Заняття № 1

ТЕМА: ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ. ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗДОРОВ’Я ЗДОРОВИХ. ВІКОВА НОРМА.

(5 год.)

 

ПОНЯТТЯ ПРО ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ

        Тільки дуже втомлена від життя, скривджена долею людина може відмовитися від можливості прожити 100 і більш років, залишаючись при цьому здоровою і енергійною. Однак така можливість надається деяким. І справа тут не стільки в генетичній схильності, скільки в бажанні людини стати довгожителем.

Фахівці стверджують, що резерви людського організму використовуються людьми слабко, і тривалість життя вже сьогодні може бути істотно збільшена. Цифри називаються різні: 120, 150, 400 і більш років, аж до необмеженого довголіття.     Напевно багато хто чув про людину по імені Поль Брег. Він був ентузіастом і пропагандистом здорового способу життя. Брег трагічно загинув, катаючись на дошці по океанічних хвилях, у віці 95 років. До самої смерті він був абсолютно здоровий. Відзначимо, що ентузіастам здорового способу життя в минулому були не доступні багато сучасних засобів, що збільшують тривалість життя. Тому люди, що живуть наприкінці 20-го століття, а тим більше ті, котрі будуть жити в 21-ому, зможуть домогтися набагато більших успіхів.

Наступні цифри показують, як рівень розвитку науки впливає на тривалість життя. У 1975 р. у Бірмі середня тривалість життя дорівнювало 51 року. У цей же час у Швеції 76 років. У 1896 р. у Росії люди в середньому жили 32 роки, у 1926 р. – 45, а в 1971 р. уже близько 70. Мислячій людині очевидно, що завдяки дуже інтенсивним дослідженням, що ведуться в багатьох країнах світу, процес збільшення тривалості життя буде продовжуватися, поки не відбудеться остаточна перемога над старінням.

Отже, до дійсного часу відомі всі чи, принаймні, більшість причин, які ведуть наш організм до руйнування і смерті. У теорії учені вже сьогодні знають, що необхідно робити, щоб жити необмежено довго. І незабаром, по історичних мірках, теорія дасть свої практичні плоди!

Здоров’я людини більш ніж на 50%, відповідно до різних джерел залежить від його способу життя. Д. У. Ністрян пише: “Як вважають деякі дослідники, здоров’я людини на 60 %  залежить від його способу життя, на 20 % – від навколишнього середовища і лише на 8 % – від медицини”. За даними ВООЗ, здоров’я людини на 50-55 % визначається умовами і способом життя, на 25 % – екологічними умовами, на 15-20 % воно обумовлено генетичними факторами і лише на 10-15 % – діяльністю системи охорони здоров’я .

Існують різні підходи до визначення поняття “спосіб життя”. Так, ряд авторів думають, що спосіб життя – це біосоціальна категорія, що визначає тип життєдіяльності в духовній і матеріальній сферах життя людини.

Згідно Ю. П. Лісіцину, “спосіб життя – визначений, історично обумовлений тип, вид життєдіяльності, визначений спосіб діяльності в матеріальній і нематеріальній (духовній) сферах життєдіяльності людей”. У даному випадку спосіб життя розуміється як категорія, що відображує найбільш загальні і типові способи матеріальної і духовної життєдіяльності людей, узятих у єдності з природними і соціальними умовами.

В іншому підході поняття спосіб життя розглядається як інтегральний спосіб буття індивіду в зовнішньому і внутрішньому світі , як “система взаємин людини із самим собою і факторами зовнішнього середовища”, де система взаємин людини із самим собою являє собою найскладніший комплекс дій і переживань, наявність корисних звичок, що зміцнюють природний ресурс здоров’я, відсутність шкідливих, що руйнують його.

Більшість західних дослідників визначають спосіб життя, як “широку категорію, що включає індивідуальні форми поведінки, активність і реалізацію своїх можливостей у праці, повсякденному житті і культурних звичаях, властивих тому чи іншому соціально-економічному укладу”.

А. М. Ізуткін і Г. Ц. Царегородцев структуру способу життя представляють у виді наступних елементів: “1) передосвітня діяльність, спрямована на зміну природи, суспільства і саму людину; 2) способи задоволення матеріальних і духовних потреб; 3) форми участі людей у суспільно-політичній діяльності й у керуванні державою; 4) пізнавальна діяльність на рівні теоретичного, емпіричного і цінносно-орієнтованного знання; 5) комунікативна діяльність, що включає спілкування між людьми в суспільстві і його підсистемах (народ, клас, родина й ін.); 6) медико-педагогічна діяльність, спрямована на фізичний і духовний розвиток людини”.

Ю. П. Лісіцин, Н. В. Напівніна, Е. Н. Савельєва й ін. пропонують такі складові частини (аспекти) способу життя, як виробнича, суспільно-політична,  медична активність. Інші автори в поняття спосіб життя включають трудову діяльність людини, соціальну, психоінтелектуальну, рухову активність, спілкування і побутові взаємини, звички, режим, ритм, темп життя, особливості роботи, відпочинку і спілкування.

Ю. П. Лісіцин, опираючись на класифікації способу життя И.В. Лад-Бестужев-лади й інші вітчизняні соціологи і філософи,  виділяє в способі життя чотири категорії: “… економічну – ”рівень життя”, соціологічну – “якість життя”, соціально-психологічну – “стиль життя” і соціально-економічну – “уклад життя”. Рівень  життя чи рівень добробуту характеризує розмір, а також структуру матеріальних і духовних потреб, у такий спосіб кількісну, що піддається виміру сторін, умов життя. Під укладом життя розуміється порядок громадського життя, побуту, культури, у рамках якого відбувається життєдіяльність людей. Стиль життя відноситься до індивідуальних особливостей поведінки як одного з проявів життєдіяльності. Якість же життя є оцінкою якісної сторони умов життя; це – показник рівня комфорту, задоволеність роботою, спілкуванням і т.п.   Згідно Ю. П. Лісіцину, здоров’я людини багато в чому залежить від стилю й укладу життя.

Здавна, ще до виникнення професійної медицини, люди помічали вплив на здоров’я характеру праці, звичок, звичаїв, а також вірувань, думок, переживань. Відомі медики різних країн звертали увагу на особливості праці і побуту своїх пацієнтів, погоджуючи з цим виникнення недуг.

У східній філософії завжди ставився акцент на єдності психічного і тілесного в людині. Так, китайські мислителі вважали, що дисгармонія організму виникає в результаті психічної дисгармонії. Вони виділяли п’ять хворобливих настроїв: гнів і запальність, “затьмареність” переживаннями, заклопотаність і зневіра, сум і смуток, страх і тривожність. Схильність до таких настроїв, – вважали вони, –  порушує і паралізує енергію як окремих органів, так і всього організму в цілому, скорочуючи людині життя. Радість же додає гармонічну еластичність енергопотокам організму і продовжує життя.

У тибетській медицині у відомому трактаті “чжуд-ши”  неуцтво вважалося загальною причиною усіх хвороб. Неуцтво породжує хворий спосіб життя, вічну незадоволеність, приводить до тяжких, песимістичних переживань, пагубним пристрастям, несправедливому гніву, несхвальності до людей. Помірність в усьому, природна природність і подолання неуцтва – основні складові здорового способу життя, що визначає фізичне і психічне благополуччя людини.

Східна філософія заснована на розумінні людини як цілого, нерозривно пов’язаного з безпосереднім оточенням, природою, космосом і орієнтована на підтримку здоров’я, виявлення величезних можливостей людини протистояти недугам.

Уявлення про здоровий спосіб життя зустрічається й в античній філософії. Мислителі античного періоду намагаються виділити в даному явищі специфічні елементи. Так, наприклад, Гіппократ у трактаті “Про здоровий спосіб життя” розглядає даний феномен як деяку гармонію, до якої варто прагнути шляхом дотримання цілого ряду профілактичних заходів. Він акцентує увагу в основному на фізичному здоров’ї людини. Демокрит у більшій мірі описує духовне здоров’я, що представляє собою “благий стан духу”, при якому душа перебуває в спокої і рівновазі, не хвилючись ніякими пристрастями, страхами й іншими переживаннями.

В античному світі існують свої традиції ведення здорового способу життя. Наявність гарного здоров’я було основним критерієм для забезпечення інтелектуального розвитку підростаючого покоління. Так, юнаки, фізично погано розвиті, не мали право на вище утворення. У Древній Греції культ тіла зводиться в рамки державних законів, маючи на увазі систему фізичного виховання.

У західній і російській науці проблему здорового способу життя торкалися такі лікарі і мислителі як Ф. Бэкон, Б. Спіноза, Х. Де Руа, Ж. Ламетри, П. Ж Ж. Кабаніс, М. Ломоносов, А. Радищев.

ХХ сторіччя багато чого дало людству: електрику, телебачення, сучасний транспорт. Але разом з тим, кінець сторіччя характеризується глибокою неузгодженістю природних, соціальних і духовних основ людини і середовища його життєдіяльності. Відбулися істотні зміни у свідомості людини: якщо раніше він був одночасно і виробником, і споживачем різних благ, то в даний час ці функції розділилися, що відбилося і на відношенні нашого сучасника до свого здоров’я. За старих часів людина, витрачаючи своє здоров’я у важкій фізичній праці й у боротьбі із силами природи, добре усвідомлювала, що вона сама повинна подбати про його відновлення. Тепер же людям здається, що здоров’я так само постійне, як електро- і водопостачання, що воно буде завжди.  И.И. Брехман відзначає:  “Самі по собі досягнення науково-технічної революції не скоротять відставання адаптаційних можливостей людини від змін природного і соціально-виробничого середовища його існування. Чим більшими будуть автоматизація виробництва і кондиціонування середовища існування, тим менш тренованими виявляться захисні сили організму. Породивши своєю виробничою діяльністю екологічну проблему, стурбований збереженням природи в планетарному масштабі, людина забуває, що вона частина природи, і свої зусилля направляє головним чином на збереження і поліпшення навколишнього середовища”. Таким чином, перед людством стоїть задача не займатися утопічними планами огородження людини від усіх можливих патогенних впливів, а забезпечити його здоров’я в реально існуючих умовах.

Ю. П. Лісіцин відзначає, що здоровий спосіб життя – це не просто все те, що благотворно впливає на здоров’я людей. У даному випадку мова йде про всі компоненти різних видів діяльності, спрямованих на охорону і поліпшення здоров’я. Автор вказує на те, що поняття здорового способу життя не зводиться до окремих форм медико-соціальної активності: викорінювання шкідливих звичок, дотримування гігієнічних норм і правил, санітарній освіті, звертанню за  лікуванням чи порадою в медичні установи, дотриманню режиму праці, відпочинку, харчування і багато іншим. Хоча усі вони відбивають ті чи інші сторони здорового способу життя.

“Здоровий … спосіб життя – це насамперед діяльність, активність особистості, групи людей, суспільства, що використовують матеріальні і духовні умови і можливості в інтересах здоров’я, гармонійного фізичного і духовного розвитку людини”.

Ю. П. Лісіциним  і И. В. Напівніною виділяються також ряд критеріїв, критерії здорового способу життя, до числа яких відносяться, наприклад, гармонічне сполучення біологічного і соціального в людині, гігієнічне обґрунтування форм поведінки, неспецифічні й активні способи адаптації організму і психіки людини до несприятливих умов природи і соціального середовища.

Здоровий спосіб життя включає типові форми і способи повсякденної життєдіяльності людей, що зміцнюють і удосконалюють резервні можливості організму. У той же час, поняття здорового способу життя набагато ширше, ніж режим праці і відпочинку, систему харчування, різні що гартують і розвивають вправи; у нього також входить система відносин до себе, до іншого людині, до життя в цілому, а також свідомість буття, життєві цілі і цінності.

У практичній діяльності при визначенні індивідуальних критеріїв і мети здорового способу життя існують два альтернативних підходи. Завданням традиційного підходу є досягнення всіма однакової поведінки, що вважається правильною: відмовлення від паління і вживання алкоголю, підвищення рухової активності, обмеження споживання їжею, насиченою жирами і повареною сіллю, збереження маси тіла в границях, що рекомендуються.  Ефективність пропаганди здорового способу життя і масового зміцнення здоров’я оцінюється по числу осіб, що дотримують рекомендованої поведінки. Але, як показує практика, захворюваність неминуче виявляється різною при однаковій поведінці людей з різними гено- і фенотипом. Явний недолік такого підходу в тому, що він може призвести до рівнозначної поведінки людей, але не до рівності кінцевого здоров’я.

Інший підхід має зовсім інші орієнтири, і в якості здорового розглядається такий стиль поведінки, що приводить людину до бажаної тривалості і необхідної якості життя. З огляду на те, що всі люди різні, їм потрібно протягом життя поводитися по-різному.

И. А. Гундаров і В. А. Палеский констатують: “Здоровий спосіб життя в принципі не може і не повинен бути ідентичним. Будь-яку поведінку варто оцінювати як здорову, якщо вона веде до досягнення бажаного оздоровчого результату”. При такому підході критерієм ефективності формування здорового способу життя виступає не поведінка, а реальне збільшення кількості здоров’я. Отже, якщо здоров’я людини не поліпшується, незважаючи на, здавалося б, розумне, культурне, суспільно корисну поведінку, вона не може розглядатися як здорова. Для оцінки кількості здоров’я в цьому підході розроблена методика, що дає людині можливість з урахуванням індексу здоров’я і його положень по шкалі здоров’я самому приймати рішення, яку поведінку вважати здоровою. Отже, у рамках цього підходу здоровий спосіб життя визначається, виходячи з індивідуальних критеріїв, особистого вибору найбільш кращих мір оздоровлення і контролю за їхньою ефективністю. Отже, для особистостей з великою кількістю здоров’я будь-який спосіб життя, що є для них звичайним, буде цілком здоровим.

У валеопсихології, тобто психології здоров’я, що розвивається на стику валеології і психології, передбачається цілеспрямована послідовна робота з повернення людини до самої себе, освоєнню людиною свого тіла, душі, духу, розуму, розвитку “внутрішнього спостерігача” (уміння чути, бачити, почувати себе). Щоб зрозуміти і прийняти себе необхідно звернути увагу на свій внутрішній світ.

Кожній людині необхідно повірити в те, що вона має всі можливості для посилення власного життєвого потенціалу, підвищення стійкості до різних хвороботворних, стресогенних факторів. Як пише В. И. Белов, маючи на увазі насамперед  фізичне здоров’я, можна “досягти суперздоров’я і довголіття незалежно від того, у якій би стадії хвороби, передхворобі людина не знаходилася”. Дж. Рейнуотер, підкреслюючи відповідальність людини за власне здоров’я і великі можливості кожного у формуванні останнього, вказує: “Те, яке здоров’я має кожний з нас, багато в чому залежить від нашої поведінки в минулому – від того, як ми дихали і рухалися, як ми харчувалися, які віддавали перевагу думкам і відносинам. Сьогодні, зараз ми визначаємо наше здоров’я в майбутньому. Ми самі за нього відповідаємо!”.

Людині варто переорієнтуватися з лікування хвороб на турботу про своє здоров’я; зрозуміти, що причина нездоров’я насамперед не в поганому харчуванні, некомфортному житті, забрудненому середовищі існування, відсутності належної медичної допомоги, а в байдужості людини до самої себе, у звільненні завдяки цивілізації людини від зусиль над собою, наслідком чого стало руйнування захисних сил організму. Таким чином, підвищення рівня здоров’я зв’язано не з розвитком медицини, а зі свідомою, розумною роботою самої людини по відновленню і розвитку життєвих ресурсів, по перетворенню здорового способу життя у фундаментальну складову образу Я.

Для удосконалення і формування здоров’я важливо вчитися бути здоровим, творчо підходити до власному здоров’я, сформувати потребу, уміння і рішучість діяти здоров’ю своїми руками за рахунок своїх внутрішніх резервів, а не чужих зусиль і зовнішніх умов. “Природа обдарувала людину зробленими системами життєзабезпечення і керування, що представляють собою чітко налагоджені механізми, що здійснюють регуляцію діяльності різних органів, тканин і кліток на різних рівнях у тісній взаємодії центральної нервової й ендокринної систем. Функціонування організму за принципом саморегулюючої системи з урахуванням стану зовнішнього і внутрішнього середовища дає можливість здійснювати поступове тренування, а також навчання і виховання різних органів і систем з метою збільшення його резервних можливостей”.

Отже, здоров’я багато в чому залежить від способу життя. Однак, говорячи про здоровий спосіб життя, у першу чергу мають на увазі відсутність шкідливих звичок. Це, звичайно, необхідне, але зовсім не достатня умова. Головне в здоровому способі життя — це активний процес створення здоров’я, включаючи всі його компоненти. Таким чином, поняття здорового способу життя набагато ширше, ніж відсутність шкідливих звичок, режиму праці і відпочинку, система харчування, різні що гартують і розвивають вправи; у нього також входить система відносин до себе, до іншого людині, до життя в цілому, а також свідомість буття, життєві цілі і цінності і т.д. Отже, для створення здоров’я необхідно як  розширення уявлень про здоров’я і хвороби, так і уміле використання всього спектру факторів, що впливають на різні складові здоров’я (фізичну, психічну, соціальну і духовну), оволодіння оздоровчими, загальзміцнювальними, природодоцільними методами і технологіями, формування установки на здоровий спосіб життя.

РЕЖИМ ДНЯ

За даними ВООЗ, здоров’я людини на 50-55 % визначається умовами і способом життя, на 25 % – екологічними умовами, на 15-20 % воно обумовлено генетичними факторами і лише на 10-15 % – діяльністю системи охорони здоров’я. Всесвітня організація охорони здоров’я розглядає цю проблему не як суто медичну, а як комплексну. Здоров’я визначається як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії, об’єкт споживання, вкладення капіталу, індивідуальна і суспільна цінність, явище системного характеру, динамічне, що постійно взаємодіє з навколишнім середовищем. Спеціалісти у сфері охорони здоров’я та формування здорового способу життя вказують на те, що стан власне системи охорони здоров’я не є визначаль­ним з усього комплексу впливів.

Тому велика увага приділяється виявленню чинників, що негативно впливають на формування здорового способу життя молоді та усвідомлення нею цінностей здоров’я, знаходженню шляхів їх подолання, а також аналізу ставлення молоді до цінностей здорового способу життя (ЗСЖ) в Україні та розгляд педагогічних умов та шляхів формування здорового способу життя (ФЗСЖ) молодого покоління. Поняття здоровий спосіб життя (ЗСЖ) ще у декларації Алма-Атинської Міжнародної конференції охорони здоров’я 1978 р. було визначено як «…все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров’я, все, що сприяє виконанню людиною всіх своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя — праці, відпочинку, побуту» .

Здоровий спосіб життя — це такий стиль існування, при якому, через застосування певних методів впливу на організм і його оточення, рівень життєздатності організму стає оптимальним, потенціал організму постійно вдосконалюється і використовується без завдавання йому шкоди до самої старості.

Оптимальна життєдіяльність людини неможлива без суворого дотримання режиму дня, чергування активної діяльності та відпочинку, бадьорості та сну. За всіляких індивідуальних розбіжностей для більшої частини осіб, які працюють і навчаються, доба поділяється приблизно на три однакові за тривалістю частини: трудова діяльність (навчання), вільний час та сон.

