Матеріали підготовки до лекції № 12 з систематики рослин на тему:

 

Відділ Голонасінні: загальна характеристика класів, класифікація та використання преставників

 

ВІДДІЛ ГОЛОНАСІННІ

         Відділ ГОЛОНАСІННІ (PINOPHYTA)  в сучасній флорі налічує близько 800 видів рослин. Це дерева і чагарники (трав’янистих форм немає) з добре розвиненими кореневою системою, стеблом і листям. Галуження моноподіальне. Листя переважно у вигляді голочок-хвоїнок чи лусочок. Більшість з них – вічнозелені рослини.  В стовбурі, листі присутні смоляні ходи.  На коренях формують мікоризу (співжиття з грибами).

 

 

. Найважливішою особливістю Голонасінних є розмноження насінням – багатоклітинними утвореннями із запасом поживних речовин (а не одноклітинними спорами, як у Вищих спорових). У Голонасінних гаметофіт сильно редукований, спорофіт переважає в життєвому циклі. Жіночий гаметофіт розвивається на спорофіті у складі насінного зачатка. З насінного зачатка утворюється насіння. Чоловічий гаметофіт розвивається з мікроспори і називається пилковим зерном.

 

СУЧАСНІ ГОЛОНАСІННІ ПОДІЛЯЮТЬСЯ НА ЧОТИРИ КЛАСИ: САГОВНИКОВІ, ГІНКГОВІ, ГНЕТОВІ І ХВОЙНІ.

Гінкго дволопатеве (або Священне дерево) — найстаріше дерево нашої планети як вид, що зберігся до наших днів. Виникло від первісних голонасінних дерев приблизно 300 млн. років тому, і є пращуром сосни та ялини. Замість хвої у нього віялоподібні листки. Гінкгові дерева вціліли в Китаї та Японії. У 18-му столітті у м. Нагасакі його знайшов лікар голландського посольства Кемпфер. Йому гінкго зобов’язане своєю назвою. “Ґін” в перекладі з японської — срібло. Плід гінкго чимось нагадує абрикос. Тому Кемпфер назвав знайдене ним дерево “сріблястим абрикосом” – “гінкго“, запозичивши його з жаргону японських торговців насінням дерева. Пізніше Карл Лінней заносить цю назву до наукової класифікації. Гінкго – це єдине унікальне дерево, що являє собою один вид, один рід, і одну родину. Рослина є реліктовою та ендемічною. Рослина роздільностатева. У 1986 р. ботанік Хіразе дослідив процес запилення гінкго. Чоловічі дерева цвітуть в середині травня, їх пилок потрапляє на насінний зачаток жіночих рослин і проростає в пилкову трубку з двома сперматозоїдами. Але запліднення насіння бруньки одним із сперматозоїдів проходить лише пізньої осені, і вже в насіннєплоді, який упав на землю. Зовні плід оточений товстою соковитою м’ясистою оболонкою. Приємний аромат оболонки плодів пояснюється присутністю великої кількості масляної кислоти. Опалі плоди швидко зігнивають, сповнюючи повітря їдким запахом. Плід – кістянка. В Японії і Китаї насіння гінкго вважають делікатесом і розводять як плодове дерево. Плоди гінко використовюють у східній медицині. Його деревина м’яка, піддатлива, легко обробляється. Рослина досягає зрілості у 25-30 років, до того часу важко визначити її стать.В Україні вперше з’явилося у 1818 році у Нікітінському ботанічному саду в м. Ялті. Це дерево дуже перспективне для озеленення південних міст України. Воно чудово витримує умови промислової загазованості, невибагливе до грунтів, стійке проти грибкових та вірусних захворювань, майже не пошкоджується камахами. Це дерево довговічне. Окремі його екземпляри живуть 2000 років, підіймаючись за цей час у висоту до 40 м, при товщині стовбура – 1 м. Дерево має конусоподібний брунатно-сірий стовбур, довгі вигнуті гілки. Листки світло-зелені, (у молодому віці восьмилопатеві, потім лопаті зростаються, і їх залишається всього дві) з оригінальним жилкуванням – жилки віялом розходяться від черешка. Гінкго дволопатеве є пам’яткою природи світового значення і занесене до Червоної книги світу.

