ЗАНЯТТЯ №2

ЗАНЯТТЯ №3

ТЕМА: ЦІНОВА ПОЛІТИКА ФАРМАЦЕВТИЧНИХ ТА АПТЕЧНИХ ПІДПРИЄМСТВ.

 

1. Типи конкурентних ринків

У економічній теорії розрізняють 4 типи конкурентних ринків. Знання відмінностей між ними має важливе практичне значення: тип ринку підказує стратегію поведінки на ньому.

1. Ринок чистої конкуренції (чи, інакше, досконалій конкуренції). На відміну від інших типів ринків, цей насправді ніколи не зустрічається в чистому вигляді: це абстрактна модель, до якої реальна ситуація може бути більш менш наближена. Ринок чистої конкуренції припускає виконання трьох умов (взагалі кажучи, нездійсненних).

По-перше, на такому ринку відсутні вхідні і вихідні бар’єри. Іншими словами, ніщо не заважає продавцеві, що виявив, що умови для продажу його товару невигідні, піти з ринку і, миттєво перекинувши свої ресурси на інший товар, повернутися на ринок з ним (чи, інакше кажучи, вийти на ринок іншого товару).

Насправді, для входу на ринок будь-якого товару необхідно мати і капітали, і спеціальні знання і навички. Вихід теж буває ускладнений – зробленими капіталовкладеннями, узятими зобов’язаннями і тому подібне. Але “висота” бар’єру для різних товарів різна.Загалом, бар’єри на конкретних ринках можуть бути досить низькими, що наближає їх до ідеальної моделі.

По-друге, на ринку чистої конкуренції передбачається якісна однорідність однойменних товарів. Інакше кажучи, назвою товару усе про нього, про його якість, вже сказано (бракований товар просто не має права іменуватися цією назвою).

Насправді, так, зрозуміло, не буває – будь-які дві товарні одиниці хоч в чомусь та різні. Але не так вже рідко масовий споживач не схильний помічати якісні відмінності між товарами. Чи багато з нас, купуючи, скажімо, лук або яйця, розбираються в сортах? Чи готовий масовий російський покупець, особливо в сільській місцевості, в робочих селищах, платити зайві гроші за горілку вищої міри очищення? А в умовах розрухи, загальної бідності, дефіциту люди ще менш вередливі.

Третя умова – абсолютна інформованість продавців і покупців про пропозицію і ціни на ринку цього товару в даний момент. На відміну від двох попередніх, пов’язаних з примітивними ринками, це умова в епоху масової комп’ютеризації стає таким, що усе більш реалізовується, хоча навряд чи зможе бути реалізоване повністю.

Якщо усі ці умови будуть дотримані, то для усіх продавців на ринку встановлюється єдина рівноважна ціна, на яку жоден з них впливати не в змозі. Підвищувати якість тут не має сенсу: все одно покупець більше не заплатить. Це відноситься і до якості обслуговування. Неможливо також реалізувати ефект “місця біля входу” (коли покупець, тільки увійшовши на ринок і побачивши потрібний товар у продавця, може припустити, що більше ні у кого його немає або що ціни у інших продавців такі ж, і купити товар, заплативши насправді вищу ціну).

Фактично на такому ринку конкуренція відсутня,  хоча і можливе чиєсь швидше збагачення завдяки низьким індивідуальним витратам (при однаковій у усіх ціні) або випадковим перевагам споживачів.

2. Ринок чистої монополії. На ринку є один постачальник товару.  Монополіст не пов’язаний середньою ціною, він може призначати будь-яку ціну або викидати на ринок будь-яку кількість товару; але робити те і інше одночасно він не може: при високій ціні загальний попит на товар скоротиться навіть за відсутності конкурентів. Ціна при цьому може бути як монопольно високому, забезпечуючому надприбутку, так і заниженою, в цілях боротьби з конкурентами.

Монополіст диктує також якість товару, оскільки у споживача немає вибору.

