Заняття № 1

3 Червня, 2024
0
0
Зміст

Заняття № 1

Функціональні обов’язки дільничного лікаря-терапевта. Оформлення медичної документації. Статистична звітність. Санітарно-освітня робота. Диспансеризація. Планування, аналіз ефективності. Санітарно – освітня робота. Диспансеризація. Планування, аналіз ефективності.

(3 год.)

 

 Поки що первинне медико-санітарне обслуговування здійснюють декілька фахівців: дільничні акушер-гінеколог та педіатр, підлітковий лікар, дільничний та цеховий терапевти,
У містах первинна медична допомога дорослим надається у поліклініках. Територія, яку обслуговує поліклініка, розподілена на терапевтичні дільниці. Пересічна чисельність мешканців на такій дільниці – 1700 осіб. За кожною дільницею закріплені дільничні лікар-терапевт і медична сестра.

Посадова інструкція – Лікар-терапевт дільничний І кваліфікаційної категорії

1. Загальні положення

 

1.1. Посада “Лікар-терапевт дільничний I кваліфікаційної категорії” відноситься до категорії “Професіонали”.

 

1.2. Кваліфікаційні вимоги – Повна вища освіта (спеціаліст, магістр) за напрямом підготовки “Медицина”, спеціальністю “Лікувальна справа”. Спеціалізація за фахом “Терапія” (інтернатура, курси спеціалізації). Підвищення кваліфікації (курси удосконалення, стажування, передатестаційні цикли тощо). Наявність сертифіката лікаря-спеціаліста та посвідчення про присвоєння (підтвердження) I кваліфікаційної категорії з цієї спеціальності. Стаж роботи за фахом понад 5 років.

 

1.3. Знає та застосовує у діяльності:

       – чинне законодавство про охорону здоров’я та нормативні документи, що регламентують діяльність органів управління та закладів охорони здоров’я, основи права в медицині;

       – організацію терапевтичної служби, в тому числі швидкої та невідкладної медичної допомоги;

       – права, обов’язки та відповідальність лікаря-терапевта дільничного;

       – показники захворюваності, тимчасової непрацездатності, інвалідності, смертності і шляхи їх зниження;

       – основи норми і патології анатомії та фізіології органів і систем людини, водно-електролітного обміну, кислотно-основної рівноваги, гемостазу;

       – клініку, сучасні методи профілактики, діагностики, диференційної діагностики, лікування, реабілітації та інш.;

       – організацію диспансеризації;

       – експертизу непрацездатності при терапевтичних захворюваннях;

       – організацію роботи лікарсько-консультативної та медико-соціальної експертної комісій;

       – загальні і спеціальні методи обстеження в терапії;

       – сучасну класифікацію хвороб внутрішніх органів;

       – клініку і діагностику інфекційних захворювань та “гострого живота”;

       – основи імунології, фармакотерапії, методи фізіотерапії та лікувальної фізкультури, показання і протипоказання до санаторно-курортного лікування;

       – основи раціонального харчування, принципи дієтотерапії при внутрішніх захворюваннях терапевтичного профілю;

       – суміжні дисципліни;

       – правила оформлення медичної документації;

       – сучасну літературу за фахом і методи її узагальнення.

Основними задачами дільничного терапевта є:

 

— надання, кваліфікованої терапевтичної допомоги населенню ділянки на прийомі у поліклініці і вдома;

 

— організація і безпосереднє проведення профілактичних заходів серед населення своєї ділянки шляхом пропаганди санітарно-гігієнічних знань, проведення профілактичних щеплень, організації профілактичних оглядів населення й удосконалювання системи диспансеризації;

 

— зниження захворюваності і смертності населення на закріпленій ділянці.

 

Забезпечує:

 

— своєчасну терапевтичну допомогу населенню ділянки в поліклініці (амбулаторії) і вдома;

 

— екстрену медичну допомогу хворим, незалежно від їхнього місця проживання, у випадку їхнього безпосереднього звертання при виникненні гострих станів, травм, отруєнь;

 

— своєчасну госпіталізацію терапевтичних хворих з обов’язковим попереднім обстеженням при плановій госпіталізації;

 

— консультацію хворих у необхідних випадках у поліклініці (амбулаторії) і інших установах охорони здоров’я;

 

— використання у своїй роботі сучасних методів профілактики, діагностики і лікування хворих, у тому числі комплексної терапії і відновного лікування (медикаментозні засоби, дієтотерапія, лікувальна фізкультура, масаж, фізіотерапія й ін.);

 

— експертизу тимчасової непрацездатності хворих;

 

— організацію і проведення комплексу заходів щодо диспансеризації дорослого населення ділянки (виявлення, узяття на облік, динамічне спостереження, лікувально-оздоровчі заходи) відповідно до переліку нозологічних форм, що підлягають диспансерному спостереженню в лікаря терапевта, аналіз ефективності і якості диспансеризації;

 

— видачу висновків жителям своєї ділянки, що проходить медичні огляди і від’їжджає за рубіж;

 

— організацію і проведення профілактичних щеплень і дегельмінтизації населення ділянки;

 

— раннє виявлення, діагностику і лікування інфекційних захворювань, негайну доповідь завідувачеві терапевтичним відділенням (а при його відсутності — керівнику установи) і лікарю кабінету інфекційних захворювань про всі інфекційні захворювання і усі випадки порушення режиму і невиконання протиепідемічних вимог інфекційними хворими, що залишаються для лікування вдома. Направлення у відповідну ЗЕП екстреного повідомлення (058/у);

 

— систематичне підвищення своєї кваліфікації і рівня медичних знань дільничної медичної сестри;

 

— активне і систематичне проведення санітарно-просвітньої роботи серед, населення ділянки, боротьби зі шкідливими звичками і підготовку суспільного активу ділянки.

1.4. Призначається на посаду та звільняється з посади наказом по організації (підприємству/організації).

 

1.5. Підпорядковується безпосередньо _ _ _ _ _ _ _ (посада прямого керівника).

 

1.6. Керує роботою _ _ _ _ _ _ _ (назва підрозділу або посада підлеглого).

 

1.7. Під час відсутності, заміщається особою, призначеною в установленому порядку, яка набуває відповідних прав і несе відповідальність за належне виконання покладених на нього обов’язків.

2. Характеристика робіт, завдання та посадові обов’язки

 

2.1. Керується чинним законодавством України про охорону здоров’я та нормативно-правовими актами, що визначають діяльність органів управління та закладів охорони здоров’я, організацію терапевтичної служби.

 

2.2. Надає терапевтичну допомогу мешканцям лікарської дільниці в амбулаторно-поліклінічній установі або вдома, а також швидку і невідкладну медичну допомогу хворим, незалежно від їх місця проживання, у випадках безпосереднього звернення при виникненні гострих станів, травм або отруєнь.

 

2.3. Здійснює нагляд за побічними реакціями/діями лікарських засобів.

 

2.4. Дотримується принципів медичної деонтології.

 

2.5. Проводить консультації хворих за направленнями лікарів інших спеціальностей.

 

2.6. Здійснює експертизу тимчасової непрацездатності, бере участь в роботі лікарсько-консультативної та медико-соціальної експертної комісій.

 

2.7. Проводить диспансеризацію населення відповідно до встановленого переліку нозологічних форм.

 

2.8. Складає медичні висновки мешканцям своєї дільниці, які проходять медичні огляди або від’їздять за кордон.

 

2.9. Забезпечує раннє виявлення, діагностику і лікування інфекційних захворювань.

 

2.10. Повідомляє керівництво та лікаря кабінету інфекційних захворювань про харчові і професійні отруєння, про випадки порушення протиепідемічного режиму інфекційними хворими, направляє у санітарно-епідеміологічні станції термінові повідомлення.

 

2.11. Організовує і проводить профілактичні щеплення і дегельмінтизацію населення на дільниці.

 

2.12. Керує роботою середнього медичного персоналу.

 

2.13. Планує роботу і проводить аналіз якісних показників роботи на дільниці.

 

2.14. Веде лікарську документацію.

 

2.15. Бере активну участь в поширенні медичних знань серед населення дільниці.

 

2.16. Постійно удосконалює свій професійний рівень, впроваджує в практику сучасні методи профілактики, діагностики і лікування.

 

2.17. Знає, розуміє і застосовує діючі нормативні документи, що стосуються його діяльності.

 

2.18. Знає і виконує вимоги нормативних актів про охорону праці та навколишнього середовища, дотримується норм, методів і прийомів безпечного виконання робіт.

3. Права

 

Лікар-терапевт дільничний I кваліфікаційної категорії має право:

 

3.1. Вживати дії для запобігання та усунення випадків будь-яких порушень або невідповідностей.

 

3.2. Отримувати всі передбачені законодавством соціальні гарантії.

 

3.3. Вимагати сприяння у виконанні своїх посадових обов’язків і здійсненні прав.

 

3.4. Вимагати створення організаційно-технічних умов, необхідних для виконання посадових обов’язків та надання необхідного обладнання та інвентарю.

 

3.5. Знайомитися з проектами документів, що стосуються його діяльності.

 

3.6. Запитувати і отримувати документи, матеріали та інформацію, необхідні для виконання своїх посадових обов’язків і розпоряджень керівництва.

 

3.7. Підвищувати свою професійну кваліфікацію.

 

3.8. Повідомляти про виявлені в процесі своєї діяльності порушення і невідповідності і вносити пропозиції щодо їх усунення.

 

3.9. Ознайомлюватися з документами, що визначають права та обов’язки за займаною посадою, критерії оцінки якості виконання посадових обов’язків.

4. Відповідальність

 

Лікар-терапевт дільничний I кваліфікаційної категорії несе відповідальність за:

 

4.1. Невиконання або несвоєчасне виконання покладених цією посадовою інструкцією обов`язків та (або) невикористання наданих прав.

 

4.2. Недотримання правил внутрішнього трудового розпорядку, охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та протипожежного захисту.

 

4.3. Розголошення інформації про організацію (підприємство/установу), що відноситься до комерційної таємниці.

 

4.4. Невиконання або неналежне виконання вимог внутрішніх нормативних документів організації (підприємства/установи) та законних розпоряджень керівництва.

 

4.5. Правопорушення, скоєні в процесі своєї діяльності, в межах, встановлених чинним адміністративним, кримінальним та цивільним законодавством.

 

4.6. Завдання матеріального збитку організації (підприємству/установі) в межах, встановлених чинним адміністративним, кримінальним та цивільним законодавством.

 

4.7. Неправомірне використання наданих службових повноважень, а також використання їх в особистих цілях.

Робота дільничного лікаря-терапевта здійснюється за графіком, затвердженому завідувачем відділенням чи керівником установи. Складання графіка роботи дільничних терапевтів є важливим організаційним заходом. Раціонально складений графік роботи дозволяє підвищити доступність дільничного лікаря-терапевта для населення своєї ділянки, зокрема забезпечити високий ступінь дотримання дільничності у обслуговуванні населення. У графіку роботи повинні бути передбачений фіксований час амбулаторного прийому хворих, допомога вдома, профілактична й інша робота.

Дільничний терапевт заповнює паспорт дільниці, в якому знаходять відображення: загальна та санітарно-демографічна характеристика дільниці, дані про захворюваність, диспансеризацію, показники об’єму та якості амбулаторно-поліклінічної допомоги, протиепідемічна, санітарно-освітня робота на дільниці. Дільничний терапевт складає план роботи на місяць і рік, затверджує його у завідуючого відділенням.

Лікар керує роботою дільничної медичної сестри, яка надає допомогу під час прийому хворих у поліклініці, виконує лікарські призначення амбулаторним хворим вдома, допомагає в проведенні диспансеризації, веде медичну документацію, проводить необхідні епідеміологічні обстеження та щеплення, виконує контроль за поточною дезінфекцією, бере участь у санпросвітроботі.

 

Як показала практика роботи поліклінік, найбільш зручним для населення є такий графік, при якому лікар по черзі працює в різні години дня й у різні дні тижня.

 

Важливим розділом роботи дільничного терапевта є прийом пацієнтів у поліклініці. Кожне відвідування хворим лікаря необхідно в межах існуючих можливостей зробити вичерпним і закінченим. Повторні призначення на прийом повинні виходити винятково з медичних показань. Серйозної уваги заслуговують обличчя, що багаторазово хворіють протягом року. Необхідно також уважно проводити обстеження, ретельно і вчасно лікувати хворих з гострими захворюваннями, тому що це є запорукою попередження цілого ряду хронічних захворювань.

 

Велике місце в діяльності лікаря — дільничного терапевта займає медичне обслуговування хворих удома. У середньому витрати часу дільничного лікаря при наданні допомоги вдома повинні складати 30—40 хв.

Навантаження дільничного терапевта на прийомі складає 5 хворих за 1 годину, вдома відповідно – 2 хворих. Пересічно лікар працює на амбулаторному прийомі від 2,5 до 3,5 годин, надає допомогу хворим вдома від 3-х до 4-х годин.
Головним помічником дільничного лікаря-терапевта є дільнична медична сестра. На кожну посаду лікаря припадає 1,5 посади дільничної медсестри.

Дільнична медсестра, працюючи під безпосереднім керівництвом І контролем лікаря, має такі обов’язки: надає лікувальну допомогу жителям дільниці; виконує призначення лікаря як в поліклініці, так і вдома; регулює прийом хворих залежно від черговості й стану здоров’я; за вказівкою лікаря вимірює хворим кров’яний тиск, проводить термометрію та інші маніпуляції; заповнює медичну документацію (талони амбулаторного пацієнта, карти екстреного повідомлення, направлення на лікувально-діагностичні обстеження, вносить дані про результати обстежень в медичну карту амбулаторного хворого, допомагає заповнювати санаторно-курортні карти, виписки з медичних карт тощо); видає чергові талони для повторних відвідувань; пояснює хворому методику підготовки до лабораторних, інструментальних та інших досліджень; бере активну участь у проведенні диспансеризації на дільниці, санітарно-освітньої роботи; відвідує хворих вдома і виконує всі призначені маніпуляції І процедури; комплектує відповідним набором медикаментів, перев’язувального матеріалу і медичних інструментів спеціальну сумку, призначену для відвідувань хворих вдома; проводить профілактичні щеплення; систематично підвищує свою кваліфікацію шляхом участі в роботі рад медичних сестер, навчання на курсах підвищення кваліфікації.

