Заняття 16

 

Заняття 16. ОТИТИ У ДІТЕЙ

 

 

 

АНАТОМІЯ ВНУТРІШНЬОГО ВУХА

 

Внутрішнє вухо складається з кісткового і перетинчастого лабіринтів; при цьому кістковий лабіринт оточує перетинчастий у вигляді футляра. Перетинчастий лабіринт заповнений ендолімфою, а вільний простір між кістковим і перетинчастим лабіринтами – перилімфою, що за складом нагадує спинномозкову рідину.

У внутрішньому вусі розрізняють присі­нок, три півколові канали і завиток (рис. 1). Присінок та півколові канали є периферичним відділом вестибулярного аналізатора, у завитці знаходиться рецептор слухового аналізатора.

 

 

Рис. 1. Кістковий лабіринт: 1 – вікно завитки (кругле); 2 – стремінце, основа якого закриває вікно присінка (овальне); 3 – ампула сагітального півколового каналу; 4 – ампула горизонтального півколового каналу; 5 – горизонтальний півколовий канал; 6 – сагі­тальний півколовий канал; 7 – фронтальний півколовий канал; 8 – спільна ніжка сагітального і фронтального півколових кана­лів; 9 – ампула фронтального півколового каналу; 10 – присінок; 11 – верхівка завитки; 12 – основний завиток завитки.

 

Присінок – це центральна частина кісткового лабіринту, на зовнішній стінці якого розміщене вікно присінка, на протилежній, внутрішній стінці є дві заглибини для перетинчастих мішечків присінка. Передній мішечок сполучається з перетинча­стим завитком, що розташований спереду від присінка, а задній мішечок (маточка) – з трьома перетинчастими півколовими каналами, що містяться позаду і догори від присінка. У кожному мішечку знаходяться рецептори ото­літового апарата – вестибулярна пляма, що є підвищенням з підтримуючих та волоскових клітин. Довгі волоски останніх підносяться над поверхнею епітелію і заходять в драглисту речовину, в яку вкраплені кристали кальцію – отоліти, питома вага яких значно перевищує вагу оточуючої рідини. Під дією сили тяжіння та під час прискорених рухів тіла внаслідок різної питомої ваги отолітів і оточуючої рідини волоски або натягуються, або стискаються, що і спричиняє подразнення отолітового апарата.

Півколові канали розташовані в трьох взаємно перпендикулярних площинах, їх є три: зовнішній – горизонтальний, передній – фронтальний і задній – сагітальний. Кожний півколовий канал має одну розширену ніжку – ампулярну і другу просту, або гладку. Прості ніжки фронтального і сагітального каналів об’єднуються в одну спільну. На стінках ампули кожного каналу є гребінець, який служить основою для кінцевої щіточки нейрорецептора. Щіточка складається з підтримуючих і волоскових клітин, довгі волоски яких склеєні між собою так, що перегороджують майже весь просвіт ампули. Зміщення ендолімфи при поворотах голови чи рухах по колу викликає згинання волосків щіточки, що і є подразником для рецепторів півколових каналів.

Нейроепітеліальні клітини, розміщені у присінку і в півколових каналах є рецепторами органа рівноваги – вестибулярного апарата та є периферійною частиною вестибулярного аналізатора.

Кровопостачання внутрішнього вуха забезпечується гілками основної артерії і відрізняється тим, що його судини не мають анастомозів.

Іннервація здійснюється присінково-завитковим нервом (VІІІ парою черепно-мозкових нервів).

 

Вестибулярний орган складається із статолітового апарата, утвореного маточкою і мішечком, і трьох напівкружних каналів. Ці рецептори збуджуються при зміні швидкості прямолінійного руху людини.