Існують різні шляхи створення монополій :

– – володіння обмеженим ресурсом (чи патентом);

– – витіснення або поглинання конкурентів;

– – утворення монополістичних об’єднань – картелів (угода про ціни, ринки збуту, обсяги виробництва, розподіл прибутку по певному товару), синдикатів (на додаток до функцій картеля – об’єднане постачання і збут при збереженні виробничої самостійності), трестів (втрата і виробничій самостійності; можливі як одингалузеві, так і комбіновані трести), концернів (багатогалузеві об’єднання, що включають виробничу, банківську, інфраструктурну діяльність при значній виробничій і навіть комерційній самостійності у рамках єдиної стратегії);

– – офіційне створення монополії, зазвичай державної; застосовується в галузях так званої природної монополії, де конкуренція з якихось причин небажана.

Раз виникнувши, монополія створює вхідні бар’єри, що заважають проникненню на ринок нових конкурентів. Такими бар’єрами можуть служити:

– – законодавство, що захищає державну монополію;

– – патенти, права власності на унікальний ресурс;

– – економія масштабу, тобто витікаюча з великих масштабів діяльності і недоступна конкурентам ефективність виробництва;

– – політика низьких або навіть демпінгових цін (тобто нижче за собівартість; демпінг належить до методів недобросовісної конкуренції і переслідується державою, але фактично здійснюється часто-густо);

– – авторитет у споживача завдяки торговельній марці, що завоювала популярність, рекламі і тому подібне

Проте більшість бар’єрів не можна вважати непереборною. Боротися з монополістом важко, але за наявності певних конкурентних переваг можливо (класичний приклад – фірма Apple, що зуміла завоювати значну частку ринку комп’ютерів в боротьбі з монополією IBM).

Ті ж фірми, які не відчувають достатньої сили для конкуренції з монополістом, повинні обрати іншу стратегію – знайти на ринку таку нішу, на яку монополіст не претендує і навіть, можливо, зацікавлений, щоб в ній існували дрібні виробники.

Є ряд міркувань на користь заохочуваної державою монополії. У деяких галузях конкуренція означала б дублювання витрат на дороге основне устаткування. Ще істотніше те, що деякі галузі настільки важливі для товариства в цілому, що вимагають централізованого управління (круг таких галузей може те розширюватися – особливо в надзвичайних обставинах,  наприклад,  під час війни, – те звужуватися).

В той же час, набагато важливіші міркування проти монополії:

– – велика свобода цінової стратегії для монополіста обертається утиском інтересів споживача;

– – за відсутності тиску конкурентів ніщо не заважає знижувати  якість продукції, що неминуче призводить до застою (що добре відоме на досвіді радянської одержавленої економіки).

Ці міркування настільки важливі, що в державах з розвиненою ринковою економікою зазвичай проводиться спеціальна антимонополістична політика, що включає відповідне законодавство (навіть якщо при цьому  існує державна монополія в якихось галузях; втім, і необхідність такої монополії зараз нерідко ставиться під сумнів, особливо в США).

Різновидом монополії є монопсонія – ситуація, коли на ринку є один великий покупець, що диктує ціни і якість безлічі дрібних продавців. Таким покупцем може бути потужна торговельна фірма або машинобудівний завод, що купує металеві вироби у ремісників.

3. Олігополістичний ринок, тобто розділений між невеликим числом конкурентів. Поняття “Невелике число” дуже невизначене, воно може означати і 2, і 100; важливо, що існує те, що піддається підрахунку і досить стабільна кількість фірм-олигополістів. Такий ринок практично закритий для аутсайдерів завдяки наявності тих же вхідних бар’єрів, але між собою фірми-олигополісти конкурують і тому сковані в призначенні ціни.