 

Дільничний лікар зобов’язаний забезпечити раннє виявлення захворювань і своєчасне надання кваліфікованої лікувальної допомоги населенню ділянки як у поліклініці, так і вдома; відвідувати хворих вдома в день надходження виклику, забезпечити систематичне, динамічне спостереження, активне лікування хворих до їхнього видужання. Необхідно максимально приймати виклики до лікаря тієї ділянки, на якому проживає захворілий. У домашніх умовах сутужніше, ніж у поліклініці чи стаціонарі провести діагностичне дослідження, тим більше майже 2/3 викликів здійснюється до хворих літнього віку. Оглянувши удома хворого по виклику, дільничний лікар у наступному (у міру необхідності) повинний відвідувати хворого зі своєї ініціативи. Організація повторних відвідувань хворого при тому самому захворюванні є важливим моментом, у відомій мірі характеризуючим якість медичної допомоги вдома. Повторний візит повинний здійснюватися без повторного виклику. Повторні (активні) відвідування, виконувані з ініціативи лікуючого лікаря — ознака правильно організованої медичної допомоги вдома.

В останні роки усе більший акцент робиться на профілактичний роботі дільничного лікаря-терапевта. Висування на перший план у боротьбі за подовження життя людини широких соціально-профілактичних заходів, посилення уваги до здорової людини для того, щоб запобігти виникненню в нього захворювань, особливо підніме роль дільничного лікаря в загальній системі мір профілактики. Дільничний лікар першим зіштовхується з хворою людиною, він повинний знати не тільки сьогодення, але і минуле хворого, об’єктом його турботи і діяльності є не тільки хвора, але і здорова людина, умови його життя і праці. Він виступає провідником профілактики в широкому змісті слова, він повинний нести гігієнічні знання в конкретну родину, рекомендувати їх стосовно до конкретної людини, його роботи, характеру харчування і відпочинку. Дільничної лікар-терапевт багато в чому повинний визначити характер гігієнічного поводження людини. Йому варто звернути увагу на так звані контингенти підвищеного ризику, у віці 30—50 років, тому що саме в цьому віці, особливо чоловіки, не завжди звертаються за медичною допомогу при відсутності гострих симптомів хронічного захворювання. Дільничний лікар повинний займатися активним виявленням таких хворих.

 

Для успішного попередження захворювань дільничний лікар у сучасних умовах повинний здійснювати медичне спостереження за всією родиною, боротися з найбільш розповсюдженими хронічними хворобами, первинне попередження яких повинно починатися з дитячого років, впливати на фактори ризику, коректувати окремі елементи способу життя всіх членів родини. Тому особливу увагу в санітарно-просвітній роботі варто приділити боротьбі з гіпокінезією, переїданням, палінням, надлишковою лікарською терапією, усуненню шкідливого впливу стресів і т.д. Дільничний лікар повинний уміти впливати на формування сімейних відносин.

 

Відповідальним розділом роботи лікаря поліклініки будь-якої спеціальності, особливо дільничного лікаря-терапевта, є напрямок і підготовка хворого до госпіталізації. У цьому випадку дільничний лікар зобов’язаний призначити хворому лабораторні, рентгенологічні й інші дослідження, а також провести відповідне підготовче лікування, проконсультувати хворого в завідувача терапевтичним відділенням, а якщо необхідно, то й у лікарів інших спеціальностей. Результати аналізів повинні бути передані в стаціонар разом з «Медичною картою амбулаторного хворого» чи випискою з неї.

 

Важливим питанням у діяльності дільничного терапевта, як і інших лікарів поліклініки є добір і напрямок хворих на санаторно-курортне лікування. На санаторно-курортне лікування направляються хворі переважно в початкових стадіях захворювання, коли хворобливі процеси людини носять оборотний характер і при застосуванні комплексного лікування з використанням природних факторів і санаторного режиму у відносно короткий термін хворий цілком чи значною мірою відновлює здоров’я і працездатність.

 

Успіхи в роботі дільничного лікаря-терапевта багато в чому залежать від того, наскільки він зможе залучити до неї суспільний санітарний актив. Такий актив формується з активістів жінради Жедів, учнів що навчаються у старших класах, пенсіонерів. Дільничний лікар і медична сестра повинні провести з активом заняття по програмі санітарного мінімуму. Велику допомогу дільничному лікарю можуть надати також санітарні дружини суспільства Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, що створюються на підприємствах, в установах, за місцем проживання.

Навантаження дільничного терапевта на прийомі складає 5 хворих за 1 годину, вдома відповідно – 2 хворих. Розрахункову норму з обслуговування хворих удома лікарем-терапевтом дільничним установлено з розрахунку два відвідування за годину (наказ МОЗ СРСР від 16.07.80 р. № 759). головний лікар має право змінювати розрахункову норму обслуговування хворих удома залежно від конкретних умов: компактності дільниць, забезпечення транспортом тощо.

 

 1. Лікаря-терапевта викликають додому у випадках:

        гострих хронічних захворювань та їх загострення;

        підвищення температури тіла;

        підвищення артеріального тиску;

        погіршення стану пацієнта, лікування якого проводиться в домашніх умовах;

        неможливості самостійного звернення пацієнта до амбулаторно- поліклінічного закладу.

2. Особа, яка викликає Лікаря-терапевта, зобов’язана:

 

        чітко і правильно відповісти на всі запитання реєстратора, який приймає виклик;

        точно і достовірно описати скарги пацієнта;

        назвати точну адресу виклику (район, вулицю, номер будинку, квартири, поверх, номер під’їзду та код дверей під’їзду тощо);

        назвати прізвище, ім’я, по батькові пацієнта;

        вказати вік, стать пацієнта;

        вказати домашній телефон;

        вказати, чи це первинне звернення до Лікаря-терапевта, чи виклик є повторним.

 

3. У разі виклику Лікаря-терапевта необхідно:

 

        забезпечити безперешкодний доступ до пацієнта;

        створити необхідні умови для роботи (можливість вимити руки, дати чистий рушник, забезпечити якісне освітлення);

        заздалегідь ізолювати домашніх тварин, які можуть ускладнити надання медичної допомоги пацієнту, а також заподіяти шкоди здоров’ю та майну Лікаря-терапевта.

 

Лікар-терапевт не зобов’язаний знімати в квартирі взуття.

 

4. У разі відмови від надання медичної допомоги (пацієнту стало краще, медичної допомоги не потребує тощо) до прибуття Лікаря-терапевта особа, яка здійснювала виклик, повинна повідомити про це реєстратора амбулаторно-поліклінічного закладу.

 

5. Лікар-терапевт не несе відповідальності за виклики, які не могли бути виконаними в разі відсутності нумерації будинків, неправильно вказаної адреси, покажчиків назв вулиць, ненадання інформації про наявність кодового замка під’їзду, у випадку несправності переговорних пристроїв (домофонів).

 

6. У випадках агресивної поведінки пацієнтів або оточуючих їх осіб, зокрема тих, які знаходяться в стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп’яніння, гострого психічного розладу та загрожують здоров’ю або життю Лікаря-терапевта, надання медичної допомоги здійснюється в присутності працівників правоохоронних органів.

 

У зазначених вище випадках Лікар-терапевт має право не надавати медичну допомогу до прибуття працівників правоохоронних органів.

 

7. Громадяни, які висловили стосовно Лікаря-терапевта образи, погрози або вчинили хуліганські дії, заподіяли шкоду його здоров’ю або майну, несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

 

8. Лікар-терапевт після огляду пацієнта, встановлення попереднього діагнозу та у разі наявності показань для екстреної госпіталізації пацієнта, який потребує супроводу медичного персоналу та носилкового транспортування, повинен викликати бригаду швидкої медичної допомоги.

 

9. Лікар-терапевт на вимогу пацієнта або його законного представника зобов’язаний надати інформацію в доступній формі про стан здоров’я пацієнта, лікувальні заходи та прогноз щодо можливого розвитку захворювання.

 

10. Пацієнт зобов’язаний надати Лікарю-терапевту паспорт у разі оформлення листка тимчасової непрацездатності, а при виписці пільгових рецептів — документи, що підтверджують наявність пільг.

 

Пересічно лікар працює на амбулаторному прийомі від 2,5 до 3,5 годин, надає допомогу хворим вдома від 3-х до 4-х годин.

Посади дільничних лікарів-терапевтів районної поліклініки встановлюються за нормативами, затвердженими додатком 3 до наказу МОЗ України від 23.02.2000 р. № 33 “Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я”, з розрахунку 0,5 посади на 1000 осіб населення району.

Основною особливістю надання медичної допомоги сільським мешканцям є її етапність. Крім цього, особливостями надання медичної допомоги в селі є специфіка розселення, великий радіус обслуговування, характер сільськогосподарського виробництва (великі території, сезонність), поганий стан доріг, гірше, ніж у містах, транспортне сполучення. Усі ці особливості свідчать про те, що доступність первинної медичної допомоги значно нижча у сільській місцевості порівняно з містом.

 Перший етап надання медичної допомоги — сільська лікарська дільниця (СЛД). До складу її входять сільська дільнична лікарня, або лікарська амбулаторія, фельдшерсько-акушерські пункти, дитячі дошкільні заклади.

 Усі заклади сільської лікарської дільниці працюють під керівництвом головного лікаря сільської дільничної лікарні (амбулаторії).

 Величину території СЛД визначають залежно від чисельності населення та радіуса обслуговування. Пересічно чисельність населення, яке проживає на дільниці, становить 4 тис. осіб, радіус обслуговування – 7 км (віддаль від пунктового села до найвіддаленішого населеного пункту СЛД). Пунктовими називають села, в яких розміщена сільська дільнична лікарня, або амбулаторія. Основними завданнями СЛД є надання первинної медико-санітарної допомоги мешканцям села. Тут слід звернути увагу на характерні особливості здоров’я сільського населення. Це, насамперед, той факт, що здоров’я сільських мешканців у 2,5 рази гірше, ніж міських. У селі значно більша частка осіб похилого віку (60 років і більше), має місце так зване різке старіння людей, особливо негативні тенденції визначались у демографічних показниках: смертність у селі значно перевищує народжуваність. Спостерігаються негативний природний приріст, депопуляція (вимирання) людності, вищий рівень смертності немовлят.

 Залежно від кількості ліжок, сільські дільничні лікарні бувають 4-х категорій: І – 75-100 ліжок, II – 50-75; III – 35-50 і IV – 25-35. Переважно на СЛД розгортаються дільничні лікарні III І IV категорій, які надають медичну допомогу за такими найпоширенішими фахами: терапія, педіатрія, акушерство. Сільська дільнична лікарня складається з таких основних підрозділів: амбулаторія, стаціонар, допоміжні підрозділи (рентгенологічний кабінет, маніпуляційний кабінет, клінічна лабораторія, аптека), господарча частина, подекуди кабінет медичної статистики (якщо збір статистичної інформації децентралізований).

 На сучасному етапі реорганізації системи медичної допомоги в цілому, скороченні лікарняних ліжок у стаціонарах, дільничні лікарні потрібно зберегти, оскільки вони є первинною і найдоступнішою ланкою в наданні медичної допомоги сільським мешканцям. Пересічна потужність сільської дільничної лікарні в Україні за 1999 рік становила 16 ліжок.

 У сільській лікарській амбулаторії (СЛА) первинну медичну допомогу надають, як правило, такі фахівці: терапевт, педіатр і стоматолог. Якщо чисельність мешканців дозволяє (більше 10 тис:), вводять ще посади хірурга й акушера-гінеколога.

 Доступність первинної медико-санітарної допомоги мешканцям села значно нижча, ніж у місті.

 Лише у 2000 році згідно наказу МОЗ України № 33 від 23.02, штатні посади лікарів, що працюють на селі, прирівняли до міста.

 На 1 посаду дільничного лікаря-терапевта припадає 1700 осіб, на 1 посаду дільничного лікаря-педіатра – 800 дітей.

 Лікарі дільничної лікарні (амбулаторії) ведуть амбулаторний прийом дорослих і дітей, обслуговують виклики додому, надають невідкладну медичну допомогу, проводять диспансерне спостереження, забезпечують медичну допомогу працівникам сільського господарства в період масових польових робіт, проводять санітар-но-протиепідемічну та санітарно-освітню роботу серед сільських мешканців, здійснюють організаційно-методичне керівництво і контроль за діяльністю фельдшерсько-акушерських пунктів, при необхідності направляють хворих для надання медичної допомоги на вищий рівень.

 У кожній амбулаторії працює фельдшер. Посади дільничних медсестер встановлюються на кожних 2500 дорослих і 600 дітей, акушерок – на 3500 осіб, але не менше 1 посади при обслуговуванні більше 1500 осіб.