Рис. 12.7. Гінкго дволопатеве

Клас Гінкгові

Клас Гнетові (Gnetopsida) відрізняється від інших Голонасінних відсутністю смоляних ходів. Представники мешкають в пустелях і напівпустелях. Частіше всього  це низькі дводомні чагарники або ліани до 8 метрів у висоту. Стебла ребристі, зелені, листя дрібне, рано опадає. Характерний представник – эфедра хвощова (Ephedra distachya) – росте в Середній Азії. В її пагонах міститься алкалоїд ефедрин, який використовують при гіпотонії, астмі, в складі крапель для носа і очей.

 

 

Рис. 12.8. Ефедра хвощова

Голонасінні (Gymnospermae) — парафілетична група рослин відділу Spermatophyta, що характеризуються наявністю насіння і насінного зачатка, які лежать відкрито на лусочках шишок (звідки і назва групи). В основному голонасінні – це дерева і кущі, трав’янистих рослин серед них немає. Поширені по всій земній кулі. Поява насіння, яке має запас поживних речовин і захищене шкіркою, – значний апоморфоз, що зумовив широке і швидке розповсюдження голонасінних рослин на суші. Важливим пристосуванням до життя на суші є можливість внутрішнього запліднення (без води). Пилок голонасінних рослин переноситься повітряними течіями. Потрапляючи на розташований відкрито насіневий зачаток, він утворює пилкову трубку, яка досягає яйцеклітини і забезпечує злиття гамет. Після запліднення з насінних зачатків формується насіння. Насіння має зародок з корінцем, бруньками і сім’ядолями, запас поживних речовин, та вкрите насінною шкіркою.

Хвойні (Coniferophyta, Coniferopsida, Coniferales) — найчисельніші і найпоширеніші сучасні голонасінні рослини. Це підвідділ, клас та ряд відділу Streptophyta царства Зелені рослини. За зовнішнім виглядом – це дерева і кущі різних розмірів: від карликових сосен (1 м) до гігантських дерев (секвойя – 100 м).

Листки (хвоя, звідки і походить назва класу) мають вигляд голок. Голки у поперечному перерізі округлі або ребристі, або нагадують плоскі видовжені луски. Невелика площа листків та особливості їхніх продихів (вони заглиблені у товщу листка) забезпечують майже повне припинення випаровування вологи взимку. У корі та деревині хвойних є багато канальців, які називаються смоляними ходами, вони заповнені густою рідиною – живицею. При ушкодженні стовбура на його поверхні швидко з’являються краплі клейкої живиці, яка затягує рану.

До хвойних належать сосна, ялина, ялиця, модрина, туя, ялівець, тис, кедр, кипарис, секвоя.

Стають досконалішими провідні і покривні тканини. Добре розвинутий камбій сприяє росту стебла в товщину. Стовбур міцний, бо потовщується внаслідок розростання деревини, основна маса клітин якої мертва. Корінь закладається ще в зародку, з нього розвивається головний корінь: він формує стрижневу кореневу систему, що може проникати глибоко в ґрунт, добре закріплюючи в ньому рослину. Це допомагає рослинам краще протистояти вітрам.

Це переважно вічнозелені рослини. Їхні листки живуть тривалий час й опадають поодинці, а не водночас. В одних видів листки великі, розсічені, у інших – дрібні, найчастіше мають вигляд голок чи лусок.

В життєвому циклі голонасінних спорофіт має велике значення: він є носієм органів спороношення і домівкою для гаметофіту. Гаметофіти розвиваються і живуть на спорофіті, живлячись за рахунок його поживних речовин.

