ЗАЙМЕННИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ. ВІДМІНЮВАННЯ ОСОБОВИХ ЗАЙМЕННИКІВ. ПРИСВІЙНІ, ВКАЗІВНІ ТА ПИТАЛЬНІ ЗАЙМЕННИКИ, ЇХ ВІДМІНЮВАННЯ. ВИКОРИСТАННЯ ЗАЙМЕННИКІВ У ВЛАСНОМУ МОВЛЕННІ.

ЗАЙМЕННИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ. ВІДМІНЮВАННЯ ОСОБОВИХ ЗАЙМЕННИКІВ. ПРИСВІЙНІ, ВКАЗІВНІ ТА ПИТАЛЬНІ ЗАЙМЕННИКИ, ЇХ ВІДМІНЮВАННЯ. ВИКОРИСТАННЯ ЗАЙМЕННИКІВ У ВЛАСНОМУ МОВЛЕННІ.

ЧИСЛІВНИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ. РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ. КАЛЕНДАР. ГОДИНА.

 

 

Займенник – це самостійна частина мови, яка означає особу, предмет, ознаку, але не називає їх.

В українській мові є кілька типів займенників. Вони відрізняються за значенням та за граматичними категоріями.

Займенник ВИ може вживатися замість займенника ТИ при шанобливому звертанні до незнайомих людей, до людей, старших за віком, до всіх посадових осіб.

 

 

Зверніть увагу!

 

 

Завдання 1. Доповніть таблицю

 

Завдання 2. Доповніть ряди іменників відповідно до роду

Чоловічий рід: батько, __________________________________________

Жіночий рід: мама, _____________________________________________­

Середній рід: село, _____________________________________________

 

Завдання 3. Утворіть множину від поданих іменників

Сестра –

кімната –

книжка –

брат –

дід –

сім’я –

університет –

гуртожиток –

море –

село –

стіл –

клас –

ручка –

аудиторія –

життя –

сонце –

сумка –

 

Завдання 4. Доповніть таблицю

 

 

Завдання 5. Дайте відповідь на питання Зразок: – Де олівець? – Він на парті.

– Де мама? – Вона на роботі.

– Де студенти? – Вони на занятті.

 

1. Де ручка? – … у сумці.

2. Де комп’ютер? – … в аудиторії.

3. Де студентка? – … тут.

4. Де студент? – … у бібліотеці.

5. Де дівчата? – … вдома.

6. Де викладач? – … у класі.

7. Де зошит? – … на столі.

8. Де олівець? – … у пеналі.

9. Де вазон? – … біля вікна.

10. Де двері? – … там.

11. Де дошка? – … на стіні.

12. Де книга? – … у сумці.

 

Зверніть увагу!

 

Займенники змінюються за відмінками.

 

Особові займенники

 

Особові займенники вказують на осіб, інших істот, предмети, явища і поняття (я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони). Особові займенники змінюються за числами і відмінками; займенник він змінюється також за родами.

Особовий займенник я вказує на розповідача (я це повинен сказати).

Займенник ти вказує на особу, до якої звертається розповідач (а ти не брав моїх зошитів?)

Займенник ми вказує на те, що розповідач об’єднує себе ще з кимось, напр., розповідає про себе і своїх друзів чи знайомих (ми вчора були у лісі).

Займенник ви вказує на осіб, до яких звертається розповідач (ви хіба про це не чули?).

Займенники він, вона, воно вказує на особу, яка не приймає участі у розмові або на предмет, про який іде мова (вона добре підготувалася до уроку; воно було дуже смачне).

Займенник вони вказує на деяку кількість осіб, що також не беруть участі у розмові або на предмети, про які розповідає оповідач (вони довго ще будуть над цим думати; вони зовсім не коштовні).

Займенник він співвідноситься з іменниками чоловічого роду, вона– з іменниками жіночого роду, воно – з іменниками середнього роду, займенник вони співвідноситься з іменниками всіх чотирьох родів у множині (він піднявся; вона підійшла; воно стрибнуло; всі вони – гарні люди).

 

Вживання особових займенників

1. Форми займенників третьої особи (він, вона, воно, вони) після прийменників починаються з н: до нього, біля неї, у них. В орудному відмінку займенники мають н і без прийменника: захоплююся нею, задоволений ними, керувати ним. Після прийменників, що вимагають давального відмінка (завдяки, всупереч, наперекір, назустріч, вслід, на противагу, навперейми), вживаються форми без н: завдяки їй, назустріч йому, навперейми їм.

У майстрів слова минулого як відображення говіркової особливості зустрічаються форми займенників без к, як-от: Хай держава сама піклується про їх і дає їм притулок (В. Підмогильний); Ганна дивилась на його і, сама не помічаючи того, не могла одірвати від його очей (Б. Грінченко); Не звертай на його уваги (Н. Романович-Ткаченко).

2. Займенники він, воно у місцевому відмінку мають стилістично рівноправні (нейтральні) варіанти – (на) ньому і (на) нім. Більш уживаною є перша форма.

3. При вживанні займенників третьої особи (він, вона, вони) може виникнути змістова неясність, якщо займенник співвідноситься за родом і числом з кількома іменниками, наприклад у таких реченнях: 1) Коли Омельченко познайомився із Забродським, він (?) уже був начальником відділу; 2) Ми дуже вдячні за можливість ознайомитися з рекламою продукції вашої фірми. Вона (?) справила на нас приємне враження.

3) Підприємство виконало замовлення нашого села, незважаючи на те що воно (?) працює зараз у дуже складних умовах. Уживаючи займенники, необхідно завжди перевіряти їх зв’язок з іменниками.

Покажемо способи редагування наведених вище конструкцій із неправильно вжитими займенниками. У першому реченні двозначність спричинена тим, що займенник він співвідноситься з іменниками Омельченко і Забродський. Якщо займенник стосується другого іменника (Забродський), то у підрядному реченні замість слова він можна вжити вказівний займенник той, який завжди стосується іменника, що є об’єктом у попередньому реченні: Коли Омельченко познайомився із Забродським, той уже був начальником відділу. Якщо слово він заміщає іменник Омельченко, потрібно перебудувати речення, відмовившись від займенника: Познайомившись із Забродським, Омельченко вже був начальником відділу. Або: Омельченко вже був начальником відділу, коли познайомився із Забродським.

У другому прикладі займенник вона стоїть після трьох іменників жіночого роду – реклама, продукція, фірма, через що зміст речення сприймається неоднозначно. Щоб уникнути збігу граматичних форм, замінюємо іменник продукція іменником у множині (вироби або товари), тоді співвідносний з множинною формою займенник вони усуне значеннєву неясність: Ми дуже вдячні за можливість ознайомитися з рекламою виробів (товарів) вашої фірми. Вони справили на нас приємне враження.

У третьому прикладі займенник воно заміщає іменник підприємство, але між цими словами стоїть іменник середнього роду (село) і така побудова речення спотворює його зміст. Потрібно перебудувати речення так, щоб займенник слідував за тим словом, яке він заміняє: Незважаючи на те, що підприємство працює в дуже складних умовах, воно виконало замовлення нашого села.

4. Спричинює неясність змісту вживання в реченні однакових займенників щодо різних іменників, як-от: Інженер Григоренко закінчив роботу над проектом, він наполягає на якнайшвидшому його обговоренні. У цьому прикладі займенник він (у формах називного і знахідного відмінка) заміщає різні іменники – Григоренко і проект. Редагуючи речення, перебудовуємо його на просте, при цьому займенник він відкидаємо: Інженер Григоренко закінчив роботу над проектом і наполягає на якнайшвидшому його обговоренні.

5. Типовою помилкою є введення займенника у формі, невідповідній іменникові, який замінюється, наприклад: Тепер ти, Петре, знаєш, що відчуває людина, коли його зневажають. Тут займенник його “узгоджений” або з російським словом человек, або з українським чоловік – синонімом слова людина. Не відповідає літературній нормі вживання займенника вони як співвідносного із збірним іменником; У мене на дні народження зібралось дуже цікаве товариство. Майже всіх їх (?) я знаю ще з інституту.

6. Уживаючи особові займенники, слід уникати їх нагромадження, одноманітного повторення, як у висловленні: Мій брат цього року закінчив школу. В атестаті у нього тільки дві “четвірки”. Він збирається вступати до університету. Він давно вже вирішив стати юристом. Я думаю, що в нього є непогані шанси для цього, адже, як на мене, він дуже наполеглива і цілеспрямована людина.

7. Особові займенники можуть вживатися переносно. Так, у науковому і публіцистичному стилях у значенні “я” використовується займенник ми (так зване “етикетне ми”): Нам би хотілося детальніше зупинитися на цій проблемі; У нашому дослідженні ми поділяємо цю точку зору; Нами було проаналізовано такі архівні матеріали, як…

У художньому мовленні займенник ми вживається замість я для відтворення особливостей селянського мовлення: Де ж таки я сяду перед панією? Ми до цього не призвичаєні! (М. Кропивницький).

Займенник ми може вживатись у значенні другої особи однини і множини, створюючи відтінок співчуття, поблажливості (найчастіше у мові лікарів): Як ми себе почуваємо? Добре? Я так і думала, – Поліна Іванівна підвела на Настю очі. – Ну, чого мовчите? Погано спали? (Л. Романюк).

Займенник ви використовується при ввічливому звертанні до однієї особи (це так звана пошанна множина): Ви самі ж росіянин? (М. Куліш); Чого ви, тітко, смієтесь? (І. Карпенко-Карий).

Пошанна множина у третій особі властива народно-розмовній мові: Вони [батько] інколи бувають-таки дуже добрі (М. Кропивницький); Писали вони [брат] нам, що живуть у столиці, працюють по різних університетах, читають лекції, в газетах пишуть (О. Вишня).

 

 

Завдання 6. Доповніть речення

Зразок: У мене є … (зошит).

 

1. У мене є …

2. У нас є …

3. У нього є …

4. У неї є …

5. У тебе є …

6. У вас є …

7. У них є …

 

Завдання 7. Прочитайте текст і випишіть займенники

Знайомство

 

Це моя родина. Це моя мама. Її звати Оксана Іванівна. Це мій батько. Його звати Іван Миколайович. Це мої дідусь і бабуся. Бабусю звати Світлана Степанівна. Дідуся звати Ігор Богданович. Це мій брат. Його звати Роман. Це моя сестра. Її звати Ірина. Це мій дядько. Його звати Володимир. Це моя тітка. Її звати Роксолана. А це я. Мене звати Наталя. Я студентка. Я навчаюся в медичному університеті.

 

Завдання 8. Напишіть 6-10 речень про Вашу родину. Використайте займенники

 

*Завдання 9. Перепишіть. Займенники, що в дужках, поставте в потрібному відмінку / Rewrite. Change the pronouns in brackets, using the correct case.

Зразок: Іти до (він) – іти до нього.

 

Запитав у (він), переказав через (вони), подивився на (вона), після (він), поважаю (вони), вчитися з (вони), цікавився (вони), розбудив (вона), розповів про (він), надіявся на (вони), скажу (вона), розмова з (вони), усміхнувся до (він), викликали (він), передав через (вона).

 

Присвійні займенники

 

 

Вживання зворотного і присвійних займенників

1. Стилістично розрізняються конструкції з присвійними займенниками їхній, їхня, їхнє, їхні і конструкції, в яких у присвійній функції виступає форма родового відмінка займенника вони – їх: їхні проблеми – їх проблеми, їхня машина – їх машина. Стилістично нейтральна форма їх уживається в офіційно-діловому, науковому стилях. В інших стилях перевага віддається присвійним займенникам.

У російській мові форми ихний, ихняя, ихнее, ихние належать до просторічних, тобто характеризуються більшою, ніж в українській мові, стилістичною обмеженістю.

2. Присвійні займенники чоловічого і середнього роду у місцевому відмінку однини мають варіанти: (на) моєму – (на) моїм, (на) твоєму – (на) твоїм, (на) нашому – (на) нашім, (на) вашому – (на) вашім, (на) своєму – (на) своїм, (на) їхньому – (на) їхнім. Частіше вживаються перші з наведених паралельних форм, а в науковому й офіційно-діловому стилях вони є єдино допустимими.

3. Форми родового і давального відмінків присвійних займенників мойого, твойого, свойого, мойому, твойому, свойому належать до просторічних. їх літературними відповідниками виступаютьформи: мого, твого, свого, моєму, твоєму, своєму.

4. Редагування потребують речення, в яких форми особових займенників їх, його, її у присвійній функції, а також займенники себе, свій співвідносяться з кількома іменниками, що є причиною виникнення двозначності, наприклад: Степанець після закінчення консерваторії 5 років грав у камерному ансамблі. Його (?) виступи завжди проходили з аншлагом; Вчителька запропонувала нам описати в домашньому творі свою (?) квартиру; Андрій пристав на пропозицію Івана потримати свою (?) машину у себе (?) в гаражі.

5. Часто у реченнях присвійний займенник свій є зайвим: У своєму атестаті я не маю жодної трійки. За все своє життя не чув нічого смішнішого.

 

 

Завдання 10. Замість крапок впишіть присвійні займенники

Зразок: Це він. Це … (його) ручка. Це … (його) підручник.

 

1. Це я. Це… друг. Це… подруга. Це… вікно. Це… ручки.

2. Це ти. Це… пенал? Це… книга? Це… село? Це… друзі?

3. Це ми. Це … університет. Це … аудиторія. Це … життя. Це … батьки.

4. Це ви. Це … син? Це … сестра? Це … прізвище? Це … діти?

5. Це вони. Це … малюнки. Це … книги. Це … фрукти. Це … гроші.

 

Завдання 11. Замість крапок впишіть присвійні займенники мій, твій, наш, ваш, його, її, їхній

 

1. … батько – лікар.

2. … мати – викладач.

3. Це … сім’я.

4. Це … пенал.

5. … сестра – студентка.

6. … брат – вчитель.

7. … друг – іноземець.

8. … дідусь – інженер.

9. Це … книга.

10. Це … зошит.

 

Завдання 12. Поставте запитання до слів. Дайте заперечну відповідь

Зразок: Книга.

Чия це книга? Це ваша книга?

Ні, це не моя (не наша) книга.

