Home » ЗАХВОРЮВАННЯ ГЛОТКИ: гострі та хронічні фарингіти, лептотрихоз, ангіни та їх УСКЛАДНЕННЯ, паратонзилярний та заглотковий абсце

ЗАХВОРЮВАННЯ ГЛОТКИ: гострі та хронічні фарингіти, лептотрихоз, ангіни та їх УСКЛАДНЕННЯ, паратонзилярний та заглотковий абсце

27 Червня, 2024

1. nХвороби глотки: гострі nта хронічні фарингіти, лептотрихоз, класифікація nтонзилітів, первинні та вторинні ангіни, ускладнення nангін, заглотковий абсцес, дифтерія глотки.

2. nХвороби глотки: nхронічний тонзиліт, гіпертрофія піднебінних і nглоткового мигдаликів.

3. nХвороби гортані: набряк nгортані, стеноз гортані, гострий ларингіт, гортанна nангіна, флегмонозний ларингіт, хондроперихондрит nгортані. Гострий ларинготрахеїт у дітей, дифтерія гортані, хронічний ларингіт, nпередпухлинні захворювання гортані. nТрахеотомія. Конікотомія.

ЗАХВОРЮВАННЯ ГЛОТКИ: гострі та хронічні nфарингіти, лептотрихоз, ангіни та їх УСКЛАДНЕННЯ, паратонзилярний та nзаглотковий абсцеси, дифтерія глотки.

ФАРИНГІТИ

Фарингіт – запалення слизової nоболонки глотки. Розрізняють гостру і хронічну форми.

Гострий фарингіт

Початок nзапального процесу викликають віруси, а далі як збудники домінують стрептококи nабо інші бактерії. У дітей переважає дифузне запалення (гострий nтонзилофарингіт), у дорослих запалення більшою мірою локалізоване. Серед nнеінфекційних чинників виникненню гострого фарингіту найчастіше сприяють nшкідливі фізичні та хімічні фактори, в тому числі й побутові.

Клініка

Спочатку з’являються відчуття nдряпання, сухості, паління в глотці, неприємні відчуття при ковтанні, болючий n“порожній” ковток (стадія вірусного запалення). Через 1-2 доби сухість в глотці nзмінюється рясними слизовими, а потім гнійними виділеннями (стадія nбактеріальної інфекції).

У дітей переважно спостерігається висока температура nтіла, у дорослих – лише субфебрильна. У запальний процес може втягуватись nслизова оболонка носа, гортані, мигдаликів (ринофарингіт, ларингофарингіт, nтонзилофарингіт). Виявляють такі зміни на задній та боковій стінках глотки:

Орофарингоскопія

відео

• Почервоніння слизової оболонки. n

• Червоно-пурпурові утвори nрозміром 2-5 мм n(набряклі та гіперемовані лімфоїдні фолікули).

• Наявність слизу або гною.

• Виражений судинний малюнок – nзастійні вени.

Пальпаторно – набряклі та болючі nшийні й позадущелепні лімфатичні вузли.

Лікування

Полоскання глотки теплими nрозчинами:

1. Настойкою нагідок або nкалендули (по 1 чайній ложці на 1 склянку води).

2. Соком коланхое (по 10 мл nна 100 мл ізотонічного розчину натрію хлориду).

3. Розчином кухонної солі та nхарчової соди (по 1 чайній ложці на 1 склянку води) тощо.

При підвищенні температури тіла nпризначають: сульфаніламідні препарати (етазол, сульфадимезин), протигістамінні nзасоби (діазолін, кларитин), інгаляції ментолової олії, лізоциму, левамізолу, nУФ-опромінення.

При рецидивуючому фарингіті слід діяти на фактор, що nпідтримує захворювання, наприклад, провести санацію зубів чи мигдаликів, nвиконати аденотомію чи резекцію викривленої перегородки носа.

ХРОНІЧНИЙ ФАРИНГІТ

Хронічний nфарингіт – тривале дифузне запалення слизової оболонки глотки, що протікає nпереважно без загальних проявів.

Хронічний фарингіт зустрічається, nяк правило, у дорослих, частіше – у чоловіків. У його розвитку має значення nіндивідуальна схильність. Нерідко хронічний фарингіт буває у хворих на nзахворювання серцево-судинної системи, нирок, органів травлення, а також на тлі nнедокрів’я (анемії), цукрового діабету тощо.

Інші причини: порушення носового nдихання (викривлення перегородки носа, аденоїди), інфекція (її джерелом бувають nніс і навколоносові пазухи, зуби чи бронхи в разі їх ураження), неінфекційні nчинники (пара, гази, пил, гаряче сухе повітря, функціональне перевантаження nглотки: тривалий кашель, неправильна постановка співочого голосу тощо).

Клініка n

Хворі nскаржаться на:

1. nВідчуття сухості в глотці.

2. nВідчуття “клубка” в горлі.

3. n“Липкий” кашель, особливо вранці.

4. nНеприємні відчуття при “порожньому” ковтку.

5. nВимушене покашлювання або кашель.

6. При nсильному кашлі можуть бути невеликі кровотечі (домішки крові в харкотинні).

Розрізняють nтакі форми хронічного фарингіту: катаральну, гіпертрофічну та атрофічну.

Катаральна форма – найлегша, проявляється царапанням та відчуттям nстороннього тіла у глотці, надмірне виділення секрету, який постійно треба nвідхаркати.

Орофарингоскопія n

• nЗахворювання проявляється почервонінням слизової оболонки задньої стінки nглотки, появою в’язкого секрету.

• На nгіперемованій слизовій задньої стінки глотки виражений судинний малюнок та nпочервонілі лімфатичні фолікули розміром 1-3 мм.

Гіпертрофічна форма включає боковий і гранульозний фарингіт. Для неї nхарактерні гіперплазія, гіперемія, лімфоцитарна інфільтрація, набряк, nрозростання сполучної тканини в слизовій оболонці глотки.

Орофарингоскопія n

• nЗахворювання проявляється потовщенням, почервонінням слизової оболонки, появою nтягучого секрету; часто спостерігається підвищення глоткового рефлексу.

• При nбоковому фарингіті бокові валики, що розміщені позаду задніх піднебінних дужок, nстають потовщеними, ковбасоподібними, поширюються у носову і гортанну частини nглотки.

• При nгранульозному фарингіті виявляють почервонілі лімфатичні фолікули на задній nстінці глотки, розмір яких сягає 4-7мм.

Атрофічна (суха) форма. Внаслідок хронічного запалення виникають метаплазія nепітелію (ороговіння), атрофія залоз і лімфоїдної тканини.

Орофарингоскопія n

Слизова nоболонка задньої стінки глотки гладка, стоншена, суха, часто блискуча, вкрита nнезначною кількістю жовто-зеленого гнійного нальоту. Такі зміни можуть бути і в nгортані.

У хворих старшого віку із симптомами хронічного фарингіту nтреба пам’ятати про можливість пухлини носової й гортанної частин глотки чи nкореня язика. Такі хворі обов’язково потребують огляду оториноларинголога.

Лікування

По можливості слід усунути nпричини, що призвели до розвитку хвороби: відновити носове дихання (видалити nвикривлену перегородку носа, провести аденотомію тощо); санувати вогнища nінфекції, що провокують розвиток фарингіту (санація порожнини рота, носа та nнавколоносових пазух). При виявленні захворювань внутрішніх органів, які могли nпідтримувати фарингіт, провести їх лікування.

Місцеве лікування залежить від nформи фарингіту.

При катаральній і гіпертрофічній nформах застосовують полоскання 1-2% розчином харчової соди та кухонної солі, nнастойкою звіробою (1 чайна ложка на 1 склянку води): для змащування nвикористовують розчин Люголя, йодинол. Призначають також фонофорез прополісу, nінгаляції 1 % розчину декарису. Окремі скупчення гранул припікають 40% розчином nтрихлороцтової кислоти, зрізають конхотомом, виконують гальванокаустику, nкріодеструкцію або лазерокоагуляцію.

При атрофічній формі хронічного nфарингіту для полоскання чи аплікацій використовують 1% розчин йодинолу, бікармінт n(2 таблетки на 1 склянку води). Застосовують змащування глотки nспиртово-гліцериновим розчином прополісу. Всередину призначають 3% розчин калію nйодиду (3 рази на день по 1 столовій ложці на молоці). Крім того, хворим nпоказані пиття лужних мінеральних вод, парентеральне введення екстракту алое, nФІБСу тощо, електрофорез 0,5% розчину нікотинової кислоти (15-20 сеансів, по nодному щодня). За наявності кірок на слизовій оболонці глотки показані nінгаляції протеолітичних ферментів (трипсину, хімотрипсину), 1% розчину nнікотинової кислоти, 2% розчину калію йодиду, змащування задньої стінки глотки nолійними розчинами протягом 6-10 діб (риб’ячий жир, персикова олія). Можна nрекомендувати хворим санаторно-курортне лікування в теплому вологому кліматі.

ЛЕПТОТРИХОЗ n(фарингомікоз)

nЕтіологія

Мікобактерія Leptrotrix Buccalis – сапрофіт порожнини nрота.

Сприяють захворюванню:

1. Тривала nантибіотикотерапія;

2. Терапія nкортикостероїдами;

3. Гіповітаміноз „С” та „В”; n

4. Хронічний тонзиліт.

Патоморфологія

Зроговіння плоского епітелію, що nутворює білі та жовто-білі пробки у лакунах та конусоподібні вип’ячування n(шипи) на поверхні мигдаликів, які щільно спаяні з підлеглою тканиною.

Клініка

Переважно скарги мінімальні: nвідчуття дряпання, сухості в глотці, неприємні відчуття при ковтанні.

Орофарингоскопія

• на поверхні мигдалика білі та nжовто-білі пробки у лакунах та конусоподібні шипи, міцно спаяні з підлеглою nтканиною.

Лікування

Вишкрябування гострою ложечкою nшипів з наступним припіканням трихлороцетовою кислотою, нітратом срібла. nПромивання лакун мигдаликів 0,1% водним розчином хінозолу (2 рази у тиждень) та nполоскання цим розчином. При супутньому хронічному тонзиліті – тонзилектомія.

ТОНЗИЛІТИ

Класифікація nтонзилітів(За І.БСолдатовим)

І. Гострі nтонзиліти (ангіни)

1. первинні: катаральна, фолікулярна, лакунарна, nвиразково-плівчаста;

2. вторинні:

а) ангіни при nінфекційних хворобах (дифтерія, скарлатина, туляремія, черевний тиф);

б) ангіни при nхворобах крові (інфекційний мононуклеоз, агранулоцитоз, лекоз).

ІІ. Хронічні тонзиліти

1. неспецифічні: nкомпенсована, субкомпенсована та декомпенсована форми;

2. специфічні: туберкульоз, nсифіліс, склерома,

Ангіна – це гостре інфекційне nзахворювання, що характеризується запаленням лімфоїдної тканини глотки, nпереважно піднебінних мигдаликів і регіонарних лімфатичних вузлів, та nсупроводжується гарячкою і явищами інтоксикації.

За nлокалізацією. Ангінами, зазвичай, називають запалення піднебінних мигдаликів, хоча такий nсамий запальний процес може розвиватись і в інших лімфоїдних утворах глотки: у nглотковому мигдалику (аденоїдит); у язиковому мигдалику (ангіна язикового nмигдалика); в лімфоїдній тканині гортані (гортанна ангіна).

За nетіологією ангіни поділяють на первинні, вторинні та ангіни при захворюваннях крові. nПервинні ангіни викликаються, переважно, коковою флорою та мають такі форми: nкатаральна, фолікулярна, лакунарна та виразково-плівчаста. Вторинні ангіни nвиникають як прояв інших, як правило інфекційних, захворювань (дифтерії, кору, nскарлатини, інфекційного мононуклеозу тощо). Ангіна також може бути одним із nсимптомів при захворюваннях крові: агранулоцитозі, лейкозі, лімфогранулематозі nтощо.

Перебіг запальних процесів у nділянці зіва відзначається дуже великою різноманітністю. Це пояснюється nнаявністю в слизовій оболонці глотки розгалуженої лімфоїдної тканини, яка може nвтягуватись у запальний процес повністю чи частково. При цьому, залежно від nвіку, запалення розвивається у різних лімфоїдних структурах глотки. У маленьких nдітей частіше виникає гостре запалення глоткового мигдалика (аденоїдит), у nлітніх людей процес може локалізуватись у язиковому мигдалику (ангіна язикового nмигдалика). У людей віком 10-40 років запалення переважно локалізується в nпіднебінних мигдаликах, у цьому випадку виникає катаральна, фолікулярна чи nлакунарна ангіна.

Хоча при ангіні збудник здебільшого концентрується у nпіднебінних мигдаликах чи інших лімфоїдних утворах глотки, де викликає місцеву nзапальну реакцію, його токсини проникають в кров, що спричиняє загальну nінтоксикацію та алергізацію організму з порушенням терморегуляції, токсичним nураженням серцево-судинної та нервової системи, суглобів та нирок.

ПEРВИННІ nАНГІНИ

Збудником первинних ангін n(катаральної, фолікулярної та лакунарної) найчастіше є стрептокок, рідше – nстафілокок або пневмокок. Інфекція може бути занесена ззовні, в такому випадку nїї джерелом є хворий на ангіну або з іншою стрептококовою чи стафілококовою nінфекцією, або здоровий носій збудника. В іншому випадку захворювання виникає nчерез активізацію збудника, що вже перебуває в організмі й міститься в лакунах nсамих мигдаликів, у каріозних зубах, рідше – в порожнинах рота, глотки, носа, nв навколоносових пазухах тощо. Сприятливими моментами для виникнення ангіни nпри цьому є зниження загальної опірності організму через місцеве чи загальне nпереохолодження, термічні, хімічні й механічні подразнення слизової оболонки nзіва і мигдаликів тощо.

За важкістю захворювання і nхарактером патологічного процесу в мигдаликах первинні ангіни поділяють на nкатаральну, фолікулярну і лакунарну.

Катаральна ангіна – найлегша форма nпервинних ангін.

Клініка n

Хворі nскаржаться спочатку на сухість і дряпання в горлі. Згодом приєднується nпомірний біль у глотці, що посилюється під час ковтання. На відміну від nгострого фарингіту, біль при катаральній ангіні посилюється під час вживання nїжі (“повний” ковток), тоді як при фарингіті біль посилюється при “порожньому” nковтку (ковтання слини).Температура звичайно підвищена, часто відзначається nголовний біль та загальна слабість. У маленьких дітей буває висока nтемпература, що іноді супроводжується блюванням. Хвороба проходить через 3-5 nдіб.

Орофарингоскопія n

• nПіднебінні мигдалики збільшені та болючі при дотику шпателем.

• Поверхня nїх почервоніла, іноді може бути вкрита слизовими виділеннями.

• У тяжких nвипадках утворюються точкові крововиливи в слизову оболонку язичка і nпіднебінних дужок, виникає їх набряклість.

Лімфатичні nвузли під кутом нижньої щелепи бувають збільшеними і болючими.

Фолікулярна ангіна є більш важкою формою ангіни.

Клініка n

Виражений nбіль у горлі, що посилюється при ковтанні слини та їжі. Загальний стан порушується nбільше, ніж при катаральній ангіні, що проявляється:

1) різкою nслабкістю та апатією;

2) nвираженим головним болем;

3) ломотою nу м’язах та суглобах.

Хвороба супроводжується nзначним підвищенням температури (до 40° С) з ознобами і часто закінчується на n4-7-й день захворювання.

Орофарингоскопія n

• nМигдалики значно збільшені, почервонілі та різко болючі при дотику шпателем.

• Крізь їх nпурпурово-червону слизову оболонку просвічується велика кількість круглих, nзавбільшки 1-3 мм, nжовтуватих або жовтувато-білих гноячків, що злегка підвищуються над поверхнею nмигдаликів (ніби “зоряне небо”). Цими гноячками є нагноєні фолікули мигдаликів. n

Фолекулярна і лакунарна ангіни

Підщелепні, nпозадущелепні та шийні лімфатичні вузли збільшені, різко болючі.

Лакунарна ангіна

Лакунарна ангіна характеризується nзначно вираженими явищами загальної інтоксикації.

Клініка n

Біль в nгорлі значний та особливо посилюється при ковтанні, може віддавати у вухо та nіноді буває настільки вираженим, що хворі майже повністю відмовляються від nвживання їжі. Явища загальної інтоксикації проявляються дією токсинів та nмікробів на серцево-судинну та нервову системи. Температура підвищується до 40° nС, спостерігаються прискорення дихання та пульсу (10 ударів серця на кожен 1° С nпідвищення температури тіла), загальне нездужання, сонливість, виражений nголовний біль, біль у м’язах та суглобах, порушення сну тощо.

Орофарингоскопія

На nнабряклій і почервонілій слизовій оболонці мигдаликів з’являються виступаючі з nглибини лакун жовтуваті нальоти. М’яке піднебіння і піднебінні дужки у nвипадках лакунарної ангіни також значно почервонілі та набряклі. Нальоти, що nвкривають мигдалики, складаються з фібрину, бактерій, відокремлених епітеліальних nклітин та лейкоцитів. Вони виникають після того, як нагноєні фолікули поступово nзбільшуються та розкриваються так, що їх вміст виходить на поверхню мигдалика nчи у просвіт лакун. При цьому утворюється наліт у вигляді жовтувато-білих nплівок або смуг, які вкривають вільну поверхню мигдаликів. Цей наліт ніколи не nвиходить за межі мигдалика та легко знімається з його поверхні (при дифтерії nналіт виходить за межі мигдалика та міцно спаяний з його тканиною так, що при nспробі зняття на місці видаленого нальоту утворюється кровоточива ерозивна nповерхня). Утворення нальоту у вічках лакун мигдаликів відрізняє цю форму nангіни від дифтерії, при якій нальоти спочатку утворюються на випуклих місцях nвільної поверхні мигдалика.

Регіонарні лімфатичні вузли nзбільшені та болючі.

При всіх формах ангін обов’язково nтреба брати мазки із зіва та з носа для дослідження на дифтерійну паличку, щоб nвиключити можливу дифтерію.

Ускладнення ангін:

1. Паратонзиліт та nпаратонзилярний абсцес;

2. Флегмона шиї;

3. Набряк гортані;

4. Тонзилогенний nсепсис;

5. Ревмокардит;

6. Неспецифічний nінфекційний поліартрит.

7. Гострий nгломерулонефрит;

8. Гострий nпієлонефрит.

Лікування первинних ангін

Усі первинні ангіни належать до nгострих інфекційних захворювань, що вимагає ізоляції хворого на ангіну для nзапобігання розповсюдженню хвороби. При неважкому перебігу ангіни та при nможливості проведення лікування в домашніх умовах хворого лікують амбулаторно.

Хворі на nангіну з вогнища дифтерії, а також пацієнти, які здобувають освіту у закритих nучбових закладах чи живуть у несприятливих побутових умовах, та особи з nконтингенту підвищеного ризику захворювання на дифтерію підлягають обов’язковій nгоспіталізації в інфекційний відділ.

Консервативне nлікування ангін передбачає введення антибіотиків, сульфаніламідів, nантигістамінних препаратів, нестероїдні протизапальні засоби; полоскання зіва n5-7 разів на добу дезінфікуючими розчинами (фурациліну – 1:5000, соди 3%), відварами nтрав (рум’янку, шавлію тощо), достатнє пиття.

ВИРАЗКОВО-ПЛІВЧАСТА nАНГІНА (СИМАНОВСЬКОГО—ВЕНСАНА— ПЛАУТА)

Хвороба вперше описана Симановським n

Етіологія

Симбіоз веретеноподібної палички n(Fusobacterium fusiforme) та спірохети порожнини nрота (Spirochaeta buccalis), які є сапрофітами у nротовій порожнині.

Сприяють захворюванню:

1. Зниження загального імунітету при nгострих та хронічних інфекціях;

2. Погіршення гігієнічних умов життя та nхарчування;

3. Каріозні зуби та парадонтоз;

4. Гіповітаміноз „С” та „В”;

5. Хвороби кровотворних органів.

Патоморфологія

Некроз слизової оболонки одного nмигдалика з утворенням кратероподібної виразки, на дні якої утворюється nфібринозна мембрана.

Клініка

Переважно скарги незначні: nвідчуття стороннього тіла з одного боку, неприємний запах з рота, підвищення nтемператури до 37° С.

Орофарингоскопія

· nОднобічне ураження;

· На nповерхні мигдалика жовто-білі нальоти, що легко знімаються;

· Після nзняття нальоту утворюється не болюча виразка у вигляді кратера;

· Можливе nураження ясен, та задньої стінки глотки.

· nЗбільшення та болючість шийних лімфовузлів на стороні ураження.

Діагностика

· n1. nВиявлення у мазку з глотки веретеноподібної nпалички та спірохети порожнини рота;

· n2. Біопсія тканин з краю nвиразки.

Лікування

Полоскання глотки розчинами nперманганату калію, перекису водню та тетраборату натрію. Змащування виразок 10 n% р-ном новарсенолу у гліцерині, Та припікання виразок трихлороцетовою кислотою nчи нітратом срібла.

АНГІНА ПРИ ІНФЕКЦІЙНОМУ МОНОНУКЛЕОЗІ

Інфекційний nмононуклеоз – гостре інфекційне захворювання, що супроводжується ангіною, nгарячкою, запаленням більшості лімфатичних вузлів, збільшенням печінки і nселезінки та супроводжується характерними змінами в крові.

Збудником nінфекційного мононуклеозу є герпес-вірус людини типу 4 (вірус Епштейна-Барра), nщо уражає лімфоїдну тканину. Джерелом інфекції є хворий або вірусоносій. nОсновний механізм передачі – повітряно-крапельний чи контактний. Інкубаційний nперіод триває від декількох діб до 1-2 міс. Інфекційний мононуклеоз nмалозаразний та уражає переважно дітей.

Клініка

Хвороба nпочинається гостро значним підвищенням температури до 39-40° С, яка надалі має nремітуючий характер та триває 1-3 тижні. Хворі скаржаться на головний біль, nбіль у глотці та загальне нездужання. Слизова оболонка глотки червоніє та nнабрякає. Найбільш характерним симптомом захворювання є нерівномірне збільшення nй болючість при пальпації всіх груп лімфатичних вузлів, особливо шийних та nпідщелепних, при одночасному збільшенні селезінки і печінки. Останні прояви nсупроводжуються порушенням функції травного тракту, іноді – жовтяницею.

Ангіна при nінфекційному мононуклеозі з’являється на 2-3-й день захворювання і може nнабувати різноманітних форм: катаральної, лакунарної чи виразково-плівчастої. nІноді запалення піднебінних мигдаликів дуже нагадує дифтерію, оскільки наліт nпоширюється на дужки, язичок і м’яке піднебіння. У тяжчих випадках ангіна може nнабути виразково-некротичної форми, яка характеризується глибоким виразковим nпроцесом, що поширюється за межі мигдалика, з нальотом сіро-зеленуватого nкольору і неприємним запахом з рота. Ці зміни в зіві супроводжуються дуже nсильним болем і значним збільшенням регіонарних лімфатичних вузлів.

Хвороба nтриває 2-3 тижні, потім температура поступово спадає, зникають місцеві явища nангіни, проходить біль, селезінка та печінка набувають нормальних розмірів, nпоступово зменшуються лімфатичні вузли; повільніше нормалізується кров.

Діагноз nвстановлюють на підставі дослідження крові, яке дозволяє провести диференційну nдіагностику цього захворювання з лейкозом, агранулоцитозом, туляремією і nбруцельозом. У крові відзначається помірний лейкоцитоз з помірним збільшенням nлімфоцитів і моноцитів та появою атипових клітин – мононуклеарів, кількість nяких може досягати 50% від загальної кількості лейкоцитів. Червона кров nзвичайно не змінена.

Лікування

Специфічних препаратів немає. nПризначають ліжковий режим та дієту № 5 (як при вірусному гепатиті), nдесенсибілізуючі препарати та вітаміни; для профілактики вторинної інфекції nвводять антибіотики.