Обов’язковим, надзвичайно важливим з точки зору формування здорового способу життя елементом режиму дня є відпочинок, основними видами якого є щорічний, щотижневий, щоденний та короткочасний. Небезпечним для здоров’я і працездатності людини є нехтування щоденним, а особливо щотижневим відпочинком від професійної діяльності. Такий відпочинок являє собою фізіологічну потребу організму. Кращими його формами слід вважати перебування на свіжому повітрі, прогулянки, заняття фізкультурою і спортом. Особлива увага має бути приділена щотижневому відпочинку працівників розумової праці, оскільки багато з них використовують вихідні (нерідко і дні щорічної відпустки) для напруженої розумової діяльності. Проте найбільш ефективним засобом відпочинку є насамперед зміна видів діяльності.

Великого поширення в останні роки набуло телебачення. На перегляд телепередач у середньому щодня витрачається 2,5-4 год. Значна частина населення, в тому числі діти шкільного віку, проводять біля телевізора 3-4 год і більше на день. Щоб запобігти негативним наслідкам цього, необхідно дотримуватися певних гігієнічних рекомендацій. Час перегляду телепрограм слід обмежити (в середньому не більше ніж 2 год щодня). Від екрану телевізора потрібно перебувати на відстані 2,5-5 м, передачі дивитися при потужності освітлення приміщення 7-9 Вт/м2 у віці до 35 років, 9-11 Вт/м2 у віці за 35 років. Кут зони перегляду передач має бути в межах 60° стосовно центру екрана.

Обов’язковим елементом щоденного відпочинку є 7-8-годинний нічний сон. Його повноцінність забезпечується дотриманням таких вимог: останнє вживання їжі не пізніше ніж за 2 год до сну; 20-30-хвилинна прогулянка на свіжому повітрі перед сном; припинення занять, що потребують сильного розумового й емоційного напруження за 1,5-2 год до сну; лягати в один і той самий час; спати в добре провітреній кімнаті, взимку – з відчиненою кватиркою; забезпечити відсутність або максимальне зниження шуму. Застосування транквілізаторів і снодійних препаратів припустиме лише епізодично, більш тривало – лише як тимчасовий лікувальний захід, що має на меті нормалізувати фізіологічний сон без наступної медикаментозної корекції його.

Останнім часом для зниження емоційного напруження, профілактики невротичного стану і нормалізації сну інколи успішно застосовують засоби психофізичного та психофізіологічного впливу (психофізичне тренування, психотехнічні ігри та вправи, аутогенне тренування), що грунтуються на реакціях, які виникають у разі поєднання розслаблення груп м’язів із впливом на ЦНС словесних команд-формул. Подальша розробка ефективних прийомів психофізичного тренування та психофізіологічного розвантаження є важливим і актуальним завданням гігієнічної науки.

Обов’язковим компонентом дотримання раціонального режиму дня є оптимальна організація вільного часу. Вільний час забезпечує відновлення сил, що витрачені в процесі трудової та навчальної діяльності, сприяє розвитку і гармонізації задатків особистості, має особливе значення для формування здорового способу життя. Проте необхідно підкреслити, що вільний час – це час, який призначений не лише для розвитку розумових та фізичних здібностей, але й для задоволення соціальних потреб, а його творче використання визначається загальним рівнем розвиненості індивідуума, усвідомленням особистістю своїх інтересів та домагань. Отже, вільний час – це частина позаробочого часу, що регулюється суспільством та призначена для вільно обраних занять і дозвілля, гармонійного розвитку інтелектуальних, моральних та фізичних якостей особистості, а також зміцнення здоров’я людини.

Гігієнічними принципами оптимізації вільного часу є підвищення рухової активності у вільний час до оптимальних гігієнічно обгрунтованих величин, урахування стану здоров’я, особливостей особистості та хронобіологічних характеристик організму, урахування особливостей процесів формування та розвитку психофізіологічних функцій у природних умовах та під впливом тренування.

Підвищення рівня рухової активності, урахування характеристик стану здоров’я та адаптаційних можливостей організму передбачають визначення відповідності змісту та режиму організації вільного часу віково-статевим і функціональним особливостям організму, кількісним еквівалентом якої є рівень фізичної працездатності.

до основних хронобіологічних передумов раціональної організації вільного часу слід віднести визначення біоритмологічного типу денної працездатності, його синхронізацію з руховим режимом, а також забезпечення повної реалізації амплітудно-фазової програми біоритмів на основі зміцнення їх денної акрофази за рахунок проведення заходів психогігієнічної корекції.

РАЦІОНАЛЬНЕ ХАРЧУВАННЯ

Турбота про фізичний стан людини набуває особливої ​​значущості в наш важкий з екологічної точки зору час. Все більша кількість людей починає дбайливо ставиться до збереження власного здоров’я, до його поліпшення. Засобом для виконання такого завдання є ведення здорового способу життя.

Для того щоб відповісти на питання про те, що ж таке здоровий спосіб життя, необхідно розглянути всі його складові.

Базові компоненти, на основі яких  будується ведення здорового способу життя:	1. Раціональне харчування;
	2. Фізична активність;
	3. Загальна гігієна організму;
	4. Загартовування;
	5. Відмова від шкідливих звичок.

 

      Здоровий спосіб життя – це сукупність профілактичних заходів, спрямованих на запобігання захворювань, зміцнення всіх систем організму і поліпшення загального самопочуття людини.  Ведення здорового способу життя передбачає не хаотичне використання різних методик, але застосування індивідуального, ретельно підібраного плану. План цей повинен враховувати фізіологічні і психологічні особливості конкретної людини, що прагне поліпшити свій стан. Здоровий спосіб життя не передбачає якусь спеціальну фізичну підготовку, його принципи розраховані на використання їх звичайною людиною з метою підтримки працездатності та нормалізації життєдіяльності організму.

2. Молочні продукти з високим вмістом жиру. Жир, що міститься в молочних продуктах, може значно збільшити рівень холестерину в крові (а вершкове масло також містить і дуже велика кількість насичених жирів). Однак виключати їх з раціону можна, так як в них міститься безліч необхідних для організму речовин (наприклад, молочні продукти є головним джерелом кальцію), тому слід пити (або є) їх в знежиреному вигляді.
3. Приховані насичені жири, які містяться в гідрогенізованих маслах і що використовується при виготовленні безлічі продуктів надзвичайно шкідливі для здоров’я, тому що вони мають таке ж високе насичення, як, наприклад, вершкове масло.
4. Сіль. Наслідком зайвої солі в їжі може стати підвищений артеріальний тиск. Натрій, що міститься в солі, необхідний організму, але в обмежених кількостях.
5. Цукор. Основні наслідки надмірного вживання цукру – це захворювання зубів (карієс), діабет і надлишкова вага, яка може призвести до атеросклерозу. Цукор – це суцільні калорії, які не встигають витрачатися організмом, а тому цукор більше повнить, ніж будь-яка інша їжа рівної калорійності.
6. Білі сорти хліба. При виготовленні білого борошна при помелі зерна витрачається до 80% поживних речовин і ряд цінних вітамінів, внаслідок чого у людини знижується необхідність у білому хлібі. Крім цього такі сорти хліба надзвичайно калорійні. Набагато корисніше і дешевше хліб з борошна грубого помолу.
        Велике значення в організації раціонального харчування приділяється правильній обробці продуктів харчування. Необхідно знати, що “деякі види теплової обробки харчових продуктів (смаження, запікання), особливо якщо вона тривала і інтенсивна, негативно позначаються на якості готових виробів”. Однією з головних ідей правильного харчування є виняток або обмеження процесів смаження і пасерування. У результаті таких впливів у продукті відбуваються незворотні зміни з білками, жирами, вуглеводами, амінокислотами, руйнуються вітаміни, пігменти, цінні для організму активні речовини.
         Важлива характеристика раціонального харчування – це помірність. Необхідно свідомо регулювати калорійність їжі, дотримуватися енергетичний баланс. “Про енергетичному балансі ясніше за все говорить маса тіла, яка зберігається в межах норми лише при енергетичному рівновазі”. Також не слід робити великих перерв між прийомами їжі і поглинати її у великій кількості.
Складність в переході до правильного харчування скоріше навіть не власне фізіологічна, а психологічна. “Ми звикли харчуватися так, як харчуємося, а звички, що виникають протягом усього життя, відразу не змінити”. Американські вчені припускають, що такий перехід має здійснюватися поступово, приблизно протягом року. Зате результат від такої перебудови організму відразу ж дасть себе знати – покращиться самопочуття, апетит, нормалізується маса тіла, збільшиться фізична активність і, що найголовніше, відкриються нові можливості для самовдосконалення людини.

Крім основних складових, наша їжа сьогодні дедалі більше містить харчових добавок, які не дають продуктам черствіти, окислюватись, пліснявіти, поліпшують зовнішній вигляд. Всі вони діляться на декілька класів:

Е100-182	Барвники
Е200-299	Консерванти
Е300-399	Антиокислювачі
Е400-499	Стабілізатори
Е500-599	Емульгатори
Е600-699	Підсилювачі смаку і аромату
Е1000	Підсолоджувачі соків, цукерок, напоїв

       Державний комітет із захисту прав споживачів України пропонує список шкідливих добавок. Для прикладу: Е102, 110, 120, 124, 127 – признані небезпечними. Е131, 142, 210, 213, 215,-217, 240, 330 – визнані канцерогенними.
        

Не можна обминути таку загрозу для здоров’я як генетично-модифіковані продукти, що дедалі частіше появляються на нашому столі. Їх називають бомбою сповільненої дії, наслідки якої ніхто не береться перебачити. Що це за продукти? Якщо в генетичну структуру, наприклад, яблуні вводять гени, що відповідають за вироблення отрути в скорпіонів, то ніякі плодожерки такі плоди не їдять. Ген, що відповідає за міцність шкіри у риб вводять в геном помідор. Такі овочі довго не псуються. Модифіковану картоплю не їдять колорадські жуки. Сьогодні маємо до 60% модифікованої сої, кукурудзи салатної, гороху. Багато вчених світу домагаються, щоб уряди країн заборонили визнавати такі продукти. Як такі, що можна вживати в їжу. В нас на державному рівні такого закону нема.

          Переважно рослинна дієта допоможе Вам: знизити рівень холестерину і захистити від атеросклерозу, уникнути дії на організм токсинів, підвищити імунітет, зменшити утворення шлаків і вільних радикалів, знизити вміст в їжі білка і зробити кров більш лужною. Все це значно підвищує ваші шанси на довголіття. Тваринні жири шкідливі. Вони, крім всього іншого, нашаровуються на стінки судин і дають початок атеросклерозу. Зовсім інше жири рослинні! За рахунок олеїнової кислоти, що міститься в них, рослинні жири розчиняють відкладення з жирів тварин. Таким чином, уникати вживання рослинних жирів не слід.

       Про воду. Щоб довше жити необхідно пити багато рідини, зрозуміло чисту. Вода, в достатній кількості допомагає підтримувати в порядку обмінні процеси і сприяє вимиванню з організму шкідливих речовин. Саме по собі вживання дистильованої (абсолютно чистої) води протягом декількох місяців веде до оздоровчого ефекту.

Норми і режими харчування

 

 

В даний час опрацьовані фізіологічні норми харчування, які являють собою  середні величини, що віддзеркалюють оптимальні потреби окремих груп населення в основних харчових речовинах і енергії. Середня ідеальна маса тіла прийнята 70 кг для мужчин і 60 кг для жінок.

Людям розумової праці рекомендується харчування, яке побудоване з врахуванням вікових, якісних і кількісних норм, виконуваної праці, умов навколишнього середовища та інших особливостей життя. Зменшення в харчовому раціоні людей розумової праці білків викликає порушення діяльності кори великих півкуль головного мозку. Збільшення їх також веде до нагромадження в організмі шкідливих речовин і може призвести до захворювання. Надмірна кількість жиру знижує функцію головного мозку, серцево-судинної і дихальної систем. Для поповнення організму вуглеводами, людям розумової праці необхідно вживати не лише білий хліб, але і чорний, який має багато клітковини.

Важко переоцінити значення вітамінів у харчуванні людей розумової праці. Недостатня кількість їх приводить до виникнення різноманітних захворювань і до зниження розумової працездатності. Вітамін А вміщують такі продукти, як масло, молоко, сметана, яєчний жовток, морква, помідори, сир, рибний жир. Вітамін С вміщують цитрини, апельсини, фрукти, овочі, шипшина. Вітамін В₆ знаходиться в печінці, рибі, дріжджах, бобових. Вітамін В₁ є в житньому хлібі, пивних дріжджах, м’ясі, горіхах, квасолі, гречаній крупі. Вітамін В₂ — в дріжджах, житньому хлібі, печінці, молоці. Вітамін РР знаходиться в м’ясі, печінці, картоплі, гречаній крупі.

Людям розумової праці необхідно вживати якнайбільше різноманітну їжу і забезпечити її норми. Добова кількість їжі для людини розумової праці повинна досягати біля 3 кг. Цю їжу слід приймати в умовах чотирьохразового харчування. При цьому, на снідання слід приймати приблизно третю частину раціону, на друге снідання — 15—20%, на обід — 45—50% і на вечерю — 10—15% всього об’єму їжі. На обід обов’язково приймати рідку їжу у вигляді супу. Під час обідньої перерви на роботі слід випити склянку гарячого чаю. Вечеряти краще всього за 2—2,5 години, до сну. В інших випадках добре випити склянку кефіру або кислого молока.

Прийом їжі слід закінчувати, коли з’явиться перше відчуття ситості. Воно зберігається довше, якщо меню різноманітне, а саме: закуска, суп, м’ясо, городина, каша, хліб, солодке. Різноманіття раціону забезпечує організм усім необхідним для його життєдіяльності. Харчуватись слід регулярно, в одні і ті ж години. У встановлений час буде найбільше активно виділятися шлунковий сік і виникнуть найкращі умови для перетравлення їжі. Для рівномірного навантаження системи травлення необхідно приймати їжу не менше, ніж 4 рази на добу.

Якщо людина починає повніти, вона повинна переходити на часте роздрібнене харчування. Зайва вага збільшує ризик таких захворювань як цукровий діабет, ішемічна хвороба серця, жовчокам’яна хвороба. Переїдання суттєво знижує працездатність. В таких випадках слід обмежити легкозасвоювані вуглеводи, якими,  є солодощі, які сприяють підвищенню рівня цукру в крові й утворенню надмірної жирової тканини. Дуже корисні малокалорійні харчові продукти, такі як огірки, капуста, кабачки, нежирний сир.

Під час прийому їжі не слід читати, проводити ділові розмови, хвилюватись. Усе це сприяє погіршенню процесів травлення і засвоєння їжі.  Дієтологи вважають, що у харчуванні не повинно бути жодного примушування. Харчове насилля може нанести незворотну фізичну і психологічну шкоду, їсти слід із задоволенням і не відволікатись при цьому. Не слід забувати про можливість процесу підготовки організму до прийому їжі. Під час сервірування столу, коли при цьому включаються звукові, світлові, слухові аналізатори, організм готується до прийому їжі і тоді краще виробляється шлунковий сік.

Дуже важливим є режим харчування. Біохімічно є доцільним харчуватись навіть сім—вісім разів на день і навіть різноманітними продуктами тому, то при  кожному прийомі їжі викидається жовч, в міхурі проходить відновлення, виробляється шлунковий сік нормальної кислотності і всі його складові є пропорційно збалансовані. Людина повинна знати, що саме буде подане на стіл і повинна бути психологічно підготовлена до того що саме їй доведеться їсти, а ферментативна система в той час сама підготує до того травний тракт. За 30 хвилин до початку їжі і після їжі слід випити склянку соку фруктів.

Таким чином, в основу довголіття входить чіткий розпорядок дня, рухлива активність, підтримування зрівноваженого нервово-психічного стану і раціональне харчування, яке включає поміркованість, різноманіття, високі смакові якості їжі, харчову та біологічну повноцінність, відповідність до виробничих енерговитрат чіткий режим. Здорове харчування необхідне кожній людині і воно є запорукою довголіття.

 

ОПТИМАЛЬНИЙ РУХОВИЙ РЕЖИМ

 

     Деякі дослідники стверджують, що в нашому 20-му столітті фізичне навантаження зменшилося в 100 разів, в порівнянні з попередніми сторіччями. Якщо як слід розібратися, то можна дійти висновку, що в цьому твердженні немає або майже немає ніякого перебільшення. Уявіть собі селянина минулих сторіч. Він, як правило, мав невеликий наділ землі. Інвентаря і добрив майже ніяких. Проте, часто, йому доводилося годувати “виводок” з десятка дітей. Багато хто до того ж відпрацьовував панщину. Все це величезне навантаження люди несли на собі день за днем і все життя. Предки людини випробовували не менші навантаження. Постійна гонитва за здобиччю, втеча від ворога і т.п. Звичайно ж фізичне перенапруження не може додати здоров’я, але і недолік фізичної активності шкідливий для організму. Істина як завжди лежить десь посередині.

      Важко навіть перерахувати всі позитивні явища, що виникають в організмі під час розумно організованих фізичних вправ. Воістину – рух цей життя. Звернемо увагу лише на основні моменти.      В першу чергу слід сказати про серце. У звичної людини серце працює з частотою 60 – 70 ударів в хвилину. При цьому воно споживає певну кількість живильних речовин і з певною швидкістю зношується (як і організм в цілому). У людини абсолютно не тренованого серце робить в хвилину більшу кількість скорочень, також більше споживає живильних речовин і звичайно ж швидше старіє. Все інакше у добре тренованих людей. Кількість ударів в хвилину може дорівнювати 50, 40 і менш.

Фізичні вправи приводять до виникнення дуже цікавого і корисного ефекту в організмі. Під час навантаження обмін речовин значно швидшає, але після неї – починає сповільнюватися і, нарешті, знижується до рівня нижче за звичний. В цілому ж у людини, що тренується, обмін речовин повільніший звичного, організм працює економічніше, а тривалість життя збільшується. Повсякденні навантаження на тренований організм надають помітно меншу руйнівну дію, що також продовжує життя. Удосконалюється система ферментів, нормалізується обмін речовин, людина краще спить і відновлюється після сну, що дуже важливо тренованому організму, збільшується кількість багатих енергією з’єднань, як те АТФ, і завдяки цьому підвищуються практично всі можливості і здібності. Зокрема розумові, фізичні, сексуальні.

При виникненні гіподинамії, а також з віком з’являються негативні зміни в органах дихання. Знижується амплітуда дихальних рухів. Особливо знижується здатність до глибокого видиху. У зв’язку з цим зростає об’єм залишкового повітря, що несприятливо позначається на газообміні в легенях. Життєва ємкість легенів також знижується. Все це призводить до кисневого голодування. У тренованому організмі, навпаки, кількість кисню вища (при тому, що потреба понижена), а це дуже важливо, оскільки дефіцит кисню породжує величезне число порушень обміну речовин. Значно зміцнюється імунітет. У спеціальних дослідженнях проведених на людині показано, що фізичні вправи підвищують імунобіологічні властивості крові і шкіри, а також стійкість до деяких інфекційних захворювань. Окрім перерахованого, відбувається поліпшення цілого ряду показників: швидкість рухів може зростати в 1,5 – 2 рази, витривалість – у декілька разів, сила в 1,5 – 3 рази, хвилинний об’єм крові під час роботи в 2 – 3 рази, поглинання кисню в 1 хвилину під час роботи – в 1,5 – 2 рази і т.д.

Велике значення фізичних вправ полягає у тому, що вони підвищують стійкість організму по відношенню до дії цілого ряду різних несприятливих факторів. Наприклад, таких як знижений атмосферний тиск, перегрів, деякі отрути, радіація і ін. Від неправильного способу життя, або просто з часом, в організмі можуть накопичуватися шкідливі речовини. Кисле середовище, яке утворюється в організмі під час істотного фізичного навантаження окисляє шлаки до нешкідливих з’єднань, а потім вони з легкістю виводяться.

