добро і краса житимуть вічно. 4. Краса nбезсмертна, і добро житиме вічно.

Випишіть із поданих речень складні, nвизначте граматичні nоснови, кількість частин. Поясніть художньо-виражальні nзасоби поетичної мови.

1. Не повернуть козаки з походу, Не заграють сурми на nзорі… Будуть вік стояти біля броду Посивілі верби-матері. 2. Я хотів би, як nти, прожити, щоб не тліти, а завжди горіть… 3. Я для тебе горів, Український nнароде, Тільки, мабуть, Не дуже яскраво горів. 4. Ображайся на мене як nхочеш, і презирством убий мене — Все одно я люблю твої очі і волосся твоє nсумне. 5. Коли б я вірить став у Бога, То Бог на тебе схожим був. 6. І будеш ти nу кожному диханні, і будеш ти навіки при мені Гасить зірки очима на світанні, nПалить мене в безжальному вогні. 7. О жорстока! Щастя хоч краплину В душу мою nзмучену згуби — Полюби і зрадь через хвилину, Та хоч на хвилину полюби! (З тв. nВ. Симоненка)

Визначте серед наведених речень nскладні з підрядними nз’ясувальними, поясніть розділові знаки.

1. Про нас думають, виходячи з того, що ми робимо, nякий маємо вигляд, що ми кажемо і як ми це кажемо. 2. Грецький філософ Геракліт nякось сказав своїм учням, що все змінюється, окрім закону змін. 3. Відчуття nвласної значущості є однією із тих рис, яка відрізняє людину від тварини. 4. nЄдиний спосіб на землі вплинути на іншу людину — це говорити про те, чого вона nхоче, і навчити її, як здобути бажане. 5. Якщо ви хочете мати однодумців, nставтесь із співчуттям до думок і бажань інших. 6. Ніколи не кажіть nлюдині, що вона помиляється. 7. Робіть так, щоб те, на що ви nспрямовуєте людей, здавалося їм нескладним. (За Д. Карнегі)

Схарактеризуйте складні речення з nпідрядними місця nта часу, поясніть пунктограми.

1. Де кров текла козацькая, трава зеленіє (Т. nШевченко). 2. Лесі Українці було тринадцять років, коли вона надрукувала в nжурналі свій перший поетичний твір (3 журналу). 3. Хмельницький відновлює nукраїнський політичний організм там, де він давно перестав існувати, створює nмогутнє високоорганізоване військо. 4. У час, коли більшість масових повстань у nЄвропі Нового часу зазнали поразки, Велике Українське повстання 1648 р. nперемогло (3 тв. О. Субтельного). 5. А він пригадує село, в садку налиті сонцем nсливи, там, де дитинство протекло. 6. Туди, на залиту вогнем Україну, летить nмоє серце, летить (З тв. В. Сосюри).

Знайдіть складні речення з nпідрядними способу дії, ступеня, порівняння.

1. Зло нічого не дає, крім зла. Вмій прощати, як nпрощає мати. За добро добром спіши воздати — мудрість завше доброю була (М. nЛуків). 2. Хай спогади линуть за вітром, немов голубі пелюстки (М. Рильський). n3. І світлість звуків, мов роса на землі. І синя тінь, мов тон віолончелі (М. nБажан). 4. Ненависть воюючих була такою великою, незліченні маси обох сторін nтак пристрасно жадали загибелі одна одній, убитих було так багато, що смерть nчасом ніби відмовлялась приймати загиблих (О. Довженко). 5. На плесі вода така nтемна, ніби на чорному камені настояна (М. Стельмах).

Серед поданих речень знайдіть nскладні з підрядними причини.

1. Витри піт солоний із чола І трудись, забувши про nутому, Бо людина ціниться по тому, Чи вона зробила, що могла. 2. Приїжджайте nчастіше додому, Щоб не мучила совість потому. Бо не вічні ні батько, ні мати, nЗавтра можете їх не застати. 3. Суть дружби є самопожертва, тому й нелегко nдругом буть (3 тв. М. Луківа). 4. Що ти любиш мене та жалуєш, від того і я така nвеселенька (Г. Квітка-Основ’яненко).

Допишіть пропущену частину складного nречення з підрядним мети.

1. Щоб рибу їсти… (треба в воду лізти). 2. Щоб nздобути справжню незалежність…. 3. Для того щоб тебе поважали…. 4. Щоб бути nзагартованою людиною, слід…. 5. Щоб стати вчителем, необхідно… .

Серед поданих речень знайдіть nскладні з підрядними допустовими. Поясніть їх стилістичні особливості.

1. І куди б не вертався мій шлях, У якій би не був nдалечіні, Серцем я у лугах і степах — На Вкраїні, на милій Вкраїні. 2. Рубінові nґрона обтяжують віти, Колише калину малиновий вітер. 3. Таку тебе запам’ятав, nТаку тебе люблю і нині, Дарма, що зморшки час поклав І притуманив очі сині (З nтв. М. Луківа). 4. У які б краї не водили мене нескінченні дороги — звідусіль nвабив і кликав до себе ласкавий голос Росі — річки дитинства мого, милого й nдалекого (Г. Сіра). 5. Хоч ми собі брати, але наші кишені не сестри. 6. Хоч на nсподі лежатиму, та у вічі плюватиму (Народна творчість).

Накресліть моделі складнопідрядних nречень, визначте типи підрядних.

1. А через рік померла удова. Зосталась хата і городу nлатка, І на могилі — квіти і трава, І честь, яку не зрадила солдатка. 2. Неначе nтіло без душі, Оселя, де немає жінки. 3. Вона мене навідує щоніч, Як не хитруй n— нічого не сховати. Стоїть за крок і не відводить віч, і не збагнеш, Вітчизна nто чи мати (3 тв. М. Луківа). 4. А цей ночами все сичить і свище, хоч вже nперетворивсь на порошок: — Чого могила у сусіда вища і домовина довша на nвершок?.. (В. Симоненко).

Знайдіть складні речення з nпідрядними умовними.

1. Коли є до чого жагота, то кипить у руках робота. 2. nЯк будеш з правдою кохаться, то не будеш паном зваться. 3. Коли дихнуть усі nлюди, то вітер буде. 4. Безглуздо керувати іншими, якщо не вмієш керувати nсобою. 5. Якби не було «якби», то кожен був би досконалий. 6. Тоді ціну йому nзнаєш, як його втрачаєш. 7. Хто хоч один раз украде, той назавжди злодієм стає. n8. Побить, то й аби-хто знайдеться, от інше діло — пожаліть (Народна nтворчість).

Знайдіть складнопідрядні речення з nпідрядними наслідковими та підрядними мети. Обґрунтуйте рішення.

1. Я воскрес, щоб із вами жити Під шаленством весняних nзлив. 2. І хочеться бути дужим, І хочеться так любить, щоб навіть каміння nбайдуже Захотіло ожити і жить! З. І наша юність буде хай такою, Щоб їй ніхто не nзаздрити не міг! 4. Виніс край мій жорстоку муку, Щоб сьогодні ожив твій край. n5. Світ зігрів він своєю любов’ю, Переміряв шляхи вікові, Щоб ніколи конвалії nкров’ю Не ридали ніде в траві (З тв. В. Симоненка). 6. Місяць, підводячись nвгору, пірнає в загустілу хмару так, що видніється лише срібний край (М. nСтельмах). 7. Листя горобини з зеленого стало жовтим, так що його важко було nвідрізнити від ягід (В. Гжицький).

Випишіть речення із супідрядністю, а nпотім — з послідовною підрядністю. Поясніть усі пунктограми.

1. Ні перед ким не станеш спину гнути,

Не віддасися ворогу в ясу,

Якщо ти зміг, товаришу,

збагнути свого народу велич і красу.

 

2. Хто тебе любов’ю обікраде,

Хто твої турботи обмине,

Хай того земне тяжіння зрадить

І з прокляттям безвість проковтне.

 

3. Як хороше радіти без причини,

Коли на місто сутінь опада,

І чується, як тихо, безупинно

Дзюрчить у стоки весняна вода.

 

4. Ти не можеш мене покарати

Блискавками з-під милих брів,

Бо тебе я навіки втратив

Ще до того, як вперше стрів

(3 тв. В. Симоненка).

 

Знайдіть безсполучникові складні nречення, поясніть розділові знаки.

1. Гляди, не забудь: людиною будь! 2. Не всяка nстежечка без спориша, не в кожної людини добра душа. 3. Вік прожить — не поле nперейти. 4. Хлопці б’ються чорт зна за що: хоч красива, та ледащо. 5. Рідної nматері слівце — як літнє сонце: бо хоча й єсть на світі хмарненько, а все-таки nвід нього тепленько. 6. Закинь назад — попереду знайдеш. 7. Є — слово, як мед nсолодке; нема — слово, як полин гірке. 8. Земля наша мати: всіх зрівняє і nпомирить (Нар. творчість).

 

Поясніть розділові знаки у nбезсполучниковому складному реченні.

1. Тут, за хатою на осонні, росли вишні вздовж nдерев’яної огорожі, за ними купчилися кущі малини та смородини. 2. Зима nпритрусила землю пухнастим снігом, дуби-велетні позодягалися у сиво-золоті nкожухи, берези стоять непогасними свічками, стовбури грабів чорні, …грона nкалини мерехтять рубіновою кров’ю, снігурі жаристо квітнуть на кущах, сяє nсоснова глиця, вітер дихає шпарким морозцем (3 тв. Є. Гуцала). З. У ново nпобудовану хату насамперед вносять ікони і вішають їх у красному куті; під nними, на покутті, ставлять діжу; на стіл кладуть хліб із сіллю (Г. Вулашев). 4. nПрикмети ясної сухої погоди: вночі було тихо, вранці піднявся вітер, вдень він nпосилився, в надвечір’я стих (Нар. прикмети). 5. Ніхто не знає: тільки баба та nвся громада, тільки сич та сова, та людей півсела! 6. Менше говори — більше nпочуєш (Народна творчість).

Перебудуйте речення так, щоб вийшли nбезсполучникові складні конструкції.

1. Він зрозумів, що життя дається лише один раз і nдвічі молодим не бути. 2. Золотіє вечірня тополя, Й дивним світлом горять небеса, nПокотилась зоря, мов сльоза, У долоні пшеничного поля. 3. Доброта — це наче nруки мами, на яких тримається життя (3 тв. М. Луківа). 4. Якщо раніше встанеш, nто більше діла зробиш. 5. Наука вчить багато, а життя — ще більше. 6. Найшла nкоса на камінь, бо коса не втне, а камінь не подасться! (Народна творчість)

Знайдіть складні речення з різними nвидами зв’язку, поясніть розділові знаки.

1. Моя осіння туга, лагідна і ніжна, Крізь срібло nзгаслих вечорів пливе, Як лебідь білосніжний, У смутку тихому покинутих ставків n(Ю. Клен).

2. Не Лев, а Діва — наш відвічний знак. Не гнів, а nніжність — наша вічна сила (О. Теліга). 3. Воно мало жорсткі риси побіля вуст і nбіля очей — таке обличчя намалював би старовинний художник на дубовій дошці, nзображуючи Богоматір чи святу; материна голова якраз затуляла сонце, і його nпроміння, іскрячись у розмаяних чорних косах і обертаючи їх на яскраві, такі nпрозорі срібні волоконця, творило довкола материної голови мерехтливий німб (Є. nГуцало). 4. А встане сонце із огнистих плес, Заллє проміння землю світанкову, Й nзірки додолу спустяться з небес І на людей обернуться ізнову (М. Луків). 5. nВона посміхнулась, красива і сива, як доля, Махнула рукою- — злетіли увись nрушники. «Лишайтесь щасливі!» — і стала замисленим полем На цілу планету, на nвсі покоління й віки (Б. Олійник).