Слід nутримуватись від застосування сульфаніламідних препаратів, які негативно nвпливають на кровотворну функцію.

АНГІНА ПРИ АГРАНУЛОЦИТОЗІ

Причина n

• nПриймання медикаментів (саліцилатів, сульфаніламідів, препаратів миш’яку тощо). n

• Інфекція.

• nРентгенівське опромінення. Названі причини токсично впливають на кровотворну nсистему.

Клініка n

Частіше nхворіють жінки. Захворювання починається з різкого підвищення температури (до n40° С), іноді – з ознобами й болем у горлі. При огляді глотки на різко nпочервонілій слизовій оболонці зіва видно брудно-сірі нальоти з некротичним nрозпадом. Згодом утворюються глибокі виразки, які не обмежуються ділянкою nмигдаликів, а поширюються на інші частини глотки, порожнину рота й гортань. nЗагальний стан хворого тяжкий, температура септична. Тривалість цього порівняно nрідкісного захворювання – від 4-5 днів до декількох тижнів.

Дослідження nкрові

У таких nхворих завжди виявляється значне зменшення, а іноді майже цілковите зникнення nгранулоцитів (нейтрофілів) у крові. Кількість білих кров’яних тілець знижується nдо 0,5*10⁹ у л.

При nвідсутності даних дослідження крові хворобу можна сплутати з дифтерією і виразково-плівчастою nангіною.

Лікування n

Припиняють nприйом препаратів, які могли викликати агранулоцитоз. Застосовують переливання nкрові, препарати, що стимулюють утворення білих кров’яних тілець, nвітамінотерапію.

Необхідно nзабезпечити дбайливий догляд за порожниною рота: полоскання антисептичними nрозчинами, обережне видалення некротичних мас з наступним змащуванням виразок n5% розчином перманганату калію і анестетиків, виразки також присипають порошком nантибіотиків.

АНГІНА ПРИ ЛЕЙКОЗІ

Ангіна при nлейкозі частіше виникає при гострих лейкозах.

Клініка n

Захворювання nсупроводжується підвищенням температури тіла до 39-40° С, важким загальним nстаном та можливими септичними ускладненнями.

Орофарингоскопія n

Зміни в nпіднебінних мигдаликах нагадують катаральну, фолікулярну, лакунарну чи nвиразково-плівчасту ангіну.

Лікування n

Лікування nв гематологічному відділі.

Необхідно nзабезпечити ліжковий режим та щадну, висококалорійну дієту з великим вмістом nрідких, легкозасвоюваних страв (через утруднене ковтання).

Особливу nувагу надають дбайливому догляду за порожниною рота: полоскання антисептичними nрозчинами 5-7 разів на добу (див. “Приготування розчинів для полоскання глотки nта інгаляцій”); обережне видалення некротичних мас з наступним змащуванням nвиразок 5% розчином перманганату калію і анестетиків (див. “Змащування слизової nоболонки зіва та глотки лікарськими середниками”) та присипанням порошком nантибіотиків.

ПАРАТОНЗИЛЯРНИЙ n(НАВКОЛОМИГДАЛИКОВИЙ) АБСЦЕС

Паратонзилярний n(навколомигдаликовий) абсцес – запальний процес у пухкій сполучній тканині, nяка розміщена між мигдаликовою та глотковою фасціями. Найчастіше виникає як nускладнення запального процесу в піднебінному мигдалику (ангіни чи хронічного тонзиліту), nрідше абсцес має одонтогенну чи отогенну природу.

Спочатку nрозвиваються набряк та інфільтрація навколомигдаликової клітковини (гострий nпаратонзиліт), потім – її гнійне розплавлення (паратонзилярний абсцес). За nлокалізацією розрізняють:

1. nпередньо-верхній (найчастіше),

2. nзадній,

3. nзовнішній

4. nнижній паратонзилярний абсцес.

Клініка n

У перебігу nангіни, яка вже, здавалося б, наближається до завершення (наприкінці першого nтижня), з’являються ознаки повторного погіршання стану хворого:

1. nПосилення болю у ділянці зіва (в цьому випадку він відзначається лише з одного nбоку, особливо посилюється при ковтанні й віддає у вухо).

2. Гугнява nмова.

3. nПідвищення температури тіла.

4. nПрогресуючий тризм (неможливість відкрити рот).

5. nНадмірне виділення слини.

6. nВимушене положення голови – кривошия (нахил її вперед і в бік ураження).

7. nВитікання рідини через ніс під час ковтання.

8. nБолючість та припухання шийних лімфатичних вузлів.

Орофарингоскопія n

• nПочервоніння та випинання передньої піднебінної дужки (передньо-верхній nабсцес) на боці ураження.

• nЗбільшення мигдалика та відтиснення його до середини.

• nНабряклість та збільшення язичка.

Деколи трапляється nзадньомигдаликовий абсцес, при якому припухання м’яких тканин локалізується nбільше позаду і донизу від мигдалика. Найважче діагностується зовнішній nпаратонзилярний абсцес, при якому запальний процес локалізується назовні від nмигдалика.

Ускладнення n

1. Флегмона шиї;

2. Медіастеніт;

3. Стеноз гортані;

4. Тонзилогенний сепсис;

5. Шийний лімфаденіт.

Лікування

Забезпечити харчування хворого nрідкою і калорійною їжею та слідкувати за загальним станом і диханням пацієнта, nоскільки може розвинутись стеноз гортані чи ерозивна кровотеча.

У nпочатковій стадії (паратонзиліт) призначають великі дози антибіотиків, nсульфаніламідні, десенсибілізуючі та знеболювальні препарати.

Вичікування спонтанного прориву абсцесу значно nподовжує час перебування хворого у тяжкому стані й може сприяти виникненню nнебезпечних ускладнень.

Якщо nабсцес сформувався (переважно через 4 доби), то проводять його хірургічний nрозтин.

Перелік nінструментів, необхідних для виконання такої операції

Інструменти для розтину абсцесу: 1 – пульверизатор з nрозчином анальгетика; 2 – зонд з нарізкою; 3 – шпатель; 4 – шприц з довгою nголкою; 5 – скальпель; 6 – затискач; 7 – стерильні марлеві кульки; 8 – nстерильні марлеві серветки; 9 – стерильна вата.

Спочатку знеболюють слизову nоболонку зіва на боці абсцесу 10 % розчином лідокаїну (зрошують аерозолем чи nзмащують ватником на зонді з нарізкою). Потім проводять пункцію довгою голкою nта відсмоктують гній. Іноді доводиться пунктувати кілька разів у різних місцях, nщоб знайти порожнину абсцесу. Скальпелем роблять неглибокий розріз слизової nоболонки передньої піднебінної дужки у місці знайденого при пункції гною та nвведеним через розріз затискачем Пеана тупо розкривають абсцес і розширюють nвхід у його порожнину, розвівши бранші затискача. Зовнішній паратонзилярний nабсцес розкривають шляхом тонзилектомії у “гарячому” періоді.

Слід лише тупо заходити у порожнину абсцесу, nоскільки поранення ріжучим інструментом гілок чи стовбура сонної артерії може nпризвести до смертельної кровотечі.

ЗАГЛОТКОВИЙ АБСЦЕС

Заглотковий nабсцес – це нагноєння заглоткових лімфатичних вузлів та пухкої клітковини, що nрозміщені між м’язами глотки та передхребетною фасцією. Захворювання трапляється nмайже виключно в дітей до чотирьохрічного віку як ускладнення ринофарингіту, nангіни, гострої респіраторної інфекції тощо. Оскільки після 4 років ці nлімфовузли та судини атрофуються, у дітей старшого віку і дорослих заглотковий nабсцес буває лише після травми, як правило, стороннім тілом.

Клініка n

1. nУтруднення ковтання чи повна відмова від вживання їжі через виражений біль в nглотці.

2. nВитікання рідини через ніс при ковтанні.

3. nУтруднення дихання.

4. nВимушене положення голови.

5. nПідвищення температури тіла.

6. nБолючість шийних лімфатичних вузлів.

Орофарингоскопія

Виявляють болюче подушкоподібне nвипинання задньої стінки глотки з почервонілою поверхнею.

Пальпація цього випинання через nпорожнину рота дозволяє відчути флюктуацію (наявність гною), що є показанням до nхірургічного лікування.

Ускладнення

1. Стеноз гортані;

2. Асфіксія;

3. Медіастеніт;

4. Сепсис;

5. Аспіраційна пневмонія.

Лікування

Проводять nпункцію гнояка довгою голкою та відсмоктують його вміст, потім вертикальним nрозрізом розкривають порожнину абсцесу та розширюють утворений вхід затискачем; nзастосовують антибіотики, десенсибілізуючі та знеболювальні засоби.

З метою запобігання потраплянню nгною у дихальні шляхи під час розкриття абсцесу голові дитини надають nзвисаючого положення.

У післяопераційному періоді nдитина потребує постійного догляду, особливо за станом дихання, оскільки його nпогіршення вказує на розвиток стенозу гортані.

ДИФТЕРІЯ

Дифтерія – nгостре інфекційне захворювання, що викликається коринебактерією дифтерії n(паличкою Лефлера) та проявляється запальними змінами слизової оболонки nпереважно верхніх дихальних шляхів з утворенням фібринозного нальоту і nтоксичним ураженням серцево-судинної та нервової систем.

Збудник дифтерії – коринебактерія nдифтерії виділяє екзотоксин, що викликає значні патологічні зміни в організмі nхворого: загальну інтоксикацію з ураженням серцевого м’яза, периферичної та nвегетативної нервової систем, нирок і надниркових залоз.

Джерелом інфекції є хвора людина nабо носій токсигенної дифтерійної палички (людина без будь-яких проявів nхвороби). Захворювання передається повітряно-крапельним або контактним шляхом. nІнкубаційний період триває 2-10 діб.

У місці проникнення збудника, найчастіше у ротоглотці, nрозвивається дифтеритичне запалення з утворенням плівок, що уражує переважно nділянку зіва і мигдаликів. У разі розповсюдження плівок та набряку на слизову nоболонку гортані може виникнути значне порушення дихання – стеноз чи асфіксія n(див. “Дифтерія гортані”). Можливе дифтеритичне ураження носа, вух, очей, nстатевих органів, шкіри.

Дифтерія глотки

Найчастішою локалізацією дифтерії є ротоглотка. Залежно nвід перебігу розрізняють: нетоксичні форми захворювання – локалізовану та nпоширену; токсичні форми (І, ІІ, ІІІ ст.), гіпертоксичну і геморагічну.

Клініка

Захворювання nпочинається з підвищення температури тіла, помірного болю в глотці, явищ nзагальної інтоксикації, головного болю, слабкості, нездужання тощо. Легкі форми nдифтерії (локалізована дифтерія) можуть проходити під виглядом nлакунарної або фолікулярної ангіни з тією лише різницею, що температура при nцих формах дифтерії буде нижчою, а у дорослих – іноді навіть нормальною.

Локалізована nформа nдифтерії характеризується появою сіруватих або сірувато-білих точкових нальотів nна помірно припухлій і почервонілій поверхні мигдаликів при наявності nнезначних загальних явищ. Біль у горлі несильний. Підщелепні лімфатичні вузли nприпухають незначно.

Окремі nточкові нальоти на мигдаликах незабаром зливаються, утворюючи білуваті, сірувато-білі, nрідше – жовтуваті острівці, які можуть розрощуватись та набирати вигляду nплівок, що щільно прикріплені до підлеглих тканин. Ці плівки можуть вкривати не nтільки вільну поверхню мигдалика, але й при поширеній формі дифтерії nпереходити на піднебінні дужки і м’яке піднебіння, нерідко підносячись над nповерхнею оточуючої слизової оболонки. При відокремленні такого нальоту на nповерхні мигдалика з’являється кров (“кров’яна роса”).

Токсичні nформи nдифтерії супроводжуються набагато тяжчими загальними проявами. Температура nзвичайно підвищується до 39-40° С, хворий блідий, апатичний, з рота чути nнеприємний запах. Слабкий, частий, аритмічний пульс та зниження артеріального nтиску вказують на токсичне ураження серця. Уже з перших днів захворювання nзначно набряклі й почервонілі мигдалики вкриваються брудним плівчастим nнальотом. Дифтерійні нальоти збільшуються і нерідко поширюються вниз на nгортань і трахею (низхідний круп). Лімфатичні вузли збільшуються, з’являється nнабряк клітковини шиї. Іноді уражені дифтерійним процесом місця зазнають nгангренозного розпаду, плівки набувають брудно-сірого, темного кольору, nз’являються смердючі сукровичні виділення з порожнини рота і носа.

При геморагічній nформі дифтерії з’являються крововиливи в слизових оболонках і на шкірних nпокривах, а нальоти просочуються кров’ю і тому набувають бурого забарвлення. n

При nтоксичній (з поширенням набряку клітковини до ключиці й нижче) і геморагічній nформах дифтерії іноді не вдається врятувати життя хворому. При поширеній формі nбез набряку шийної клітковини, якщо лікування сироваткою було застосовано nвчасно, видужання настає практично у всіх випадках.

Відмінності nміж дифтерією та ангіною

Локалізовану nі поширену форми дифтерії треба відрізняти від лакунарної ангіни, особливо nякщо остання супроводжується поширеними нальотами. Врахування сукупності nнаявних ознак може полегшити встановлення правильного діагнозу у важких nвипадках.

Висока nтемпература при загальному задовільному стані частіше буває при ангіні, а nпомірна температура (37-38° С) при поганому загальному стані буде вказувати на nдифтерію. При ангіні наліт більш поверхневий, легко знімається; при nдифтерії плівки товсті, підвищуються над рівнем слизової оболонки, знімаються nважко. Ділянка поширення нальотів: при ангіні не виходять за межі мигдалика; nякщо нальоти розповсюджуються на піднебінні дужки, м’яке піднебіння, язичок чи nзадню стінку глотки, це вказує на дифтерію.

Підтвердженням діагнозу дифтерії nслужить виявлення в матеріалі з ротоглотки і носа дифтерійної палички. (Див. n“Взяття мазка із слизової оболонки глотки на дифтерію”). Для цього виконують nйого бактеріологічне дослідження: посів отриманого матеріалу на поживні nсередовища з подальшим визначенням токсигенних та біохімічних властивостей nпалички Лефлера, але таке дослідження триває 72-96 год. Для прискорення nвстановлення діагнозу виконують бактеріоскопію, при якій в отриманому матеріалі nз глотки чи носа можна виявити мікроорганізми подібні до коринебактерії nдифтерії. Проводять також серологічні дослідження (реакцію непрямої nгемаглютинації) з визначенням антибактеріальних антитіл у сироватці крові.

Ускладнення n

• nІнфекційно-токсичний шок.

• Міокардит.

• Стеноз nгортані.

• Неврит nчерепномозкових нервів.

• nПолірадикулоневрит.

• nТоксичний нефрит.

• Пневмонія. n

Лікування

Хворі на nдифтерію або навіть з підозрою на дифтерію підлягають обов’язковій nгоспіталізації в інфекційний відділ. Основним методом лікування є негайне nзастосування протидифтерійної сироватки. При локалізованій формі дифтерії nдоза сироватки становить 10 000-20 000 од., при поширеній формі – 15 n000-20 000 од.; при токсичній дифтерії вводять 50 000-120 000 од. nзалежно від важкості процесу. При гіпертоксичній та геморагічній формах разова nдоза сироватки дорівнює 130 000-150 000 од., причому таку дозу іноді вводять nповторно через 12 або 24 год. Додатково вводять антибіотики, проводять nдезінтоксикаційну терапію.

Для nпопередження алергічних реакцій протидифтерійну сироватку вводять невеликими nдозами. Спочатку проводять внутрішньошкірне введення 0,1 мл сироватки у nрозведенні 1:100 у внутрішню поверхню передпліччя (на ампулі з такою nсироваткою звичайно є червоний напис). При відсутності шкірної реакції (розмір nпочервоніння на місці введення до 1см) через 20 хв вводять 0,1 мл nнерозведеної сиворотки (на ампулі з такою сироваткою звичайно є синій напис) nпідшкірно у середню третину плеча. За відсутності місцевої чи загальної реакції nчерез 30-45 хв вводять внутрішньом’язово всю призначену дозу сироватки, nпідігріту до температури 37° С.

При позитивній внутрішньошкірній nпробі, а також у випадку появи реакції на введення концентрованої сироватки nпрепарат використовують лише за життєвими показаннями.

Хворих nвиписують із стаціонара після зникнення клінічних симптомів дифтерії й nотримання двох негативних результатів бактеріологічного дослідження слизу із nглотки та носа на дифтерійну паличку.

Організаційні nзаходи в разі підозри на дифтерію nспрямовані на попередження розповсюдження інфекції і включають:

Заходи щодо хворого

1. Усім nхворим на дифтерію, з підозрою на дифтерію, на ангіну, на стенозуючий ларингіт, nна гострий паратонзиліт, на паратонзилярний чи заглотковий абсцес треба nобов’язково брати мазки із глотки та носа на дифтерійну паличку та забезпечити nсвоєчасну (до 2 год) доставку отриманого матеріалу в бактеріологічну nлабораторію.

2. Хворих nна дифтерію чи з підозрою на дифтерію слід негайно госпіталізувати в nінфекційний відділ, причому транспортування таких пацієнтів здійснюється тільки nсанітарним транспортом (забороняється пересуватись громадським транспортом).

Заходи nщодо осіб, які контактували з хворим

1. nРеєстрація всіх осіб, які контактували з хворим на дифтерію за останні 7 діб у nвідповідному “Журналі”.

2. nЩоденний огляд протягом 7 діб та виконання щоденної термометрії;

3. nЗабезпечення одноразового огляду отоларингологом.

4. nВиконання кожному з вказаних осіб одноразового бактеріологічного дослідження nмазків із ротоглотки та носа.

5. У nдошкільних закладах – введення карантину на 7 діб.

ЗАХВОРЮВАННЯ ГЛОТКИ: nхронічний тонзиліт, аденоїди, гіпертрофія піднебінних мигдаликів. Курація nхворих

ТОНЗИЛІТ nХРОНІЧНИЙ

Тонзиліт хронічний – nхронічне запалення піднебінних мигдаликів.

Фактори, які сприяють nрозвитку захворювання

1. Повторні гострі nзапалення мигдаликів – ангіни.

2. Хвороби сусідніх nорганів (зубів, носа і навколоносових пазух тощо).

3. Успадкована схильність nдо цього захворювання.

Патоморфологія

1. Запальні вогнища в nпаренхімі мигдаликів: невеликі абсцеси, залишкові рубці.

2. Зміни в лакунах: nдефекти покривного епітелію, зрощення вивідних отворів лакун з розвитком nретенційних кіст.

3. Перехід запалення на nпаратонзилярну клітковину: периваскулярні інфільтрати, рубцеві зрощення.

Захворювання зустрічається часто, nвоно є вираженням постійної взаємодії між організмом і збудниками запалення n(найчастіше стрепто-, стафілококами та вірусами) з розвитком алергічних реакцій nта інтоксикації організму.

Залежно від наявності та nприєднання ускладнень, розрізняють наступні форми хронічного тонзиліту (за Л.А. nЛуковським):

1. компенсовану;

2. субкомпенсовану;

3. декомпенсовану.

Клініка

Найчастішою скаргою при nхронічному тонзиліті є часті ангіни в анамнезі (3-5 разів на рік), іноді при nвідсутності будь-яких скарг в період ремісії. Проявами хвороби є незначний nдискомфорт при ковтанні, поганий запах з рота, відчуття неприємного смаку під nчас вживання їжі, особливо в разі скупчення в лакунах великої кількості nдетриту. В дітей може спостерігатись незначне підвищення температури (можливо, nтільки ввечері), швидка втомлюваність при фізичних навантаженнях, загальна nслабість.

Орофарингоскопія

При огляді виявляють nнерівну, горбкувату поверхню мигдаликів, що зумовлено наявністю рубців. При nнатисканні шпателем на передню піднебінну дужку спостерігають виділення з лакун nрідкого гною чи казеозного (сироподібного) вмісту, переважно з неприємним nзапахом, порушення рухомості мигдаликів.

Пальпаторно виявляють nзбільшення позадущелепних та шийних лімфовузлів. Для диференційної діагностики nз дифтерією слід взяти мазки із глотки та носа на паличку Лефлера.

Ускладнення

1. Паратонзилярний абсцес.

2. Ревматизм

3. Ендокардит.

4. Гострий та хронічний нефрит.

5. Інфекційний неспецифічний nполіартрит.

6. Холецистит.

7. Тонзилогенний сепсис.

8. Тиреотоксикоз

Наявність бодай одного з вказаних nускладнень вказує на перехід компенсованої форми хронічного тонзиліту в nдекомпенсовану. При появі під час загострення або після нього функціональних nзмін (які в подальшому зникають) з боку серця, суглобів та нирок, говорять про nсубкомпенсовану форму хронічного тонзиліту.

Лікування

Залежить від форми тонзиліту.

Компенсована форма nпередбачає проведення консервативної терапії, яка включає:

1. Змащування мигдаликів nрозчинами Люголя, йодинолу тощо.

2. Полоскання глотки nантисептичними розчинами (фурациліном), відварами трав тощо.

3. Промивання лакун nмигдаликів антисептичними розчинами. n

4. Введення в лакуни nдезінфікуючих паст.

5. Курс фізіотерапії УФФ, nУФО, УВЧ тощо.

6. Санація карієсних nзубів, порожнини носа та навколоносових пазух.

7. При загостреннях nпроцесу (ангіна) призначають антибіотики, сульфаніламіди та полоскання глотки.

Субкомпенсована та nдекомпенсована форми хронічного тонзиліту вимагають хірургічного лікування – nтонзилектомії.

Підготовка хворого до операції nтонзилектомії передбачає психологічну підготовку пацієнта, що включає переконання хворого nв необхідності операції та її позитивних наслідках. З’ясовують, чи не має nхворий алергії на анестетик, який планують застосувати; чи не приймав він nостаннім часом препарати, які підвищують кровоточивість– антикоагулянти, nгормони, саліцилати тощо. Пацієнтам з лабільною психікою напередодні операції nможна призначити транквілізатори. Слід зробити аналізи крові (загальний та часу nзгортання крові з визначенням тривалості кровотечі, на RW, на СНІД тощо) та nсечі й лише при нормальних аналізах планувати оперативне втручання. Жінок не nоперують під час менструацій.

Операцію проводять лише при нормальних nпоказниках аналізів крові та сечі, при відсутності алергії на анестетик, а також nпри відсутності менструацій. При недотриманні таких рекомендацій операція може nускладнитись анафілактичним шоком або профузною кровотечею, яку важко зупинити.

Зранку в день операції хворий не nповинен вживати їжу. За 30-45 хв до втручання проводять премедикацію (2 n% розчин промедолу, 0,1% розчин атропіну, 1% розчин димедролу чи одногрупні nпрепарати) у вікових дозах.

Тонзилектомія – операція повного nвидалення піднебінних мигдаликів. Переважно оперують під місцевим знеболюванням nу сидячому положенні хворого, іноді застосовують ендотрахеальний наркоз.

Перелік інструментів, необхідних nдля виконання тонзилектомії

Починають втручання з анестезії nзіва – спочатку аплікаційної (змащування слизової оболонки зіва ватником на nзонді з нарізкою 2% розчином дикаїну чи 10% розчином лідокаїну з адреналіном), nа потім – інфільтраційної 5-10- грамовим шприцом з довгою голкою (1-2% nрозчинами новокаїну чи лідокаїну з адреналіном).

Перелік інструментів, необхідних nдля виконання тонзилектомії. Починають втручання з анестезії зіва – спочатку nаплікаційної (змащування слизової оболонки зіва ватником на зонді з нарізкою n2% розчином дикаїну чи 10% розчином лідокаїну з адреналіном), а потім – nінфільтраційної 5-10- грамовим шприцом з довгою голкою (1-2% розчинами nновокаїну чи лідокаїну з адреналіном).