Отже, благотворний вплив фізичного навантаження на людський організм справді безмежний! Це і зрозуміло. Адже людина спочатку була розрахована природою на підвищену рухову активність. Понижена активність веде до багатьох порушень і передчасного старіння організму!

Звичайно, найбільш ефективні з погляду продовження життя вправи на витривалість (ходьба, нордична ходьба, біг, велосипед і т.п.), але для досягнення максимального результату мають значення і ті, що тренують м’язи. Адже, як мовилося, м’язова маса складає близько 40% ваги тіла, і здорова мускулатура нам ніяк не перешкодить. Тренування м’язів звичайно називається атлетичною гімнастикою. Якщо Вам необхідно скинути зайву вагу або набрати її, то атлетична гімнастика тут просто незамінна.

Гігієнічний режим праці і відпочинку, науково обгрунтована організація праці є невід’ємною умовою нормальної працездатності людини. Не дивно, якщо, серед вчених зустрічаються люди, які рано припинили свою діяльність внаслідок того, що надмірно працювали, не звертаючи уваги на необхідність своєчасного відпочинку, і доводили себе до розумової перевтоми. Тренування сприяє підвищенню працездатності і за її допомогою можна добитись більшого управління своєю волею. Тренування розвиває  в людині певний порядок дії у часі і черговості, які здійснюються з мінімальною втратою енергії. Зразком педагогічного розподілу робочого часу і величезної розумової працездатності рахується визначний фізіолог І. П. Павлов.

Майже до останніх днів свого життя зберегли працездатність різні вчені, письменники, митці та інші працівники інтелектуальної праці. Наприклад, Лев Толстой надзвичайно правильно і систематично розподілив свій час і надзвичайно вміло чергував працю з відпочинком. Він вважав, що найкращим для розумової праці є проміжок часу між дев’ятою і третьою годинами. Сам же вперто і настійливо працював над кожним розділом своєї книги, роблячи лише невеликі перерви для відпочинку. Такі вчені, як І. Горбачевський, І. Сєченов, Менделєєв, Пфлюгер, Френкель та інші, зберегли ясність думки, духовну працездатність та фізичне здоров’я навіть у глибокій старості.

Правильний режим праці і відпочинку протягом дня повинен передбачувати перерви  в роботі, які дозволяють попередити втому, не допустити зниження працездатності  і стимулювати подальшу працю. Необхідно удосконалювати режим праці на єдиній  науково-методичній основі з врахуванням змін працездатності і впливу умов праці. Необхідне раціональне чергування праці і відпочинку, як один з засобів  підвищенні працездатності.

Дуже корисними є в таких випадках фізичні вправи. Фізична культура базується на зміні характеру рухів втомлення м’язів і на стимуляції діяльності відносно недіяльних м’язових груп. Перерви в роботі слід проводити на відкритому повітрі.

Раціональний відпочинок дозволяє зберегти високу працездатність і здоров’я людини. Взагалі, відпочинок може бути активним і пасивним. Пасивним відпочинком є сон. Активний відпочинок, зв’язаний з рухом, прогулянками, походами, подорожами, є могутнім засобом найшвидшого відновлення фізичної рівноваги в організмі людини. Багато висловів різноманітних представників розумової праці про значення в їх житті активного відпочинку, привело до висновку, що пішохідні прогулянки, ігри, гімнастичні вправи, ковзання па ковзанах, походи, подорожі на човнах, є прекрасним засобом для відновлення здоров’я. Активно відпочивати необхідно під час роботи, в кінці дня, в кінці тижня, у вихідний день і в час трудової відпустки.

Під час праці необхідно робити перерви кожні 1,5—2 години, використовуючи їх для відведення уваги від основної проблеми, для того, щоб зробити декілька фізичних вправ, або для проведення обтирань обличчя і тіла холодною водою. Ходіння, що чергується з сидінням, викликає покращання кровообігу в судинах м’язів. Добре діють у боротьбі з втомою при виконанні розумової праці глибокі дихальні рухи 8— 10 разів у хвилину з гімнастичними вправами, активний відпочинок після роботи може бути дуже різноманітним. Це може бути звичайний відпочинок, або заняття різними видами спорту. Заспокійливо діють на центральну нервову систему пішохідні прогулянки. Повертання з роботи пішки діє відволікаюче на центральну нервову систему. Передвечірні прогулянки, особливо в гарних природних умовах, швидко знімають втому. Корисно діють прогулянки на велосипеді, на човні, купанні в річці, ходіння на лещатах тощо.

Дуже доцільно проводити у вихідні дні екскурсії, виїзди за межі міста, пішохідні прогулянки в лісі, парку, проводити час біля озера, над річкою, відвідувати музеї та картинні галереї. Корисними є заняття легкою фізичною працею в саду і на городі. Радісний настрій знімає почуття втоми, а бездіяльність є поганим супутником відпочинку.

 

НЕГАТИВНИЙ ВПЛИВ АЛКОГОЛЮ НА ОРГАНІЗМ

 

Звички, які завдають шкоди здоров’ю, життю людини або не відповідають культурним  нормам суспільства, в якому живе людина – шкідливі. Найбільш шкідливими звичками, які можуть сформуватись у шкільному віці, є куріння та вживання алкоголю, наркотичних речовин. Саме ці звички згубно впливають на організм, який формується і ще не має належно рівня захисту від зовнішніх і внутрішніх несприятливих чинників, що часом призводять до незворотних процесів здоров’ї людини. Саме про ці явища дедалі частіше говорять як про національне лихо, що набуває загрозливих масштабів. Кажуть, воно може цілком перекреслити майбутнє України, завдати шкоди більшої як Чорнобиль. Найменше йому – соціальна алкоголізація суспільства 65% дорослого населення вживає спиртні напої. Непокоїть, так званий, пивний алкоголізм, який набагато підступний за горілчаний.
       Алкоголь в організмі послаблює процеси гальмування в центральній нервовій системі і спричиняє тимчасову, а за регулярного вживання – остаточну втрату таких якостей, як самоконтроль, самокритика, обережність тощо. Алкоголь помітно знижує розумову і фізичну працездатність, гостроту зору, погіршує координацію рухів і точність виконання різних дій, що нерідко призводить до ДТП, тяжких травм і нещасних випадків. Людина швидше стає алкоголіком, якщо починає вживати алкоголь в молодому віці.
Учені з’ясували: якщо хоча б один раз випити сто грамів горілки, то в головному мозку людини гине дуже багато активних клітин. А конкретніше 7,5 тис. нервових клітин.
Відомо, що нервові клітини не поновлюються.

 

Наслідками вживання

алкоголю є – зниження координації рухів;
– погіршення пам’яті;
– зниження здібностей мислити;
– погіршення зору;
– біль у шлунку, печія, блювота;
– серцево-судинні захворювання;
– порушення роботи головного мозку;
– скорочення тривалості життя.

 

У чому користь вина, горілки, пива?  Червоне сухе вино (ми говоримо про якісний алкоголь) – хороший антиоксидант. Вино уповільнює процеси старіння, формування холестеринових бляшок, очищає судини, виводить вільні радикали. Але це не означає, що ми повинні пити червоне вино пляшками. Допустимий максимум – 150 р. Краще всього пити вино в обідній час, але не запивати їм їжу. Ідеальний варіант: келих напою між першим і другим стравами, а не на порожній шлунок. Біле вино на відміну від червоного просто приємно на смак, воно не має яскраво вираженими корисними властивостями.
         Виробники пива переконують споживачів у тому, що цей напій багатий на вітаміни, адже в його складі дріжджі, що хміль нібито покращує перистальтику кишечника, сприяє кращому травленню і кровообігу, знижує ризик серцевих захворювань. Але це чистої води реклама. Незважаючи на те що калорійність пива невисока (всього 36 ккал на 100 г), воно дуже швидко всмоктується слизовою шлунку, проникає в печінку і починає гальмувати процеси травлення. У результаті їжа гірше засвоюється, звідси і пивні животики. Щоб уникнути цих наслідків, краще пивом не зловживати, розумна доза – 200 г напою, не більше.       

Відмова від шкідливих звичок

Самими шкідливими напоями є переважно слабоалкогольні, так як людині важко контролювати випиту кількість, заявляють лікарі. У числа найнебезпечніших напоїв увійшли пиво, слабоалкогольні вина, коктейлі, шампанське і лікери. За словами медиків, їх споживання може сприяти виникненню ракових новоутворень. Як стало відомо, в ході дослідження з’ясувалося, що організм людини досить швидко звикає до пива, так як під час вживання хмільного напою в організмі виділяється гормон щастя і ейфорії – дофамін.

      Про шкідливі для здоров’я фактори – про пияцтво і куріння, алкоголізм і наркоманію іноді дуже м’яко і ліберально говорять і пишуть, як про «шкідливі звички». Нікотин же і алкоголь величають «культурними отрутами». Але саме ці «культурні» отрути, приносять безліч лих і страждань – у родинах, у трудових колективах, є соціальним злом для суспільства. Більш того, у результаті шкідливих звичок скорочується тривалість життя, підвищується смертність населення, народжується неповноцінне потомство.

Бажання зберегти міцне здоров’я – важлива соціальна потреба людини, необхідна умова повноцінного життя, високої творчої активності, щастя. Серед факторів, що негативно впливають на здоров’я, велике місце займає паління, шкідливу дію якого відзначають не відразу, а поволі, поступово. Проведені численні опитування населення показали, що багато хто недостатньо знає про шкоду і всі наслідки паління. Пияцтво – це насамперед розбещеність, особиста вада людини: безвільність, небажання вважатися з думкою лікарів, громадськості, з даними науки; це – егоїзм, бездушне відношення до родини, до дітей. Ніяких виправдань немає і не може бути для п’яниць.

Негативний вплив паління і пасивного паління. Тютюновий дим не тільки вдихається курцем, але і надходить у навколишнє повітря. Поза затягуванням він в основному створює умови для пасивного паління. У повітря попадає половина диму плюс той, що видихає курець. Цілком зрозуміло, що таке повітря забруднене нікотином, окисом вуглецю, аміаком, смолами, бензпиреном, радіоактивними речовинами й іншими шкідливими компонентами.У приміщенні, де курять, забруднення повітря може збільшитися в 6 разів. Дівчина, що працює у просоченому сигаретним димом повітрі встановлено, що вона, як би викурює до 20 сигарет щодня. Дружина інтенсивно курящої людини в добу пасивно викурює 10 – 12 сигарет, а його діти – 6 – 7. Слід зазначити, що пасивне паління вкрай шкідливе для людей із хронічними захворюваннями легень і серцево-судинними захворюваннями.

      Існує думка, що паління підсилює працездатність, і багато хто прикриваються цим міфом. У дійсності дуже короткий час нікотин діє збудливо, потім швидко знижує і погіршує працездатність, як фізичну, так і розумову. Під впливом паління знижується гострота зору. Снайпер, що з 100 можливих вибивав 96 очок, після викурювання декількох сигарет вибив тільки 40 очок. Несумісний спорт і паління. Значні фізичні навантаження при тренуваннях, змаганнях збільшують вагу наслідків паління. Серцевий м’яз у спортсмена-курця ослаблений. Під дією нікотину погіршується координація рухів, зменшується їхня точність.

     Споживання різних наркотиків – наркоманія – дійсний бич у багатьох країнах світу. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, наркотики зайняли перше місце серед винуватців передчасної смерті людей і уже визначили серцево-судинні захворювання і злоякісні пухлини. В усьому світі йде вал по наркоманії серед чоловіків і жінок. За ними втягуються в цей вир юнаки, дівчата, підлітки і навіть діти. Небезпечний будь-який наркотик, навіть одноразова його проба. При повторенні проби непомітно, але неминуче з’являється звичка. При відсутності наркотику людина випробує болісний стан – абстиненцію.

     Лікувати наркоманів важко, але і не завжди забезпечений успіх. Терміни лікування залежать від того, протягом якого часу підліток вживав наркотики. Чим довше воно, тим процес лікування довший, складніший.

У чому ж конкретно полягає соціальна небезпека, шкода наркоманії?          

По-перше, наркомани погані працівники, їх працездатність, фізична і розумова, понижена, всі помисли, домінанта пов’язані з наркотиками – де і як його  добути, спожити. По-друге, наркоманія завдає великого матеріального і морального збитку, будучи причиною нещасних випадків на виробництві, в транспорті, в побуті, причиною травматизму і захворюваності, різних правопорушень. По-третє, наркомани створюють нестерпні умови для своєї сім’ї, отруюючи її своєю присутністю, поведінкою, позбавляючи коштів для існування, скоюють важкий злочин по відношенню до потомства. По-четверте, наркомани, деградуючи фізично і морально, є тягарем для суспільства, втягують в цю ваду інших людей, в першу чергу молодь, а потім передчасно гинуть. По-п’яте, вживання наркотичних засобів аморальне. По-шосте, наркологічна хвороба у всіх її видах – соціальне небезпечне психічне захворювання, загрозливе самому майбутньому нації, благополуччю і здоров’ю населення всієї держави. По-сьоме, наркомани входять до групи ризику розповсюдження СНІДу.

1. Відмова від алкоголю допоможе зекономити кошти.
Алкоголь коштує немалі гроші. Тому через систематичне вживання алкогольних напоїв суттєво страждає сімейний бюджет. Спробуйте підрахувати витрати, які ви витрачаєте на алкоголь протягом місяця і ще раз подумайте, можливо, варто наступного місяця витратити ці гроші на важливіші і корисніші речі…

2. Спортсмени рекламують, але не вживають алкоголь.
Із екранів телевізора зірки телебачення, відомі особистості і навіть спортсмени активно пропагують алкоголь. Ви можете подумати, що пиво чи горілка цієї марки настільки смачна, що її полюбляють такі авторитетні у суспільстві люди. Але зауважте, що жоден спортсмен навіть у рекламному ролику не зробив бодай одного ковтка пива!

3. Рак і алкоголь. Алкоголь – фактор, що сприяє появі раку порожнини рота, гортані, стравоходу і печінки. А якщо при цьому людина ще й курить, то ризик захворювання раком підвищується в 15 разів у порівнянні з тими, що не курять. Несприятливий вплив посилюється в тому випадку, якщо в організмі не вистачає солей кальцію, магнію і літію або вони відсутні. Алкоголь ніби відкриває дорогу для проникнення в мозок таких отрут, як важкі метали (олово, ртуть, кадмій, берилій і т. д.). При нестачі в організмі мікроелементів, необхідних для здоров’я в нього проникають метали, справжні отрути.

4. За останнє десятиліття виробництво алкоголю збільшилося в сотні разів. Поряд із цим у десятки разів зросла смертність серед населення. Натомість, виробники алкогольних напоїв всіляко намагаються переконати людей у нешкідливості алкоголю. Але про вплив алкоголю на життя людини свідчать такі факти: 50% аварій, третина самовбивств, 80% смертей від раку порожнини рота та травної системи відбуваються через зловживання алкоголем. Згідно із даними Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я кожен третій на землі вмирає через причини, які пов’язані із вживанням алкоголю.

5. Алкоголь не веселить і не розслабляє. Часто можна почути від людей, які полюбляють випити, що це допомагає їм повеселитися, відпочити, «відірватися на всю катушку». Розваги на сміх відіграють важливу роль у житті людини: забезпечують відпочинок для мозку, допомагають відволіктися від буденних турбот, зміцнюють нервову систему. Але такий позитивний вплив на організм веселіть та сміх мають тоді, коли вони виникають у здорової людини. Надмірна веселість у п’яної людини немає нічого спільного із природною веселістю. П’яна «веселіть» це перша стадія наркозу – стадія збудження, яку спостерігають хірурги, при введенні пацієнтів у стан наркозу за допомогою таких наркотичних засобів, як ефір, хлороформ, морфій. Такий стан збудження нічого спільного із відпочинком не має. Нервова система не відпочиває, а після збудження приходить пригнічення, головний біль, дискомфорт, відсутність бажання працювати.

6. Алкоголь витісняє духовність. Скільки молодих хлопців та дівчат замінили недільну літургію на ранкове похмілля та сон після бурхливого відпочинку в нічних клубах. Християнські цінності під впливом алкоголю витісняється грубістю, хамством. Замість сакраментальної, безкорисливої та чистої любові американський кінематограф пропагуює п’яні сексуальні оргії із випадковими партнерами. На місце честі, совісті та патріотизму приходить байдужість та бажання вирішувати проблеми за посередництвом алкоголю.

7.     Вживання алкоголю – це ознака слабкості.

Нам часто тяжко адаптуватися до життя в оточуючому нас світі, ми не знаходимо собі в ньому місця, вважаємо себе нікому не потрібними. Крім того, під впливом наших комплексів, страхів, почуття власної неповноцінності виникає внутрішній дискомфорт, якого ми намагаємося позбутися за допомогою алкоголю. Внутрішні проблеми та переживання не дозволяють нам розважитися та відпочити без вживання алкоголю. Будь сильним, дивись тверезо на своє життя!

8. Алкоголь – легальний наркотик. Єдина відмінність алкоголю від інших наркотиків – це його легальність. Держава не проти масових продажів алкогольних напоїв, через надходження до бюджету мільйонних акцизних зборів. Для можновладців алкоголь – це джерело великих прибутків, а для звичайних людей – джерело проблем, хворіб, конфліктів і бідності. Найбільше алкоголіків серед найубогіших верств населення.

9. Алкоголь – ворог щасливої сім’ї. Тверезе життя батьків одна із умов народження здорових дітей. На відміну від чоловіків, в яких постійно утворюються нові сперматозоїди, у жінок запас ооцитів, з яких утворюються яйцеклітини, формується в дитинстві, тому ураження алкоголем клітини можуть стати причиною народження неповноцінних дітей  навіть після припинення вживання алкоголю. Дослідження показують, що більшість дітей із розумовою відсталістю мали батьків, які зловживали алкоголем.
Згідно статистики в українському суспільстві частіше випивають чоловіки. Це ще глибше закорінює  матріархат у наших сім’ях, оскільки через нездатність п’яного чоловіка брати відповідальність за сім’ю, чоловічу роль доводиться брати на себе жінці. Як наслідок, чоловік перестає бути чоловіком, а жінка не може почуватися щасливою у непритаманній їй ролі. Тому часто алкоголь стає причиною розлучень. Саме таку причину назвали 31% розлучених жінок і 23% розлучених чоловіків.

Алкоголізм розвивається за такою схемою

Найпершою ознакою переходу пияцтва в алкоголізм є те, що прийом навіть великої, сильно оп’яняючої дози не викликає захисної реакції — блювоти: організм звикає, припиняє нега­тивно реагувати. Другою, суттєвою ознакою, що підтверджує перехід пияцтва в алкоголізм, є втрата контролю за кількістю випитого. Третя ознака алкоголізму—наслідок двох перших—це зміна характеру сп’яніння. З’являється злостивість, агресивність, про­вали в пам’яті, ослаблення чутливості до болю. Перелічені озна­ки відносяться до першої, початкової стадії алкоголізму. Сп’янін­ня супроводжується так званими прогалинами у пам’яті, «зать­мареннями». Людина постійно думає про спиртне, їй здається, що випила недостатньо, вона п’є «про запас», у неї розвиваєть­ся жадібність до алкоголю. Однак вона зберігає визнання своєї провини, уникає розмов про свій потяг до спиртного.