Відомі два типи олігополії. Олігополія 1-го роду означає, що усі фірми випускають практично ідентичну продукцію. Типовий приклад – ринок алюмінію, та і інших металів. Як це ні парадоксально, ця ситуація має щось загальне з чистою конкуренцією (дотримані 2-і і 3-і умови). Але, звичайно, про єдині ціни не може бути і мови хоч би із-за великих відмінностей у витратах (транспортних, сировинних, енергетичних, трудових, та і в капітальних витратах).

Олігополія 2-го роду існує там, де через саму природу галузі її продукція диференційована, але диференціація не носить дискретного характеру, який дозволив би розбити галузь на кінцеве число підгалузей, усередині кожної з яких існує своя конкуренція.

Насправді, візьмемо типовий приклад – ринок автомобілів. Якщо алюміній – завжди алюміній, то про автомобіль цього сказати не можна. Допустимо, можна розділити цей ринок на ринок легкових автомобілів, вантажних і автобусів, а потім розглядати кожен ринок окремо (оскільки між продавцями різних ринків практично немає конкуренції – вже дуже різні, як правило, покупці). Але зупинимося на легкових автомобілях.

4. Ринок монополістичної конкуренції. Є безліч (але не необмежене) виробників, що випускають різноманітну продукцію і що конкурують між собою. Вхідні і вихідні бар’єри існують, але невисокі або не дуже високі. Характер конкуренції близький до олігополії 2-го роду. Слово “монополістична” вказує на те, що товар кожного виробника відрізняється якимись особливостями і в цьому сенсі в наявності монополія за цим вузьким типом товару. Насправді ці особливості не лише ведуть до диференціації (сегментації) ринку, але передусім служать реальною основою цінової і нецінової конкуренції.

Цей тип ринку найбільш демократичний, оскільки він надає найбільші можливості для самореалізації виробникам і найбільшу свободу вибору споживачам.

В той же час, монополістична конкуренція часто-густо призводить до виникнення в тій або іншій сфері нових монополій і олігополій, які функціонують, поки їх положення не буде порушено втручанням держави або, рідше, успіхами дрібних конкурентів

2. Базові моделі ціноутворення на лікарські засоби.

Метою встановлення ціни на лікарський засіб є максимальне задоволення запитів та бажань споживачів при оптимальному використанні ринкового цінового механізму. З одного боку, ціна повинна створити прибуток, з іншого боку, занадто висока ціна може негативно вплинути на попит та обсяг виторгу від реалізації лікарських засобів.

Головними чинниками, під впливом яких формується ціна, є:

•    собівартість лікарського засобу, яка визначає мінімальну ціну на нього і не забез­печує отримання прибутку;

•    виняткові якості та відмінні особливості лікарського засобу, аналогів якого на ринку немає;

•    ринкова ситуація з реалізації аналогічних препаратів фірм-конкурентів;

•    зовнішні фактори маркетингового середовища, в якому функціонує фармацев­тичне підприємство.

Відповідно до чинників, що визначають цінову політику фармацевтичного підприєм­ства, різноманітні методи визначення вихідної ціни на лікарські засоби можна об’єдна­ти у три базові моделі (рис. 1.9):

•    модель ціноутворення, що ґрунтується на витратах виробництва;

•    модель ціноутворення, що ґрунтується на ринковому попиті;

•    модель ціноутворення, що ґрунтується на конкуренції.

 

Рис. 1.9. Моделі та методи ціноутворення на лікарські засоби.

7. Методи ціноутворення на ЛЗ, які відносяться до витратної моделі ціноутворення.

·        Метод надбавок

Цей найпоширеніший метод ціноутворення належить до витратної моделі. Згідно з цим методом ціну лікарського засобу визначають додаванням до витрат на його виробництво і збут певної надбавки.

Існує два способи визначення цієї надбавки і внесення її у ціну препарату.

1)  Розрахунок здійснюють, виходячи із собівартості ліків:

де  S  – собівартість ліків;

H_S – надбавка у відсотках до собівартості.

2)  Розрахунок роблять, виходячи з бажаного доходу з обороту (ціни продажу):

де   H_цп  – надбавка у відсотках до ціни продажу.