Перепишіть, розставляючи коми між nчастинами складносурядних і складнопідрядних речень.

1. Бринять живою радістю ліси як ранок спалахне на nнебокраї як сонце огняне завісу піднімає із їх первісної і чистої краси (В. nСимоненко). 2. Із поля дівчина утомлена прийшла і хоч вечеряти дбайлива кличе nмати за сапку — і в квітник де рожа розцвіла. 3. Та знай що тільки тут де nневгамовний труд землі насиченій родюче лоно ранить доспіють ягоди і радощі nпостануть. 4. Той хто любить паростки кленові хто діброви молоді ростить сам nдостоїн людської любові бо живе й працює для століть! (З тв. М. Рильського) 5. nНехай серця не знають супокою хай обганяють мрії часу біг і Наша юність буде nхай такою щоб їй ніхто не заздрити не міг! (В. Симоненко). 6. Коли набирають nстяги епохи вітру нового і висоти думай що світ змінити хоч трохи повинен і ти n(Д. Павличко). 7. Треба докласти всіх зусиль щоб перетворити оточення на ліпше nякщо воно відстале або ж самому дорівнятися йому якщо відстав сам (О. Гончар). n8. Люди зрозуміли що якщо вони добре працюватимуть то щось зароблять (Гр. nТютюнник).

Розставляючи пропущені розділові nзнаки, перепишіть речення зі сполучником і (й) у такій послідовності: а) nскладносурядні речення; б) складносурядні речення зі спільним словом або nспільною підрядною частиною; в) прості речення з однорідними присудками.

Уставте, де потрібно, пропущені літери, апостроф, nрозкрийте дужки.

1. Ущухнуло море і хвилі вляглися (Є. Гребінка). 2. На nочах згорталося листя вільхи і вис.хала, мов на в…летенс…кій черені, висока nболотяна трава (Ю. Збанацький). 3. Сонце йому отьмар…лось і світ пот…манів n(С. Васильченко). 4. Пригадалось малярство мрії і з нутра стала підійматись nякась могуча міцна сила (С. Васильченко). 5. Ось ранок синім возом їде і сонця nсніп в с.ло в…зе (Б.-І. Антонин). 6. Саме тут на біл…ватому обрії неба nвиник із темної пелени Дніпра Монастирс…кий острів і проти нього над скелями nДніпра визначилась біленька хатина старого Глоби (А. Коптілов). 7. Вже nчервоніють помідори і ходить осінь по траві (М. Рильський). 8. Вітер стих і nчистий свіжий сніг сріблом сяяв під блакитним наметом неба (М. Коцюбинський). n9.Зараз тільки сухе бадил…я стовбурчилось на городі та стр…міло nсоня…ничиння (О. Довженко). 10. Повертає хлопець голову і на одному з сухих nд…рев бачить наряджену в шовк і дорогий оксамит з (синьо) зеленими переливами nпташку (Ю. Збанацький). 11. Ось лапата рука зач…пила його за голову й зразу nобтрусило всього снігом (Панас Мирний). 12. За хвилину двері рвучко ро…чахнулися nі на порозі з…явився д…ректор (Ю. Смолич). 13. Зв…ртаємо на вулицю з nтрамвайною колією і нас наздог…няє вантаж…вка (В. Шевчук). 14. Від куща nпадає тінь і розсіваються приємні запахи (У. Самчук). 15. Ч…рне ворон…я nсідало гр…мадами на сніг і знов здіймалося з місця (М. Коцюбинський). 16. nПотім почали т…кти річечки по вул…цях і стала парувати земля на сонечку (В. nВинниченко). 17. Нове століт…я вже на видноколі і час новітню створює красу n(Л. Костенко). 18. Кружляє листя і не чутно кроків (Л. Костенко).

Знайдіть підрядні частини складних nречень, визначте їх тип, підкресліть сполучники або сполучні слова, якими вони nприєднуються до головних частин. Поясніть розділові знаки.

1. Сталося щось таке, чого не могло статися (В. nКозаченко). 2. Пані така, що й одпочити не дасть (Марко Вовчок). 3. Чоловік дав nзадаток, розказав, куди завезти ялинку, і пішов (М. Коцюбинський). 4. І вечірнє nсонце вдарило раптом у наші вікна, які зовсім не були зачинені віконницями, і nпоранило їх (В. Шевчук). 5.І стежечка, де ти ходила, колючим терном поросла (Т. nШевченко). 6. Як я люблю оці години праці, коли усе навколо затиха під владою nчаруючої ночі! (Леся Українка) 7. Де колись був перелаз через старий тин, тепер nтам стояли нові тесові ворота (І. Нечуй-Левицький). 8. Вона все співала та nспівала, доки не сховалась на леваді у вербах (І. Нечуй-Левицький). 9. Спочатку nя просто жахався цієї картини, а потім — поволі звик, як солдат на війні звикає nдо грому гармат (О.Довженко). 10.І неминуче впало так раптово, що вже не стало nні турбот, ні спогадів, ні суєти (М. Важан). 11. Уночі Андрій довго не міг nзаснути, бо в хаті було видно

од великих зірок на небі і густо пахло холодною м’ятою n(Г. Тютюнник). 12. Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці n(М. Коцюбинський). 13. Якби-то далися орлинії крила, за синім би морем милого nзнайшла (Т. Шевченко). 14. Хазяйка, хоч було тепло, напинала на плечі кожух (М. nКоцюбинський).

Поясніть наявність або відсутність nком між сполучниками сурядності і сполучниками підрядності, а також між двома nпідрядними сполучниками у складних реченнях.

І.1. Тепер поле все ширше розкривало свої рамена, все nдалі розстеляло свою одежу, і, коли він зійшов на горбок, перед ним встали в nповній красі всі ниви, зелена пляма, низької луки, далека смужечка лісу (М. nКоцюбинський). 2. Тулячись спинами до самих бур’янів, ми боком проходимо повз nдіда і, як тільки минаємо його, щодуху біжимо (В. Нестайко). 3. Кашляв він так nдовго й гучно, що, скільки ми не старалися, ніхто не міг його як слід nпередражнити (О.Довженко). 4. Мені, мабуть, не докучить нагадувати, що, хто не nзнає свого минулого, той не вартий свого майбутнього (М. Рильський).

II. 1. Мій біль бринить, зате коли сміюся, то сміх мій nрветься джерелом на волю! (О. Теліга) 2. І весна йому теж здається дівчиною, nале коли веселка живе на хмарі, то весна ходить по землі (М. Стельмах). 3. У nцей час мати вже не знала колишніх злиднів, бо хоч від старшого сина вона ще й nне мала допомоги, але зате Андрій тепер кожного місяця приносив їй той чи інший nзаробіток (М. Хвильовий). 4. Сідати на стілець не хотілося, бо якщо його nстануть допитувати (про що? про що?), то вже неодмінно посадовлять на стілець і nпримусять сидіти довго-довго, велітимуть думати, зважувати (П. Загребельний). n5. Нічна пригода була настільки неймовірна, що коли я вранці прокинувся, то nнавіть подумав спершу, чи не приснилося то мені (В. Нестайко).

Перепишіть, уставляючи, де потрібно, nпропущені літери, апостроф, розкриваючи дужки. З’ясуйте, до яких правил про nрозділові знаки в безсполучникових реченнях дібрано цей ілюстративний матеріал.

1. Синички (з) ранку пищать — чекай (у) ночі мороз… n2. Мало сніг… на гілках дерев — улітку не буде ані грибів, ані ягід. 3. nБерезень сухий та мокрий май — буде каша й к…р…вай. 4. Береза раніше вільхи nлистя ро…пустить — літо буде сухим. 5. 3…явилися опеньки — літу кінець. 6. n(У) ночі, ближче до ранк…, сильно мерехтять зорі — погода змінит…ся. 7. nПерший день баб…ного літа (14 вересня) ясний та теплий — осінь буде теплою n(Народна творчість). 8. Пан гуляв у себе в замку — у ярмі стогнали люди. 9. В nмужика землянка вогка — в пана хата на помості. 10. У мужички руки чорні — в nпані рученька тендітна (Леся Українка).

 

Прочитайте прислів’я, підкресліть дієслова, визначте вид, час. Вивчіть nприслів’я напам’ять.

Веселе серце – ліки добрі, а дух прибитий висушить й кості.

Хто мудрість любить, той і життя любить.

Хто за добро злом платить, від хати того зло не відійде.

Безнадія нищить сили людини.

Хто копає яму іншому, той сам упаде до неї.

 

Запишіть, вживаючи слова: чверть, за, по, половина та ін.
n8.15

8.45

9.30

9.45

10.15

10.30

10.45

10.55

 

 

Прочитайте діалоги лікаря із пацієнтом. Виконайте nзавдання.

ДІАЛОГ nЛІКАРЯ З ХВОРИМ, ЩО МАЄ СИМПТОМИ ГОСТРОГО РЕСПІРАТОРНОГО ЗАХВОРЮВАННЯ

–       Увійдіть, будь ласка. Прошу сідайте. nЩо вас турбує?

–       Я погано почуваюся. Болить nголова, горло, важко дихати.

–       Коли востаннє вимірювали nтемпературу?

–       Сьогодні вранці. Температура nбула підвишена, 37,5 ˚С.

–       Уживали якісь ліки?

–       Так, знеболювальні. Після цього nголовний біль зменшився. Але стан не поліпшився.

–       А жарознижувальні ліки вживали?

–       Ні, адже температура невисока.

–       Тиск вимірювали?

–       Ні, але він у мене переважно nнормальний.

–       Сядьте, будь ласка, на кушетку. nВиміряємо тиск. Так, тиск підвищений. Я вас повинен оглянути. Підійдіть, будь nласка, сюди, відкрийте рота. Скажіть «а». Зробіть ковтальний рух. Боляче?

–       Дуже боляче.

–       Який характер болю?

–       Ріжучий.

–       Сядьте, будь ласка. Роздягніться nдо пояса. Дихайте глибоко, не дихайте. Дихайте. Можете одягатися.

–       Лікарю, скажіть, будь ласка, у nмене щось серйозне?

–       Не хвилюйтеся, думаю, що нічого nсерйозного немає. Але необхідно зробити аналізи. Тому я вас направлю до nлабораторії. Ось талон на завтра.

–       Дякую. До побачення.

ЗАВДАННЯ

Сформулюйте запитання лікаря в ситуаціях, коли він хоче з’ясувати:

§        Чи підвищена у хворого nтемпература тіла;

§        Чи підвищений у хворого nтиск;

§        Чи понижений у хворого nтиск;

§        Чи буває у нього nнападоподібний біль у ділянці груднини;

§        Чи хворів на пневмонію;

§        Коли востаннє проходив nрентгенологічне обстеження;

§        Чи є результати nкардіологічного обстеження.

 

 

ЗАВДАННЯ

Прочитайте слова, словосполучення та речення, що характеризують скарги nхворого.

 

Болить серце.

Болить серце і в грудях, ось тут.

Напад болю. Біль нападами.

Серце стискає. На серце тисне.

Біль віддає у ліву руку.

Відчуваю біль у цьому місці.

Біль з’являється, коли несу щось важке, піду швидше, піднімаюся сходами чи nхвилююсь.

З’являється задишка. Іноді задишка з’являється під час сну чи відпочинку.

Напад триває хвилин п’ ять.

Допомагають валідол і нітрогліцерин.

ЗАВДАННЯ

Прочитайте назви захворювання та його симптоми.