 

Кабінет інфекційних захворювань є лікувально-діагностичним і консультативно-методичним центром З питань боротьби з інфекційною захворюваністю. Він є першою спеціалізованою ланкою інфекційної служби в нашій країні. У задачі кабінету інфекційних захворювань входить: забезпечення своєчасного і раннього виявлення інфекційних хворих; проведення організаційно-методичної роботи і забезпечення кваліфікованої консультативної допомоги по діагностиці і лікуванню хворих інфекційними і паразитарними захворюваннями в амбулаторно-поліклінічних установах; вивчення й аналіз динаміки інфекційної захворюваності і смертності, розробка і здійснення заходів щодо підвищення якості й ефективності діагностики, лікування і профілактики інфекційних захворювань. Відповідно до цих задач лікар кабінету інфекційних хвороб здійснює:

 

— систематичну роботу з підвищення знань дільничних лікарів і інших фахівців, що ведуть амбулаторний прийом, з питань клініки, ранньої діагностики, лікування і диспансеризації інфекційних хворих, організувати конференції по розбору усіх випадків несвоєчасно виявлених хворих інфекційними захворюваннями чи необґрунтовано спрямованих у кабінет консультацію дільничного лікаря-терапевта по обстеженню хворих. Підозрюваних на інфекційне захворювання, і про порядок напрямку їх у кабінет для остаточного діагнозу:

 

— консультативну допомогу хворим у поліклініці і вдома з метою уточнення діагнозу, призначення лікувально-профілактичних заходів і рішення питання про госпіталізацію;

 

—додаткові (лабораторні й ін.) дослідження інфекційних хворих;

 

—лікування інфекційних хворих у поліклінічних умовах і доліковування реконвалесцентів після виписки зі стаціонару;

 

—контроль за повним клінічним і бактеріологічні видужанням з використанням методів інструментального і лабораторного дослідження (ректороманоскопія, дуоденальне зондування, ін.);

 

— аналіз роботи з проведення профілактичних щеплень у дорослих;

 

— диспансерне спостереження і санацію реконвалесцентів, хворих із хронічними інфекційними захворюваннями, бактеріо- і паразитоносителів;

 

—облік хворих інфекційними захворюваннями, бактеріоносіїв, паразитоносіїв на підставі екстрених повідомлень про інфекційні захворювання, спрямованих у СЕС;

 

-аналіз динаміки інфекційної захворюваності і смертності, якості й ефективності діагностичних і лікувальні заходів, диспансеризації, протирецидивного лікування в районі діяльності міської поліклініки;

 

-проведення пропаганди медичних знань по профілактиці інфекційних захворювань.

 

 

Згідно із Законом України «Про внесення змін до статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я» від 1 березня 2005 року № 2427-IV частину першу статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 року № 2801-XII доповнено пунктом «н» такого змісту:
«Лікарі дільничних лікарень, головні лікарі та лікарі амбулаторій, розташованих у сільській місцевості, дільничні лікарі-терапевти, лікарі-педіатри, дільничні медсестри територіальних ділянок поліклінік (поліклінічних підрозділів) та дільничні медичні сестри амбулаторій, лікарі загальної практики (сімейні лікарі) та медичні сестри загальної практики — сімейної медицини, завідувачі терапевтичних та педіатричних відділень поліклінік, керівники амбулаторій та відділень сімейної медицини, лікарі (старші лікарі) та середній медичний персонал виїзних бригад станцій і відділень швидкої та невідкладної медичної допомоги, станцій санітарної авіації та відділень планової та екстреної консультативної допомоги — за безперервну роботу на зазначених посадах у зазначених закладах (на територіальних ділянках) понад три роки мають право на додаткову оплачувану щорічну відпустку тривалістю три календарних дні. При цьому зберігаються права інших категорій медичних працівників на додаткову оплачувану відпустку у межах існуючих норм» (у редакції Закону України від 12 лютого 2008 року № 121-VI).

Надбавка за тривалість безперервної роботи встановлюється дільничним лікарям-терапевтам районних поліклінік відповідно до п.5.1.2 наказу Мінпраці і МОЗ України від 06.04.2001 р. №161/137 “Про впорядкування та затвердження Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення” залежно від стажу роботи на дільниці. Максимальний розмір цієї надбавки становить 30 % за стажу роботи понад п’ять років.

 

Профілактика

Спосіб життя людей залежить від тих цінностей, пріоритетів, практичних можливостей і труднощів, які є невід’ємними елементами повсякденного життя. Особливості способу життя суспільства, соціальних груп та окремих осіб переплітаються, внаслідок чого формуються стереотипи дій, що повторюються і трансформуються з покоління в покоління. Ті чи інші погляди, позиції, навички, вміння та поведінка, що впливають на здоров’я, визначаються досвідом і тим соціальним сенсом і значенням, які з нього випливають.

 

Йдеться не тільки про усвідомлення рішення піддавати чи не піддавати своє здоров’я ризику. Здоров’я кожного громадянина – необхідна умова економічного розвитку нації, ось чому воно має розглядатися не лише як особиста, а й як національна власність. Це означає також, що здоровий спосіб життя повинен пропагуватись як реалістична і приваблива альтернатива, якою люди можуть користуватися впродовж свого повсякденного життя.

 

Численні дослідження поняття способу життя з позицій суспільних наук визначають цю категорію так: здоровий спосіб життя – це гігієнічна поведінка, яка будується на науково обгрунтованих санітарно-гігієнічних нормативах, спрямованих на збереження і зміцнення здоров’я, забезпечення високого рівня працездатності, досягнення активного довголіття.

 

Пропаганда здорового способу життя включає інформування населення щодо факторів, які сприяють збереженню здоров’я, і профілактику факторів, які шкідливо впливають на здоров’я.

 

Складові здорового способу життя включають різноманітні елементи, що стосуються всіх сфер здоров’я – фізичної, психічної,соціальної і духовної. В їх числі: харчування (в тому числі якісна питна вода, необхідна кількість вітамінів, мікроелементів, білків, жирів, вуглеводів, спеціальних продуктів і харчових добавок), побут (якість житла,умови для пасивного і активного відпочинку, рівень психічної і фізичної безпеки на території життєдіяльності), умови праці (безпека не тільки у фізичному, а й у психічному аспекті, наявність стимулів і умов професійного розвитку), рухова активність і загартовування (використання засобів фізичної культури і спорту, різноманітних систем оздоровлення, спрямованих на підвищення рівня фізичного розвитку, його підтримку, відновлення після фізичних і психічних навантажень). Крім того, до складових ЗСЖ відносяться: особиста гігієна, режим праці і відпочинку, психогігієна і психопрофілактика, охорона навколишнього середовища, самоконтроль за станом здоров’я, самооздоровлення з використанням традиційних та нетрадиційних методів, відсутність шкідливих звичок (вживання алкоголю, наркотичних і токсичних речовин, тютюнокуріння), статеве виховання і сексуальна культура,своєчасне звернення до лікаря.

Профілактика (від грецького „prophylaktikos” або латинського „prophylacticus” – запобіжний) в медицині в цілому розглядається як сукупність заходів, спрямованих на збереження та зміцнення здоров’я населення держави і є основним принципом охорони здоров’я України. Стан і рівень проведення

профілактичних заходів в будь-якій країні відображає характер соціально-економічних, науково-технічних та політичних умов життя суспільства.

Крім загального вищезгаданого визначення, профілактика також включає забезпечення високого рівня здоров’я людини, її творчого довголіття, запобігання конкретним захворюванням або патологічним станам. Це цілісна система заходів, спрямованих не тільки на первинні причини захворювання, а й на чинники ризику розвитку патологічних процесів. В питання профілактики входить усунення причин виникнення захворювань, поліпшення умов праці, побуту і відпочинку  населення та охорони довкілля.

Розрізняють профілактику суспільну та індивідуальну, первинну і вторинну [1].

Суспільна або соціальна, профілактика передбачає охорону та зміцнення здоров’я окремого колективу чи суспільства в цілому. Це система політичних, економічних, законодавчих, виховних, санітарно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та медичних заходів, що їх планово проводять на державному рівні та громадські організації з метою забезпечення всебічного розвитку фізичних і духовних сил громадян, усунення чинників шкідливого впливу на їхнє здоров’я. Суспільна профілактика спрямована на забезпечення високого рівня здоров’я населення, виключення причин, що призводять до хвороб, створення оптимальних умов для колективного життя, зокрема умов праці, відпочинку, матеріальне забезпечення, житлово-побутові умови,

розширення асортименту продуктів харчування і непродовольчихтоварів, а також розвиток охорони здоров’я, освіти, культури, фізичного виховання і спорту.

Індивідуальна профілактика включає заходи із запобігання захворювання, збереження і зміцнення здоров’я, які здійснює конкретна особа. Практично, ця профілактика зводиться до ведення здорового способу життя і, головним чином ґрунтується на дотриманні правил особистої гігієни в побуті й на виробництві,

заняттях фізичною культурою і спортом.

Первинна профілактика має на меті збереження здоров’я людей, убезпечення від впливу шкідливих чинників природного і соціального середовища, які можуть викликати патологічні процеси в організмі.

Соціальні, гігієнічні та медичні заходи у цьому разі спрямовані на запобігання захворюванням шляхом ліквідації причин і умов їхнього виникнення, на підвищення стійкості організму до несприятливих чинників [2].

Вторинну профілактику розглядають як сукупність заходів з припинення або послаблення патологічних процесів, які вже виникли в організмі. Головне в цьому випадку – запобігти розвитку ускладнень, важким та прогностично несприятливим формам захворювання [1].

Надзвичайно важливим розділом амбулаторної допомоги була і лишається профілактика захворювань.

Активно-наступальна профілактика передбачає запобігання патологічним станам завдяки вивченню і активації адаптаційних механізмів регулювання життєдіяльності організму, підвищення його стійкості до негативних впливів. Вона повинна прийти на зміну існуючій пасивно-оборонній профілактиці, заснованій, головним чином, на ранньому виявленні хвороб.

Розглянемо профілактичну роботу поліклініки паралельно з трьома основними напрямками її діяльності [5]:

 

1.Профілактична робота: диспансеризація, санітарно-освітня робота, організація санітарного активу, вивчення умов праці і побуту, розробка заходів зі зниження захворюваності, інвалідності й смертності серед населення.

 

2.Лікувальна робота: надання медичної допомоги від першої кваліфікованої до вузькоспеціалізованої, раннє виявлення захворювань та попередження їх можливих ускладнень, обслуговування робітників промислових підприємств, госпіталізація у стаціонар, експертиза тимчасової непрацездатності, направлення хворих на медико-соціальну експертну комісію (МСЕК), медична реабілітація і динамічне спостереження за хворими.

 

3.Протиепідемічна робота: профілактичні щеплення, виявлення інфекційних хворих, спостереження за контактними особами.

Як бачимо, профілактика розглядається першим пунктом у роботі поліклініки і окремим напрямком її діяльності.

Із перерахованих підпунктів диспансеризація, безумовно, є основним із розділів профілактичної діяльності будь-якого лікаря поліклініки, насамперед дільничного терапевта [4, 6].

Санітарно-освітню роботу проводять у вигляді лекцій, виступів по радіо і телебаченню працівників поліклінічної ланки щодо надання медичної допомоги, публікацій їхніх статей у газетах і журналах, а також під час індивідуальних бесід лікаря з пацієнтами. Суттєве значення має наглядна агітація – стенди, плакати, розміщені в коридорах поліклінік і кабінетах лікарів, на теми запобігання розвитку інфекційних та неінфекційних захворювань. Санітарна освіта є важливою складовою профілактичного напрямку роботи поліклініки, спрямованого на гігієнічне навчання та виховання населення з метою залучення його до активної участі в охороні здоров’я.

На сучасному етапі фактично втратив своє значення у зв’язку зі зміною способу життя в нашому суспільстві підпункт, що формулюється як організація санітарного активу кожної терапевтичної дільниці та району обслуговування поліклініки в цілому. За умов активної профілактики та широкої пропаганди здорового способу життя особливо мають цінуватися представники суспільства, які сприяють на різних рівнях охороні здоров’я.

Більшість питань, що стосуються вивчення умов праці й побуту, безумовно, перебувають у компетенції фахівця з гігієни та профпатолога. Поліклініка теж робить свій вагомий внесок у збереження здоров’я населення. Зокрема, лікар будь-якої спеціальності щодня вирішує питання експертизи працездатності.

А з метою її оцінки, як уже зазначалося, лікар повинен враховувати два чинники: медичний і соціальний.

Медичний чинник – це точно встановлений діагноз із зазначенням стадії хвороби, характеру перебігу і функціональних порушень. Беруть до уваги також ускладнення основного захворювання і всі супутні патологічні стани, які істотно впливають на прогноз. Соціальний чинник – це характер професії хворого і умови його праці.

Таким чином, лікар має собі уявляти характер роботи пацієнта і після комплексної оцінки медичного й соціального чинників може вирішити питання про видачу лікарняного листка й приблизний термін непрацездатності. Соціальний чинник має провідне значення при виписуванні на роботу, оскільки в цьому разі слід зважати на конкретні умови праці пацієнта. Направлення на МСЕК для встановлення групи інвалідності ґрунтується на можливості хворого виконувати роботу по своїй професії.

Перерахованими заходами не обмежуються питання профілактики, що проводяться в амбулаторних умовах на поліклінічному етапі. Профілактика дуже об’ємне поняття і в цій роботі наведено лише основні її положення. Багато можна говорити про те, що проведення ефективної профілактики неможливе без виявлення чинників ризику виникнення і прогресування захворювань [2], що саме по собі є предметом написання цілих розділів у підручниках, а то й окремих монографій.

1.Повнота проведення та ефективність заходів профілактики значною мірою залежить від сумлінного ставлення громадян до збереження свого здоров’я та здоров’я оточення, від активної участі населення в здійсненні профілактичних заходів, від того, наскільки повно громадянин використовує надані йому суспільством можливості для збереження і зміцнення здоров’я.

2.Упровадження і практичне виконання профілактичних заходів на державному рівні потребує законодавчих актів, постійних значних матеріальних витрат, а також зусиль усіх ланок державного апарату. Це пріоритетне завдання не тільки медичних закладів, а й промислових підприємств і сільськогосподарських комплексів.

Подальші дослідження передбачається провести в напрямку вивчення інших проблем ролі поліклінічних установ в медичній профілактиці.

Робота з пропаганди та формування здорового способу життя, профілактики найбільш поширених захворювань є невід’ємною і обов’язковою частиною діяльності молодших спеціалістів з медичною освітою, незалежно від їх спеціальності. Вона повинна бути врахована при проведенні атестації на відповідність посаді та кваліфікаційній категорії.