Загалом надбавки вищі для лікарських засобів із великими витратами на складу­вання та зберігання і уповільненим обігом.

При використанні даного методу ціноутворення не враховують поточні зміни попиту й конкурентне оточення. Це означає, що використання твердих надбавок досить часто веде до неоптимальних цінових рішень.

І все ж даний метод дуже популярний з огляду на декілька причин:

•    по-перше, він простий у використанні, адже фірма значно більше знає про власні витрати, ніж про ринковий попит;

•    по-друге, якщо всі виробники галузі застосовують саме цей метод, то ціни на їх лікарські засоби будуть близькі, і цінова конкуренція не набуде жорстких форм;

•    по-третє, багато виробників і споживачів вважає, що метод середніх надбавок найбільш коректний і не дає можливості кожній із сторін збагачуватися за рахунок іншої.

·        Метод забезпечення цільового прибутку на інвестований капітал

Він також належить до витратної моделі ціноутворення. Фармацевтична фірма прагне встановити таку ціну, яка дасть їй змогу покрити всі витрати й отримати заплановану норму прибутку на інвестований капітал.

Ціну розраховують за формулою:

де    S – собівартість одиниці продукції;

Н_пр – запланована норма прибутку на інвестований капітал у відсотках;

К_інв – величина інвестованого капіталу;

N_пл – запланований обсяг виробництва і збуту ліків.

Однак, використовуючи цей метод, слід пам’ятати, що значні відхилення фактич­них обсягів збуту від запланованих суттєво вплинуть на величину норми прибутку на капітал.

8. Методи ціноутворення на ЛЗ, які ґрунтуються на попиті.

·        Метод максимізації поточного прибутку

Належить він до другої моделі ціноутворення – моделі, що ґрунтується на ринко­вому попиті на лікарський засіб.

Оскільки згідно із законом попиту зниження ціни на лікарські засоби збільшує попит на них (обсяг їх збуту) і навпаки, фірма хоче знайти таку точку ціни на кривій попиту, яка забезпечить максимальний прибуток у найближчій перспективі.

Даний метод доцільно використовувати для лікарських засобів із досить високою еластичністю попиту щодо ціни. Математично модель цієї задачі має вигляд:

де   П– прибуток фірми;

Ц – ціна лікарського засобу;

N – обсяг його збуту;

N – постійні витрати фірми за певний період;

V— змінні витрати на одиницю лікарського засобу.

Найскладнішим при використанні даного методу є встановлення залежності між ціною лікарського засобу і попитом на нього (обсягом його збуту).

Для отримання необхідних даних можна практикувати ринкове тестування препа­рату, в ході якого ціну декілька разів знижують і фіксують кількість лікарського засобу, реалізованого при кожному значенні ціни. Результати дослідження обробляють із ви­користанням прийомів кореляційно-регресійного аналізу й отримують рівняння регресії:

N=b₀+b₁Ц

Оскільки взаємозв’язок між ціною і попитом, як правило, обернено пропорційний, коефіцієнт регресії b₁ має від’ємне значення.

Після визначення взаємозв’язку між Ц і N функцію прибутку максимізують із вико­ристанням першої похідної dП/dЦ.

В результаті знаходять оптимальну ціну, використання якої забезпечує фірмі макси­мальний прибуток протягом певного періоду. Якщо надалі ситуація зміниться, ціну слід скорегувати.

·        Метод встановлення ціни на підставі „відчутної” цінності лікарського засобу

Даний метод зорієнтований на споживачів, їх купівельне сприйняття, що є дуже важливим для соціально важливих продуктів, до яких належать лікарські засоби. Для формування у свідомості споживачів уявлень про цінність фармацевтичної продукції фірми повинні використовувати нецінові прийоми впливу.