Рецептори вестибулярного аналізатора належать до вторинночутливих. У них перед чутливими нейронами містяться спеціальні рецепторні клітини. Рецепторний потенціал виникає у цих клітинах. На аферентний нейрон збудження передається за допомогою медіатора ацетилхоліна, який виділяється із рецепторної клітини. Причому до рецепторної клітини підходить і аферентне волокно, за допомогою якого регулюється функціональний стан клітини, а отже, її чутливість.

Рецепторні клітини війчастого типу вестибулярного органа згруповані у трьох ампулах напівкружних каналів і макулі мішечка. Кожна клітина має одну довгу волосину — кіноцилій та 50—60 коротших — стереоцилії. Природним стимулом рецепторної клітини є зсув пучка війок у бік кіноцилії волосини. Внаслідок цього в клітині підвищується проникність мембрани для Na+, що призводить до виникнення рецепторного потенціалу. У відповідь на його появу в синапсі, що міститься між клітиною і аферентним волокном, виділяється медіатор, під впливом якого у постсинаптичній мембрані, котра належить аферентному волокну, з’являється генераторний потенціал. При сумації генераторний потенціал переходить у потенціал дії. Треба враховувати, що і у звичайних умовах від рецепторних клітин вестибулярного аналізатора з визначеною частотою постійно відводяться потенціал дії. Але під час нахилу війок у бік довгої волосини частота потенціалів дії збільшується, а у протилежний бік – зменшується.

 

Механізм зародження рецепторного потенціалу у обох типів рецепторів вестибулярного апарата дещо відрізняється. Так, у мішечку і маточці війки входять у структуру отолітової мембрани, що містить кришталики кальцію. Тому питома вага отолітової мембрани вдвічі вища, ніж ендолімфи, яка через більшу інертність забезпечує виникнення збудження під час руху. Ці рецептори збуджуються при зміні швидкості прямолінійного руху людини.

Сила інерції, яка виникає при лінійних прискореннях під час рухів “угору – вниз”, “вперед – назад”, діє на ендолімфу і отолітову мембрану по-різному. Важча, отже, й інерційніша мембрана відстає від ендолімфи на початку руху і пізніше зупиняється у разі гальмування. Тому саме у ці моменти і створюються умови для виникнення збудження.

Отолітова мембрана маточки розташована вертикально, а мішечка – горизонтально. У зв’язку з цим початок і закінчення горизонтальних рухів сприймаються рецепторами маточки, а вертикальних – мішечка.

 

Звичним стимулом для рецепторів напівкружних каналів є кутове прискорення. Тут війки рецепторних клітин у кожному каналі згруповані в cristae ampilaris, а їх війки містяться у желатинозній масі – купулі. Війки омиваються ендолімфою, питома маса якої майже така, як і желатинозної. Перетинчастий лабіринт кожного каналу завдяки наявності загальної частини утворює замкнуте, але не ідеальне коло. Тіло рецепторної клітини і війки при обертальному русі голови перебувають у різних умовах. Позаяк рідина (ендолімфа) на початку руху залишається ще деякий час нерухомою стосовно твердого матриксу, а зупиняється пізніше, рух війок більшою мірою залежить від руху лімфи, ніж рух власне клітин, які міцно сполучаються з матриксом. Подразнення у цих рецепторах виникає на початку і

наприкінці обертальних рухів голови.

 

У разі рівномірної швидкості обертання тіло клітини і її війки рухаються разом, і в цей час подразнення рецепторів відсутнє. Зміна фонової імпульсації вестибулярного нерва відзначається протягом 15—20 хв після початку обертання, а закінчується через 15—20 хв після зупинки. Хоча сили, які зумовлюють реакцію купули, зв’язані з кутовим прискоренням, правильніше буде говорити, що природним стимулом рецепторних клітин є моментальна кутова швидкість.

Півкружні канали лежать у трьох площинах (хоча горизонтальний канал дещо піднятий—приблизно на 30°), і рецептори кожного з них сприймають зміну напрямку руху у відповідній площині.