Стенокардія. Стенокардія напруження. Стенокардія спокою. Стискальний біль. nСтискальний біль у ділянці серця. Стисний біль. Стисний біль за грудниною. Біль nу ділянці серця стискального (стисного) характеру. Нападоподібний біль. Біль у nділянці серця і за грудниною нападоподібного характеру. Напад болю. Відчуття nболю. Больовий напад. Больове відчуття. Біль у стані спокою. Біль під час nфізичних напружень і через психоемоційні впливи. Задишка при фізичному nнавантаженні. Біль локалізується в ділянці серця. Іноді біль супроводжується відчуттям nстраху смерті. Тривалість больового нападу – декілька хвилин. Больовий напад nзникає з припиненням фізичного навантаження.

ЗАВДАННЯ

Сформулюйте репліки-запитання, щоб розпитати хворого про…

8.     Характер болю.

9.     Інтенсивність болю.

10.                Локалізація nбольових відчуттів.

11.                Умови nвиникнення нападів болю.

12.                Тривалість nбольових відчуттів.

13.                Додаткові nвідчуття.

14.                Повторення nнападів болю.

Ключ:

1.     На що ви скаржитесь? Що вас турбує n(непокоїть)?

2.     Який біль вас непокоїть? Постійний чи nперіодичний? Якого характеру біль вас непокоїть?

3.     Коли виникає напад болю?

4.     Де ви відчуваєте біль?

5.     Куди віддає (іррадіює) біль?

6.     За яких умов виникає напад болю?

7.     Протягом якого часу (скільки часу, як nдовго) триває напад болю? Через який час припиняється напад болю?

8.     Які ще відчуття виникають під час нападу nболю?

9.     Через який час повторюються напади болю?

10.                Які nліки знімають напади болю?

 

ДІАЛОГ ЛІКАРЯ З ХВОРИМ, ЩО МАЄ СИМПТОМИ nЗАХВОРЮВАННЯ ОРГАНІВ ДИХАННЯ (ГОСТРИЙ БРОНХІТ)

ЗАВДАННЯ

Прочитайте слова, словосполучення та речення, що характеризують скарги nхворого й симптоми захворювання.

Відкашлювати мокротиння. Заклало груди (ніс, вухо, вуха). Болить горло. У nгорлі дере (свербить, лоскоче). Слизове (рідке, в’язке, гнійне) мокротиння. nМокротиння виділяється плювком. Мокротиння виділяється рівномірно протягом дня n(лише вранці). Відчуття закладання з локалізацією в лівому (правому) nпідребер’ї. Задишка з ускладненим (утрудненим) вдихом (видихом). Відчуття nлоскотання в горлі. Захриплість голосу.

ЗАПИТАННЯ ЛІКАРЯ

–                        Коли nви захворіли?

–                        Давно nви захворіли?

–                        Коли nз’являється кашель: удень чи вночі?

–                        Який nу вас кашель: сильний чи незначний?

–                        Кашель nпостійний чи нападоподібний?

 

–                        Що nвас турбує7

–                        Кашель nсупруводжується пітливістю?

–                        Кашель nсупроводжується болем у бічних відділах грудної клітки?

 

–                        Де nсаме ви відчуваєте біль у грудній клітці? Покажіть.

–                        Де nви відчуваєте біль під час кашлю: в лівому чи правому підребер’ї?

 

–                        Коли nви відчуваєте біль у грудній клітці: під час дихання чи під час кашлю?

–                        Біль nвиникає під час дихання чи під час кашлю?

 

–                        Яке nмокротиння ви відкашлюєте: рідке чи в’язке?

–                        Якого nкольору мокротиння: прозоре чи жовто-зелене?

–                        Скільки nмокротиння ви відкашлюєте протягом доби: багато чи мало?

–                        Коли nви відкашлюєте мокротиння: ввечері чи вранці?

–                        Мокротиння nвиділяється вранці, вдень чи ввечері?

 

–                        Коли nз’являється задишка: під час фізичних навантажень чи в стані спокою?

–                        Задишка nтурбує?

 

–                        Які nу вас сон і апетит?

–                        Сон nі апетит нормальні?

 

Дайте орієнтовні відповіді пацієнта  на запитання відповіді.

 

ДІАЛОГ nЛІКАРЯ З ХВОРИМ, ЩО МАЄ СИМПТОМИ ЗАХВОРЮВАННЯ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ

–           Які у nвас скарги?

–           У мене nсильний біль у шлунку. Місця собі не знаходжу. Нічого не можу їсти.

–           Де саме nвідчуваєте біль? Покажіть.

–           Ось у nцьому місці, під грудьми.

–           Якого nхарактеру біль: тупий чи гострий, ріжучий?

–           У шлунку nтільки ниє.

–           Скільки nчасу відчуваєте цей біль: декілька хвилин чи декілька годин?

–           По-різному. nТо трішки поболить, потім заспокоїться, то довго болить, але не більше години.

–           Біль nповторюється протягом доби?

–           Повторюється nдекілька разів.

–           Коли nвиникають больові відчуття: до чи після їди?

–           Здебільшого nпісля того, як поїм.

–           А nвідчуття нудоти у вас буває?

–           Буває.

–           Нудота nсупроводжується блюванням?

–           Таке nбуває досить часто.

–           Коли nчастіше буває блювання: натщесерце чи після їди?

–           По-різному.

–           Після nблювання біль минає чи продовжується?

–           Біль nзменшується. Стає легше.

–           Відчуття nздуття шлунка тривожить?

–           Так, інколи.

–           Який у nвас режим харчування: їсте мало і часто чи небагато і рідко?

–           Рідко, nале чимало.

–           Часто nпереїдаєте?

–           Часто.

–           Спрага nвас мучить?

–           Ні, не nтурбує.

–           А який у nвас апетит?

–           Коли nпочався біль у шлунку, апетит став поганим. Інколи немає апетиту зовсім.

–           Випорожнення nнормальні?

–           Не nзовсім.

–           Давно nстраждаєте порушенням випорожненням?

–           Ні, nнедавно, коли став боліти шлунок.

–           Печія nтурбує?

–           Замучила. nБуває дуже часто.

ЗАВДАННЯ

Прочитайте наведений нижче діалог лікаря з хворим в особах. Сформулюйте nрепліки-запитання лікаря.

 

–           …?

–     У мене сильний біль у шлунку.

–     …?

–     Ниючий, стисний.

–     …?

–     Після їди.

–     …?

–     Якщо з’їм що-небудь гостре або смажене.

–     …?

–     Години через дві.

–     …?

–     Так, буває нудота і блювання.

–     …?

–     Їжею.

–     …?

–     Кислий присмак у роті.

–     …?

–     Їм усе, але дуже люблю гостру їжу.

–     …?

–     Так, буває печія дуже часто.

–     …?

–     Ні, ліки від печії не вживав. Тільки питну nсоду.

–     …?

–     Допомагала. Печія минала. Коли nповторювалась, я знову вживав питну соду. Але печія через декілька годин знову nвиникала.

 

ДІАЛОГ ЛІКАРЯ З ХВОРИМ, ЩО МАЄ СИМПТОМИ ЗАХВОРЮВАННЯ nЖОВЧНИХ ПРОТОК ТА ЖОВЧНОКАМ’ЯНОЇ ХВОРОБИ

 

ЛЕКСИКА ДО ТЕМИ

Безсоння, гіркота, жовтяниця, жовчоутворення, жовчовиділення, лихомануа nгарячка, непритомність, підребер’я.

Відчуття гіркоти, запалення жовчного міхура, жовтяничність склер, nжовтяничність шкірного покриву, жовчогінні засоби, жовчний пігмент, nнападоподібний біль, печінкова колька, підвищена чутливість шкіри, періодичне nблювання, підреберна ділянка, обдимання (здуття) живота, переймистий біль.

 

ЗАВДАННЯ

Прочитайте репліки-відповіді хворого і сформулюйте до nних репліки-запитання лікаря

 

–           …?

–                 У nмене сильний біль у боці і слабкість.

–                 …?

–                 У nцьому місці, під ребрами з правого боку.

–                 …?

–                 Дуже nгострий біль. У боці ріже, неначе роздирає.

–                 …?

–                 Нападами: nто схопить, то відпустить.

–                 …?

–                 Біль nз’являється переважно після їди. Найчастіше після вечері.

–                 …?

–                 Якщо nз’їм що –небудь жирне або смажене.

–                 …?

–                 Починає nморозити, не можу зігрітися.

–                 …?

–                 Так, nінколи відчуваю в роті гіркоту.

–                 …?

–                 Нудота nі блювання бувають.

–                 …?

–                 Після nблювання залишається присмак гіркоти.

–                 …?

–                 Шкіра nсвербить.

–                 …?

–                 Сплю nпогано. Часто буває безсоння.

–                 …?

–                 Сеча nтемного кольору.

–                 …?

–                 Очі nі вся шкіра пожовтіли вчора.

ЗАВДАННЯ

Побудуйте діалог лікаря з хворим за скаргами останнього.

ЗАВДАННЯ

Прочитайте скарги хворого і запишіть їх від особи лікаря в медичну карту.

1.     Мене турбує сильний біль під ребрами nправоруч.

2.     У боці ріже, ніби роздирає.

3.     Біль під ребрами праворуч буває нападами.

4.     У мене з’являється біль під ребрами і nпідвищується температура тіла.

5.     Біль під ребрами з’являється переважно nвночі.

6.     Біль у правому боці триває кілька годин.

7.     Біль віддає у праве плече, лопатку та шию.

8.     Правий бік починає боліти, коли поїм nувечері.

9.     Бік починає боліти, якщо з’їм що-небуть nжирне або смажене.

10.                під nчас нападу мене морозить, лихоманить і з’являється сильна слабкість.

11.                Під nвечір підвищується температура тіла.

12.                Температура nпідвищується до 37,5 ˚ С.

13.                Інколи nу роті відчуваю гіркоту.

14.                У nправому боці якась важкість.

15.                Періодично nмене нудить, а інколи блюю.

16.                Після nблювання в роті залишається гіркий присмак.

17.                Уночі nсвербить шкіра, розчухую шкіру на ногах.

18.                Я nстав дратівливим і дуже погано  сплю.

19.                Сеча nтемного кольору.

20.                Я nвесь пожовк, пожовкли очі, шкіра.

21.                Ліків nніяких не вживав. Клав тільки грілку на правий бік, коли було дуже боляче.

КЛЮЧ

1.     Біль локалізується в ділянці правого nпідребер’я.

2.     Біль має ріжучий характер.

3.     Біль має нападоподібний характер.

4.     Біль у ділянці правого підребер’я виникає nнесподівано, переважно в нічний час.

5.     Напад печінкової кольки продовжується nкілька годин.

6.     Біль іррадіює у праве плече, лопатку та nшию.

7.     Поява болю пов’язана зі споживанням їжі у nвечірній час.

8.     Напад печінкової кольки виникає після nспоживання жирної та смаженої їжі.

9.     Напад печінкової кольки супроводжується nвідчуттям ознобу, лихоманкою та загальноюслабкістю.

10.                температура nтіла підвищується до субфебрильних цифр.

11.                Турбує nвідчуття гіркоти, що періодично з’являється у ротовій порожнині.

12.                Турбує nвідчуття постійної важкості в ділянці правого підребер’я.

13.                Скарги nна відчуття нудоти та блювання.

14.                Після nблювання у роті залишається гіркий присмак.

15.                після nблювання у роті залишається відчуття гіркоти.

16.                Скарги nна свербіж переважно у нічний час.

17.                Турбує nбезсоння та дратівливість.

18.                Виділяється nсеча кольору пива.

19.                Відзначається nжовтяничність склер та шкірних покривів.

20.                Лікарськими nпрепаратами не користувався, застосовував грілку на ділянку правого підребер’я.