 

Кедри належать до класу хвойних рослин (Pinopsida) родини соснових (Pinaceae) роду кедр (Cedrus). Рід включає 4 види рослин – Кедр атласький, Кедр гімалайський, Кедр кіпрський і Кедр ліванський. В Україні всі вони ростуть лише у Нікітському ботанічному саду. На Україні кедрами помилково називають інші рослини, що належать до роду Сосна – Кедр сибірський, Кедр європейський, Кедр корейський і Кедровий сланник. Наукова назва найбільш поширеного в Україні кедра європейського – “Сосна кедрова європейська“. У далекому минулому справжні кедри займали чималі площі, але з часом були майже повністю знищені. Тепер в Лівані залишилось бл. 400 дерев ліванського кедра – невеличкий гайок площею 2 га. Всі види кедрів розмножуються насінням. Рясні урожаї дають ці породи один раз у 5-7 років. В урожайний рік на одному столітньому дереві нараховується 1000-1500 шишок, а у кожній – 100-140 горішків. Маса 100 горішків – 200-300 грамів. В сприятливі роки урожай горішків становить 500-600 кілограмів з гектара. Кедрові горішки за поживними та смаковими якостями не поступаються перед м’ясом та хлібом. У їх ядрах міститься 64% високоякісної олії і 17% білків, до складу яких входить 14 амінокислот, багато вітамінів і мікроелементів, тобто біологічно активних речовин, вкрай необхідних людям і диким тваринам. Кедрова олія не поступається за якістю перед кращими сортами прованської, яку одержують з маслин. З кедрових горіхів готують також рослинну сметану, що за жирністю вдвічі переважає сметану з коров’ячого молока. Вона використовується для лікування нервових захворювань, туберкульозу легень та хвороб нирок. З ядер горіхів виготовляють халву, використовують їх у кондитерському виробництві. Встановлено, що вживання плодів кедра сприяє підвищенню працездатності організму, поліпшує склад крові, попереджує малокрів’я і туберкульоз. У ядрах кедрових горішків міститься вітамін А, який називають вітаміном росту і розвитку організму людини, а також багато вітамінів групи В, що регулюють діяльність нервової системи. Жоден харчовий продукт не може зрівнятися з кедровими горішками за вмістом магнію, який сприяє розширенню кровоносних судин, позитивно впливає на нервову систему, регулює холестериновий обмін, служить активатором багатьох ферментних процесів. Чимало є у горішках інших важливих мікроелементів, наприклад, заліза, що бере активну участь в утворенні гемоглобіну. У ядрах горішків міститься вітамін Є (токоферол), без нього соболь не може продовжувати свого роду. При недостатній кількості токоферолу у організмі людини може розвинутися атеросклероз. Кедрові горіхи відзначаються підвищеним вмістом марганцю, фосфору, йоду, недостатня кількість останнього викликає захворювання щитовидної залози. Отже, недаремно сибіряки вважають ядра горішків хлібом тайги, еліксиром здоров’я.

Велику кількість біологічно активних речовин містить хвоя кедра. Вона має цілющі лікувальні та стимулюючі властивості, у її склад входить аскорбінова кислота (вітамін С) і каротин. За протицинговими властивостями хвою можна прирівняти до лимонів та апельсинів. З неї виготовляють різні лікарські препарати, ефірну олію, хвойно-каротинову пасту, хвойно-вітамінне борошно, екстракти для хвойних ароматичних, загальнооздоровчих і гігієнічних ванн, за допомогою яких лікують також ревматизм. З молодих пагонів кедра добувають ефірну олію, різні лікарські препарати і сировину для парфюмерної промисловості. Препарати з хвої кедра мають важливе значення в умовах Сибіру і Крайньої Півночі Росії, де мало овочів і фруктів, а тому в їжі бракує вітамінів. Відвар з хвої в цих умовах використовується не лише як протицинговий, а й як дезинфікуючий, загальнооздоровчий та відхаркувальний засіб.