 

Провідниковий і центральний відділи вестибулярного аналізатора

Кохлеарний нерв досягає вентрального і дорсального кохлеарних ядер. Волокна від вентрального ядра прямують як до іпсі-, так і до контралатеральних оливарних комплексів. Дорсальний кохлеарний тракт переходить на протилежний бік і закінчується в ядрі латеральної петлі. Нейрони, що піднімаються із олив, також віддають колатералі ядрам латеральної петлі. Далі волокна йдуть до нижніх горбків чотиригорбкового тіла і медіального колінчастого тіла. Потім вони заходять у метаталамус, і тільки після цього звукові шляхи потрапляють до первинної звукової зони кори. Поруч із нею містяться нейрони, які належать до вторинної звукової зони кори великого мозку.

 

Проте самі собою аферентні імпульси від вестибулярних рецепторів не можуть дати точного уявлення про положення тіла у просторі, оскільки кут повороту голови через рухомість у шийному зчленуванні не завжди відповідає положенню корпуса. Тому при зародженні моторних рефлексів у центрах стовбура мозку (поряд із рецепцією вестибулярних нервів) використовується аферентація шийних пропріорецепторів, які інформують про положення голови.

Імпульси від вестибулярного апарата надходять до таламуса, а звідти до постцентрально звивини кори великого мозку, де аналізується інформація, яка надійшла, і усвідомлюється орієнтація в просторі.

Деякі волокна вестибулярних нервів ідуть до різних утворів мозочка. Нервові волокна вестибулярних ядер контактують з багатьма відділами ЦНС: з α- і γ-мотонейронами м’язів-розгиначів, ядрами окорухового нерва, мозочка, ретикулярної формації, з таламусом та гіпоталамусом. Унаслідок цього при інтенсивному подразненні рецепторів вестибулярного аналізатора виникають не тільки відповідні моторні рефлекси, а й ністагм очей, вегетативні розлади (зміна частоти серцевих скорочень, звуження судин шкіри, посилене потовиділення, нудота тощо), що характерно для так званої морської хвороби.

Внаслідок контакту нейронів вестибулярного нерва з руховими центрами стовбура мозку, мозочка зароджується багато моторних рефлексів, спрямованих на підтримку пози. Проте самі собою аферентні імпульси від вестибулярних рецепторів не можуть дати точного уявлення про положення тіла у просторі, оскільки кут повороту голови через рухомість у шийному зчленуванні не завжди відповідає положенню корпуса. Тому при зародженні моторних рефлексів у центрах стовбура мозку (поряд із рецепцією вестибулярних нервів) використовується аферентація шийних пропріоре-цепторів, які інформують про положення голови.

Імпульси від вестибулярного апарата надходять до таламуса, а звідти до постцентрально звивини кори великого мозку, де аналізується інформація, яка надійшла, і усвідомлюється орієнтація в просторі.

 

 

ЗОВНІШНІ ОТИТИ

Запалення м’яких тканин зовнішнього слухового проходу об’єднують під назвою зовнішні отити, які протікають у вигляді обмеженого (фурункул) або дифузного запалення зовнішнього слухового проходу.

 

ДИФУЗНИЙ ЗОВНІШНІЙ ОТИТ

 

Визначення.

 

Дифузний зовнішній отит – поширене запалення шкіри зовнішнього слухового проходу, тобто це дерматит або екзема зовнішнього слухового проходу.

Сприяючим фактором у виникненні дифузного зовнішнього отиту є мікротрав­ми при самоочищенні вуха. Він також може бути наслідком гострих і хронічних середніх отитів, оскільки ексудат, що виділяється з середнього вуха, подразнює шкіру проходу, викликаючи її запалення.

 

Клініка

 

1. Біль у вусі (менший, ніж при фурункулі).

2. Виражена сверблячка.

3. Незначні виділення з вуха, іноді з неприємним запахом.