Друга стадія — це вже виражена алкогольна наркоманія, основними ознаками якої є виникнення і встановлення похмільно­го синдрому, що перемежовується, запійний чи постійний ха­рактер пияцтва, поява алкогольних психозів, алкогольне ура­ження внутрішніх органів і нервової системи. Відбувається втрата контролю над собою після першого ж ковтка горілки. Прагнення знайти виправдання своєму пияцтву, опір усім спро­бам позбутися бажання випити. У людини розвиваються заро­зумілість, агресивність. Вона обвинувачує навколишніх у своїх бідах. У неї починаються запої, її друзями стають випадкові люди, з якими розпивається спиртне. Вона змушена піти з постійної роботи, втрачає інтерес до всього, що не стосується вина і горілки.

Третя стадія алкоголізму характеризується тими ж основни­ми симптомами, що і друга, але має деякі особливості. Сп’янін­ня настає від порівняно невеликих доз спиртного, іноді хворий може не пити міцних напоїв і переходить до більш слабкого. Спиртне вживається в невеликих порціях, але часто. Таким чи­ном, алкоголік знаходиться в стані сп’яніння постійно. У нього спостерігається розпад особистості, помутніння пам’яті, плу­таність думки. Людина п’є сурогати алкоголю, технічні рідини, одеколон. У неї розвиваються безпідставні страхи, біла гарячка, інші алкогольні психози.

Біла гарячка — алкогольний психоз, що найчастіше зустрі­чається. Вона виникає звичайно в стані похмілля, коли в п’яниці з’являються безпідставний страх, безсоння, тремтіння рук, кош­мари (погоні, напади та ін.), слухові й зорові галюцинації у ви­гляді шумів, дзвінків, руху тіней. Це провісники білої гарячки. Її симптоми особливо виражені вночі. У хворого з’являються яск­раві переживання страхітливого характеру. Він бачить плазую­чих навколо комах, пацюків, чудовиськ, злодіїв, що нападають на нього, відчуває біль від укусів, ударів, чує погрози. Він бурх­ливо реагує на свої галюцинації, обороняється чи біжить, ряту­ючись від переслідування.  Удень галюцинації трохи загасають, хоча хворий залишається збудженим, у нього трясуться руки, він метушливий і не може спокійно сидіти на одному місці.

Іншою формою психозу є алкогольне марення. Воно вини­кає і після короткочасного пияцтва, але на відміну від білої гарячки не супроводжується галюцинаціями. Однак таких хво­рих переслідують нав’язливі думки. Найчастіше це марення підозрілості, переслідування, ревнощів. П’яниці, наприклад, здається, що проти нього влаштована «змова». Не бачачи виходу із становища, що склалося, він намагається покінчити життя самогубством.

Виявлено форму епілепсії, що обумовлена винятково зловжи­ванням спиртними напоями. Судорожні припадки частіше наста­ють у стані похмілля ί припиняються при втримуванні від спирт­ного. Під час приступу обличчя хворого блідне, він непритомніє і падає. Хворий б’ється головою об підлогу, може одержати різні травми. При так званій малій алкогольній епілепсії справа обме­жується тим, що хворий непритомніє на кілька секунд: раптом припиняє говорити, завмирає, але, не встигнувши впасти, при­ходить до тями.

Вплив алкоголю на організм

Алкогольна інтоксикація супроводжується значни­ми порушеннями функцій внутрішніх органів і систем.

Ураження печінки. При алкогольній інтоксикації перші зміни спостерігаються в печінці, що для алкоголю є органом-мішенню. Спочатку вони функціональні й можуть бути зворотними. При подальшому зловживанні алкоголем виникають уже не­відворотні зміни.

Кров від шлунка і кишечника направляється до печінки. Завдяки знезаражу­ючій діяльності її клітин організм очищується від отрут, ток­синів. При малих концентраціях алкоголь окисляється до вуг­лекислого газу й води. При високій концентрації печінка не справляється зі своєю детоксикаційною функцією, і алкоголь почи­нає вільно надходити в тканини організму. Крім того, токсичні продукти ушкоджують клітини печінки, викликаючи запальні процеси й жирове переродження. Остання стадія при алко­гольних ураженнях печінки — цироз.

Хронічний алкоголізм, заданими ВОЗ, займає четверте місце серед основних причин смертності, при цьому 75 % усіх смер­тельних випадків пов’язано з цирозом печінки.

 

Алкогольні ураження печінки мають три стадії:

Перша — ожиріння печінки (жировий гепатоз) — супровод­жується почуттям тиску в правому підребер’ї, збільшенням печін­ки, поганим самопочуттям, почуттям переповнення шлунка, здут­тям живота.

Друга — алкогольний гепатит (запалення печінки). Захво­рювання протікає латентно, приховано. Хворі найчастіше зазна­ють різноманітних диспепсичних порушень: нудоту, блювоту, печію, відрижку, здуття живота після їжі, понос, зниження апети­ту, почуття тиску чи болю в області правого підребер’я, схуднен­ня, печінка різко збільшена. На більш пізніх стадіях розвивають­ся слабість, зниження працездатності, кровоточивість з носа і ясен, періоди лихоманки чи тривалої субфебрильності з темпе­ратурою 37,2—37,5 ⁰С. Захворювання може діагностуватися з появою симптомів, що вказують на важке ураження печінки: жовтяниці із світлими випорожненнями і темною сечею, свербляч­кою шкіри й ін.

Третя — алкогольний цироз печінки — розвивається при тривалому вживанні алкоголю. Це вкрай важке захворювання з такими клінічними ознаками: набряк, збільшення селезінки, ва­рикозне розширення вен стравоходу, асцит (наявність рідини в черевній порожнині), жирове переродження печінкової тканини, при якому клітини печінки заростають жиром і не виконують своєї функції. Застій жовчі змінює склад крові, у ній підвищується кількість жиру і жовчних пігментів. Зменшується кількість вітамінів, глюкози і білків, що різко знижує працездатність орга­нізму. Цироз печінки супроводжується відмиранням активних пе­чінкових клітин і утворенням на їхньому місці рубцевої тканини. Печінка зморщується, зменшується в розмірі, розвивається го­стре отруєння організму. Смертність від цирозу печінки серед питущих у 9 разів вища, ніж серед непитущих.

 

Ураження порожнини рота. При зловживанні алкоголем ура­жаються й інші внутрішні органи. Спиртні напої впливають на сли­зову оболонку порожнини рота. Притупляються смакові відчуття, розвивається схильність до запалення мигдалин (тонзиліт).

Ураження травної системи. Потрапляючи в шлунок, спир­тне обпалює слизову, що призводить до запалення слизової шлунка (гастрит) і кишечника, виразкової хвороби. Порушуєть­ся секреція, ферментативна і моторна функції шлунково-кишко­вого тракту. Піддаючись частому впливу алкоголю, слизова оболонка посту­пово атрофується і не бере участі в процесах травлення. Тому в алкоголіків поганий апетит і вони мало їдять. Слизова оболонка в них схильна до виникнення поліпів, гастритів, виразок, злоякісних пухлин. Такі ж явища розвиваються в тонкому і товстому кишечни­ку. Уражена слизова виділяє менше ферментів і травного соку, тому утрудняється процес травлення й усмоктування в кров поживних речовин, необхідних для нормальної життєдіяльності організму.

Ураження серцево-судинної системи. Алкоголь і шкідливі продукти його обміну, потрапляючи в загальний кровотік, впли­вають на кров, судини та серце. Руйнуються еритроцити, зни­жується вміст гемоглобіну, знижуються Імунобіологічні властивості крові. Алкоголь впливає на діяльність серця. Склянка пива чи чарка горілки викликають негайне прискорення серцебиття до 100 і більше ударів на хвилину. Паузи між скороченнями серцевого м’яза, необхідні для відпочинку, зменшуються. Це призводить до дистрофічних змін м’язових волокон, між якими з’являється прошарок жиру. Серце розширюється, стає мля­вим. У медицині є спеціальний термін — пивне, або бичаче, серце. Розширене, ожиріле серце алкоголіка працює погано, не забезпечуючи нормального кровообігу. У дітей і підлітків ті ж симптоми порушень діяльності серця, однак виявляються вони навіть при прийомі незначних доз ал­коголю, більш яскраво виражені, швидше формуються і можуть стати причиною раптової смерті. Ураження серця частіше поєднується з клінічними ознаками алкогольного ураження підшлункової залози, печінки й інших органів.

Алкоголь впливає на судини, руйнуючи внутрішню оболонку, роз­вивається атеросклероз. У тих, хто зловживає спиртними напоями, частіше і раніше, ніж у непитущих, уражаються судини головного мозку і судини серця. Особливо глибокі порушен­ня відбуваються в капілярах. Алкоголь змінює їх проникність, що призводить до кисневої недостатності. Ар­терії втрачають еластичність, стають тендітними, можливі внутрішні крововиливи. Навіть на ранніх стадіях захворювання в алкоголіків спостері­гається вегето-судинна дистонія, підвищення чи зниження ар­теріального тиску.

Алкоголь підвищує зсідання крові, внаслідок чого в коронарних артеріях може утворитися тромб, який заку­порює їх просвіт і призводить до інфаркту міокарда. Це супровод­жується тривалими болями в області серця, порушеннями рит­му і недостатністю серцевої діяльності. Приблизно кожен деся­тий інфаркт розвивається після вживання спиртних напоїв. Самі інфаркти, що розвиваються на тлі алкогольної інтоксикації, у два рази частіше ускладнюються серцевим больовим шоком, у півтора рази — набряком легень.

Унаслідок порушення діяльності серцево-судинної системи з’являються набряки, болі в області серця, розвивається за­дишка. Найменше фізичне напруження викликає стомлення, і хворі не здатні не тільки до фізичної роботи, але і не можуть навіть піднятися сходами.

Хронічні й гострі захворювання органів дихання бувають в осіб, що вживають спиртне і страждають алкоголізмом, значно частіше, ніж у людей, які не зловживають алкоголем. Наприклад, запалення легень, хронічні бронхіти, емфізема легень у хворих на алкоголізм спостерігаються в 2—4 рази часті­ше. Гострі пневмонії протікають особливо тяжко. У патологічний процес втягуються значні ділянки легені. Часті ускладнення у вигляді нагноєння, поява рідини в плевральній порожнині, ви­ключення ділянки легенів з акту дихання. Подібні особливості гострих пневмоній мають у своїй основі глибокі органічні та фун­кціональні зміни в легенях, а також імунологічні порушення, вла­стиві людям, які зловживають алкоголем.

Часте ураження органів дихання при алкоголізмі пов’язане з наркотичною дією алкоголю: сповільнюється дихання і змен­шується об’єм повітря, що надходить у легені. Пари алкоголю, що виділяються легенями, токсично впливають на їхню тканину і верхні дихальні шляхи. Особливо страждають при цьому альвеоли, у яких відбувається газообмін. Тканина їх під дією парів алкоголю втрачає еластичність, розширюється, на внутрішній поверхні відбувається надлишкове виділення слизу, що викликає кашель.

Голос в алкоголіків грубий, сиплий, зі своєрідним тембром, оскільки від парів спирту запалюються голосові зв’язки, вони товщають і ущільнюються.

Від вживання алкоголю уражаються і нирки. Початкове за­палення, викликане алкоголем, надалі змінюється зморщуван­ням нирок, їх функції порушуються, і в результаті — отруєння організму. Вплив алкоголю на нирки спричиняє виснаження їх клітин, розвиток гострої ниркової недостатності. Частішають хвороби сечовивідних шляхів. У більшості хворих на алкоголізм пору­шується видільна функція нирок, що проявляється у вигляді на­бряків кінцівок і обличчя.

Алкоголізм сприяє активації туберкульозу в затихлих вогнищах, що локалізуються в легенях чи внутрішньогрудних лімфатичних вузлах. За даними вітчизняних і закордонних до­слідників, у міру зниження загальної захворюваності туберкульо­зом ним усе частіше хворіють алкоголіки.

Надання першої допомоги при алкогольному отруєнні. Прийом великої кількості токсичних речовин, що містяться в алкоголі, може призвести до смерті. Смертельна доза, наприклад, етилового спирту становить 8 г на 1 кг маси тіла. При сильному алкогольному сп’янінні людина засинає, а потім, не пробуджуючись, впадає в непритомний стан. Часто відбувається мимовільне сечовипускання і блювота. Дихання стає важким і неритмічним. Особа, що отруїлася, стає блідою, синіють губи, звужуються зіниці. Смерть настає при паралічі центру дихання.

Насамперед необхідно забезпечити вільний доступ свіжого повітря, якщо людина знаходиться в приміщенні. Застосувати промивання шлунка в невеликих кількостях з наступним викли­канням блювоти. Якщо той, хто отруївся, знаходиться у свідомості, варто напоїти його міцною і гарячою кавою. При зупинці дихання застосовують штучне дихання. У такому випадку необ­хідна кваліфікована медична допомога.

НАРКОМАНІЯ І ТОКСИКОМАНІЯ

 

Наркоманія – хвороба, яка виникає внаслідок систематичного вживання речовин, що включені до переліку наркотиків, проявами якої є залежність від цих речовин – психічна та фізична.

Токсикоманією називають хворобу, яка характеризується подібною до наркоманії психічною та фізичною залежністю від речовин, які не включені до переліку наркотиків.

Наркотик – речовина, зловживання якою, беручи до уваги соціальну небезпеку, визнане таким внаслідок його властивості при одноразовому вживанні викликати приємний психічний стан, а при систематичному – психічну та фізичну залежність.

Офіційним визнанням речовини наркотичною є її включення до переліку наркотиків наказом міністра охорони здоров’я. Цей перелік складають на основі міжнародних конвенцій про наркотики та психотропні речовини. Психоактивна токсична речовина може мати такі ж властивості, що й наркотик, але її соціальна небезпека не така висока. Деякі речовини за різних часів то відносили до наркотиків, то не вважали їх такими, наприклад барбаміл, ефедрин.

Етіопатогенез.

Наркоманії та токсикоманії є поліетіологічними захворюваннями, у виникненні яких мають значення численні фактори:

соціальні (доступність наркотика, “мода”, вплив однолітків, традиції);

особистісно-психологічні, яким у останній час надається вирішальна роль (акцентуації характеру і розлади особистості, привабливість дії, гедоністична орєнтація, під якою розуміють прагнення до отримання задоволення);

біологічні (вік дебютної наркотизації, початкова толерантність, спадковість, органічні ураження головного мозку та печінки).

Але найважлившим фактором є тип речовини, яку вживають. Механізми наркотичного ефекту та залежності від психоактивних речовин здебільшого невідомі. В останні десятиріччя вивчається дія наркотиків на структури та функції синапсів, досліджуються порушення обміну ацетилхоліну та інших нейромедіаторів у ЦНС, а також проводяться пошуки шляхів лікування наркоманій за допомогою впливу на нейромедіаторні системи.

Важливим у вивченні патогенезу наркоманій стало відкриття у середині 50-х років Olds і Milner ефекту самостимулювання, яке дало змогу припустити, що наркотизація створює позитивну мотивацію, визначаючи потребу у постійному підкріпленні та повторюванні.

Класифікація психоактивних речовин (ВООЗ):

1.     Опіати (опіоіди).

2.     Депресанти: седативні, снодійні, транквілізатори.

3.     Стимулятори: кокаїн, амфетамін, кофеїн, кат (рослина, містить речовину, подібну до ефедрину).

4.     Галюциногени: ЛСД, мескалін, циклодол, атропін.

5.     Інші речовини: канабіс (конопля, гашиш), інгалянти, кава, бетель (рослини, ростуть в Океанії), фенциклідин.

На Україні найбільш розповсюдженим є незаконний обіг опіатів.

Основними синдромами, які зустрічаються у клініці наркоманій і токсикоманій, є:

1.     Синдром зміненої реактивності:

а) зміна форми вживання – систематичне вживання психоактивної речовини без значних перерв.
б) Зміна толерантності – людина з наркотичною залежністю здатна сприйняти більші його дози, ніж здорова. З часом виникає потреба підвищувати дозу психоактивної речовини для досягнення бажаного ефекту. Толерантність на висоті хвороби різна для рзних психоактивних речовин. Так, при барбітуровій токсикоманії вона збільшується у 5-10 разів, а при опійній наркоманії – у 100-200 разів. Існує також т.з. поведінкова толерантність, тобто людина, яка тривалий час вживає наркотик, здатна маскувати стан наркотичного сп’яніння.
в) Зникнення захисних реакцій на передозування (мітридатизм) – у людей з наркотичною залежністю реакції організму на передозування (свербіж, нудота, блювота, профузний піт, гіперемія обличчя) виражені слабо або зовсім відсутні. Небезпечне для життя отруєння може супроводжуватись мізерними клінічними проявами.
г) Зміна форми сп’яніння – при сформованій наркоманії змінюється дія наркотика на організм. Якщо на здорову людину морфін діє седативно, то у хворого на опійну наркоманію він викликає стимулюючий ефект. Така ж картина спостергається і при барбітуровій токсикоманії.  

2. Синдром психічної залежності:
а) психічний потяг – виявляється у постійних думках по наркотик, піднесеному настрої перед вживанням, роздратованості та незадоволеності при відсутності наркотика.
б) Здатність до досягнення психічного комфорту в стані інтоксикації – витікає з наявності психічного потягу. Так, якщо здорова людина радіє з різних приводів у житті, то наркоман – лише від вживання наркотика. Лише у стані ін токсикації він ві дчуває прилив сил, підвищення працездатності, зникнення турбот і тривог. Слід відзначити, що ризик розвитку наркоманій є високим у людей з емоційною неврівноваженістю, незадоволених собою і своїм соціальним становищем.

3. Синдром фізичної залежності:
а) Компульсивний потяг – нездоланне прагнення до наркотизації, яке сягає інтенсивності ві тальних потягів, таких як голод, спрага. Він визначає настрій хворого, диктує його поведінку, усуває самоконтроль. Компульсивний потяг, на відміну від психічного, супроводжується вегетативними розладами: розширення зіниць, гіпергідроз, сухість у роті,
тремор. Цей потяг є показником фізичної потреби у прийомі дози наркотика.
б) Здатність до досягнення фізичного комфорту в стані інтоксикації – при сформованій фізичній залежності хворий переконаний, що відчуття комфорту можливе тільки у стані ін токсикації. Без цього він не може зосередитись, працездатність різко знижена, самопочуття вкрай погане, і тільки наступна доза наркотика здатна усунути ці симптоми.
в) Абстинентний синдром (синдром відміни) – найбільш яскравий прояв фізичної залежності. Це сукупність соматичних, нейро-вегетативних та психічних порушень, що виникає після припинення наркотизації за умов наркотичної залежності. Загальні ознаки абстинентного синдрому (АС) однакові для рзних форм наркоманій – в його клініці переважають симптоми психічних та нейро-вегетативних розладів; визначеність цих проявів залежить від тривалості захворювання (у наркоманів зі стажем прояви АС менш виражені, але їх загальний стан значно тяжчий); психопатологічна симптоматика містить у собі особливості індивідуальності хворого; симптоми АС полегшуються або зникають при вживанні дози наркотика. Слід відзначити, що хворі суб’єктивно дуже важко переносять прояви
абстиненції, але об’єктивно їх стан не такий тяжкий. Тому не слід звертати зайвої уваги на примхи хворих у даному стані, єдине, про що слід пам’ятати – це можливість загострення супутніх захворювань.

4. Синдром психотоксичної дії наркотика:
а) Зміни психічної діяльності при одноразовому вживанні наркотичної речовини.
б) Зміни особистості при тривалому вживанні.

5. Синдром зміни сомато-неврологічних функцій: складається з різноманітних сомато-вегетативних та неврологічних порушень.