Наприклад, фармацевтична фірма, використовуючи метод на підставі “відчутної” цінності лікарського засобу, встановлює певну ціну за одну упаковку препарату. При цьому аналогічний лікарський засіб фірми-конкурента може коштувати вдвічі дешев­ше. Фармацевтична фірма повинна переконати споживачів, що більш висока ціна ліків – реальна ціна, бо вона містить надбавку за зручний режим дозування, націнку за більшу безпечність, вища ефективність препарату, швидше настання фармако­логічного ефекту, нижча вартість повного курсу лікування, більший термін зберігання, зручніша і безпечніша упаковка (має захист від дітей) тощо. Купуючи такий лікарсь­кий засіб, споживач економить кошти, оскільки додаткові вигоди від придбання такого препарату (зручність, безпечність, ефективність) виправдовують його високу вартість.

·        Методи встановлення договірних цін на лікарські засоби в умовах інфляції

Вказані методи стосуються виробництва та оптової реалізації ліків.

У найпростішому варіанті ціна узгоджується у момент укладання угоди і не підлягає перегляду протягом її виконання ні за яких обставин – це тверда, або фіксована ціна. Метод дійовий при незначній різниці в часі між укладанням угоди і оплатою або опла­тою і поставкою медикаментів при незначних темпах інфляції.

В умовах інфляції вигідніше користуватися ціною, яка зафіксована на певну дату (а), або її розраховують за наперед узгодженою формулою (б), або встановлю­ють в еквіваленті до твердої валюти (в):

а) Метод полягає у встановленні ціни не на момент укладання угоди, а на дату, на яку буде визначена ціна (день поставки (відвантаження) або її оплати тощо); в угоді неодмінно вказують джерело інформації про ціни (приміром, цінник);

б) Метод передбачає встановлення в угоді базової ціни, тобто ціни, прийнятної для обох сторін на момент її коригування із вказанням джерела інформації для його здійснення – наприклад, індекса інфляції, індекса цін на групу лікарських засобів, які надані органами статистики й офіційно опубліковані).

Розрахунок проводять за формулою:

де   Ц_д — ціна договірна, грн;

      Ц_б – ціна базова, грн;

П_р – приріст індексу інфляції цін лікарських засобів групи або іншого аналогічно­го показника за період виконання угоди, %;

К_д – договірний коефіцієнт, %.

Договірний коефіцієнт (коефіцієнт „гальмування”) застосовують тоді, коли покупця не задовольняє, що в договірній ціні завдяки множенню на індекс інфляції закладено повний захист продавця від інфляції. У міру зменшення коефіцієнта зменшується за­хист продавця від інфляції, але зменшуються і втрати покупця від інфляції. Метод не є достатньо ефективний, коли інфляція і зміна курсу національної валюти мають різні темпи;

в) Метод передбачає установлення ціни в еквіваленті до твердої валюти. Він розповсюджений, і його часто застосовують не лише в зовнішньоекономічних, а й у внутрішніх угодах.

9. Методи ціноутворення на ЛЗ, що належать до конкурентної моделі ціноутворення.

·        Метод ціноутворення на основі рівня поточних цін

Цей метод належить до конкурентної моделі ціноутворення. У такій ситуації фірми орієнтуються передусім не на власні витрати чи попит, а на ціни конкурентів.

Поведінка фірм адекватна їх становищу на ринку. Дрібні фірми „прямують за ліде­ром”, змінюючи власні ціни лише в разі відповідних дій ринкового лідера. Іноді вони дозволяють собі маленькі знижки чи надбавки.

Використовуючи цей метод, роблять порівняння цін лікарського препарату з препаратом-аналогом конкурентів: за упаковку, одноразову дозу, добову дозу, вартість курсу лікування тощо. На підставі того формується ціна за упаковку лікарського засобу.

·        Метод визначення ціни за рівнем конкурентоспроможності лікарського засобу

Цей метод також належить до конкурентної моделі ціноутворення.