Відділ Голонасінні   Pinophyta

Клас Хвойні    Pinopsida

Підклас Хвойні   Pinidae

Родина	Рід	Представники
Соснові  Pinaceae	Сосна  Pinus	Сосна звичайна  Pinus  silvestris Кедрова сосна   Pinus sibirica
	Модрина  Larix	Модрина сибірська  Larix sibirica Модрина даурська  Larix dahurica
	Кедр  Cedrus	Кедр гімалайський  Cedrus  deodara Кедр ліванський  Cedrus libani
	Ялиця  Abies	Ялиця сибірська  Abies sibirica Ялиця кавказька  Abies nordmanniana   Ялиця бальзамічна   Abies balsamae
	Ялина  Picea	Ялина звичайна  Picea  abies Ялина сибірська  Picea obovata
Кипарисові  Cupressaceae	Яловець  Juniperus	Яловець звичайний  Juniperus communis Яловець козацький  Juniperus sabina Яловець високий     Juniperus taxifolia
	Кипарис  Cupressus	Кипарис пірамідальний Cupressus  sempervirens Кипарис вічнозелений     Cupressus sempervirens                                              var sempervirens
	Туя  Thuya	Туя західна  Thuya occidentalis Туя східна    Thuya orientalis
Тисові  Taxaceae	Тис  Taxus	Тис ягідний  Taxus baccata

Ознайомитися та вивчити основні таксони класу.

 

         На 12.9 рисунку розглянути та вивчити:

1)                        гілку сосни з чоловічими та жіночими шишками; 2) мікроспорофіл з двома спорангіями;  3) пилок з великою вегетативною та малою генеративною клітинами;  4) насіннєва луска з двома насінинами,  5) насінний зачаток;  6) насінина.

 

           

 

Рис. 12.9. Схема життєвого циклу сосни звичайної.

 

Ялівець звичайний (Juniperus communis L.), місцеві назви – яловець, верес, ядлівець, можевел. Вічнозелений кущ або невелике деревце (4-6 м заввишки) родини кипарисових (Cupressaceae) з прямим стовбуром і конусоподібною або яйцеподібною кроною; кора сірувато-бура. Молоді пагони червонувато-бурі, на них кільчасто розміщені по три колючі кілюваті хвоїнки (8-20 мм завдовжки). Зверху хвоїнки білуваті з восковим нальотом, знизу блискучі, зелені, при основі зчленовані. Зберігаються на гілках протягом чотирьох років.

Рис. 12.10. Яловець звичайний (Juniperus communis).

 

Дводомна, рідше однодомна рослина. Чоловічі органи спороношення мають вигляд жовтих колосків, які несуть щитоподібні луски з трьома-сімома пиляками. Жіночі органи спороношення подібні до зелених бруньок. Вони складаються з кількох насінних лусок і трьох насінних зачатків. Після запліднення луски жіночої шишечки зростаються і утворюють соковиту зелену шишкоягоду округлої форми (7-9 мм в діаметрі). Через рік шишкоягоди стають чорними з восковим нальотом або без нього. Насінини довгасті з твердою оболонкою.

Яловець звичайний росте в підліску хвойних, рідше мішаних лісів. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Запилюється у квітні – травні, шишкоягоди достигають у вересні. Росте в Карпатах (нижній гірський лісовий пояс), на Поліссі. Райони заготівель – Львівська, Івано-Франківська, Волинська області. Запаси сировини значні.

Практичне використання. Лікарська, харчова, ефіроолійна, фітонцидна, деревинна, смолоносна, декоративна і фітомеліоративна рослина.