 

1. Зошит. 2. Ручка. 3. Подруга. 4. Університет. 5. Будинок. 6. Парта. 7. Брат. 8. Пальто. 9. Капелюх. 10. Батьки. 11. Туфлі. 12. Сорочка.

 

Завдання 13. Прочитайте текст. Випишіть займенники

                                            

Наша кімната

 

Я студентка. Мене звати Узона. Це моя подруга. Її звати Дженніфер. Ми – студентки-іноземки. Ми приїхали з Нігерії. Це наша кімната. Праворуч моє ліжко. Ліжко Дженніфер – ліворуч. Поруч стоїть її тумбочка. На тумбочці лежать книги, зошити, ручки. Посередині стоїть стіл. На столі лежать мої олівці та підручники. На стіні є годинник.

Сьогодні субота. Ми вчимося вдома.

 

Завдання 14. Поставте замість крапок слова мій, моя, моє, мої

Я студент (студентка). Це … гуртожиток. Це … кімната. Ось … парта, … ліжко. Тут … зошити та підручники. Це … тумбочка. Тут … речі.

 

Завдання 15. Поставте замість крапок слова твій, твоя, твоє, твої /

 

1. Це … молоко?                  2. Це … сестра?            3. Це … фрукти?

4. Це … сир?              5. Це … чай?                6. Де … книга?

 

Завдання 16. Поставте замість крапок слова мій, моя, моє, мої

 

1. Це … гуртожиток.   2. Це … будинок.                  3. Тут … шафи.

4. Де … кімната?                   5. Де … ручка?            6. Де … пальто?

 

Завдання 17. Прочитайте запитання. Дайте усну відповідь на них. Зверніть увагу на присвійні займенники

 

 

Завдання 18. Відповідайте на запитання.

Зразок: Це Іван. Чий це зошит?            Це його зошит.

 

Це Андрій. Чий це друг?                         _____________

Це Ірина. Чия це ручка?                           _____________

Це студент. Чия це машина?                             _____________

Це Олена. Чий це пенал?                         _____________

Це батьки. Чиї це діти?                            _____________

 

Завдання 19. Складіть речення, використовуючи присвійні займенники мій, моя, моє, мої

Зразок: Це ручка. – Це моя ручка.

 

1. Це подруга.               2. Це гуртожиток.         3. Це молоко.

4. Це аудиторія.            5. Це викладач.          6. Це м’ясо.

7. Це книга.                   8. Це зошит.                 9. Це студенти.

 

Завдання 20. Запишіть речення, використовуючи присвійні займенники твій, твоя, твоє, твої  

Зразок: Це ручка. – Це твоя ручка.

 

1. Це батьки.          2. Це книга.                      3. Це життя.

4. Це земляк.          5. Це сусід.                6. Це бабуся.

7. Це друзі.             8. Це студенти.          9. Це брати.

 

*Завдання 21. Поставте слова в дужках у правильних відмінках

Зразок: Я читаю (він книга) – я читаю його книгу.

 

1. Я взяв (твоя зошит).

2. Він отримав лист від (мій брат).

3. Ти побачив (її сестра).

4. У (вона) є іноземні подруги.

5. У (я) є молодша сестра.

6. У (мій брат) завтра буде екзамен.

7. Я зустріла (твоя матір).

8. Вона не бачила (твій брат).

9. Микола навчає (ваші діти).

10. На столі немає (мій олівець).

11. (Наші студенти) не було на занятті.

12. Він тримає (своя ручка).

13. Брат пише у (він зошит).

14. У (моя кімната) темно.

15. Галина зустріла (він) у бібліотеці.        

16. Це (вони) кімната.

17. У (наша сусідка) немає світла.

18. Лікар написав (ви) рецепт ліків.

19. Студенти купили (він) подарунок.

20. Тетяна зустрілася з (його друзі).

 

Зверніть увагу!

 

Відмінювання присвійних займенників

 

 

Зверніть увагу!

Присвійні займенники її, його, їх не змінюються.

.

 

*Завдання 22. Випишіть займенники

 

 

Осінній день березами почавсь,
Різьбить печаль свої дереворити.
Я думаю про тебе весь мій час,
Але про це не треба говорити.

Ти прийдеш знов. Ми будемо на «ви»;
Чи ж неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи.
Але про це не треба говорити.

Хай буде так, як я собі велю.
Хай будень серця будемо творити.
Я Вас люблю, о як я Вас люблю!
Але про це не треба говорити.

(Л. Костенко)

 

Завдання 23. Прочитайте та перекажіть текст. Дайте відповіді на запитання

 

Алі приїхав з Марокко.

Він – студент.

У нього є брат.

Його брат – інженер.

Його тато – лікар.

Кетсія приїхала з Нігерії.

Вона – студентка.

У неї є сестра.

Її сестра – вчитель.

Її мама – викладач.

 

·            Хто Алі?

·            Він приїхав із Іраку?

·            У нього є брат чи сестра?

·            Хто його брат?

·            Хто його тато?

·            Хто Кетсія?

·            Вона приїхала з Конго?

·            У неї є брат?

·            Хто її сестра?

·            Хто її мама?

 

У реченні займенник може бути тим же членом речення, що й іменник, прикметник, числівник:

підметом (вчора я ходив у школу; ми просто йшли; хтось зазирнув у вікно);

означенням (зараз розповім про свої плани; ці дівчатка не з нашого класу);

додатком (трохи заробив собі грошей; щось тебе не бачу);

обставиною (всі зібралися коло вчителя; розуміння шукайте в собі);

іменною частиною складного присудка (щось ти сьогодні ніякий).

Займенник – це самостійна частина мови, яка вказує на предмети, ознаки, кількість, але не називає їх.

Напр.: Він вдумливий педагог, який ділиться з нами своїми знаннями і досвідом.

Займенники він, з нами лише вказують на якісь особи, але їх не названо у цьому реченні.

Речення, у якому є займенник, незрозуміле поза контекстом. Саме в цьому полягає специфіка займенника як частини мови: вказувати, не називати.

Займенники вживаються для того щоб уникнути повторення тих самих слів. Так, наприклад, замість того, щоб у кожному реченні вживати іменник “Іван”, можна замінити його займенниками: Іван вступив до університету. Йому подобається вивчати фізику. Його цікавить ядерна фізика. Іван мріє стати хорошим спеціалістом у цій галузі.

При цьому необхідно стежити, щоб граматичні ознаки роду і числа іменника і займенників-субститутів були однаковими і співвідносними. Якщо займенник вжито так, що він співвідноситься не з одним, а одночасно з кількома іменниками, це призводить до нерозуміння змісту речення.

Напр.: І піснею сонце віта тракторист, що рідною лине землею. Хто-що лине? – пісня, сонце чи тракторист?

Займенник – кількісно обмежена частина мови, їх приблизно 60 в українській мові. Але вони є одними з найбільш часто вживаних слів. Відкривши сторінку будь-якого тексту, ви можете не зустріти якогось дієслова, іменника чи прикметника, але на кожній сторінці обов’язково є займенники, які постійно повторюються, замінюючи іменники, прикметники або числівники. Крім того, займенники допомагають пов’язувати структурні частини складних речень.

Займенник лише вказує на предмети, ознаки та кількість, але не називає їх. Наприклад, у реченні Він нічого не міг думати, а тільки глибоко, всім серцем і всіма нервами своїми почував: треба їх рятувати/ (І. Франко) є тільки вказівки на якісь особи чи предмети, але їх не названо. Значення займенників стає зрозумілим тільки тоді, коли ми сприймаємо їх у контексті. У наведеному реченні йдеться про героїв повісті І. Франка «Борислав сміється» — Бенедя Синицю (він) і робітників (їх).

Займенник не має свого постійного лексичного значення (сигніфіката). Він кожного разу залежно від мовної ситуації, певною мірою пристосовуючи свою граматичну форму до тих слів, замість яких його вжито, вказує на інші явища, наповнюється іншим змістом.

 

Займенники в мові вживаються передусім для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому форму займенника треба узгоджувати з родом і числом іменника, замість якого цей займенник ужито:

Студентство виявляє дедалі більшу громадську активність. Воно об’єднується. Його цікавить політичне життя країни.

Студенти виявляють дедалі більшу громадську активність. Вони об’єднуються. Їх цікавить політичне життя країни.

Але не можна допускати, щоб займенник у реченні чи тексті співвідносився водночас із різними словами, як у реченні / піснею сонце віта тракторист, що рідною лине землею. Тут не зрозуміло, хто лине: пісня, сонце чи тракторист?

Правильно вжиті займенники, крім того, пов’язують речення між собою в один суцільний текст. Це видно хоч би з такого уривка:

Павло Григорович все своє життя був надзвичайно уважним до творчості молодих. Допомагав їм — для нього свята справа. Проте він же наголошував на самостійному, повсякденному дерзанні. «Старші письменники мусять вам допомагати — це правда, — писав він в той же, 1940 рік до учениці Марії Більчич. — Але не вся надія на них, ні, надія в самих вас, початкуючих, у вашій рішучості, самодисципліні…» (О. Ющенко).

Тут назву особи-діяча (Павло Григорович) вжито тільки в першому реченні. Далі її тотожність позначається займенником він, нього, і ми сприймаємо цей займенник як еквівалент назви саме Павло Григорович, а не будь-якої іншої. Предмет, на який спрямована увага особи-діяча, конкретно названо теж лише в першому реченні — молодих, а далі на цей предмет вказують уже займенники їм, вам, вас, вашій. Займенники, таким чином, прив’язують увесь подальший текст до першого речення, без якого текст був би незрозумілим.

 

РОЗРЯДИ ЗАЙМЕННИКІВ ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Займенники за своїм лексичним значенням і морфологічними ознаками поділяються на дев’ять розрядів:

1. Особовими називаються займенники, які вказують на осіб, інших істот, предмети, явища, поняття: я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони. Всі особові займенники змінюються за відмінками й числами; займенник він змінюється і за родами.

2. Зворотним називається займенник себе, який вказує на того, хто виконує дію. Він не має роду, числа і називного відмінка; за іншими відмінками він змінюється.

3. Присвійними називаються займенники, які вказують на приналежність предмета першій (мій, наш), другій (твій, ваш), третій (його, її, їхній) чи будь-якій (свій) особі.Присвійні займенники (крім його, її) змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники. Займенники його, її є незмінними.

4. Вказівними називаються займенники, які вказують на предмет (цей, сей, той), ознаку (такий), кількість (стільки). Займенники той (отой), цей (оцей), такий (отакий) змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники. Займенник стільки змінюється лише за відмінками.

5. Означальними називаються займенники, які вказують на узагальнену ознаку: всякий (усякий), весь (увесь, ввесь), кожний (кожен), інший, сам, самий. Вони змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники.

6. Питальними називаються займенники, які містять у собі запитання про особу (хто?), предмет (що?), ознаку (який? чий? котрий?), кількість (скільки?). Займенники хто, що, скільки змінюються за відмінками, який, чий, котрий – за родами, числами і відмінками, як прикметники.

 7. Відносними називаються займенники, які виконують роль сполучних слів для приєднання підрядних речень до головних. Це ті ж питальні займенники, але без питання.

8. Неозначеними називаються займенники, які вказують на неозначену (невідому) особу, предмет, ознаку, кількість: дехто, дещо, хто-небудь, що-небудь, якийсь, будь-чий і под. Вони утворюються від питальних додаванням часток казна-, хтозна-, будь-, -небудь, аби-, де-, -сь.

Неозначені займенники мають ті ж морфологічні ознаки, що й питальні займенники, від яких вони утворені.

З частками казна-, хтозна-, будь-, -небудь займенники пишуться через дефіс, а з частками аби-, де-, -сь – разом: казна-хто, хтозна-чий, будь-який, скільки-небудь; абиякий, дещо, хтось. Якщо між часткою і займенником є прийменник, то всі три слова пишуться окремо: аби з ким, будь для кого, хтозна в чому.

9. Заперечними називаються займенники, які вказують на відсутність особи, предмета, ознак, кількості: ніхто, ніщо, ніякий нічий, ніскільки. Заперечні займенники мають ті ж морфологічні ознаки, що й питальні займенники, від яких вони утворені за допомогою частки ні. З часткою ні займенники пишуться разом. Проте якщо між часткою і займенником є прийменник, то всі три слова пишуться окремо: ні до кого, ні для кого, ні в якому і ін.

 

 

 

Зверніть увагу!

 

Відмінювання питальних займенників

 

 

*Завдання 24. Виконайте завдання на швидкість / Do the tasks at speed.

 

·                   Напишіть три займенники з двома буквами е.

·                   Напишіть три займенники з ьо, йо.

·                   Напишіть іменник із чотирьох букв, який складається з числа сім та займенника 1 особи однини.

·                   Назвіть займенник 1 особи однини, який вказує на особу, яка сама про себе говорить.

·                   Назвіть займенник 3 особи однини чоловічого роду, який вказує на особу або предмет, про яких розповідають.

·                   Назвіть займенник 2 особи множини, який вказує на осіб, до яких ми звертаємося.

·                   Назвіть займенник, який вказує на особу, до якої ми звертаємося.

·                   Назвіть займенники, які вказують на осіб чи предмети, про яких розповідають.

 

 

 

Завдання 26. Прочитайте твір.

 

Іван Франко

ФАРБОВАНИЙ ЛИС

 

Жив собi в однiм лiсi Лис Микита, хитрий-прехитрий. Кiлька разiв гонили його стрiльцi, травили його псами, заставляли на нього залiза* (*Залiзо — пастка.) або пiдкидали йому затруєного м’яса, нiчим не могли йому доїхати кiнця. Лис Микита кпив* (*Кпити — глузувати.) собi з них, оминав усякiнебезпеки, ще й iнших своїх товаришiв остерiгав. А вже як вибрався на лови — чи то до курника, чи до комори, то не було смiлiшого, вигадливiшого та спритнiшого злодiя над нього. Дiйшло до того, що вiн не раз у бiлий день вибирався на полювання i нiколи не вертав з порожнiми руками.

Се незвичайне щастя i та його хитрiсть зробили його страшенно гордим. Йому здавалося, що нема нiчого неможливого для нього.