Перебіг наркоманій. В перебігу наркоманій та токсикоманій виділяють наступні стадії:

1.                      Стадія донозологічного вживання наркотиків. В літературі існує багато термінів, які означають вживання наркотиків без залежності від них: наркотизм, епізодичне вживання, аддиктивна поведінка, проблемне вживання, зловживання. Такий діагноз ставлять у тих випадках, коли внаслідок вживання наркотиків у пацієнта виникають проблеми на роботі, у навчанні, сім’ї; в ситуаціях, коли таке вживання заборонене (за кермом автомобіля), або призвело до неприємностей із законом чи до втрати здоров’я. Обов’язковою умовою при цьому є відсутність залежності.

2.                      Стадія психічної залежності (І стадія наркоманії) характеризується появою синдрому психічної залежності. Пригнічуються захисні реакції на передозування, відзначається підвищення толерантності, з’являється соціальна дезадаптація, яка більш виражена у підлітків.

3.                      Для стадії фізичної залежності (ІІ стадія наркоманії) характерне формування синдрому фізичної залежності, ознаки хронічної інтоксикації, зміна картини сп’яніння, висока толерантність, зростаюча соціальна дезадаптація та анозогнозія (відсутність усвідомлення власного хворобливого стану). На І-ІІ стадіях анозогнозія обумовлена переважно соціально-психологічними факторами. В цей час, особливо у підлітків і акцентуйованих та психопатичних особистостей, анозогнозія характеризується переоцінкою вживання наркотиків (прагнення виділитися у компанії), у подальшому вона має характер психологічного захисту (виправдовування вживання наркотиків, впевненість, що
багато людей також вживає наркотичні речовини), і лише на ІІІ стадії захворювання причиною анозогнозії є розвинута енцефалопатія.

4.                      Стадія енцефалопатії (ІІІ стадія наркоманії) характеризуєтся зміною форми сп’яніння (замість ейфорічного та стимулюючого наркотик справляє нормалізуючий ефект), спадом толерантності, затяжним АС, ознаками хронічної інтоксикації та кахексії, апатією, наявністю ознак органічного ураження ЦНС. Ця стадія зустрічається не часто, тому що більшість наркоманів до неї не доживають.

Клінічна картина

Опійна наркоманія. Для наркотизації використовують виготовлений у домашніх умовах екстракт із висушених головок опійного маку (“ширку”). 1 мл цього екстракту відповідає приблизно 10-60 мл 1% розчину морфіну. Опійний мак містить ряд алкалоїдів – морфін, кодеїн, – а шляхом специфічної хімічної обробки з нього отримують синтетичні опіати: промедол, омнопон, героїн та інші. За хімічною структурою ці препарати відносять до фенантренів.

Механізм дії опіатів полягає у наступному. В організмі людини було виявлено опіатні рецептори (мю, гама, дельта, капа та сигма), які знаходяться у ЦНС, ШКТ, кровотворній та імунній системі. Препарати групи морфіну стимулюють тільки мю-рецептори, що викликає наркотичний ефект. При стимуляції ін ших рецепторів ейфорія не виникає, але спостерігається анальгезія, пригнічення дихання та інші ефекти, властиві для опіатів.
         У клінічній картині опійного сп’яніння виділяють чотири фази. Перша фаза з’являється за декілька секунд після внутрішньовенного введення препарату (не спостергається при інших способах вживання) і триває до п’яти хвилин. Виникає відчуття тепла, приємного поколювання, яке піднімається від спини угору і сприймається суб’єктивно як дуже приємне. Людина відчуває радість, “прозріння”, голова стає легкою, все довкола стає яскравим. Мовою наркоманів це відчуття називається “прихід”. З часом це відчуття слабшає, а потім зовсім зникає. Друга фаза починається з відчуття спокою, млявості, малорухливості, тепла. Зникає будь-яке хвилювання, пов’язане з проблемами, хворий сповнюється мрій. На другій стадії наркоманії зникає відчуття “кайфу”, зростає активність, з’являється бажання рухатись, спілкуватись, щось робити. Тривалість цієї фази – від двох до шести годин. Третя фаза проявляється поверхневим, уривчастим сном тривалістю дві-три години. Четверта фаза – фаза післядії, є непостійною. Відзначається поганим самопочуттям, головним болем, немотивованою рухливістю, може спостерігатись нудота, блювання.

В стані наркотичного сп’яніння виділяють такі порушення: соматичні (блідість шкіри, сухість слизових оболонок, брадикардія, зниження АТ, пригнічення дихання); неврологічні (різкий міоз із відсутністю реакції на світло, швидкою мовою, змазаною на висоті інтоксикації); психічні (явища образного ментизму, прискорення мислення, зміни настрою). При передозуванні швидко наростають сонливість та оглушеність, що переходять у сопор або кому. Смерть настає від асфіксії в результаті паралічу дихального центру. Перебіг опійної наркоманії має злоякісний характер: фізична залежність формується протягом 1-2 місяців, толерантність швидко зростає. Коли таким хворим не вдається отримати наркотик, протягом першої доби у них виникають виражені афективні розлади (напруження, дратівливість, схильність до бурхливих реакцій з незначних причин), можуть спостерігатися суїцидальні спроби, спрямовані на те, щоб спонукати родичів дати гроші на придбання чергової дози наркотика. Характерні безсоння, зниження апетиту, різні вегетативні розлади.

При другій стадії опійної наркоманії спостергається більш виражений абстинентний синдром (АС). Його ознаки виникають через 6-8 годин після останньої ін’єкції. Виникає дискомфорт, тривожність, дисфоричність, нездоланне бажання вжити наркотик.

Ознаки АС наростають лавиноподібно і досягають максимуму до кінця другої доби: нежить, спастичні болі у животі, зубний біль, тахікардія при нормальному АТ, сльозо- та слинотеча, нудота, блювота, пронос, втрата ваги. Характерні м’язові болі, болі у суглобах, пропасниця, анорексія, м’язовий тремор. У неврологічному статусі – м’язова гіпертонія, посилення сухожильних та періостальних рефлексів, лабільність черевних рефлексів, позитивний симптом Марінеску-Радовичі. Зовнішній вигляд хворих під час гострого нападу АС змучений, обличчя бліде, риси обличчя загострені, очі запалі. Тривалість гострого періоду становить приблизно 10 діб, надалі симптоматика згладжується і проходить навіть без лікування, болі у м’язах починають зменшуватись на п’ятий-шостий день, апетит відновлюється першим, часто з’являється булімія, характерні довготривалі порушення сну.

На цій стадії відзначається зміна картини сп’яніння. Спостерігається згладжування або повна відсутність початкової вегетативної реакції на внутршньовенне введення наркотика (“приходу”), але вона може з’являтися знову при використанні різних домішок. Не спостергається виразного “кайфу” з лінивим задоволенням та малорухливістю. У хворого зростає активність, з’являється потяг до спілкування та домашньої праці.

Ознаки хронічної інтоксикації з’являються рано і є дуже помітними. Розвивається виснаження, волосся та нігті стають ламкими, шкіра незвично блідою з жовтушним відтінком. Хворі мають вигляд значно старший свого віку, зуби стають крихкими та випадають, розвивається гіпохромна анемія, порушення зору. Дуже тяжко переноситься навіть незначний холод. Різко знижується знижується лібідо, виникають порушення ерекції, еякуляції, оргазму. Характерне різке зниження працездатності, втрата цікавості до звичних справ, порушення психічних функцій, що потребують певних розумових зусиль.

До третьої стадії опійної наркоманії доживають одиничні хворі. Відбувається зниження толерантності, зникає стимулююча дія наркотика – хворі вводять його для того, щоб уникнути абстинентного синдрому. Після перенесеного АС вже не відбувається нормалізація стану.

Гашишна наркоманія

Це – найпоширеніша форма наркоманії, але на жаль, у літературі існує багато досить суперечливих думок з її приводу. В Україні поширене зловживання препаратами дикоростучої коноплі. Використовуються висушені квітучі верхівки жіночих рослин, висушене листя, пилок. Поширені назви наркотика – “ганжа”, “онаша”, “драп”, “трава”, “план”. Діючою речовиною є 9-дельта-тетрагідроканабінол. Існує його синтетичний варіант, який має більшу активність у порівнянні з природним. Гашиш, як правило, палять, рідше вживають усередину у вигляді відварів, або додаючи як приправу до їжі.

Дія канабіноїдів більше за інші психоактивні речовини залежить від психологічної установки на очікуваний ефект. Перша фаза дії виникає через 3-10 хвилин після вживання наркотика. Характеризується підозрілістю та тривожністю, передчуттям чогось неприємного (на слензі це називають “выпасть на измену”, “высадиться”). Тривалість цієї фази 5-10 хвилин. Часто вона відсутня, або хворі амнезують цей епізод страху.

Друга фаза настає через 8-20 хвилин після паління, з’являється відчуття легкості, розслаблення, благодушності. Виникають рзномантні розлади сприйняття – змінюється відчуття простору, освітленості, розміру об’єктів, кольорів, інтенсивності та характеру звуку, смаку, реальність може сприйматися дискретно у вигляді низки кадрів. Мислення пов’язане з емоційними переживаннями, сповільнене за темпом. Відзначається підвищення переключення уваги. Поступово порушується свідомість. Характерною є заразність емоцій у компанії паліїв: стан одного (веселість, розгубленість, страх) передається без слів іншим.

Третя фаза дії гашишу являє собою психотичний стан зі сплутаністю та маренням. Мислення набуває рис розірваності. Нерідко з’являються галюцинації. Характерними є нав’язливі імітації реакцій оточуючих: хворий сміється, коли хтось сміється, але не відчуває при цьому радості. Можливе виникнення ехолалій та ехопраксій. З’являються наступні сомато-вегетативні прояви: зіниці розширюються, обличчя та склери червоніють, відзначається сухість слизових оболонок, може з’явитися тремор кінцівок, парастезії. Підвищується АТ та частішає пульс. Порушується координація, виникає підвищення сухожильних рефлексів, латеральний ністагм, спрага, посилюється апетит і лібідо.

Четверта фаза – фаза виходу. Збудження спадає до гіпоергії, з’являється млявість, слабкість, знижується АТ. Хворі починають багато їсти (“пробивает на хавку”). Потім настає тривалий, але неспокійний сон. Після пробудження хвор також багато п’ють та їдять. При передозуванні спостергається різке розширення зіниць, відсутність їх реакції на світло, гіперемія обличчя, помітна сухість губ та слизової оболонки носу, голос хриплий, тахікардія до 120-130 поштовхів за хвилину, АТ пі двищений, координація різко порушується, виникає гіперрефлексія. Можливе виключення свідомості від оглушення до коми, психотичні форми (делірій, галюцинаторна сплутаність, аменція).

Слід зазначити, що можливість розвитку гашишної наркоманії визнається далеко не всіма вченими.

5.                      Для хворих на цей різновид наркоманії характерною є психічна залежність, тоді як фізична залежність від канабіноїдів досить незначна. Формування залежності відбувається тривалий час, протягом декількох років регулярного паління. Потяг формується за типом звички, а не емоційного закріплення, як у випадках опійної, барбітурової та стимуляторної наркоманій.

Перша стадія гашишної наркоманії характеризується зникненням симптомів, які зазвичай присутні спочатку (афективні реакції), на фазі виходу стає коротшим або зовсім зникає сон, знижується інтенсивність проявів ін токсикації. Без наркотика хворий стає неспокійним, відчуває психологічний дискомфорт. Тривалість цієї стадії ві д двох до п’яти років. На другій стадії змінюється форма сп’яніння – зникають перша та четверта фази, немає порушень свідомості. Значно скорочується тривалість дії наркотика, тому хворий змушений палити багаторазово для підтримування ефекту. Може розвитися незначний компульсивний потяг до наркотика. Абстинентний синдром з’являється через 4-5 годин після останньої цигарки: з’являються мідріаз, позіхання, млявість, слабкість, дисфорії, зникає апетит, сон. Наприкінці першої доби ці прояви посилюються, до них додається тремор, підвищення АТ, гіперемія обличчя, слино- та сльозотеча. На другий день з’являються сенестопатичні скарги (відчуття важкості і стиснення у грудній клітині, парастезії). Хворі неспокійні, вередливі. Тривалість абстинентного синдрому – три-чотири тижні. На третю-п’яту добу можливий розвиток абстинентного психозу. Третя стадія розвивається протягом декількох десятків років постійної наркотизації. Такі спостереження одиничні. На цій стадії з’являється компульсивний потяг до вживання наркотику, стимулююча дія наркотика змінюється тонізуючою, абстинентний синдром має затяжний характер. Розвивається психоорганічний синдром.

Деякі автори до розладів, що пов’язані із вживанням гашишу, відносять значну психопатизацію, розвиток енцефалопатії, зміни особистості за апато-абулічним типом, виникнення міокардіодістрофій, пухлин верхніх дихальних шляхів, ангіопатію сітківки.

Наркоманії, спричинені вживанням стимуляторів

До групи стимуляторів відносять психоактивні речовини, що здатні викликати незвичайний душевний пі дйом, прагнення до діяльності, уникнення відчуття втомленості, створювати відчуття бадьорості, незвичної ясності розуму та легкості рухів, впевненості у своїх силах. Представниками цієї групи є амфетамін, ефедрин, первентин, кокаїн, кофеїн, екстазі та ін. В Україні досить розповсюджена первентинова (ефедринова) наркоманія, так як наркотичний засіб (“винт”) досить легко отримати у домашніх умовах і він має невелику вартість. При пероральному прийомі препарату через десять-п’ятнадцять хвилин розвивається ейфорія зі своєрідними психосенсорними порушеннями: з’являється незвичайна легкість у тілі, фарби здаються більш яскравими, характерні ві дчуття власної доброти та любові до людей, чіткості думок. При внутрішньовенному введенні симптоматика розвивається значно швидше. Перша фаза сп’яніння (“приход”) проявляється через легкий озноб з відчуттям поколювання в руках та ногах, хворим здається, що волосся “стає сторчма”, “починає рости”. Друга фаза починається через 10-20 хвилин. Виникає підвищений настрій, душевний підйом із посиленою активністю, прагнення до спілкування та непосидючість сягають ступеня несамовитості, хворі говорять безперервно, перескакуючи з однієї теми на іншу та повторюючись, стають нав’язливими. При цьому вони посилено жестикулюють, міміка може змінюватись до гримас. У висловлюваннях переважають ідеї величності, хвастливість, впевненість у можливості виконати навіть нездійсненні плани. Це може супроводжуватись достатньо продуктивною діяльністю (вірші, малюнки). Іноді підсилюється статевий потяг, наростає сексуальне збудження. Із неврологічних порушень відмічаються мідріаз з ослабленням зіничного рефлексу, спонтанний ністагм та численна мікросимптоматика. Формування первентинової наркоманії відбувається досить швидко (особливо за умов внутрішньовенного введення).

Ознаки психічної залежності виявляються вже після 2-3 ін’єкцій, виникає нестримне бажання знову відчути сп’яніння. З часом при виході із стану сп’яніння виникають тяжкі постінтоксикаційні стани: стискаючі болі у спині та серці, затримка сечі, напади ознобу, які чергуються з профузним потовиділенням; сон стає неспокійним, з частими пробудженнями, жахливими сновидіннями, розвивається гіперакузія та світлобоязнь. Через 1-2 доби цей стан змінюється на астенію та сонливість. Досить швидко формується компульсивний потяг, який особливо виражений при виході із стану первентинового сп’яніння. Вживання стає періодичним: хворий постійно використовує наркотик від 2 до 5 діб, не спить, не їсть, доводячи себе до повного знесилення. На цей момент практично зникає потяг до наркотика, настає стан різкої астенії з тяжким безсонням, запамороченням. Через 6-12 годин хворі засинають, а після прокинення відчувають звірячий апетит. Через кілька днів потяг до вживання первентину виникає з новою силою, і цикл повторюється. З розвитком наркоманії проміжки між циклами скорочуються з 5-10 до 2-3 діб.

Підвищення толерантності проявляється збільшенням частоти вживання протягом дня. Оскільки разова доза рідко збільшується більше ніж в 2 рази, введення препарату йдуть одне за одним кожні 2-4 години, і добова доза психоактивної речоовини збільшується з 2-3 мл до 30-80 мл. Абстинентний синдром характеризується насамперед тяжкою дисфорією. Сонливість чергується з підвищеною рухливістю, спостерігається тремор, фібрилярні подригування м’язів обличчя та язика. Може виникати спонтанний ністагм. Часто відзначається стійкий червоний дермографізм і сальність обличчя. АТ коливається, має місце схильність до колаптоїдних реакцій. Відчувається загальна розбитість, спостерігаються головні болі. Тривалість АС становить 1-2 тижні.

Соціальна деградація виникає дуже швидко. Втрачаються попередні інтереси, хворі залишають роботу та навчання. Хворі поступово стають байдужими до оточуючих, але не виносять критики у свій адрес. З’являється нездатність до будь-якої праці.

Соматичні порушення проявляются міокардіодистрофією, хронічним гастритом, спастичним ентероколітом. При вживанні неякісного наркотичного засобу, у якому перевищений вміст марганцю та фосфору (вони використовуються в процесі хімічної обробки сировини), спостерігаються специфічні ознаки інтоксикації: хореоформні гіперкінези, парез м’якого піднебіння (характерна гугнявість мови), язика, м‘язів обличчя. При сформованій наркоманії розвивається психоорганічний синдром.

При наркоманіях, викликаних вживанням первентину та амфетаміну, можливий розвиток специфічних психозів, які можна поділити на 2 групи:

1.     психози, що виникли при одноразовому або короткочасному вживанні психостимуляторів;

2.     психози на тлі залежності від психостимуляторів.

Психози першої групи виникають, як правило, при вживанні великих доз. Частіше вони перебігають по типу гострого параноїду, який виникає миттєво. З’являються страх, тривога, підозрілість, у хворих виникає відчуття, що вони “все розуміють”, здогадуються про недоброзичливі плани оточуючих щодо них, хворі активно висловлюють маячні ідеї відношення та переслідування, афективні розлади можуть проявлятись гнівом та агресією. На висоті параноїду можуть траплятися випадки слухових галюцинацій. Тривалість психозу становить 1-2 доби, він має доброякісний перебіг.

При сформованій залежності найбільш часто розвивається галюцинаторно-параноїдний синдром. Як правило, на фоні боязкого настрою, роздратованості та подавленості, з’являються маячні ідеї відношення та переслідування. Хворі вважають, що за ними слідкують, їх намагаються знищити. Ці ідеї супроводжуються та підтримуються виразною галюцинаторною симптоматикою. Частіше це слухові галюцинації, пов’язані за тематикою з маячними ідеями. Галюцинаторно-параноїдний синдром розвивається на тлі ясної або звуженої свідомості. У руховій сфері можуть спостерігатися явища як збудження, так і загальмованості аж до ступору. Існують варіанти перебігу психозу із значними порушеннями мислення (обрив думок, “зробленість” переживань, резонерство, розірваність та ін.

Зловживання кофеїном супроводжується надмірним споживанням напоїв, які його містять – чаю та кави. Кофеїн полегшує виникнення асоціацій, процеси запам’ятовування. Підвищується настрій, посилюється рухова активність, можливе як безсоння, так і сонливість, що певною мірою залежить від настрою людини. Більш виразно кофеїн діє на стомлену людину. У малих дозах кофеїн здатний потенціювати дію психотропних засобів.

Виникнення кофеїнової залежності є досить суперечливим фактом. При вживанні кави та чаю у звичайній кі лькості залежність не утворюється. Ті, у кого спостерігається кофеїнова залежність, зловживають “чифіром”, що містить більше 1 г кофеїну. В цих випадках залежність формується протягом 1-2 років.