 

Санітарно-просвітницька робота повинна проводитися за заздалегідь складеним планом. Складання плану санітарно-освітньої роботи проводять на весь поточний рік (квартал, місяць). У річному плані передбачають основні завдання з охорони здоров’я і виховання здорового способу життя, а на кожен квартал, місяць складається конкретний план з назвою тем і методами їх висвітлення. В кінці кварталу (місяця) і в кінці звітного року медичний працівник зобов’язаний відзвітувати за виконану санітарно-освітню роботу.

 

Ведеться книга обліку санітарно-освітньої роботи (форма – 038/о, затверджена наказом МОЗ України від 29.12.2000 року № 369).

 

 

Робота з формування ЗСЖ та профілактики захворювань проводиться серед хворих, осіб з підвищеним ризиком виникнення захворювань та здорових людей, зокрема серед дітей, підлітків, молоді.

 

Зміст роботи при проведенні різних форм і методів гігієнічного виховання населення і пропаганди здорового способу життя на має бути спрямований на висвітлення основ особистої і громадської гігієни, гігієни села, селища, житла, благоустрою і озеленення, утримання присадибних ділянок; на боротьбу із забрудненням довкілля; профілактику захворювань, що викликаються дією на організм несприятливих метеорологічних умов (підвищена вологість повітря, високі і низькі температури тощо); на впровадження фізичної культури в побут кожної людини.

 

В коло тем цієї діяльності входить також трудова і професійна орієнтація, створення здорових побутових і виробничих умов, формування здорового способу життя.

 

Велику увагу необхідно приділяти профілактиці інфекційних захворювань, поліпшенню водопостачання і водокористування. Одним із важливих завдань є пропаганда заходів гігієни праці при сільськогосподарських роботах, запобігання сільськогосподарському травматизму і отруєнню отрутохімікатами. Значне місце повинні зайняти протиалкогольна та антинаркоманійна пропаганда, роз’яснення шкоди куріння. Куріння є одним із найбільш поширених видів наркоманії. Робота  щодо профілактики шкідливих звичок повинна будуватися за певною системою, включаючи правові, медико-біологічні й етичні аспекти.

 

Проводячи санітарно-просвітню роботу, обов’язково потрібно дотримуватись кількох методичних вимог. По-перше, тематика й зміст санітарно-просвітніх заходів мають бути тісно пов’язані з виконанням загальногосподарських завдань. По-друге, санітарна агітація й пропаганда мають грунтуватися на місцевому матеріалі. Слід враховувати особливості тієї групи людей або окремих осіб, з якими проводиться така робота. По-третє потрібно дбати про те, щоб зміст будь-якого санітарно-просвітнього заходу був ясний і зрозумілий.

 

У проведенні санітарно-просвітньої роботи велику допомогу медпрацівникам надають місцеві ради. Тому медичні працівники мають періодично порушувати питання профілактичної роботи на різних зібраннях, залучати керівні кадри, фахівців різних галузей, інтелігенцію до санітарного активу.

 

Профілактичну роботу серед населення медпрацівники проводять у будинках культури (клубах) і бібліотеках, дитячих дошкільних закладах і школах, у домашніх умовах. Зокрема, у будинках культури (клубах) можна організовувати лекторії, тематичні вечори, виставки, створювати санітарні куточки, випускати стіннівки, демонструвати санітарно-просвітні фільми, у бібліотеках проводити диспути, огляди і виставки рекомендованої літератури.

 

Під час прийому доцільно організовувати індивідуальні і групові бесіди, звертаючи основну увагу на гігієну та профілактику захворювань. У чекальнях медичних закладів можна влаштовувати невеликі тематичні виставки, вивішувати плакати, таблиці, ілюстровані гасла та брошури на пристінних стендах. Поряд доцільно розміщувати стіннівки й санітарно-просвітні бюлетні.

 

Ефективність санітарно-освітньої роботи безпосередньо залежить від санітарного й естетичного стану самого медичного закладу, від якості медичного обслуговування в ньому.

 

У школах та дошкільних навчальних закладах медпрацівник використовує традиційні методи навчання батьків, дітей та підлітків з питань охорони здоров’я (співбесіда, групові дискусії, лекції, тематичні вечори, вечори запитань і відповідей, бесіди за круглим столом, усні журнали, лекторії здоров’я, анкетування, уроки здоров’я, вранішники здоров’я, дні здоров’я та ін.). Широко використовуються і методи наочної агітації: стінгазети, санбюлетні, виставки та куточки здоров’я, книжкові виставки.

 

Велику роль у пропаганді здорового способу життя можуть грати театрально-видовищні та масові спортивні заходи.

 

 

 

Форми та методи санітарної освіти

 

 

            Основними методами санітарної освіти є усний, друкований, наочний і змішаний. Їх реалізують через такі форми санітарної освіти, як лекції, бесіди, тематичні вечори, поради-консультації, виступи на радіо, аудіозаписи (усний метод); публікації у друкованих засобах масової інформації, науково-популярні книги, брошури, пам’ятки, бюлетні, стенди із запитаннями і відповідями (друкований метод); експозиції, муляжі, фотографії, малюнки, санбюлетні, плакати (наочний метод); телебачення, відеофільми, діафільми, школи здоров’я, виставки, театралізовані вистави тощо (змішаний метод).

 

Санітарний бюлетень – це ілюстрований санітарно-просвітній плакат, присвячений тільки одній темі. Тематика повинна бути актуальною і вибиратися з урахуванням завдань, що стоять перед сучасною охороною здоров’я, а також сезонності та епідеміологічної ситуації в даному регіоні. Заголовок виділяється великим шрифтом. Назва повинна бути цікавою, інтригуючою, бажано при цьому не згадувати слово “хвороба” і “профілактика”.

 

Санбюлетень складається з двох частин – текстової та ілюстрованої. Текст розміщують на стандартному аркуші ватману у вигляді колонок, шириною 13-15 см, текст краще друкований. Дозволяється написання тексту каліграфічним почерком пастою чорного або фіолетового кольору. Потрібно виділити передову статтю або введення, решта тексту повинна бути розбита на підрозділи (рубрики) з підзаголовками, в яких викладають суть питань і дають практичні поради. Заслуговує на увагу подача матеріалу у вигляді запитань та відповідей. Текст повинен бути написаний зрозумілою для широкого загалу мовою, без складної медичної термінології, з обов’язковим використанням місцевого матеріалу, прикладів правильної гігієнічної поведінки, випадків з лікарської практики. Щодо художнього оформлення, то малюнки, фотографії, аплікації повинні ілюструвати матеріал, але не дублювати його. Малюнок повинен бути один або декілька, але один із них – основний – повинен нести головне смислове навантаження і привернути увагу. Текст та художнє оформлення не повинні бути громіздкими. Санітарний бюлетень закінчується гаслом або закликом.

 

Необхідно забезпечити випуск санітарного бюлетня не рідше 1-2 разів на квартал.

 

Куточок здоров’я. Організації такого куточка повинна передувати певна підготовча робота: узгодження з керівництвом установи; визначення переліку робіт та необхідних матеріалів (стенди, планки, кнопки, клей, тканина тощо); вибір місця розміщення куточка – такого, де постійно або часто буває маса людей; добірка відповідного ілюстрованого матеріалу (плакати, фото- і літературні виставки, діапозитиви, фотографії, пам’ятки, листівки, вирізки з газет і журналів, малюнки тощо).

 

Провідна тематика куточка здоров’я – різні аспекти здорового способу життя. У разі появи будь-якої інфекції або її загрози в даній місцевості в куточку має бути поміщений відповідний матеріал щодо її профілактики. Це можуть бути: санітарний бюлетень, листівка, підготовлена місцевим органом санітарно-епідеміологічного нагляду, коротка пам’ятка, вирізка з медичної газети тощо. Куточок здоров’я повинен мати дошку запитань і відповідей. Відповіді на запитання мають бути завжди оперативні, професійні, повні і корисні.

 

Листівка – вид інформаційної продукції, що складається з одного аркуша паперу з текстом та інколи супроводжується  ілюстраціями.

 

Брошура – неперіодичне текстове книжкове видання обсягом більше 4-х, але не більше 48 сторінок, з’єднаних за допомогою скріпок чи ниток.

 

Буклет – видання, надруковане на одному аркуші, який сфальцований (складений) зазвичай у декілька паралельних згинів, без скобування.

 

Плакат – як правило, великоформатне зображення (формат А3, А2 чи більше), що добре запам’ятовується. Супроводжується стислим текстом. Зроблене з рекламною, інформаційною, навчальною або агітаційною метою.

 

Усні журнали. В усних журналах, окрім медпрацівників, повинні брати участь працівники ДАІ, інспектори у справах неповнолітніх, юристи. У своїх повідомленнях вони виступають з проблем не лише медичного характеру, але й таких, які торкаються правових, соціальних і етичних аспектів життя. Тому в усних журналах можна розглядати одразу декілька тем.

 

Диспути і конференції. Диспут – метод полемічного обговорення будь-якої актуальної, моральної або виховної проблеми, спосіб колективного пошуку, обговорення і вирішення питань, що хвилюють населення. Диспут можливий, коли добре підготовлений, коли в нім беруть участь не лише фахівці, але й (наприклад, у школі) учні, учителі, інші. Зіткнення, боротьба думок пов’язані з відмінностями у поглядах людей, життєвому досвіді, в запитах, смаках, знаннях, у вмінні підходити до аналізу явищ. Мета диспуту полягає в тому, щоб підтримати передову думку і переконати громаду у її правоті.

 

Формою пропаганди, близької до диспуту, є конференція із заздалегідь розробленою програмою і фіксованими виступами як фахівців, так і самого населення.

 

Бесіда – це форма прямого міжособистісного спілкування медичних працівників та пацієнтів, яка використовується з метою надання необхідних медико-гігієнічних порад і рекомендацій.

 

Проводити бесіду потрібно доступною мовою, без використання складної медичної термінології, з різноманітними цікавими прикладами з особистого досвіду.

 

Бесіди повинні бути недовгими, цікавими, корисними. Їх проводять протягом 15-20 хвилин з окремими пацієнтами чи групою пацієнтів.

 

З дітьми проводять 10-15-хвилинні бесіди з питань здорового способу життя, дотримання особистої гігієни, загартовування організму тощо. Цей матеріал доцільно супроводжувати демонстрацією відеофільмів, мультфільмів. Теми і тексти бесід повинні бути завчасно складені.

 

Бесіда за круглим столом – це обговорення групою фахівців конкретних питань охорони здоров’я в присутності слухачів. Проводиться під керівництвом ведучого. Передбачає на певній стадії обговорення проблеми участі в дискусії слухачів.

 

Вечір запитань і відповідей – це та ж сама бесіда, де запитання ставить аудиторія, а ведучий чи ведучі відповідають.

 

Лекція – це форма усного надання санітарно-просвітницької інформації змішаній аудиторії. Забезпечує постійний прямий контакт між лектором і слухачем, дозволяє лектору враховувати реакцію аудиторії. Доповнюється демонстрацією наочних і аудіовізуальних засобів. При використанні лекцій у груповій санітарно-просвітницькій роботі передбачається максимально однорідна аудиторія.

 

За належної підготовки молодші спеціалісти з медичної освіти можуть виступати з лекціями.

 

Виставка – експозиція текстових, графічних матеріалів на медико-гігієнічні теми.

 

Анкетування – це збір інформації з різних аспектів санітарної просвіти за допомогою спеціальної анкети. Відповіді на запитання можуть бути отримані або заочно, або шляхом особистісного контакту (опитування). Опитування, зазвичай, має за мету збір даних, які характеризують санітарну культуру населення, готовність респондентів до участі в профілактичних закладах, рівень поінформованості та з визначеної в анкеті теми.

 

В основі лікувально-профілактичної роботи поліклініки лежить дільничний принцип.

Дільничний принцип дозволяє лікарю використовувати можливості поліклініки та інших лікувальних установ міста для вивчення стану здоров’я населення дільниці, проведення первинної профілактики та зниження захворюваності.

 

 

Диспансеризація

Сьогодні охорона здоров’я вступила в якісно новий етап свого розвитку, який характеризується можливістю задовольнити потребу населення не лише в медичній допомозі, але й здійснювати всебічне обстеження,  регулярний нагляд за здоров’ям кожного громадянина суспільства. З давніх-давен передові вітчизняні вчені, лікарі, розуміли, що необхідно навчитися попереджувати розвиток захворювання. З цією метою в Україні введена диспансеризація.

 

Диспансеризація, як важливий метод роботи лікувально-профілактичних закладів, як система динамічного спостереження за станом здорових і хворих людей, зайняла в нашій охороні здоров’я ведуче місце. Це єдина інтегрована система, що забезпечує регулярні медичні огляди і динамічне спостереження за станом здоров’я кожної людини, попередження і лікування захворювань, здоровий спосіб життя, підвищення трудової активності людини.

 

Диспансеризація – це система охорони здоров’я населення, що полягає в активному динамічному спостереженні за здоров’ям різних контингентів населення (здоровими, з факторами ризику та хворими людьми), в вивченні умов життя, праці, забезпечення їх фізичного розвитку, попередженню захворювань, виявлення їх на ранніх стадіях розвитку та проведення лікувально-оздоровчих заходів.

 

 Мета диспансеризації: збереження і зміцнення здоров’я населення, підвищення працездатності працюючих та забезпечення активного довголіття людей.

 

Основні завдання диспансеризації:

 

 

 

–       вивчення і усунення  причин які приводять до виникнення і розповсюдження захворювань;

 

 

–       активне виявлення і лікування захворювань на ранніх стадіях розвитку;

 

 

–       попередження рецидивів та можливих ускладнень захворювань що вже мають місце.