Не можна застосовувати дикаїн у дітей до 10 років через nйого токсичний вплив.

Скальпелем роблять nнеглибокий розріз по вільному краю передньої піднебінної дужки одного з nмигдаликів. Мигдаликовими щипцями захоплюють мигдалик та відтягують досередини, nщоб полегшити його відокремлення распатором від підлеглих тканин. Відшарування nпроводять обережно, просуваючись від верхнього полюса мигдалика до нижнього. nВідсепарований мигдалик, який утримується на тканинах нижнього полюса nвідтинають мигдаликовою дротяною петлею. Залишки лімфоїдної тканини видаляють nконхотомом, а дрібні кровоточиві судини притискають затискачем. Аналогічним nспособом видаляють другий мигдалик.

відео

Протягом 3-5 діб після nоперації хворий повинен дотримуватись ліжкового режиму. В перші 8-10 годин nоперованому рекомендують лежати на боку так, щоб слина не заковтувалась, а nстікала у піднесений до щоки лоток. У перші години після операції пацієнта nпросять обмежити активні рухи, по можливості уникати кашлю, чхання та сякання – nдля запобігання післяопераційній кровотечі (через підвищення тиску крові).

Треба слідкувати за nможливим початком кровотечі з рани в ротоглотці й у разі її виникнення – nвіддразу ж повідомити лікаря. Для зупинки кровотечі слід внутрішньом’язово nввести 2 мл 1% розчину вікасолу, 2 мл 12,5% розчину етамзилату n(дицинону), внутрішньовенно – 100 мл 5 % розчину епсилон-амінокапронової nкислоти, 10 мл 10% розчину глюконату кальцію тощо.

При болю (особливо вночі) nзастосовують анальгетики, які вводять внутрішньом’язово або всередину (2% nрозчин анальгіну по 1 ст. ложці 3 рази на добу), а при порушенні сну – nтранквілізатори чи снодійні. Через 5 год після операції можна дати nхворому чай чи компот кімнатної температури. На 1-2 добу оперовані отримують nрідку їжу: молоко, сметану, бульйони тощо. Слід уникати як холодних, так і nгарячих страв, оскільки холодна їжа подразнює глотку, а гаряча – може викликати nкровотечу. На 3-5 добу до раціону додають каші, картопляне пюре, м’якушку nхліба. Повноцінне харчування дозволяють на 6-8 добу після операції.

Від медичного персоналу nвимагається не тільки своєчасне та правильне виконання призначень, а й турбота nпро пацієнта. При утрудненні самостійного харчування слід допомогти nоперованому вживати їжу, підтримувати належний санітарний стан в палаті та nслідкувати за дотримання хворим особистої гігієни.

АДЕНОЇДИ

Аденоїди – захворювання, nщо характеризується гіпертрофією мигдалика, який розміщений у носоглотці (рис. n2.12.). Це найчастіша причина порушення носового дихання у дітей 3-6-річного nвіку.

Аденоїди у носоглотці: 1 – збільшений глотковий nмигдалик (аденоїди); 2 – нижня носова раковина; 3 – середня носова раковина; 4 n– основна пазуха; 5 – верхня носова раковина; 6 – лобна пазуха; 7 – вхід у ніс; n8 – тверде піднебіння; 9 – м’яке піднебіння.

Фактори, що сприяють nрозвитку аденоїдів

1. Конституційна nсхильність.

2. Повторні інфекції nверхніх дихальних шляхів.

3. Харчування переважно nм’ясними стравами.

Клініка

1. Утруднення носового nдихання через обидві половини носа.

2. Постійне чи періодичне nвиділення з носа слизового або слизисто-гнійного секрету, який може сприяти nзапаленню шкіри біля входу до носа.

3. Гугнява мова.

4. Поверхневий сон з nвідкритим ротом, що супроводжується хропінням.

5. Ранкове блювання через nзаковтування слизу під час сну.

6. Відсутність апетиту.

7. Відставання у nнавчанні.

Ротове дихання, що nвиникає при аденоїдах через перекриття просвіту носоглотки, нефізіологічне. nБрак кисню, який при цьому має місце, шкідливо впливає на психічний та фізичний nрозвиток дитини. Такі діти часто відстають від однолітків розумово та фізично. nУ них можуть спостерігатись явища порушення діяльності нервової системи: нічне nнетримання сечі, частий головний біль, неможливість довго зосереджувати увагу nна розумовій роботі тощо. У дітей, хворих на аденоїди, може змінюватись форма nгрудної клітки, розвиватись високе тверде піднебіння та неправильний прикус.

Через порушення розвитку лицевого nчерепа діти з аденоїдами мають характерний аденоїдний тип обличчя (зовнішній nаденоїдизм):

1. Згладження носо-губних nскладок.

2. Вип’ячені очі.

3. Постійно відкритий nрот.

4. Видовжене обличчя.

Передня риноскопія (її проводять після nвидалення слизу з порожнини носа)

Коли хворий промовляє n“ку-ку” або ковтає, через компенсаторно розширений правий або лівий загальний nносовий хід можна бачити коливання аденоїдної тканини в носоглотці.

Задня риноскопія

Наявність горбкуватої nм’якої тканини на склепінні носоглотки, яка в тією чи іншою мірою перекриває nзадній край перегородки носа разом з просвітом хоан.

Пальцеве дослідження nносоглотки проводять, якщо шляхом передньої чи задньої риноскопії встановити діагноз nне вдається. Для цього через порожнину рота заходять пальцем за м’яке піднебіння nу носоглотку та пропальповують її стінки і вміст.

Як правило, при такому nдослідженні помічник повинен допомагати лікарю, тримаючи дитину на своїх nколінах.

За наявності аденоїдів лікарю не nвдається промацати пальцем задній край перегородки носа, оскільки цьому nперешкоджає збільшений глотковий мигдалик.

Ускладнення

Оскільки збільшений глотковий nмигдалик порушує прохідність слухових труб та є місцем розмноження nмікроорганізмів, аденоїди стають причиною ряду ускладнень:

• Хронічний риніт.

• Гострі чи хронічні nсинусити.

• Гострий рецидивуючий чи nхронічний гнійний середній отит.

• Хронічний тубоотит.

• Хронічний тонзиліт.

• Хронічний фарингіт.

• Ларинготрахеобронхіт.

• Кон’юнктивіт.

• Запалення шийних nлімфовузлів тощо.

Лікування

У початковій стадії nзахворювання та за наявності протипоказань до операції (захворювання крові, nтяжкий загальний стан дитини тощо) вдаються до консервативних методів nлікування. Застосовують в’яжучі краплі до носа, загальноукріплювальні засоби: nвітаміни, препарати заліза, кальцію, ультрафіолетове опромінення глотки, nсанаторно-курортне лікування (курорти з теплим морським кліматом) тощо.

Операція аденотомія

Підготовка хворого до nоперації аденотомії включає психологічну підготовку пацієнта: заспокоєння та nпереконання хворого в необхідності операції. Пацієнтам з лабільною психікою nнапередодні операції можна призначити транквілізатори. Перед втручанням слід nвиконати аналізи крові (загальний і час згортання з визначенням тривалості nкровотечі) та сечі. Зранку в день операції хворий не повинен нічого їсти. За 30 nхв до втручання бажано внутрішньом’язово ввести розчин транквілізатора n(сибазон, реланіум) у вікових дозах.

Операцію проводять лише nтоді, коли при лабораторному дослідженні у хворого виявили нормальні показники nаналізів крові та сечі, особливо тривалості кровотечі. При відхиленні показників nоперація може принести хворому шкоду внаслідок ускладнень, насамперед, nкровотечі, яку буває тяжко зупинити.

Перелік інструментів, необхідних nдля виконання такої операції, наведено на рисунку

Інструменти для операції nаденотомії: 1 – баночка із стерильним знеболювальним розчином; 2 – зонд з нарізкою; 3 n– шприц з довгою голкою; 4 – конхотом; 5 – аденотом № 1; 6 – аденотом № 3; 7 – nаденотом № 5; 8 – вікончастий шпатель; 9 – стерильні марлеві серветки; 10 – nстерильні марлеві кульки; 11 – стерильна вата.

Аденотомію – оперативне видалення nзбільшеного глоткового мигдалика – проводять при значній його гіпертрофії, а nтакож у хворих з наявністю принаймні одного з вказаних вище ускладнень при nнеефективності їх консервативного лікування та відсутності протипоказань до nоперації.

відео

Для кращої фіксації nдитину загортають у простирадло і садять на коліна помічника (медичної сестри). nПри цьому помічник своїми ногами утримує ноги дитини, однією рукою притискає її nголову до своєї грудної клітини, а іншою – груди й руки малюка. Під час nоперативного втручання треба забезпечувати нерухомість дитини, а при nнеобхідності помічник повинен змінювати положення голови пацієнта згідно з nвказівками хірурга для того, щоб створити оптимальні умови для виконання nоперації.

Спеціальним nкільцеподібним ножем Бекмана (аденотомом), переважно під місцевим знеболюванням nабо під наркозом, видаляють аденоїдні розростання. Шпателем відтискають язик nдонизу, заводять аденотом за м’яке піднебіння – в носоглотку, підтягують його nвперед та по задньому краю перегородки носа підносять догори так, щоб завести nаденоїди у просвіт кільця аденотома. Потім швидким рухом спереду назад і nдонизу по склепінню і задній стінці носоглотки зрізають аденоїдну тканину, яка nзащемлюється в кільці аденотома. Якщо після таких дій залишились рештки nлімфоїдної тканини, що звисають у глотку позаду м’якого піднебіння, то їх nвидаляють конхотомом. Кровотеча звичайно буває незначною і швидко припиняється nсамостійно або після введення в носоглотку марлевих кульок.

У дітей раннього віку nаденоїди схильні до рецидиву. Повторну операцію роблять через 1-2 роки після nпершого втручання.

Після операції хворому nрекомендують несильним сяканням очистити послідовно одну і другу половини носа nвід крові та прополоскати рот дезінфікуючим розчином (фурациліном). У разі nпотреби в обидві половини носа вводять кульки вати, поки не спиниться nкровотеча. Оперованого кладуть на бік та спостерігають, аби він не заснув (після nприйому транквілізаторів). Це роблять для того, щоб своєчасно виявити nкровотечу, яка може залишитись нерозпізнаною при мимовільному заковтуванні nкрові під час сну. Необхідно уважно стежити за можливою кровотечею з рани у nносоглотці. Кров може виділятися через ніс або стікати по задній стінці глотки nта заковтуватись, останнє виявляють при орофарингоскопії. Про виникнення nкровотечі слід негайно повідомити лікаря.

Однією з причин nпісляопераційних кровотеч є неповне видалення аденоїдів. Повторне видалення nзалишків аденоїдної тканини призводить у більшості випадків до зупинки nкровотечі. Якщо і це не допомагає, виконують задню тампонаду носа.

У перші 2-3 дні після nоперації прибирання у приміщенні повинно проводитись тільки вологим способом. З nдієти слід виключити гарячі й холодні страви та грубу, подразнюючу їжу. При nнормальній температурі тіла та задовільному загальному стані на 6-7-й день nпісля операції дитина може піти до школи чи дитячого садка.

Профілактика

Профілактика аденоїдів полягає в nуникненні частих гострих респіраторних інфекцій, нежитю; корисними є nзагартовування та фізичні вправи. Дієта повинна бути переважно nмолочно-рослинною, з обмеженою кількістю м’ясних продуктів.

ГІПЕРТРОФІЯ ПІДНЕБІННИХ МИГДАЛИКІВ

Хвороба характеризується збільшенням nоб’єму піднебінних мигдаликів. Це захворювання спостерігається, переважно, у nдітей віком 6-12 років внаслідок частих запальних процесів глотки та при nконституційній схильності. У дорослих гіпертрофія піднебінних мигдаликів nзустрічається рідко.

Клініка

1. Утруднене ковтання.

2. Гугнявий відтінок nмови.

3. Іноді утруднення nротового та носового дихання.

Орофарингоскопія

Обидва мигдалики nзбільшені, округлої форми, з гладкою поверхнею та різного ступеня щільності. nІноді вони настільки збільшуються, що стикаються один з одним по середній nлінії. Рідко збільшується тільки один мигдалик.

Слід пам’ятати, що збільшення мигдаликів у дорослих, особливо nу людей старечого віку, яке впадає в око, є підозрілим на злоякісну nпухлину. Таких осіб повинен оглянути оториноларинголог.

Лікування

Якщо гіпертрофія nперешкоджає ковтанню або диханню, показане часткове видалення мигдаликів – nтонзилотомія. При порушеннях меншого ступеня застосовують консервативне nлікування: полоскання чи змащування глотки в’яжучими розчинами, курортотерапія n(теплий морський клімат), фізіотерапія, молочно-рослинна дієта з помірною nкількістю м’ясних страв.

АДЕНОЇДИТ

Гостре запалення nглоткового мигдалика, що переважно виникає у немовлят і дітей молодшого віку та nперебігає тяжко, називається аденоїдитом. У дітей старшого віку та в дорослих аденоїдит зустрічається рідше nта перебіг його звичайно легкий.

Клініка

1. Пекучий біль за м’яким nпіднебінням.

2. Головний біль.

3. Порушення носового nдихання.

4. Гнійні чи nслизисто-гнійні виділення з обох половин носа.

5. Підвищена температура nтіла.

Огляд: передня чи задня nриноскопія, орофарингоскопія

Спостерігаються nпочервоніння та набряк глоткового мигдалика. На ньому з’являється nслизисто-гнійний наліт. При орофарингоскопії можна бачити слизисто-гнійну nсмужку на задній стінці ротоглотки, що поширилась сюди з носоглотки.

У немовлят можливі nбронхо-легеневі ускладнення, розлади травлення (нудота, блювання) через заковтування nта затікання гнійного секрету в дихальні шляхи; збільшення шийних лімфовузлів. n

Лікування

Проводять так само, як і nпри риніті. Призначають закапування в ніс 1-2% розчину протарголу, немовлятам nта дітям раннього віку – антибіотики (лікування в співпраці з педіатром).

Практичні nнавички

ПАЛЬЦЕВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ nНОСОГЛОТКИ

У маленьких дітей, зазвичай, nвиконати задню риноскопію не вдається. Для обстеження носоглотки у таких nпацієнтів застосовують пальцеве дослідження. Лікар знаходиться позаду спини хворого. nЩоб хворий не вкусив руку, щоку пацієнта вдавлюють вказівним пальцем лівої руки nміж рядами його зубів (рис. 2.7). Після цього проводять вказівний палець правої nруки через порожнину рота за м’яке піднебіння – у носоглотку та промацують її nвміст. Орієнтиром при цьому є задній край перегородки носа, який пальпують у nвигляді твердого вертикального тяжа.

Цей метод дослідження з успіхом nможна використовувати і в дорослих. Особливо інформативним він є при визначенні nпухлин носоглотки, їх розміру та консистенції.

ІСТОРІЯ ХВОРОБИ ОТОРИНОЛАРИНГОЛОГІЧНОГО nХВОРОГО

1. Паспортна частина n(прізвище, ім’я, по батькові, вік, місце роботи, nпрофесія, домашня адреса).

2. Дата надходження nхворого в клініку (машиною швидкої

допомоги, за направленням поліклініки).

З. Скарги хворого.

4. Анамнез хвороби й життя хворого.

5. Загальний статус: шкірні покриви, периферійні лімфатичні вузли, серцево-судинна система, органи дихання, травний тракт, nопорно-руховий апарат.

6. Спеціальний статус:

а) передня nриноскопія: зовнішній огляд носа, передня риноскопія в І і II позиціях (слизова оболонка, носові

раковини і ходи, перегородка); дослідження nдихання і нюху;

б) орофарингоскопія: ясна, зуби, слизова nоболонка порожнини рота та глотки, мигдалики, м’яке піднебіння, задня стінка nглотки;

в) задня риноскопія: склепіння носоглотки, хоани, задні ,І кінці носових раковин, глоткові nустя носових труб; г) ларингоскопія: надгортанник, вхід у nгортань, слизова в оболонка, присінкові та голосові складки, nголосова щілина, дихальна і голосова функції, моторика гортані;

д) отоскопія: просвіт і шкіра зовнішнього слухового ходу, барабанна перетинка та її пізнавальні знаки.

7. Попередній діагноз.

8. Додаткові клінічні та лабораторні методи дослідження:
nа) дослідження слуху;

б) вестибулометрія;

в) рентгенологічне дослідження;

г) пункції приносових nпазух, барабанної-порожнини, абсцесів;

д) аналізи крові та nсечі;

е) патогістологічне дослідження.

9. Диференціальна діагностика.

10. Остаточний діагноз.

11. Лікування даного хворого.

12. Прогноз.

ЗАХВОРЮВАННЯ ГОРТАНІ nНАБРЯК ГОРТАНІ, СТЕНОЗ ГОРТАНІ, ГОСТРИЙ ЛАРИНГІТ

СТЕНОЗ ГОРТАНІ

Стеноз гортані – це не nокрема нозологічна одиниця, а симптомокомплекс, який виникає при різних nзахворюваннях і патологічних станах. Це стан, коли звуження просвіту гортані nпризводить до утруднення проходження повітря через неї в легені.

Причини

• Запальні процеси в nгортані.

• Набряки гортані nвнаслідок алергії, ангіоневротичного чи токсичного впливу (жало комах тощо).

• Травми гортані.

• Пухлини гортані.

• Парези та паралічі nгортані тощо.

При стенозі гортані nвиникає недостача кисню в крові (гіпоксемія) та тканинах (гіпоксія) і nзбільшується вміст вуглекислоти в тканинах організму (гіперкапнія). Внаслідок nзменшення кількості кисню в організмі підвищується збудливість дихального nцентру, що проявляється прискоренням і поглибленням дихальних рухів. При nнаростанні гіпоксії настає пригнічення дихального центру. Дихання стає nповерхневим, потім Чейн-стоксовим і врешті зупиняється. Гіпоксія призводить до nзмін кровообігу. Спочатку прискорюється серцебиття, підвищується артеріальний nтиск, збільшується хвилинний об’єм крові. У подальшому внаслідок ураження nцентрів регуляції кровообігу пульс стає слабким, частим і неправильним, nкров’яний тиск падає.

Розрізняють чотири стадії nстенозу

І стадія – компенсації. Завдяки регуляторним nмеханізмам дихання перебудовується, забезпечуючи достатню кількість кисню. При nцьому спостерігаються поглиблення і сповільненя дихальних рухів з випадінням nабо скороченням паузи між вдихом і видихом. Психічний стан не змінюється.

ІІ стадія – nсубкомпенсації. При цьому з’являється інспіраторна ядуха, в акті дихання беруть участь nдопоміжні м’язи (плечового пояса) з втягненням міжреберних проміжків, яремної nямки і роздуванням крил носа. Дихання стає голосним (стридор), серцебиття nчастішає (тахікардія). З’являється занепокоєння.

ІІІ стадія – nдекомпенсації. Характеризується збільшенням інспіраторної ядухи (утруднений та тривалий nвдих). Дихання стає поверхневим і частим. Хворий займає вимушене положення n(сидячи з закинутою назад головою на стільці, розташовуючи лікті на його спинці nабо на столі), що дозволяє всім допоміжним м’язам брати участь в акті дихання. nСпостерігаються рухи гортані в такт диханню, втягнення надключичних і яремної nямок, міжреберних проміжків. Хворий збуджений, шкіра його губ, вух, кінчика nноса та нігтьових фаланг пальців синіє (акроціаноз). Поступово синюшного nвідтінку набуває шкіра всього тіла (тотальний “синій” ціаноз). Стан психіки: nрізке збудження, страх смерті.

ІV стадія – асфіксії. Хворий стає апатичним, nсонливим. Дихання поверхневе, різко ослаблюється серцева діяльність, пульс стає nниткоподібним. Шкірні покриви набувають сіро-синюшного забарвлення (“сірий” nціаноз). Зіниці розширюються. Настають глибока гіпоксія, втрата свідомості й nсмерть.

Діагностика стенозів грунтується nна описаній вище клінічній картині.

Необхідно з’ясувати nпричини і місце розміщення звуження. Крім того, слід виключити ядуху серцевого nі легеневого походження, при якій відсутній стридор. Для диференціації nгортанних стенозів від трахеальних є ряд характерних ознак: при гортанних nстенозах утруднений переважно вдих, тобто ядуха має інспіраторний характер, а nпри трахеальному стенозі – видих (експіраторний тип ядухи). Якщо перешкода для nдихання знаходиться в гортані, хворий закидає голову назад, а при звуженні nтрахеї він нахиляється вперед. При гортанних стенозах гортань рухається вгору і nвниз, а при трахеальному вона нерухома. Слід також зазначити, що перешкода для nдихання в гортані викликає охриплість, тоді як при звуженні трахеї голос nзалишається чистим.

Лікування стенозів гортані має дві мети:

1. Надання хворому nнегайної допомоги від ядухи;

2. Усунення причин, що nвикликали стеноз гортані.

Якщо ще не настав nнебезпечний для життя хворого стан (І або ІІ стадія стенозу), для лікування nхворого використовують консервативні методи. Доцільно призначати nвдихання повітря, збагаченого киснем (киснева подушка), відволікальні засоби n(гарячі ванни для ніг). При набряках гортані призначають дегідратаційні nсередники: 40% розчин глюкози внутрішньовенно – по 15-20 мл, 25% розчин nсульфату магнію внутрішньом’язово по 5 мл щодня протягом кількох днів. nВводять внутрішньовенно або внутрішньом’язово у великі дози глюкокортикоїдів n(преднізолон, дексаметазон), антибіотики (пеніцилін, стрептоміцин тощо). nПризначають антигістамінні препарати (димедрол, кларитин тощо), бронхолітики n(еуфілін), спазмолітики, серцево-судинні препарати.

Якщо зазначені заходи не nдають бажаного ефекту, вдаються до хірургічного лікування: трахеотомії n(переважно у ІІІ стадії стенозу) або конікотомії (у ІV стадії). У дітей в ІІІ і nІV стадіях стенозу гортані показана інтубація, трахеотомію або конікотомію nвиконують лише як винятковий захід.

ГОСТРИЙ ЛАРИНГІТ

Гострий ларингіт – гостре nзапалення слизової оболонки гортані, яке часто буває одним із проявів катару nверхніх дихальних шляхів. Про гострий ларингіт як самостійне захворювання nговорять лише тоді, коли переважним місцем запальних змін є гортань.

Причини

• Переохолодження.

• Інфекційні захворювання n(ГРВІ, грип, кір, скарлатина).

• Перенапруження голосу.

• Вдихання агресивних nхімічних речовин.

• Вдихання пилу.

Клініка

1. Відчуття лоскотання, nдряпання в горлі.

2. Охриплість голосу.

3. Сухий кашель.

4. Швидка втома голосу.

5. Біль у горлі n(незначний).

6. Загальне нездужання.

7. Можливе незначне nпідвищення температури тіла.

Ларингоскопія n

• Гіперемія частини або nвсієї слизової оболонки гортані, включаючи голосові складки (які в нормі nперламутрово-сірі) й підскладковий простір.

• В’язкі виділення на nслизовій оболонці гортані.

• Набряк голосових nскладок.

• Іноді неповне змикання nголосових складок при фонації.

Лікування

Треба усунути вплив nнесприятливих факторів зовнішнього середовища, в тому числі куріння, вживання nалкоголю, вдихання виробничого пилу тощо. Слід рекомендувати хворому nдотримуватись режиму мовчання (голосовий режим) та щадної дієти.

До засобів впливу на nзапальний процес в гортані належать:

1. Теплові процедури n(зігрівальні компреси на шию, гірчичники, парові інгаляції, тепле пиття – nмолоко, чай тощо).

2. Фізіотерапевтичні nпроцедури (лужно-масляні інгаляції, УВЧ, діатермія тощо).

3. Відхаркувальні засоби. n

4. При підвищеній nтемпературі призначають жарознижувальні засоби та антибіотики.