Картина інтоксикації кофеїном має деякі особливості. Крім вказаних вище ознак, спостерігається хвилеподібний перебіг інтоксикації – періоди підйому настрою тривалістю 1-2 години змінюються такими ж за тривалістю періодами знесиленості. Тривалість інтоксикації становить від 2 до 8 годин. Характерна низка вегетативних симптомів: тахікардія, екстрасистолії, підвищення АТ, болі в епігастрії, відчуття голоду, іноді блювота, підвищення діурезу. При тривалому зловживанні “чифіром” змінюється картина інтоксикації: знижується його стимулююча дія та виразність соматичних ефектів. Хвороба набуває ознак психопатії збудливого кола. До зловживання кофеїном часто вдаються люди із залежністю від ін ших психоактивних речовин, вживаючи “чифір”, як правило, у стані абстиненції.

Кокаїнова наркоманія є досить розповсюдженим явищем у США, країнах Південної Америки (“батьківщини” кокаїну) та Західної Європи. В Україні ж випадки зловживання кокаїном набагато рідкісніші, що зумовлено високою ціною цього наркотика. Кокаїн вживають у наступних формах:

1.     жування листя коки (Erythroxylon coca) – традиційний спосіб для населення Південної Америки. У листі міститься 0,5-1,5% кокаїну і при жуванні відзначається лише тонізуюча дія. Шкідливих наслідків жування коки не описано.

2.     Паління пасти коки, яка містить 40-90% кокаїну сульфату.

3.     Вдихання порошку кокаїну гідрохлориду, або внутрішньовенне його введення.

4.     Паління кристалів вільної основи кокаїну гідрохлориду (“крек”), або внутрішньовенне його введення.

За своїми властивостями кокаїн є найсильнішим з усіх відомих психостимуляторів, інтенсивність психостимулюючої дії якого у декілька тисяч разів перевищує інтенсивність дії ін ших препаратів, але цей ефект триває лише декілька секунд. При палінні пасти коки ейфорія швидко змінюється значною тривогою, страхом, апатією, депресією, дисфорією, які можуть бути усунені черговим палінням. При використанні “креку” та вдиханні кокаїну гідрохлориду ефект, крім ейфорії, проявляється переоцінкою своїх можливостей, збудливістю, балакучістю, підвищенням лібідо, маяченням та галюцинаціями.

У стані кокаїнової інтоксикації відмічаються сухість у роті, гіпергідроз, тремор, судоми у м’язах, позиви до дефекації. У психічній сфері відзначається апатія, порушення пам’яті та уваги, тривога, ілюзії та галюцинації, суїцидальні думки, імпульсивність.

При передозуванні кокаїном можливе виникнення серцевих аритмій, гострої серцевої недостатності, пригнічення активності дихального центру при вживанні з іншими психоактивними речовинами. Кокаїнова абстиненція проявляється тяжкою дисфорією, афективними нападами, руховим збудженням, періодами чергування сонливості та безсоння. Можливе виникнення маячних ідей та суїцидальних тенденцій. Соматичні прояви незначні.

Токсикоманії, викликані вживанням снодійних засобів

Зустрічаються не так часто, як вищезгадані форми наркоманій, але за своїми наслідками є значно важчими. Найчастше зловживають засобами короткої дії (барбаміл, бромурал, ноксирон, нітразепам). Наркотичне сп’яніння виникає при прийомі подвійної чи потрійної дози. Необхідною умовою є наявність установки на отримання ейфорічного ефекту – випадково прийнята речовина викликає сонливість. Перша фаза виникає відразу після внутрішньовенного введення (при пероральному прийомі – лише у “початківців”). У хворого “все пливе перед очима”, він відчуває “м’який удар по голові”, мають місце акоазми та фотопсії. Ці відчуття суб’єктивно приємні. Характерне розширення зіниць, гіперемія верхньої половини тулуба, різка м’язова слабкість. У другій фазі підвищується моторна активність. Хворі відчувають немотивовану радість, гіпербулічні потяги. Їх рухи невпорядковані, хоча суб’єктивно вони вважають, що їх дії носять цілеспрямований характер. Увага вкрай розсіяна, відзначається значна емоційна лабільність, дисфорічні прояви. Виникають значні неврологічні дисфункції: латеральний ністагм, диплопія, дизартрія, дизметрія, порушення координації, послаблення рефлексів. АТ знижений, пульс уповільнений, посилене потовиділення. Такий стан триває 2-3 години. Третя фаза характеризується глибоким сном. У четвертій фазі спостерігається в’ялість, нездатність до концентрації уваги, почуття розбитості. Виникає головний біль, нудота, блювота. При передозуванні відсутня друга фаза, настає нерухомість, глибокий сон, дихання Чейн-Стокса, гіпотермія. Смерть настає при розвитку паралічу дихального центру.

Фізична залежність від снодійних засобів формується досить швидко – за 3-4 місяці. Абстинентний синдром розвивається протягом перших діб після останнього вживання токсичної речовини. Виникають рзномантні вегетативні порушення, до кінця першої доби з’являються судоми ікроножних м’язів, гіперрефлексія, м’язова гіпертонія. На другий день з’являються болі в епігастрії, блювота, пронос, біль у крупних суглобах. До кінця третьої доби у більшості хворих виникають судомні напади. Можливий розвиток психозу. Тривалість АС становить 4-5 тижнів.

Наслідки токсикоманії з’являються дуже рано. Такі хворі бліді, колір шкіри набуває брудного, землистого відтінку, на ній виявляються гнійні висипи. АТ знижений, на ЕКГ – ознаки міокардіодістрофії. Різко звужується коло інтересів. За 4-5 років може розвинутися помітна деменція.

Галюциногенна токсикоманія

Галюциногенна токсикоманія виникає при зловживанні речовинами, які порівняно у невеликих дозах практично завжди викликають короткочасні психотичні порушення. До цих засобів відносяться мескалін (алкалоїд кактусу пейотль), псилоцибін (мухоморний алкалоїд), ЛСД, атропін, циклодол та багато інших. Психози, які викликаються різними галюциногенами, відрізняються за тривалістю, глибиною порушення свідомості, наявністю критики та визначеністю сомато-неврологічних порушень, але психопатологічна симптоматика має дуже багато спільних рис: 1. виникають гіпо- та гіперестезії, синестезії, ілюзії, галюцинації, порушення схеми тіла, явища дереалізації та деперсоналізації; 2. порушується короткочасна пам’ять, спостергаються розлади мислення за темпом та зв’язністю, може виникати маячення, порушується увага; 3. Виникають афективні та рухові розлади; 4. свідомість змінюється за типом оглушення, делірію, онейроїду, спостерігається порушення різних видів орієнтування.

В Україні розповсюджене вживання атропіну, циклодолу та дімедролу, особливо серед підлітків. Зловживання атропіном полягає у пероральному використанні таблеток екстракту красавки (рос. “белена”), очних крапель з атропіном, а також коробочок з насінням красавки. На висоті інтоксикації виникає деліріозний стан. Такі хворі майже не доступні контакту, спостерігаються аментивні явища. Серед вегетативних розладів визначаються гіперемія обличчя, значне розширення зіниць, частий пульс. Постделіріозний стан характеризується адинамією, млявістю, швидкою втомлюваністю.

При зловживанні циклодолом приймають одноразово велику дозу цього препарату, запиваючи його пивом або вином. Спочатку відмічається фаза ейфорії з явищами дереалізації, окремими слуховими та зоровими галюцинаціями, до яких збергається критичне ставлення. Присутні вегетативні розлади: гіперемія обличчя, тахікардія, зниження АТ, мідріаз, параліч акомодації. Деліріозна фаза виникає через 1-2 години і триває до 12 годин. Виникають яскраві ситуативні галюцинації, як правило зорові. В наступні дні можуть спостерігатись рецидиви.

Токсикоманії, викликані вживанням інгалянтів

До цих засобів відносять леткі речовини, що містять у своєму складі ароматичні вуглеводи, ефіри, спирти, кетони та ін. Вдихання цих речовин призводить до токсичного сп’яніння. Це може бути вдихання парів клеїв, бензину, ацетону, органічних розчинників, лаків, фарб, розігрітих пластмас.

При отруєнні парами бензину спершу протягом 5-10 хвилин виникає подразнення верхніх дихальних шляхів, потім почервоніння обличчя, склер, дизартря, порушення координації рухів . З’являється стан ейфорії. Якщо інгаляція припиняється, то ейфорія триває 15-30 хвилин і змінюється млявістю, роздратованістю, головним болем. Якщо ж інгаляція триває, то на тлі легкого оглушення виникає деліріозний синдром із зоровим галюцинозом., що триває близько 10-30 хвилин, після чого настає тривала астенія, апатія, млявість, головний біль, нудота.

При вдиханні парів ацетону на тлі легкої ейфорії виникають онейроїдні переживання з яскравими сценоподібними фантазіями. При тяжкому отруєнні може настати сопор та кома.

При інгаляції парів клею сп’яніння починається з ейфорії без рухового збудження, після якої виникає онейроїдний стан з наступним оглушенням, для якого характерне переважання характерних видінь, що нагадують мультиплікаційні фільми смішного змісту.

Ризик формування залежності при зловживанні інгалянтами складає 5-10%. Можливе виникнення енцефалопатичної стадії без формування фізичної залежності, спостерігається зниження інтелектуально-мнестичних функцій, погіршення сну, скарги астенічного характеру.

Лікування наркоманії

Існують загальні рекомендації щодо госпіталізації хворих на наркоманії:
а) стаціонарне лікування показане у всіх випадках сформованої залежності;
б) підлітки до 16 років госпіталізуються за згодою батьків, після досягнення 16-річного віку вже потрібна їхня власна згода; в) невідкладна госпіталізація без згоди хворого показана при наявності гострої психотичної симптоматики, а після зникнення психозу необхідне отримання згоди хворого на подальше лікування.

Для лікування отруєння психоактивними речовинами при наявності достовірної інформації про тип речовини використовують специфічні антидоти: бемегрид при отруєнні барбітуратами, налорфін та налтрексон при отруєнні опіатами, фізостігмін при отруєнні холінолітиками, диференційоване використання нейролептиків і транквілізаторів при отруєнні психостимуляторами.

В усіх випадках проводять комплекс заходів, спрямованих на дезінтоксикацію та забезпечення життєво важливих функцій:

·   випорожнення та промивання шлунку у випадках перорального вживання препаратів, а також при отруєнні опіатами незалежно від методу введення;

·   зняття психомоторного збудження шляхом введення 2-4 мл 0,5% розчину діазепаму;

·   усунення порушень дихання: відновлення прохідності дихальних шляхів, застосування засобів для збудження центру дихання (лобелін, мезатон), застосування штучної вентиляції легень; . боротьба з набряком мозку: введення лазиксу, глюкокортикоїдів, магнезії сульфату;

·   при зневодненні – застосування регідратаційної терапії (15% розчину глюкози, реополіглюкіну);

·   при гіпертензивному синдромі – введення швидкодіючих гіпотензивних засобів; при судинній недостатності -плазмозамісна терапія, у тяжких випадках використання глюкокортикоїдів (25-50 мг преднізолону). Норадреналін та мезатон застосовують тільки після заміщення дефіциту об’єму циркулюючої крові;

·   при гіпертермічному синдромі використовують антипіретики (аспірин, парацетамол, літичні суміші).

Майже при всіх формах наркоманій та токсикоманій використовують радикальне і повне припинення вживання речовини, що викликала залежність (лише при барбітуровій токсикоманії препарат відміняють літично через небезпеку розвитку епілептичного статусу – призначають фенобарбітал по 0,1 мг два рази на добу).

При лікуванні абстинентного синдрому з метою видалення наркотичної речовини з організму проводять дезінтоксикаційну терапію, призначають вітамінні препарати. Для усунення психічних розладів використовують: при депресивних станах – амітриптилін, при дисфорічних явищах – карбамазепін, неулептил, сонопакс, при афектах страху та тривоги – діазепам, хлордіазепоксид, при порушеннях сну – нітразепам, левопромазін на ніч. Вегетативні порушення ліквідують за допомогою центральних альфа-адреноблокаторів – пірроксану по 15-30 мг 2-3 рази на добу, холінолітиків, транквілізаторів. Для лікування опійного АС в останні роки використовують клонідин-9-клофелін. У післяабстинентному періоді використовують неспецифічні загальнозміцнюючі засоби.

Пригнічення потягу до наркотиків є найактуальнішою проблемою лікування наркоманій. Такий ефект (не завжди стійкий) спостергається при використанні методів умовно-рефлекторної та аверсивної терапії, при яких у пацієнтів викликають умовно-рефлекторну реакцію у вигляді блювоти та інших неприємних переживань, на вигляд чи запах психоактивної речовини, або формують відповідний страх методом “кодування”.

Головним же лікувально-реабілітаційним методом повинне бути вивчення проблем хворого, які штовхають його до наркотизації, та винайдення шляхів їх розв’язання. Велику роль у такому підході відіграє психотерапія. З її допомогою долається анозогнозія пацієнта, виявляються джерела внутрішнього напруження і конфліктів, проводиться пошук шляхів їх виршення. Необхідною умовою для успішного лікування є визнання хворим факту хвороби, бажання позбавитися хворобливої залежності та досягнення довірливих відносин між лі карем та пацієнтом.

Експертиза. Висновок про наявність наркотичного сп’яніння, що базується на клінічних проявах, може бути тільки попереднім. Необхідне підтвердження біохімічним аналізом крові, сечі, слини на вміст у них наркотичної речовини.

Лікарсько-трудова експертиза. При наркоманіях і токсикоманіях на стадії розвитку вираженої енцефалопатії, що супроводжуються інвалідизуючими хронічними соматичними захворюваннями оцінка працездатності повинна будуватися на основі тяжкості цих захворювань. Наявність цих недуг не є перепоною для призначення інвалідності, але люди, що зловживають психоактивними речовинами, не повинні допускатись до керування транспортом.

Військово-лікарська експертиза. Наркоманії та токсикоманії не є підставами для звільнення від військової служби. Але при наявності різко виражених відповідних хронічних змін психіки, а тим більше слабоумства тієї ж природи, робиться висновок про непридатність до військової служби із зняттям з військового обліку.

Судово-психіатрична експертиза. Хворі на наркоманії та токсикоманії визнаються неосудними тільки у тому випадку, коли дії, які їм інкримінуються, були виконані у ставні психозу, тобто вони не мали можливості контролювати та усвідомлювати їх. Тоді судово-психіатрична експертиза повинна зробити заключення про необхідність примусового лікування. Переважно ж кримінальні дії пов’язані з придбанням наркотиків (крадіжки, шахрайство з підробкою рецептів, підпільне виготовлення препаратів і т. ін.). Усі ці злочини скоюються у дієздатному та осудному стані.

ВІКОВІ НОРМИ

Термін онтогенез (від грецьк. онтос – сутнє і генезис –походження) був введений в біологію відомим німецьким природодослідником XIX ст. Геккелем. В наш час цим терміном позначають весь період індивідуального розвитку живої істоти від моменту запліднення яйцеклітини до природного закінчення індивідуального життя. Вікова періодизація є умовним поділом цілісного життєвого циклу на вікові періоди, що вимірюються роками. Відомо, що розвиток дитини відбувається за кілька періодів, які послідовно змінюють один одного. Віковий період — відрізок життя індивіда, який досягає певного ступеня розвитку і має характерні, відносно стійкі якісні особливості.

Організм дитини безперервно росте і розвивається. В процесі онтогенезу виникають специфічні анатомічні і функціональні особливості, які дістали назву вікових. Відповідно до цього життєвий цикл людини може бути розподілений на періоди, або етапи. Між цими періодами немає чітко окреслених меж, і вони значною мірою умовні. Проте вичленення таких періодів необхідне, бо діти одного і того ж календарного (паспортного), але різного біологічного віку по-різному реагують на спортивні і трудові навантаження; при цьому їхня працездатність може бути більшою чи меншою, що важливо для розв’язання ряду практичних питань організації навчально-виховного процесу в школі, а також проведення вільного часу.

На відміну від паспортного віку, де міжвіковий інтервал дорівнює одному рокові, біологічний (або анатомо-фізіологічний) вік обіймає ряд років життя людини, протягом яких відбуваються певні біологічні зміни.

Які критерії брати за основу вікової періодизації? В цьому питанні до теперішнього часу немає більш чи менш узгодженої точки зору. Одні дослідники за основу періодизації беруть дозрівання статевих залоз, швидкість росту і диференціювання тканин і органів; інші пропонують керуватися так званою скелетною зрілістю (кістковий вік), коли рентгенологічне в скелеті визначать час появи точок окостеніння і появи нерухомого з’єднання кісток.

Терміни окостеніння

В сучасній науці немає загальноприйнятої класифікації періодів росту і розвитку і їхніх вікових меж. Найбільш поширеною класифікацією періодів росту і розвитку є наступна:

1) новонароджений — 1…10 днів;

2) грудний вік— 10 днів.,.1 рік;

3) раннє дитинство— 1…3 роки;

4) перше дитинство — 4…7 років;

5) друге дитинство — 8…12 років хлопчики, 8…11 років дівчатка;

6) підлітковий вік—13…16 років хлопчики, 12…15 років дівчатка;

7) юнацький вік—17…21 рік юнаки, 16…20 років дівчата;

8) зрілий вік, І період—22…35 років;

зрілий вік, II період—36…50 років чоловіки, 36…55 років  жінки;

9) літній вік—61…74 роки чоловіки, 56…74 роки жінки;

10) старечий вік— 75…90 років;

11) довгожителі – 90 років далі.

 

Характеристики основних етапів розвитку дитини

Період новонародженості. Починається цей період з першим криком дитини і триває до 10 днів. В цей період відбувається адаптація новонародженого до нових умов середовища. Це один із найважливіших критичних періодів розвитку. Шкіра новонародженого вкрита шаром сироподібного мастила — секретом сальних залоз. Після видалення мастила шкіра червоніє, а потім лущиться. Часто в перші дні життя дитини спостерігається жовтяничне забарвлення шкіри. Це явище зникає на 7…10-й день.

Загальний аналіз крові

Протягом перших днів більшість дітей втрачає до 5…8% своєї початкової маси (до 150…300 г), потім маса тіла починає наростати і на кінець першого, частіше другого тижня досягає початкового рівня. В сечі новонародженого виявляють недоокислені продукти обміну, велику кількість сечової кислоти. Солі сечової кислоти забарвлюють сечу в інтенсивно-жовтий колір; при відстоюванні такої сечі утворюється червонуватий осад.

Середній об’єм одного сечовиділення, виділення сечі за добу, мл, та відносна густина сечі в залежності від віку (і. Н. Усох, 1994)

Дитина народжується з порівняно невеликою кількістю природжених безумовних рефлексів. В реакцію — відповідь на подразники включається практично весь організм, що пов’язане з широкою іррадіацією збудження в центральній нервовій системі. На ранніх стадіях розвитку дитини, коли морфологічний розвиток кори великого мозку ще не досяг достатньої зрілості, спостерігаються генералізовані реакції, які регулюються підкірковими структурами мозку.

У новонароджених дітей виражений смоктальний рефлекс у відповідь на подразнення рецепторів губ, шкіри, біля ротової області, щік, слизової оболонки язика. Із захисних рефлексів добре розвинутий мигальний рефлекс, рефлексогенна зона якого в перші дні життя дитини велика і включає в себе рецепторні утворення рогівки, повік, вій, бокової поверхні носа. З віком рефлексогенні зони цих рефлексів звужуються.

У немовлят виражений хватальний рефлекс на дотик до долоні і ножний хватальний рефлекс на подразнення передньої частини підошви, рефлекс Бабінського (згинання пальців стопи при подразненні підошовної поверхні стопи або віялоподібне розходження всіх пальців стопи).