 

 

 

 

ЛАБОРАТОРНІ ДОСЛІДЖЕННЯ. НАПРАВЛЕННЯ НА nАНАЛІЗ

ЛЕКСИКА ДО ТЕМИ

Висівання, загальноклінічні лаборатиорні аналізи, аналіз крові ( сечі, nжовчі) на наявність паразитів, дані клінічного досліджнггя крові, дослідження nаспірату зі стравоходу, дослідження блювотних мас, дослідження промивних вод nшлунка, внутрішкьошкірна проба, вміст кислоти.

ЗАВДАННЯ

Прочитайте словосполучення, що nхарактеризують різні дослідження

 

Дослідження дуоденального вмісту: багатофракційне дуоденальне зондування, nпитома вага жовчі,печінкова жовч, міхурова жовч.

Дослідження випорожнень (калу): великий вміст жиру, залишки неперетравленої nїжі, патологічні домішки.

Дослідження крові: час згортання крові, кислотно-основний стан, порушення nкислотно-основного стану в організмі в бік підвищення аніонів кислот, ацидоз, nколірний показник, швидкість осідання еритроцитів – ШОЕ, знижений вміст білка в nкрові, гіпопротеїнемія, підвищений вміст білірубіну в сироватці крові, nгіпербілірубінемія, глюкозакрові натще (натщесерце).

Дослідження мокротиння: безбарвне (в’язке, гнійне, іржаве, слизове, nпінисте), шаруватість мокротиння.

Дослідження сечі: відстояна сеча, кількість виділеної сечі, діурез, колір n(осад, питома вага) сечі.

Дослідження шлункового вмісту: наявність прихованої крові, неперетравлена n(рослинна) клітковина, слиз, шлунковий сік, дослідження шлункового соку після nпробного сніданку.

ЗАВДАННЯ

формулюйте репліки-запитання лікаря до пацієнта, що стосуються проведення nлабораторних досліджень. Порівняйте свій варіант із поданим у ключі.

 

КЛЮЧ:

1.     Приходьте вранці натще для аналізу крові.

2.     Вам потрібно зібрати сечу в чистий посуд і nпринести для дослідження в лабораторію.

3.     Вам зробили аналіз крові (сечі, калу)?

4.     У вас є результати (ваших) аналізів?

5.     Від якого числа (ваші) аналізи?

6.     Це старий аналіз. Потрібен новий.

7.     Я вам дам направлення на повторний аналіз nкрові (сечі, калу).

8.     Скільки разів вам досліджували кров на nреакцію…?

9.     Лабораторні аналізи нормальні (погані, без nзмін, стали кращими, гіршими).

ОЧНІ ХВОРОБИ

 

ЛЕКСИКА ДО ТЕМИ:

Зір, гострота зору, втрата зору (сліпота), погіршення зору, порушення зору, nвтратити зір (осліпнути), мати добрий (поганий) зір, далекозорість, nкороткозорість, збірні (розсіювальні, м’які контактні) лінзи, окуляри, завушник n(оправа, скельце) окулярів, рогівка, сітківка, кришталик, склисте тіло, око, nочі, очне яблуко, повіка, кон’юнктива, слізні органи.

 

ЗАВДАННЯ

На основі запропонованих реплік лікаря побудуйте діалог-розмову з уявним nпацієнтом, що має скарги на зір

 

– Вас турбують очі?

– Вас турбує зір?

– У вас добрий (поганий) зір?

– На яке око ви бачите гірше?

– Коли востаннє ви перевіряли зір?

– Назвіть літеру, на яку я показую.

– У вас абсолютно нормальний зір (далекозорість.ю короткозорість, nвисокий ступінь короткозорості, високий ступінь короткозорості, низький ступінь nдалекозорості).

– У вас косоокість з дитинства?

– Ви постійно носите окуляри? Які?

– Ви користуєтесь окулярами лише для роботи на близькій відстані ( на nдальній відстані)?

– Ви повинні носити окуляри постійно ( у разі потреби).

– Вам потрібні окуляри для читання.

– Я вам випишу рецепт на окуляри для роботи на близькій відстані.

– У вас є подвоєння в очах?

– Ви краще бачите в сутінках чи при яскравому світлі?

– Ви розрізняєте всі кольори?

– У вас часто червоніють і запалюються очі?

– Краї повік уранці запалюються?

– Ви часто відчуваєте біль в очах?

– У вас є відчуття засміченості очей піском (відчуття стороннього тіла nза повіками)?

– Вас непокоїть постійна сльозотеча (спазм повік)?

– У вас буває головний біль (біль в очах уранці після сну)?

– У вас бувають періодичні погіршення зору (бачення райдужних кіл nнавколо джерела світла, що розміщене на відстані, неприємні відчуття в очах nпісля хвилювання чи вразі поганого освітлення)?

 

Прочитайте уривок із повісті відомого українського письменника

 

ІВАН ФРАНКО

ЗАХАР БЕРКУТ

 

ІСТОРИЧНА nПОВІСТЬ

ОБРАЗ nГРОМАДСЬКОГО ЖИТТЯ КАРПАТСЬКОЇ РУСІ В XIII ВІЦІ

Дела nдавно минувших дней,

Преданья nстарины глубокой…

А. nС. Пушкин

І

Сумно nі непривітно тепер в нашій Тухольщині! Правда, і Стрий, і Опір однаково миють nїї рінисті, зелені узберіжжя, луги її однаково покриваються весною травами та nцвітами і в її лазуровім, чистім повітрі однаково плавле та колесує nорел-беркут, як і перед давніми віками. Але все інше як же змінилося! І ліси, і nсела, і люди! Що давно ліси густі, непрохідні закривали майже весь її простір, nокрім високих полонин, сходили вдолину аж над самі ріки,— тепер вони, мов сніг nна сонці, стопилися, зрідли, змаліли, декуди пощезали, лишаючи по собі лисі nоблази; інде знов із них остоялися лише пообсмалювані пеньки, а з-між них де-де nнесміло виростає нужденна смеречина або ще нужденніший яловець. Що давно тихо nтут було, не чути ніякого голосу, крім вівчарської трембіти десь на далекій nполонині або рику дикого тура чи оленя в гущавинах,— тепер на полонині гейкають nволарі, а в ярах і дебрях галюкають рубачі, трачі й гонтарі, ненастанно, мов nневмирущий черв, підгризаючи та підтинаючи красу тухольських гір — столітні nялиці та смереки, і або спускаючи їх, потятих на великі ботюки, долі потоками nдо нових парових тартаків, або таки на місці ріжучи на дошки та на гонти.

Але nнайбільше змінилися люди. Зверха глянувши, то немовби змоглася між ними n«культура», але на ділі виходить, що змоглося тільки їх число. Сіл і присілків nбільше, хат по селах більше, але зате по хатах убожество більше і нужда більша. nНарод нужденний, прибитий, понурий, супроти чужих несмілий і недотепний. Кождий nдбає тільки про себе, не розуміючи того, що таким робом роздроблюються їх сили, nослаблюється громада. Не так тут колись було! Хоч менше народу, та зате що за nнарод! що за життя кипіло в тих горах, серед тих непрохідних борів у стіп nмогутнього Зелеменя! Лиха доля довгі віки знущалася над тим народом. Тяжкі nудари підкопали його добробит, нужда зломала його свобідну, здорову вдачу, і nнині тільки неясні, давні спомини нагадують правнукам щасливіше життя предків. nІ коли часом стара бабуся, сидячи в запічку та прядучи грубу вовну, почне nрозповідати дрібним унукам про давню давнину, про напади монголів-песиголовців nі про тухольського ватажка Беркута,— діти слухають тривожно, в їх сивих nоченятах блискотять сльози. А коли скінчиться дивовижна повість, то малі й nстарі, зітхаючи, шепчуть: «Ах, яка ж то красна байка!»

— nТак, так,— говорить бабуся, похитуючи головою,— так, так, дітоньки! Для нас то nбайка, а колись то правда була!

— nА не знати, чи вернуться ще коли такі часи,— закидає дехто старший.

— nГоворять старі люди, що ще колись вернуться, але, мабуть, аж перед кінцем світа.

Сумно nі непривітно тепер в нашій Тухольщині! Казкою видається повість про давні часи nі давніх людей. Вірити не хотять нинішні люди, що виросли в нужді й притиску, в nтисячолітніх путах і залежностях. Але нехай собі! Думка поета летить у ті давні nчаси, оживляє давніх людей, а в кого серце чисте і щиро-людське чуття, той і в nних побачить своїх братів, живих людей, а в життю їх, хоч і як неподібнім до nнашого, догляне не одно таке, що може бути пожадане і для наших «культурних» nчасів.

Було nсе 1241 року. Весна стояла в тухольських горах.

Одної nпрегарної днини лунали лісисті пригірки Зелеменя голосами стрілецьких рогів і nкриками численних стрільців.

Се nновий тухольський боярин, Тугар Вовк, справляв великі лови на грубу звірину. nВін святкував почин свого нового життя,— бо недавно князь Данило дарував йому в nТухольщині величезні полонини і ціле одно пригір’я Зелеменя; недавно він nпоявився в тих горах і побудував собі гарну хату і оце першу учту справляє, nзнайомиться з довколичними боярами. По учті рушили на лови в тухольські ліси.

Лови nна грубого звіра — то не забавка, то боротьба тяжка, не раз кровава, не раз на nжиття і смерть. Тури, медведі, дики — се небезпечні противники; стрілами з nлуків рідко кому удасться повалити такого звіра; навіть рогатиною, яку кидалось nна противника при відповіднім приближенню, нелегко дати йому раду. Тож nостатньою і рішучою зброєю було важке копіє, яким треба було влучити противника nзблизька, власноручно, з цілою силою, відразу. Схиблений удар — і життю борця nгрозила велика небезпека, коли йому не вдалось в остатній хвилі сховатись у nбезпечну криївку і добути меча або тяжкого топора для своєї оборони.

Не nдиво, отже, що Тугар зі своїми гістьми вибирався на лови, мов на війну, з nзапасом стріл і рогатин, зі слугами й запасами живності, навіть з досвідним nзнахарем, що вмів замовляти рани. Не диво також, що Тугар і його гості були в nповній рицарській зброї, окрім панцирів, бо ті спиняли би їх у ході по ломах та nгущавинах. Те тільки диво, що й Тугарова донька Мирослава, не покидаючись nбатька, посміла також вирушити разом з гістьми на лови. Тухольські громадяни, nвидячи її, як їхала на лови посеред гостей, гордо, сміло, мов стрімка тополя nсеред коренастих дубів, з уподобою поводили за нею очима, поговорюючи:

— nОт дівчина! Тій не жаль би бути мужем. І певно, ліпший з неї би був муж, ніж її nбатько!

А nсе, певно, була немала похвала, бо Тугар Вовк був мужчина, як дуб. Плечистий, nпідсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим, чорним волоссям, він і сам nподобав на одного з тих злющих тухольських медведів, яких їхав воювати. Але ж nбо й донька його Мирослава була дівчина, якої пошукати. Не кажемо вже про її nуроду й красу, ані про її добре серце — в тім згляді багато її ровесниць могло nстати з нею нарівні, хоч і небагато могло перевищити її. Але в чім не мала вона nпари між своїми ровесницями, так се в природній свободі свого поводження, в nнезвичайній силі мускулів, у смілості й рішучості, властивій тільки мужчинам, nщо виросли в ненастанній боротьбі з супротивними обставинами. Зараз з першого nразу видно було, що Мирослава виросла на свободі, що виховання її було мужеське nі що в тім прегарно розвиненім дівочім тілі живе сильний, великими здібностями nобдарований дух. Вона була в батька одиначка, а до того ще зараз при народженню nвтратила матір. Нянька її, стара мужичка, відмалку заправляла її до всякої nручної роботи, а коли підросла, то батько, щоб розважити свою самоту, брав її nвсюди з собою і, щоб задоволити її палку натуру, привчив її владати рицарською nзброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. І чим більші nтрудності їй приходилось поборювати, тим охітніше бралась вона за діло, тим nкраще проявлялася сила її тіла й її рішучого, прямого характеру. Але попри все nте Мирослава ніколи не переставала бути женщиною: ніжною, доброю, з живим nчуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, nчаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову,— той довіку не міг забути nїї лиця, її ходу, її голосу,— тому вони пригадувалися живо і виразно в nнайкращих хвилях його життя, так, як весна навіть старому старцеві пригадує nйого молоду любов.