5. Вливання в гортань по 0,5-1,0 nмл 1-2% розчину протарголу або коларголу, 0,5-1% розчину ментолової nолії.

Ментол не можна nзастосовувати у дітей до 5-річного віку, оскільки він викликає спазм голосової nщілини та стеноз гортані.

Профілактика

1. Покращання побутових nумов.

2. Уникнення голосових nперевантажень.

3. Особиста гігієна.

4. Загартовування nорганізму.

5. Своєчасна санація nверхніх дихальних шляхів.

ГОРТАННА АНГІНА

Гортанна nангіна – Гостре неспецифічне запалення лімфаденоїдної тканини гортані з nрозвитком набряку і інфільтрації слизової оболонки. Запалюється лімфаденоїдна nтканина, що розташована в гортанних шлуночках (гортанний мигдалик), nчерпакуватонадгортанних складках, міжчерпаловидному просторі, грушоподібних nсинусах.

Причини

1. nПатогенні коки (стафілококи, стрептококи, диплококи, пневмококи).

2. nГРВІ.

3. nГострий тонзиліт.

4. nУшкодження лімфаденоїдної тканини гортані стороннім тілом.

5. nПереохолодження.

Клініка

В легких nвипадках:

1. nБіль в горлі.

2. nСухість в горлі.

3. nВідчуття стороннього тіла.

4. nГолос змінюється мало.

5. nЯвища стенозу розвиваються рідко.

6. nЗагальний стан страждає мало, температура тіла нормальна.

В важких nвипадках:

1. nЗначне порушення загального стану, підвищення температури тіла до 38-39⁰ nС.

2. nСильні болі в горлі при ковтанні.

3. nОхриплість.

4. nНерідко – утруднене дихання через гортань.

5. nПальпація гортані може бути болісна.

6. nРегіонарні лімфатичні вузли шиї збільшуються, стають болісними.

Ларингоскопія

1. nГіперемія і інфільтрація слизової оболонки надгортанника, nчерпакуватонадгортанних, преддвірних і голосових складок, грушоподібних кишень. n

2. nІноді значно виражений набряк, що викликає утруднення дихання.

Лікування

Хворі на nгортанну ангіну повинні бути обов′язково госпіталізовані, оскільки nв любу хвилину може вимагатись трахеостомія.

До nзасобів впливу на запльний процес належить:

1. nАнтибактерійні і дегідраційні препарати.

2. nВнутрішньовенно 40 % розчин глюкози, 10 % розчин кальцію хлориду, 60-90 мг nпреднізолону, сечогінні засоби (лазикс, верошпірон).

3. nВнутрішньом′язово nантигістамінні препарати (димедрол, піпольфен, супрастин).

4. nДобрий ефект дає шийна новокаїнова блокада.

5. nВідволікальні процедури (гарячі ножні ванни).

Профілактика n

1. nРаціональне лікування інфекційних захворювань.

2. nЛікування травм гортані.

3. nЗагартування організму.

ФЛЕГМОНОЗНИЙ nЛАРИНГІТ

Флегмонозний nларингіт – гостре запальне захворювання гортані, при якому гнійний процес nрозповсюджується не тільки в підслизовому шарі, але і в м’язах, зв’язках nгортані, а іноді в цей процес втягуються охрястя і хрящі. Захворювання частіше nзустрічається у людей середнього віку і переважно у чоловіків.

Причини

1. nГортанна ангіна.

2. nЗовнішні травми гортані.

3. nВнутрішні травми гортані (ушкодження її слизової оболонки стороннім тілом, nхімічними і термічними опіками).

4. nПереохолодження.

5. nПаратонзиліт.

6. nАбсцес корня язика.

7. nБешиха.

8. nТиф.

9. nДифтерія гортані.

10. Хвороби крові.

11. Сепсис.

12. Рак гортані.

13. Туберкульоз гортані.

14. nСифіліс гортані.

Клініка

1. nГострий початок.

2. nЗагальна слабкість.

3. nНездужання.

4. nРозбитість.

5. nБіль в горлі.

6. nПідвищення температури тіла.

7. nПри локалізації запального процесу в ділянці голосової щілини – охриплість, nутруднене дихання, грубий, гавкаючий кашель, нерідко розвивається гострий nстеноз гортані.

Ларингоскопія

1. nЯскраво-червоне забарвлення слизової оболонки.

2. nОстрівки змертвілого епітелію.

3. nГусті слизово-гнійні виділення.

4. nОбмежена ділянка інфільтрації, на верхівці якої просвічується гній (у випадках nабсцедування).

Лікування

Лікування nзахворювання повинно проводитись в стаціонарі, оскільки може наступити гострий nстеноз гортані, що вимагає терміново трахеостомії.

До nзасобів впливу на запальний процес належать:

1. nАнтибіотики широкого спектру дії у великих дозах.

2. nСульфаніламідні препарати (сульфадиметоксин і сульфален).

3. nАнтигістамінні препарати (димедрол, піпольфен, супрастин, діазолін).

4. nКортикостероїди (гідрокортизон, преднізолон).

5. nСечогінні препарати.

6. nШийні новокаїнові блокади.

7. nПараларингеальні уведення пеніциліну.

8. nЗагальне зігрівання організму.

9. nТепло на шию.

10. Гірчичні ножні ванни.

11. Гірчичники на ділянку гортані і грудну nклітку.

12. Електрофорез 10 % розчину хлориду кальцію і n10 % розчину димедролу на ділянку гортані.

13. Лужно-олійні інгаляції.

14. Вливання в гортань лікарських речовин (2-3 % nрозчину коларголу, хлоретону, шипшинової, обліпихової, персикової чи nабрикосової олії).

15. При виявленні абсцесу його розкривають за nдопомогою гортанного ножа.

16. При гострому стенозі гортані термінова nтрахеостомія.

Профілактика n

1. nРаціональне лікування інфекційних захворювань.

2. nЛікування травм гортані.

3. nЗагартування організму.

ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЛІКУВАННЯ ЗАХВОРЮВАНЬ nГОРТАНІ, ТРАХЕЇ І БРОНХІВ

При дослідженні гортані, nнасамперед, проводять її зовнішній огляд і пальпацію. Зовнішній огляд дозволяє nвизначити симетричність гортані, її набряк, положення та стан відносно до суміжних nділянок шиї.

ПАЛЬПАЦІЯ ГОРТАНІ

Виконують великим та чотирма nпальцями однієї руки або пальцями обох рук. При цьому визначають рухомість nгортані, стан її хрящів, наявність набряку тканин, болючості та крепітації. nЗміщуючи гортань в боки, визначають симптом “хрусту”: хрускотіння гортані є nнормальним, відсутність цього симптому вказує на можливе захворювання гортані.

НЕПРЯМА nЛАРИНГОСКОПІЯ

Необхідні засоби:

1. Гортанне дзеркало, діаметром n2-3 см, nзакріплене на держальці.

2. Марлева серветка.

3. Спиртівка, заповнена спиртом.

Непряма ларингоскопія є одним з nосновних інструментальних методів дослідження гортані. Її виконують таким nчином. Хворий сидить навпроти лікаря, широко відкриває рот та висовує язик. nЛікар великим і середнім пальцями лівої руки через марлеву серветку утримує за nкінчик витягнутий язик, вказівним пальцем підтримує верхню губу. Правою рукою nвводить дзеркало в глотку, обережно відтискаючи м’яке піднебіння та язичок nназад і вгору до задньої стінки глотки. Язик може утримувати правою рукою і сам nобстежуваний. Дзеркало, щоб воно не запотіло, перед введенням злегка нагрівають nна спиртівці з боку його дзеркальної поверхні або опускають на декілька секунд nу гарячу воду. Після нагрівання дзеркала обов’язково перевіряють його nтемпературу, доторкнувшись до тильної поверхні своєї кисті. Гортанні дзеркала, nпозначені літерою “K” на зворотньому боці, можна кип’ятити. Інші дзеркала nкип’ятіння не витримують, і для стерилізації їх опускають на 10-15 хв у nантисептичні розчини, після чого споліскують перевареною водою і витирають nмарлевою серветкою.

Гортанне дзеркало вводять у nглотку дзеркальною поверхнею вниз під кутом 45° до горизонталі. При цьому nнамагаються не торкатись кореня язика та задньої стінки глотки, щоб уникнути nблювотного рефлексу (рис. 3.4). В цей час хворому пропонують по черзі дихати та nпротяжно вимовляти звук “Е” або “І”. При вимовлянні цих звуків надгортанник nпіднімається та зміщується вперед, що дає змогу оглянути просвіт і внутрішню nчастину гортані. Ті частини гортані, що містяться спереду (надгортанник), у nдзеркалі відбиваються вгорі, а задня стінка гортані (черпакуваті хрящі) – внизу n(рис.3.5). Трохи змінюючи положення дзеркала, частинами оглядають всі відділи nгортані, оскільки зображення всього органа одночасно не вміщається у невеликому nдзеркалі. При фонації (вимовлянні звуків “Е”, “І”) голосові складки змикаються, nа під час дихання – розходяться, дозволяючи оглянути підголосовий простір та верхні nвідділи трахеї.

При непрямій nларингоскопії в дзеркалі видно такі відділи гортані: надгортанник, nчерпакуватонадгортанні складки, обриси черпакуватих хрящів і міжчерпакуватий nпростір, голосові та вестибулярні (шлуночкові) складки, гортанні шлуночки, підскладковий nпростір та верхню частину трахеї

ПРЯМА ЛАРИНГОСКОПІЯ

Необхідні засоби:

· n1. Ларингоскоп або зігнутий під кутом шпатель.

· n2. Анестетик (10% аерозоль лідокаїну, 2% розчин дикаїну nтощо).

· n3. Марлева серветка.

Гортань можна оглядати також за nдопомогою прямої ларингоскопії, переважно у положенні хворого на спині з nпідкладеним під плечі валиком. При цьому огляд гортані проводиться nбезпосередньо оком лікаря без дзеркальних пристосувань – у прямому зображенні. nПеред маніпуляцією слід добре знеболити слизову оболонку рота, глотки та nгортані аерозолем чи змащуванням розчином анестетика, на зуби хворого nнакладають марлеву серветку, щоб не травмувати їх. Якщо джерело світла nзнаходиться на кінці клинка ларингоскопа, можна не застосовувати лобний рефлектор. n

Відхиляють голову хворого nназад, а корінь язика сильно відтискають клинком ларингоскопа вниз та вперед. nПотім заводять ларингоскоп в нижні відділи глотки, відхиляючи надгортанник nвперед. Досягають такого положення, коли порожнина рота, глотка і гортань nбудуть на одній прямій лінії, що дозволить послідовно оглянути надгортанник, nчерпакуваті хрящі й голосові складки.

ДОСЛІДЖЕННЯ ТРАХЕЇ ТА nБРОНХІВ

До основних методів дослідження nтрахеї належать непряма трахеоскопія, пряма трахеобронхоскопія та фібротрахеобронхоскопія. n

Непряму трахеоскопію можна проводити, nвикористовуючи звичайне гортанне дзеркало. При звичайній непрямій ларингоскопії nпрактично завжди можна побачити лише верхню частину трахеї. У деяких nобстежуваних під час глибокого вдиху трахею видно майже по всій її довжині.

Для більш детального дослідження nтрахеї виконують пряму трахеобронхоскопію. Положення хворого при nпроведенні цього дослідження може бути різним: сидячим, лежачим на боці, на nспині або на животі. Пряма трахеоскопія буває верхньою і нижньою. При верхній nтрахеоскопії трубку вводять у трахею через рот, а при нижній – через уже nнаявний трахеостомічний отвір.

Найбільш інформативним та щадним nметодом дослідження гортані, трахеї та бронхів є фіброларинготрахеобронхоскопія, nяку виконують за допомогою волоконного бронхоскопa.

Хворий лежить на спині. nЗнеболюють слизову оболонку носа, глотки та гортані змащуванням та заливанням у nїх просвіт розчину анестетика. Бронхоскоп вводять через одну половину носа та nглотку в гортань, а при необхідності – у трахею та бронхи. Перевагою цього nметоду є можливість оглянути шлуночки гортані (які звичайними засобами nдослідити не можливо), головні та часткові бронхи, а також взяти шматочок nтканин для дослідження (біопсія).

ВВЕДЕННЯ ЛІКАРСЬКИХ nЗАСОБІВ ДО ГОРТАНІ

До основних маніпуляцій при nлікуванні захворювань гортані й трахеї належать: змащування слизової оболонки nгортані лікарськими засобами, вливання в гортань медикаментозних середників, nвдування в гортань порошкоподібних речовин та інгаляції – вдихання розпилених nлікарських засобів.

Особливі вимоги слід ставити до всіх інструментів, які nвводять в гортань і трахею. Їх треба ретельно nперевірити, щоб уникнути попадання частин інструментів у гортань, трахею чи nбронхи.

ЗМАЩУВАННЯ СЛИЗОВОЇ nОБОЛОНКИ ГОРТАНІ

Необхідні засоби:

· n1. Гортанний зонд з нарізкою.

· n2. Вата.

· n3. Лікарська речовина.

· n4. Гортанне дзеркало.

· n5. Марлева серветка.

· n6. Спиртівка.

Змащування гортані виконують nтаким чином. Намотують вату на зонд з нарізкою та зволожують його лікувальним nрозчином. Зонду надають зігнутої форми відповідно до кривизни верхніх дихальних nшляхів. Просять хворого відкрити рот та вводять зонд з лікувальним розчином у nгортаноглотку та вхід у гортань.

Вату на зонд слід намотувати надійно, щоб nвона не зіскочила і не залишилась в гортані або не потрапила втрахею чи nбронхи, бо це може призвести до трагічних наслідків.

Для знеболювання гортані nзмащування проводять в декілька етапів. Спочатку змащують корінь язика та nсуміжні ділянки гортаноглотки (див. “Змащування слизової оболонки глотки”). nПісля цього хворому пропонують тримати язик правою рукою через серветку. nЛікуючий під контролем гортанного дзеркала (у лівій руці) послідовно змащує nзондом (у правій руці) гортанну поверхню надгортанника, черпакуваті хрящі, nвестибулярні та голосові складки. Анестезія вважається достатньою, коли дотик nдо будь-якої ділянки слизової оболонки гортані не викликає кашлю.

ВЛИВАННЯ В ГОРТАНЬ nЛІКАРСЬКИХ РЕЧОВИН

Необхідні засоби:

· n1. Гортанний шприц (або шприц об’ємом 2-5 мл з nнадійно приєднаним до нього довгим, зігнутим наконечником).

· n2. Лікарський середник (протаргол, дексаметазон, nгентаміцин тощо).

· n3. Гортанне дзеркало.

· n4. Марлева серветка.

Хворому пропонують правою рукою nчерез марлеву серветку утримувати свій язик. Лікар при цьому бере у ліву руку nгортанне дзеркало, а в праву – шприц. Під контролем гортанного дзеркала nвводять наконечник шприца за надгортанник та, натискуючи на поршень, вливають nв гортань невелику кількість (0,5-1,0 мл) ліків.

Порівняно із змащуванням гортані, nвливання є більш щадною маніпуляцією. Хворі переносять цю процедуру легше.

ХВОРОБИ ГОРТАНІ: nГОСТРИЙ ЛАРИНГОТРАХЕЇТ У ДІТЕЙ, ДИФТЕРІЯ ГОРТАНІ, ХРОНІЧНИЙ ЛАРИНГІТ, ПЕРЕДПУХЛИННІ ЗАХВОРЮВАННЯ ГОРТАНІ. ТРАХЕОСТОМІЯ

ГОСТРИЙ ЛАРИНГОТРАХЕЇТ У ДІТЕЙ

Гострий nларинготрахеїт у дітей – гостре запалення слизової оболонки гортані і трахеї, nяке буває одним із проявів ГРВІ. Нині виділяють подвійну природу гострого nларинготрахеїту: 1) як клінічний прояв самої вірусної інфекції; 2) як nускладнення ГРВІ, спричинено вторинною бактерійною мікробною флорою. Для nпозначення даної патології використовують різні терміни. Найпопулярнішим з них nє підскладковий ларингіт, гострий ларинготрахеїт, обтуруючий стенозуючий nларинготрахеїт.

Причини

1. Вірус грипу.

2. Віруси пара грипу.

3. Аденовіруси.

4. Змішана вірусна інфекція.

5. Активація бактерійної флори nдихального дерева (стафілококи).

6. Алергічна налаштованість у дітей.

Клініка

1. Захворювання настає переважно nраптово, вночі.

2. Сухий гавкаючий кашель, який веде до nспазму м′язів гортані.

3. Гіпоксія.

4. Загальне збудження, діти стають nнеспокійними, погано сплять, відмовляються від їжі.

Пряма nларингоскопія

1. Гіперемія та інфільтрація слизової nоболонки гортані.

2. Звуження просвіту гортані за рахунок nнабрякові-інфільтративних валиків яскраво-червоного кольору в підскладковому nпросторі.

3. Наявність густого гнійного вмісту в nтрахеї.

Лікування

Проблему nлікування хворих на гострий ларинготрахеїт, варто виділити п′ять nнапрямків [Мітін Ю.В., 1986]: 1) організація допомоги; 2) лікування хворих на nгострий ларинготрахеїт, який супроводжується стенозом гортані в стадії nкомпенсації та неповної компенсації; 3) інтенсивна терапія хворих на гострий nларинготрахеїт, який супроводжується стенозом гортані на стадії переходу від nнеповної компенсації до декомпенсації (проведення інгаляцій під тентом); 4) nінтенсивна терапія хворих на гострий ларинготрахеїт у стадії декомпенсації n(тривала інтубація і трахеостомія); 5) реабілітація дітей, які перенесли nтривалу інкубацію чи трахеотомію. Лікування таких хворих проводиться в nреанімаційному відділенні. В лікуванні беруть участь оториноларинголог, nпедіатр, реаніматолог.

1. Застосування nінтерферону і протигрипозного гама-глобуліну.

2. Недоцільне nпризначення антибіотиків дитині, у якої захворювання починається раптово за nвідсутності інших симптомів ГРВІ. При раптовому початку на тлі ГРВІ призначають nантибіотики з профілактичною метою у відповідній дозі. У разі поступового nнаростання симптомів вимагається інтенсивна антибактерійна терапія.

3. При стенозі nгортані у стадії неповної компенсації застосовують:

а) Внутрішньовенне уведення розчину преднізолону (2-3 мг на 1 кг маси тіла), 20 % розчину nглюкози 10-20 мл, 10 % кальцію хлориду з розрахунку 1мл на рік життя, 5 % nрозчин аскорбінової кислоти з розрахунку 1 мл на рік життя, 2,4 % розчин nеуфіліну з розрахунку 0,2 мл на 1кг маси тіла.

б) Внутрішньом′язове уведення 1 % розчину димедролу 1 мл (або іншого nантигістамінного препарату).

в) Відволікаючі препарати (гарячі ніжні ванни, гірчичники на грудну клітку) nта інгаляції, у склад яких уводять антигістамінні, спазмолітичні препарати та nпротеолітичні ферменти.

4. При переході стенозу гортані зі стадії неповної компенсації в стадію nкомпенсації дитину кладуть під тент із поліетиленової плівки або в кисневий nнамет, який перетворюється в головний тент. Принцип цього методу лікування nполягає у створенні в обмеженому просторі повітря, що вдихається, мікроклімату nз високою вологістю, підвищеною концентрацією кисню та різних лікарських nречовин. Проводиться також корекція основних параметрів гомеостазу – інфузійна nтерапія, кортикостероїдні гормони, боротьба з ацидозом, усунення дефіциту nкалію, уведення нейролептичних і седативних препаратів, протеолітичних засобів nі серцевих глікозидів.

5. При декомпенсованому стенозі гортані проводиться nподовжена інтубація або трахеотомія.

Профілактика n

1. nРаціональне лікування ГРВІ, грипу.

2. nЛікування алергічних захворювань.

3. nзагартування організму.

ПІДСКЛАДКОВИЙ ЛАРИНГІТ (НЕСПРАВЖНІЙ КРУП)

Підскладковий ларингіт (несправжній круп) – це така форма nгострого запалення гортані, коли запальний процес локалізується в nпідскладковому відділі й характеризується набряком пухкої клітковини, яка nрозташована у підслизовому шарі підскладкового простору. Дане захворювання nспостерігається переважно у дітей до 7-річного віку, оскільки у дорослих така nклітковина атрофується.

Причини

· nІнфекційні захворювання (ГРВІ, грип, кір, скарлатина).

· nПереохолодження.

Клініка

1. Утруднене дихання, яке виникає раптово, частіше – nсеред ночі.

2. Сухий гавкаючий, дзвінкий кашель.

3. Діти неспокійні, плачуть, погано сплять, відмовляються nвід пиття та їжі.

4. Голос залишається чистим.

Підскладковий ларингіт має нападоподібний перебіг. nПротягом дня дитина може мати лише незначний нежить, вона весела, грається, а nвночі раптово просинається від ядухи, пітніє, стає неспокійна, ловить ротом nповітря, голосно дихає, синіє. Через деякий час дитина заспокоюється та nзасинає. Такий напад може повторюватись декілька разів за ніч, в цю або nнаступну добу.

Ларингоскопія

• Під голосовими складками і паралельно до них видно nрожеві валики запаленої слизової оболонки.

• Густий в’язкий слиз в підскладковому просторі гортані.

Лікування

1. Регулярне провітрювання приміщення, де перебуває nдитина, та його зволоження (розвішування простирадл, зволожених водою).

2. Для лікування нападу ядухи слід притиснути шпателем nкорінь язика, щоб викликати блювотний рефлекс, або полоскотати ватою в носі, nщоб викликати чхальний рефлекс, що зменшить прояви стенозу.

3. Призначають тепле пиття (молоко, “Боржомі”), теплі nніжні ванни, гірчичники на спину.

4. Застосовують інгаляції протинабрякової суміші (що nмістить кортикостероїди, антигістамінні, ферменти, адреноміметики тощо).

5. Закапування в ніс судинозвужувальних крапель.

6. Якщо ці засоби не дають належного ефекту, nвнутрішньом’язово або внутрішньовенно вводять глюкокортикоїди, антигістамінні nзасоби, бронхолітики.

Профілактика

Покращання умов побуту, заходи щодо загартовування організму.

Уникнення переохолодження.

ДИФТЕРІЯ ГОРТАНІ (СПРАВЖНІЙ КРУП)

Дифтерія – гостре інфекційне захворювання, яке nвикликається паличкою Лефлера. Захворювання настає внаслідок контакту з хворими nна дифтерію або з бацилоносієм. Збудник дифтерії – паличка Лефлера.

Причини

• Захворювання може виникнути, якщо не було вжито nвідповідних профілактичних заходів (протидифтерійні щеплення).

• Сприяють зараженню дифтерією катари верхніх дихальних nшляхів, кір, коклюш, грип.

Клініка

1. Порушення загального стану (дитина бліда, пасивна, nвідмовляється від їжі, погано спить тощо).

2. Явища наростаючої інтоксикації.

3. Утруднення дихання, що прогресивно наростає (ядуха).

4. Охриплість голосу аж до повної його відсутності n(афонії).

5. Кашель, на початку захворювання голосний, потім – nбеззвучний.

6. Збільшені лімфатичні вузли (пакети) на шиї.

7. Набряк підшкірної клітковини шиї.

Ларингоскопія

• Плівки (від білуватого кольору до сіро-брудного із nзеленим відтінком), які щільно прикріплені до підлеглої слизової оболонки. На nпочатку захворювання нальоти мають острівцевий характер, а потім зливаються, nутворюючи зліпок гортані.

• При відокремленні плівок буває кровотеча. Виразки на nслизовій оболонці мають поверхневий характер.

За тяжкістю перебігу дифтерію поділяють на легку і тяжку n(токсичну) форми. При підозрі на дифтерію проводять бактеріологічне nдослідження.