— Що ви собi думаєте!— величався вiн перед своїми товаришами. — Досi я ходив по селах, а завтра в бiлий день пiду до мiста i просто з торговицiКурку вкраду.

— Ет, iди, не говори дурниць!—уговкували його товаришi.

— Що, дурниць! Ану, побачите! — решетився Лис.

— Побачимо або й не побачимо. Там пси купами по вулицях ходять, то вже хiба б ти перекинувся в Блоху, щоб тебе не побачили i не роздерли.

— От же побачите, i в Блоху не перекинуся, i не роздеруть мене!— товк своє Лис i поклав собi мiцно зараз завтра, в сам торговий день, побiгти до мiста i з торговицi вхопити Курку.

Але сим разом бiдний Микита таки перечислився. Помiж коноплi та кукурудзи вiн залiз безпечно аж до передмiстя; огородами, перескакуючи плоти та ховаючися мiж яриною, дiстався аж до серед мiстя. Але тут бiда! Треба було хоч на коротку хвильку вискочити на вулицю, збiгати на торговицю iвернути назад. А на вулицi i на торговицi крик, шум, гармидер, вози скриплять, колеса туркочуть, конi гримлять копитами, свинi квичуть, селяни гойкають — одним словом, клекiт такий, якого наш Микита i в снi не бачив, i в гарячцi не чував.

Але що дiяти! Наважився, то треба кiнчити те, що зачав. Посидiвши пару годин у бур’янi коло плоту, що притикав до вулицi, вiн освоївся трохи з тим гамором. Позбувшися першого страху, а надто роздивившися потроху, куди i як найлiпше бiгти, щоб осягнути свою цiль. Лис Микита набрав вiдваги, розбiгся i одним духом скочив через плiт на вулицю. Вулицею йшло i їхало людей багато, стояла курява. Лиса мало хто й запримiтив, i нiкому до нього не було дiла. “От Пес так Пес”, — думали собi люди. А Микита тому й рад. Знiтився, скулився та ровом як не чкурне просто на торговицю, де довгим рядом сидiли жiнки, держачи на решетах, у кошах i кобелях* (* Кобеля — торба.) на продаж яйця, масло, свiжi гриби, полотно, сiм’я, курей, качок i iншi такi гарнi речi.

Але не встиг вiн добiгти до торговицi, коли йому настрiчу бiжить Пес, з iншого боку надбiгає другий, там видить третього. Псiв уже наш Микита не обдурить. Зараз занюхали, хто вiн, загарчали та й як не кинуться до нього! Господи, яке страхiття! Наш Микита скрутився, мов муха в окропi: що тут робити? куди дiтися? Недовго думаючи, вiн шмигнув у найближчi створенi сiни, а з сiней на подвiр’я. Скулився тут i роздивляється, куди б то сховатися, а сам надслухує, чи не бiжать пси. Ого! Чути їх! Уже близько! Бачить Лис, що на подвiр’ї в кутi стоїть якась дiжка. От вiн, недовго думаючи, скiк у дiжку та й сховався.

Щастя мав, бо ледве вiн щез у дiжi, коли надбiгли пси цiлою купою, дзявкаючи, гарчачи, нюхаючи.

— Тут вiн був! Тут вiн був! Шукайте його!— кричали переднi.

Цiла юрба кинулася по тiсненькiм подвiр’ї, по всiх закутках, порпають, нюхають, дряпають — Лиса анi слiду нема. Кiлька разiв пiдходили й до дiжi, але негарний запах, який iшов вiд неї, вiдгонював їх. Вкiнцi, не знайшовши нiчого, вони побiгли далi. Лис Микита був урятований.

Урятований, але як!

У дiжi, що так несподiвано стала йому в пригодi, було бiльше як до половини синьої, густо на олiї розведеної фарби. Бачите, в тiм домi жив маляр, що малював покої, паркани та садовi лавки.

Власне завтра мав малювати якийсь великий шмат паркану i вiдразу розробив собi цiлу дiжу фарби та й поставив її в кутi на подвiр’ї, щоб мав на завтра готову. Вскочивши в сей розчин. Лис Микита в першiй хвилi занурився в нього з головою i мало не задушився. Але потiм, дiставши заднiми ногами дна бочки, став собi так, що все його тiло було затоплене в фарбi, а тiльки морда, також синьо помальована, трошечки вистирчала з неї. Отак вiн вичекав, поки минула страшна небезпека. Серце у бiдолахи билося сильно, голод крутив кишки, запах олiї майже душив його, але що було дiяти! Слава богу, що живий! Та й то ще хто знає, що буде. Ану ж надiйде господар бочки i застане його тут?

Але й на се не було ради. Майже вмираючи зо страху, бiдний Лис Микита мусив сидiти в фарбi тихо аж до вечора, знаючи добре, що якби тепер, у такiм строї* (* Стрiй— убрання.), появився на вулицi, то вже не пси, але люди кинуться за ним i не пустять його живого. Аж коли смерклося. Лис Микита прожогом вискочив iз своєї незвичайної купелi, перебiг вулицю i, не спостережений нiким, ускочив до садка, а вiдси бур’янами, через плоти, через капусти та кукурудзи чкурнув до лiсу. Довго ще тяглися за ним синi слiди, поки фарба не обтерлася трохи або не висхла. Вже добре стемнiлося, коли Микита добiг до лiсу, i то не в тiм боцi, де була його хата, а геть у протилежнiм. Був голодний, змучений, ледве живий. Додому треба було ще бiгти зо двi милi, але на се у нього не ставало вже сили. Тож, пiдкрiпившися трохи кiлькома яйцями, що знайшов у гнiздi Перепелицi, вiн ускочив у першу-лiпшу порожню нору, розгорнув листя, зарився у ньому з головою i заснув справдi, як по купелi.

Чи пiзно, чи рано встав вiн на другий день, сього вже в книгах не записано, — досить, що, вставши з твердого* (* Стрiй— убрання.) сну, позiхнувши смачно i сплюнувши тричi в той бiк, де вчора була йому така немила пригода, вiн обережненько, лисячим звичаєм, вилiз iз нори. Глип-глип! Нюх-нюх! Усюди тихо, спокiйно, чисто. Заграло серце в лисячих грудях. “Саме добра пора на полювання!” — подумав. Але в тiй хвилi зирнув на себе — господи! Аж скрикнув неборачисько. А се що таке? З переляку вiн кинувся тiкати, але ба, сам вiд себе не втечеш! Зупинився i знов придивляється: та невже се я сам? Невже се моя шерсть, мiй хвiст, мої ноги? Нi, не пiзнає, не пiзнає, та й годi! Якийсь дивний i страшний звiр, синiй-синiй, з препоганим запахом, покритий не то лускою, не то якимись колючими гудзами, не то їжаковими колючками, а хвiст у нього — не хвiст, а щось таке величезне iважке, мов довбня або здоровий ступернак* (* Ступернак — товкач.), i також колюче.

Став мiй Лис, оглядає те чудовище, що зробилося з нього, обнюхує, пробує обтрiпатися — не йде. Пробує обкачатися в травi — не йде! Пробує дряпати з себе ту луску пазурами — болить, але не пускає! Пробує лизати — не йде! Надбiг до калюжi, скочив у воду, щоб обмитися з фарби, — де тобi! Фарба олiйна, через нiч у теплi засохла добре, не пускає. Роби що хочеш, небоже Микито!

В тiй хвилi де не взявся Вовчик-братик. Вiн ще вчора був добрий знайомий нашого Микити, але тепер, побачивши нечуваного синього звiра, всього в колючках та гудзах i з таким здоровенним, мов iз мiдi вилитим, хвостом, вiн аж завив з переляку, а отямившися, як не пiшов утiкати — ледве хлипає! Подибав у лiсi Вовчицю, далi Ведмедя, Кабана, Оленя — всi його питають, що з ним, чого так утiкає, а вiн тiльки хлипає, баньки витрiщив та, знай, тiльки лепоче:

— Он там! Он там! Ой, та й страшне ж! Ой! Та й люте ж!

— Та що, що таке? — допитують його свояки.

— Не знаю! Не знаю! Ой, та й страшенне ж!

Що за диво! Зiбралося довкола чимало звiра, заспокоюють його, дали води напитися. Мавпа Фрузя вистригла йому три жмiньки волосся з-мiж очейi пустила на вiтер, щоб так i його переполох розвiявся, але де тобi, все дарма. Бачачи, що з Вовком непорадна* (* Непорадна — лиха.) година, звiрiприсудили йти їм усiм у той бiк, де показував Вовк, i подивитися, що там таке страшне. Пiдiйшли до того мiсця, де все ще крутився Лис Микита, зиркнули собi ж та й кинулися врозтiч. Де ж пак! Такого звiра нi видано нi чувано, вiдколи свiт свiтом i лiс лiсом. А хто там знає, яка у нього сила, якi в нього зуби, якi кiгтi i яка його воля?

Хоч i як тяжко турбувався Лис Микита своєю новою подобою, а все-таки вiн добре бачив, яке враження зробила та його подоба зразу на Вовка, а отеє тепер i на iнших звiрiв.

“Гей, — подумав собi хитрий Лис, — та се не кепсько, що вони мене так бояться! Так можна добре виграти. Стiйте лишень, я вам покажу себе!”

I, пiднявши вгору хвiст, надувшися гордо, вiн пiшов у глиб лiсу, де знав, що е мiсце сходин для всеї лiсової людностi. Тим часом гомiн про нового нечуваного i страшного звiра розiйшовся геть по лiсi. Всi звiрi, що жили в тiм лiсi, хотiли хоч здалека придивитися новому гостевi, але нiхто не смiв приступити ближче. А Лис Микита мов i не бачить сього, йде собi поважно, мов у глибокiй задумi, а прийшовши насеред звiрячого майдану, сiв на тiм пеньку, де звичайно любив сiдати Ведмiдь.

Сiв i жде. Не минуло й пiвгодини, як довкола майдану нагромадилося звiрiв i птахiв видимо-невидимо. Всi цiкавi знати, що се за поява, i всi бояться її, нiхто не смiє приступити до неї. Стоять здалека, тремтять i тiльки чекають хвилi, щоб дати драпака.

Тодi Лис перший заговорив до них ласкаво:

— Любi мої! Не бiйтеся мене! Приступiть ближче, я маю вам щось дуже важне сказати.

Але звiрi не пiдходили, i тiльки Ведмiдь, ледве-ледве переводячи дух, запитав:

— А ти ж хто такий?

— Приступiть ближче, я вам усе розповiм— лагiдно i солодко говорив Лис. Звiрi трохи наблизилися до нього, але зовсiм близько не важилися.

— Слухайте, любi мої, — говорив Лис Микита, — i тiштеся! Сьогоднi рано святий Миколай вилiпив мене з небесної глини — придивiться, яка вона блакитна! I, ожививши мене своїм духом, мовив:

“Звiре Остромисле! В звiрячiм царствi запанував нелад, несправедливий суд i неспокiй. Нiхто там не певний свойого життя i свойого добра. Iди на землю i будь звiрячим царем, заводь лад, суди по правдi i не допускай нiкому кривдити моїх звiрiв!”

Почувши се, звiрi аж у долонi сплеснули.

— Ой господи! Так се ти маєш бути наш добродiй, наш цар?

— Так, дiтоньки, — поважно мовив Лис Микита.

Нечувана радiсть запанувала в звiрячiм царствi. Зараз кинулися робити порядки. Орли та яструби наловили курей, вовки та ведмедi нарiзали овець, телят i нанесли цiлу купу перед нового царя. Сей узяв часточку собi, а решту по справедливостi роздiлив мiж усiх голодних.

Знов радiсть, знов оклики зачудування i подяки. От цар! От добродiй! От премудрий Соломон! Та за таким царем ми проживемо вiки вiчнi, мов у бога за дверми!

Пiшли днi за днями. Лис Микита був добрим царем, справедливим i м’якосердним, тим бiльше, що тепер не потребував сам ходити на лови, засiдати, мордувати. Все готове, зарiзане, навiть обскубане i обпатране, приносили йому услужнi мiнiстри. Та й справедливiсть його була така, як звичайно у звiрiв: хто був дужчий, той лiпший, а хто слабший, той нiколи не виграв справи.

Жили собi звiрi пiд новим царем зовсiм так, як i без нього: хто що зловив або знайшов, той їв, а хто не зловив, той був голоден. Кого вбили стрiльцi, той мусив загинути, а хто втiк, той богу дякував, що жиє. А проте всi були дуже радi, що мають такого мудрого, могутнього i ласкавого царя, а надто так неподiбного до всiх iнших звiрiв.

I Лис Микита, зробившися царем, жив собi, як у бога за дверми. Тiльки одного боявся, щоб фарба не злiзла з його шерстi, щоби звiрi не пiзнали, хто вiн є по правдi. Для того вiн нiколи не виходив у дощ, не йшов у гущавину, не чухався i спав тiльки на м’якiй перинi. I взагалi вiн пильнував, щоб нiчим не зрадити перед своїми мiнiстрами, що вiн є Лис, а не жоден звiр Остромисл.

Так минув рiк. Надходили роковини того дня, коли вiн настав на царство. Звiрi надумали святкувати врочисто той день i справити при тiй нагодiвеликий концерт. Зiбрався хор з лисiв, вовкiв, ведмедiв, уложено чудову кантату, i вечором по великих процесiях, обiдах i промовах на честь царя хор виступив i почав спiвати. Чудо! Ведмедi ревли басом, аж дуби тряслися. Вовки витягали соло, аж око в’януло. Але як молодi лисички в народних строях задзявкотiли тоненькими тенорами, то цар не мiг витримати. Його серце було переповнене, його обережнiсть заснула, i вiн, пiднявши морду, як не задзявкає й собi по-лисячому!

Господи! Що стало? Всi спiваки вiдразу затихли. Всiм мiнiстрам i слугам царським вiдразу мов полуда з очей спала. Та се Лис! Простiсiнький фарбований Лис! Ще й паскудною олiйною фарбою фарбований! Тьфу! А ми собi думали, що вiн не знати хто такий! Ах ти, брехуне! Ах ти, ошуканче!