 

 

 

Ведучим  закладом в проведенні диспансеризації є територіальні поліклініки та медико-санітарні частини. Центральна роль в організації і проведенні диспансерної роботи належить лікарю, що безпосередньо займається лікувально-профілактичною діяльністю, а саме в поліклініці – дільничому лікарю – терапевту, в МСЧ – цеховому терапевту. Вони координують всю діяльність по диспансеризації. Однак, лікар любої спеціальності забезпечує відбір контингенту населення, що підлягає диспансеризації, бере на диспансерний облік, складає індивідуальний план лікувально-оздоровчих заходів і патронаж, точне і своєчасне виконання планів, аналіз диспансерної роботи. Все це проводиться з врахуванням спеціальності лікаря і специфіки контингенту хворих що знаходяться на диспансерному обліку.

 

 

 

 

ОРГАНІЗАЦІЯ  ДИСПАНСЕРИЗАЦІЇ  ДОРОСЛОГО  НАСЕЛЕННЯ

 

 

Диспансеризацію дорослого населення регламентує наказ МОЗ № 770 від 30.05.1986 р. “Про порядок проведення загальної диспансеризації населення” і здійснюється в три етапи:

 

 

 

І етап  – відбір контингенту населення, що підлягає диспансерному спостереженню і взяття його на диспансерний облік.

 

 

 

ІІ етап  – диспансерне спостереження, тобто виконання системи лікувально-оздоровчих заходів.

 

 

 

ІІІ етап – аналіз диспансерної роботи (ефективності диспансеризації).

 

 

 

Визначення контингенту населення, що підлягає диспансерному спостереженню здійснюється лікарями під час амбулаторних прийомів, при відвідуванні хворих на дому, при лікуванні хворих в стаціонарі, під час проведення профілактичних оглядів метою яких є виявлення патологічних станів і захворювань на ранніх стадіях розвитку.

 

 

 

Ретельне обстеження дозволяє дільничному терапевту зробити висновок про стан здоров’я пацієнта, та включити його  до однієї з диспансерних груп.

 

 

 

Існує три групи диспансерного спостереження:

 

 

 

Першу групу складають здорові люди: вагітні, новонароджені, діти дошкільного і шкільного віку, підлітки допризовного і призовного віку, спеціалісти ведучих професій, спортсмени, студенти, люди що були в контакті, чи на даний час мають контакт на заразні захворювання. Визначення групи здорових, які підлягають диспансерному спостереженню, здійснюється жіночими консультаціями (вагітні жінки), дитячими поліклініками (діти), медико-санітарними частинами (робочі промислових підприємств), фізкультурними диспансерами (спортсмени) і т.д. Після визначення контингенту, що підлягає диспансерному нагляду, лікар згідно наказу № 770 МОЗ планує порядок і терміни проведення диспансеризації. В цьому випадку мета диспансеризації – зберегти здоров’я на тривалий час. Враховуючи умови праці і побуту, здоровим особам лікар дає рекомендації спрямовані на організацію раціонального режиму праці, відпочинку, харчування, занять фізкультурою, відмова від шкідливих звичок. Для даної групи контрольні спостереження повинні плануватися 1 раз на рік.

 

 

 

До другої групи входять практично здорові люди, але схильні до того чи іншого захворювання, тобто ті, що мають фактори ризику. В цій групі, індивідуальні заходи потрібно спрямовувати на усунення факторів ризику з ціллю попередження захворювань. Контрольні огляди повинні проводитися не рідше 2-х разів на рік.

 

 

 

Третя група – це хворі в стадії повної компенсації. У них показники обстеження близькі до норми, суб’єктивно прояви хвороби нерізка виражені, ускладнень немає, рецидиви і загострення відсутні на протязі року, можливий зворотній розвиток процесу або стійка ремісія на протязі 3-5 років. Функціональні резерви достатні для забезпечення звичайного способу життя. В даній групі індивідуальні спостереження проводяться 2 рази на рік, а лікувально-оздоровчі заходи направлені на вторинну профілактику по попередженню загострення, рецидивів, ускладнень.

 

 

 

В даній групі виділяють дві підгрупи:

 

 

 

1 – хворі в стадії субкомпенсації;

 

 

 

2 – хворі в стадії декомпенсації.

 

 

 

Функціональні резерви в цих підгрупах хворих різко знижені або відсутні, і наступає стійка або тимчасова втрата непрацездатності. Вони потребують постійного нагляду та лікування, які проводяться по індивідуальному плану, і направлені на стабілізацію стану. Таким чином, частота спостереження та об’єм обстежень залежить від важкості перебігу захворювання, частоти загострення, можливих ускладнень.

 

 

 

Аналіз ефективності диспансеризації – це підведення підсумку по диспансеризації за рік. Він дає можливість оцінити проведену роботу, виявити недоліки та намітити заходи по їх усуненню.

 

 

 

Критерії ефективності диспансеризації:

 

 

 

1.     Для І групи (здорові)

 

 

 

–                відсутність захворювань;

 

 

 

–                збереження працездатності.

 

 

 

2.     Для хворих з гострими захворюваннями:

 

 

 

–       повне видужання.

 

 

 

3.     Для хворих з хронічним перебігом захворювання:

 

 

 

–         повнота охоплення населення диспансерним спостереженням;

 

 

 

–         своєчасність взяття на диспансерний облік;

 

 

 

–         повнота  проведення обов’язкового мінімуму діагностичних обстежень;

 

 

 

–         частота загострень;

 

 

 

–         кількість випадків з тимчасовою втратою працездатності;

 

 

 

–         первинний вихід на інвалідність;

 

 

 

–         перехід з однієї групи диспансерного спостереження в іншу;

 

 

 

–         смертність.

 

 

 

Щорічний аналіз диспансерного спостереження за хворими (в кінці календарного року),  представляє собою оцінку результатів диспансерної роботи, і дає можливість обґрунтовано планувати індивідуальні лікувально-оздоровчі заходи на наступний рік.

 

 

 

Практичне значення мають наступні показники диспансеризації:

 

 

 

Показники диспансеризації

 

1. Повнота охоплення населення диспансерним спостереженням:

                                

 

                                       загальна кількість людей, що стоїть на диспансерному

                              ________обліку (здорових + хворих)________________  х 100

                                   середнє число населення, яке обслуговується

 

2. Повнота охоплення диспансеризацією по окремих нозологічних формах:

число хворих на певне захворювання, які стоять на “Д” обліку на початок року (А)+взяті на облік протягом року (Б)- ті, що ні разу не з’явилися протягом року (С)_____                                                                                                               х 100

  число зареєстрованих хворих на дане захворювання (Д)

А + В + С   х 100  повнота обсягу  диспансеризацією.

      Д

 

3. Своєчасність взяття хворих на диспансерний облік:

              число хворих, взятих на облік  з перше встановленим діагнозом   х 100

               число захворювань з перше встановленим діагнозом в даному році

 

4. Повнота проведення обов’язкового мінімуму діагностичних обстежень. Розрахунок ведеться по кожному із обстежень окремо. Наприклад, повнота обстежень на ЕКГ:

                                 всього зроблених ЕКГ при оглядах_______   х 100

                                 всього оглянуто людей старше 30 років

 

5. Число випадків тимчасової непрацездатності на 100 працюючих в році:

                              _____число первинних лікарняних листків  х 100

                              число диспансерних хворих (працюючих)

 

6. Процент хворих, переведених на інвалідність:

                           число хворих, переведених на інвалідність_______   х 100

                         число хворих, які стоять на диспансерному обліку

 

7. Перехід з однієї диспансерної групи в іншу:

                              число хворих, переведені в більш легку (тяжку) групу  х 100

                                       число диспансерних хворих    

 

 

 

4.  Повнота проведення обов’язкового мінімуму діагностичних обстежень:        Розрахунок ведеться по кожному із обстежень окремо. Наприклад, повнота обстежень на ЕКГ:

 

 

        Всього зроблених ЕКГ при оглядах         х  100

 Всього оглянуто старше 30 років 

 

 

 5.  Число випадків тимчасової непрацездатності на 100 працюючих в році:

 

  число первинних лікарняних листків              х  100

 число диспансерних хворих (працюючих)

 

 

 

6.  Процент хворих переведених на інвалідність:

 

 

 

       число хворих переведених на інвалідність                   х  100

 число хворих, які стоять на диспансерному обліку

 

 

 

7.  Перехід з однієї диспансерної групи в іншу:

 

 

 

число хворих, переведених в більш легку (тяжку) групу х  100 

число диспансерних хворих                                                               

 

 

 

Облікова документація.

 

Згідно наказів МОЗ України № 184 від 26.07.1999 р.; № 302 від 27.ХІІ.1999 р. і № 369 від 29.ХІІ.2000 р. на диспансерних хворих заводиться:

–         статистичний талон;

                                     Код формы по ОКУД ___________

                                                           Код учреждения по ОКПО ______

 

                  Медицинская документация

                                     Форма № 025-2/у

                                                           Утверждена Минздравом СССР

____________________________            04.10.80 г. № 1030

   наименование учреждения

 

СТАТИСТИЧЕСКИЙ ТАЛОН

для регистрации заключительных (уточненных) диагнозов

 

1. Фамилия, имя, отчество _______________________________________

____________________________________________________ Пол ________

2. Адрес ________________________________________________________

_________________________________________________________________

3. Участок № _________ терапевтический, цеховой, педиатрический

(подчеркнуть).

4. Работает на прикрепленном предприятии, не работает

(подчеркнуть). Проживает постоянно: в городе, селе (подчеркнуть).

Проживает в районе обслуживания: да, нет (подчеркнуть).

5. Возраст ______________________________________________________

            (для детей до 3-х лет – лет, мес., дней)

6. Диагноз заключительный (уточненный).
Для травматологических больных –   
характер и локализация             

Впервые в жизни установ-
ленный (отметить +)

 

_______________________________________
_______________________________________
_______________________________________
_______________________________________
_______________________________________

_________________________
_________________________
_________________________
_________________________
_________________________

7. <*> Вместо ранее зарегистрированного диагноза ________________

_________________________________________________________________

_________________________________________________________________

_________________________________________________________________

<*> – Пункт 7 заполняется в том случае, когда в п. 6 взамен ранее зарегистрированного в листе записи уточненных диагнозов (в ф. № 025/у) проставляется новый диагноз.

 

                           оборотная сторона ф. № 025-2/у

 

8. Заболевание выявлено при обращении за лечением, при профилактическом осмотре (подчеркнуть).

9. <*> Вид травмы и отравления:

а) связана с производством:

в промышленности – 1; в сельском хозяйстве – 2; на строительстве – 3; дорожно-транспортная – 4; прочие -5;

б) не связана с производством:

бытовая – 6; уличная (при пешеходном движении) – 7; дорожно-транспортная – 8; школьная – 9; спортивная – 10; прочие – 11.

 

<*> – Заполняется только при травмах и отравлениях. Код – цифру обвести кружком.

 

“…” ___________________ 19… г.

 

Подпись ______________________

 

                                                                             Для типографии!

                                                                    при изготовлении документа

                                                                             формат А5

 

Инструкция по заполнению учетной формы № 025-2/у

СТАТИСТИЧЕСКИЙ ТАЛОН ДЛЯ РЕГИСТРАЦИИ ЗАКЛЮЧИТЕЛЬНЫХ

(УТОЧНЕННЫХ) ДИАГНОЗОВ

Талон заполняется на основании записей в листе заключительных (уточненных) диагнозов медицинской карты амбулаторного больного на все заболевания и травмы в нем записанные, кроме острых инфекционных заболеваний, учитываемых по извещениям (ф. № 058/у).

Талон заполняется в поликлиниках (амбулаториях) городских и сельских, для взрослых и детей, женских консультациях.

Примечание: в специализированных учреждениях (психоневрологических, онкологических и противотуберкулезных) талон не заполняется, в кожно-венерологических – заполняется на больных кожными заболеваниями.

В зависимости от системы организации работы в поликлинике талоны заполняются по окончании приема врачами или медицинскими сестрами по указанию врачей или централизованно статистиком учреждения по данным, переданных ему с приема медицинских карт амбулаторного больного.

На основании талонов заполняются сводная ведомость учета заболеваний, зарегистрированных в данном учреждении (ф. № 071/у), и сводная ведомость впервые выявленных несчастных случаев, отравлений и травм (ф.№ 071-1/у) (отменены).

 

 

 

 

–         диспансерна картка – “ф. 025 о” (з відміткою на листі заключних діагнозів дати взяття на диспансерний облік – “Д”;

 

 

 

–         контрольна карта диспансерного спостереження – “ф. 030 о”;

Приложение N 4

к Приказу Министерства

здравоохранения и социального

развития Российской Федерации

от 22.11.2004 г. N 255

 

  Министерство здравоохранения                   Медицинская документация

     и социального развития                      Форма N 030/у-04 _____

      Российской Федерации

________________________________                 утверждена Приказом

   (наименование медицинского                    Минздравсоцразвития России

          учреждения)                            от 22.11.2004 г. N 255

 

________________________________

________________________________

________________________________

            (адрес)

 

         ┌─┬─┬─┬─┬─┬─┬─┬─┬─┬─┬─┬─┬─┐

Код ОГРН │ │ │ │ │ │ │ │ │ │ │ │ │ │

         └─┴─┴─┴─┴─┴─┴─┴─┴─┴─┴─┴─┴─┘

 

                         КОНТРОЛЬНАЯ КАРТА

                     диспансерного наблюдения

 

Фамилия врача __________________│Код или  N   медицинской    карты

                                │амбулаторного больного   (истории

                                │развития ребенка) _______________

Должность ______________________│1. Заболевание,    по      поводу

                                │которого взят  под   диспансерное

                                │наблюдение ______________________

Дата взятия на учет ____________│2. Диагноз установлен впервые   в

                                │жизни ___________________________

                                │                (дата)

                                │3. Код по МКБ ___________

Дата снятия с учета ____________│4. Сопутствующие заболевания ____

                                │_________________________________

Причина снятия _________________│5. Заболевание выявлено:

                                │5.1. при обращении за лечением

                                │5.2. при профосмотре

                                │                       ┌─┬─┬─┐

                                │6. Код льготы          │ │ │ │

                                │                       └─┴─┴─┘

 

7. Фамилия, имя, отчество ________________________________________

8. Пол М/Ж                 9. Дата рождения _____________

10. Адрес проживания _____________________________________________

11. Место работы (учебы, дошкольное учреждение) __________________

12. Профессия (должность) ________________________________________

13. Контроль посещений ___________________________________________

 

Даты явок                               

Назначено
явиться  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Явился   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Даты явок                               

Назначено
явиться  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Явился   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                         Для типографии!