Вже nтретій день тривали лови. Багато, оленів-рогачів і чорногривих турів лягло nголовами від стріл і ратищ боярських. Над шумним гірським потоком, на зеленій nполяні серед ліса стояли шатри ловців, курилися раз у раз величезні огнища, де nвисіли на гаках кітли, оберталися рожни, де варилось і пеклось м’ясиво вбитої nдичини для гостей. Нинішній, останній день ловів мав бути посвячений самому nголовному, та заразом і найбільше небезпечному ділу — ловам на медведів.

На nстрімкім пригірку, відділенім від інших страшними дебрями, порослім густо nвеличезними буками та смереками, покритими ломами й обвалищами дерев, було nвіддавна головне леговище медведів. Тут, як твердив тухольський провідник, nмолодий гірняк Максим Беркут, гніздилася медведяча матка. Відси дикі звірі nрозносили пострах на цілу околицю і на всі полонини. І хоч не раз удавалось nсмілим вівчарям забити одного або другого стрілами та топорами або завабити під nсліп, де йому ломала крижі важка колода, спадаючи вниз,— то все-таки число їх nбуло надто велике, щоб із того була значна полегша для околиці. То й не диво, nщо, коли новоприбулий боярин Тугар Вовк оповістив тухольцям, що хотів би nзробити великі лови на медведів і просить дати йому провідника, вони не тільки nдали йому на провідника першого удальця на всю тухольську верховину, Максима nБеркута, сина тухольського бесідника Захара, але, крім того, вирядили з власної nволі цілий відділ пасемців з луками й ратищами для помочі зібраним боярам. Ціла nта громада мала обступити медведяче леговище і очистити його доразу від nпоганого звіра.

Від nсамого досвіта в ловецькім таборі великий рух і тривожне дожидання. Боярські nслуги від півночі звивалися, приготовляючи для гостей їду на цілий день, nнаповнюючи шипучим медом і яблучником подорожні боклаги. Тухольські пасемці й nсобі готовились, острячи ножі та тесаки, обуваючи міцні жуброві постоли і nскладаючи в невеличкі дорожні бисаги печене м’ясо, паляниці, сир і все, що nмогло понадобитися в цілоденній трудній переправі. Максим Беркут який аж нині, nсупроти найважнішого і найтяжчого діла, почув себе вповні самим собою, вповні nначальником сеї невеличкої армії, заряджував з правдиво начальницькою nвважливістю й повагою все, що належало до діла, нічого не забуваючи, ні з чим nне кваплячись, але й ні з чим не опізнюючись. Все у нього виходило в свій час і nна своїм місці, без сумішки й сутолоки; всюди він був, де його потрібно, всюди nвмів зробити лад і порядок. Чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між nбоярами, чи між їх слугами, Максим Беркут усюди був однаковий, спокійний, nсвобідний в рухах і словах, мов рівний серед рівних. Товариші поводились з ним nтак само, як він з ними, свобідно, несилувано, сміялись і жартували з ним, а nпроте виповнювали його розкази точно, швидко і так весело та радо, немов і самі nбез розказу були би в тій хвилі зробили те саме. Боярська служба, хоч далеко не nтакої рівної вдачі, далеко не так свобідна в поводженню, далеко похіпніша з nодних гордо висміватися, а перед другими низенько хилитися, все ж таки поважала nМаксима Беркута за його звичайність і розсудливість і, хоч не без дотинків та nжартів, таки робила те, що він казав. А й самі бояри, по більшій часті люди nгорді, воєнні, що нерадо бачили «смерда» в своїм товаристві, та й то ще смерда, nщо вважав їх чимось немов собі рівним,— і вони тепер не показували надто nвиразно своєї неохоти і виповнювали розпорядження молодого провідника, маючи на nкождім кроці нагоду переконатися, що ті розпорядження були зовсім розумні, nтакі, як треба.

Ще nсонечко не зараз мало сходити, а вже ловецьке товариство вирушило з табору. nГлибока тиша стояла над горами; нічні сумерки дрімали під темно-зеленими nкоронами смерек; на густім, чепіргатім листю папороті висіли краплі роси; nповзучі зелені поясники вилися попід ноги, плуталися поміж корінням величезних nвивертів, спліталися в непрохідні клебуки з корчами гнучкої, колючої ожини та з nсплетами дикого, пнучого хмелю. З пропадистих, чорних, мов горла безодні, nдебрів піднімалася сивими туманами пара — знак, що на дні тих дебрів плили nневеличкі лісові потоки. Повітря в лісі напоєне було тою парою й запахом nживиці; воно захоплювало дух, немовбито ширших грудей треба було, щоб дихати nним свобідно.

Мовчки nпробиралася ловецька дружина непрохідними нетрями, дебрями й ломами без стежки, nбез ніяких провідних знаків у тьмавій гущавині. Попереду йшов Максим Беркут, а nза ним Тугар Вовк і інші бояри. Обік Тугара йшла його донька Мирослава. Позаду nйшли тухольські пасемці. Всі йшли озираючись, і надслухували пильно.

Ліс nпочинав оживати денним життям. Пестропера сойка хрипіла в вершках смерек, nзелена жовна, причепившися до пня тут же над головами прохожих, довбала своїм nзалізним дзюбом кору; в далеких зворах чути було рик турів і виття вовків. nМедведі в ту пору, наївшися, дрімали під ломами на моховій постелі. Стадо диків nрохкало десь у дебрі, холодячися в студенім намулі.

Може, nгодину йшло товариство тою трудною, нетоптаною дорогою. Всі дихали важко, ледве nможучи наловити грудьми повітря, всі отирали краплистий піт із лиць. Максим nчастенько озирався позад себе. Він зразу противний був тому, щоб і женщина йшла nразом з мужами в той небезпечний похід, але Мирослава уперлася. Вона ж перший nраз була на таких великих ловах і мала би для бог зна яких трудностей занехати nнайкращу їх частину! Ніякі Максимові докази про трудності дороги, про небезпеки nна становищі, про силу й лютість звіра не могли переконати її. «Тим ліпше! тим nліпше!» — говорила вона з таким смілим поглядом, з таким солодким усміхом, що nМаксим, мов очарований, не міг нічого більше сказати. І батько, що зразу також nрадив Мирославі лишитися в таборі, вкінці мусив уступити її просьбам. З подивом nглядів тепер Максим, як ота незвичайна женщина поровень з найсильнішими мужами nпоборювала всякі трудності утяжливої дороги, як легко перескакувала гнилі ломи nі величезні трами, яким певним кроком ішла понад урвища, горі стрімкими nдебрями, просковзувала поміж виверти, і притім так безпечно, так невтомимо, що nМаксимові здавалося, що вона хіба на яких чудових крилах уноситься. Він глядів nна се й не міг наглядітися.

«Дивна nдівчина! — думалось йому раз по разу,— такої я ще й не видав ніколи!»

Ось nуже прийшли на місце. Медведяче леговище — то був високий, тільки від nпівденного боку з трудом доступний горб, покритий грубезними буками й nсмереками, завалений вивертами й ломами. Від півночі, заходу і сходу вхід і nвихід замикали високі скалисті стіни, немов величезною сокирою вирубані з тіла nвелетня Зелеменя і відсунені від нього за кільканадцять сажнів; сподом попід ті nстіни вузькою щілиною шумів і пінився студений гірський потік. Таке положення nулегшувало нашим ловцям роботу; вони потребували тільки обсадити не надто nширокий плай від південного боку і тим плаєм поступати чимраз далі догори, а nзвір, не маючи іншого виходу, мусив конечно попастися в їх руки і на їх ратища.

Опинившися nна тім важнім, хоч дуже небезпечнім плаю, Максим Беркут велів товариству на nхвилю розложитися і спочити, аби набрати сил до трудного діла. Сонце сходило, nале гілля смерек і сусідні горби заслонювали його вид. По короткім віддиху nМаксим почав розставляти ловців у два ряди так, аби вповні обсадити плай. Доки nплай ще вузький, кождому ловцеві прийдеться стояти о п’ять кроків від другого: nале дальше вгорі, де плай розширяється в цілу споховасту площину, там nприйдеться ловцям ширше розступитися. Одно тілько клопотало його: що зробити з nМирославою, яка конче хотіла й собі стояти на окремім становищі, а не при боці nсвого батька.

— А що ж то я гірша від отсих твоїх nпасемців?— говорила вона, рум’яніючись мов рожа, до Максима.— Їх ти ставиш на nстановищі, а мене не хочеш… Ні, сього не буде! І для мого батька се був би nстид, коли б нас двоє стояло на однім становищі! Правда, батеньку?

Тугар nВовк не міг їй супротивитися. Максим почав говорити їй про небезпеку, про силу nй лютість розжертого звіра, але вона зацитькала його.

— nА що ж то в мене нема сили? А що ж то я не владаю луком, ратищем і топором? nАну, нехай котрий-будь із твоїх пасемців спробує зо мною порівнятися,— nпобачимо, хто дужчий!

Максим nвкінці замовк і мусив учинити її волю. Та й чи міг спротивитися тій дивній, чарівній nдівчині? Він хотів хоч становище визначити їй найменше небезпечне, але, на nлихо, сього не можна було зробити, бо тут усі становища були однаково nнебезпечні. Розстановивши ціле товариство, Максим дав ось який розпорядок:

— nТепер помолімся, кому хто знає, а потім разом заграймо в роги. Се буде перший nзнак і сполошить звіра. Потім підемо горі плаєм і станемо аж там, де він nрозширюється. Там мої товариші лишаться пильнувати виходу, щоб ані один звір не nуйшов, а ви, бояри, підете дальше, до самого матчиного леговища!

В nдобру хвилю потім залунали ліси й полонини хрипливим ревом жубрових рогів. nНемов величезна хвиля, покотився голос по лісах і зворах, розбиваючися, nглухнучи, то знов подвоюючись. Пробуркалися ліси. Заскиглила каня над nверховіттям смереки; зляканий беркут, широко розмахуючи крилами, піднявся на nвоздухи; захрустів звір поміж ломами, шукаючи безпечної криївки. Нараз рик nрогів утих, і ловці пустилися в дорогу горі плаєм. Усіх серця билися живіше nожиданиям незвісних небезпек, бою і побіди. Обережно пробирались вони рядами; nпередом ряд боярський, за ним парубоцький ряд; Максим ішов попереду, пильно nнадслухуючи та слідячи звірину. Цар ломів, медвідь, ще не показувався.

Дійшли nвже до самого найвужчого гирла, поза яким плай розширювався в велику, споховасту nплощину. Ловці знов тут зупинилися на розказ Максима, і знов загриміли ще з nбільшою силою жуброві роги, розносячи тривогу в сумрачні медведячі гаври. nРаптом затріщав лім недалеко, за величезною купою грубих, перегнилих вивертів.

— nБачність! — скрикнув Максим.— Звір наближається!

Ледве nсказав ті слова, коли втім крізь велику щілину між двома переверненими пнями nпросунулася пелехата, величезна голова, і двоє сірих очей напів-цікаво, nнапівтривожно вдивлялися в Тугара Вовка, що стояв на своїм становищі, якраз о nяких десять кроків перед щілиною. Тугар був старий вояк і старий ловець,— він nне знав, що то тривога. Тож, не говорячи ані слова, не відзиваючися ні до кого, nвін вихопив важку залізну стрілу з сагайдака, положив на лук і намірявся до nзвіра.