Лікування

1. nПротидифтерійна сироватка, яку вводять за Безредько в дозах 10 000-50 000 од, nзалежно від стану хворого, з повторенням дози на другий і навіть третій день.

2. При токсичній формі дифтерії тривалий nпостільний режим.

3. nАнтибактеріальні препарати, переважно антибіотики (для боротьби з вторинною nінфекцією)

4. nСуворий контроль за станом серцево-судинної системи. Серцеві засоби при nнеобхідності.

5. nДля усунення спазму м’язів гортані внутрішньовенно призначають 2,4 % розчин nеуфіліну з розрахунку 0,2 мл на 1кг маси тіла дитини.

6. nЛужні інгаляції.

7. nПри неефективності консервативного лікування – інтубація трахеї або nтрахеотомія.

Профілактика

1. nПрофілактика зараження (заходи, скеровані на виявлення і ізоляцію джерел nдифтерії, тобто хворих та бацилоносіїв)

2. nПрофілактика захворювання –створення імунітету у населення шляхом активної nімунізації.

Організаційні заходи в разі підозри на дифтерію

1. Хворий з підозрою на дифтерію потребує негайної nізоляції (госпіталізації).

2. У дітей і дорослих, які були в контакті з дифтерійним nхворим, досліджують слиз із носа й зіва на дифтерійну паличку; при відсутності nклінічних проявів хвороби і негативних даних бактеріологічного дослідження їх nчерез 7-10 днів допускають у колективи.

3. Після виявлення і госпіталізації дифтерійного хворого nу його приміщенні має бути проведена дезінфекція.

4. Ліквідація бацилоносійства: підвищення реактивності nорганізму; лікування запальних процесів носа, глотки і мигдаликів: місцеве – nрозпилення в носі й носоглотці пеніциліну і стрептоміцину, а також прийом nантибіотиків усередину: левоміцетину, еритроміцину протягом 5-6 діб.

5. Повторна імунізація анатоксином.

6. Дітей-бацилоносіїв не допускають у школу чи дитячі nдошкільні заклади.

7. Вільною від бацилоносійства можна вважати особу лише nпісля трьохразового одержання негативного результату дослідження мазків із зіва nта носа на дифтерійну паличку, проведеного з проміжками в декілька днів.

8. Санітарна освіта населення, обізнаність із заходами nборотьби проти дифтерії (особи, які доглядають за хворим, повинні користуватися nмасками і щоразу після контакту з ним мити руки; не допускати до хворого nвідвідувачів, не виносити назовні речі, якими користувався хворий тощо).

ХРОНІЧНИЙ ЛАРИНГІТ

Хронічний ларингіт частіше є наслідком гострого nларингіту, особливо при супровідних сприяючих чинниках.

Причини(сприяючі фактори)

• Часті гострі ларингіти.

• Куріння.

• Шкідливі професійні фактори (вдихання пилу, агресивних nхімічних речовин, часті голосові перевантаження тощо).

• Вживання алкоголю.

• Порушення місцевої і загальної реактивності організму.

• Порушення носового дихання.

• Захворювання серцево-судинної системи.

Клініка

1. Сухість в горлі.

2. Відчуття стороннього тіла в горлі.

3. Кашель.

4. Охриплість голосу.

5. Швидка втома голосу.

6. Виділення харкотиння.

Розрізняють три форми хронічного ларингіту: катаральну, nгіпертрофічну і атрофічну.

Ларингоскопія

При катаральному ларингіті:

• Гіперемія голосових складок.

• Розширення судин слизової оболонки гортані.

• Слиз в гортані.

При атрофічному ларингіті:

• Слизова оболонка гортані стоншена, суха та блискуча.

• В’язкий слиз в гортані.

• Темнозелені кірки в гортані.

При гіперпластичному ларингіті:

• Потовщення голосових складок.

• Потовщення вестибулярних складок.

• Випадіння слизової оболонки шлуночків гортані.

• Потовщення слизової оболонки міжчерпакуватого простору. n

Лікування

Хронічний ларингіт важко піддається лікуванню. Усунення nзовнішніх шкідливих факторів побутового і виробничого характеру та обмеження nголосового навантаження (голосовий режим), іноді навіть без спеціального лікування, nсприяють одужанню хворого. Місцеве лікування залежить від форми хронічного nларингіту.

При катаральному ларингіті воно включає

1. Інгаляції 2% олійного розчину цитралю, антибіотиків і nгідрокортизону.

2. Вливання в гортань медикаментозних засобів (0,5-1% nрозчину ментолово-евкаліптової олії, 2% розчину протарголу або коларголу тощо). n

Фізичні методи (УВЧ, КВЧ, УФ, гарячі, парафін).

Кліматотерапія.

При вливанні в гортань слід уважно стежити, щоб не ввести nінші (шкідливі) ліки.

При атрофічному ларингіті

1. nІнгаляції фізрозчину з 1-2 краплями настойки йоду.

2. nЛужно-масляні інгаляції.

3. nВливання в гортань 1-2% розчину ментолу.

4. nФізіотерапевтичні процедури (діатермія, УВЧ, солюкс тощо).

5. nЗмащування гортань йодгліцерином. 30% розчин йодиду калію всередину.

6. nБіостимулятори (алоє,ФіБС, скловидне тіло підшкірно).

При гіпертрофічному ларингіті

1. Змащування ділянок гіпертрофії 1-2% розчином ляпісу, n3% розчином протарголу чи коларголу.

2. Інгаляції 2% цитралю або лужно-олійного розчину, 0,5% nрозчину сульфату цинку тощо.

3. Кріодеструкція ділянок гіпертрофії.

4. Видалення ділянок гіпертрофії за допомогою nінструментів, в тому числі під контролем операційного мікроскопа.

Видалені тканини завжди слід направляти на гістологічне nдослідження для виявлення можливого злоякісного переродження.

Профілактика

1. Своєчасне і раціональне лікування nінфекційних захворювань (дифтерії, скарлатини).

2. Голосовий режим (не перенапружувати nголосу).

3. Усунення професійних факторів n(шкідливих умов на виробництві).

4. Усунення шкідливих звичок (куріння, nалкоголь).

5. Раціональне лікування гострого nларингіту.

6. Відновлення носового дихання при nйого порушенні.

7. Лікування хвороб серцево-судинної nсистеми, легеневої системи.

8. Інгаляції на промислових nпідприємствах.

9. Загартування організму.

ТРАХЕОТОМІЯ

Необхідні засоби

1. Скальпель.

2. Два тупих гачки.

3. Два гострих тризубчастих гачки.

4. Розширювач трахеї (Труссо або носове дзеркало Кілліана).

5. Гострий однозубчастий гачок.

6. Зонд Кохера.

7. 2-5 затискачів для зупинки кровотечі.

8. 2-3 анатомічні й хірургічні пінцети.

9. Голкотримач і 2-3 ріжучі голки різних розмірів.

10. 5-10-грамовий шприц з голкою для анестезії.

11. Анестезуючий розчин.

12. Набір трахеотомічних трубок.

13. Стерильний перев’язувальний та шовний матеріал.

У кожній лікарні в ЛОР і nхірургічних відділеннях набір інструментів для трахеотомії завжди повинен бути nнапоготові в стерильному стані.

Показаннями до трахеотомії є ІІІ стадія стенозу гортані.

Положення хворого на операційному столі горизонтальне, на nспині з підкладеним під плечі валиком. Коли стан пацієнта важкий і він не може nдихати в горизонтальному положенні, трахеотомію роблять у напівсидячому nположенні хворого. Операцію виконують переважно під місцевою анестезією n0,25-0,5% розчином новокаїну з адреналіном (1 крапля на 10 мл розчину nновокаїну).

У практичній діяльності виконують три типи трахеотомії: nверхню, середню і нижню. Верхня трахеотомія полягає в тому, що трахею nрозтинають під перснеподібним хрящем над перешийком щитовидної залози. Середня n– кільця трахеї розтинають на рівні перешийка щитовидної залози (після nпопереднього його розтину та перев’язки). Нижня – кільця трахеї розтинають nнижче від перешийка щитовидної залози. У трахеотомічний отвір вводять nспеціальну трахеотомічну трубку, яку довгою тасьмою фіксують до шиї.

Існує два основних види розкриття трахеї: вертикальний, nколи розсікають два кільця трахеї (як правило, 2 і 3) у вертикальному nнапрямку; та горизонтальний, коли горизонтально розтинають сполучнотканинні nперетинки між кільцями трахеї (як правило, між 1-2 або 2-3).

відео

Догляд за хворими після трахеотомії

Треба стежити за тим, щоб в трахеї та бронхах, а також у nтрахеотомічній трубці (яка складається з двох дугоподібних трубок, що входять nодна в одну), не накопичувались слиз та кірки. Вони можуть перекривати просвіт nдихальнийх шляхів та різко утруднювати дихання. З цією метою через кожні 2-3 год nу трубку вливають по 2-3 краплі стерильного фізіологічного розчину.

У перші дні після операції внутрішню трахеотомічну трубку nпо необхідності (2-3 рази на день) виймають, очищують ватою, намотаною на nгнучкий зонд з нарізками і протирають спиртом. Трубку висушують, змащують nвазеліновою олією і вкладають у зовнішню трубку. Необхідно стежити за тим, щоб nвідкашлюване хворим харкотиння не мацерувало і не подразнювало шкіру шиї під nтрахеотомічною трубкою. Для цього шкіру навколо трубки змазують вазеліном або nпастою Лассара. Не виймаючи трубки, під неї підводять неповністю розрізану серветку n– “штанці”. У міру забруднення “штанці” змінюють.

Деканюляцію – видалення трахеотомічної трубки – проводять nпісля ліквідації явищ стенозу. Питання видалення трубки вирішують після nпроведення непрямої ларингоскопії і функціональних проб: хворий добу перебуває nіз закритою трахеотомічною трубкою.

КОНІКОТОМІЯ

Виконують nу стадії стенозу, коли у хворого вичерпались всі компенсаторні резерви, він nвтратив свідомість, і невдовзі настане зупинка дихання і серцебиття. Це може nвідбуватися в ситуаціях, коли немає ні умов, ні часу для виконання трахеотомії. nДля конікотомії необхідний скальпель або навіть звичайний ніж з гострим nкінцем, яким за допомогою колючого руху можна пройти через передню стінку nгортані. Під шию хворого підкладають імпровізований валик (наприклад, складене nпростирадло чи куртку). Пальцями знаходять заглибину (боріздку) між нижнім nкраєм щитовидного хряща і верхнім краєм дуги перснеподібного хряща. У це місце nвколюють ніж, проникаючи через шкіру та м’які тканини в просвіт гортані. При nцьому з’являється свист повітря, що проходить в утворену щілину при диханні nхворого. Розріз тканин дещо подовжують, а ніж повертають на 90°, щоб розширити nрану та створити кращі умови для проходження повітря. Конікотомія дозволяє на nпевний час зберегти дихання хворому, поки з’явиться можливість в стаціонарних nумовах виконати трахеотомію.

ПЕРЕДПУХЛИННІ ЗАХВОРЮВАННЯ ГОРТАНІ.

Проблема nраннього розпізнавання та лікування передпухлинних захворювань гортані займає nважливе місце в запобіганні злоякісним новоутворенням. Серед хронічних nзахворювань гортані домінуюче місце займає папіломатоз, хронічний nгіпертрофічний ларингіт та дискератози слизової оболонки гортані. Ці nзахворювання мають важливе значення в генезі раку гортані, тобто вони nвідносяться до передракових захворювань.

Морфологічні особливості nпередраку гортані.

1. nПроліферативні явища епітелія.

2. Прискорений nмітоз.

3. Утворення nпроникаючих глибину тяжів епітелію.

4. Реактивні nявища зі сторони судинної системи.

Діагностика

1. nЦитологічна.

2. nРадіоізотопна.

3. Оптична nмікроскопія.

4. nБіохімічний.

5. nМікроларингоскопія.

6. nПатологогістологія.

7. nФлюоресцентна мікроларингшоскопія.

Передракові захворювання гортані

Ознаки малігнізованих папілом гортані

1. Більш-менш nзначна інфільтрація тканин навколо папілом.

2. Порушення nрухомості гортані.

3. Папіломи nвиступають над поверхнею розростання слизової оболонки рожевого або білуватого nкольору, які мають нерівномірну сосочко-подібну поверхню.

4. nЧоткоподібне здуття судин.

5. Хаотичність nрозміщення судин та їх поліморфність. Характерні для раку, відсутні.

6. Судинний nмалюнок зроговіючих папілом слабкий або зовсім непомітний.

7. Симптом nвибіркового депонування флюоресцеїна.

Ознаки малігнізації хронічного гіпертрофічного ларингіту. n

1. Матове nстовщення епітелію через який не просвічуються капіляри.

2. Виявляються nна тлі гладенької гіперплазії ділянки папілярної гіперплазії, підвищеної nлейкоплазії, ерозування епітелію і особливо атипові форми судин завжди є nпоказником малігнізації.

Дискератози слизової оболонки nгортані

1, Пахідермії (контактні та міжчерпакуваті)

2.Лейкоплакії

Лікування

1. nПри малігнізованих папіломах – хірургічне втручання, променева та хіміотерапія. n

2. При хронічному гіпертрофічному ларингіті – під контролем операційного nмікроскопа видаляють гіперплазований епітелій.

Профілактика переродження в рак nпередракових захворювань гортані

1. Диспансерне nспостереження осіб з передраковими станами.

2. Контроль за nдинамікою процесу з використанням сучасних методів діагностики.

3. За nпоказаннями –відповідне хірургічне лікування.

4. Видалення nгіперплазованого епітелію під контролем операційного мікроскопа при хронічному nгіпертрофічному ларингіті є профілактикою раку гортані.

1. Пухлини та інфекційні гранульоми верхніх дихальних шляхів.

2. Травми, сторонні тіла, кровотеча з ЛОР-органів.

3. Невідкладна допомога при ЛОР- хворобах.

ПУХЛИНИ ТА ІНФЕКЦІЙНІ ГРАНУЛЬОМИ nВЕРХНІХ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ

ПУХЛИНИ ЛОР ОРГАНІВ

В Україні кожний рік виявляється близько 7000 nЛОР-онкологічних хворих. Це складає біля 7,8% від усіх виявлених онкологічних nхворих серед усього населення України (50 млн чоловік). Із числа первинно nвиявлених пацієнтів 35-50 % помирають протягом першого року внаслідок nзапущеності пухлинного процесу, коли ефект лікування дуже знижується. Серед nпричин пізнього виявлення ЛОР-онкологічних хворих основними є несвоєчасне звернення nдо лікаря, помилки в діагностиці, недостатня просвітницька робота серед nнаселення та ін.

ПУХЛИНИ ГОРТАНІ

Новоутворення nгортані поділяються на доброякісні і злоякісні. Із доброякісних пухлин гортані nнайбільш часто зустрічаються фіброма, папілома, гемангіома, лімфангіома, кіста, nларингоцелє. Серед злоякісних – рак і значно рідше – саркома, аденокарцинома.

ДОБРОЯКІСНІ ПУХЛИНИ ГОРТАНІ

ФІБРОМА. Це новоутворення із сполучної тканини, що покрите nплоским епітелієм. Від співвідношення між клітинами і сполучною тканиною nрозрізняють мякі і щільні фіброми. Зустрічається частіше у чоловіків віком n20-40 років. Росте дуже повільно, роками.

Симптоми

1. Охриплість голосу

При огляді n(ларингоскопії) виявляють

1. Одиноку пухлину на ніжці розміром від головки шпильки nдо маленької горошини, що розміщується частіше всього на вільному краї nголосової складки між передньою і середньою її третиною, або в передній nкомісурі.

2. Інколи фіброма росте на верхній або нижній поверхні nголосової складки, на вестибулярній складці, в морганієвому шлуночку гортані, nмає широку основу.

Діагностика n

1. Непряма ларингоскопія:

а) типова nлокалізація новоутворення;:

б) nневеликий розмір пухлини на ніжці;

в) повна nрухомість голосової складки;

2. nГістологічне дослідження новоутворення.

Лікування

1. Ендоларингеальне видалення пухлини.

2. Після видалення новоутворення хворому призначають nрежим мовчання, неподразнюючу їжу, забороняють курити, вживати алкоголь.

При видаленні пухлини необхідно бути дуже уважним, щоб не пошкодити nеластичний тяж по краю голосової складки, що веде до незворотної дисфонії.

ПАПІЛОМА. Зустрічається в ранньому nдитячому віці і у дорослих. У дітей пухлина часто дає рецидиви, а у похилому nвіці – перероджується у злоякісну. Паренхімою папіломи є багатошаровий плоский nепітелій. Частіше зустрічається у вигляді численних розростань пухлини n(папіломатоз).

Фактори, що nсприяють розвитку папіломи

1. Хронічне подразнення гортані (паління, алкоголь тощо.) n

2. Повторні інфекції верхніх дихальних шляхів.

3. Фільтруючий вірус.

4. Туберкульоз гортані.

Симптоми

1. Охриплість голосу аж до афонії.

2. Утруднене дихання (при nвеликих пухлинах).

При огляді n(ларингоскопії) виявляють

1. Колір пухлини найчастіше блідо-рожевий.

2. Локалізується переважно на справжніх голосових nскладках, нерідко поширюється на глотку, трахею.

3. За зовнішнім виглядом папілома нагадує кольорову nкапусту, ягоду малини, червону ікру.

Лікування

1. Хірургічне видалення папіломи (ендоларингеально або nчерез ларингофісуру).

2. Рентгенотерапія в післяопераційний період.

3. Загальноукріплюючі засоби (полівітаміни, риб’ячий жир nтощо.)

4. Змащення слизової оболонки гортані (в nпісляопераційному періоді) подофіліном.

ГЕМАНГІОМА І ЛІМФАНГІОМА. Пухлини із кровоносних n(гемангіоми) і лімфатичних (лімфангіоми) судин зустрічаються в гортані дуже nрідко

Симптоми

1. Охриплість голосу.

При огляді n(ларингоскопії) виявляють

1. Локалізація – частіше всього вільний край голосової nскладки в її передній і середній третині, а також в передній комісурі.

2. Розмір новоутворення – від головки булавки до nгорошини.

3. Поверхня новоутворення – нерівна, нагадує ягоду ожини. n

4. Колір – червоний з різними відтінками: синюватим, nкоричневим, синьо-фіолетовим тощо.

Лікування

1. Оперативне – видалення новоутворення щипцями або nгальванокаутером.

2. Консервативне – введення в пухлину новокаїн-спирту, nрентгено- і променева терапія.

ЗЛОЯКІСНІ ПУХЛИНИ ГОРТАНІ

Із злоякісних новоутворень nгортані перше місце займає рак (cancer laryngis). За даними літератури, ракові nпухлини гортані складають біля 2% від загальної кількості ракових захворювань nорганізму людини. За гістологічною будовою в 97% випадків рак гортані є плоско nклітинним, значно рідшою формою є базальноклітинний, солідний рак і nаденокарцинома. Рак гортані переважно уражає чоловіків (біля 92%) віком від 40 nдо 70 років.

Злоякісні новоутворення гортані nза клінічним проявом поділяють на стадії. В основу класифікації покладено nміжнародний принцип поділу пухлин за їх поширенням (Т), за станом лімфатичних nвузлів (N) і наявністю метастазів (М).

Примітка: даною класифікацією nможна користуватись і для визначення стадії пухлини інших ЛОР-органів.

Т1 – nпухлина обмежена одним відділом гортані;

Т2 – nпухлина поширюється за межі одного відділу гортані;

Т3 – nпухлина займає всі відділи гортані;

Т4 – nпухлина поширюється за межі гортані.

N0 – nрегіональні лімфатичні вузли не пальпуються

N1 – nпальпуються рухомі лімфатичні вузли на стороні ураження

N2 – nпальпуються рухомі лімфатичні вузли на протилежній стороні, або з обох сторін

N3 – nпальпуються нерухомі лімфатичні вузли

М0 – nвіддалених метастазів нема

М1 – nвизначаються віддалені метастази

Стадії nпухлинного процесу

І стадія – nТ1, N0, М0;

ІІ стадія n- Т2, N0, М0; або Т3, N0, М0;

ІІІ стадія n- Т1, Т2, Т3, N1, М0;

ІV стадія – Т4, N0, N1, М0 n;

Будь-яка nТ, N2, N3, М0;

Будь-яка nТ, будь-яка N, М1,

Стадійність розвитку nзлоякісних новоутворів середнього поверху гортані

Фактори, які сприяють nрозвитку захворювання

1. nХронічне запалення гортані

2. nДоброякісні новоутворення гортані

3. nЛейкоплакія слизової оболонки гортані

4. nГіперкератоз слизової оболонки гортані

5. nПрофесійні подразнення слизової оболонки гортані

6. nВживання алкоголю

7. nПаління

Клініка

Симптоматика nпри раку гортані залежить від стадії і локалізації пухлини. Новоутворення nвестибулярного відділу гортані тривалий час може себе нічим не проявляти, а на nсправжніх голосових складках – досить рано викликає зміну голосу. Найбільш nхарактерні прояви раку гортані в залежності від локалізації наступні:

А. Вестибулярний відділ:

1. Відчуття незручності і стороннього тіла в гортанній nчастині глотки;

2. Відчуття болю в гортанній частині глотки;

3. Неприємний запах з ротової порожнини;

4. Дисфагія;

5. Кровохаркання;

6. В пізніх стадіях – дисфонія, кахексія.

Б. Серединний відділ:

1. Охриплість;

2. Ядуха;

3. В пізніх стадіях – болі при ковтанні.

В. Підскладковий відділ:

1. Ядуха:

2. Охриплість (при поширенні пухлини на голосові nскладки).

Хворий старше 40 років, чоловік, який nстрадає охриплістю голосу більше 2 тижнів, повинен бути оглянутий ЛОР-лікарем, щоб не пропустити nонкозахворювання.

При огляді n(ларингоскопія) виявляють

А) Серединна локалізація:

На початку nзахворювання

1. На голосовій складці, частіше на її nсередній частині, видно новоутворення на nширокій основі

2. Обмеження рухомості голосової складки

При nпоширенні процесу:

1. Пухлина уражає всю складку, передню комісуру, доходить nдо черпакуватого хряща, поширюється на надгортанник. Поверхня пухлини nгорбкувата, колір її може бути різноманітним – від білого до червоного;

2. Пухлина вирачкується;

3. Домішки крові в харкотинні;

4. Внаслідок вторинного перихондриту збільшуються nнадгортанник і черпакуваті хрящі, змінюються контури гортані.

При інших nлокалізаціях рак гортані має менш виражену ларингоскопічну картину

Б) nВестибулярна локалізація

1. Невелике ущільнення (частіше на гортанній поверхні nнадгортанника)

2. Інфільтрація і ригідність надгортанника

3. Виразкування новоутворення (в пізніх стадіях)

В) nПідскладковий відділ

В nпідскладковому відділі первинний рак виникає досить рідко, а тому деякий час nпри ларингоскопії змін нема. Новоутворення виявляється при виході за межі nпідскладкового відділу

Діагностика n

1. Анамнез (вік, стать хворого, професійні фактори, nклінічний перебіг захворювання тощо.)

2. Дані ларингоскопії

3. Пальпація лімфовузлів

4. Біопсія інфільтрату

5. Рентгенографія гортані

Лікування

При nзлоякісних новоутвореннях гортані застосовують комбіноване лікування: променева nтерапія, хіміотерапія і оперативне втручання. Що ж до черговості застосування nцих методів лікування то і до цих пір нема єдиної думки. Необхідний nіндивідуальний підхід. Однак більшість авторів вважають:

1. В I і II стадіях раку гортані любої локалізації спершу nзастосовувати променеву терапію в межах 60-80 Грей. Якщо пухлина не зникає – nчерез 1,5 місяця проводити оперативне лікування: при вестибулярній локалізації n– ларингектомію, міжскладковій і підскладковій – можлива резекція гортані.