I, не тямлячи вже анi про його добродiйства, анi про його величну мудрiсть, а лютi тiльки за те, що так довго давали йому дурити себе, всi кинулися на нещасного Лиса Микиту i розiрвали його на шматочки. I вiд того часу пiшла приповiдка: коли чоловiк повiрить фальшивому приятелевi i дасть йому добре одуритися; коли який драбуга отуманить нас, обдере, оббреше i ми робимося хоть дрiбку мудрiшими по шкодi, то говоримо: “Е, я то давно знав! Я на нiм пiзнався, як на фарбованiм Лисi“.

 

Завдання до тексту

·        Знайдіть у тексті займенники, підберіть відповідні їм за змістом тексту іменники.

·        Опрацюйте нову лексику.

·        Перекажіть текст твору.

·        Підберіть прикметники для характеристики головного персонажа.

 

Завдання 27. Прочитайте вірш. Знайдіть у ньому займенники.

Вивчіть напам’ять вірш.

 

Ти знаєш, що ти – людина?

Автор: Василь Симоненко

 

Ти знаєш, що ти – людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні.

 

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди –

Добрі, ласкаві й злі.

 

Сьогодні усе для тебе –

Озера, гаї, степи,

І жити спішити треба, 

Кохати спішити треба –

Гляди ж не проспи!

 

Бо ти на землі – людина,

Іхочеш того чи ні –

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні.

 

Відгадайте загадки

1. Дуже повні ноги має,

Ледве їх переставляє,

Сам високий я на зріст,

Замість рота в мене хвіст.

 

2. Прийшла вона із довгим вінком

На бесіду із нашим півником.

Схопила півня на обід

Та й замела мітлою слід.

3. Високо стоїть, одне око має,

Всюди заглядає.

 

 

Завдання 29. Прочитайте тексти. Випишість займенники. Вкажіть їхній розряд за значенням.

 

Авіценна

Абу Алі Ібн-Сіна (980 – 1037), який відомий в Європі під іменем Авіценни, народився в Персії (територія нинішнього Узбекистану). Він є одним із найбільш видатних дослідників і практиків в історії медицини.

Медичною наукою зацікавився ще в дитинстві, читав книги, провідував хворих і дуже швидко здобув визнання у широких колах. Його пацієнтами були не лише відомі правителі, але й прості люди. Через незалежний характер і прогресивні погляди змушений був часто переїжджати, аж поки не знайшов могутнього покровителя – правителя Гамадана. У цьому місті Авіценна проживав до кінця життя.

Авіценна – автор великої кількості праць з філософії та медицини. Всі вони написані арабською мовою, тому не одразу стали відомими в Європі.

У ХІІ столітті було перекладено основну працю Авіценни «Канон лікарської науки», яка є однією із найзнаменитіших книг в історії медицини. Це, по суті, справжня медична енциклопедія, в котрій описано все, що стосується здоров’я і хвороб людини. Тому вона стала настільною книгою лікарів. Після винайдення друкарства «Канон» був надрукований в числі перших книг і став основним підручником, за яким вивчали медицину в університетах країн Європи та Азії. Авіценна був відомий і в Київській Русі.

«Канон лікарської науки» – праця, яка складається з п’яти книг. Перша з них присвячена питанням теоретичної медицини. Авіценна дає визначення медицини, розповідає про хвороби, шляхи збереження здоров’я та способи лікування.

Друга книга присвячена вченню про ліки, їх походження та застосування. Подано 811 засобів рослинного, тваринного та мінерального походження з вказівками щодо їх дії, застосування та зберігання.

Найбільшою за обсягом є третя книга, в якій описано хвороби та їх лікування. Кожен розділ супроводжується анатомо-топографічним вступом.

У четвертій книзі автор розповідає про особливості лікування вивихів та переломів, описує пухлини та гнійні запалення підшкірної клітковини.

П’ята книга присвячена «складним» лікам, а також отрутам і протиотрутам.

Пропоновані Авіценною лікарські засоби є досить різноманітними, багато з них увійшли в наукову фармакологію. Він першим описав чуму, холеру, жовтяницю, проаналізував причини, симптоми і способи лікування менінгіту, виразки шлунка і багатьох інших хвороб.

Числівник – це частина мови, що означає кількість предметів (один, два) або їх порядок при лічбі (сьомий, десятий).

 

За значенням і граматичними ознаками числівники поділяються на два розряди: кількісні й порядкові.

 

Кількісними є числівники, що означають абстрактно – математичне число або кількість предметів і відповідають на питання скільки? : два, три, десять, тридцять чотири, п’ятеро, одна друга тощо.

 

Кількісні числівники поділяються на кілька груп: власне кількісні, кількісно-дробові, кількісно-збірні та неозначено кількісні.

 

Власне кількісні числівники називають точно окреслену кількість у цілих одиницях: п’ять гектарів, двадцять зошитів, двісті п’ятдесят днів.

 

Кількісно-збірні (або просто збірні) позначають певну кількість як неподільну, нечленовану сукупність предметів. До збірних належать числівники від двоє до двадцятеро і тридцятеро, а також обидва, обоє, обидві.

 

Збірні числівники обмежено сполучаються з іншими словами, зокрема вони вживаються з:

* множинними іменниками: четверо воріт, п’ятеро саней, двоє ножиць;

* іменниками чоловічого і спільного роду на позначення істот: троє друзів, тридцятеро козаків, двоє пасажирів, п’ятеро сиріт.

* іменниками середнього роду – назвами неістот: двоє дверей, четверо вікон;

* іменниками середнього роду – назвами малих за віком істот: четверо лошат, цуценят, качат.

 

Кількісно-дробові (чи просто дробові) числівники називають точно фіксовану кількість частин від цілою: три п’ятих, дві третіх. Кожен дробовий числівник складається із кількісного числівника (у чисельнику) і порядкового (у знаменнику). Дробові числівники можуть поєднуватися із власне кількісними, що позначають число цілих одиниць: одна ціла три п’ятих, шість цілих одна третя. До дробових зараховують також числівник півтора, півтори, півтораста.

 

Неозначено-кількісні числівники вказують на невизначену, нефіксовану кількість: багато (небагато), мало (немало), чимало, кілька, декілька, кількадесят, кільканадцять, кількасот, стільки, скільки.

 

Неозначені числівники мало, чимало, багато співзвучні із прислівниками, а числівники стільки, скільки – із займенниками. їх належність до тієї чи іншої частини мови визначається на основі контексту: Я багато читаю (прислівник); Багато прилетіло птахів (числівник).

 

Порядкові числівники означають порядок предметів під час підрахунку і відповідають на питання котрий? : восьмий, шістдесят сьомий, дві тисячі шостий.

 

Поєднуючись з іменниками, порядкові числівники узгоджуються з ними у роді, числі й відмінку.

Порядкові числівники

 

Порядкові числівники утворюються без суфіксів від основ відповідних кількісних числівників за допомогою прикметникового закінчення -ий, -а, -е. Тільки порядкові числівники перший, -а, -е і другий, -а, -е мають інші основи, ніж відповідні їм кількісні числівники один, два.

 

Порядкові числівники від п’ятого по дев’яностий (за винятком числівника сороковий) утворюються від основ відповідних кількісних числівників через додавання прикметникового закінчення -ий, -а, -е.

 

Порядкові числівники, як і прикметники, пов’язуються з означальними іменниками і завжди узгоджуються з ними в роді, числі й відмінку.

 

Відмінюються порядкові числівники, як прикметники твердої групи, крім порядкового числівника третій, -я, -є, який відмінюється, як прикметник м’якої групи.

 

Числівники

 

 

Кількісні числівники

 

1 – один  

2 – два

3 – три

4 – чотири 

5 – п’ять 

6 – шість 

7 – сім

8 – вісім

9 – дев’ять

10 – десять

11 – одинадцять

12 – дванадцять

13 – тринадцять

14 – чотирнадцять

15 – п’ятнадцять

16 – шістнадцять

17 – сімнадцять

18 – вісімнадцять

19 – дев’ятнадцять

20 – двадцять 

30 – тридцять

31 – тридцять один

32 – тридцять два

40 – сорок

41 – сорок один

42 – сорок два

50 – п’ятдесят

60 –шістдесят

70 – сімдесят

80 – вісімдесят

90 – дев’яносто

100 – сто

101 – сто один

102 – сто два

200 – двісті

201 – двісті один

232 – двісті тридцять два

500 – п’ятсот

1000 – тисяча

2 000 – дві тисячі

1 000 00 – один мільйон

0 – нуль

 

Зверніть увагу!

 

 

Порядкові числівники

 

1 – перший, -а, -е

2 – другий, -а, -е

3 – третій, -я, -є

4 – четвертий, -а, -е

5 – п’ятий, -а, -е

6 – шостий, -а, -е

7 – сьомий, -а, -е

8 – восьмий, -а, -е

9 – дев’ятий, -а, -е

10 – десятий, -а, -е

11 – одинадцятий, -а, -е

12 – дванадцятий, -а, -е

13 – тринадцятий, -а, -е

14 – чотирнадцятий, -а, -е

15 – п’ятнадцятий, -а, -е

16 – шістнадцятий, -а, -е

17 – сімнадцятий, -а, -е

18 – вісімнадцятий, -а, -е

19 – дев’ятнадцятий, -а, -е

20 – двадцятий, -а, -е

21 – двадцять перший, -а, -е

22 – двадцять другий, -а, -е

23 – двадцять третій, -а, -е

24 – двадцять четвертий, -а, -е

25 – двадцять п’ятий, -а, -е

26 – двадцять шостий, -а, -е

27 – двадцять сьомий, -а, -е

28 – двадцять восьмий, -а, -е

29 – двадцять дев’ятий, -а, -е

30 – тридцятий, -а, -е

31 – тридцять перший, -а, -е .

 

Зверніть увагу!

 

 

Завдання 1. Прочитайте

0, 14, 7, 18, 6, 19, 1, 2, 11, 5, 16, 8, 13, 4, 3, 9, 10, 20, 17, 30, 28, 31, 27, 29.

 

Завдання 2. Порахуйте та запишіть

Зразок:

1+3=4 (один плюс три буде чотири).

 

6 + 9 =___________

15 – 7 =__________

18 – 6 =__________

3 + 9 =___________

10 – 2 =__________

11 – 5 =_________

17 + 6=__________

21 + 7=__________

3 + 18=__________

304 + 22=________

1208 – 1105=______

196 – 37=_________

56 + 69=__________

149 – 125=________

120 + 387=________

 

Завдання 3. Скажіть, як закінчився матч?

Зразок:

«Дніпро» – «Шахтар» 2:4 – Матч «Дніпро» – «Шахтар» закінчився з рахунком два – чотири.

 

Результати матчів 7-го туру:                 

Результати матчів 12-го туру:      

«Дніпро» – «Таврія» 1:3

«Челсі» – «Манчестер» 4:2

«Динамо» – «Металіст» 5:0

«Ліверпуль» – «Реал» 6:7

«Арсенал» – «Ліон» 3:0

«Барселона» – «Шериф» 2:1

 

Завдання 4. Запишіть номер свого мобільного телефону літерами /

Зразок:

0962145 837 – нуль, дев’ять, шість, два, один, чотири, п’ять, вісім, три, сім.

 

Завдання 5. Запишіть код м. Тернополя (0352), України (380) та своєї країни літерами

 

Завдання 6. Запишіть номер свого будинку (гуртожитку) та квартири (кімнати) літерами

Зразок:

Вулиця Живова, 3 (три), гуртожиток № 2 (номер два), кімната № 48 (номер сорок вісім).

 

Завдання 7. Озвучте числа за зразком

 

1– один, 10, 9, 4, 3, 6, 2, 11, 15, 40, 32, 50, 5, 8, 12, 7, 2, 71, 44, 85, 24.

 

Завдання 8. Утворіть від кількісних числівників порядкові числівники, використовуючи родові закінчення, подані в дужках

 

1(-ий) − перший, 10(-а), 9(е), 4(-ий), 3(-а), 6(-ий), 2(-е), 11(-а), 15(-е), 40(-ий), 32(-а), 50(-е), 5(-а), 8(-е), 12(-ий), 7(-е), 2(-а), 71(-ий), 44(-е).

 

*Завдання 9. Прочитайте вірш та запам’ятайте цифри

 

Вірш про цифри

 

Буква О і цифра нуль –

Рідні дві сестриці.

Щоб позначить звук, число –

Кожна знадобиться.

 

Ось один, чи одиниця,

І тонка, й пряма, як спиця.

 

А оце ось цифра два,

В неї кругла голова,

Довгий хвіст, зігнута шийка –

Отака, як бачиш, двійка.

 

Перші цифри – дві сестри.

Ось і третя цифра 3.

Трійку, третій із значків,

Складено із двох гачків.

 

Цифру цю зовуть чотири.

Вас вона вітає щиро,

Мов козачка, жартівливо

Випинає лікоть вліво.

 

Потім вийшла погулять

На папері цифра 5.

Руку вправо простягнула,

Ніжку бубликом зігнула.

 

Цифра 6 немов замок:

Знизу – круг, вгорі – гачок.

 

Цифра 7, як кочерга,

В неї, бач, одна, нога.

 

В цифри 8 – два кільця

Без початку, без кінця.

 

Цифра 9, чи дев’ятка, –

Наче в цирку акробатка:

Сторчака як перевернеться,

Зразу шісткою обернеться.

 

Кругла, наче буква О,

Цифра нуль, або ніщо.

Як стоїть він сам-самісінький,

То й не значить нічогісінько!

Та як одиницю поруч

Ми поставимо ліворуч,

То зі двох значків у нас

Число десять стане враз.

 

(С. Маршак, А. Тютюнников)

 

 

Вчимося говорити ціни українською мовою. Узгодження числівників 

 

 

Одна гривня

Я купив сік за одну гривню (слово «купив» вимагає знахідного відмінка – the word «to buy» requires the Accusative case);

дві, три, чотири гривні, п’ять, шість, сім, вісім, дев’ять, десять, одинадцять, дванадцять, дев’яносто, сто, двісті гривень:

 

·                   Піца коштує шість (6) гривень, а сік коштує дві (2) гривні й 50 (п’ятдесят) копійок;

·                   Мій друг заплатив за телефон 100 (сто) гривень;

·                   Квиток до Києва коштує 90 (дев’яносто) гривень.