4. При значному набряку шкіри зовнішнього слухового проходу і накопиченні виділень – зниження слуху та шум у вусі.

 

Діагностика

 

Отоскопія

Припухання, почервоніння, зволоження всіх стінок зовніш­нього слухового проходу, звуження його просвіту. Зміни слуху переважно відсутні, вони виникають лише при повному перекритті зовнішнього слухового проходу набряклими тканинами та виділеннями. Лише в такому разі в досліді Вебера латералізація звуку буде у хворе вухо, дослід Ріне – негативний, дослід Швабаха – подовжений (ураження звукопровідного механізму); на аудіограмі – наявність повітряно-кісткового інтервалу (погіршання слуху за звукопровідним або змішаним типом).

Додаткові методи обстеження

Загальний аналіз крові – зміни мало виражені: лейкоцитоз, зсув вліво, прискорена ШОЕ;

Аналіз крові на цукор (підвищення вмісту цукру);

Бактеріологічне дослідження гною на чутливість до антибіотиків (з метою вибору адекватної антибіотикотерапії – краще місцево).

 

Ускладнення

 

Мірінгіт – запалення розповсюджується на барабанну перетинку;

Фурункул зовнішнього слухового проходу.

 

Лікування

 

Ретельне та регулярне очищення зовнішнього слухового проходу від виділень є головною умовою видужання хворого. Його треба вірно інструктувати, що це треба робити 1-2 рази на добу чистими руками та відповідними інструментами.

При зовнішніх отитах, які супроводжуються сверблячкою, звертають увагу на дієту (треба виключити цитрусові, гострі й пряні страви, консерви, копченості), призначають антигістамінні препарати, гормональні мазі, які вводять на турунді або у краплях у зовнішній слуховий прохід.

Призначають також фізіотерапевтичні процедури (УФ опромінення, УВЧ), лазеротерапію (курс лікування – 7-10 процедур), ультрафонофорез з гормональними та протизапальними мазями.

 

Профілактика

Не очищати зовнішній слуховий прохід брудними руками чи інструментами;

Вчасне лікування гострих і хронічних середніх отитів.

 

 

ГОСТРИЙ СЕРЕДНІЙ ОТИТ

 

Визначення

Гострий середній отит – гостре запалення слизової оболонки порожнин середнього вуха. Часто виникає як ускладнення вірусного захворювання (грип, ГРВІ) з подальшим нашаруванням бактеріальної інфекції (стрептококової, стафілококової, пневмококової, синьогнійна та кишкова палички тощо).

 

Шляхи проникнення інфекції у барабанну порожнину:

1. Тубогенно – крізь слухову трубу (найчастіше), в таких випадках отиту, як правило, передує гострий риніт.

2. Гематогенно – з плином крові (при грипі, скарлатині, кору тощо).

3. Через перфорацію при травмі барабанної перетинки.

Переважно, запалення обмежується слизовою оболонкою. Відповідно до клініко-морфологічного перебігу гострого середнього отиту, розрізняють катаральну і гнійну його форми.

 

ГОСТРИЙ КАТАРАЛЬНИЙ СЕРЕДНІЙ ОТИТ

 

Визначення

Гострий катаральний середній отит – легка форма гострого середнього отиту, що розвивається переважно внаслідок порушення прохідності слухової труби. Частіше спостерігається у людей, схильних до цього захворювання. Сприяючим фактором є патологічні процеси у носоглотці (аденоїди, пухлини), в порожнині носа (гострі та хронічні риніти) та в навконосових пазухах (гострі та хронічні синусити). Вони спричиняють порушення функцій слухової труби – вентиляційної, дренажної та захисної. Оскільки слизова оболонка труби вкрита миготливим епітелієм є продовженням слизової оболонки носоглотки, по трубі інфекція потрапляє у барабанну порожнину, викликаючи її запалення.

 

Клініка

1. Відчуття тиснення або незначний біль у вусі.

2. Помірне зниження слуху.