2. При III стадії захворювання: вестибулярний відділ – променева nтерапія, а після – ларингектомія (при показах доповнена операцією Крайля). При nпухлинах підскладкового відділу – спочатку проводити оперативне лікування, а nпісля – променеву терапію. При міжскладковій локалізації – послідовність nхірургічного втручання і променевої терапії не має значення

3. В IV стадії раку гортані – симптоматичне лікування: nзнеболюючі засоби, хіміотерапія, паліативне опромінення, при необхідності – nтрахеостомія, гастростомія, перев’язка судин при кровотечах тощо.

ПУХЛИНИ ГЛОТКИ

Розрізняють доброякісні і nзлоякісні пухлини глотки. Клінічні прояви новоутворення залежать в значній мірі nяк від його гістологічної структури, так і від локалізації (носова, ротова, nгортанна частини глотки)

ДОБРОЯКІСНІ ПУХЛИНИ ГЛОТКИ

Доброякісні новоутворення nзустрічаються у всіх відділах глотки і можуть походити із різноманітних тканин. nНайбільш часто в носовій частині глотки зустрічаються:

ЮНАЦЬКА АНГІОФІБРОМА. Вона відноситься до умовно nдоброякісних пухлин, оскільки досить часто рецидивує, або ж малігнізується. nПухлина розвивається переважно у осіб чоловічої статі віком від 11 до 25 років. n

Клініка

1. Часті кровотечі з носа

2. Повне виключення носового дихання

Діагностика n

1. Риноскопія (передня і задня)

2. Пальцеве дослідження носової частини глотки

3. Рентгенографія

4. Біопсія пухлини

При nдослідженні виявляють

1. Пухлина на широкій основі

2. При пальпації поверхня пухлини гладка, інколи nгорбкувата, нерухома

3. При пальпації пухлина часто кровоточить

Диференціюють з гіпертрофією горлового nмигдалика

Лікування

1. Операція за Муром або Зімонтом

2. Перед оперативним втручанням попередньо перев’язують зовнішню сонну артерію з обох сторін

3. При м’яких ангіофібромах – nкомбіноване лікування (променеве і хірургічне)

В ротовій і гортанній частинах nглотки із доброякісних пухлин найбільш часто зустрічаються папіломи, ангіоми, nфіброми, “змішані” пухлини – епітеліоми тощо. На початку свого nрозвитку пухлини нічим себе можуть не проявляти. В подальшому виявляються при nфарингоскопії у вигляді поодиноких або декількох вузлоподібних інфільтратів.

Лікування тільки оперативне. В nзалежності від локалізації і розмірів новоутворення застосовують nвнутрішньогорловий або зовнішній хірургічні доступи.

ЗЛОЯКІСНІ ПУХЛИНИ ГЛОТКИ

Серед злоякісних пухлин глотки nнайбільш часто зустрічаються саркоми, рак і лімфоепітеліома (пухлина Шмінке)

Симптоми

1. На початку свого розвитку ніяких особливих розладів nхворі можуть не відчувати

2. Біль

3. Утруднене ковтання (локалізація в ротовій частині nглотки)

4. Зміна голосу, гугнявість мови

5. Гнильний запах з рота

6. Дисфагія

7. Носові кровотечі (локалізація в носовій частині nглотки)

8. Утруднене дихання (локалізація в гортанній частині глотки)

9. Закладення вух (локалізація в носовій частині глотки)

10. Утруднене розкриття рота (локалізація в ротовій частині глотки)

11. Загальні розлади (біль голови, безсоння, втрата апетиту, кахексія nтощо.)

Діагностика n

1. Анамнез

2. Риноскопія

3. Фарингоскопія

4. Пальцеве дослідження носової частини глотки

5. Пальпація лімфовузлів шиї

6. Біопсія пухлини

При огляді nвиявляють

1. Пухлина різної величини з горбкуватою поверхнею nнадмірної щільності, інколи з розпадом і брудним нальотом

2. Пухлина проростає в глибокі тканини

3. Регіонарні лімфатичні (підщелепні і шийні) вузли nзначно збільшуються і стають нерухомими

Лікування

1. Променева терапія

2. Хірургічне – видалення метастазованих лімфовузлів шиї

3. Хіміотерапія

Прогноз – несприятливий

ПУХЛИНИ НОСА І НАВКОЛОНОСОВИХ ПАЗУХ

Серед доброякісних пухлин носа і навколоносових пазух носанайчастіше nзустрічаються кровотечний поліп, фіброми, папіломи, остеоми, ангіоми, nлімфангіоми тощо.

КРОВОТОЧИВИЙ ПОЛІП. Локалізується переважно у nхрящовій частині переділки носа

Симптоми n

1. Закланання однієї половини носа

2. Часті носові кровотечі

Діагностика n

1. Анамнез

2. Риноскопія

3. Пальпація новоутворення

4. Біопсія поліпа

При nогляді виявляють

1. Пухлина багрового кольору з гладкою або нерівною nповерхнею

2. Пухлина заповнює передні відділи носа з однієї сторони n

3. При пальпації пухлина м’якої консистенції, легко nкровоточить

Лікування n

1. Хірургічне видалення поліпа біля його основи

2. Електрокоагуляція місця прикріплення пухлини

ДОБРОЯКІСНІ ПУХЛИНИ НАВКОЛОНОСОВИХ ПАЗУХ

Найчастіше серед доброякісних nпухлин навколоносових пазух зустрічається остеома. Вона локалізується частіше в nлобній пазусі і решітчастому лабіринті.

Симптоми

1. Оскільки пухлина росте повільно, іноді роками, то nтривалий час у хворих ніяких скарг не має

2. Відчуття тиснення у відповідній пазусі

3. Біль голови

4. Порушення носового дихання (при проростанні nновоутворення з верхньощелепної пазухи в порожнину носа)

Діагностика n

1. Рентгенографія навколоносових пазух

2. Діагностична пункція пазухи

3. Біопсія новоутворення

Лікування

1. Хірургічне – широке розкриття навколоносової пазухи з nнаступним видаленням пухлини

ЗЛОЯКІСНІ ПУХЛИНИ НОСА І НАВКОЛОНОСОВИХ ПАЗУХ

Серед злоякісних пухлин носа і nнавколоносових пазух найбільш часто зустрічаються саркома і рак

ЗЛОЯКІСНІ ПУХЛИНИ НОСА

Пухлини локалізуються в різних nділянках порожнини носа. Серед сарком виділяють ангіосаркоми, ангіофібросаркоми, nхондросаркоми тощо. Рак носа буває плоскоклітинний, циліндроклітинний тощо. nЧастота сарком носа така сама, як і ракових пухлин. Однак саркоми зустрічаються nпереважно у молодому віці, рак – у літньому.

Симптоми

1. Закладання носа, яке переходить в цілковиту nнепрохідність тієї чи іншої половини носа

2. Аносмія

3. Періодичні носові кровотечі

4. Виділення з носа слизо-гнійно-кров’янистого характеру з неприємним запахом

5. Сльозотеча

6. Головні болі

7. Болі в ділянці носа

Діагностика n

1. Анамнез

2. Риноскопія

3. Пальпація новоутворення

4. Рентгенографія

5. Біопсія новоутворення

При огляді nвиявляють

1. При риноскопії – пухлина червоного кольору з гладкою, nабо горбкуватою поверхнею

2. Пухлина легко кровоточить при доторкуванні зондом

3. Гнійно-кров’янисті виділення в носі

4. Деформація зовнішнього носа

5. Зміщення очного яблука

Лікування

Результати nлікування в значній мірі залежать від терміну початку лікування. Якщо воно розпочато nна перших стадіях розвитку захворювання, то у ряду хворих можна досягти nцілковитого видужання, або значно продовжити життя пацієнтів.

З nлікувальних заходів частіше користуються :

1. Хірургічне – видалення пухлини в межах здорової nтканини

2. Променева терапія

3. Хіміотерапія

4. Симптоматична терапія

ЗЛОЯКІСНІ ПУХЛИНИ НАВКОЛОНОСОВИХ ПАЗУХ

Частіше уражається верхньощелепна пазуха. У осіб літнього віку nспостерігається переважно рак, молодого – саркома

Стадії розвитку злоякісних новоутворів верхньощелепної пазухи

Симптоми

1. Утруднення nносового дихання

2. nСлизово-гнійні виділення з однієї половини носа, іноді з домішками крові і nнеприємним запахом

3. Деформація в nділянці лицевої стінки верхньощелепної пазухи

4. Випинання і nзміщення очного яблука (особливо при локалізації пухлини в рішітчастому nлабіринті)

5. Зниження nзору, аж до цілковитої сліпоти (пухлини основної пазухи і задніх клітин nрішітчастого лабіринту)

6. Утруднене nносове дихання і ковтання (при поширенні пухлини в носову частину глотки)

7. Невралгічні nболі в лицевій ділянці з ірадіацією в череп і підщелепну ділянку

8. Загальні nсимптоми – біль голови, безсоння, кахексія тощо.

Діагностика

1. Анамнез

2. Риноскопія

3. Пальпація

4. Рентгенографія навколоносових пазух

5. Біопсія пухлини

При огляді nвиявляють

1. Якщо пухлина з навколоносової пазухи не проросла в nпорожнину носа, то при риноскопії змін може не бути

2. При проростанні пухлини в порожнину носа виявляється nновоутворення червоного кольору з горбкуватою або гладкою поверхнею, яке легко nкровоточить при доторканні зондом

3. На рентгенограмі – гомогенне затемнення придаткової nпазухи і нечіткість її контурів

4. Збільшені лімфовузли шиї і підщелепні

Лікування

Найбільш nефективним методом лікування злоякісних пухлин навколоносових пазух є nкомбінований, який включає:

1. Передопераційна променева терапія

2. Оперативне втручання на ураженій придатковій пазусі

3. При наявності метастазів у регіональні лімфовузли – nшироке їх видалення (операція типу Крайля)

4. В 1У стадії пухлини призначають паліативну nгамма-терапію і симптоматичне лікування з перев’язуванням зовнішньої сонної nартерії

ПУХЛИНИ ВУХА

В топографо-анатомічному відношенні nвухо (особливо середнє і внутрішнє) є однією з найбільш неблагоприємних ділянок nорганізму людини щодо оперативного втручання з приводу пухлин. Новоутворення nвуха поділяються на доброякісні і злоякісні.

ПУХЛИНИ ЗОВНІШНЬОГО ВУХА

А) Доброякісні

Серед nдоброякісних пухлин зовнішнього вуха найбільш часто зустрічаються папілома, nангіома, фіброма, ангіофіброма, хондрома, остеома тощо.

Симптоми

1. Оскільки новоутворення зовнішнього вуха розвиваються nдуже повільно і без будь-яких відчуттів, то хворий з цим звикається і єдиною nскаргою при звертанні до лікаря часто буває наявність самої пухлини

2. При розвитку пухлини в зовнішньому слуховому ході у nхворого втрачається слух

3. Інколи на місці розвитку новоутворення хворого турбує nсвербіння шкіри

Діагностика n

1. Анамнез

2. Огляд nхворого

3. Рентгенографія (при остеомах зовнішнього слухового ходу)

4. Біопсія новоутворення

При огляді nвиявляють

1. На вушній раковині або в зовнішньому слуховому ході nінфільтрат з рівною поверхнею, чіткими контурами

2. При папіломах, фібромах, остеомах шкіра над nновоутворенням практично не змінена, при гемангіомах – синювата з червоним nвідтінком

3. При спробі почистити зовнішній слуховий хід ангіоми nможуть давати сильну кровотечу

Лікування

1. Хірургічне видалення

2. Кріодеструкція пухлини

ЗЛОЯКІСНІ ПУХЛИНИ ЗОВНІШНЬОГО ВУХА

Серед злоякісних пухлин nзовнішнього вуха найбільш часто зустрічаються рак (в літньому віці) і саркома n(в молодому віці)

Симптоми

1. Швидкий ріст новоутворення

2. Кровоточівість пухлини

3. Болючість

Діагностика n

1. Анамнез

2. Огляд

3. Біопсія

При огляді nвиявляють

1. Новоутворення на вушній раковині або в зовнішньому nслуховому ході горбкувате, з розпадом, кровоточиве

2. Інфільтруючий ріст новоутворення в навколишні тканини

Лікування

1. Хірургічне видалення пухлини

2. Променева терапія в післяопераційний період

3. Симптоматичне лікування в 1У стадії захворювання

Прогноз при злоякісних пухлинах зовнішнього вуха серйозний, nоскільки процес може поширитись на сусідні ділянки

ДОБРОЯКІСНІ ПУХЛИНИ СЕРЕДНЬОГО ВУХА

Серед доброякісних пухлин nсереднього вуха найбільш часто зустрічаються гемангіома і гломусна пухлина – nхемодектома. Ці новоутворення виникають переважно у людей віком 30-60 років. nЗахворювання протікає роками і навіть десятками років.

Симптоми

1. Пульсуючий шум у вусі

2. Зниження слуху

3. Параліч лицевого нерва

4. Запаморочення голови

5. Кровотечі з вуха

Діагностика n

1. Анамнез

2. Отоскопія

3. Камертональні і аудіометричне обстеження

4. Рентгенографія

5. Біопсія новоутворення (якщо пухлина ще не проросла в nзовнішній слуховий хід, проводять діагностичну тимпанотомію)

При огляді nвиявляють

1. На початку розвитку пухлини барабанна перетинка може nбути без будь-яких змін

2. При розвитку захворювання барабанна перетинка nвипинається, набуває кольору від яскраво червоного до темно синюватого, пульсує n

3. При прориві барабанної перетинки і виході пухлини в nслуховий хід виявляється новоутворення червоного кольору, горбкувате, легко nкровоточиве при дотику зондом

4. При пальцевому перетискуванні на шиї зовнішньої сонної nартерії (на стороні ураження) і одночасній отоскопії – колір пухлини стає блідим, nвона не пульсує

Лікування

1. Хірургічне видалення новоутворення – розширена nзагальнопорожнинна операція в різноманітних модифікаціях з попередньою nперевязкою зовнішньої сонної артерії і яремної вени на стороні пухлини

Прогноз – nвідносно сприятливий

ЗЛОЯКІСНІ ПУХЛИНИ СЕРЕДНЬОГО ВУХА

Злоякісні nпухлини середнього вуха зустрічаються порівняно рідко, однак вони бувають в цій nділянці частіше, ніж доброякісні. Серед злоякісних новоутворень в середньому nвусі найчастіше зустрічається рак (головним чином в дорослих) і саркома (в nмолодому віці).

Симптоми

На перших nетапах свого розвитку злоякісна пухлина якихось характерних ознак не має, а nперебігає як звичайне хронічне запалення середнього вуха.

1. Постійні гнійні виділення з вуха

2. Шум у вусі

3. Зниження слуху

4. Біль голови

5. nЧерез 2-3 місяці від початку розвитку хвороби:

6. Гнійні виділення з вуха з неприємним запахом і nдомішками крові

7. Параліч лицевого нерва

8. Паралічі інших черепно-мозкових нервів (окорухового, nвідвідного та ін.)

9. Запаморочення голови

10. Загальна кволість, кахексія тощо.

11. Різке підсилення болей у вусі

Діагностика n

1. Анамнез

2. Огляд

3. Дослідження слуху (мовою, камертонами,аудіометрія)

4. Рентгенографія скроневої кістки

5. Біопсія новоутворення

При огляді nвиявляють

1. Гнійні виділення з домішками крові в зовнішньому nслуховому ході

2. В слуховому ході виявляється пухлина щільної nконсистенції, горбкувата, сіро-рожевого кольору, кровоточить, з розпадом

3. Різка втрата слуху на уражене вухо

4. Порушення контурів соскоподібного відростка

5. Явища паралічу лицевого нерва

6. На рентгенограмі – нечіткі контури барабанної nпорожнини, гомогенне затемнення клітин соскоподібного відростка, дефект кістки

Лікування

1. На перших стадіях розвитку захворювання – хірургічне nвидалення новоутворення (розширена загальнопорожнинна операція в різноманітних nмодифікаціях)

2. В післяопераційний період – променева терапія (до 60 nГрей на курс лікування)

3. В 1У стадії хвороби – симптоматичне лікування

Прогноз – дуже несприятливий.

ІНФЕКЦІЙНІ ГРАНУЛЬОМИ

Верхні дихальні шляхи і в першу nчергу ніс, глотка та гортань, можуть уражатись такими хронічними інфекційними nзахворюваннями як склерома, туберкульоз та сифіліс. Ці захворювання nвикликаються специфічним збудником, а на слизовій оболонці верхніх дихальних nшляхів утворюються інфільтрати – гранульому, тому ці хвороби об’єднали у групу nінфекційних гранульом.

СКЛЕРОМА

Назву склерома дихальних шляхів nзапропонував наш співвітчизник М.М.Волкович у 1888 році, який вивчав nбактереологію та клініку склерому. А вперше описав це захворювання Ф.Гебра в n1870 році у Відні, який спостерігав 9 хворих з ураженням тканин входу до носа nта верхньої губи щільними інфільтратами, що не піддавались лікуванню. Тоді ж nвін дав назву хворобі – “риносклерома”. Пізніше – у 1882 р., Фріш при nдослідженні уражених тканин хворих склеромою виявив у великих клітинах nмікробів, що мали форму паличок, яких він і визначив, як збудника склероми. Як nвиявилось, склеромою уражується не лише ніс, а й інші дихальні шляхи, включаючи nтрахею та бронхи, тому тепер вживається назва “склерома”.

Склерома це – ендемічне захворювання. Найчастіше вона nзустрічається в західних регіонах нашої держави, Білорусії, Росії, в прилеглих nрегіонах Польщі, Австрії. Проте склерома реєструється в країнах Північної та nЛатинської Америки. Африки та Індонезії. В останні десятиліття в зв’язку з nпосиленою міграцією населення хвороба може зустрінутись повсюду.

Патоморфологія n

У тканинах nхворих на склерому утворюються тверді, що нагадують хрящ, обмежені або розлиті nінфільтрати, які при своєму рості поширюються як до поверхні слизової оболонки nчи шкіри, так і в глибину тканини. Характерною особливістю таки інфільтратів є nте що вони, на відміну від інфільтратів інших хронічних інфекційних захворювань n(туберкульоз, сифіліс) ніколи не розм’якшуються та не виразкуються, а nперетворюються в тверду рубцеву тканину.

Склерома є nспецифічним гранулематозним запаленням, яке при мікроскопічному дослідженні має nнастільки характерну будову, що вже при патогістологічному дослідженні можна nпоставити діагноз захворюванню: великі вакуолізовані клітини Мікуліча з nпаличками Фріша-Волковича в них, плазматичні клітини Уна, Геалінові тільця nРуселя та фіброзноеластичні волокна, що пронизують склероматозну тканину.

Склерома nмає тривалий інкубаційний період, що налічує 2-10 років, і тому встановити nмомент та умови інфікування хворого тяжко. Тому питання етіології склероми ще й nдо теперішнього часу вважається не до кінця з’ясованим. Проте більшість вчених nвважає збудником склероми паличку Фріша-Волковича.

Склерома nмає циклічний перебіг, в якому розрізняють три nстадії.

ПЕРША стадія – вузликова або nвогнищево-інфільтративна. Хворі скаржаться на почуття сухості в ділянці верхніх nдихальних шляхів, наявність вязкого слизу в носі, сухий кашель. Та серйозних nзмін з боку дихання чи голосу немає, працездатність їх збережена.

При nдослідженні ЛОР-органів на поверхні слизової оболонки дихальних шляхів nзнаходять вузликові або невеликі плоскі інфільтрати, що розміщуються на nатрофованій або нормальній слизовій оболонці. Вони вкриті вязким слизом, можуть nзлегка кровоточити при доторкуванні. Найчастіше склеромні інфільтрати можуть nлокалізуватись у звужених ділянках дихального тракту: вхід і вихід в порожнини nноса, на межі носо- і ротоглотки, в підскладковому відділі гортані, в ділянці nбіфуркації трахеї та у місцях розгалуження бронхів. Такі інфільтрати в першій nстадії частіше виявляються в одному з описаних звужень дихальних шляхів n(частіше в ділянці носа), але можуть бути одночасно і в декількох ділянках. nОскільки в першій стадії тканинні інфільтрати порівняно невеликі, вони істотно nне перекривають і не деформують просвіт дихальних шляхів і не порушують nдихання. Інші методи діагностики – реакція Борде-Жангу (реакція зв’язування nкомплименту зі склеромним антигеном) позитивна у переважної більшості хворих, а nпалички Фріша-Волковича висіваються майже завжди.

ДРУГА стадія – дифузно-інфільтративна або специфічна. nЗагальний стан таких хворих середньої тяжкості або тяжкий, працездатність nзначно знижена, відмічається похудіння та занепад сил. Скарги хворих на nвиражене утруднення дихання, сухий кашель з утрудненим відхаркування кірок, nсиплий голос, відсутній нюх. Оточуючі відмічають неприємний специфічний nсолодкуватий запах видихуваного хворим повітря.

При nдослідженні знаходять поширені дифузні інфільтратами, що знаходяться в nпочаткових відділах порожнини носа або в підскладковому відділі гортані та в nінших відділах дихального тракту. В цій стадії внаслідок рубцювання nінфільтратів в ділянці язичка – він підтягується на задню поверхню м’якого nпіднебіння і при огляді зіва залишки його можна побачити лише за допомогою nепіфарингоскопії, при цьому виявляють значне звуження хоанальних отворів. nНерідко в наслідок розростання твердих інфільтратів настає більш чи менш nвиражена деформація зовнішнього носа.

Палички nФріша-Волковича можна висіяти у всіх нелікованих хворих, особливо коли брати nмазок з під епітелію. Реакція Борде-Жангу майже у всіх пацієнтів позитивна.

ТРЕТЯ стадія – рубцева або регресивна. На nмісці склеромних інфільтратів розвивається сполучна тканина, що проводить до nрубцевих звужень та деформацій в різних ділянках дихального тракту. Хворі nскаржаться на важке затруднення дихання, виснажливий кашель з утрудненим nвідходженням слизиво-гнійного харкотиння та кірок, хрипкий голос. Хворі nнепрацездатні.

При nдослідженні в цій стадії знаходять часткове або повне роз’єднання носо- і nротоглотки рубцевою тканиною, яка стягує між собою м’яке піднебіння та задні nдужки. Хоани різко звужені чи повністю замуровані рубцевою тканиною, нерідко nспостерігається поверхневе виразкування та рубцювання м’яких тканин твердого nпіднебіння, піднебінних дужок. При зовнішньому огляді – крила носа підтягнуті nдосередини, а вхід в порожнину закритий твердою рубцевою тканиною.

До nособливо тяжких функціональних змін приводить розвиток рубцевих змін в nпідскладковому відділі гортані та в ділянці вічок бронхів. Тяжкі порушення nдихання через гортань вдається компенсувати накладанням трахеостомії, а nпорушення прохідності бронхів може викликати незворотні зміни в легенях.

Реакція nБорде-Жангу у половини хворих негативна або слабопозитивна, палички nФріша-Волковича висіваються рідко.

Характерно, що на рубцевій тканині можна nбачити численні грануляційноподібні вузлики, при доторкуванні до яких виникає nневелика кровотеча.

Діагноз.

При nдіагностиці враховують характерні для склероми дані клінічного, nпатоморфологічного, серологічного та бактеріологічного досліджень. Врахування nвсіх цих показників значно підвищує точність діагностики склероми.

Складності nможуть виникнути при діагностиці атипових форм перебігу склероми, коли nз’являється необхідність диференціювання від таких хвороб як проказа, nтуберкульоз, сифіліс та пухлини. Треба пам’ятати, що в таких випадках nполегшують діагностику дані про локалізацію ураження в ділянках дихальних nшляхів, а також результати специфічних серологічних реакцій (Борд-Жангу) та nпатогістологічної будови патологічної тканини.

Лікування.