Якщо фірма розробила новий лікарський засіб із певними параметрами, кращими чи гіршими за аналогічні параметри свого основного ринкового конкурента, то вона може встановлювати ціну з урахуванням інтегрального показника конкурентоспроможності:

де   Ц_б – ціна базового лікарського засобу конкурента;

к- інтегральний показник конкурентоспроможності лікарського засобу.

де   I_фп – індекс функціональних параметрів (індекс якості);

   I_еп – індекс економічних параметрів (індекс ціни споживання).

Визначену за цим методом ціну доцільно проаналізувати з огляду витрат на вироб­ництво і збут лікарського засобу, а також ринковий попит.

·        Метод встановлення ціни на підставі торгів (тендерне ціноутворення)

Це ще один своєрідний метод конкурентного ціноутворення. Покупець (замов­ник) оголошує конкурс на поставку фармацевтичної продукції.

Одержавши і порівнявши пропозиції, замовник підписує контракт із виробником, який пропонує найвигідніші умови.

Для організації торгів замовник створює тендерний комітет, який готує докумен­тацію, проводить торги, аналізує і оцінює пропозиції – оферти, надані учасниками торгів.

Торги можуть бути відкриті або закриті. Відкриті торги проводять, як правило, для порівняно нескладних проектів, у здійсненні яких захоче взяти участь багато фірм. Умо­ви проведення конкурсів публікують у пресі.

До участі в закритих торгах залучають обмежену кількість фірм із високою репу­тацією. Оголошення про проведення таких торгів не публікують, запрошення надсила­ють індивідуально.

У ході торгів кожна фірма-конкурсант призначає свою ціну пропозиції. Чим вища ціна, тим менша ймовірність отримання замовлення, і навпаки. Множачи прибуток, закладений у тому чи іншому варіанті ціни, на ймовірність отримання за такою ціною замовлення, можна одержати так звану оцінку очікування прибутку. Згідно з теорією рішень треба запропонувати ту ціну, яка веде до найбільшого очікуваного прибутку.

Законодавча база в Україні передбачає проведення торгів при закупівлі лікарських засобів на суму понад 10 тис. грн бюджетних та позабюджетних засобів. Метод одер­жав поширення на поставках специфічних груп лікарських засобів, насамперед життє­во важливих (інсулінів та інших протидіабетних препаратів).

10. Аналіз беззбиткової роботи підприємства.

Після визначення вихідної ціни на лікарський засіб на основі обраного методу ціноутворення фармацевтичній фірмі доцільно провести аналіз беззбиткової роботи при даному рівні ціни. Такий аналіз пов’язує будь-який застосований метод із витратною моделлю ціноутворення.

Він спирається на вивчення постійних, змінних і загальних (валових) витрат по­рівняно з валовим доходом, отриманим від різного рівня продаж.

Аналіз дасть змогу визначити критичний обсяг збуту (N_кр, за якого фарма­цевтична фірма ще не матиме збитків (при даному рівні вихідної ціни), а також обсяг збуту, за якого забезпечено чистий прибуток на рівні ставки плати за кредит заданої рентабельності (N_реп).

Графічну інтерпретацію аналізу беззбитковості і точку нормальної рентабельності показано на рис. 1.10.

Рис. 1.10. Графік беззбитковості і нормальної рентабельності

(при даному рівні вихідної ціни).

 

Вказані точки є межами трьох інтервалів товарообігу.

Перший – включає об­сяги оплаченої реалізації до точки беззбитковості. Тривала робота в ньому при­зводить до банкрутства, оскільки підприємство поступово втрачає вкладений основ­ний капітал. Крім того, фармацевтична фірма змушена шукати готівку для покриття часткової втрати обігових коштів.

Другий інтервал охоплює обсяги оплаченої реалізації від точки ринкової рівно­ваги (точки беззбитковості) до точки нормальної рентабельності. У таких умо­вах фармацевтичне підприємство отримує прибуток від поточної діяльності. Проте тривала робота в цьому інтервалі економічно неефективна, оскільки з меншими зусил­лями можна отримати рівноцінний прибуток, зберігаючи інвестиційні суми на бан­ківському рахунку.