3. Шум.

4. Можливі незначні виділення з вуха.

5. Маловиражені загальні прояви та температурна реакція.

 

Діагностика

Отоскопія

• Барабанна перетинка злегка випнута, сіро-рожевого кольору.

• Перфорації у більшості випадків не буває, якщо вона виникає, то з’являються короткочасні виділення з вуха.

Зворотний розвиток відбувається вже через кілька днів. Треба пам’ятати, що при відсутності перфорації можуть також розвиватися ускладнення. Тому хворий повинен перебувати під медичним наглядом до повного одужання.

 Дослід Вебера – латералізація звуку у хворе вухо, дослід Ріне – негативний, дослід Швабаха – подовжений (ураження звукопровідного механізму).

 Аудіограма – наявність повітряно-кісткового інтервалу (погіршання слуху за звукопровідним або змішаним типом).

 Неможливість продути слухові труби за методом Вальсальви.

 Негативний або слабо позитивний дослід Політцера

Додаткові методи обстеження

Загальний аналіз крові – зміни мало виражені: лейкоцитоз, зсув вліво, прискорена ШОЕ;

Бактеріологічне дослідження гною на чутливість до антибіотиків (з метою вибору адекватної антибіотикотерапії – краще місцево).

Рентгенографія соскоподібних паростків – вуалізація порожнин середнього вуха.

 

Ускладнення

Сенсоневральна приглухуватість.

Перехід у гнійну форму з розвитком відповідних ускладнень.

 

Лікування

Лікування як при запальних процесах носа і глотки – судинозвужуючі краплі до носа, полоскання зіву, фізіопроцедури на ніс, навколоносові пазухи та глотку.

Крім того, тепло на ділянку вуха, ліжковий режим, у разі потреби – болезаспокійливі засоби, спиртові краплі до вуха (3% спиртовий р-н саліцилової кислоти, 2% р-н новоіманіну, хлорофіліп­ту тощо). За наявності виділень проводять ретельний туалет зовнішнього слухового проходу з подальшим закапуванням у вухо крапель. Продування слухових труб за Вальсальвою та Політцером для покращання її прохідності.

При тривалому перебігу захворювання – катетеризація слухових труб, а при підозрі ускладнень – тимпаностомія (введення у барабанну перетинку тонкої трубочки для забезпечення відтоку ексудату), при розвитку ускладнень – антромастоїдотомія.

 

Профілактика

При частих рецидивах катарального середнього отиту в дітей із збільшеним глотковим мигдаликом показана аденотомія, при викривленні перегородки носа – її рецекція, санація навколоносових пазух.

 

ГОСТРИЙ ГНІЙНИЙ СЕРЕДНІЙ ОТИТ

 

Визначення

Гострий гнійний середній отит – запалення слизової оболонки порожнин середнього вуха: слухової труби, барабанної порожнини та соскоподібного відростка. Слизова оболонка різко, потовщується у 10-20 раз, ній спостерігається мукоїдний набряк, дрібноклітинна інфільтрація та артеріальна гіперемія. У барабанній порожнині накопичується ексудат, який може були серозним, геморагічним,  гнійним чи змішаним. Оскільки функція слухової труби порушена і ексудат не може бути виведений через трубу в носоглотку, у барабанній порожнині підвищується тиск, що випинає барабанну перетинку назовні. У ній виникають мікротромбози, що веде до некрозу найтонших ділянок барабанної перетинки. У цьому місці виникає перфорація, через яку ексудат виділяється в зовнішній слуховий прохід. Поступово ексудація зменшується, виділення стають не такими рясними і набувають гнійного, а потім слизового характеру. Функція слухової труби поступово відновлюється, виділення знаходять природній шлях відтоку – в носоглотку, перфорація рубцюється, слухова функція відновлюється.

 

Причини

У більшості випадків гострий нежить, ГРВІ, травми.