 

Завдання 10. Прочитайте, зверніть увагу на закінчення

 

1) десять гривень, сім гривень, сімдесят сім гривень, двадцять вісім гривень, сорок дев’ять гривень, вісімдесят гривень.

2) п’ятнадцять копійок, тридцять шість копійок, вісім копійок, тринадцять копійок.

3) сто п’ять доларів, шість доларів, десять доларів, тисяча доларів, вісімдесят доларів, мільйон доларів, тридцять сім євро, п’ять євро.

 

Завдання 11. Утворіть словосполучення

Зразок:

2 (долар) – два долари

 

1. 100 (гривня);

2. 224 (євро) ;

3. 69 (долар) ;

4. 24 (гривня) ;

5. 198 (євро) ;

6. 75 (долар) ;

7. 12 (гривня) ;

8. 5018 (долар) ;

9. 356 (євро) ;

10. 54 (копійка).

 

Завдання 12. Скажіть, скільки гривень яка валюта коштує

 

 

Зразок:

·                   1 австралійський долар коштує сім гривень 71 копійку, а 100 австралійських доларів коштують 771 (сімсот сімдесят одну) гривню;

·                   1 норвезька крона коштує 1 гривню й тридцять копійок, а 100 коштують 130 (сто тридцять) гривень.

 

Завдання 13. Дайте відповіді на запитання: Скільки коштує?

 

 

Завдання 14. Утворіть діалоги

Зразок:

Підручник – 40 гривень

– Скільки коштує підручник?

– Підручник коштує 40 (сорок) гривень.

 

Газета – 5 грн. 30 коп.

квиток на потяг – 1000 грн.

принтер – 568 грн.

номер у готелі – 570 грн.

квіти – 83 грн.

комп’ютер – 3900 грн.

сік – 10 грн. 25 коп.

морозиво – 4 грн.20 коп.

кава – 5 грн.

цукерки – 12 грн. 30 коп.

ручка – 4 грн. 20 коп.

футболка – 45 грн.

годинник – 256 грн.

1 кілограм картоплі – 3 грн. 80 коп.

пакет сметани – 6 грн. 30 коп.

олія – 6 грн. 95 коп.

торт – 46 грн. 50 коп.

таблетки від головного болю – 5 грн. 85 коп.

мікстура від кашлю – 24 грн.

термометр – 15 грн.

 

Години

 

1. Щоб вказати час, в українській мові ми використовуємо порядковий числівник жіночого роду + слово «година» в жіночому роді

Котра зараз година?

Зараз друга (година) (14.00)

Зараз перша (година) (13.00)

 

2. Для того, щоб сказати, о котрій годині відбудеться якась подія, ми використовуємо: о/об + порядковий числівник жіночого роду в місцевому відмінку

о 12.00 – о дванадцятій (годині) о 17.00 – о п’ятій (годині)

об 11.00 – об одинадцятій (годині) ).

 

Зверніть увагу!

Прийменник «o» вживається з порядковим числівником із початковим приголосним звуком («o третій годині»), а «об» – із порядковим числівником із початковим голосним («об одинадцятій годині»)

 

3. Щоб сказати годину з хвилинами (з 12.01 до 12.29), ми використовуємо: кількість хвилин + по + порядковий числівник жіночого роду у Місцевому відмінку 

10.05 – п’ять (хвилин) по десятій (годині)

11.15 – п’ятнадцять (хвилин) по одинадцятій  (годині)

12.10 – десять по дванадцятій

13.20 – двадцять по першій

14.25 – двадцять п’ять (хвилин) по другій

 

4. Щоб зазначити годину і 30 (тридцять), хвилин ми вживаємо: половина, пів на + порядковий числівник в Родовому чи Знахідному відмінках

11.30 – половина першої, пів на дванадцяту

13.30 – пів другої, пів на другу

 

5. Щоб сказати годину з хвилинами (з 12.31 до 12.59), ми використовуємо: «за» +  кількість хвилин + порядковий числівник жіночого роду у Називному відмінку

12.35 – за двадцять п’ять перша

18.40 – за двадцять сьома

13.55 – за п’ять дванадцята

 

Частини доби

 

ранок /                                             від 04.00 до 8.00

день /                                               від 09.00 до 17.00

полудень /                                       12.00

вечір /                                              від 18.00 до 23.00

північ /                                             24.00

ніч /                                                 від 01.00 до 03.00

 

Зверніть увагу!

 

 

 

                           

Зразок:

Зараз третя година дня /

Зараз п’ятнадцята година /

                  

 

 

Завдання 15. Скажіть, котра година, використовуючи слова «ранку», «дня», «вечора», «ночі», «північ», «полудень»

 

Зразок: 14.00 – зараз друга година дня; зараз чотирнадцята година.

 

1) 14.00, 2) 08.00, 3) 10.00, 4) 16.00, 5) 11.00, 6) 13.00, 7) 22.00, 8) 23.00, 9) 12.00, 10) 24.00, 11) 20.00, 12) 03.00, 13) 01.00, 14) 04.00, 15) 05.00, 16) 06.00, 17) 17.00, 18) 08.00, 19) 09.00, 20) 15.00.

 

Завдання 16. Дайте відповідь на запитання «Котра зараз година?»

 

Зразок:

15.10 – зараз десять хвилин по третій дня / зараз десять хвилин по п’ятнадцятій.

 

1.13.05;

2.14.10;

3.15.15;

4.16.20;

5.17.25;

6.18.30;

7.19.35;

8.20.40;

9.21.45;

10.22.55.

 

Завдання 17. Котру годину показує кожен із годинників?

Зразок:

На малюнку номер 1 (№1) – п’ята година і п’ятдесят хвилин (сімнадцята година і п’ятдесят хвилин) (17:50) / за десять хвилин шоста.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мал. 1

 

 

 

 

 

 

                  

 

мал. 2

 

 

 

 

 

 

 

 

мал. 3

 

 

 

                  

 

 

 

мал. 4

 

 

Завдання 18. Дайте відповіді на запитання

Зразок:

Котра зараз година? (12:45)

Зараз за п’ятнадцять (хвилин) перша (година).

 

1. Коли Ви були у бібліотеці? (12:30)

2. Скільки тобі років? (18)

3. Скільки коштує квиток до Одеси? (120 гривень)

4.Скільки годин тривала зустріч? (2 години і 45 хвилин)

5. Скільки Ви вчитеся на підготовчому факультеті? (5 місяців)

6. Скільки Ви живете у Києві? (1,5 роки)

7. Скільки років ви будете навчатися у медичному університеті? (6 років)

8. О котрій годині Ви прокидаєтесь? (07: 20)

9. Коли Ви виходите з дому? (08: 30)

10. О котрій годині у Вас починаються заняття? (09: 00)

11. О котрій годині у Вас завершуються заняття? (14: 45)

12. Коли Ви обідаєте? (15: 35)

13. Коли Ви лягаєте спати? (22.30)

14. Скільки годин Ви гуляєте в парку? (2)

 

 

Завдання 19. Знайдіть числівники у поданих реченнях

 

Зразок: Професія лікаря  – це одна з найдавніших і найважливіших професій.

Одна – числівник.

 

1.    Мені дев’ятнадцять років, а моїй сестрі – двадцять один.

2.    Виділяють чотири типи тканини.

3.    Вчора на ринку я купив три зошити, п’ять ручок й одну книжку з хімії.

4.    У мене в групі є десять студентів: двоє – з Польщі, троє – з Нігерії, четверо – з Іраку, один – з Туреччини.

5.    Мій друг живе в гуртожитку № 3 на шостому поверсі.

6.    Про існування чотирьох груп крові вчені з’ясували більше ста років тому.

7.    Алі був другим студентом, котрий отримав найвищий бал із української мови.

8.    Мій друг Емануель любить каву з трьома ложками цукру, а чай – із двома ложками цукру.

9.    В організмі людини є два кола кровообігу: велике та мале.

10.                      Україна, одна з найбільших європейських країн, має двадцять чотири області та одну автономну республіку Крим.

11.                      Упродовж першого семестру ми будемо вивчати сім предметів та здавати п’ять екзаменів.

12.                      Влітку я проведу вдома два місяці, а на третій місяць поїду в турне країнами Європи.

13.                       Лікарські засоби за формою поділяються на дві групи: природні та штучні.

 

 

Завдання 20. Прочитайте діалоги, випишіть числівники. Від знайдених кількісних числівників утворіть порядкові

Зразок:

Один – перший.

 

а)

– Скажіть, будь ласка, скільки коштує телефонна картка для мобільного оператора «Лайф»?

– Ціна картки на сорок хвилин – двадцять п’ять гривень.

– А чи є у вас картка на вісімдесят хвилин?

– Так, є. Її вартість – п’ятдесят три гривні.

– Спасибі.

 

б)

– Привіт, Юро! Що ти робиш?

– Привіт, Антоне, я зараз читаю підручник з анатомії. Прочитав уже десять  сторінок. А ти?

– А я пишу конспект із хімії, дописую п’яту сторінку. Ти ще довго будеш читати?

– Ні, ще сорок хвилин.

 

в)

– Чия це родина?

– Це моя родина.

– А скільки у тебе сестер і братів?

– У мене три сестри і два брати. А у тебе є брат чи сестра?

– Так, у мене є один молодший брат. Його звати Райзак, йому десять років і він ходить у п’ятий клас.

– А моєму молодшому братові сім років. Цього року він піде до першого класу.

 

*21. Виправте помилки

Зразок:

Я купив пакет рису за десятий гривня – Я купив пакет рису за десять гривень.

 

1. Телефонна картка коштує сорок  гривня.

2. Друзі подарували мені два ручки і одне торт.

3. Сіріл купив годинник за тридцятий гривня.

4. Моніка була у театрі о третя година дня.

5. Я купив нові зимові чоботи на двісті вісімдесят гривня.

6. Він перша прочитав текст.

7. Екзамен завершився о перша година дня.

8. У мене є один сестра і одне брат.

9. Роза вчора була в басейні о п’ята година.

10. Я прочитав вже другу підручник із фізіології.

11. У мене п’ятий заняття з анатомії.

 

Завдання 22. Дайте відповіді на запитання

Зразок:

– Джасінта була в університеті о другій годині?

– Ні, о першій.

 

1. Оля прийшла на роботу о першій? (дев’ята)

2. Батько прийшов додому о п’ятій? (шоста)

3. Мама обідала о четвертій? (третя)

4. Він був вдома о сьомій? (восьма)

5. Сестра прийшла о другій годині дня? (дванадцята)

6. Друзі були в клубі о двадцять першій годині? (двадцята)

7. Фільм почався о дев’ятнадцятій? (вісімнадцятій)

8. Лекції закінчуються о другій годині дня? (третя)

9. Футбольний матч розпочався о першій годині дня? (друга)

10. Ти спав до сьомої години ранку? (восьма)

 

Завдання 23. Прочитайте текст про відомого лікаря. Знайдіть у ньому числівники

 

Першим лікарем, праці якого збереглись і донині, був Гіппократ. Він народився на грецькому острові Кос у 460 році до н. е. В його родині з покоління в покоління займалися зціленням. Двадцятирічним юнаком Гіппократ уже прославився як чудовий лікар. Саме в цьому віці він був посвячений у жерці, без чого в ті часи не можна було практикувати з медицини.

Багато років молодий лікар удосконалював свої знання в Єгипті, потім створив на рідному острові медичну школу, та згодом його викликали до Афін – рятувати місто від епідемії. Там, в столиці, він і залишився надовго.

Гіппократ лікував пацієнтів цілющими травами, яких знав понад двісті, був прибічником водних процедур, масажу, занять гімнастикою. Він закликав лікарів: «Не зашкодь хворому!». Цей принцип є провідним і в сучасній медицині.

(З журналу)

 

Завдання 24. Дайте відповіді на запитання до тексту / Answer the questions to the text.

 

1. Де народився Гіппократ?

2. Коли народився Гіппократ?

3. У якому віці прославився Гіппократ?

4. Коли Гіппократ був посвячений у жерці?

5. Де молодий лікар удосконалював свої знання?

6. Яку місто Гіппократ рятував від епідемії?

7. Де Гіппократ створив медичну школу?

 

Завдання 25. Прочитайте текст та знайдіть у ньому числівники

 

Моя родина

 

Мене звуть Ахмед. Я приїхав із Сирії. Там живе моя родина.

Ось фото моєї сім’ї. Це моя мама, її звуть Саміра, їй сорок шість років. Це мій батько. Його звуть Хасан, йому сорок вісім років. А це мій брат Алаа. Йому двадцять три роки. Він працює вчителем біології у школі вже п’ять років. А це моя молодша сестра. Її звати Хадж. Їй вісім років. Вона школярка і навчається у другому класі. Моїм бабусі і дідусеві сімдесят років.

У нас є гарний і великий будинок, який має три поверхи. Мої батьки і бабуся з дідусем живуть на першому поверсі. На другому живемо ми. У нашому будинку сім кімнат. Біля будинку є сад, де ростуть фруктові дерева та квіти. Кожної суботи моя сім’я збирається на відпочинок у сад.

 

 

Завдання 26. Дайте відповіді на запитання до тексу

 

1.    Скільки років Камарі?

2.    Скільки років Самірі?

3.    Скільки років Алаа?

4.    Скільки років Алаа працює у школі?

5.    Скільки років молодшій сестрі Ахмеда?

6.    У якому класі навчається молодша сестра?

7.    Скільки років бабусі?

8.    Скільки років дідусеві?

9.    Скільки поверхів і скільки кімнат має будинок?

10.                       На котрому поверсі живуть батьки?

11.                       На котрому поверсі живе Алаа?

12.                       На котрому поверсі живуть дідусь і бабуся?

 

*Завдання 27. Прочитайте речення. Побудуйте текст із поданих речень

 

Мій вихідний день

 

1.    Я прокидаюся  о 7 годині ранку.

2.    Спочатку 10 хвилин я роблю зарядку.

3.    О 9:30 я снідаю.

4.    Сьогодні я прокидаюсь пізніше, о 9 годині ранку.

5.    О 9:20 я вмиваюсь, чищу зуби та одягаюсь.

6.    На сніданок я п’ю одну чашку чаю із двома ложками цукру та одним тістечком.