У науковій медицині використовують шишкоягоди ялівцю як сечогінний засіб при хворобах сечових і статевих шляхів, а також як відхаркувальний і дезинфікуючий засіб. С вказівки про лікування ефірними оліями ягід ялівцю хвороб шкіри, у тому числі і злоякісного походження. У народній медицині корені вживають при туберкульозі легень, бронхітах, нирковокам’яній хворобі. Шишкоягоди застосовують при хворобах печінки, жіночих хворобах, ревматизмі, відвар гілок – при діатезі. Сік із шишок п’ють як сечогінний і регулюючий травлення засіб, при набряках. У гомеопатії використовують есенції з свіжих шишок. Шишки ялівцю мають високу ароматичність, містять різноманітні смакові речовини і широко застосовуються для технічної переробки. Ціняться вони при виробництві алкогольних напоїв, вин (наприклад, англійського джину), кондитерських виробів. У них містяться цукри (до 0,З%), пектинові й дубильні речовини (1,6%), протеїн (3,5%), яблучна, оцтова і мурашина кислоти, смоли, віск, ароматичні сполуки. Хвоя ялівцю – цінний вітамінонагромаджувач в ній містяться каротин, вітамін С (246 мг%). З шишкоягід, хвої та гілок ялівцю одержують ефірну олію. Ефірна олія із хвої використовується для виготовлення імерсійної олії та освіжаючих есенцій. Всі частини рослина виділяють фітонциди. Яловець має тверду щільну деревину з красивим рисунком, червонувато-жовтим ядром і характерним ароматом. Стійка проти загнивання та ураження шкідниками. Використовується для дрібних столярних і токарних виробів, придатна для олівцевої палички. Особливо ціниться як сировина для олівцевої палички яловець віргінський. У стовбурах і старих гілках ялівцю утворюється смола, яка виступає з тріщин у вигляді крапель або грудочок. Смолу використовують для виробництва сандараку, який є сировиною для одержання високоякісного лаку. Ароматну деревину й гілки ялівцю застосовують для дезинфекції тари, приміщень, хвою і шишки – для ароматичних ванн, деревину, хвою та ягоди – для копчення рибних і м’ясних продуктів. Ялівець звичайний добре піддається (шляхом обрізування) формуванню крони, має декоративні форми; пірамідальну, плакучу, кулясту. Рекомендується для створення невеликих груп, поодиноких иасаджень і живоплотів. Особливо декоративний яловець козачий. Він придатний для групових і особливо суцільних насаджень на схилах, у парках і лісопарках, для оформлення кам’яних гірок. Ялівець звичайний широко використовується у полезахисному лісорозведенні як грунтополіпшуюча та протиерозійна порода.

Збирання, переробка та зберігання. Шишкоягоди заготовляють восени, розстилаючи під кущами брезент і струшуючи їх. Потім зібрані шишкоягоди сортують на решетах, відділяючи від хвої та інших домішок. Завдяки смолистим і ароматичним сполукам шишкоягоди тривалий час можуть зберігатись у свіжому вигляді при температурі близько 0°. Сушать шишкоягоди під залізним дахом на горищах, розстилаючи їх тонким шаром. При сушінні на сонці, в печах або сушарках вони втрачають цілющі властивості. Висушену сировину пакують у мішки вагою по 40 – 50 кг, зберігають близько трьох років у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Яловець звичайний потребує бережливого використання й охорони

Яловець козачий (Juniperus sabina L.) — низькорослий сланкий кущ родини кипарисових (Cupressaceae),, гілочки і листки з сильним запахом. Листки лускоподібні, неколючі. В природному стані зрідка трапляється в Закарпатті, в гірському Криму. Успішно культивують у багатьох парках України.

Рис. 12.11. Яловець козачий (Juniperus sabina L.)

Туя (Thuja), рід вічнозелених хвойних дерев і кущів родини кипарисових. Відомо 5 видів, поширених у Східній Азії і Північній Америці. В Україні вирощують як декоративні 4 види, найчастіше тую західну (Thuja occidentalis L.) до 20 м заввишки. Вона морозостійка, добре витримує задимлення і стриження; деревина легка, стійка проти гниття. Культивують у ботанічних садах і парках майже по всій Україні. Для нашої флори найбільш поширеним представником є туя західна. Яка має лускоподібні листки та дрібні, зібрані у китиці шишки. Для озеленення  часто використовують яловець звичайний /в дикому стані зустрічається у Карпатах /, у якого ягодоподібні шишки, гілочки із загостреними короткими голчастими листками.

 

Рис. Туя західна (Thuya occidentalis).

                   

Сосна звичайна (Pinus sylvestris L.) – високе 25-50 м. дерево родини соснових (Pinaceae), займає майже третину лісів України (в основному на Поліссі). Дерево з конусоподібною або пірамідальною кроною і моноподіальним, кільчастим гілкуванням.

Оскільки це світлолюбиве дерево, нижні його гілки відмирають, очищаючи стовбур. У сприятливих умовах висота сосни досягає 40 м, а діаметр – 1-1,5 м. Дерева, що виросли в густому лісі, мають стрункі, майже циліндричні стовбури і невеличку, високопідняту крону з тонкими гілками. Кора червонувато-бура, лускувата. Молоді пагони зеленуваті, пізніше – жовтувато-сірі. Укорочені пагони несуть дві хвоїнки 4,5-7 см завдовжки, зверху випуклі темно-зелені, знизу – жолобчасті, загострені, часто скручені, що тримаються 3-5 років.