 

Клініка

Виділяють три стадії гострого гнійного середнього отиту.

І стадія – доперфоративна (триває 1-3 доби) – характеризується дифузним запальним процесом у середньому вусі без відмежування. Початок захворювання гострий, з появи вираженого стріляючого, рвучого, пульсуючого болю у вусі, який собою затьмарює інші вушні прояви: зниження слуху, шум, відчуття переливання рідини у вусі. Спостерігаються яскраво виражені симптоми загальної інтоксикації: висока температура тіла, озноб та загальне нездужання. Можуть бути вес­тибулярні прояви: запаморочення, нудота, ністагм, значне знижен­ня слуху. В доперфоративній стадії за відсутності відмежування інфекція може поширитися на лабіринт і в порожнину черепа, спричиняючи ранні ускладнення з особливо тяжким перебігом.

 

Діагностика

Отоскопія

Соскоподібний відросток злегка болючий.

Барабанна перетинка червона (спочатку впродовж держальця молоточка, а потім повністю), випнута, особливо в задніх квадрантах (за рахунок накопичення ексудату в барабанній порожнині), потовщена, інфільтрована; зникають пізнавальні пункти барабанної перетинки і лінія переходу слухового проходу в барабанну перетинку.

ІІ стадія – перфоративна (триває 4-7 діб) – характеризується виникненням спонтанної перфорації барабанної перетинки, яка найчастіше настає через 24-48 год. після початку захворювання. Після виникнення перфорації і відтоку ексудату із середнього вуха біль швидко вщухає, температура тіла знижується.

Отоскопія

Зовнішній слуховий прохід заповнений виділеннями: спочатку хвороби геморагічними чи серозними, а згодом – слизовими чи гнійними, що вимагає його очищення. Поява виділень з неприємним запахом дає підставу запідозрити некроз кісткової тканини (некротичне запалення вуха), який частіше виникає при скарлатині, корі, агранулоцитозі тощо.

 

Барабанна перетика червона, потовщена та інфільтрована. Позитивний симптом „пульсуючої краплі” – крізь невеликий перфоративний отвір, розташований переважно у задньо-нижньому квадранті барабанної перетинки, в такт серцевим скороченням поштовхами виділяється ексудат, сферична поверхня якого відбиває світло, що потрапляє у зовнішній слуховий прохід від рефлектора.

ІІІ стадія – видужання (зворотного розвитку або репаративна, триває до кінця 3-го тижня). Кількість виділень зменшується, вони стають густішими, витікають без періодичних поштовхів. Слух покращується, шум зникає.

Отоскопія

Барабанна перетинка незначно набрякла та гіперемована впродовж держальця молоточка, невеликі перфорації закриваються тонким рубцем, який можна і не помітити.

Дослід Вебера – латералізація звуку у хворе вухо, дослід Ріне – негативний, дослід Швабаха – подовжений (ураження звукопровідного механізму).

 Аудіограма – наявність повітряно-кісткового інтервалу (погіршання слуху за звукопровідним або змішаним типом).

 Неможливість продути слухові труби за методом Вальсальви.

 Негативний або слабо позитивний дослід Політцера.

Додаткові методи обстеження

Загальний аналіз крові: лейкоцитоз, зсув вліво, прискорена ШОЕ;

Бактеріологічне дослідження гною на чутливість до антибіотиків (з метою вибору адекватної антибіотикотерапії – краще місцево).

Рентгенографія соскоподібних паростків – вуалізація порожнин середнього вуха.

 

Наслідки

1. Найчастіше захворювання завершується повним одужанням, критеріями якого є нормалізація загального стану хворого, нормальна отоскопічна картина барабанної перетинки і повне відновлення слуху.

2. Стійке погіршення слуху внаслідок утворення злук у барабанній порожнині (без перфорації).

3. Виникнення стійкої перфорації барабанної перетинки (перехід у хронічний середній отит).