7.    Сьогодні субота і у мене вихідний день.

8.    З 12 години до 3 години дня я готуюсь до занять, читаю книги, пишу конспекти.

9.    Я лягаю спати об 11 годині вечора.

10.                       Я йду із двома друзями гуляти в парк о 15:30

11.                      О 10 годині вечора я спілкуюсь із батьками у «Skype».

12.                       На перше я їм борщ, а на друге – рис, інколи одну піцу.

13.                       Ми гуляємо із друзями дві години.

14.                       О шостій годині вечора я знову читаю книги та готуюсь до занять

 

Завдання 28. Знайдіть числівники у тексті та запишіть їх у дві колонки: 1) кількісні, 2) порядкові

 

*Завдання 29. За зразком напишіть текст про свій вихідний день  

 

Завдання 30. Прочитайте тексти. Випишіть числівники.

 

НАТАЛЯ ЗАБІЛА

 

(1903-1985)

 

Є письменники, що цілком віддали своє життя дитячій літературі — дуже важкій, іноді малопомітній, літературній роботі. Серед них, ніби айсберг, височить постать чудової поетеси Наталі Львівни Забіли, чиє життя покладено на олтар служіння Дитячій Музі.

Народилася письменниця 5 березня 1903 року в місті Петербурзі у дворянській родині з великими мистецькими традиціями. Старовинний козацько-старшинський рід Забіл був багатим на яскраві постаті. Його засновник Петро Забіла (1580-1689) славний не тільки рідкісним (особливо на ті часи) довгим віком, а й багатьма справами: як борзнянський полковник у часи Богдана Хмельницького, як генеральний суддя в адміністрації Івана Брюховецького, нарешті як 105-річний генеральний обозний. Рідний дід Наталі — Пармен Забіла (1830—1917) — прославився як скульптор, академік Петербурзької академії мистецтв, автор відомих творів: бюстів Т. Шевченка, М. Гоголя, пам’ятника О. Герцену в Ніцці. Парменів дядько Віктор Забіла (1808-1869) був відомим українським поетом-романтиком, другом Тараса Шевченка, автором популярних пісень «Не щебечи, соловейку», «Гуде вітер вельми в полі». А Надія Забіла (1868-1913) — це не просто Наталчина тітка та дружина видатного художника Михайла Врубеля (1856-1910), а й відома російська співачка з чудовим лірико-колоратурним сопрано. Саме її ми бачимо на знаменитій врубелівській картині «Царівна-лебідь» (1900 р.).

Батьки Наталі вчилися в художньому училищі Штігліца. Отже, дівчинка зростала в атмосфері захоплення художнім словом, музикою, живописом, і це, певна річ, вплинуло на її розвиток, художні смаки. Вона багато читала, зокрема, твори Т. Шевченка, і вже в дитинстві пробувала писати вірші, казки, оповідання. Писала, як пізніше зазначить Наталя Львівна, «сама для себе, не надаючи серйозного значення цій справі і аж ніяк не гадаючи робити з цього свою основну професію».

1917 року сім’я переїжджає в Україну й оселяється в невеличкому селищі Люботин Харківської області. Батько залишився в Петербурзі, тому старшим дітям довелося працювати, щоб якось вижити. Наталя закінчує прискорений курс гімназії, працює на різних посадах, кілька років вчителює в селі Старий Люботин під Харковом. Роки вчителювання багато дали майбутній письменниці — вона дістала чимало безпосередніх вражень про учнівське життя, навчилася бачити в кожному малюкові особистість. У 1925 році Наталя Забіла закінчила історичне відділення Харківського інституту народної освіти. Ще в студентські роки Наталя пише твори для дітей, прозу та поезію. У 1924 році у кам’янець-подільській газеті «Червоний кордон» був надрукований перший вірш Наталі, який мав назву «Війна — війні».

Після закінчення інституту працювала співробітником редакції журналу «Нова книга», в Українській книжковій палаті.

У 1926 році вийшла перша книжка її поезій «Далекий край», а 1927 — перша книжка для дітей — оповідання «За волю» та «Повість про Червоного звіра».

Видавши 1928 року віршоване оповідання для малюків «Про маленьку мавпу», Наталя Забіла твердо стає на шлях творення дитячої літератури. І хоч час від часу у неї виходять книги й для дорослого читача, однак твори для дітей стають її покликанням, її щоденною турботою і з часом приносять їй заслужений успіх і любов мільйонів юних читачів. У 1930 році вона остаточно переходить на творчу роботу, маючи вже десяток — хай здебільшого й невеличких за обсягом — книжок. Більше половини з тих поетичних і прозових збірочок адресувалися юному читачеві: «Пригоди з автобусом» (1928), «У морі» (1929), «Про Тарасика й Марисю» (1930), «Ясоччина книжка» (1934). Пізніше, вже в повоєнний час, вона випустила кілька ліричних збірок поезії для дорослих.

Одним з найкращих творів Наталі Забіли є цикл віршованих оповідань «Ясоччина книжка» (1934). Ця невеличка за обсягом збірка складається з восьми коротких оповіданнячок, об’єднаних однією героїнею — маленькою дівчинкою Ясею. Від першого оповідання «Ясоччин садок» до заключного «Ведмедикова хатка» проходить рівно рік — від зими до зими.

У роки Вітчизняної війни Наталя Забіла жила й працювала в Казахстані. Повернувшись в Україну, очолювала Харківську письменницьку організацію, до 1947 року редагувала журнал «Барвінок». Близько 200 книжок для дітей, переважно для дошкільного та молодшого шкільного віку, видала Наталя Забіла за час своєї літературної діяльності. Великою популярністю у юних читачів користуються збірки: «Під ясним сонцем» (1949), «Веселим малюкам» (1959), «У широкий світ» (1960), «Оповідання, казки, повісті» (1962), «Стояла собі хатка» (1974), «Рідний Київ» (1977, 1982), а також «Вибрані твори» в чотирьох томах (1984).

Творчий доробок Наталі Забіли характеризується різноманітністю тем і жанрів. Не випадково український поет Валентин Бичко назвав її творчість «материнською піснею, цікавою, барвистою, розумною, клопіткою, дбайливою». Не забувала письменниця і про набутий в інституті фах історика. Просто і дохідливо розповіла письменниця малюкам про життя наших далеких предків у п’єсі-фантазії «Перший крок» (1968) та у драматичній поемі «Троянові діти», яка є поетичним переказом «Слова про Ігорів похід», присвятивши її 1500-річчю заснування Києва. У 1972 році ці твори були відзначені літературною премією імені Лесі Українки.

Поетеса широко відома як перекладач та популяризатор в Україні дитячої літератури інших народів. їй належать переклади творів О. Пушкіна, М. Некрасова, С. Михалкова, А. Варто, С. Маршака, К. Чуковського. Плідно вона працювала і в галузі перекладу з французької, польської та інших мов. Твори самої письменниці перекладалися багатьма мовами. а      Крім того, Наталя Забіла була автором підручників «Читанка» для 2 класу (1933) і «Читанка» для 3 класу (1939), які перевидавалися кілька разів.

Наталя Львівна вела велику громадську роботу. Протягом багатьох років була головою комісії дитячої літератури у Спілці письменників України, членом редколегії дитячих журналів, редакційної ради Дитвидаву, виступала на письменницьких з’їздах і нарадах з питань дитячої літератури як критик і літературознавець.

Померла Наталя Забіла 6 лютого 1985 року.

 

БІЛІ КОТИКИ

 

На  вербі,  на  пагіллі,

 

Білі-білі  котики.

 

Доторкнуться  лагідно

 

Лоскотливим  дотиком,

 

Доторкнуться  котики,

 

Білі,  невеличкі,

 

До  руки,  до  ротика,

 

До  моєї  щічки.

 

Відламаю  гілочку,

 

Гілочку-вербичку,

 

Та  поставлю  в  пляшечку,

 

В  пляшечку,  в  водичку,

 

Щоб  листочки-стрілочки

 

Стали  розвиваться

 

На  вербовій  гілочці

 

У  моїй  кімнатці.

 

НА РІЧЦІ

 

 

Посмалилися  носи,

 

Загоріли  плічка.

 

Ми  щодня  тепер  усі

 

Ходимо  до  річки.

 

Тече  річка  крізь  лісок,

 

Блискотить  сріблисто.

 

А  на  березі  пісок,

 

Золотий  та  чистий.

 

І  на  цьому  бережку

 

За  одну  хвилинку

 

Можна  з  вогкого  піску

 

Збудувать  будинки.

 

Насадить  круг  них  сади,

 

Викопать  озерце,

 

З  річки  в  озеро  води

 

Наносить  відерцем.

 

Сонце  весело  блищить,

 

Дужче  припікає.

 

Річка  хвильками  плющить,

 

Діток  закликає:

 

—  Будівельникам  привіт!

 

Добра  ваша  праця,

 

А  по  праці,  мабуть,  слід

 

В  річці  покупаться.

 

Ну,  звичайно,  кожен  з  нас

 

Викупатись  хоче!

 

Пострибали  в  воду  враз,

 

Аж  вода  клекоче.

 

Хвильки  плещуть  на  пісок,

 

Сміх  веселий  ллється,

 

А  на  березі  лісок

 

Дивиться  й  сміється. 

 

 

Леонід Глібов

 

(1827-1893)

 

Леонід Іванович Глібов народився 4 березня (21 лютого) 1827 р. в с. Веселий Поділ на Полтавщині. Батько майбутнього письменника був управителем маєтків поміщиків Родзянків у с. Веселий Поділ, а згодом — ус. Горби. Там Глібов пізнавав красу народних звичаїв і пісень. Мати розповідала йому про батька і сина Гоголів, з якими була знайома. З дитинства він чув переказ, як Пушкін зупинявся у Горбах і читав «Євгенія Онєгіна»…

Глібов змалку надивився на поміщицьку жорстокість і людські бідування. Чи не тому, за свідченням сучасників, першим, ще дитячим його твором була сатира на одного з місцевих поміщиків.

Початкову освіту Глібов здобув дома, а пізніше, з 1840 р., вчився в Полтавській гімназії, де дитячий ще інтерес до літератури зміцнів і поглибився після знайомства з творами видатних російських і українських письменників. Уже в перших класах гімназії він починає писати вірші російською мовою: його перша відома нам поезія «Сон» датована 1841 р. Частина написаних у гімназії поезій була надрукована 1847 р. в Полтаві окремою книжкою «Стихотворения Леонида Глебова». Замість очікуваних лаврів, перша книжка принесла авторові лише неприємності — інспектор гімназії зробив Глібову належне «внушеніє» та пригрозив карцером. Однак Глібов і далі продовжував писати вірші, а знайомство з О. Афанасьєвим-Чужбинським привернуло особливу увагу молодого поета до творчості Шевченка й Гребінки, яких Чужбинський знав особисто.

Важка хвороба змусила Глібова 1847 р. перервати навчання й повернутися додому. Після невдалої спроби вступити на медичний факультет Київського університету він 1849 р. вступає до Ніжинського ліцею князя Безборо-дька. У ліцеї, утвореному на базі гімназії вищих наук, склалася міцна літературна традиція — його вихованцями були М. Гоголь, Є. Гребінка, А. Мокрицький та інші діячі культури й літератури, імена яких на той час були вже широко відомі.

Нехтуючи заборонами й переслідуваннями, ліцеїсти захоплювалися читанням прогресивної періодики й пробували писати самі. Байки Глібова, написані ним у Ніжині, здобули визнання товаришів і навіть деяких викладачів; зокрема професор теорії та історії літератури М. Тулов вважав, що «байки Л. Глібова у показі побутового життя українців — цілком самостійна й дуже цінна праця і є великим внеском у літературу». Ці байки разом з віршами та етнографічними записами друкувалися в 1853-1861 рр. у додатках до «Черниговских губернских ведомостей».

Після закінчення 1855 р. ліцею Глібова було призначено вчителем історії й географії в Чорному Осколі на Поділлі (1856). Письменницький авторитет Глібова на той час настільки зріс, що вже наступного року збірку його байок збиралися видавати в Чернігові й навіть Петербурзі.

Педагогічну й літературну працю Глібов поєднує з культурно-просвітительською діяльністю, бере участь у гуртку місцевої інтелігенції, організовує літературні вечори та вистави, навіть сам пише п’єси «До мирового» й «Хуторяночка». Особливо зблизився Глібов з землевольцем І. О. Андрущенком, який був зв’язаний не тільки з організаціями «Землі і волі» в Москві та Петербурзі, а й з О. Герценом, одержував з закордону і поширював політичну літературу, зокрема «Колокол», «Полярную звезду» та інші заборонені видання.

Певне послаблення реакції в кінці 1850-х і на початку 1860-х років ознаменувалося організацією недільних шкіл для народу, виданням книжок, виходом нових журналів. Глібов брав безпосередню участь у роботі місцевої недільної школи, відкритої при гімназії. Саме в цій школі вчився і зберіг теплі спомини про свого вихователя батько Лесі Українки.

Свої байки та вірші Глібов друкував у журналі «Основа», що з 1861 р. виходив у Петербурзі. У середині 1861 р. він почав видавати тижневик «Черниговский листок» (російською й українською мовами), що мав виразний літературний ухил і виходив за своїм значенням за межі місцевого органу, особливо після припинення 1862 р. видання «Основи». Значну частину статей для «Черниговского листка» писав сам Глібов, публікуючи їх під кількома псевдонімами.

1863 р. у Києві в серії «Для народного читання» вийшла перша збірка байок Глібова. З’явившись у час сумнозвісного валуєвського указу, яким заборонялося видавати книги українською мовою, вона відразу була заборонена для народних шкіл, а частина тиражу знищена.

У липні 1863 р. заарештували І. Андрущенка. Серед його паперів було знайдено листи Глібова. Становище ускладнилося ще й тим, що І. Андрущенко передав з тюрми «на волю» Л. Глібову конфіденційні листи, які той мав переслати в московську та петербурзьку організації «Землі і волі». Ці компрометуючі Глібова послання «державного злочинця» потрапили у слідчу комісію. Хоч обшук на квартирі письменника був безрезультатним, у серпні 1863 р. заборонили «Черниговский листок» та встановили поліційний нагляд за Глібовим, а згодом, з 1 жовтня, розпорядженням міністра освіти його звільнили з посади вчителя. Віднині все листування Глібова пильно переглядав місцевий поліцмейстер.