— nМіряй в око, боярине! — шепнув з-позаду Максим.

Хвилька nтривожної мовчанки — свиснула стріла — і заревів звір, мов скажений кинувши nсобою взад. І хоть через те щез він ловцям з очей, скрившися за купою вивертів, nто ревіт його не втихав і не втихало скажене шеметання.

— nДалі за ним! — крикнув Тугар Вовк і кинувся до щілини, кудою щез медвідь. nРівночасно два бояри вже видряпалися були на верх виверту, вже попіднімали свої nратища і старались дати їм відповідний розмах, аби доконати звіра. Тугар Вовк, nстоячи в щілині, пустив у нього другою стрілою. Звір заревів ще дужче і кинувся nвтікати, але очі його заплили кров’ю, він не міг знайти виходу й розщибав собою nо дерева. Ратище одного боярина впилося йому між ребра, але не завдало nсмертельної рани. Дикий рик раненого медведя розлягався чимраз дужче. В розпуці nвін підводився на задні лапи, обтирав собі кров з очей, рвав і кидав галуззям nнаперед себе, але дарма; одно його око прошиблене було стрілою, а друге раз у nраз запливало кров’ю наново.

Шемечучись nнаосліп довкола, звір наблизився знов до Тугара Вовка. Той відкинув лук і, nпричаївшися за виваленим коренем, ухопив обіруч свій важкий топір і, коли nмедвідь, мацаючи, добирався до знайомої собі щілини, він з усього розмаху nцюкнув його згори в голову, аж череп розколовся надвоє, мов розбита тиква. nБризнув кровавий мозок на боярина, і тихо, без рику повалився звір додолу. nРадісно заревли труби бояр на знак першої побіди.

Звіра nвитягнено з-поміж вивертів і обдерто зі шкіри. Тоді бояри рушили дальше в nгущавину. Сонце вже піднялось на небі і меркотіло крізь гілляки, мов скісні nзолоті нитки та пасма. Ловці йшли тепер геть-геть веселіше, перехвалюючися nсвоєю відвагою й силою.

— nХоч я лише вовк, дрібна звірюка, то все ще дам раду тухольському медведеві! — nговорив Тугар Вовк, радіючи.

Максим nБеркут слухав тих перехвалок і сам не знав, чому йому жаль зробилося nтухольського медведя.

— nЩо ж,— сказав він,— дурна звірюка той медвідь, самотою держиться. Якби вони nзібрались докупи, то хто знає, чи й стадо вовків дало би їм раду.

Тугар nпозирнув на нього гнівно, але не сказав нічого. Ловці обережно поступали nдальше, дряпаючись по вивертах, перескакуючи з пня на пень, западаючи не раз по nпояс у порохно та ломи.

Посеред nтих звалищ величної природи виднілися подекуди медведячі стежки, протоптані від nдавніх-давен, вузькі, але добре втоптані, густо засіяні вибіленими кістками nбаранів, оленів та всякої іншої звірини. Максим держався тепер позаду бояр; він nраз за разом обходив усі становища, осмотрював сліди, щоб догадатися, чи вони nсвіжі, чи ні, підпомагав, заохочував утомлених,— і тільки на нім однім не знати nбуло ніякої втоми. З подивом позирала на нього Мирослава, коли він переходив nколо неї, і хоч багато досі видала вона молодців і сильних, і смілих, але nтакого, як Максим, що сполучав би в собі всі прикмети сильного робітника, nрицаря і начальника,— такого їй досі не траплялося бачити.

Нараз nзахрустів лім, і грізно-люто випав на ловців величезний медвідь. Він біг зразу nна чотирьох лапах, але, побачивши перед собою ворогів, звівся на задні лапи, а nв передні вхопив бурею відломаний буковий конар, викручуючи ним довкола себе і nвидаючи час від часу з горла уриваний, немов визиваючий рик.

На nстановищі супроти звіра були два підгірські бояри, з тих, що то найголосніше nперехвалювалися і хотіли перед усіми показатися мисливцями. Побачивши страшного nворога тут же перед собою, вони зблідли й затремтіли. Але скритися, тікати не nуходило,— треба було ставити чоло, будь-що-будь. Дві стріли вилетіли рівночасно nз двох луків, але одна хибила, свиснувши медведеві понад вуха, а друга влучила nзвіра в бік, не зранивши значно, а тільки роздразнивши безмірно. Величезним nскоком підплигнув медвідь і шпурнув на одного ловця свою зброю —- буковий nконар, який зі страшною силою гепнувся о дерево. Тоді, не зупиняючись ані на nхвильку і не даючи ворогам часу до намислу, медвідь кинувся на одного з них, що nсаме стояв на його протоптаній стежці. Ратище блисло в тремтячій руці боярина,— nвін хотів кинути ним на звіра.

— nНе кидай! — крикнув тривожно Максим, надбігаючи і ведучи з собою поміч nзагроженим боярам, Тугара Вовка і ще одного боярина,— не кидай ратище, але nнастав поприбіч і боронися!

Але nбоярин не слухав і кинув ратище на звіра. Розмах був невеликий, рука боярина nтремтіла, медвідь був уже на яких п’ять кроків,— от і не диво, що ратище слабо nзранило звіра в передню лопатку. Вхопив медвідь дрючину, розломив її і зі nстрашним риком кинувся на свого ворога. Той держав уже в руках простого, на оба nбоки острого меча, що його називав медвідником, і готовився віпхнути його nвістря в груди звірові. Але вістря поховзлося по кості і застряло в лопатці, і nзвір ухопив боярина в свої страшні, залізні обійми. Страшенно скрикнула nнещаслива жертва; захрустіли кості під медведячими зубами. Ціла та страшна і nдрожжю проймаюча подія скоїлася так раптовно, так несподівано, що, заким Максим nміг надбігти з підмогою, вже боярин, хриплячи в передсмертних судорогах, лежав nна землі, а над ним стояв кровавий медвідь, вискаливши свої страшенні зуби і nревучи на весь ліс з болю від одержаних ран.

Дрож nпройшла у всіх по тілі на той вид: бояри стали, мов укопані. Тільки Максим nспокійно наложив стрілу на свій роговий лук, підійшов два кроки ближче до nмедведя і, прицілившися одну хвилину, пустив йому стрілу просто в серце. Мов nножем перетятий, урвався рик звіра, і він повалився трупом на землю.

Не nревіли роги, не лунали веселі оклики по тій новій побіді. Бояри, покинувши свої nстановища, збіглися на місце нещастя. Хоч і як вони були загартовані в війнах, nпривикли бачити смерть біля себе, але вид кровавого, поторощеного та пошарпаного nтрупа витиснув із усіх грудей важкий зойк.

Мирослава nвхопилась за груди і відвернула очі. Тухольські пасемці на сплетені з галуззя nмари положили трупа, а за ним потягли і медведя. Понура мовчанка залягла над nтовариством. Велика калюжа крові блискотіла до сонця і нагадувала всім, що тут nіще перед хвилею стояв живий чоловік, батько дітям, веселий, охочий і повний nнадії, а тепер з нього лишилася лише безформна купа кровавого м’яса. У великої nчасті бояр відійшла охота до ловів.

— nЦур їм, тим проклятим медведям! — говорили деякі.— Нехай тут хоч жиють, хоч nгинуть собі, чи ж нам для них наражувати своє життя?

Але nТугар Вовк, а особливо Мирослава й Максим, налягали конче, аби кінчити nрозпочате діло. Бояри вкінці пристали, але якось дуже не раді були вертати на nсвої становища.

— nПозвольте мені, бояри, слово сказати,— заговорив до них Максим.— Мої товариші nтухольці замкнули вихід і не пустять ані одного звіра відси. Тим-то нам nнепотрібно розходитися віддалік одним від одних. Найліпше буде, думаю, nрозділитися нам на дві ровти і йти понад самі краї пропасти по обох боках. Так nми зможемо найліпше зігнати все до середини, а там разом з тухольськими nпасемцями обступимо густою лавою і вистріляємо до одного.

— nАвжеж, авжеж, що так ліпше! — крикнули деякі бояри, не бачучи насмішливого nусміху, що перелетів по устах Максима.

Тоді nтовариство розділилося. Одну ровту провадив Тугар Вовк, а другу Максим. nМирослава з власної охоти прилучилася до другої ровти, хоч і сама не могла собі nвияснити для чого. Мабуть, шукала небезпеки, бо Максим виразно казав, що дорога nдругої ровти небезпечніша.

Знов nзаграли роги, і обі ровти розійшлися. Ловці йшли де парами, де одинцем, то nсходячись, то розходячись, щоб вишукувати дорогу. Купами йти було зовсім nнеможливо. Зближались уже до самого верха; верх сам був голий, але понижче був nцілий вал каміння, звалищ і вивертів. Туди пройти було найтрудніше і nнайнебезпечніше.

В nоднім місці стирчала купа звалищ, мов висока башта. Ломаччя, каміння і навіяне nвід давніх-давен листя загороджувало, бачилось, усякий приступ до природної nтвердині. Максим поповз понад самим краєм глибочезної пропасті, чіпляючись nде-де моху та скальних обривів, щоб туди винайти прохід. Бояри ж, не навиклі до nтаких неприступних і карколомних доріг, пішли здовж валу, надіючись найти далі nперерву і обійти його.

Мирослава nзупинилася, немов щось держало її близ Максима; її бистрі очі вдивлювалися nпильно в настобурчену перед нею стіну лому, шукаючи хоч би й як трудного nпроходу. Недовго так і вдивлялася, але сміло почала вдиратися на великі кам’яні nбрила та виверти, що завалювали прохід. Стала на версі і гордо озирнулася nдовкола. Бояри відійшли вже були досить далеко, Максима не видно, а перед нею nбезладна сутолока скал та ломів, через яку, бачилось, прохід був неможливий. nАле ні! Онтам, трохи віддалік, лежить величезна смерека кладкою понад те nпекло,— туди безпечно можна перейти до вершка! Недовго думаючи, Мирослава nпустилася на ту кладку. А вступаючи на неї, ще раз озирнулася і, горда зі свого nвідкриття, приложила гарно точений ріг до своїх коралевих уст і затрубила на nвесь ліс. Луна покотилася полонинами, розбиваючись у дебрях та зворах чимраз на nбільше часток, аж поки не сконала десь у далеких, недоступних гущавинах. На nголос Мирославиного рога відізвався здалека ріг її батька, а там і роги інших nбояр. Ще хвильку завагувалася Мирослава, стоячи високо на виверті. Смерека була nдуже стара і наскрізь порохнява, а в споду, в непроглядній гущавині ломів, nздавалось їй, що чує легкий хрускіт і муркотання. Прислухалася ліпше — не чути nнічого. Тоді вона сміло ступила на свою кладку. Але ледве уйшла з п’ять кроків, nколи разом затріщала перетрупішіла смерека, зломалася під ногами Мирослави, і nсміла дівчина враз із перегнилим трамом упала додолу, в ломи та звалища.