Третій інтервал охоплює обсяги реалізації більші, ніж у точці нормальної рен­табельності. При обсязі товарообігу цього інтервалу фармацевтичному підприєм­ству забезпечений економічний прибуток.

Якщо обсяг збуту буде менший, ніж N_кр, то фірма матиме збитки, а якщо більші прибутки. Обсяг збуту в критичних точках можна визначити аналітично за формулами:

 

де 

F – постійні витрати фірми за певний період часу;

П – нормальний балансовий прибуток;

Ц – вихідна ціна на лікарський засіб;

V – змінні витрати на одиницю ліків.

Незалежно від обсягу продажу постійні витрати залишаються незмінними. Валові (загальні) витрати (сума постійних і змінних витрат) зростають одночасно із зростанням обсягу реалізації. Пряма валового доходу починається з 0 і піднімається догори в міру збільшення кількості проданих одиниць лікарського засобу. Кут нахилу прямої валового доходу залежить від ціни ліків. Для забезпечення беззбитковості (самоокуп­ності), тобто для покриття загальних витрат валовими доходами, фірма повинна про­дати певну кількість одиниць лікарського засобу.

Якщо ціну підвищити (при тих же самих витратах), точка самоокупності і точка нор­мальної рентабельності зміститься на графіку ліворуч, оскільки лінія валового доходу від реалізації підніметься під більшим кутом. Аналогічно при зниженні ціни вказані точ­ки змістяться праворуч.

Тобто, якщо фірма продаватиме свій лікарський засіб за високою ціною, то для одержання прибутку вона може продавати меншу його кількість, і навпаки.

Пристосування ціни

Після того, як цінова стратегія починає втілюватися у життя, вона потребує постійного коригування для урахування змін у витратах, конкуренції, попиті, умовах придбання товарів тощо. Ціни можна пристосовувати, використовуючи поправки (знижки, надбавки), а також зарахування.

Важливо, щоб ціну використовували як адаптивний механізм. Розглянемо найпоширеніші види поправок до ціни.

Поправки на умови платежів (отримання авансу, надання кредиту, прискорення платежів, розрахунки готівкою):

•    оскільки при авансі  (часткова попередня оплата замовлення) покупець кредитує постачальника та вилучає зі свого обороту часом значну суму коштів, продавець найчастіше встановлює йому знижку. У фармацевтичному бізнесі буває передоплата замовленого аптекою у гуртової фірми товару, при тому рівень націнки на ціну виробника (митну) є найнижчий;

•    у разі надання кредиту навпаки  – продавець кредитує покупця, тому ціна має бути підвищена;

•    під знижкою за прискорення платежів та розрахунки готівкою („сконто”) розуміють зниження ціни для покупців, які оперативно оплачують рахунки. Типовим прикладом є умова „2/10, нетто 30″. Це означає, що платіж має бути здійснений протягом 30 днів, але покупець може відняти від суми платежу 2%, якщо розрахується упродовж   10 днів.  Такі  знижки допомагають  поліпшити стан ліквідності продавця.  Аптеки часто практикують оплату по факту поставки товару, рівень націнки на товар при тому такий самий, як і при передоплаті замовлення.

Знижки за кількість товару, який купують

Ці знижки стимулюють придбання товарів у великій кількості, що веде до економії витрат на зберігання, транспортування і реалізацію товарів, а також прискорює швидкість обороту капіталу фірми-виробника або гуртової фірми. Це дає їй змогу отримувати додаткові прибутки.

Функціональні знижки

Це знижки для сфери гуртової торгівлі. Виробники пропонують їх фірмам, які спеціалізуються на організації товарного руху і збуту товарів, їх різновид – ділерські знижки, які дають можливість ділерам покрити витрати на реалізацію товарів і надання сервісу, а також забезпечують їм зумовлений прибуток.