На nсучасному етапі широке застосування в лікуванні склероми знайшли антибіотики. nПершим препаратом, який успішно використали при лікуванні склероми був nстрептоміцин: швидко розсмоктувались інфільтрати, та зникала паличка склероми. nТа виявилось, що почали з’являтись штами, що втратили чутливість до препарату і nхвороба поверталась. Збільшення антибіотика веде до появи його ототоксичного nефекту. Іншим шляхом була заміна антибіотика. Але майже всі антибіотики, nактивні щодо збудника склероми виявились ототоксичними. Крім стрептоміцину nзараз певне поширення дістали гентаміцин, біоміцин, тобраміцин. Вказані nпрепарати вводять внутрішньом’язево по 0,5 г. двічі на добу. Перед призначенням nототоксичних антибіотиків обов’язково досліджують слух та функцію нирок і nпечінки: у випадках їх порушення ототоксичні препарати заміняють іншим nлікуванням оскільки їх використання загрожує хворому глухотою. В таких випадках nможна використати біоміцин, левоміцетин.

Для nпідсилення дії антибіотиків використовують димексид, лідазу, гіалуронідазу, nронідазу.

При nлікуванні рубцевих та дифузно-інфільтративних форм склероми поряд з nмедикаментозною терапією застосовують делятаційні заходи, що мають на меті nрозширення звужених ділянок дихального тракту: бужування спеціальними бужами nзвужених ділянок носа, глотки, гортані або хірургічне видалення інфільтратів та nрубців.

У хворих, nщо мають виражені стадії стеноз гортані (ІІІ, ІУ ст.), вдаються до трахеотомії, nрідше – до інтубації порожнистими бужами Шварцберга.

ТУБЕРКУЛЬОЗ ВЕРХНІХ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ (TUBERCULOSІS NASІ)

Ураження туберкульозом ЛОР-органів найчастіше виникає внаслідок розповсюдження збудника з первинного nвогнища, яке знаходиться в легенях. Без ураження легень первинний туберкульоз nгортані, носа, глотки та вуха зустрічається дуже рідко.

Туберкульоз гортані (tuberculosіs nlaryngіs)

Туберкульоз гортані є найчастішим nураженням ЛОР-органів, що виникає у хворих на туберкульоз легень переважно при nкавернозній і дисемінованій формі. Зараження гортані при цьому відбувається в nнаслідок осідання інфікованого туберкульозною паличкою харкотиння в тріщинах та nв місцях злущування епітелію гортані. У хворих на інші форми туберкульозу nінфікування відбувається лімфогематогенним шляхом.

При туберкульозі переважно вражається nодна голосова складка або міжчерпакуватий простір, виникає припухлість і nгіперемія слизової оболонки в цьому місці. Інфільтрат збільшується в розмірах, nа потім розпадається, утворюючи виразку, що проникає вглиб тканин і nпоширюється на поверхні слизової. Одночасно з утворенням туберкульозного nінфільтрату в інших місцях гортані виникають запально-некротичні процеси, які nуражують хрящ і охрястя, що може викликати набряк гортані. Пов’язане з цим nзвуження просвіту гортані може викликати її стеноз, що вимагає надання хворому nтермінової допомоги.

При гематогенному поширенні інфекції nз’являються туберкульозні бугорки на слизовій оболонці гортані, які часто nвиникають одночасно з висипанням на слизовій глотки і входу в гортань. Ці nгематогенні форми туберкульозу спостерігаються рідше і характеризуються більш nшвидким розвитком процесу та часто супроводяться дисфагією.

На початку захворювання спостерігаються часті nповторні катари гортані, які виникають з найменших приводів і довго тривають. nЦі «катари гортані» є проявом загострення туберкульозного процесу. З появою інфільтратів nі виразок голос стає хрипким, посилюється кашель, з’являється болючість при nковтанні, яка особливо виражена при виразках на надгортаннику та черпакуватих nхрящах. При такій локалізації біль на стільки виражений, що хворі відмовляються nвід прийняття їжі.

Туберкульоз носа.

Туберкульоз носа проявляється у вигляді nінфільтратів або виразок. Інфільтрати можуть бути різної величини – переважно nрозміром 2-3 мм n- у вигляді горбиків. В окремих випадках інфільтрати набувають значних розмірів n5-7 мм, і nназиваються туберкуломою. Розпад туберкульозних горбиків та інфільтратів на nслизовій оболонці носа призводить до утворення виразок. Найчастішою nлокалізацією туберкульозних виразок є хрящова частина перегородки носа, де nпри тривалому перебігу процесу утворюється перфорація.

На початку захворювання суб’єктивні nсимптоми можуть бути відсутні. Потім в наслідок розпаду інфільтратів і nутворення виразок з’являється гнійні, іноді кров’янисті виділення, які засихають nз утворенням кірочок. Виділення з носа переважно не мають запаху.

Діагноз

туберкульозу nпорожнини носа нерідко складає для лікаря труднощі і доводиться nвдаватись до біопсії. Особливо в цьому виникає потреба, коли треба nдиференціювати з виразками при раку порожнини носа на ранніх стадіях nзахворювання.

Туберкульоз глотки (tuberculosіs npharyngіs)

Як і ніс, глотка уражується nтуберкульозом вторинно шляхом перенесення інфекції і харкотинням з каверн при nтуберкульозі легень або лімфогематогенним шляхом при десимінованій формі.

На першій стадії захворювання nтуберкульозні інфільтрати глотки часто не викликають особливих скарг і хворі nпереважно не звертаються за допомогою. З плином часу інфільтрати виразкуються, nвикликаючи біль при ковтанні, що змушує хворого звернутись до лікаря. Тому при nпершому ж огляді на слизовій оболонці глотки виявляють туберкульозні виразки. nВони розташовуються на м’якому піднебінні, піднебінних дужках і задній стінці nглотки; мигдалики уражуються рідше.

Туберкульозні виразки здебільшого неглибокі та мають nнерівні (зубчасті) підриті краї блідо-рожевого кольору. Зливаючись між собою, nвиразки швидко збільшуються і набувають великих розмірів. Ковтання стає різко nболючим.

Перебіг захворювання до застосування стрептоміцину та nінших нових антибіотиків, та інших протитуберкульозних засобів (ПАСК, фтивазид nта ін.) був завжди тривалим і нерідко закінчувався несприятливо.

Лікування.

В лікуванні туберкульозу, особливо туберкульозу верхніх nдихальних шляхів, в остатні роки досягнуто значних успіхів. Завдяки nзастосуванню антибактеріальних препаратів з’явилась можливість клінічного nвилікування багатьох форм туберкульозу, в тому числі таких, які раніше nвважались майже невиліковними, наприклад, виразкова форма туберкульозу гортані. n

Туберкульозні хворі лікуються в nпротитуберкульозних диспансерах, де хворі перебувають під постійним наглядом лікарів. nОбов’язковий профілактичний огляд гортані у всіх хворих на туберкульоз легень nлікарем-ларингологом, який входить до штату кожного диспансеру, дає можливість nсвоєчасно виявити початкові форми туберкульозу гортані і застосувати ефективне nлікування.

Оскільки туберкульоз верхніх дихальних шляхів переважно є nускладненням туберкульозу легень, то лікування захворювання проводиться у nспеціалізованому відділі фтизиатром при участі отоларинголога. В загальному nлікуванні зараз використовують такі високоефективні засоби як ізоніазид, nрифампіцин, стрептоміцин, канаміцин, етамбутол, етіонамід, циклосерин, ПАСК та nінші протитуберкульозні препарати.

Отоларинголог контролює динаміку перебігу туберкульозного nпроцесу в ділянці верхніх дихальних шляхів і при необхідності виконує потрібні nлікувальні заходи.

З проявою болю при ковтанні перед кожним прийманням їжі nтреба проводити вдування, пульверизацію або інгаляцію анестезуючих речовин.

При наявності болючих виразок інфільтратів в ділянці nноса, що слабо піддаються загальному лікуванню, показано місцеве припікання їх nконцентрованими розчинами кислот або гальванокаутером.

Для місцевого лікування туберкульозу глотки призначають nультрафіолетове опромінення глотки, полоскання відварами ромашки, шалфею, nперекису водню, неподразливу їжу.

Профілактика і догляд.

Точне додержання санітарно-гігієнічного режиму є nнеобхідною умовою правильно організованого догляду за туберкульозним хворим. nОбов’язково треба стежити за нормальною температурою приміщення (18—19°), часто nпровітрюючи його взимку й влітку, за своєчасним харчуванням хворих і за nправильним і своєчасним прийманням ліків. Слід роз’яснити хворому, яке важливе nзначення має спокій гортані. Необхідно стежити за тим, щоб хворі не розпльовували nхаркотиння по підлозі, а відхаркували його у спеціальні плювальниці з налитою nв них дезинфікуючою рідиною, бо харкотиння є джерелом інфекції для оточуючих.

СИФІЛІС (ЛЮЕС) ВЕРХНІХ ДИХАЛЬНИХ nШЛЯХІВ

Сифіліс nЛОР-органів буває у вигляді первинного, вторинного і третинного сифілісу. При nцьому уражаються ніс, глотка і гортань. Зараження виникає статевим та nнестатевим шляхами через пошкоджену слизову оболонку верхніх дихальних шляхів.

Сифіліс глотки (syphіlіs pharyngіs)

Сифіліс глотки зустрічається в усіх трьох стадіях.

Первинний сифіліс глотки nрозвивається у вигляді твердого шанкра, що розміщується на одному з мигдаликів nабо на задній стінці глотки. При цьому болі в глотці незначні або зовсім відсутні. nСпочатку спостерігається щільний інфільтрат, який потім ерозується з утворенням nвиразки розміром 0,5-1 см. nВиразка має хрящову консистенцію та сальне дно, краї її валикоподібно nпіднімаються над оточуючими тканинами. Через певний час виникає лімфаденіт nшийних та потиличних лімфовузлів, які збільшуються, ущільнюються та стають nболючими.

Вторинний nсифіліс глотки звичайно виявляється у формі сифілітичної ангіни, яка nхарактеризується незначним підвищенням температури тіла, майже повною nвідсутністю болю, розлитою, мідно-червоною гіперемією, що захоплює миндалики, nпіднебінні дужки та сусідні ділянки м’якого піднебіння.

В інших випадках у цьому періоді можна виявити широкі nкондиломи або папули. На різко червоних піднебінних дужках або мигдаликах nз’являється папульозна висипка у вигляді сірувато-білих круглих або овальних, nоточених червоною смугою бляшок, що злегка підвищуються над поверхнею. nРегіонарні лімфатичні вузли завжди збільшені і неболючі (якщо не приєдналась nвторинна інфекція).

Третинна стадія сифілісу nвиявляється у вигляді обмеженого гумозного опуху або дифузного інфільтрату з nгіперемією по периферії. Через більший або менший проміжок часу після розпаду nгумозних утворень з’являється глибoкa гумозна виразка з рівними краями і nсальним дном, що являє собою некротичній розпад тканини.

При відсутності nсвоєчасного лікування відбувається подальше руйнування м’яких і кісткових nтканин глотки: перфорація м’якого й твердого піднебіння, руйнування його дужок nтощо.

Після лікування звичайно настає nзагоєння з утворенням щільних рубців характерної зірчастої форми, хоча при nцьому спотворюючі зрощення і перфорації можуть залишатися.

Сифіліс носа (syphіlіs nasі)

Практичне значення має третинна форма сифілісу носа, яка nспостерігається частіше за інші. Спостерігається утворення обмежених або nдифузних сифілітичних інфільтратів, так званих гум, з наступним їх розпадом. nСифілітичний інфільтрат, що утворився в слизовій оболонці, після розпаду nперетворюється на глибоку виразку з різкими краями і сальним дном, яка надалі nможе перейти на кістку й хрящ. Якщо гума локалізується в кістці або охрясті, то nчерез порушення живлення кістки, відбувається її некроз з утворенням nсеквестру. Секвестрація супроводиться неприємним запахом з носа.

Гумозна форма сифілісу може уражати всі тканини носа, але найбільш nулюбленим місцем є кісткова частина носової перегородки. З часом гума nрозпадається, утворюючи велику норицю у перегородці. Руйнування може також nзазнавати і дно порожнини носа, так що утворюється отвір, який з’єднує ніс з nпорожниною рота. Внаслідок некрозу ситовидної пластинки решітчастої кістки nможуть розвиватись внутрішньочерепні ускладнення.

В рідких випадках виникає руйнування nносової перегородки і носових кісток з наступною зміною форми зовнішнього nноса, коли він набуває форму сідла.

Сифіліс гортані (syphіlіs laryngіs)

Сифілітичне ураження гортані спостерігається при nвторинних і третинних формах сифілісу. При вторинному сифілісі в гортані nз’являються еритеми і папули. Еритеми, що виникають на слизовій гортані при nсифілісі, майже не відрізняються від гіперемії при гострому ларингіті; їх можна nзапідозрити за наявністю інших вторинних проявів сифілісу на тілі. Папули в nгортані мають вигляд білих бляшок, що підвищуються над поверхнею слизової nоболонки; при їх розпаді залишаються окремі поверхневі виразки, що зливаються nміж собою.

Третинний сифіліс гортані nхарактеризується гумозними інфільтратами, при розпаді яких виникають nхондроперихондрити гортанних хрящів і стійкі рубцеві зміни. Особливо часто nуражається надгортанник, який іноді повністю руйнується. Ларингоскопічна картина nгортані при третинному сифілісі дуже різноманітна. Внаслідок розпаду окремих nгумозних вузлів маже утворитись глибока виразка з характерними різко окресленими nкраями, сальним дном і інфільтрованою периферією. Виразки і руйнування nгортані мало болючі доти, доки не приєднується вторинна інфекція, що викликає nфлегмонозне запалення або перихондрити гортанних хрящів. Наступні рубці nпризводять до стійкого стенозу гортані і потребують трахеотомії. При приєднанні nвторинної інфекції вигляд гортані змінюється, що дуже утруднює правильну nдіагностику.

При діагностиці враховують nанамнез, місцеві зміни, дані загального обстеження і реакції Вассермана. В nскладних випадках діагностики, коли доводиться диференціювати сифіліс, nтуберкульоз і рак гортані, вдаються до біопсії.

Лікування.

Як і при лікуванні інших хронічних nінфекційних гранульом верхніх дихальних шляхів, лікування сифілісу специфічне. nЗагальне лікування хворого проводить дермато-венеролог у венерологічному nдиспансері. Широке розповсюдження при лікуванні дістали препарати групи nпеніциліну.

При стенозі гортані, який не nзменшується під впливом специфічного лікування, необхідно стежити за хворими, nщоб своєчасно провести трахеотомію.

При огляді хворих на сифіліс треба додержувати nобережності, особливо у вторинному, найбільш заразному періоді. В давній nлітературі описано немало випадків зараження через вушні катетери, зонди, nшпателі тощо. Для таких хворих треба мати окремі інструменти, які після nкожного користування слід старанно кип’ятити. Після різних змазувань в горлі й nгортані у таких хворих вату з зонда слід знімати тільки пінцетом і скидати її nв посуд з сулемою або негайно спалювати.

ТРАВМИ, nСТОРОННІ ТІЛА, КРОВОТЕЧА ІЗ ЛОР-ОРГАНІВ nТА НЕВІДКЛАДНА ДОПОМОГА ПРИ НИХ.

Опіки носа

Опік – пошкодження шкірних покривів носа, що виникає nвнаслідок дії високої температури, хімічних речовин або променевої радіації. nЧасто опіки зовнішнього носа поєднуються з опіками шкіри обличчя, рідше – nголови та шиї.

Причини

Опіки можуть бути спричинені дією високих температур – nтеплової або променевої енергії, а також потраплянням на шкіру агресивних nхімічних речовин. Термічні опіки виникають через вплив гарячих предметів, рідин nабо газів (вода, пара), дію відкритого полум’я чи запалювальних сумішей n(фосфору, напалму тощо). Променеві опіки виникають внаслідок опромінення nділянок носа та обличчя ультрафіолетовими променями (сонця або кварцової лампи nпри неправильному користуванні), або ж рентгенівськими чи гамма-променями n(променева радіація). Хімічні опіки – при потраплянні на шкіру чи вдиханням nпарів кислот, лугів, солей важких металів тощо.

Клініка

1. Гострий, пекучий біль.

2. Зміни шкіри залежно від ступеня опіку.

Виділяють чотири ступені опіків:

І ступінь – на місці опіку відзначаються почервоніння та набряк nшкіри, турбує пекучий біль. Ці симптоми зникають, переважно, через 2-3 доби.

ІІ ступінь – на шкірі з’являються пухирі, заповнені прозорою nрідиною. Загоєння настає через 5-6 діб і пізніше.

ІІІ ступінь – виникає некроз (змертвіння) всієї товщі шкіри. nДілянки опіку набувають темно-червоного забарвлення, турбує нестерпний біль. nЧерез приєднання інфекції загоєння може затягнутись на тривалий час.

ІV ступінь – характеризується змертвінням шкіри та розміщених nглибше тканин (обвуглювання).

Стан хворого залежить від ступеня опіку та його nпоширеності. Особливо несприятливі наслідки виникають при опіках, що поєднують nураження шкіри та слизових оболонок верхніх дихальних шляхів (вдихання nвідкритого полум’я).

Лікування

1. При термічних опіках змащують опікову поверхню вазеліновою, nланоліновою або іншою індиферентною маззю.

2. При хімічних опіках промивають поверхню чистою водою nта нейтралізують дію агресивної речовини антидотами: кислот – лугами (2% розчин nгідрокарбонату натрію, мильної води тощо), а лугів – кислотами (1-2% розчин nоцтової або лимонної кислоти).

3. Знеболювальні засоби.

4. Мазеві пов’язки (мазь Вишневського, антибактеріальні nмазі тощо).

5. Введення протиправцевої сироватки.

Відмороження носа

Причина

Відмороження виникає при місцевій дії низької температури n(холоду) на зовнішній ніс.

Фактори, що сприяють виникненню відмороження

1. Місцеве порушення кровообігу.

2. Загальне ослаблення організму.

3. Сп’яніння.

Ступені відмороження

І ступінь – шкіра носа стає блідою, чутливість її знижується; біль nспочатку незначний, потім посилюється;

ІІ ступінь – з’являються nнабряк та виражене почервоніння шкіри, на ній утворюються пухирі, біль стає nвираженим;

ІІІ ступінь – виникають ділянки некрозу й утворюються виразки nпереважно по вільному краю ніздрів.

При ІІ та ІІІ ступенях відмороження можливі загальне nнездужання та підвищення температури тіла.

Лікування

При І ступені відмороження розтирають ніс у холодному nприміщенні до появи почервоніння.

При розтиранні шкіри не слід використовувати сніг з nкристаликами льоду, щоб не спричинити механічного пошкодження шкірних покривів. n

1. Примочки оцтовою водою (1 столова ложка оцту на 1 л води).

2. Змащування уражених ділянок 10% стрептоцидовою й альбуцидовою nмазями.

3. При відмороженні ІІ і ІІІ ступенів змащувати уражені nділянки бальзамом Шостаковського чи маззю, що містить антибіотики та nглюкокортикоїди.

Профілактика відморожень носа

1. Загартовування організму.

2. Підвищення загальної опірності організму.

МЕХАНІЧНІ ТРАВМИ

Ніс як частина обличчя, що виступає, пошкоджується досить nчасто. Характер пошкодження залежить від величини діючої сили, її напрямку та nхарактеру травмуючого агента. А тому можуть спостерігатись забій м’яких тканин nноса, рани шкіри носа або ж порушення цілісності хрящового і кісткового скелета nзовнішнього носа (перелом кісток носа).

Причини

· Дія тупого механічного травмуючого агента (при падінні, nударі кулаком або тупим предметом).

· Дія гострого травмуючого агента (колючі, ріжучі nпредмети).

· Вогнепальні поранення.

Клініка

1. Набряк м’яких тканин носа.

2. Синюшність м’яких тканин носа, верхньої і нижньої nповік.

3. Носова кровотеча.

4. Утруднення носового дихання.

5. Втрата або зниження нюху.

6. Сльозотеча.

7. Носова лікворея – виділення через ніс прозорої nспинномозкової рідини, що виникає при пошкодженні ситоподібної пластинки nрешітчастої кістки.

При огляді виявляють

· Носову кровотечу.

· Деформацію зовнішнього носа (перелом кісток носа).

· Забійно-рвані рани носа.

· Дефект тканин носа.

При передній риноскопії частіше виявляють nзаповнення порожнини носа кров’яними згустками, уривками слизової оболонки, nуламками кістки чи шматочками хряща.

При переломах кісток носа пальпаторно можна nвизначити крепітацію кісткових уламків та патологічну рухомість зовнішнього nноса. При цьому можливі зміщення всієї піраміди вбік або вдавлення спинки носа n– сідлоподібний ніс. На боковій рентгенограмі носа можна побачити місце nперелому носових кісток.

FractNoz.jpg

Травми носа досить часто супроводжуються різноманітними ускладненнями: nдеформацією зовнішнього носа, гематомою чи абсцесом носової перегородки, nвнутрішньочерепними ускладненнями (менінгітом, синус-тромбозом, абсцесом мозку nтощо).

Лікування

Лікувальні заходи залежать від виду ураження і його об’єму nта наявності ускладнень. Вони включають:

1. Зупинку кровотечі.

2. Знеболювальні та протишокові засоби.

3. Первинну хірургічну обробку рани.

4. Місцеву і загальну антибіотикотерапію.

5. Введення протиправцевої сироватки.

При ранах зовнішнього носа проводять їх ушивання тонким nшовним матеріалом.

При ушиванні ран носа слід ретельно перевірити рану на nнаявність сторонніх тіл.

При переломах кісток носа із зміщенням виконують репозицію nкісткових уламків. Для цієї операції готують:

1. Носовий елеватор.

2. Носорозширювач.

3. Пінцет.

4. Шприц об’ємом 2-5 мл з голкою.

5. Розчин анестетика.

6. 3-5 турунд довжиною 3-7 см n(для очистки носа).

7. Турунди довжиною 40-60 см n(для передньої тампонади та зупинки кровотечі).

Таку операцію виконують переважно не пізніше 5-7 діб nпісля травми, оскільки у пізніші строки уламки кісток зростаються між собою, що nзначно утруднює їх репозицію. Репозицію кісток носа краще проводити під nкороткочасним наркозом. У випадках, коли немає умов для проведення наркозу, nвдаються до місцевого знеболювання: змащують слизову оболонку носа nанестезуючими розчинами (дикаїн, лідокаїн) та інфільтрують тканини розчинами nанестетиків.

Залежно від виду зміщення піраміди носа, репозицію nуламків проводять по-різному.

При зміщенні всієї піраміди вбік репозицію виконують nвеликим пальцем правої чи лівої руки: натискають на стінку, в бік якої nзмістився ніс, та пересувають її в напрямку середньої лінії (в нормальне nположення). При вдавленні спинки носа в його порожнину вводять носовий nелеватор, яким піднімають запалу частину, а пальцями іншої руки надають носу nприродного положення та форми. Під час таких дій виникає характерний хрускіт nкісткових уламків, які повертають на своє попереднє місце. Після цього слід nобов’язково виконати передню тампонаду носа. Марлевий тампон буде утримувати nніс у необхідному положенні та попереджувати носову кровотечу. На цей термін nобов’язково призначають антибіотики.

Тампон видаляють через 48-72 год.

Догляд за хворим

Хворий, особливо у ранні строки після травми носа, вимагає постійного nспостереження. Іноді невеликі на перший погляд травми носа можуть комбінуватися nіз значними пошкодженнями головного мозку. Слід пам’ятати, що за можливим nзбудженням психіки пацієнта може настати гальмування з наступним пригніченням nдихального центру та центру кровообігу. Все це вимагає від медичної сестри nслідкувати за дотриманням хворим призначеного (переважно ліжкового) режиму та nретельним виконанням всіх призначень лікаря. Настороженість медсестри повинні nвикликати поява або посилення головного болю, різке підвищення температури nтіла, поява менінгеальних знаків, запаморочення, блювання тощо. Про розвиток nтаких патологічних проявів треба негайно повідомити лікуючого або чергового nлікаря. Виникнення кровотечі з носа або з рани вимагає накладання пов’язки на nрану, пращоподібної пов’язки на ніс або виконання передньої тампонади носа.