Впала nна ноги, не попускаючись своєї зброї. В руках стискала сильно сріблом оковане nратище; через плечі у неї висіли міцний лук і сагайдак зі стрілами, а за гарним nшкіряним поясом, що, мов вилитий, обхапував її стрункий дівочий стан, nзастромлений був топір і широкий мисливський ніж з кістяними черенцями. nЗвалившись несподівано в тьмаву пропасть, вона, проте, не почула ані на хвилю nстраху, а тільки почала озиратися довкола, щоб доглядіти який вихід. Зразу не nмогла нічого виразно добачити, але швидко її очі привикли до півсумерку, і тоді nпобачила такий вид, котрий і найсмілішого міг переняти смертельною тривогою. Не nдалі, як на п’ять кроків, перед нею лежала величезна медведиця в гнізді коло nсвоїх молодих і гнівними, зеленкуватими очима гляділа на несподіваного гостя. nМирослава затремтіла. Чи вдаватися в боротьбу зі страшним звіром, чи шукати nвиходу і спровадити поміч? Але нелегко було знайти вихід; довкола їжилися ломи nй обриви скал, і хоч перелізти через них з тяжким трудом було би можна, то на nочах дикого звіра була така робота крайнє небезпечна. Недовго надумуючись, nрішилася Мирослава не зачіпати звіра, лиш боронитися в разі нападу, а тим часом nдати трубою тривожний знак і закликати поміч. Але скоро тільки вона затрубила, nмедведиця схопилася з леговища і, виючи, кинулась до неї. Не час було Мирославі nбратися до лука,— звір був надто близько. Вона вхопила обома руками ратище і, nопершись плечима о кам’яний облаз, наставила його насупротив медведиці. Звір, nпобачивши блискуче залізне вістря, зупинився. Обі неприятельки стояли так довгу nхвилю, не зводячи ока одна з одної, не схибляючи ані одним рухом зі свого nстановища. Мирослава не сміла перша нападати на медведицю; медведиця знов nшукала очима, куди би напасти на ворога. Раптом медведиця вхопила в передні nлапи великий камінь і, зводячись на задні ноги, хотіла шпурнути ним на nМирославу. Але в тій самій хвилі, коли зводилася на задні ноги, Мирослава одним nмогучим рухом пхнула їй ратище між передні лопатки. Рикнула страшенно медведиця nі перевернулась горілиць, обіллявшися кров’ю. Але рана не була смертельна, і nмедведиця швидко зірвалася на ноги. Кров текла з неї, та, незважаючи на біль, nвона знов кинулася на Мирославу. Небезпека була страшна. Розжертий звір садив nпросто, грозячи вже тепер своїми страшними зубами. Один рятунок для Мирослави nбув — видряпатися на облаз, о котрий була оперта плечима. Хвилька, один рух,— і nвона стояла на облазі. На серці в неї полегшало,— тепер її положення не було nтаке небезпечне, бо в разі нападу могла вдарити звіра згори. Та ледве Мирослава nмогла дослідити, що робить медведиця, а вже звірюка стояла близько неї на nкамені, ревучи грізно і рознявши закровавлену пащеку. Зимний піт виступив на nчолі Мирослави; вона бачила, що тепер настала рішуча хвиля, що на тій вузькій nкам’яній плиті мусить розігратися боротьба на життя і смерть і що того буде nпобіда, хто зможе вдержатися на тім становищі й зіпхнути з нього противника. nМедведиця була вже близько; Мирослава пробувала заставитися від неї ратищем, nале медведиця вхопила дрючину зубами і шарпнула її так сильно, що мало не nзіпхнула Мирославу з каменя; ратище виховзлось їй із рук, і звір кинув ним геть nу ломи.

«Тепер nприйдеться загибати!» — блиснуло в думці в Мирослави, але відвага не покинула nїї. Вона вхопила обома руками топір і стала міцно до остатньої оборони. Звір nсунув чимраз ближче; гарячий його віддих чула вже Мирослава на своїм лиці; nмохната лапа, насторожена острими кігтями, грозила її груді,—ще хвиля, і їй nдовелось би, пошарпаній, кровавій, упасти з каменя, бо топорище було закоротке nсупроти лап величезного звіра.

— nРятунку! — скрикнула у смертельній тривозі Мирослава, і в тій хвилі понад її nголовою блиснуло ратище, і пхнута в горло медведиця, мов колода, впала з nкаменя. В щілині кам’яних звалищ понад головою Мирослави показалося радісне, nживим огнем палаюче лице Максима Беркута. Один вдячний погляд урятованої nдівчини проняв Максима наскрізь. Але слова не було між ними ані одного. На те nне було часу. Медведиця ще жила і, ревучи, зірвалася з місця. Одним скоком була nвона коло своїх молодих, що, не розуміючи цілої тої страшної боротьби, бавилися nі переверталися в гнізді. Обнюхавши їх, медведиця кинулася знов до Мирослави. nНа се Мирослава була приготована і, піднявши обіруч топір, одним замахом nрозрубала ним голову медведиці. Впала опосочена звірюка і, метнувши собою nкілька разів у боки, сконала.

Тим nчасом і Максим, продершися крізь навалені ломи, станув обік Мирослави. В очах nдівчини заблисли дві перлові сльози, і, не кажучи ані слова, вона гаряче nстиснула руку свого порятівника. Максим чогось немов змішався, почервонів, nспустив очі і, зупиняючись, проговорив:

— nЯ чув твій тривожний знак… але не знав, де ти… Богу дякувати, що й так nдодряпався!

Мирослава nвсе ще стояла на місці, держачи руку гарного парубка в своїй руці і дивлячись у nйого хороше, сонцем опалене і здоровим рум’янцем осяяне, одверте, щире лице. В nтій хвилі вона не почувала нічого, крім вдячності за рятунок від нехибної nсмерті. Але, коли Максим, трохи осмілившись, стиснув її ніжну, а так сильну nруку, тоді Мирослава почула, як щось солодко защеміло її коло серця, як лице її nзагорілось стидливим рум’янцем — і вона спустила очі, а слово подяки, котре nготове було вилетіти з її уст, так і завмерло на губах і розіллялось по лиці nдивним чаром розгаряючого сердечного чуття.

Максим nперший отямився. В його серці, смілім і чистім, як щире золото, відразу nблиснула щаслива думка, котра тут же перемінилася в незломне рішення. Се nвернуло йому всю смілість і певність поступування. Приложивши ріг до уст, він nзатрубив радісно на знак побіди. Тут же, за стіною вивертів, обізвалися роги Тугара nй інших бояр.

Звинна, nяк вивірка, Мирослава швидко видряпалась назад на той вал, з якого була впала, nі відтам оголосила цілому стрілецькому товариству свою пригоду і поміч, якої nдізнала від Максима. З трудом видряпався сюди Тугар Вовк, а за ним і інші бояри; nТугар довго держав доньку в обіймах, а побачивши кров на її одежі, аж nзатремтів.

— nІ ти, ти, моя доню, була в такій небезпеці! — І він раз по разу обнімав доньку, nнемов боячись утратити її.

Потім nвін зліз униз до Максима, що порався коло медведиці і коло молодих медведят. nМолоді, що не знали ще свого ворога в чоловіці, муркотіли любенько в гнізді і nбавились собі, мов малі песики; вони давали себе гладити руками і зовсім не nбоялися людей. Максим узяв їх на руки і положив перед Мирославою й Тугаром.

— nОтеє ваша здобич! — сказав він.— Ви чей же радо приймете в своїм домі таких nгостей.

Згромаджені nбояри гляділи то радісно на малі медведята, то зо страхом на вбиту медведицю, nобзирали рани і подивляли силу і смілість Мирослави, що могла вдатися в nборотьбу з такою страшною звірюкою.

—О, nні,—сказала сміючись Мирослава,—без помочі отсього чесного молодця була б я nтепер лежала так, як сеся звірюка, пошарпана й закровавлена! Йому від мене nналежиться велика подяка.

Тугар nВовк якось немов нерадо слухав тої бесіди своєї доньки. Хоч і як він любив її, nхоч і як радувався її вибавленням із великої небезпеки, але все-таки він волів nби був, якби вибавив його доньку боярський син, а не сей простий тухольський nмужик, не сей «смерд», хоч і як зрештою той смерд умів подобатися Тугарові. Та nвсе-таки йому, гордому бояринові, що виріс і великої честі дослужився при nкнязівськім дворі, важко було прилюдно віддавати подяку за вирятування доньки nмужикові. Але ніщо було діяти… Обов’язок вдячності так був глибоко вкорінений nу наших рицарських предків, що й Тугар Вовк не міг від нього виломатися. Він nузяв Максима за руку і випровадив його наперед.

— nМолодче,—сказав він,—донька моя, єдина моя дитина, говорить, що ти вирятував її nжиття з великої небезпеки. Я не маю причини не вірити її слову. Прийми ж за nсвоє чесне діло подяку вітця, котрого вся любов і вся надія в тій одній дитині. nЯ не знаю, чим тобі можемо відплатити за се діло, але будь певний, що скоро се nколи-будь буде в моїй силі, то боярин Тугар Вовк не забуде того, що тобі завдячує.

Максим nстояв при тих словах мов на грані. Він не привик до таких прилюдних похвал і nзовсім не надіявся, ані не бажав нічого подібного. Він змішався при боярських nпохвалах і не знав, чи відповідати що-небудь, чи ні, а вкінці сказав коротко:

— nНема за що дякувати, боярине! Я зробив те, що кождий на моїм місці зробив би,— nза що ж тут дякувати? Нехай донька твоя буде здорова, але на вдячність ніяку я nне заслужив.

Сказавши nсе, він пішов, аби закликати своїх тухольських товаришів. При їх помочі nмедведицю швидко обдерто зі шкіри, а малі медведята перенесено на збірне місце, nвідки ціле товариство по скінченню ловів мало удатися назад до табору.

Сонце nдоходило вже полудня і сипало гаряче, золотисте проміння на тухольські гори; nрозігріта живиця сильніше запахла в лісах; гордо і тільки десь-колись помахуючи nрозпластаними крилами, плавав яструб високо понад полонинами в лазуровім nокеані. Тиша стояла в природі. Тільки з одного пригірка Зелеменя лунали голоси nловецьких труб і крики ловецького товариства. Лови скінчилися, хоч і не зовсім nщасливо. На дрючках несли тухольські парубки поперед ловцями три медведячі nшкіри і в мішку двоє медведят, а на ношах із галуззя несли боярські слуги nпозаду товариства окровавленого, задубілого вже трупа нещасливого боярина, що nпогиб від медведячих лап.

Швидко nпід проводом Максима дійшло товариство до мисливського табору. Лови були nскінчені. Сьогодні ще хотіло ціле товариство вертати домів, зараз, скоро лише nпо обіді. Дорога була вправді не близька, але Максим обіцяв випровадити nтовариство простішою лісовою стежкою до Тухлі, а відтам до двора Тугара Вовка. nТухольські пасемці, скоро тільки пообідали, зараз пішли наперед до домів; nМаксим лишився з боярами, поки слуги здійняли табір і попрятали всі кухонні та nловецькі знаряди; тоді й боярське товариство вирушило в дорогу з поворотом nдодому.

ІІ

Стародавнє nсело Тухля — се була велика гірська оселя з двома чи трьома чималими nприсілками, всього коло півтора тисячі душ. Село й присілки лежали не там, де nлежить теперішня Тухля, але геть вище серед гір, у просторій подовжній долині, nщо тепер поросла лісом і зоветься Запалою долиною. В ті давні часи, коли йде nнаше оповідання, Запала долина не була поросла лісом, але, навпаки, була nуправлена і годувала своїх жильців достатнім хлібом. Простягаючись звиш півмилі nвдовж, а мало що не чверть милі в ширину, рівна й намулиста, обведена з усіх nбоків стрімкими скалистими стінами, високими декуди на три або й чотири сажні, nдолина тота була немов величезним кітлом, із якого вилито воду. І певно, що nвоно й не інакше було. Чималий гірський потік впадав від сходу до тої долини nвисоким на півтора сажня водопадом, прориваючи собі дорогу поміж тісні, тверді nскали, і, обкрутившися вужакою по долині, випливав на захід у таку ж саму тісну nбраму, розбиваючись поміж гладкі кам’яні стіни і гуркотячи ще кількома nводопадами, поки чверть милі понижче не впав до Опора. Високі, стрімкі береги nтухольської кітловини покриті були темним смерековим лісом, що надавав самій nдолині іюзір ще більшого заглиблення і якоїсь пустинної тиші та відрубності від nусього світу. Так, справді, се була величезна гірська криївка, з усіх боків nтільки з великим трудом доступна,— але такі були в тих часах ненастанних війн, nусобиць і нападів майже всі гірські села, і тільки дякуючи тій своїй nнеприступності, вони змогли довше, ніж подільські села, охоронити своє nсвобідне, староруське громадське життя, яке деінде силувалися чимраз більше nпідірвати горді, війнами збагачені бояри.