                              При изготовлении документа формат А5

__________________________________________________________________

 

                                                    См. на обороте

 

                                      Оборотная сторона ф. N 030/у-04

 

14. Сведения об изменении диагноза,  сопутствующих   заболеваниях,

осложнениях ______________________________________________________

__________________________________________________________________

__________________________________________________________________

__________________________________________________________________

__________________________________________________________________

15. Проводимые мероприятия (лечебно-профилактические,  направление

на консультацию, в   дневной   стационар,    госпитализацию,    на

санаторно-курортное  лечение,    трудоустройство,    перевод    на

инвалидность)

 

N п/п

Дата начала

Дата окончания

Мероприятия                

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                        Подпись врача ____________

 

 

 

ИНСТРУКЦИЯ

ПО ЗАПОЛНЕНИЮ УЧЕТНОЙ ФОРМЫ N 030/У-04

“КОНТРОЛЬНАЯ КАРТА ДИСПАНСЕРНОГО НАБЛЮДЕНИЯ”

 

“Контрольная карта диспансерного наблюдения” (далее – Карта) заполняется всеми амбулаторно-поликлиническими учреждениями, кроме специализированных (противотуберкулезных, онкологических, психоневрологических и наркологических) учреждений, для которых утверждены специальные карты диспансерного наблюдения. В кожно-венерологических учреждениях карты заполняются только на взятых под диспансерное наблюдение больных кожными болезнями и трихомониазом (на больных венерическими и грибковыми кожными болезнями эти формы не заполняются); в онкологических – на больных с предопухолевыми заболеваниями.

Карта заполняется на всех больных, взятых под диспансерное наблюдение по поводу заболеваний. Карта на гражданина, имеющего право на получение набора социальных услуг, маркируется литерой “Л”. Диагноз заболевания указывается в правом верхнем углу карты, отмечается дата установления диагноза, код по Международной классификации болезней (далее – МКБ) и путь его выявления: при обращении за лечением, при профилактическом осмотре, отмечаются сопутствующие заболевания. Там же проставляется код льготы.

Карта используется для контроля за посещениями больных, в соответствии с индивидуальным планом диспансерного наблюдения, для чего в пункте 13 отмечаются даты назначенной и фактической явки больного к врачу.

В пункт 14 вписываются сведения об изменении диагноза, о сопутствующих заболеваниях, возникающих осложнениях, в пункт 15 – о проводимых мероприятиях: лечебно-профилактических, направлениях на консультацию, лечение в дневном стационаре, госпитализацию, санаторно-курортное лечение, рекомендации по трудоустройству, перевод на инвалидность и т.д.

На больных, находящихся под диспансерным наблюдением по поводу двух и более заболеваний, этиологически не связанных между собой, заполняются раздельные контрольные карты.

Карты хранятся в картотеке у каждого врача, имеющего больных, взятых под диспансерное наблюдение, желательно по месяцам назначений явки к врачу (в целом или по нозологическим формам заболеваний), что позволяет вести контроль за систематичностью посещений и принимать меры к привлечению больных на диспансерный осмотр, пропустивших срок явки. Карты на граждан, имеющих право на получение набора социальных услуг, рекомендуется хранить отдельно.

Карта используется для составления отчетной формы государственного статистического наблюдения N 12 “Сведения о числе заболеваний, зарегистрированных у больных, проживающих в районе обслуживания лечебного учреждения”, контроля выполнения плана индивидуального диспансерного наблюдения.

 

 

 

 

–         карта обліку диспансеризації – “ф. 131 о”;

 

 

 

–         індивідуальний план лікувально-оздоровчих заходів;

 

 

 

–         річний епікриз;

 

Річний епікриз за  20___ рік

 

1. Прізвище, ім’я, по батькові ________________________________________

2. Перебуває під диспансерним динамічним наглядом:    так,   ні.

3. Діагноз: _________________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

4. Перебіг захворювання: без/із загостренням,  з ускладненням.

5. Працевтрати за основним захворюванням:

амбулаторно –  ________ днів; стаціонарно –  ________ днів;

інші захворювання:

амбулаторно –  ________ днів; стаціонарно –  ________ днів;

6. Повнота виконання лікувально-профілактичних заходів:

повністю;       частково;     невиконані.

7. Лікування отримав: протирецидивне, санаторно-курортне; не проводилось.

8. Стан здоров’я після проведених лікувально-профілактичних заходів:

покращання;     без змін;    погіршення.

 

Лікар _______________                        ____________________

                           (підпис)                                                                       (прізвище, ініціали)

М.П.

 

 

 

 

–         паспорт терапевтичної дільниці.

 

 

 

 

 

 

 

Реалізація індивідуального плану диспансеризації хворого повинна здійснюватися в повному об’ємі в передбачені планом терміни.

 

Лікарі повинні використовувати кожне відвідування пацієнта поліклініки для його повного обстеження.

 

У деяких поліклініках впроваджені диспансерні дні, які дають змогу виділити необхідних спеціалістів для обстеження запрошених.

 

Диспансеризація сільського населення принципово нічим не відрізняється від диспансеризації міського населення.

 

Однак, при плануванні і організації диспансеризації сільського населення не можна не враховувати специфіку яка зумовлена особливостями праці і побуту жителів села, системою сільської охорони здоров’я.

 

Однією з особливостей є сезонний характер роботи. В період посівної і під час збору урожаю,  заготівлі кормів, випасу худоби на певних відгінних ділянках тваринництва та виконанні інших сільськогосподарських робіт, сільське населення працює з особливим напруженням і, як правило, з значним ненормованим подовженням робочого дня. Причому, багато з них, в цей час проживає в польових станах а, нерідко, далеко від постійного місця проживання. В міжсезонні періоди, об’єм сільськогосподарських робіт різко зменшується, і сільське населення має більше вільного часу. В залежності від цього міняються і форми медико-санітарного обслуговування, що необхідно враховувати при плануванні і організації диспансеризації сільського населення.

 

 

 

Певну роль відіграє специфіка можливої патології сільського населення – отруєння ядохімікатами, сільськогосподарський травматизм, захворювання бруцельозом і інші.

 

І, нарешті, необхідно врахувати етапність медичного забезпечення сільського населення. Якщо житель міста отримує висококваліфіковану, спеціалізовану медичну допомогу, як правило, в одному лікувально-профілактичному закладі – об’єднана міська лікарня  або медико-санітарна частина, то сільський житель користується кількома медичними закладами. На фельдшерсько-акушерському пункті отримують долікарську допомогу, в районній лікарні лікарська допомога надається як мінімум по 12 спеціальностях, в обласній лікарні – висококваліфікована спеціалізована медична допомога. Крім того, сільське населення нерідко широко користується послугами міських лікарень та спеціалізованих диспансерів.

 

Диспансеризація здорових в сільській місцевості починається з визначення  контингенту, що підлягає диспансеризації і проведенню медичних оглядів. Ця робота виконується працівниками організаційно-методичного кабінету центральної районної лікарні (ЦРЛ) з працівниками районної санепідстанції. На основі отриманих даних  проводиться розрахунок необхідної кількості лікарів певних спеціальностей, середнього медперсоналу і представників допоміжних служб, після чого головний лікар ЦРЛ дає наказ про формування медбригади для проведення профоглядів в районі, термінів проведення, виділення приміщення для їх проведення, забезпечення своєчасної і повної явки населення на профогляд.

 

 

 

Районна санепідстанція (СЕС) через керівників господарств забезпечує складання списку людей, що підлягають медичному огляду і передає їх керівнику медичної бригади.

 

Після проведення медоглядів приймаються певні міри: здорові – залишаються на попередній роботі; хворі – працевлаштовуються, оздоровлюються: санаторно-курортно, стаціонарно, або передаються на диспансерне спостереження лікарям-спеціалістам.

 

Диспансеризація хворих в сільській місцевості основана на тих же принципах, що й диспансеризація міського населення. Відмінність заключається в тому, що на селі підвищується роль середнього медичного персоналу в диспансерній роботі. На фельдшерсько-акушерському пункті попередній відбір хворих, які підлягають диспансерному спостереженню, проводить фельдшер, і направляє їх на прийом до лікаря сільської дільничної або районної лікарні. Фельдшер забезпечує виконання призначень лікаря (лікувально-профілактичних заходів), ведення облікової документації диспансерної групи, проведення сан-просвіт роботи, вивчає умови побуту і праці.

 

Проведення диспансеризації в значній мірі сприяє збереженню і укріпленню здоров’я населення, його працездатності.

 

Важливим моментом в організації і проведенні диспансерного обслуговування є правильне санітарне виховання населення. Його необхідно організувати так, щоб воно розуміло суть диспансерного спостереження, свідомо виконувало всі рекомендації лікарів і своїми діями допомагало організації диспансеризації.

Реалізація індивідуального плану диспансеризації хворого повинна здійснюватися в повному об’ємі в передбачені планом терміни.

Лікарі повинні використовувати кожне відвідування пацієнта поліклініки для його повного обстеження.

    У деяких поліклініках впроваджені диспансерні дні, які дають змогу виділити необхідних спеціалістів для обстеження запрошених.

 

 

ТИМЧАСОВА НЕПРАЦЕЗДАТНІСТЬ

Під тимчасовою непрацездатністю розуміють тимчасову втрату працездатності до її відновлення або встановлення інвалідності, внаслідок захворювання, нещасного випадку або з інших причин, які не дозволяють виконувати професійну роботу.

Тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Листок непрацездатності – документ, який виконує ряд важливих функцій, а саме:

а) медичну – свідчить, що в особи, якій він виданий, є захворювання (травма) або інша
причина медичного характеру, через яку встановлена втрата працездатності;

б) правову – надає право (повного або часткового) звільнення від роботи особі, якій він виданий, на вказаний термін і є підставою для виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності або вагітності та пологах;

в) статистичну – є первинним статистичним документом для обліку та вивчення захворюваності з тимчасовою втратою працездатності.

Листок непрацездатності видається:

1. Громадянам України, іноземцям, особам без громадянства, які проживають в Україні працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та господарювання, або у фізичних осіб, втому числі у іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах.

2.Особам, обраним на вибрані посади до органів державної влади, місцевого самоврядування та інших органів, в тому числі громадських організацій.

3.Членам колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів.

4. Особам, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов’язаною
з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, в тому числі члени твор
чих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок).

5. Громадянам України, які постійно проживають на території України та працюють на умовах трудового договору (контракту) за межами України і не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають.

Право видачі листка непрацездатності надається:

1. Лікуючим лікарям державних і комунальних закладів охорони здоров’я.

2. Лікуючим лікарям стаціонарів протезноортопедичних установ системи Міністерства праці та соціальної політики України.

3. Лікуючим лікарям туберкульозних санаторіїв.

4. Фельдшерам у місцевостях, де відсутній лікар, а також на плаваючих суднах. Список цих фельдшерів затверджується що року органами охорони здоров’я.

Не мають права видачі листків непрацездатності лікарі:

>   станцій (відділень) швидкої медичної допомоги;

>   станцій переливання крові;

>   закладів судово-медичної експертизи;

>   бальнеогрязелікувальних, косметологічних та фізіотерапевтичних лікарень і курортних поліклінік;

>   будинків відпочинку;

>   туристичних баз;

>   зубопротезних поліклінік (відділень);

>   санітарно-профілактичних закладів;

>   лікарі приватних закладів охорони здоров’я, приватні лікарі (суб’єкти підприємницької діяльності);

>   лікуючі лікарі лікувально-профілактичних закладів усіх форм власності при косметологічних втручаннях без медичних показань.

Видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність, здійснюється лікуючим лікарем (фельдшером) при пред’явленні паспорта чи іншого документа, який засвідчує особу непрацездатного. Видача та продовження документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність, здійснюються тільки після особистого огляду хворого лікуючим лікарем (фельдшером), про що робиться запис у медичній карті амбулаторного чи стаціонарного хворого з обґрунтуванням тимчасової непрацездатності.

Листок непрацездатності (довідка) в амбулаторно-поліклінічних закладах видається лікуючим лікарем (фельдшером) переважно за місцем проживання чи роботи. Особам, у яких тимчасова непрацездатність настала поза постійним місцем проживання і роботи (під час відрядження, санаторно-курортного лікування, відпустки тощо), листок непрацездатності (довідка) видається з дозволу головного лікаря лікувально-профілактичного закладу на число днів непрацездатності. При стаціонарному лікуванні поза постійним місцем проживання, у тому числі й з інших адміністративних районів міста, листок непрацездатності видається з дозволу головного лікаря, засвідчується його підписом і печаткою лікувально-профілактичного закладу на число днів, необхідних для лікування.

 

Документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян України під час їх тимчасового перебування за межами держави, підлягають обміну на листок непрацездатності згідно з рішенням лікарсько-консультаційної комісії (ЛКК) лікувально-профілактичного закладу за місцем проживання чи роботи у разі:

а) гострих захворювань і травм;

б) загострення хронічних захворювань;

в) вагітності та пологів;

г) оперативних втручань при невідкладних станах;

д) лікування згідно з рішенням комісії МОЗ України з питань направлення на лікування за кордон.