Позбавлений роботи, Глібов ЗО жовтня 1863 р. виїхав у Ніжин до батьків дружини. Тільки через два роки він зміг повернутися до Чернігова на посаду переписувача губернського статистичного комітету. Наприкінці 1867 р. Глібову вдається влаштуватися завідуючим чернігівською земською друкарнею. На цій посаді йому судилося пробути до кінця свого життя.

10 листопада (29 жовтня) 1893 р. Глібова не стало. Чернігів урочисто поховав свого великого громадянина. На пам’ятнику поетові, спорудженому на кошти громадськості, було викарбовано слова В. Самійленка, написані в

день смерті Глібова.

…І от замовк твій голос, погас огонь ясний,

Що в темному світі окопі;

Але не вмре поет у пам’яті людській.

Згадаєм ми тебе в недоленьці лихій

І в кращий час нової долі.

Нині цей пам’ятник встановлено на подвір’ї садиби М. М. Коцюбинського. Пам’ятник, який сьогодні знаходиться на могилі визначного українського байкаря, встановлено у 1938 році.

 

Чотири десятиліття (від початку 50-х до початку 90-х років) працював в українській поезії Леонід Глібов, з ім’ям якого пов’язані створення оригінальної модифікації жанру байки і розвиток деяких тенденцій лірики. Зберігаючи внутрішню єдність упродовж десятиліть, не улягаючи різкій еволюції, його творчість не тільки по-своєму відгукувалася на жанрові й стильові шукання української поезії, а й подала своє оригінальне трактування її проблематики, національного й культурософського смислу.

 

Леонід Іванович Глібов народився 21 лютого (5 березня за н. ст.) 1897 р. у с Веселий Поділ Хорольського повіту (тепер Семенівський р-н) на Полтавщині в сім’ї управителя великопанських маєтків, згодом дрібного поміщика. Здобувши освіту в домі магнатів Родзянків, продовжував навчання у Полтавській гімназії (1840—1847). Початком літературної діяльності Глібова можна вважати 1841 p.; цим роком датований російськомовний вірш «Сон» (зберігся в перекладі українською мовою). Ще під час навчання поета в гімназії була видана збірка «Стихотворения Леонида Глебова. 1845 и 1846» (Полтава, 1847), до якої ввійшло 50 поетичних творів (за характером своїм — відгомони пізнього романтизму в російській поезії).

 

Гімназії Глібов не закінчив, вийшовши з 6-го класу; далі навчався в Ніжинському юридичному ліцеї кн. Безбородька. Трирічну на той час програму ліцею він проходив шість років (1849—1855) через хвороби, смерть батька, родинні клопоти тощо. В ліцеї Глібов продовжує поетичну творчість російською мовою та робить спроби писати й по-українськи. У 1853 р. в «Черниговских губернских ведомостях» з’являються друком понад 20 байок поета, через два роки — його перші україномовні вірші.

 

З 1858 р. Глібов працює вчителем історії та географії в чоловічій гімназії Чернігова. В середовищі інтелігенції міста (С. Ніс, О. Маркович, О. Лазаревський, О. Тищинський та ін.) народжується ідея першого у Наддніпрянській Україні неофіційного видання. Ним стала газета «Черниговский листок» (липень 1861—серпень 1863 p.). Основні клопоти щодо організації газети взяв на себе Глібов; він і став її видавцем та редактором.

 

Для любительської театральної трупи Глібов пише тоді ж одноактівку «Сусіди» («До мирового!») та фрагмент комедії «Хуторяночка», пізніше переробленої в одноактівку «Веселые люди, или Кровь — не вода». У петербурзькій «Основі» з’являється ряд його байок (переважно передруки). Більшість написаних доти творів цього жанру (36) увійшли в збірку «Байки», видану в Києві 1863 р.

 

Із серпня того ж року Глібов зазнає адміністративних переслідувань, спричинених дружніми стосунками з одним із членів підпільного товариства «Земля і воля». І хоч ніяких матеріалів, які б засвідчували близькість поета до революційних кіл, службам знайти не вдалося, видання «Черниговского листка» було припинено, Глібова звільнено з посади вчителя гімназії, а трохи згодом знищено нерозповсюджений тираж його «Байок». Із жовтня 1863 р. для письменника почалися довгі місяці й роки безробіття під адміністративним наглядом, злигодні, побільшені також хворобами та домашніми нещастями. Тільки наприкінці 1867 р. чернігівське земство призначило його на посаду завідувача друкарнею, де він і працював до кінця життя. Із серпня того ж року Глібов зазнає адміністративних переслідувань, спричинених дружніми стосунками з одним із членів підпільного товариства «Земля і воля». І хоч ніяких матеріалів, які б засвідчували близькість поета до революційних кіл, службам знайти не вдалося, видання «Черниговского листка» було припинено, Глібова звільнено з посади вчителя гімназії, а трохи згодом знищено нерозповсюджений тираж його «Байок». Із жовтня 1863 р. для письменника почалися довгі місяці й роки безробіття під адміністративним наглядом, злигодні, побільшені також хворобами та домашніми нещастями. Тільки наприкінці 1867 р. чернігівське земство призначило його на посаду завідувача друкарнею, де він і працював до кінця життя.

 

У 1872 р. в Чернігові здійснено друге видання «Байок», куди ввійшло 50 творів (повторене в Києві 1882 p.). Наступні спроби видань чи перевидань байок за життя Глібова наштовхувалися на цензурні заборони: «по тенденциозности и украинофильству» цих творів.

 

Ім’я Глібова — байкаря й лірика — стає дедалі відомішим в Україні. З 1890 р. у письменника налагоджуються контакти з львівськими журналами «Зоря» та «Дзвінок». На їх сторінках (епізодично й у деяких інших виданнях) письменник публікує майже половину свого байкового доробку, чимало ліричних віршів. У 1891 р. українська громадськість відзначила 50-річчя літературної діяльності Глібова. Своєрідне поетичне свято — вшанування Дідуся Кенира — організував «Дзвінок», у якому поет друкував байки, а також виступив з творами нового для себе жанру — загадками й акростихами, підписуючи їх цим псевдонімом.

 

Помер письменник 29 жовтня (10 листопада за н. ст) 1893 р. в Чернігові. Вперше всі 107 байок поета, а також загадки й ліричні поезії з’явилися у виданні «Твори Леоніда Глібова» (К., 1904).

 

Уже перші твори Глібова, написані українською мовою, визначають його оригінальне місце в українському літературному процесі. Головні зусилля письменник спрямовує на художнє з’ясування та ствердження субстанційних начал національної духовності, джерелом, носієм і порукою яких є життя народних мас. Його цікавлять форми не стільки індивідуальної самосвідомості, скільки колективні основи етнічного буття. Саме емоційний досвід українського люду складає змістово-тематичне підґрунтя глібовської поезії — у байках, загадках, ліричних віршах. Атмосферою для формування засад поетичної творчості Глібова виступав передусім контекст національної моральної філософії, народної педагогіки. Велика кількість ретрансльованих із народної словесності морально-етичних положень, зразків пареміотики й ідіоматики, народнопісенних форм і виразів відбиває процес глибокого входження поета в стихію народних етико-філософських уявлень (і аж ніяк не є поверховою інкрустацією текстів). Байка, до якої звернувся Глібов, стала досить зручним, містким за можливостями жанром для відображення як зовнішньо-предметного буття, так і етичних та естетичних світоуявлень народу.

 

Лірика, особливо рання, також відтворює загалом неглибокі, але стійкі в своїй повторюваності почування звичайної людини (простолюдина), її природно-«наївний» поетичний світ. Із часом ця орієнтація посилюється. Історичний процес другої половини XIX ст. зробив Глібова свідком раптових суспільних змін, радикальних рухів, очевидцем рішучого поступу технічної цивілізації. Чутливий художник побачив проблему, над якою ще не могли замислюватись його попередники. Як мало хто інший (хіба що П. Куліш і Я. Щоголев), він відчув небезпеку навальності «прогресу», його неоднозначність. Поет намагається намацати надійні підвалини етнічного життя в моральних переконаннях і світоглядних уявленнях індивіда й колективу, в пам’яті етносу (передусім моральній та естетичній), які могли б протистояти довільному суб’єктивізмові, легковажності поодинокого вчинку й хибному, на його думку, повороту історичної ходи.

 

Ще гімназистом Глібов, за свідченням біографів, читав «Кобзар» Т. Шевченка, «Приказки» Є. Гребінки, був знайомий з поетом О. Афанасьєвим-Чужбинським. Ці факти могли стати першими потужними чинниками в творчому підході молодого поета до української мови, в усвідомленні ним (що з часом усе відчутнішало) націокультурного змісту своєї діяльності. (Ситуація, один із смислів якої — певне націокультурне самовизначення,— своєрідно змодельована у фрагменті п’єси, спільному для «Хуторяночки» і «Веселые люди…», в дружній полеміці двох героїв — росіянина та українця.)

 

Поетичне бачення життя Глібова набагато виразніше розгорнув у творчості українською мовою. Якщо в російськомовній поезії спостерігаються певна скованість почуття, однолінійна інтелектуальна дотепність та орієнтація на чужі стилістичні зразки, то стихія українського мовлення виявляється значно ближчою його творчому темпераменту. У ній він знаходить найадекватніші засоби художнього відображення знайомого з дитинства селянського світу, форми поетичного відтворення вчинків і внутрішніх спонук індивіда (зокрема байкових персонажів), проникнення в душевний стан ліричного героя (аж до міфологічних основ життя етносу). Органічнішим, життєвішим і багатоманітнішим стає його гумор. Сама художня дійсність набуває об’ємніших вимірів, колоритних характеристик (дещо подібне — в російсько- та україномовній поезії Є. Рудиковського, А. Метлинського, Г. Андрузького). Ця закоріненість зв’язку зі своєю землею лежить в основі і його етичних переконань (передусім у байках) та значною мірою — в загальних естетичних і культурософських поглядах.

 

Існує безумовна проблемна, світопереживальна, жанрова й стильова єдність між байками, якими Глібов дебютував як український письменник, і байками пізнішого творчого періоду, між ліричними віршами «Вечір» (1859) та «Над Дніпром» і «У степу» (1893). Творча манера його як українського поета склалася порівняно швидко. Основа її — натурально-реалістична, з деякою (не завжди послідовною) орієнтацією на просвітительську ідейно-моральну настанову. Відчутні також повіви елегійної романтичності (без сутнісних характеристик романтичного героя) — в окремих настроєвих інтонаціях і ліричних пасажах байок та, певна річ, у власне ліричних творах.

 

Доробок Глібова-лірика тяжіє до тих поетичних зразків, основною жанрово-стильовою ознакою яких є елегійний роздум, романтична споглядальність (О. Афанасьєв-Чужбинський, Я. Щоголев, П. Куліш, В. Александров, почасти О. Кониський). Однією з ознак, що вирізняє Глібова в цьому ряду, є художня активізація відомих з фольклору цілісних першоелементів світовідчуття.

 

Перші ліричні вірші Глібова (а також окремі трохи пізнішого часу) написані в народнопісенному дусі, переважно коломийковим 14-складником. Хоча звернення до цієї манери на той час і не було оригінальним, але у фольклорних стилізаціях поет розгортає цілісне органічне переживання, співвіднесене з образом людини з народу. Основною тут є тема кохання; мовиться про дівочу красу («Ясне сонечко, втомившись…», «Паняночка», «До ворожки»), обділеність симпатією («Летить голуб понад полем…», «Розмова»), конфлікт між закоханими («Ой не цвісти калиноньці…»). Уже в перших віршах постає така особливість поетики, як широка персоніфікація предметів природи та включення їх у переживання героя. Почуття видається героєві настільки органічним, що він без вагання звертається до місяця з осторогою: «Гляди — не влюбися!», маючи на увазі дівчину, яка заполонила його власну уяву («Ясне сонечко, втомившись…»). В іншому творі «козак» збирається разом із голубом шукати собі милих: дівчини та голубки («Летить голуб понад полем…»); у вірші «Розмова» дівчина веде тривалий діалог із лугом, добираючи йому пари знову-таки серед об’єктів природи. Умовна дія, до якої залучені «годи» (роки, літа) у вірші «Думка» (1858), відповідає рівню щирих простонародних уявлень героя («Як дівчину коханую, Я вас поцілую!.. Нехай же вам, годи мої, Легесенько йкнеться Та з іншими, та з кращими Хороше живеться!»).

 

Цим віршем поет виходить на інший, провідний мотив своєї творчості (не тільки ліричної) — спомин про давнє минуле («Я згадую інший ранок, Інший вечір бачу, Та й думаю: було колись — Тепер не побачу…»). Цей здавна відомий в українській поезії мотив Глібов розробляє з примітною послідовністю й оригінальністю. У різних модифікаціях його проведено крізь усю лірику поета («Вечір», «Журба», «Зіронька», «На перелазі», «Над Дніпром», «У степу», «Думка» («Турбується наш невсипущий світ…»). Присутній він також у цілому ряді байок, виступаючи (за безумовного їх ліризму) одним із чинників надання художньому світові епічних вимірів. Мотив цей завжди має у Глібова елегійну тональність. Попри створення конкретного образу минулого («Вечір», «Зіронька»), вирішальне значення надається самому моментові огляду й переживання великої часової протяжності між минулим і теперішнім. На поклик до минулих літ повернутися —

 

Нема чутки, нема вістки,

 

І не озовуться,—

 

Тільки в степу речі мої

 

За вітром несуться…

 

«Журба» (твір, що невдовзі став народною піснею і який І. Франко зарахував до «правдивих перлин української лірики») є одним з прикладів зреалізування автором найбільш самобутніх тенденцій своєї поетики та загальної культурософської настанови на осягнення первинних основ емоційного життя етносу. У вірші досить відчутне притлумлення індивідуального начала й «опрощення» поетичного викладу, посилене редукцією смислових відтінків зображуваного до одного-єдиного: жалю за плинністю часу, за безповоротно минулою молодістю. Розвиваючися за скупо, але зримо розставленими образними віхами («гора високая», «зелений гай», «річенька», «три верби» тощо) та постаючи в задушевності викладу, поетична думка формує багатошаровий за своєю структурою ліричний твір із потужним емоційним потенціалом.