Якщо видужання не настає до кінця 3-го тижня, то виникає небезпека появи ускладнень, ознаками яких є: погіршання загального стану, повторне підвищення температури тіла, посилення болю у вусі, який вже починав вщухати, збільшення кількості виділень, відсутність поліпшення слуху або подальше його зниження, поява болю в ділянці соскоподібного відростка, зростання показників лейкоцитозу і ШОЕ.

4. Розвиток ряду ускладнень:

–мастоїдит,

–лабіринтит,

–сенсоневральна приглухуватість (кохлеїт),

–ураження лице­вого нерва,

–отогений сепсис,

–внутрішньочерепні ускладнення.

Лікування

При тяжкому перебігу гострого гнійного середнього отиту хворому призначають ліжковий режим, вводять антибіотики, передусім широкого спектра дії (пеніцилінового чи цефалоспоринового ряду) та сульфаніламідні препарати. Застосовують також болезаспокійливі засоби, зігрівальний компрес на вухо, краплі до вуха, судинозвужувальні краплі в ніс. Лікування треба проводити протягом 1 тижня навіть у тому разі, коли прояви отиту зникають раніше цього терміну. Обов’язково проводять одночасне лікування супровідних захворювань носа для покращання функції слухової труби (судинозвужуючи краплі до носа).

 

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ГОСТРОГО СЕРЕДНЬОГО ОТИТУ У НЕМОВЛЯТ (ДО 1 РОКУ)

Особливості визначаються своєрідністю запальної реакції організму немовляти та особливостями будови зовнішнього та середнього вуха малюка:

1. Відсутність кісткового відділу зовнішнього слухового проходу (позитивний козликовий симптом при гострому середньому отиті) та необхідність при отоскопії відтягувати вушну раковину вниз, назад і назовні.

2. Коротка і широка слухова труба та переважно горизонтальне положення немовляти протягом доби (підвищена небезпека проникнення вмісту з носоглотки у барабанну порожнину при зригуванні).

3. Наявність у перший рік життя міксоїдної тканини у середньому вусі (є гарним поживним середовищем для мікроорганізмів).

4. Незарощення кісткового шва у верхній стінці барабанної порожнини (через яку токсини проникають у порожнину черепа, викликаючи подразнення мозкових оболонок – менінгізм).

5. Барабанна перетинка займає майже горизонтальне положення (важко провести отоскопію).

6. Недорозвиток пневматичної системи соскоподібного відростка.

 

Клініка

1. Тривалий “безпричинний” плач.

2. Відмова від грудей матері.

3. Плач при натисканні на козлик.

4. Різкі підйоми температури до 40° С.

5. Понос, здуття живота.

6. Можливі симптоми подразнення мозкових оболонок (менінгізм): нудота, блювання, судоми, затьмарення свідомості, ригідність потиличних м’язів.

 

Лікування

1. Обов’язкова госпіталізація.

2. Парентеральне введення антибіотиків з урахуванням чутливості мікрофлори.

3. Проведення парацентезу при важкому перебігу процесу.

Література:

1.     Т.В. Капітан «Пропедевтика дитячих хвороб з доглядом за дітьми». Вінниця, 2006р. с. 240-299.

2.     Тяжка О. В. «Педіатрія». Вінниця, 2008 с. 391-437.

3.     Нечитайло Ю. М., Сорокман Т. В., Тимощук В. В. «Дихальна система у дітей. Навчальний посібник для студентів та лікарів – інтернів.- Чепнівці, 2001р. с.54

4.     Наказ МОЗ України №18 від 13.01.2005 «Про затвердження протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю «Дитяча пульмонологія».

5.     Мазурин А. В., Воронцов И.М. «Пропедевтика детских болезней» СПб. Фолиант, 2000. с. 928.

6.     Н.П. Шабалов «Детские болезни». Киев 2003г. с 478- 502.

7.     www.dovidnyk. org