Іноземцям, які тимчасово перебувають на території України і не працюють на підприємствах, в установах і організаціях України, видається витяг з медичної карти амбулаторного чи стаціонарного хворого, де вказується термін тимчасової непрацездатності.

Термін “допомога по тимчасовій непрацездатності” включає в себе матеріальне забезпечення не лише при тимчасовій втраті працездатності. Підставою для забезпечення допомоги в зв’язку з тимчасовою непрацездатністю є:

а) хвороба (травма), наслідком якої є втрата працездатності;

б) протезування з госпіталізацією в стаціонар протезно-ортопедичного виробництва;

в) необхідність тимчасового переводу на іншу роботу в зв’язку з захворюванням.

Основою для тимчасового звільнення працівника незалежно від факту втрати працездатності є:

а) звільнення від роботи в зв’язку з карантином (для проведення протиепідемічних заходів);

б) направлення працівника на санаторно-курортне лікування;

в) звільнення від роботи по догляду за хворим членом сім’ї;

г) по вагітності і пологах.

Тимчасова непрацездатність застрахованої особи підтверджується тільки листком непрацездатності.

Незастрахованим листок непрацездатності не видається.

Не підлягають соціальному страхуванню такі категорії громадян:

а) військовослужбовці всіх категорій, в тому числі працівники МВС, СБУ;

б) особи, які працюють за договором підряду, доручення;

в) особи, які виконують постійну або тимчасову роботу в приватних підприємствах;

г) учні, студенти, аспіранти, клінічні ординатори;

д) священики в релігійних організаціях;

є) особи, які не працюють або розраховані з роботи; є) особи, які знаходяться під арештом або на лікуванні за рішенням суду.

Листок непрацездатності не видається під час непрацездатності, яка виникла у відпустці без збереження утримання, на час проведення періодичних медоглядів, при обстеженні в умовах стаціонару при призові на військову службу. Не видається листок непрацездатності на час обстеження в амбулаторно-поліклінічних умовах чи в стаціонарі особам, які навмисно нанесли шкоду своєму здоров’ю з метою ухилення від роботи або інших обов’язків, симулянтам, а також особам, у яких тимчасова непрацездатність наступила під час скоєння злочину.

                   ПОРЯДОК ВИДАЧІ ЛИСТКІВ НЕПРАЦЕЗДАТНОСТІ

На основі даних медичної експертизи хворого, виходячи із ступеня функціональних порушень, характеру та перебігу патологічного процесу, роботи, яка виконується хворим, умов праці, лікар вирішує питання про видачу, продовження або закриття листка (довідки) непрацездатності, керуючись наказом № 455 Міністерства охорони здоров’я України від 13 листопада 2001 р. “Про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян”.

Листок непрацездатності в разі захворювання чи травми видається на весь період тимчасової непрацездатності, до її відновлення або до встановлення групи інвалідності медико-соціальною експертною комісією (МСЕК).

1. При втраті працездатності внаслідок захворювання або травми лікуючий лікар в амбулаторно-поліклінічних закладах може видавати листок непрацездатності особисто терміном до 5 календарних днів з наступним продовженням його, залежно від тяжкості захворювання, до 10 календарних днів. Якщо непрацездатність триває понад 10 календарних днів, продовження листка непрацездатності до ЗО днів проводиться лікуючим лікарем спільно з завідувачем відділення, а надалі – ЛКК, яка призначається керівником лікувально-профілактичного закладу, після огляду хворого не рідше 1 разу на 10 днів, але не більше терміну, встановленого для направлення до МСЕК.

2.   У лікувально-профілактичних закладах, розташованих у сільській місцевості, у штаті яких є тільки один лікар, листок не працездатності (довідка) може видаватись
особисто одним лікарем з продовженням до  14 днів та наступним направленням
хворого до ЛКК в разі його тимчасової непрацездатності. Список таких лікарів за-
тверджується щороку наказом органів охорони здоров’я.

3. Фельдшер у місцевостях, де відсутній лікар, а також на плаваючих суднах, має право видати листок непрацездатності особисто і одночасно на термін не більше З днів з наступним направленням хворого до лікаря у разі його тимчасової непрацездатності.

4.  Листок непрацездатності в разі захворювання, травми, в тому числі й побутової,
видається в день установлення непрацездатності, крім випадків лікування в стаціонарі.

5.  Особам, які звернулися за медичною допомогою та визнані непрацездатними по завершенні робочого дня, листок непрацездатності може видаватись, за їх згодою, з наступного календарного дня.

6.  Особам, направленим фельдшером здоровпункту під час робочої зміни до лікувально-профілактичного закладу, листок непрацездатності видається з моменту звернення у здоровпункт у разі визнання їх тимчасово непрацездатними.

7.  Тимчасово непрацездатним особам, направленим на консультацію, обстеження, лікування в лікувально-профілактичні заклади за межі адміністративного району, листок непрацездатності видається за рішенням ЛКК на необхідну кількість днів з урахуванням проїзду.

8.        У разі лікування в стаціонарі листок не працездатності видається лікуючим лікарем спільно з завідувачем відділення на весь період стаціонарного лікування. При потребі продовження лікування в амбулаторних умовах листок непрацездатності може бути продовжено на термін до 3-х календарних днів з обов’язковим обґрунтуванням в історії хвороби та виписці.

9.        При тимчасовій непрацездатності, зумовленій захворюванням або травмою, внаслідок алкогольного, токсичного сп’яніння чи дії наркотиків, що визначається ЛКК у порядку, встановленому спільним наказом МВС України, МОЗ України та Міністерства юстиції України від 24.02.1995 р.№  114/38/15-36-18 “Про затвердження інструкції про порядок направлення громадян для огляду на стан сп’яніння в заклади охорони здоров’я та проведення огляду з використанням технічних засобів”, видається листок непрацездатності з позначкою про це в ньому та медичній карті амбулаторного чи стаціонарного хворого.

10. На період проведення інвазивних методів обстеження та лікування (ендоскопія з біопсією, хіміотерапія за інтермітуючим методом, гемодіаліз тощо) в амбулаторних умовах листок непрацездатності видається лікуючим лікарем за рішенням ЛКК.

11.       При протезуванні в протезно-ортопедичних стаціонарах листок непрацездатності
видається на час протезування і проїзду до стаціонару і назад.

12.       При направленні хворих на доліковування в реабілітаційні відділення санаторіїв без
посередньо із стаціонарів, згідно з висно
вком ЛКК, листок непрацездатності продовжується лікуючим лікарем санаторію на весь термін, потрібний для закінчення призначеного лікування та реабілітації з урахуванням проїзду.

13.       Хворим на туберкульоз, психічні і венеричні захворювання листок непрацездатності видається лікарем відповідної спеціальності. Хворим на туберкульоз, направленим на лікування до туберкульозного санаторію, листок непрацездатності видається лікарем спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу на кількість днів, потрібних для проїзду в санаторій, і продовжується лікуючим лікарем санаторію.

Порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність по догляду за хворим членом сім’ї, хворою дитиною, дитиною віком до трьох років та дитиною-інвалідом до 16 років.

1. По догляду за хворим членом сім’ї листок непрацездатності видається одному із працюючих осіб, що фактично здійснює догляд. Для догляду за дорослим членом сі
м’ї та хворою дитиною, старшою 14 років, при лікуванні в амбулаторно-поліклінічних
умовах, листок непрацездатності видається
на 3 дні. Однак, залежно від тяжкості пе
ребігу захворювання, цей термін може бути продовжений за рішенням ЛКК, а в
разі її відсутності – головним лікарем, але не більше 7 календарних днів.

2. По догляду за хворою дитиною віком до 14 років листок непрацездатності видається на період, протягом якого дитина потребує догляду, але не більше 14 днів, а для догляду за дитиною, котра постраждала внаслідок аварії ЧАЕС, – на весь період хвороби, включаючи санаторно-курортне лікування. Якщо дитина продовжує хворіти, то особі, яка здійснює догляд за хворою дитиною, після закінчення максимального терміну листка непрацездатності, передбаченого законодавством України, видається довідка за формою, встановленою МОЗ України (форма №138/0). Довідка про догляд за хворою дитиною видається до одужання дитини від гострого захворювання або досягнення ремісії в разі загострення хронічного захворювання.

Якщо в період звільнення від роботи згідно з довідкою про догляд за хворою дитиною захворіла друга дитина або виникло нове (не пов’язане з попереднім) захворюванням у першої дитини, то довідка закривається і видається новий листок непрацездатності.

Після виписки дитини із стаціонару в гострому періоді захворювання листок непрацездатності видається або продовжується до одужання дитини, але в межах установленого терміну з урахуванням днів листка непрацездатності, що був виданий по догляду за дитиною до стаціонарного лікування.

В разі стаціонарного лікування дітей віком до 6 років одному із працюючих членів сім’ї або іншій працюючій особі, яка здійснює догляд за дитиною, видається листок непрацездатності на весь період перебування в стаціонарі разом з дитиною. А при стаціонарному лікуванні тяжкохворих дітей від 6 до 14 років листок непрацездатності видається на період, коли, за висновком ЛКК, дитина потребує індивідуального догляду.

3.  Листок непрацездатності видається одному

із працюючих батьків, який виховує дитину-інваліда до 16 років, при від’їзді в санаторій, на весь термін лікування в санаторії з урахуванням часу на проїзд туди і назад, при наявності висновку ЛКК про необхідність догляду за дитиною під час лікування.

4.  В разі захворювання дитини поза постійним місцем проживання листок непрацездатності для догляду за нею видається за місцем тимчасового перебування дитини територіальним лікувально-профілактичним закладом з дозволу головного лікаря,
і має бути засвідчений його підписом та печаткою.

Порядок видачі листка непрацездатності при карантині

На період тимчасового відсторонення від роботи осіб, робота яких пов’язана з обслуговуванням населення, які були в контакті з інфекційними хворими або є бактеріоносіями, в разі неможливості тимчасового переведення за їх згодою на іншу роботу, не пов’язану з ризиком поширення інфекційних хвороб, листок непрацездатності видається інфекціоністом або лікуючим лікарем згідно з висновком лікаря-епідеміолога територіальної СЕС.

Порядок видачі листка непрацездатності в зв’язку з вагітністю і пологами

1.  Листок непрацездатності в зв’язку з вагітністю і пологами видається за місцем спостереження за вагітною з ЗО тижнів вагітності воднораз на 126 днів (70 календарних днів до пологів і 56 – після).

В разі передчасних або багатоплідних пологів, виникнення ускладнень під час пологів або в післяпологовому періоді, на підставі запису в історії пологів та обмінній карті вагітної, за місцем спостереження за вагітною додатково видається листок непрацездатності на 14 календарних днів, крім жінок, яких віднесено до І-ІУ категорії постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС. Цим жінкам видається листок непрацездатності в зв’язку з вагітністю і пологами з 27 тижнів вагітності тривалістю 180 календарних днів (90 днів до пологової і 90 – на період післяпологової відпустки).

2.  При передчасних пологах до ЗО тижнів вагітності, якщо жінка виписується з живою дитиною, видається листок непрацездатності на 140 календарних днів, а у випадку смерті дитини при таких пологах – на 70 календарних днів.

3.  Жінкам в зв’язку з операцією штучного переривання вагітності (в тому числі міні аборти) листок непрацездатності видається на 3 дні з урахуванням дня операції.

У випадках переривання вагітності за медичними або соціальними показаннями листок непрацездатності видається з дня госпіталізації жінки на весь період непрацездатності.

4.  Жінкам, яким проводиться терапія безпліддя за допомогою допоміжних репродуктивних технологій, листок непрацездатності видається від дня початку ультразвукового та гормонального контролю медикаментозної стимуляції овуляції до моменту підтвердження наявності вагітності ультразвуковим методом. Питання про подальшу непрацездатність жінки вирішується за місцем спостереження за вагітною.

5.  Особам, які всиновили дитину протягом двох місяців з дня її народження, лікарем  жіночої консультації видається листок непрацездатності на термін з дня усиновлення і до закінчення пологової відпустки з дня народження дитини.

Порядок видачі листка непрацездатності на період санаторно-курортного лікування

Листок непрацездатності (необхідність якого встановлює ЛКК) видається на термін лікування та проїзду до санаторію і назад, з урахуванням тривалості щорічної відпустки при наявності:

а) путівки;

б) довідки з місця роботи про тривалість відпустки;

в) картки санаторно-курортного відбору.
Порядок видачі листка непрацездатності студентам

Листок непрацездатності студентам може бути виданий в тих випадках, коли: а) вони проходять виробничу практику; б) в період роботи у складі студентських загонів (вони прирівнюються до категорії тимчасових робочих та службовців). Якщо на цей період у студента виникла тимчасова непрацездатність, то видається листок непрацездатності, який оплачується до відновлення працездатності або до встановлення групи інвалідності (проф. захворювання, трудове каліцтво), а при загальному захворюванні – більше 75 календарних днів сумарно по всіх випадках тимчасової непрацездатності.

Студентам, які навчаються в навчальних закладах без відриву від виробництва, листок непрацездатності видається на загальних основах.

У випадках виникнення тимчасової непрацездатності, яка виникла під час зупинки виробництва, під час навчальних військових зборів або додаткової відпустки, яка дана в зв’язку з навчанням в навчальних закладах, листок непрацездатності видається з того дня, коли робітник або службовець по закінченні вказаного періоду повинен приступити до роботи.

Порядок видачі листка непрацездатності сезонним робітникам

Листок непрацездатності сезонним, тимчасовим робітникам та службовцям видається на загальних основах. Допомога по тимчасовій непрацездатності, яка виникла через трудове каліцтво або професійну хворобу, видається на весь період хвороби. При захворюваннях листок непрацездатності оплачується не більше ніж за 75 календарних днів.

 

 

Порядок видачі листка непрацездатності звільненим з роботи

Особам, які звільнені з роботи, з наступного дня, який наступив з часу звільнення, незалежно від причини звільнення, листок непрацездатності не видається.