Тухольський nнарод жив головно скотарством. Тільки та долина, де лежало село, а також кілька nпоменших порічин, не покритих лісом, надавалися до хліборобства і видавали nщороку багаті збори вівса, ячменю і проса. Зате в полонинах, що були, так само, nяк і всі доокружні ліси, власністю тухольської громади, паслися великі отари nовець, у котрих спочивав головний скарб тухольців: з них вони добували собі nодежу й страву, омасту й м’ясо.

В nлісах довкола села паслися корови і воли; але сама місцевість, гориста, nскалиста й неприступна, забороняла держати багато тяжкої рогатої худоби. Другим nголовним джерелом достатку тухольців були ліси. Не говорячи вже про дрова, nкотрих мали безплатно і на топливо, і на всякі будинки,— ліси достачали nтухольцям звірини, лісових овочів і меду. Правда, життя серед лісів і nнедоступних диких гір було тяжке, було ненастанною війною з природою: з водами, nснігами, диким звіром і дикою, недоступною околицею,— але тота боротьба nвироблювала силу, смілість і промисловість народу, була підставою й пружиною nйого сильного, свобідного громадського ладу.

Сонце nвже геть схилилося з полудня, коли з високого верха в тухольську долину nспускалося знайоме нам ловецьке товариство під проводом Максима Беркута. nПередом ішов Тугар Вовк з донькою і з Максимом, решта товариства ступала за nними невеличкими купками, гуторячи про перебуті лови та ловецькі пригоди. Перед nочима товариства розкрилася тухольська долина, облита гарячим сонячним nпромінням, мов велике зелене озеро з невеличкими чорними острівцями. Круг неї, nмов височезний паркан, бовваніли кам’яні стіни, по яких п’ялися де-де пачоси nзеленої ожини та корчі ліщини. При вході в долину ревів водопад, розбиваючись о nкаміння сріблястою піною; поуз водопаду викутий був у скалі вузький вивіз, яким nішлося вгору і далі понад берегом потока через верхи і полонини аж до угорської nкраїни; се був звісний тодішнім гірнякам «тухольський прохід», найвигідніший і nнайбезпечніший після дуклянського: десять дооколичних громад, з галицького і з nугорського боку, працювали майже два роки над виготовленням сього проходу. nТухольці вложили найбільше праці в те діло, тож гордилися ним, як своїм.

— nГляди, боярине,— сказав Максим, зупиняючись над водопадом при вході в крутий, у nкамені кований вивіз,— гляди, боярине, се діло тухольської громади! Геть ось nтуди через Бескиди тягнеться сеся дорога, перша така дорога в верховині. Мій nбатько сам витичував її на протягу п’ятьох миль; кождий місток, кожда nзакрутина, кождий вивіз на тім протязі зроблений за його показом.

Боярин nнеохітно якось поглянув горами, куди на далекий протяг понад потоком вилася між nскалами протерта гірська дорога. Потім глянув долі вивозом і похитав головою.

— nТвій батько має велику власть над громадою? — спитав він.

— nВласть, боярине? — відказав здивований Максим.—Ні, власти у нас над громадою не nмає ніхто: громада має власть сама, а більше ніхто, боярине. Але мій батько nдосвідний чоловік і радо служить громаді. Як він говорить на раді громадській, nтак не зуміє ніхто в цілій верховині. Громада слухає батькової ради,— але nвласти батько мій не має ніякої і не жадає її.

Очі nМаксима блищали огнями гордості й подиву, коли говорив про свого батька. Тугар nВовк при його словах у задумі похилив голову; зате Мирослава гляділа на nМаксима, не зводячи з нього очей. Слухаючи Максимових слів, вона чула, що його nбатько стається для неї таким близьким, таким мов рідним чоловіком, немов вона nвік жила під його батьківською опікою.

Але nТугар Вовк ставав чимраз більше понурий, чоло його морщилося і очі з виразом nдавно здержуваного гніву звернулися на Максима.

— nТо се твій батько бунтує тухольців против мене і против князя?—спитав він нараз nтерпким, різким тоном. Немов болющий дотик, вразили ті слова Мирославу; вона nзблідла і позирала то на батька, то на Максима. Але Максим цілком не змішався nвід тих слів, а відповів спокійно:

— nБунтує громаду, боярине? Ні, се тобі неправду сказано. Вся громада гнівна на nтебе за те, що ти присвоюєш собі громадський ліс і полонину, не спитавши навіть nгромади, чи схоче вона на те пристати, чи ні.

— nА так, ще питатися вашої громади! Мені князь дарував той ліс і тоту полонину, і nмені ні в кого більше дозволятися.

— nТе самісіньке й говорить громаді мій батько, боярине. Мій батько уцитькує nгромаду і радить підождати аж до громадського суду, на котрім те діло nрозбереться.

— nГромадського суду! — скрикнув Тугар Вовк.— То й я мав би ставати перед тим nсудом?

— nДумаю, що й тобі самому се буде пожадане. Ти будеш міг усім доказати своє nправо, вспокоїти громаду.

Тугар nВовк відвернувся. Вони йшли далі вивозом, який закручувався насередині, щоб nзробити дорогу не так похилою і не так небезпечною. Максим, ідучи позаду, не nзводив очей із Мирослави. Але його лице не ясніло вже таким чистим щастям, як nнедовго перед тим. Чим чорніша хмара гніву й невдоволення залягала на чолі її nбатька, тим виразніше почував Максим, що між ним і Мирославою розвертається nглибока пропасть. Притім він, дитя гір, не знаючи великого світу і високих nбоярських замислів, і не догадувався, яка широка і глибока була та пропасть на nсамім ділі.

Зійшли nвже на долину. Під водопадом творив потік просторий, спокійний і чистий, мов nсльоза, ставок. При його берегах стояли великі шапки перлової, шипучої піни; nдно наїжене було великими й малими обломами скал; прудкі, мов стріла, пструги nблискали поміж камінням своїми перлово-жовтими, червоно цяткованими боками; в nглибині затоки долі кам’яною стіною ревів водопад, мов живий срібний стовп, nграючи до сонця всіми барвами веселки.

— nЩо за пречудове місце,— аж скрикнула Мирослава, вдивляючися в водопад і nнавалені в глибині дико пошарпані скали, обведені згори темно-зеленою габою nсмерекового лісу.

— nСе наша Тухольщина, наш рай! — сказав Максим, обкидаючи оком долину, і гори, і nводопад з такими гордощами, з якими мало котрий цар обзирає своє царство.

— nТілько мені ви затроюєте життя в тім раю,— сказав гнівно Тугар Вовк.

Ніхто nне відзивався на ті слова; всі троє йшли мовчки дальше. Ось уже доходили до nсел, що розкинулося густими купами порядних, драницями критих хат, густо nобсаджене рябиною, вербами та розлогими грушами. Народ робив у полю; тільки nстарі діди, поважні, сивобороді, походжали коло хат, то дещо тешучи, то плетучи nсіті на звіра та на рибу, то розмовляючи про громадські діла. Максим кланявся nїм і вітав їх голосно, приязно; далі й Мирослава почала вітати старих nтухольців, що стояли на дорозі; тільки Тугар Вовк ішов понурий та німий, навіть nпоглянути не хотів на тих смердів, що сміли супротивлятися волі його князя.

Аж nось насеред села з ними пострічалася дивна компанія. Три старці, убрані nпо-празничному, несли дорогою на високій, гарно точеній і оздібно сріблом nокованій дрючині великий, також сріблом окований ланцюг, вироблений суцільно з nодної штуки дерева в виді перстеня, нерозривного і замкнутого в собі. Понад тим nланцюгом повівала червона кармазинова, сріблом вишивана хоругов. Три старці nйшли повільно. Перед кождим дворищем вони зупинялися і викликали голосно хазяїв nпо ім’ю, а коли той або хто-будь із жильців дворища явився, вони говорили:

— nЗавтра на копу! — і йшли дальше.

— Се що за дивоглядія? — спитав Тугар nВовк, коли старці почали наближатися до них.

— nХіба ж ти не видав ще такого? — спитав його здивований Максим.

— nНе видав. У нас коло Галича нема такого звичаю.

— nНа копу скликають, на раду громадську,— сказав Максим.

— nЯ гадав, що попи з корогвою,— почав насміхатися Тугар.— У нас коли скликають на nкопу, то скликають потиху, передаючи з хати до хати копне знамено.

— nУ нас копне знамено обноситься по селі отсими закличниками; вони повинні nкождого громадянина по ім’ю закликати на копу. І тебе закличуть, боярине.

— nНехай собі кличуть, я не прийду! Нічого мене не обходить ваша копа. Я тут із nкняжої волі і можу сам збирати копу, коли буду вважати се потрібним.

— nТи — сам… збирати копу? — спитав зачудований Максим.— Без наших закличників? nБез нашого знамена?

— nУ мене свої закличники і своє знамено.

— nАле ж на твою копу ніхто з наших громадян не піде. А наша копа як осудить, так nу нашій громаді й буде.

— nПобачимо!—сказав гнівно й уперто Тугар Вовк.

В nту саму пору наблизилися наші пішоходи до закличників. Побачивши боярина, nзакличники поставили знамено, а один із них відозвався:

— nБоярине Тугаре Вовче!

— nОсь я,— відповів боярин понуро.

— nЗавтра на копу!

— nЧого?

Але nзакличники на се не відповіли нічого і пішли дальше.

— nНе їх діло, боярине, говорити чого,— пояснив Максим, стараючись якмога nвтихомирити нехіть боярина до тухольської громадської ради. По довшій мовчанці, nпід час котрої вони все йшли селом, Максим знов зачав говорити:

— nБоярине, позволь мені, недосвідному, молодому, сказати тобі слово.

— nГовори! — сказав боярин.

— nПрийди завтра на копу!

— nІ піддатися вашому холопському судові?

— nЩо ж, боярине, тухольська громада судить по справедливости, а справедливому nсудові хіба стид піддатися?

— nТаточку! — вмішалася й Мирослава до тої розмови.— Зроби так, як каже Максим! nВін добре каже! Він урятував моє життя,— він же ж не хотів би тобі зле радити; nвін знає добре тутешні звичаї.

Тугар nВовк знехотя всміхнувся на ту правдиво жіночу логіку, але чоло його швидко знов nнаморщилося.

— nІ вже ти протуркала мені уші тим Максимом! — сказав він.— Ну, урятував тобі nжиття, я і вдячний йому за те і, коли хочеш, дам йому пару волів. Але тут знов nо інші річі йде, до яких не слід мішатися ні тобі, ні Максимові.

— nНі, боярине,— відповів на се Максим,— ти чей не схочеш унизити мене відплатою nза моє незначне діло. Ані я, ані мій батько не приймемо ніякої відплати. А то, nщо я тебе прошу прийти завтра на копу, я роблю тілько зі щирої прихильности. Я nрад би, боярине, щоб між тухольською громадою і тобою була згода.

— nНу, нехай і так,— сказав вкінці Тугар Вовк,— прийду завтра на тоту вашу раду, nале не на те, щоб їй піддатися, а лиш на те, щоб побачити, що се за рада буде.

— nПрийди, боярине, прийди,— скрикнув радісно Максим,— побачиш сам, що тухольська nгромада вміє бути справедливою.