Рефлекс Бабінського

Впливаючи на шкіру новонародженого, можна викликати рефлекси на больові і температурні подразнення (рухові реакції загального і місцевого характеру), на зміну положення тіла, установчий лабіринтний рефлекс голови. Новонароджені діти розрізняють солодке, гірке, кисле і солоне, реагуючи на одне з них сисними рухами, а на інше зморщуванням обличчя, скривленням рота, випинанням губів і язика. На звукові подразнення новонароджені реагують загальними реакціями типу здригання, загального рухового занепокоєння із зміною частоти дихання і серцевих скорочень. Це примітивний орієнтувальний рефлекс. Часто цей орієнтувальний рефлекс у дітей з перших годин життя виявляється у вигляді зупинки системних рухів у відповідь на звуковий подразник. На зорове подразнення новонароджена дитина відповідає також генералізованою реакцією, східцеподібним стеженням очима за предметом, який світиться. Особливо треба спинитися на орієнтувальних реакціях новонароджених. Орієнтувальний рефлекс, який зумовлюється з різних аналізаторів уже в перші дні життя дитини, в той період життя, коли ще відсутні пристосувальні реакції типу умовних рефлексів, є біологічно важливою формою пристосувальної діяльності організму, яка забезпечує елементарний аналіз подразнень. Спочатку орієнтувальний рефлекс проявляється в загальному здриганні і тимчасовому пригніченні існуючої рухової активності дитини, дифузної рухової реакції і затримкою дихання. За даними ряду авторів, в кінці 1-го — на початку 2-го тижня після народження реакції на звук і світло мають виразно орієнтувально-дослідний характер. Пізніше орієнтувальний рефлекс проявляється в різних формах дослідної діяльності.

Орієнтувальний рефлекс, як і інші безумовні рефлекси, у дітей раннього віку стимулює відповідь організму на зовнішні подразники і сприяє утворенню умовнорефлекторних зв’язків.

До 10…12-го дня життя під впливом умов навколишнього середовища, розвитку організму змінюється характер безумовних рефлексів новонародженого. Звужуються рефлексогенні зони ряду безумовних реакцій, пригнічується або перебудовується багато з них. В цій перебудові природжених рефлекторних реакцій основну роль відіграють умовно-рефлекторні зв’язки, які формуються.

У дітей перших днів життя умовно-рефлекторне значення мають тільки інтероцептивні імпульси, які пов’язані з процесами дихання, травлення. Уже в перші дні життя дитини можна помітити утворення натурального умовного рефлексу на час годування дитини, який виражається в пробудженні дітей і підвищеній руховій активності. Зрозуміло, що такий рефлекс проявляється тільки при суворому режимі годування дітей. При суворому режимі годування на 6…7-й день у немовлят настає умовнорефлекторне підвищення кількості лейкоцитів уже за ЗО хв. до годування, у них підвищується газообмін перед споживанням їжі. На кінець другого тижня з’являється умовний рефлекс на положення дитини для годування у вигляді сисних рухів. Тут сигналом є комплекс подразників, що діють з рецепторів шкіри, рухового і вестибулярного апаратів, які постійно поєднуються з харчовими підкріпленнями. На цьому етапі життя дитини як умовні подразники діють лише інтероцептивні і пропріоцептивні подразнення.

Для утворення натуральних умовних харчових рухових рефлексів має значення початок годування новонародженого молоком матері. Якщо новонароджених починали годувати молоком матері через 20…ЗО хв після народження, то умовні харчові рефлекси на дотик шкіри і на зміну положення голови, тулуба, рук, ніг при годуванні утворювалися уже першої доби після 2—3 годувань і були чітко виражені на 2-й день життя. Якщо новонароджених прикладали до материнської груді через 12 год після народження, то перші умовні рефлекси на ті самі подразнення утворювалися на 6…8-й день життя. При годуванні груддю через 16…20 год після народження такі умовні рефлекси утворювалися лише на 10… 12-й день (І. А. Аршавський).

Грудний вік (від 10 днів до 1 року). В цьому віці інтенсивно відбуваються процеси обміну речовин, що приводить до збільшення росту і маси дитини, йде активне становлення функцій травного апарату, але цей процес ще далекий від завершення, що є однією з причин частих шлунково-кишкових розладів у дітей грудного віку. У зв’язку з імунітетом, набутим від материнського організму, до 3-місячного віку діти, як правило, на інфекційні хвороби не хворіють.

В цьому періоді (до 2,5…З місяців) дитина набуває здатності утримувати голівку в вертикальному положенні. Реєструються перші ознаки порідшання природного ритму дихання.

В період від 2,5…З до 5…6 місяців дитина починає сидіти, харчування материнським молоком вже поєднують з підгодовуванням. В 6…7 місяців починається прорізування перших молочних зубів.

Термін прорізування молочних зубів

З 5…6 і до 11…12 місяців відбувається реалізація пози стояння і поступовий перехід на харчування змішаною їжею. Протягом перших 3…4 тижнів життя більшу частину часу дитина спить, утворення умовних рефлексів обмежене коротким часом неспання і потребує великої кількості поєднань з безумовним рефлексом. Умовні рефлекси, вироблені протягом 1-го місяця життя, нестійкі. Умовні рефлекси на харчові подразники виробляються раніше і виявляються міцнішими, ніж на захисні і на подразнення екстерорецепторів.

Дитина реагує «комплексом пожвавлення» на вигляд матері, кричить і відвертається, якщо бачить ложку з ліками. В міру морфологічного визрівання аналізаторних систем утворюються все нові умовні рефлекси. В грудному віці всі аналізаторні системи дитини досягають уже значної досконалості і включаються в утворення умовнорефлекторних зв’язків.

Відмітною особливістю вищої нервової діяльності дітей першого півріччя життя є їхня здатність утворювати умовні рефлекси на одночасні комплекси подразнень (прикладом цього є рефлекс на положення тіла при годуванні). Реакції-відповіді у цей період є поодинокими рефлекторними актами (наприклад, моргання). Ланцюги із кількох рефлекторних актів поки що не формуються.

У зв’язку з низькими функціональними можливостями нервових клітин діти цього віку легко поринають у позамежне гальмування і сон. Безумовне гальмування виявляється уже в перші дні життя дитини (дитина не бере грудей, якщо в неї є болісний осередок). Умовне гальмування в грудних дітей уже починає вироблятися, але через слабкість збуджувального процесу, вираженості орієнтувального рефлексу перебіг цього процесу важкий, з великими індивідуальними відмінностями.

Чітке диференціювання штучних зорових і слухових умовних подразників спостерігається в 3…4 місяці. Ще пізніше (близько 5 місяців) виробляється запізнювальне гальмування.

У другій половині першого року життя неспання дитини зростає до 10 год на добу. Це приводить до вироблення значної кількості нових умовних рефлексів (як позитивних, так і негативних), розвивається запізнювальне гальмування. Важливу роль у цьому віці відіграє зовнішнє гальмування, яке затримує,гальмує небажані реакції у дитини дією інших подразників, що зумовлюють орієнтувальну реакцію.

Протягом усього першого року життя для правильного розвитку дитини життєво важливу роль відіграє суворий режим сну, неспання, харчування і прогулянок, тобто вироблення стереотипів умовних рефлексів, зміна яких і порушення ведуть до болісних реакцій дітей.

Уже порівняно рано (з 1, 5 місяця) дитина реагує на слова, вимовлені оточуючими. При цьому реакція виникає на людину, її міміку, а не тільки на звуки слова. Якщо до дитини цього віку звертатися із словами так, щоб вона не бачила артикуляційної міміки дорослого, то вона не реагує на них.

Розуміння слів розвивається в такому порядку: спочатку сприймаються назви речей, що оточують дитину, назви іграшок, імен дорослих, пізніше — зображень предметів, потім — назв частин тіла і обличчя. Розвиток моторної мови починається з 1,5-місячного віку. Діти поступово вимовляють все складніші звукосполучення, які називаються передмовними голосовими реакціями. В них можна розрізнити багато звуків, які пізніше стануть елементами членороздільної мови. У дітей, які розвиваються нормально, спостерігається послідовність у розвитку передмовних реакцій:

Вік дітей. Голосові реакції 1,5 місяця. Агукання: а-аа, г-уу, бу-у, еи і т. п. 2…З місяці більш різноманітне агукання. 4 місяці: аль-ле-е, аги-пи і т. п. 7…8,5 місяця лепет: вимовляє склади (ба-ба, да-да) 8,5…9 місяців Модульований лепет—повторення слів з різноманітними інтонаціями. Агукання — поступове вправляння голосового і дихального апаратів, яке є підготовкою до вимовлення звуків мови. Подразнення рецепторів голосового апарату під час агукання, лепету багаторазово поєднується із збудженням слухової зони. Ранні мовні реакції дитини сприяють становленню зв’язку з дорослими, підтриманню емоційного контакту. Для своєчасного і активного розвитку передмовних реакцій важливо достатнє спілкування з оточуючими людьми; в умовах, де дитина позбавлена такого спілкування, її голосові реакції згасають і розвиток мовної функції затримується. За сприятливих умов до однорічного віку дитина вимовляє 6…10 простих слів (ма-ма, ба-ба, ам-ам, тік-так тощо). Для правильного розвитку мови надзвичайно важлива участь рухового аналізатора. Обмеження загальної рухливості дитини негативно позначається на розвитку мовної функції і всього психічного розвитку дитини. У формуванні мови необхідна участь слуху. Порушення слуху до того моменту, як дитина навчилася говорити, веде до глухонімоти.

На кінець 1-го року життя для дитини значущими стають комплекси екстероцептивних подразнень, і серед них слово. Треба зауважити, що для дітей 1-го року життя характерне загалом реагування не на окремі предмети, а на комплекси подразників, тобто на ситуацію в цілому. Проте в цей період реакція дітей на слово не має самостійного значення, визначається комплексом подразнень, і тільки пізніше слово набуває значення самостійного сигналу (Кольцова). Протягом всього першого року життя відбувається активне тренування дитини у вимовленні спочатку окремих звуків, потім складів і нарешті слів.

Мова дитини починається з того моменту, коли окремі мовні звуки або комбінації їх, які вона вимовляє, стають такими ж сигналами безпосередніх подразників, як і слова, що їх вимовляють оточуючі. Це відбувається в кінці першого — на початку другого року життя дитини. З цього часу слово стає сигналом сигналів.

Раннє дитинство (переддошкільний вік). Для цього періоду характерне морфологічне і функціональне удосконалювання нервової системи. Розвиток м’язової системи і координаційна функція нервової системи зумовлюють зміцнення таких навичок, як сидіння, стояння, ходьба.

До трьох років частота дихання у стані спокою знижується до 26…24 на одну хвилину (порівняно з 50…45 в період новонародженості), частота серцевих скорочень знижується до 100…90 на одну хвилину (у новонародженого вона досягає 150…140).

До 2…2,5 року прорізуються всі 20 молочних зубів. Зростає кислотність і ферментативна активність шлункового соку. Перехід від переважно молочної їжі до змішаної сприяє інтенсивному ростові кишок.

Тривають процеси росту. Щорічне збільшення зросту на 2— 3-му році становить 8…10 см, маса у 2…З роки зростає на 4…6 кг. Змінюються пропорції тіла. Відносно зменшуються розміри голови з ‘/4 довжина тіла у новонародженого до ‘/5 У дитини 2…З років. Ходьба дає дитині можливість активніше знайомитися з оточуючими її предметами, а розвиток мови веде до складніших контактів з людьми, «дитина перестає бути, так би мовити, прикріпленою до місця і вступає в епоху вільнішого і самостійного спілкування із зовнішнім світом». Поведінка дитини 2—3-го року життя характеризується яскраво вираженою дослідницькою діяльністю. Дитина тягнеться до кожного предмета, обмацує, заглядає всередину, пробує підняти, бере в рот. В цьому віці легко виникають травми через допитливість, відсутність досвіду, зростає частота гострих інфекцій у зв’язку з розширенням контактів дитини з іншими дітьми і навколишнім середовищем.

Істотно змінюється умовно–рефлекторна діяльність дітей цього віку. На другому році життя із узагальненого недиференційованого світу, що оточує дитину, починають вичленятися окремі предмети як відокремлені комплекси подразнень. Це стає можливим завдяки маніпулюванню з предметами (Леонтьєв, Запорожець, Гальперін). Тому не треба обмежувати рухів дітей, хай самі одягаються, умиваються, їдять. Завдяки діям із предметами у дітей починає формуватися функція узагальнення. Широке користування предметами розвиває у дитини руховий аналізатор.

На другому році життя у дитини формується велика кількість умовних рефлексів на відношення величини, маси, віддаленості предметів (вичленення швидких і повільніших подразників, більших або менших порівняно з іншими). Особливе значення має вироблення систем умовних зв’язків на стереотипи екстероцептивних подразнень. При недостатній силі і рухливості нервових процесів стереотипи полегшують пристосування дітей до навколишнього середовища. Звертає на себе увагу велика міцність систем умовних зв’язків, вироблених у дітей до 3 років, і пов’язана з цим хворобливість у зв’язку з порушенням стереотипу: діти коверзують, плачуть, якщо довго з ними затримуються в гостях; довго не засинають, якщо їх поклали на новому місці. Для дітей у віці до З років вироблення великої кількості різних стереотипів не тільки не становить труднощів, а й кожний наступний стереотип виробляється все легше. Проте зміна порядку проходження подразників в одному стереотипі — надзвичайно важке завдання. Системи умовних зв’язків, вироблені в цей час, зберігають своє значення протягом всього наступного життя людини. На 2-му році починається посилений розвиток мови, засвоєння дитиною граматичної будови мови. Оволодіння діями з предметами справляє рішучий вплив і на формування узагальнення предметів словом, тобто формування другої сигнальної системи.

До двох років словник дитини становить близько 30 слів, причому іменники становлять до 63%, дієслова — 23%, інші частини мови— 14%, сполучників нема. Мову дитина використовує головним чином для налагоджування співробітництва із дорослими всередині спільної предметної діяльності.

Дошкільний вік (перше дитинство). Це вік від 3 до 7 років. Щорічне збільшення зросту в цей період становить в середньому 5—8 см, маси — близько 2 кг, окружності грудної клітки — 1…2 см.

Помітно змінюються пропорції тіла. В 6…7 років висота голови становить т/б довжини тіла.

Рис. Динаміка росту з віком.

У віці семи років хребет ще гнучкий, процеси скостеніння в ньому не завершені. З 6…7 років починається швидкий розвиток м’язів кистей рук. Особливо інтенсивно розвиваються м’язи, які забезпечують прямостояння і ходьбу. До семи років поперечний розмір волокон в цих м’язах стає більший, ніж в усіх інших. Середня сила м’язів обох рук до шести років у хлопчиків 10,3 кг, правої руки — 4 кг, а лівої — 2 кг. Відмічається велика рухова активність. Рухи мають узагальнений характер. Починають вироблятися найпростіші побутові рухові навички і трудові рухи. Тонус згиначів переважає над тонусом розгиначів. Це приводить до того, що при тривалому сидінні дитині важко тримати спину випрямленою.

До 3…5 років маса головного мозку порівняно з масою мозку новонародженого (380…400 г) збільшується втроє і до семи років досягає 1250…1300 г. До 2,5 року пірамідні клітини набувають характерну для дорослого форму. Тривалість активної уваги і розумової працездатності невелика, у дітей 5…7 років вона в середньому не перевищує 15 хвилин. На кінець дошкільного періоду абсолютні розміри серця і його маса збільшуються, а відносно маси тіла зменшуються. Триває ріст кровоносних судин. Відносне звуження просвіту кровоносних судин спричиняє деяке підвищення артеріального тиску з віком. Розвиток симпатичної іннервації серця випереджує розвиток парасимпатичної іннервації. Тому у дошкільників частота пульсу більша, ніж у дорослих, і особливо збільшується при м’язовій діяльності і емоціях.

До семи років в основному закінчується формування легеневої тканини, зростає глибина дихання і знижується його частота. В 6…7 років частота дихальних рухів становить 20…22 на хвилину. Життєва ємкість легень з віком збільшується, в 4 роки вона становить близько 1100 см3, а до семи років досягає 1300…1400см3.

З 6…7 років починається заміна молочних зубів постійними. Травний канал на цей період досягає значного розвитку. У дошкільному віці ще в багатьох дітей зберігається далекозора рефракція. Наростає гострота слуху. В розвитку дітей дошкільного віку дуже важлива роль належить ігровій діяльності і мові. Мова дитини-дошкільника стає все складнішою, з багатим запасом слів. Діти починають правильно вживати відмінки, дієслівні форми, засвоюючи їх у мовних стереотипах, які вони сприймають від оточуючих людей. Вік від 3 до 5 років в розвитку вищої нервової діяльності дитини істотно відрізняється від попереднього періоду. Насамперед змінюється характер орієнтувальних реакцій — тепер вони визначаються питанням: що це таке?

У виробленні нових реакцій дитини тепер все більшого значення набуває використання раніше утворених зв’язків. Зростає сила нервових процесів — це видно по зниженню тенденції до генералізації збудження і по розвитку чітких індукційних відношень між процесами збудження і гальмування. Зовнішнє гальмування перестає відігравати таку велику роль, як це було раніше. Все більшого значення набуває внутрішнє гальмування, хоч міцність одержаного гальмівного ефекту все ще невелика. Особливо важко виробляються запізнювальне гальмування і слідові рефлекси. Діти цього віку виробляють велику кількість динамічних стереотипів. Можливості перероблення стереотипів до п’яти років зростають. Зрослі сила і рухливість нервових процесів допускають уже переробку стереотипів без особливих труднощів. Міцність системи умовних зв’язків у стереотипах у віці п’яти років вдвоє менша, ніж у 3 роки.

На 5-му році життя з’являються перші спроби осмислити слова, досить високого рівня розвитку досягає здатність дитини узагальнювати словом багато явищ зовнішнього світу. Від 5 до 7 років у зв’язку з інтенсивним морфо-функціональним дозріванням кори великого мозку істотно зростають сила і рухливість нервових процесів. Діти тепер здатні зосереджувати увагу протягом 15…20 хв і більше. Вироблені умовні реакції менше піддаються зовнішньому гальмуванню. Згасання і диференціювання виробляються майже вдвоє швидше, довшими стають періоди утримання гальмівного стану. Проте вироблення всіх видів умовного гальмування є ще великою трудністю для нервової системи. До семи років дитина в змозі утримувати програми дій із ряду рухів. У дітей описуваного віку значно зростає роль наслідувального та ігрового рефлексу. Граючи в ляльки, діти точно копіюють жести, слова, манери вихователів, батьків, старших дітей.