 

Особистісні, суто індивідуальні враження й спомини склали зміст елегії «У степу», написаної на схилі літ. Поет поглиблює й розширює часову ретроспективу: поряд з описом молодості, яка «літала на коні» й минала в розвагах на лоні хутірської природи, виведено недругорядну постать дідка-пасічника, що розповідає «про давню давнину». Не випадково і жвавий вигадник Дідусь Кенир, «дідок сивенький», літ якому значно більше, ніж самому поетові-байкареві, виступає героєм писаних того часу загадок.

 

Час у художньому світі Глібова, звичайно ж, історичний. Але він мав би бути, в уявленні автора, повільноплинним. Із прискоренням руху часу пов’язує поет і загибель улюбленого «зеленого гаю», й падіння моральних критеріїв, і новий, неприйнятний для нього, стан суспільного життя.

 

Уявлення про культурно-естетичні й громадсько-суспільні позиції Глібова поглиблює громадянська тема його поезій. Чинником розвитку суспільства поет вважає не політичну боротьбу, а багатошарову національну культуру, просвіту мас, тверді моральні засади, багато в чому виведені з традиційної народної етики. Глібов не займав позиції непримиренності щодо суспільної дійсності; проте почуття честі, чесності й справедливості, засвоєні з етичного досвіду народу, змушували його до констатації загального неблагополуччя свого часу.

 

У вірші «Nocturno» (написаний, імовірно, 1890 p., надрукований 1893 р.) поет говорить про сонну змору («І ніч мовчить, і все кругом мовчить…») як характерну рису своєї доби. Ніч у цьому творі — не «нічка тихая, мов чарівниця тая» («Мальований стовп»),— це всього лиш «померклий день Содома і Гоморри», тимчасовий перепочинок від великих гріхів, якими сповнена дійсність. «Засни ж і ти, перо моє, засни!»,— у відчаї звертається до себе поет, чия «душа квилить і серце мліє». Проблему творчості в тіснотних обставинах «ночі» окреслено у вірші «Не плач, поет!». Твір, наскрізь іронічний за своєю назвою і загальним тоном і в такий спосіб протиставлений обивательській громадській думці, обстоює право митця порушувати конфліктні, а не тільки розважальні теми.

 

Подібні гострота й вагомість теми притаманні одному з ранніх віршів — «Моя веснянка» (переосмислення типово «веснянкових» мотивів). Скарги героя на особисте життя виражені тут із залученням реалій, що потенціально мають громадянське звучання, а рельєфність зображення долі в постаті подорожнього чоловіка рішуче виводить цей образ на авансцену твору, концентруючи на собі головну увагу (що й давало дослідникам підстави розглядати вірш як відгук на селянську реформу 1861 p.). Трактування поетом дійсності в цьому та деяких інших творах виявляє певну міру його тяжіння до народницької орієнтації в тогочасній українській літературі.

 

Ряд творів засвідчує, що поета вражала гострота суперечностей суспільства: «Там щастя декому добро сулить. А там біда сльозами злидні мочить» («Думка», 1893). Щонайменше з підозрою й осторогою дивився він на ті суспільні типи, які в його поезії представляють «дукач», «пан-гаман» («Думка», 1893), «кишеня грошовита» («У степу»), «скоробагатько» (байка «Скоробагатько»), за наступом яких бачив посилення убозтва, нищення заповідної природи, моральну деградацію (з віршами цієї тематики перегукуються й деякі конфліктно гострі байки). «І жаль мені, квилить душа моя, Що бачать те і терплять люде»,— такий емоційний присуд в останній строфі вірша протиставляє поет будь-яким виправдальним сентенціям на зразок «Так і давно було, то так воно і буде».

 

У сучасній йому дійсності Глібов бачив потребу розгорнути потенціал національної культури — від народного етичного кодексу до мистецької діяльності одиниць. Того «апостола правди і доброї долі», якого кликав Шевченко (у Шевченка «апостол правди і науки»), й досі чекає хрест на могилі великого поета, чекає того, хто утверджував би по світу ідеали, виповідані Шевченком («Над Дніпром»). З великою пошаною звертається Глібов до своїх сучасників — культурних діячів («Миколі Лисенкові», «Олександрові Кониському на 35-і роковини його письменства», «Декому на догад»; останній — акростих, присвячений Олені Пчілці), які невтомно «сіють» на «рідному полі» та знаходять на ньому «співучу долю» для свого народу. Із захопленням, що мала спонукувати земляків поета, змальовує він радість навчання, освіти («До дітей», «За щедрівку пісенька», байка «Жук і Бджола»). Проникливо в поезії Глібова звучать доброзичливі, щедрі побажання прожити вік у злагоді й «тихому щасті», «довгенько стежечку топтать. Щоб діялось усе, як гоже, Щоб зла і ворога не знать» («Після жнив», «Щедрівка», «Зимня пісенька», «На Новий рік», «Великий переспів на Новий рік»), зворушливість релігійного пієтету і звернення до Бога благословити землю і людей («Христос воскрес!», «На Великдень», «Благання»).

 

 

ЦУЦИК

Автор – Леонід Глібов

 

Раз на вікні, у панському будинку,

Патлатий Цуцик спочивав;

То ляже на бочок, то догори на спинку

Або на лапки морду клав.

Якраз проти вікна, звичайно під барканом,

Дворовий пес Бровко лежав

І думав: «Бач, яким він паном,

Ледачий Цуцик, став».

— Здоров був, Цуцику! Знічев’я спочиваєш? —

Прийшовши під вікно. Бровко озвавсь.

— Се ти. Бровко?.. Чого-бо так гукаєш? —

Промовив той.— Аж я злякавсь…

Ну, як же ти там поживаєш?

— Нащо питать! Либонь, не знаєш

Собачого життя мого? —

Сказав Бровко.— Далеко до твого…

Живу собі, бо треба жити;

Двір стережу і день і ніч;

Всього доводиться терпіти,

Не так, як ти, панич;

Та ще к тому і їжа препогана,

Хлиснеш помий, коли дадуть,

А як невлад загавкаєш на пана,

То ще й під боки натовчуть.

— Жаль! — каже Цуцик.— Що ж робити!

Буває всяк,—

Обуха батогом не перебити;

А от мені — хоч і довіку б так…

Живу у горницях, на килимах качаюсь,

Жартуючи на сміх;

Частенько з панночками граюсь

І лащуся до них;

І м’яко спать мені, і ласо можна їсти,

І бігаю не в бур’янах,

Сухенькі лапки, хвостик чистий,

Не так, як твій, у реп’яхах…

— Ет, реп’яхами дорікаєш! —

Сказав Бровко.— А пам’ятаєш,

Як у пекарні був щеням?

Чи так жилося там?

Замурзаний під лавкою тинявся…—

Веселий Цуцик засміявся

І каже: — То колись було,

Та загуло…

Дивись тепер, а не рівняй малого! —

І він спесиво глянув на Бровка.

— Як бачу, ти не робиш там нічого,—

Сказав Бровко,— за що ж се честь така?

— Дурний Бровко! Не розумієш,—

Звиняй, що так кажу,—

Я те роблю, чого ти не зумієш:

На задніх лапках я по-вченому служу.—

«Щоб ти сказивсь!» — Бровко собі шепоче,

А вимовити не посмів,

Бо Цуцик дуже запанів:

Скубне й Бровка, коли захоче.

 

Бровко мовчить, і я мовчу,

Води не сколочу…

Вам сміх, мені гостинців в’язка.

Чи гарна моя казка?

[1691]

 

ЩУКА

 

На Щуку хтось бомагу в суд подав,

Що буцім би вона такеє виробляла,

Що у ставку ніхто життя не мав:

Того заїла в смерть, другого обідрала.

Піймали Щуку молодці

Та в шаплиці

Гуртом до суду притаскали,

Хоча чуби й мокренькі стали.

На той раз суддями були

Якіїсь два Осли,

Одна нікчемна Шкапа

Та два стареньких Цапа,—

Усе народ, як бачите, такий

Добрячий та плохий.

За стряпчого, як завсігди годиться,

Була приставлена Лисиця…

А чутка у гаю була така,

Що ніби Щука та частенько,

Як тільки зробиться темненько,

Лисиці й шле — то щупачка,

То сотеньку карасиків живеньких

Або линів гарненьких…

Чи справді так було, чи, може, хто збрехав

(Хто ворогів не мав!),—

А все-таки катюзі,

Як кажуть, буде по заслузі.

Зійшлися судді, стали розбирать:

Коли, і як воно, і що їй присудити?

Як не мудруй, а правди ніде діти.

Кінців не можна поховать…

Не довго думали — рішили —

І Щуку на вербі повісити звеліли.

— Дозвольте і мені, панове, річ держать,—

Тут обізвалася Лисиця.—

Розбійницю таку не так судить годиться:

Щоб більше жаху їй завдать

І щоб усяк боявся так робити, —

У річці вражу Щуку утопити!

— Розумна річ! — всі зачали гукать.

Послухали Лисичку

І Щуку кинули — у річку.

1858

 

ЖАБА Й ВІЛ

 

Раз Жаба вилізла на берег подивиться

 

Та й трошечки на сонечку погріться.

 

Побачила Вола

 

Та й каже подрузі тихенько

 

(Вигадлива була!):

 

— Який здоровий, моя ненько!

 

Ну що, сестрице, як надмусь,

 

То й я така зроблюсь?

 

От будуть жаби дивуваться!

 

— І де вже, сестро, нам рівняться… —

 

Казать їй друга почала;

 

А та не слуха… дметься… дметься…

 

— Що, сестро, як тобі здається,

 

Побільшала хоч трохи я?

 

— Та ні, голубонько моя!

 

— Ну, а теперечки? Дивися!

 

— Та годі, сестро, схаменися! –

 

Не слуха Жаба, дметься гірш,

 

Все думає, що стане більш.

 

Та й що, дурна, собі зробила?

 

З натуги луснула — та й одубіла!

 

Такі і в світі жаби є,

 

Прощайте, ніде правди діти;

 

А по мені — найлучче жити,

 

Як милосердний Бог дає.

 

 

ЖУРБА

 

Стоїть гора високая,

Попід горою гай,

Зелений гай, густесенький,

Неначе справді рай.

 

Під гаєм в’ється річенька…

Як скло, вона блищить;

Долиною зеленою

Кудись вона біжить.

 

Край берега, у затишку,

Прив’язані човни;

А три верби схилилися,

Мов журяться вони,

 

Що пройде любе літечко,

Повіють холода,

Осиплеться їх листячко

І понесе вода.

 

Журюся й я над річкою…

Біжить вона, шумить,

А в мене бідне серденько

І мліє, і болить.

 

Ой річечко, голубонько!

Як хвилечки твої –

Пробігли дні щасливії

І радощі мої…

 

До тебе, люба річенько,

Ще вернеться весна;

А молодість не вернеться,

Не вернеться вона!..

 

Стоїть гора високая,

Зелений гай шумить;

Пташки співають голосно,

І річечка блищить.

 

Як хороше, як весело

На білім світі жить!..

Чого ж у мене серденько

І мліє, і болить?

 

Болить воно та журиться,

Що вернеться весна,

А молодість… не вернеться,

Не вернеться вона!..

 

[1859]

 

 

Тестові завдання

 

1. Знайдіть рядок, у якому є зайвий знак.

А. 2, 7, 8, о;

B. 4, 6, 8, 9;

C. 5, 9, 8, 6;

D. 2, 8, 0, 3;

E. 1, 7, 8, 0.

2. Знайдіть рядок, у якому є зайвий знак.

А. 1, 7, 8, 0;

B. 2, 6, 1, 9;

C. е, 9, 8, 6;

D. 6, 7, 0, 3;

E. 5, 9, 8, 6.

3. Знайдіть рядок, у якому є зайвий знак.

А. 1, 4, 8, 0;

B. 6, 8, 0, 9;

C. 4, 10, 8, 6;

D. 5, 9, 8, 6;

E. 6, д, 0, 3.

4. Вкажіть рядок, у якому всі слова означають число.

A. вісім, алфавіт, буква;

B. два, три, п’ять;

C. брат, сестра, батько;

D. аналіз, студент, викладач;

E. десять, меркантилізм, вітер.

5. Вкажіть рядок, у якому всі слова означають число.

A. монетаризм, два, око;

B. три, чотири, п’ять;

C. шість, сім, пальто;

D. десять, мікроекономіка, вітер;

E. менеджмент, студент, викладач.

6. Вкажіть рядок, у якому всі слова означають число.

A. вісім, сім, плече;

B. наука, студент, викладач;

C. п’ять, дев’ять, лампа;

D. диван, три, два;

E. один, два, чотири.

7. Вкажіть рядок, у якому всі слова означають число.

A. словник, поет, обід;

B. три, чотири, п’ять;

C. п’ять, шість, сім’я;

D. радіо, три, два;

E. праця, студент, викладач.

8. У котрому рядку є правильна відповідь на запитання «Котра година?»

А. тридцять пів шоста;

B. шоста година;

C. восьма за п’ятій;

D. сьома по шість.

E. десять на восьму.

9. У котрому рядку є правильна відповідь на запитання «Котра година?»

А. за десять хвилина десята;

B. п’ять хвилин по десята;

C. шість від шостої;

D. десять по восьмій;

E. вісім по шості.

10. У котрому рядку є правильна відповідь на запитання «Котра година?»

А. за вісім вісім;

B. за дев’ять дев’ять;

C. п’ять хвилин по шостій;

D. десять до одинадцятої;

E. за десять до першої.

11. У котрому рядку є правильна відповідь на запитання «Котра година?»

А. сім на сім;

B. за п’ять хвилин восьма;

C. без п’ятнадцяти сіма;

D. пів від шістнадцятої;

E. за вісім до десятої.

12. У котрому рядку є правильна відповідь на запитання «Котра година?»

А. десять хвилин по першій;

B. вісім за десять;

C. десять за шість;

D. сто на п’ять.

E. шість для десятої.