Листок непрацездатності видається тоді, коли непрацездатність наступила в день звільнення до 24 годин. Такий листок непрацездатності оплачується до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності.

Листок непрацездатності видається також тоді, коли непрацездатність наступила в період суперечки про правильність звільнення. Листок непрацездатності та допомога видаються з дня винесення рішення про відновлення на роботу.

Порядок видачі листка непрацездатності до початку трудової діяльності

Листок непрацездатності видається у наступних випадках:

1)           виникнення тимчасової непрацездатності під час слідування до місця роботи за умови, що за цей час робітник мав право на заробітну платню або добові, або оплату вартості витрат по переїзду. Листок не працездатності оформляється, як іногороднім;

2)     при необхідності видачі відпустки по вагітності або пологах у осіб, які закінчили
вищі або середні спеціальні навчальні заклади, аспірантуру, клінічну ординатуру
або ПТУ і які направлені на роботу у встановленому порядку. Листок непрацездатності (довідку встановленої форми) видають з дня призначення явки на роботу, яка вказана в посвідченні (ф. № 2) або путівці про направлення на роботу. Лікар робить відмітку про дату виходу на роботу в медичній карті амбулаторного або стаціонарного хворого.

Порядок видачі листка непрацездатності іногороднім

Листок непрацездатності застрахованим іногороднім видається у тих випадках, коли тимчасова непрацездатність наступила поза місцем постійного проживання або роботи. У цих випадках листок непрацездатності в місці тимчасового перебування видається лікарем лікувально-профілактичного закладу з дозволу головного лікаря цього закладу. Листок непрацездатності повинен бути підписаний лікуючим та головним лікарем і завірений круглою печаткою цього закладу.

 

Направлення на стаціонарне лікування дозволяє головний лікар, який підписує направлення на госпіталізацію.

Іногородній може бути госпіталізований в стаціонар при невідкладних станах, при загостренні хронічного захворювання, за направленням органів охорони здоров’я для спеціального обстеження або лікування.

Листок непрацездатності може бути закритим по місцю тимчасового проживання, якщо хворий визнається працездатним. Додаткові дні для проїзду до місця постійного проживання не додаються.

Якщо іногородній за станом здоров’я може їхати для продовження лікування до місця постійного проживання, то в графі “режим” робиться відмітка “виїзд дозволено” і вказується дата виїзду та даються дні для проїзду до місця проживання.

Якщо в листку непрацездатності немає цієї відмітки, підпису головного лікаря, круглої печатки – листок непрацездатності вважається неправильно оформленим і підлягає поверненню в лікувальний заклад для виправлення.

Порядок видачі листка непрацездатності пенсіонерам та інвалідам, які працюють

Експертиза тимчасової непрацездатності у цієї категорії населення має свої особливості. Так, пенсіонерів можна поділити на дві групи: 1) які працюють постійно; 2) які працюють тимчасово. Пенсіонери, які працюють постійно, мають право на отримання листка непрацездатності на загальних підставах (4 місяці підряд або 5 місяців з перервою за останні 12 місяців по одному і тому ж захворюванню).

Тимчасово працюючим пенсіонерам допомога виплачується за час непрацездатності не більше 75календарних днів.  При травмах на виробництві листок непрацездатності видається всім пенсіонерам на загальних підставах, але на термін не більше 4 місяців підряд.

‘ Інвалідам, які працюють, листок непрацездатності видається на загальних підставах незалежно від групи інвалідності, але термін тимчасової непрацездатності є обмеженим.

‘ Інвалідам, які працюють, при встановленні тимчасової непрацездатності в зв’язку з хворобою, допомога надається не більше ніж 2 місяці підряд та не більше 3 місяців з перервами у календарному році.

‘ Якщо причиною тимчасової непрацездатності стало професійне захворювання або трудове каліцтво, то допомога видається до видужання або до переогляду групи інвалідності, але не більше ніж 4 місяці підряд.

‘ Якщо робітника або службовця визнано інвалідом у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, то при загостренні захворювання листок непрацездатності видається по цьому захворюванню, а оплата по листку непрацездатності здійснюється не більше 2-х місяців підряд.

‘ Інвалідам ВВВ, УПА допомога при загальному захворюванні виплачується до 4 місяців підряд або до 5 місяців з перервами в календарному році.

‘ Інвалідам, у яких причиною виникнення тимчасової непрацездатності стало захворювання на туберкульоз, допомога виплачується не більше 10 місяців підряд та не більше 12-ти місяців при захворюванні з перервами за останні 2 календарних роки.

 

              ДОВІДКА ПРО ТИМЧАСОВУ НЕПРАЦЕЗДАТНІСТЬ

1.  Довідка про тимчасову непрацездатність в зв’язку з побутовою травмою, операцією “аборт” (форма № 095-1/0).

2.  Довідка про тимчасову непрацездатність після захворювання внаслідок сп’яніння, а також отруєння алкоголем (форма № 094/0).

3.  Довідка про тимчасове звільнення від роботи по догляду за хворою дитиною (форма № 138/0).

До довідок невстановленої форми належать: довідка фельдшера (медичної сестри) здоровпункту про звільнення від роботи в нічний час. Ця довідка констатує непрацездатність та звільняє від роботи у вечірній та нічний час до кінця зміни. В довідці повинно бути вказано характер захворювання та години звільнення від роботи. На підставі цієї довідки хворому на наступний день видається листок непрацездатності з того часу, який вказано в довідці.

1.  Довідка форми № 095/0 видається студентам вищих навчальних закладів та технікумів, школярам, дітям дошкільного віку.

2.  При захворюваннях та травмах, які виникли у громадян при поїздках за кордон, де після надання медичної допомоги в місцевих лікувальних закладах їм видається довідка про захворювання.

3. Для догляду за хворою дитиною (у випадках хвороби матері, при встановленні карантину на ясла, дитячий садок, на дану дитину).

4.       Якщо мати не може здійснювати догляд за дитиною, яка не досягла віку одного року, внаслідок госпіталізації її на стаціонарне лікування, відпустка по догляду за дитиною на період знаходження матері в стаціонарі може бути надана батькові або іншій особі, яка фактично здійснює догляд за дитиною.

5. При проведенні періодичних медичних оглядів працівникам, які працювали в шкідливих та несприятливих умовах праці. Довідку видають при проведенні обстежень в профілактичних відділеннях лікувально-профілактичних закладів, клінік медичних інститутів, інститутів гігієни праці та профзахворювань. Якщо при обстеженні встановлюються показання до лікування, то на період лікування видається лікарняний листок.

6.  При проведенні обстежень в амбулаторних

або стаціонарних умовах військовозобов’язаних осіб та призовників за направленням військкоматів, а також на час перебування на шляху до місця обстеження та назад.

7.  По догляду за дорослим членом сім’ї у випадках, коли є медична та соціально-правова основа для проведення догляду і звільнення члена сім’ї від роботи, а лікарняний листок по догляду не може бути виданий, тому що допустимий термін його видачі, який передбачений “інструкцією”, закінчився.

8.  При проведенні судово-медичних (судово-психіатричних) експертиз в умовах стаціонару.

9. При проведенні лікування за рішенням суду.

10.         Про хворобу військовослужбовцям, працівникам СБУ, МВС.

 

 

                         ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЗА ПОРУШЕННЯ

                         ПРАВИЛ  З ЕКСПЕРТИЗИ ТИМЧАСОВОЇ НЕПРАЦЕЗДАТНОСТІ

 

1.  Дисциплінарна відповідальність. Дисциплінарне стягнення накладається за порушення таких правил: а) видачі та оформлення листків непрацездатності, довідок про тимчасову непрацездатність та висновків ВКК; б) обліку та збереження бланків лікарняних листків, довідок, загублення їх; в) порядку направлення на МСЕК; г) ведення первинної медичної документації, в якій відображаються рішення з експертизи тимчасової непрацездатності та ін.

2.  Матеріальна відповідальність – передбачає

відшкодування суми, яка була виплачена як допомога з тимчасової непрацездатності на основі незаконно виданого листка непрацездатності, особою, яка видала цей листок. Питання про притягнення особи, яка була винна в незаконній видачі листка непрацездатності, до матеріальної відповідальності вирішує керівник закладу (головний лікар, ректор, директор інституту) після дозволу профспілкового органу, в якому був виданий цей листок непрацездатності.

Адміністрація лікувально-профілактичного закладу повинна доказати факт незаконної видачі листка непрацездатності лікарем даного закладу. Вказана сума вилучається шляхом утримання з заробітної плати або в судовому порядку.

Кримінальна відповідальність. В практиці роботи з експертизи тимчасової непрацездатності можливе притягнення до кримінальної відповідальності в таких випадках: 1. Зловживання владою або службовим положенням.

 

 

 Аналіз роботи амбулаторно-поліклінічної служби

 

Показники загальної захворюваності

1. Захворюваність:

число зареєстрованих захворювань, що вперше виникли

протягом даного року (в районі обслуговування поліклінікую)  х 100

загальна кількість дорослого населення (старше 18 років)

2. Поширеність:

число зареєстрованих захворювань протягом

календарного року, що вперше виникли та вже наявних (хронічні)  х 100

                                                           загальна кількість населення

3. Структура захворюваності:

                                             число випадків захворювань

                                               по окремих незологічних формах   х 100

                                      число всіх випадків захворювань

Показники структури завжди в сумі  складають 100%

 

 

 

 Показники організації роботи поліклініки

1. Динаміка відвідувань поліклініки:

                                           число відвідувань в поліклініку в даному році  х 100

                                          число відвідувань поліклініки за попередній рік

2. Забезпеченість населення поліклінічною допомогою (кількість відвідувань на одного жителя):

_______число відвідувань лікарів в поліклініці і вдома___   х 100

число населення  від 16 років, що обслуговується лікарем

3. Функція лікарської посади:

                                      число відвідувань лікарів поліклініки  х 100

                                         число зайнятих лікарських посад

Цей показник дає можливість виявити нерівномірність навантаження різних лікарів протягом року.

4. Показник дільничності на прийомі:

число відвідувань жителями дільниці свого дільничого терапевта   х 100

число відвідувань лікарів – терапевтів жителями району

обслуговування поліклініки

5. Показник дільничності по допомозі вдома :

число відвідувань дільничними лікарями_жителів своєї дільниці вдома____________   х 100

число відвідувань дільничними терапевтами хворих вдома

Дільничність в дома більш висока, ніж на амбулаторному прийомі, і складає 90-95 %.

6. Активність лікарської допомоги вдома:

число активних відвідувань дільничим лікарем вдома   х 100

число всіх відвідувань хворих вдома

 1. Кількість відвідувань на 1 мешканця:

 

Методика:   к-сть відвідувань в поліклініці + вдома + до стоматолога

чисельність населення

 

 

 

2.     Забезпеченість амбулаторно-поліклінічною допомогою:

 

Методика:   к-сть відвідувань в зміну × 10000

чисельність населення

 

 

 

3.     Функція лікарської посади

 

Методика:   к-сть відвідувань в поліклініці + відвідувань вдома

к-сть ставок лікарів даного профілю

 

 

 

Виконання функції лікарської посади

 

Методика:  фактична функція лікарської посади ×100                            нормативна функція лікарської посади

 

 

 

Методика вирахування нормативної функції лікарської посади (за формулою Розенфельда).

 

Навантаження в поліклініці на годину + навантаження на годину по викликах × кількість годин роботи × на кількість робочих днів.

Навантаження в поліклініці: терапевта – 5 в годину

  Навантаження по викликах: терапевта – 2 в годину

Кількість робочих днів – 280

4.     Кількість відвідувань на одне зареєстроване захворювання:

 

 

Методика:    к-сть відвідувань в поліклініці внаслідок захвор.(сумарно)

к-сть зареєстровано захворювань (сумарно)

 

 

 

5.Обстеження в поліклініці:

 

Методика:    к-сть обстежень  (певного виду)×100

к-сть відвідувань,  зареєстрованих в поліклініці

 

6. Рівень диспансеризації:

 

Методика:   к-сть диспансерних хворих(було) + знову взято×1000

чисельність населення

 

7. Охоплення диспансерним наглядом:

 

Методика:   к-сть диспансерних хворих(було) + знову взято×1000

К-сть зареєстрованих захворювань

 

 Для кожної нозології окремо.

Показники якості профілактичної роботи

1. Повнота обсягу профілактичними оглядами:

___кількість оглянутих______     х 100

кількість, яка підлягала огляду

2. Частота виявлених захворювань:

число захворювань, виявлених в результаті

__________профілактичного огляду_________   х  100

число оглянутих

При оцінці здоров’я і  організації медичної допомоги дітям важливо знати дані про (кратність)  частоту  захворювання дітей, що дає можливість сформувати групи здоров’я і індекс здоров’я.

Індекс здоров’я:

 

________число дітей першого року життя, які протягом року не хворіли  х100

загальна кількість дітей до року, які перебувають на обліку в поліклініці

 

 Показники якості діагностики та лікування

1. Смертність населення (по стаціонару):

                               кількість померлих по зоні обслуговування поліклініки  х100

                                 кількість населення, що обслуговує поліклініка

2. Захворюваність з тимчасовую втратою працездатності  (на 100 працюючих):

                        а)   кількість випадків непрацездатності  х 100

                                          кількість, працюючих

                       

                       б)  кількість днів непрацездатності   х100

                                      кількість, працюючих

                       в) середня тривалість перебування на лікарняному  листку:

                         кількість днів непрацездатності____   х 100

                          кількість випадків непрацездатності

3. Первинний вихід на інвалідність (на 10 000 населення):

                          ______________кількість інвалідів__________  х 10 000

                          кількість населення районі обслуговування

4. Питома вага вперше виявлених запущених випадків туберкульозу.

5. Питома вага вперше виявлених запущених онкозахворювань.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Приєднуйся до нас!
Підписатись на новини:
Наші соц мережі