Молодший шкільний вік (друге дитинство). Це вік від 7 до 12 років. Розвиток у молодшому шкільному віці відбувається відносно рівномірно. Дов жина тіла збільшується в середньому на 4…5 см на рік, маса — на 2…З кг, окружність грудної клітки— на 1,5…2 см. Збільшується м’язова сила рук, зростає сила м’язів нижніх кінцівок. Характерним для цього віку є розвиток великих м’язів тулуба, діти здатні до рухів з великий розмахом, їм важко виконувати дрібні й точні рухи (акт письма). В 9…10 років відбувається скостеніння кісток зап’ястя, розвиваються м’язи кістей рук, починають посилено формуватися дрібні точні рухи рук. Триває скостеніння і ріст скелета. Проте слабкість глибоких м’язів спини і велика гнучкість хребетного стовпа є однією з причин порушень постави у дітей при неправильній позі під час письма, через невідповідність розмірів шильних меблів пропорціям тіла. Семирічний вік відомий як період зміни молочних зубів на постійні, відбувається дальший розвиток травної системи. Знижуються енергетичні витрати організму, рідшає діяльність серця і дихальної системи. До семирічного віку завершується в основному диференціювання нервової тканини в корі великого мозку. Нервові клітини набувають характерної форми і стають схожими на клітини дорослої людини. Посилено розвиваються асоціативні волокна, які зв’язують різні відділи кори великого мозку. Нервові процеси мають уже значну силу і врівноваженість. Досить добре виражені всі види внутрішнього гальмування. Диференціювання подразників відбувається легко, швидко зміцнюються умовнорефлекторні зв’язки. Проте внутрішнє гальмування, як і раніше, потребує вправляння, тренування з метою підсилення. У зв’язку з відміченою раніше деякою незрілістю регулюючих впливів кори на підкіркові структури мозку в цьому віці відмічається недосконалість механізмів, які визначають активну увагу і зосередженість. Навчання читання і письмо сприяє посиленню користування словом як інтегруючим подразником. До семи років встановлюються у дітей справжня ходьба і біг з добре вираженим симптомом «політності». Рухові умовні реакції часто супроводжуються супутніми рухами рук, ніг і тулуба, але їх значно менше, ніж в 4…6 років. Як і в дошкільному періоді, в молодшому шкільному віці процеси збудження переважають над процесами гальмування, що приводить до порівняно швидкої виснаженості нервових клітин, швидкого розвитку стомлення. До 10…11 років розвиток кори великого мозку досягає, по суті, рівня розвитку дорослої людини. Кора набуває головної ролі в кірково-підкірковій взаємодії що можна розглядати як дуже важливий фактор формування вищих нервових і психічних функцій у дитини.

Підлітковий вік (12…15 років дівчатка, 13…16 років хлопчики). Межі підліткового віку досить умовні і в житті спостерігаються значні індивідуальні варіації як темпів розвитку, так і строків настання тих або інших характерних особливостей цього періоду. Фактично це може бути на 1…2 роки раніше. Підлітковий період своєю своєрідністю і темпом різко відрізняється від решти етапів життя людини. З фізіологічної точки зору підлітковий період характеризується інтенсивним ростом, підвищеним обміном речовин, різким підвищенням діяльності залоз внутрішньої секреції.

Підлітковий період — період статевого дозрівання. Активізується діяльність гіпофіза, особливо його передньої частки, гормони якого стимулюють ріст тканин і функціонування інших залоз внутрішньої секреції (статевих, щитовидної, надниркових залоз), їхня діяльність зумовлює «стрибок у зрості», розвиток статевих органів і появу вторинних статевих ознак. У хлопчиків «ламається» голос, пробиваються вуса і борода, з’являється волосся на лобку і в пахвовій западині, починаються полюції. У дівчаток розвиваються грудні залози, починає здійснюватися менструальна функція. У зв’язку із посиленням функції гіпофіза і надниркових залоз поліпшуються адаптаційні можливості організму до умов середовища, підвищується опірність щодо інфекцій, охолодження тощо. У підлітковий період зріст дітей збільшується на 5…8 см на рік. Дівчатка ростуть найактивніше в 11…12 років (їхній зріст у цей час збільшується до 10 см на рік), ріст хлопчиків найінтенсивніший в 13…14 років, і після 15 років у рості вони обганяють дівчаток. Зріст збільшується в основному за рахунок росту трубчастих кісток кінцівок, кістки грудної клітки ростуть повільніше, ось чому у підлітків часто можна бачити плоскі, а часом і запалі груди, що утруднює дихання. Разом з ростом збільшується і маса тіла. Дівчатка прибавляють у масі 4….8 кг за рік, особливо помітний приріст у 14..15 років; у хлопчиків приріст маси становить 7…8 кг на рік. Проте темпи збільшення маси дещо відстають від темпів росту скелета, що позначається на зовнішньому вигляді підлітка (фігура витягнута, незграбна, кістлява). Перебудова опорно-рухового апарата супроводжується великою кількістю зайвих рухів, недостатньою координованістю їх, загальною незграбністю, вайлуватістю, разом з тим підлітковий вік — це оптимальний вік для оволодіння технікою складних рухових актів. В підлітковому періоді ростуть легені, удосконалюється дихання (хоч ритм його залишається прискореним), значно збільшується життєва ємкість легень.

Вікова динаміка основних показників стану дихання (С. И. Гальперин, 1965; В. і. Бобрицька, 2004)

 

Назва показника	Стать	Вік (років)
		1	4	8	10	2	14	17 і більше
Частота дихання, д/хв.	Хлопці Дівчата	40-60 40-60	25-35 25-35	20-2 25-50 20-25	18-20 18-20	16-20 16-20	14-18 14-18	12-18 12-18
Об’єм вдиху / видиху, мл	Хлопці Дівчата	45 45	140 140	190 190	240 240	270 270	300 300	300-600 300-600
ЖМЛ, мл.	Хлопці Дівчата	–	1200	1440 1360	1630 1460	1975 1905	2600 2500 2500	3500-4500 2700-4000
Хвилинний об’єм дихання, мл.	Хлопці Дівчата	1600 1500	3000 3000	3600 3500	4300 4100	4600 4500	4900 4800 4800	5000-6000 5000-6000

 

В підлітковому віці остаточно формується тип дихання. У хлопчиків — черевний, у дівчаток — грудний. Важливо навчити підлітків правильно дихати, керувати своїм диханням під час роботи, фізичних вправ. Посилений ріст органів і тканин пред’являє посилені вимоги до діяльності серця. Воно теж у цей період інтенсивно росте, але ріст кровоносних судин відстає від темпів росту серця. Тому у підлітків часто підвищується артеріальний тиск, порушується ритм серцевої діяльності, швидко настає втома. Це посилюється при перебуванні підлітків у задушливих приміщеннях, при великому фізичному навантаженні. Недостатнє кровопостачання мозку, яке спостерігається інколи у підлітків, може привести до кисневого голодування і, як наслідок, погіршення уваги, сприймання, пам’яті. Несприятливо позначаються на функціонуванні серцево-судинної системи підлітків негативні емоції — горе, переляк тощо.

Підлітковий вік потребує уважного і диференційованого підходу при дозуванні фізичного навантаження. Зміни у внутрішньому середовищі організму, посилене функціонування залоз внутрішньої секреції змінюють і функціональний стан нервової системи підлітка. Посилена функція щитовидної залози підвищує рівень обміну речовин і витрату енергії в організмі, змінює збудливість центральної нервової системи, що виражається в підвищеній дратливості, легкій втомлюваності, розладах сну. Складні взаємовідносини залоз внутрішньої секреції і підзгір’я в підлітковому віці створюють умови для підвищеної активності підкіркових структур і деякого порушення кірково-підкіркової взаємодії. У поведінці підлітків відмічається очевидна перевага збудження, реакції за силою і характером часто неадекватні подразникам, які їх зумовили. З’являється широка генералізація збудження: всі реакції тепер супроводжуються додатковими супутніми рухами рук, ніг і тулуба (особливо у хлопчиків).

Мова підлітків уповільнюється, процес утворення умовних зв’язків на словесні сигнали утруднюється, що змушує припускати послаблення вищого функціонального рівня кіркової діяльності— другої сигнальної системи. У дівчаток в 11…13 років виразно знижується тонус кори великого мозку, і виражене це зниження дужче, ніж у хлопчиків. Різкі порушення вегетативних функцій, серцебиття, судинні розлади, задишка є показником посилення підкіркових впливів і послаблення тонусу кори великого мозку. У період статевого дозрівання спостерігається ослаблення всіх видів внутрішнього гальмування. Ось чому одним із важливих завдань вихователя підлітків є розвиток кіркового гальмування, «виховання гальм».

Ранній юнацький вік (15…17 років). В юнацькому віці відбувається посилений ріст м’язів, різко зростає їхня сила. Маса головного і спинного мозку досягає рівня, який відмічається в дорослої людини. Серцево-судинна система витривала до значних навантажень. Збільшується життєва ємкість легень. У зв’язку з тренуванням легенева вентиляція при фізичному навантаженні підвищується внаслідок прискорення дихання і його поглиблення. Для цього віку характерні високий ступінь функціональної досконалості нервової системи, велика рухливість нервових процесів.

Індекс маси тіла (ІМТ, англ. BMI, body mass index) — величина, що дозволяє оцінити ступінь відповідності маси людини та її зросту, й тим самим, непрямо оцінити, чи є маса недостатньою, нормальною, надмірною (ожирінням). Індекс маси тіла обраховується за формулою:  ,  де:

m — маса тіла в кілограмах, h — зріст в метрах, і вимірюється в кг/м².

Таблиця співвідношення зросту і ваги

 

ПОНЯТТЯ ПРОФІЛАКТИКИ ТА ЇЇ ВИДИ

      

 Принцип профілактики найбільше повно відбиває гуманістичний зміст і соціальне призначення медичної діяльності. Профілактика — складова частина медицини. Соціальний профілактичний напрямок у справі охорони і зміцнення здоров’я народу містить у собі медичні, санітарно-технічні, гігієнічні і соціально-економічні заходи. Створення системи попередження захворювань і усунення факторів ризику є найважливішою соціально-економічною і медичною задачею держави. Виділяють індивідуальну і суспільну профілактику. У залежності від стану здоров’я, наявності факторів ризику чи захворювання вираженої патології в людини розглядають 3 види профілактики.
       Відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони здоров’я,   профілактика поділяється на первинну і вторинну.
     Первинна профілактика. Найбільш масова та найбільш неспецифічна, її контингент включає загальну популяцію дітей, підлітків і молоді, а метою є формування ак­тивного, адаптивного, високо функціонального життєвого стилю, спрямо­ваного на здоров’я. Первинна профілактика є найбільш ефективною. Зусилля первинної профілактики спрямовані не стільки на попередження хвороби, скільки на формування здорового способу життя.
   Первинна профілактика має наступні завдання:
•  удосконалювання, підвищення ефективності використовуваних мо­лодою людиною активних, конструктивних поведінкових стратегій;
•  збільшення потенціалу особистісних ресурсів (формування пози­тивної, стійкої Я-концепції, підвищення ефективності функціонування со­ціально-підтримуючих мереж, розвиток емпатії, внутрішнього контролю власної поведінки і т.д.).
   Основними способами реалізації задач первинної профілак­тики є:
•  навчання здоровому способу життя: усвідомлення, розвиток і тре­нування визначених умінь справлятися з вимогами соціального середови­ща, керувати своєю поведінкою;
•   надання дітям і підліткам психологічної і соціальної підтрим­ки адекватними підтримуючими системами і структурами.
     Виконання задач первинної профілактики повинне здійснюватися спеціально навченими в області профілактики психологами, медичними і со­ціальними психологами і педагогами.
   Первинна профілактика  більшою мірою носить інформаційний характер, оскільки спрямована на формування в особистості неприйняття та категоричну відмову від певних стандартів поведінки та негативних звичок. Її змістом є:
–         надання підліткам та молоді інформації про наслідки асоціальних дій, вживання різних видів алкогольних, наркотичних та токсичних речовин; 
–         роз’яснення правових норм стосовно різних аспектів асоціальної поведінки; популяризація переваг здорового способу життя; 
–         формування у підлітків та молоді навичок культурного проведення дозвілля; 
–         створення умов для самореалізації особистості в різних видах творчої, інтелектуальної, громадської діяльності.

Первинна профілактика – це система мір попередження виникнення і впливи факторів ризику розвитку захворювань (вакцинація, раціональний режим праці і відпочинку, раціональне якісне харчування, фізична активність, оздоровлення навколишнього середовища й ін.). До первинної профілактики відносять соціально-економічні заходи держави по оздоровленню способу життя, навколишнього середовища, вихованню й ін. Профілактична діяльність обов’язкова для всіх медичних працівників. Не випадково поліклініки, лікарні, диспансери, родильні будинки називаються лікувально-профілактичними установами.
            Вторинна профілактика — це комплекс заходів щодо усунення виражених факторів ризику, що за певних умов (зниження імунного статусу, перенапруга, адаптаційний зрив) можуть привести до виникнення, чи загостренню рецидиву захворювання. Найбільш ефективним методом вторинної профілактики є диспансеризація як комплексний метод раннього виявлення захворювань, динамічного спостереження, спрямованого лікування, раціонального послідовного оздоровлення.
        Ряд фахівців пропонують термін «третинна профілактика» як комплекс заходів щодо реабілітації хворих, що втратили можливість повноцінної життєдіяльності. Третинна профілактика має на меті соціальну (формування впевненості у власній соціальній придатності), трудову (можливість відновлення трудових навичок), психологічну (відновлення поведінкової активності особистості) і медичну (відновлення функцій органів і систем) реабілітацію. Найважливішою складовою частиною всіх профілактичних заходів є формування в населення медико-соціальної активності й установок на здоровий спосіб життя.

 

ОСНОВНІ МЕТОДИ І ФОРМИ ПРОПАГАНДИ

ЗДОРОВОГО СПОСОБУ  ЖИТТЯ

 

Ціль пропаганди здорового способу життя — формування гігієнічного поводження населення, що базується на науково обґрунтованих санітарно-гігієнічних нормативах, спрямованих на збереження і зміцнення здоров’я, забезпечення високого рівня працездатності, досягнення активного довголіття.
      Для реалізації цієї мети повинні бути вирішені наступні задачі:
забезпечення необхідною медико-гігієнічною інформацією про здоровий спосіб життя; стимулювання діяльності державних органів і громадських організацій по створенню умов для здорового способу життя населення; залучення всіх медичних працівників у санітарно-просвітню роботу і виховну діяльність;

організація всенародного руху за формування здорового способу життя, об’єднання зусиль з національними рухами такого роду в закордонних країнах.
       Найважливішими напрямками формування здорового способу життя можна вважати наступні:
1. Пропаганда факторів, що сприяють збереженню здоров’я: гігієна праці, раціональне харчування. Гігієна відпочинку, оптимальний руховий режим, фізкультура і спорт, гігієна подружніх відносин, загартовування, особиста гігієна, медико-соціальна активність, психогігієна, гігієна навколишнього середовища.
2. Пропаганда профілактики факторів, що згубно впливають на здоров’я: зловживання спиртними напоями, наркотиками, паління.
       Формування здорового способу життя, зокрема, здійснення первинної профілактики, вимагає спільних зусиль державних, громадських організацій, медичних установ, самого населення. Саме в такому напрямку повинна діяти державна комплексна програма по зміцненню здоров’я і профілактиці захворювань. Формування здорового способу життя – це основний напрямок первинної профілактики.

        Медико-соціальна робота визначається як вид мультидисциплінарної професійної діяльності медичного, психолого-педагогічного і соціально-правового характеру, яка спрямована на відновлення, збереження і зміцнення здоров’я. Її головна мета — досягнення максимально можливого рівня здоров’я, функціонування та адаптації осіб з фізичною чи психічною патологією, а також соціальним неблагополуччям. Важливим є те, що медико-соціальна робота принципово змінює комплекс заходів з допомоги у сфері охорони здоров’я, тому що зумовлює системні медико-соціальні впливи на більш ранніх стадіях захворювання і розвитку хворобливих процесів. Є два типи медико-соціальної роботи — патогенетичний і профілактичний. Патогенетична медико-соціальна робота включає в себе заходи з організації медико-соціальної експертизи, медико-соціальної допомоги, соціальної роботи в окремих галузях медицини та охорони здоров’я. Профілактична медико-соціальна робота обумовлює вжиття заходів з попередження соціально залежних порушень соматичного, психічного і репродуктивного здоров’я, забезпечення соціального захисту всіх громадян у питаннях охорони здоров’я тощо. Профілактична медико-соціальна робота розподіляється на два види:  первинна профілактика;  вторинна профілактика.

Завдання первинної профілактики — попередження розвитку у людини патологічних станів, тобто проведення соціально-економічного аналізу, формування у населення уявлень про здоровий спосіб життя, активну життєву позицію щодо свого здоров’я.

Завдання вторинної профілактики — попередження подальшого прогресування хвороби, розробка комплексу лікувальних і профілактичних заходів, а також вирішення цілої низки соціальних завдань. При цьому проводиться медико-соціальна експертиза працездатності, визначається трудовий прогноз, вивчається вплив соціальних факторів (характер трудової діяльності, економічний стан сім’ї, повноцінність і різнобічність харчування, забезпеченість житлом, економічна і кліматогеографічна обстановка місцевості проживання) на здоров’я людини. При роботі з хронічно хворим необхідно формувати у нього активну життєву позицію, яка перешкоджає розвитку соціального утриманства. Важливими чинниками при цьому є влаштування побуту, матеріальна і моральна підтримка сім’ї, працевлаштування відповідно до стану здоров’я.

Суттєвий напрям профілактичної медико-соціальної роботи — підвищення рівня медичної освіти населення, формування у нього уявлень про здоровий спосіб життя і його значення у попередженні захворювань. З цією метою використовуються ЗМІ, проводяться семінари, індивідуальна санітарно-просвітницька робота, різноманітні форми навчання.

Другим значимим напрямком профілактичної медико-соціальної роботи є виявлення найбільш важливих соціальних факторів, які справляють негативний вплив на здоров’я людини; безпосереднє їх усунення чи зменшення впливу на організм: надання матеріальної допомоги малозабезпеченим чи багатодітним сім’ям, психологічна корекція стану, патронаж “сімей соціального ризику”, надання допомоги клієнтам у вирішенні правових проблем, забезпечення їх продуктами харчування, ліками, дотримання соціальних гарантій, які визначені Конституцією України.

Активним напрямком профілактичної медико-соціальної роботи є спільна з пацієнтом робота з попередження шкідливих звичок (паління, вживання алкоголю тощо). Специфіка роботи визначається багатьма факторами: віком клієнта, видом його соціальної діяльності, економічним станом сім’ї, станом його здоров’я, мірою соціальної активності, наявністю певних факторів, які впливають на здоров’я людини, можливостями суспільства тощо.

Пріоритетним напрямком патогенетичної медико-соціальної роботи є реабілітація, тобто комплекс медичних, соціально-економічних, педагогічних заходів, спрямованих на попередження розвитку патологічних процесів, що призводять до тимчасової чи стійкої втрати працездатності, повне чи часткове відновлення порушених функцій організму, підвищення адаптаційних ресурсів людини, її соціальної активності. Міра відновлення соціальної активності людини та її адаптаційних процесів є своєрідним підсумком медико-соціальної роботи. Відсутність у штаті лікувальних закладів соціальних працівників свідчить про те, що реабілітацію здійснюють медичні працівники.

До завдань реабілітації належить також підвищення якості життя пацієнтів. До цього часу при цілій низці хвороб виправдала себе поетапна система реабілітації пацієнтів: стаціонар-лікарня-санаторій (чи будинок відпочинку або спеціалізовані реабілітаційні центри). Останні забезпечені сучасною апаратурою, використовують сучасні методики відновлення хронічно хворих. На етапі реабілітації проводиться медико-соціальна експертиза працездатності, визначається трудовий прогноз, професійна орієнтація, вирішуються питання працевлаштування, перекваліфікації. Поряд з цим на етапі реабілітації досить гостро постають питання правового, соціального характеру, корекція психологічного стану. Важливість соціальної роботи в системі реабілітації при визначенні трудового прогнозу підтверджує медико-соціальна експертиза, яка здійснюється переважно у лабораторно-поліклінічній ланці. Разом зі станом здоров’я враховується також рівень соціальної захищеності людини, визначається необхідність надання соціальної допомоги особам, у яких є психофізичні відхилення.