НОСОВА КРОВОТЕЧА

Залежно від причин, розрізняють травматичні й симптоматичні кровотечі.

Причини

• Місцеві – травматичні кровотечі: видалення кірок з носа nчи інші маніпуляції в порожнині носа; тупа травма зовнішнього носа (удар, nпадіння тощо); хірургічна чи вогнепальна травма.

• Загальні (симптоматичні кровотечі):

1. Захворювання крові (гемофілія, тромбоцитопенія).

2. Захворювання серцево-судинної системи (атеросклероз, nгіпертонічна хвороба).

3. Захворювання нирок.

4. Захворювання печінки.

5. Інфекційні хвороби (грип, малярія тощо).

6. Значне фізичне напруження.

7. Тривале перебування на сонці.

Риноскопія та орофарингоскопія

Поява крові з однієї чи обох половин носа або на задній nстінці глотки.

Лікування

Залежно від ступеня та періодичності кровотечі, вдаються nдо таких заходів:

1. Хворий сам собі притискає крила носа до носової перегородки nна 3-5 хв (якщо кровотеча в передніх відділах носової перегородки).

2. Введення в порожнину носа кровозупинних засобів n(гемостатичної губки; вати, зволоженої перекисом водню або розчинами феракрилу, nантипірину тощо).

3. Припікання місця кровотечі: трихлороцтовою кислотою, nгальванокаутером, кристаликом марганцевокислого калію, концентрованим розчином nляпісу.

4. Передня тампонада носа.

5. Задня тампонада носа.

6. Перев’язка привідних артеріальних судин (зовнішньої nсонної артерії або решітчастої артерії).

7. Введення медикаментозних засобів (вікасол, хлористий nкальцій, іпсилон-амінокапронова кислота, етамзилат, переливання замороженої nодногрупної плазми тощо).

Догляд за хворим

Передбачає постійне спостереження за станом хворого передусім з урахуванням nможливості виникнення повторної кровотечі. Про виявлення факту кровотечі слід nвідразу ж повідомити лікуючого або чергового лікаря. При кровотечах, що nпоходять із задніх відділів носа, хворий може спльовувати кров ротом. Якщо кров nстікає в глотку та заковтується, через деякий час може виникнути блювота nчорними кров’янистими масами. Таку кровотечу виявляють при огляді глотки n(фарингоскопії). Якщо кровотеча виникла у хворого, в якого перед цим ніс вже nбуло затампоновано, наявний тампон з носа треба видалити та виконати повторну nпередню тампонаду. В разі, коли і вона не зупинила кровотечі, виконують задню nтампонаду. При відсутності лікаря це робить медична сестра, яка повинна вміти nкористуватись лобним рефлектором і носовим дзеркалом та у невідкладних випадках nвиконати передню тампонаду носа.

Хворі з переднім тампоном у носі можуть мати утруднений відтік сльози через nносослізний канал. При таких явищах слід закапати в око 2-3 краплі 20-30% nрозчину сульфацил-натрію або фурациліну (1:5000). У хворих із заднім тампоном nможе порушуватись ковтання (через набряк м’якого піднебіння), тому їм краще nпризначити рідку їжу. Тампон, зазвичай, видаляють з носоглотки через 48 год, nоскільки можливий розвиток гострих середніх отитів.

ТРАВМАТИЧНІ УШКОДЖЕННЯ ЗОВНІШНЬОГО ВУХА

МЕХАНІЧНІ ТРАВМИ

Вушна раковина через своє розташування травмується частіше, ніж зовнішній слуховий прохід. nТравми, що супроводжуються пошкодженням шкірних покривів раковини, більш nнебезпечні, оскільки інфікування охрястя та хряща може призвести до nперихондриту та хондриту з подальшою вираженою деформацією раковини, що nспотворює вигляд людини.

ПОРАНЕННЯ ВУШНОЇ РАКОВИНИ

Причини

Вушна раковина пошкоджується внаслідок удару, укусу, nпадіння на вухо, дорожньо-транспортної пригоди, вогнепального поранення тощо.

Клініка

Розмір пошкодження й особливості рани залежать від nхарактеру травмуючого агента. У деяких випадках спостерігається частковий або nповний відрив вушної раковини.

Забої та механічні пошкодження, що порушують цілісність nшкірного покриву раковини, небезпечні переходом запалення на охрястя та хрящ, а nце може призвести до того, що раковина перетвориться на рубцевий придаток вуха nневизначеної форми, який не прикрашає голову людини.

Лікування

Залежить від величини травмованої поверхні та nінфікованості рани. Поверхнево розміщені рани обробляють антисептичними nрозчинами, присипають протизапальними порошками та накладають асептичну nпов’язку. Призначають антибіотики, знеболювальні засоби.

Хірургічна обробка полягає у видаленні нежиттєздатних nтканин та накладанні швів на місця розривів, накладанні асептичної пов’язки. nІнтенсивне кровопостачання вушної раковини зумовлює хороші регенераторні nвластивості та можливість приживлення раковини навіть при повному її відриві.

Відірвані шматочки вушної раковини слід промити у nрозчинах антибіотиків, обгорнути стерильною серветкою, обкласти льодом (що nдасть змогу знизити обмінні процеси у відірваних тканинах) та у найкоротший nтермін доставити разом з хворим у лікарню.

ПОРАНЕННЯ ЗОВНІШНЬОГО СЛУХОВОГО ПРОХОДУ

Такі травми можуть локалізуватись у nперетинчасто-хрящовому та кістковому відділах проходу. Травми nперетинчасто-хрящового відділу часто комбінуються з травматичними ушкодженнями nвушної раковини.

Ізольовані поранення кісткового відділу слухового проходу nспостерігаються при ударах по нижній щелепі чи падінні на неї. При таких nтравмах голівка нижньої щелепи може розірвати суглоб, зламати передню стінку nслухового проходу або навіть “провалитись” у зовнішній слуховий прохід.

Вогнепальні поранення переважно супроводжуються тяжкими nкомбінованими пораненнями вуха, коли одночасно із зовнішнім слуховим проходом nпошкоджуються соскоподібний відросток, барабанна порожнина, суглоб нижньої nщелепи, внутрішнє вухо тощо. Такі поранення часто можуть проникати і в порожнину nчерепа. Як правило, ці пошкодження супроводжуються розривом барабанної nперетинки, а згодом, в більшості випадків, розвитком гнійного запалення nсереднього вуха.

Лікування

При глибоких пораненнях полягає: у первинній хірургічній nобробці рани, видаленні вільно розташованих уламків, забезпеченні відтоку nексудату із зовнішнього слухового проходу; призначенні загальних та місцевих nпротизапальних знеболювальних засобів тощо.

Поранення зовнішнього слухового проходу, передусім косі nрозриви, потребують старанного зшивання шкіри та тривалої тампонади слухового nпроходу для попередження його звуження (стенозу) чи повного зарощення n(атрезії).

До з’ясування обсягу ушкоджень ні в якому разі не можна nпромивати слуховий прохід з метою його очищення (небезпека поширення інфекції у nсереднє і внутрішнє вухо, порожнину черепа, суглоб нижньої щелепи тощо)!

Догляд за хворим

При всіх ушкодженнях вуха треба забезпечити хворому nповний спокій та суворий ліжковий режим, оскільки ушкодження може бути nсерйознішим, ніж здається на перший погляд (перелом основи черепа тощо). При nкровотечах або витіканні прозорої рідини (ліквору) з вуха треба уникати nбудь-яких маніпуляцій у зовнішньому слуховому проході, лише закрити вухо nстерильною турундою та терміново транспортувати хворого у лікувальний заклад.

ОТГЕМАТОМА

Отгематома виникає при тупій травмі вушної раковини: nударі кулаком, стисненні раковини, падінні на неї тощо. Це супроводжується nрозривом судин, які кровопостачають зовнішнє вухо. Внаслідок розриву судин між nохрястям і хрящем раковини накопичується кров або серозно-кров’яниста рідина – nвиникає отгематома.

Клініка

Спостерігається округлої форми припухлість, частіше у nверхній половині зовнішньої поверхні вушної раковини, без вираженої реакції з nбоку оточуючих тканин. Припухлість має червоно-синюшний колір, вона nслабоболюча та флюктує при пальпації.

При пункції отгематоми отримують кров або nкров’янисто-серозну рідину.

Пунктувати треба, суворо дотримуючись правил асептики, nщоб не занести інфекцію в порожнину отгематоми і не викликати перихондрит.

Ускладнення

Часті отгематоми призводять до вираженої деформації nраковини (вухо боксера).

Інфікування отгематоми може викликати гнійний nперихондрит, некроз хряща та значний косметичний дефект.

Лікування

Невеликі отгематоми розсмоктуються самостійно.

Пунктують великі отгематоми (іноді кілька разів), nвідсмоктують вміст та накладають тиснучу пов’язку на вухо. Якщо вмістом nотгематоми є кров’яний згусток, роблять розтин шкіри паралельно обрисам nраковини, видаляють згусток, промивають порожнину гематоми та вводять гумову nсмужку для дренажу. Після цього накладають тиснучу пов’язку та призначають nантибіотики для профілактики перихондриту.

ВІДМОРОЖЕННЯ ВУШНОЇ РАКОВИНИ

Такому ураженню сприяє виступання тонкої тканини вушної nраковини за межі голови.

Клініка

Розрізняють три ступені відмороження:

І ступінь – шкіра вушної раковини стає блідою, чутливість її nзнижується; біль спочатку незначний, потім посилюється.

ІІ ступінь – з’являються набряк та виражене почервоніння шкіри, на nній утворюються пухирі, біль стає значним.

ІІІ ступінь – виникають ділянки некрозу й утворюються виразки nпереважно по вільному краю вушної раковини.

Ускладнення

Можливе виникнення перихондриту вушної раковини з nподальшим косметичним дефектом.

Лікування

При відмороженні І ступеня застосовують обережне nрозтирання.

Інтенсивні теплові процедури протипоказані через nможливість погіршення стану ураженої раковини. Розтирання снігом протипоказане nчерез можливість пошкодження шкіри дрібними кришталиками льоду.

У разі відмороження ІІ ступеня виконують стерильну nпункцію пухирів з відсмоктуванням їх вмісту. Призначають антибіотики.

При відмороженні ІІІ ступеня застосовують протизапальну nтерапію, очікують відмежування ділянок некрозу від здорових тканин та nхірургічно їх видаляють.

ОПІКИ ЗОВНІШНЬОГО ВУХА

Опіки зовнішнього вуха викликаються дією високої nтемператури або хімічних речовин (кислот, лугів тощо), що потрапляють на шкіру nвушної раковини та в зовнішній слуховий прохід. Ці ураження часто пов’язані з nпрофесійною діяльністю (опіки парою, гарячою водою, агресивними речовинами, при nвибухах тощо).

Опіки вушної раковини бувають трьох ступенів:

І ступінь – почервоніння та набряк тканин раковини, хворого nтурбують легкий біль та відчуття паління.

ІІ ступінь – набряк шкіри, утворення пухирів з серозним або навіть nгнійним вмістом, виражений біль та паління;

ІІІ ступінь – змертвіння шкіри, глибоке ураження тканини, nнестерпний біль, погіршання загального стану. Наслідком опіків ІІІ ступеня nможуть бути некроз і відторгнення окремих частин вушної раковини, в результаті nчого настає спотворення вуха.

Опіки зовнішнього слухового проходу спричиняються nпомилковим закапування у вухо агресивних речовин (кислот, лугів), а також nпотраплянням крапель розплавленого металу під час зварювальних робіт. При цьому nпошкоджується шкіра проходу та може уражатись барабанна перетинка. Зміни шкіри nзовнішнього слухового проходу проявляються почервонінням та опіковими nпухирцями. Наслідком опіку може бути запальний процес, який перебігає за типом nзовнішнього та середнього отиту.

При закапуванні nкрапель у вухо слід ретельно перевірити вміст пляшечки і температуру nрідини, щоб не спричинити хімічного чи термічного опіку зовнішнього слухового nпроходу та барабанної перетинки.

Лікування

Проводять так само, як при опіках шкіри будь-якої іншої nділянки тіла. При хімічних опіках необхідно якомога швидше застосувати nнейтралізуючі середники: при дії кислот – 2 % розчин соди, при опіках лугами – n1% розчин оцтової або лимонної кислоти.

При значних опіках зовнішнього слухового проходу потрібно nтривало тампонувати слуховий прохід турундами з гормональними та nпротизапальними мазями, щоб уникнути його звуження або зарощення.

СТОРОННІ ТІЛА НОСА

Причини

Сторонні тіла можуть потрапляти у ніс за різних обставин. Частіше вони nзустрічаються у дітей, які ховають у порожнині носа дрібні іграшки чи їх nчастини, металеві кульки, зерна бобових, злаків, кісточки вишень тощо. Іноді nпсихічно хворі особи вводять собі в ніс сторонні тіла (як правило, відносно nвеликих розмірів). Під час виробничих травм в порожнину носа може потрапити nрозплавлений метал, уламки скла, металу, каміння тощо. Харчові продукти стають nсторонніми тілами під час блювання чи прийому їжі, особливо у хворих з парезом nм’якого піднебіння. Живі сторонні тіла (п’явки, глисти) потрапляють у ніс при nблюванні чи питті забрудненої води.

Клініка

Сторонні тіла можуть себе нічим не проявляти. Частіше у nхворих спостерігаються такі симптоми:

1. Утруднене дихання, переважно однобічне.

2. Слизисто-гнійні виділення з однієї половини носа, що nмають неприємний запах і можуть мати домішки крові.

3. Мацерація шкіри входу в ніс.

4. Кровотеча (при сторонніх тілах з гострими краями).

5. Головний біль.

6. Прогресуючий кератит (запалення рогівки ока).

Діагностика

1. Стороннє тіло, переважно, добре видно при передній nриноскопії.

2. При зондуванні зонд наштовхується на сторонню nперешкоду.

3. При тривалому перебуванні стороннього тіла у носі n(роками) утворюються риноліти – нашарування на стороннє тіло солей вуглекислого nі фосфорнокислого кальцію.

Лікування

1. Невеликі сторонні тіла іноді видаляють при сильному nсяканні носа.

2. Округлі сторонні тіла видаляють зігнутим гачком.

3. Вклинені та сторонні тіла неправильної форми усувають nпінцетом або носовими щипцями.

4. Риноліти спочатку подрібнюють на фрагменти і видаляють nщипцями частинами.

5. Великі риноліти, які не вдається подрібнити, видаляють nшляхом операції.

6. Металеві сторонні тіла іноді видаляють nелектромагнітом.

Не можна видаляти кулясті тверді предмети з носа (кульки nз підшипників, кісточки вишень тощо) пінцетом, бо це може призвести до nзштовхування стороннього тіла вглиб і потрапляння його у нижні дихальні шляхи.

СТОРОННІ ТІЛА ГЛОТКИ

Сторонні тіла переважно потрапляють у глотку з порожнини nрота під час їди, значно рідше – з порожнини носа, гортані чи стравоходу. nСторонні тіла, що залишаються у глотці, найчастіше заносяться сюди з їжею, nнаприклад, риб’ячі кістки, голки, шпильки тощо. Сприяють цьому раптовий кашель, nсміх, чхання, розмова, які відвертають увагу від акту жування. Потрапляння nсторонніх тіл з порожнини рота полегшується при наявності зубних протезів, які nпогіршують контроль з боку твердого піднебіння.

У стінки глотки можуть також проникати предмети, що nтримають в роті діти під час гри, дорослі (шевці, кравці) під час роботи n(цвяхи, кнопки, шпильки і ґгудзики); уламки зубних протезів.

Звичайно в глотці зупиняються лише ті сторонні тіла, які nвстромились своїм гострим кінцем у слизову оболонку зіва, ділянку мигдаликів nчи піднебінних дужок. Більші й гладенькі сторонні тіла частіше проходять у nгортаноглотку – до входу в стравохід та гортань, або зупиняються у самому nстравоході.

Рідше сторонні тіла локалізуються у носоглотці. Сюди nможуть потрапити через ніс сторонні тіла, що відломилися в результаті травми, nабо рештки їжі при блюванні. З живих сторонніх тіл іноді сюди потрапляють nп’явки – при питті болотної води, в носоглотку можуть потрапляти аскариди.

Клініка

Симптоми сторонніх тіл можуть бути різноманітними і nзалежать від їх характеру. Скарги хворих при гострих сторонніх тілах, що nзаглибилися в слизову оболонку, зводяться до колючого болю, який посилюється nпри ковтанні. Найчастіше сторонні тіла знаходяться в мигдалику, в піднебінних nдужках та корені язика. При тривалому перебуванні стороннього тіла виникає nзапалення слизової оболонки глотки у вигляді гіперемії, набряку і підвищеної nпродукції слизу, що, у свою чергу, спричиняє кашель, слинотечу, іноді – nблювання. При зупинці великого стороннього тіла в нижньому відділі глотки, біля nвходу в гортань, можуть розвинутись раптові явища ядухи. Іншим проявом nсторонніх тіл нижніх відділів глотки або стравоходу є “озера” слини у nгрушоподібних синусах.

Виявити гострі сторонні тіла, що застрягли у глотці n(риб’яча кістка) можна при змащуванні слизової оболонки ватником на зонді з nнарізкою. Шматок вати, що залишився на слизовій оболонці, зачепившись за кінчик nстороннього тіла, вказує на його локалізацію у глотці.

Лікування

Ретельним і системним оглядом усіх відділів глотки nвдається виявити стороннє тіло. Видаляють його за допомогою прямого або nзігнутого корнцанга з браншами, що щільно стикаються між собою. Іноді подряпини nчи садна, які залишилися після проковтування стороннього тіла, непокоять nхворого і симулюють його перебування у глотці. У таких випадках рекомендують nповторний огляд через 1-3 доби. Після видалення стороннього тіла призначають nдезінфікуючі полоскання, щадну дієту.

Догляд за хворим

Передбачає уважне спостереження за пацієнтом з визначенням загального стану nта вимірюванням температури, призначення щадної дієти. Про будь-які прояви nзапальної реакції повідомляють лікаря, оскільки можливий розвиток септичних nускладнень чи стенозу гортані.

СТОРОННІ ТІЛА ГОРТАНІ, ТРАХЕЇ І БРОНХІВ

Сторонні тіла гортані, трахеї і бронхів частіше зустрічаються nу дітей віком від кількох місяців до 3-5 років. Це пояснюється тим, що малі nдіти все беруть в рот, а захисні рефлекси у них ще погано виражені.

Причини

• З порожнини рота стороннє тіло попадає в гортань при nраптовому неконтрольованому вдиху (переляк, сміх, крик, розмова, вживання їжі nтощо).

• У дихальні шляхи можуть потрапити сторонні тіла із nстравоходу під час блювання.

• При пораненні шиї сторонні тіла в гортань і трахею nможуть проникати через раневий канал.

• У трахею можуть потрапити уламки трахеотомічних трубок nу хворих з трахеостомою.

Клініка

1. Напади судомного кашлю протягом кількох секунд або nхвилин, які супроводжуються:

• балотуванням легкого стороннього тіла (переміщення nстороннього тіла під час кашлю до зімкнутих голосових складок, що викликає nвиникнення характерного звуку і повернення тіла до біфуркації трахеї під час nвдиху);

• утрудненим диханням;

• ціанозом nслизових і шкірних покривів.

2. Через 1-2 дні перебування стороннього тіла під час nкашлю з’являється харкотиння, забарвлене кров’ю.

3. Якщо стороннє тіло проникає в бронх і перекриває його nпросвіт, то ослаблюється дихання і притуплюється перкуторний звук на боці nураження.

Діагностика

1. Анамнез.

2. Ларингоскопія (пряма або непряма).

3. Рентгенографія і рентгеноскопія грудної клітки.

4. Трахеобронхоскопія.

Ускладнення

Нерозпізнані сторонні тіла можуть викликати асфіксію або nспричинити тяжкі ускладнення (абсцедуючі бронхопневмонії, гнійний медіастиніт nтощо).

Лікування

Можливе самовільне відходження стороннього тіла з харкотинням nпід час кашлю. Проте це буває досить рідко, і для видалення сторонніх тіл nвдаються до таких заходів:

1. Видалення сторонніх тіл за допомогою вікончастих nщипців із трахеобронхоскопічного набору при прямій ларингоскопії.

2. Трахеобронхоскопія.

Не можна видаляти стороннє тіло, що викликало ателектаз nоднієї легені за допомогою верхньої трахеобронхоскопії. Це може призвести до nсмерті хворого у випадку, коли сторонній предмет, вислизнувши з щипців, nперекриє головний бронх здорової легені.

СТОРОННІ ТІЛА ВУХА

Сторонні тіла зовнішнього слухового проходу найчастіше nзустрічаються у дітей віком 3-7 років. Діти заштовхують собі у вухо nрізноманітні предмети: дрібні іграшки чи їх частини, ґудзики, намистинки, nнасіння, горох, плодові кісточки тощо. У дорослих зустрічаються уламки nсірників, жмутки вати, зерна злаків, гілки кущів, частини металу, вугілля тощо. n

Рідше трапляються живі сторонні тіла, переважно nчленистоногі: блощиці, таргани, кліщі, що заповзають у вухо. При хронічних nсередніх отитах, особливо коли виділення з вуха мають неприємний запах, у вусі nможуть бути личинки мух.

Клініка

Якщо сторонні тіла гладенькі й не травмують стінок nслухового проходу, то вони можуть протягом довгого часу не викликати скарг у nхворого. При тривалому перебуванні у вусі на стороннє тіло нашаровується сірка nі його стає важко розпізнати при отоскопії.

Більшу небезпеку для хворого становить не саме стороннє nтіло, а невміла спроба його видалення!

Предмети з гострими зазубреними краями можуть бути nпричиною неприємних відчуттів та зниження слуху. Живі сторонні тіла своїми nрухами можуть викликати різкий біль у вусі та шум.

Лікування

Перед тим як видалити стороннє тіло, треба обов’язково nпровести отоскопію та визначити його форму і характер. Найбезпечнішим способом nвидалення сторонніх тіл є вимивання, що проводиться так само, як і при nвидаленні сірчаної пробки. Якщо при дослідженні виявлено, що вимивання є nнедоцільним, то стороннє тіло можна видалити пінцетом або спеціальним тупим nгачком, що повинен зробити лікар.

Плоскі сторонні тіла видаляють вушним пінцетом або nмікрощипцями.

Округлі тверді сторонні тіла ніколи не слід видаляти nпінцетом або щипцями, бо такими інструментами захопити їх не вдається, а при nспробі фіксувати такі тіла висковзують і ще глибше заштовхуються в зовнішній nслуховий прохід. Такі сторонні тіла видаляють гачком, який заводять за тіло і nвитягують назовні, що повинен проводити лікар.

Набрякаючі й защемлені у зовнішньому слуховому проході nсторонні тіла, такі, як бобові (горох, квасоля), кукурудза тощо, піддають nпопередньому зневодненню шляхом повторного вливання у вухо концентрованого n(96°) спирту і видаляють інструментами.

Якщо видалити стороннє тіло не вдалось через різке nзапалення стінок зовнішнього слухового проходу чи глибоке його проникнення в nкістковий відділ проходу, то його видаляють шляхом операції.

Живі сторонні тіла видаляють так: спочатку закапують у nвухо спирт або олію, щоб вбити або знерухомити комаху, а потім промивають nшприцом Жане чи видаляють спеціальними інструментами.

Догляд за хворим

Після вимивання неускладненого стороннього тіла слуховий прохід обробляють nспиртом та прикривають кулькою стерильної вати. Вату видаляють через 30 хв, nпацієнту рекомендують уникати потрапляння води у вухо протягом 5-7 діб. При nускладнених сторонніх тілах, залежно від наявності й характеру пошкоджень, nлікування проводять так само, як при травмах зовнішнього вуха.