Рослина однодомна. Чоловічі шишечки колосоподібно зібрані при основі молодих видовжених пагонів, містять велику кількість лусок, які мають по два пиляки. У верхній частині молодих пагонів з’являються червонуваті поодинокі жіночі шишечки. Вони складаються з насінних лусок, які сидять у пазухах слаборозвинутих покривних лусок. Кожна насінна луска містить два насінних зачатки. Запліднення відбувається через рік після запилення.

Сосна звичайна є основною лісоутворюючою породою в Українському Поліссі. Створює чисті і мішані ліси. Світлолюбна, морозостійка рослина. Запилюється у травні. Поширена на Поліссі, в північній частині Лісостепу, зрідка на піщаних терасах рік північної частини Степу. Вона займає близько 35% державного лісового фонду України. Основні райони заготівлі – Житомирська, Волинська, Ровенська і Львівська, частково Київська, Чернігівська області.

Ялиця біла (Abies alba Mill.) (A. pectinata Lаm. et DC.). – Високе дерево (25-40 м) родини соснових (Pinaceae) з вузькоконічною загостреною кроною, що низько спущена до землі. В густих лісостанах крона високо піднята, стовбур циліндричний з гладенькою тонкою темно-сірою корою.

Пагони довгі, гладенькі, сірі з дворядно розміщеною хвоєю. Хвоя плоска (20-30 мм завдовжки, 1,5-1,8 мм завширшки), тупа, з двома білими смугами зісподу, тримається протягом трьох-п’яти років. Чоловічі шишечки овальні (5-8 м завдовжки), поодинокі, розміщені у верхній частині торішніх пагонів. Жіночі шишечки зеленуваті, містять численні насінні і покривні луски, розміщені в нижній частині торішніх пагонів. Стиглі шишки прямостоячі, циліндричні (10-15 см завдовжки і 2,5-4 см завширшки), бурі, покривні луски їх довші за пасінні і виступають у вигляді гострячка. Після достигання шишки розсипаються, на пагонах залишаються лише їх стрижні.

Насіння (6-8 мм завдовжки) з довгим крилом, бальзамічним запахом. Одна з основних на Україні гірських лісоутворюючих порід, зрідка трапляється і на рівнині, утворює чисті й мішані лісостани з буком та іншими листяними породами.

Тіньовитривала, вибаглива до вологості повітря рослина. Запилюється у травні. Поширена в Карпатах, зрідка па рівнині в південно-західних районах у вигляді острівних місцеположень. Займає близько 1,4% державного лісового фонду України. Райони заготівель – Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області. Запаси сировини незначні.

Смолоносна, ефіроолійна, деревинна, лікарська, вітамінозна, медоносна, танідоносна і декоративна рослина. З дерев ялиці білої добувають дуже цінну живицю. Смоляні ходи знаходяться в корі.

З хвої, гілок і шишок ялиці одержують цінну ефірну олію. Ялицеву ефірну олію використовують у парфумерній і лікеро-горілчаній промисловості, з неї виготовляють технічну камфору, яку використовують при виробництві целулоїду. 3 хвої ялиці виготовляють також концеитрат протицинготного вітаміну С. Як декоративна рослина рекомендується для поодиноких та групових насаджень у парках і лісопарках вдалині від промислових підприємств.

Ялина європейська, смерека Рісеа abies (L.) Karsten (P. excelsa Link.), місцеві дугоподібними вертикальними тріщинами або лусками. Молоді пагони зелені з загостреними буруватими бруньками.

 Хвоя розміщена почергово, шорстка, колюча, чотиригранна (1,3-2,5 см назви – ялина, смерека. Високе дерево (25-40 м) родини соснових (Pinaceae) з гостроконусоподібною або пірамідальною густою кроною. Кора сіра або червонуватобура з завдовжки), загострена, блискуча, тримається 5-6 (12) років. Чоловічі шишечки видовжено-циліндричні (20-25 мм завдовжки), червонуваті, розміщені на кінцях торішніх пагонів. Жіночі шишечки зеленуваті або малинові (10-15 мм завдовжки), циліндричні, розміщені на кінцях молодих гілочок. Рослина однодомна. Насіння достигає у рік запилення. Стиглі шишки довгасто-циліндричні (10-15 см завдовжки), спочатку зелені або фіолетові, пізніше бурі, повислі, блискучі. Луски дерев’янисто-шкірясті, випуклі, широкі, обернено-яйцеподібні, по краю виїмчасті або зубчасті. Насіння яйцеподібної форми, з гострим носиком, матове, бурувате з світло-коричневим крилом. Росте ялина у верхньому ярусі хвойних і мішаних лісів.

Танідоносна, деревинна, смолоносна, лікарська, медоносна, жироолійна, ефіроолійна, вітамінозна, кормова і декоративна рослина. Кора ялина містить значну кількість (7-16 %) танідів. Екстракт з Ялинової кори є одним з важливих дубителів і розцінюється на світовому ринку майже нарівні з відомим дубителем — південноамериканським квебрахо. Сировиною для одержання дубильного екстракту є кора ялина. Найбільш придатна для одержання танідів кора ялина у віці від 20 до 80 років.

Ялина як танідоносна рослина має перевагу перед іншими рослинами-танідоносами: у неї період достигання деревини збігається з найбільш високим вмістом танідів. Таніди ялини використовують для вичинки важких шкур як у чистому вигляді, так і в суміші з іншими танідами

          Модрина європейська (Larix decidua Mill.) – Струнке високе (20-40 м) дерево родини соснових (Pinaceae) з яйцевидно-конусоподібною кроною, старі дерева з горизонтальними довгими пагонами. Стовбур вкритий товстою, глибокоборозенчастого, коричнево-бурою корою.

Молоді пагони жовто-зелені, на них розміщені укорочені подушечкоподібні пагони. На звичайних пагонах хвоя розміщена поодиноко, на укорочених бічних – пучками по 20-50 хвоїнок. Хвоїнки (10-40 мм завдовжки і до 1 мм заввишки) світло-зелені, м’які, тримаються протягом одного вегетаційного періоду.

 Рослина однодомна. Чоловічі шишечки жовті, округлі або овальні (5-10 мм завдовжки), розміщені по всій кроні. Жіночі шишечки червонуваті, рідше рожеві або білуваті (до 10 мм завдовжки). На осі жіночих шишечок розміщені круглясті насінні луски з двома насінними зачатками при основі. Стиглі шишки (2-5 см завдовжки) яйцеподібні або довгасті, жовто-коричневі, складаються з 45-70 шкірястих, м’яких, незначно опушених цілокраїх лусок. Покривні луски з вістрям, що висувається з-за насінник лусок. Насіння 3-4 мм завдовжки) жовтувате, крило 6-9 мм завдовжки.

Модрина європейська в Україні поширена в західних Карпатах. Солевитривала, морозостійка, швидкоросла, світлолюбна рослина. запилюється у квітні. Культивують у парках і лісництвах. Заготівля деревини і кори можлива тільки під час рубок догляду. Запаси сировини малі.

Деревинна, танідоносна, фарбувальна, жиро- і ефіроолійна, смолоносна, лікарська, камеденосна, пилконосна, декоративна й фітомеліоративна рослина.

Деревина модрини європейської – дуже цінний будівельний і виробний матеріал. Її використовують у суднобудуванні. вагонобудуванні (замінник дуба), у гідротехнічних спорудах (виготовлення водоспусків, труб, паль тощо), на телеграфні і телефонні стовпи, будівництво будинків (підвалини), шахтні стояки, балки в льохах, на виробництво паркету, дощатої підлоги тощо. З неї виготовляють акумуляторні ящики, рами, двері, ліжка, меблі; квасні винні діжки, великі чани спеціального призначення, а також гонт і облицювальну фанеру. Стружки модрини с гарним набивним і пакувальним матеріалом. Незважаючи на високий вміст смоли в деревині, Її використовують для одержання целюлози (промисловий вихід якої становить 33%) Високо ціниться також деревина інших видів модрини.