Бонусні знижки

Надають їх постійним споживачам, якщо вони за певний період придбали зумовлену кількість товару. Найчастіше під кількісним бонусом розуміють знижку з річного обороту.

Сезонні знижки

Надають їх споживачам, які здійснюють позасєзонні покупки товарів чи послуг. Ці знижки дають можливість виробникові (продавцеві) підтримувати стабільніший рівень виробництва і збуту впродовж року.

Спеціальні знижки

Це знижки для тих споживачів, в яких продавець найбільш зацікавлений, а також для постійних споживачів (привілейовані).

Пристосування ціни передбачає також урахування змін у мікро- і макросередовищі маркетингу, за якими керівництво фірми повинно ретельно стежити і шукати відповіді на багато запитань:

•      Чи змінюють ціни конкуренти?

•      Чи може це суттєво вплинути на обсяги збуту продукції фірми?

•      Як фірмі слід реагувати на ініціативні зміни цін конкурентами?

•      Чому падає попит на товар?

•      Чи зможе деяке зниження ціни виправити становище?

•      Як урахувати в ціновій політиці вплив інфляційних процесів,
особливо при укладанні довготермінових угод на поставки?

•      Які зміни відбулися у державній політиці регулювання цін?

Постійна адаптація ціни до змін ринкового середовища є важливим чинником комерційного успіху підприємства.

Як винагороду споживачам за певні дії, такі, як завчасна оплата рахунків, закупівля великого обсягу товару або несезонні закупки, багато підприємств готові змінювати свої вихідні ціни. Ціни, що публікуються, мають довідковий характер і досить часто істотно відрізняються від фактично оплачуваних покупцем цін внаслідок широкого застосування системи знижок (утримання з цін, або дисконт).

Складовою частиною відпускної ціни товару є цінова знижка. Знижка — це умова договору, що визначає розмір зменшення базової ціни товару, вказаної у договорі. Загалом — це частина ціни товару, яку підприємства-виробники можуть встановлювати з метою стимулювання та підвищення зацікавленості підприємств – реалізаторів у збуті їх продукції. Цінові знижки мають добровільний характер і не є обов’язковими, вони можуть надаватися не тільки фірмою-виробником, а й торговою організацією у певному конкретному випадку.

Розмір знижок залежить від характеру угоди, умов постачання і платежу, взаємовідносин з покупцями і кон’юнктури ринку в момент укладання угоди. В наш час в практиці міжнародної торгівлі використовується близько 20 різних видів знижок. Розмір знижок формується залежно від видів договорів і встановлюється кожним торговельним підприємством відповідно до планових або фактичних показників за місяць або квартал.

Розглянемо найбільш часто використовувані типи знижок.

Знижка за платіж готівкою — зменшення ціни для покупців, які оперативно оплачують рахунки готівковими коштами. Покупець, що розрахувався протягом десяти днів, отримує, наприклад, дво -, трипроцентну знижку від суми платежу. Ця знижка може застосовуватись і частково, наприклад, тільки для відсотка від всієї суми, яка отримана в межах тридцяти днів. Такий вид знижки деколи називають сконто. Вона надається для тих клієнтів, які оплачують куплений товар швидше інших (“2/10 netto 30” – у випадку оплати товару протягом 30 днів після укладання договору або обумовленого строку

поставки покупець отримує двохвідсоткову знижку за кожні 10 днів прискорення платежу). Дані знижки сягають 2-5 %. Знижки за оплату готівкою дають змогу підвищити ліквідність фірми-продавця і відповідно знизити витрати завдяки прискоренню оборотності коштів.

Знижка за обсяг купленого товару – спів вимірне зниження ціни для покупців, які закуповують значні кількості аналогічного товару. При цьому знижка встановлюється у відсотках до загальної вартості або одиничної ціни встановленого обсягу поставки, наприклад, 10 % знижки при замовленні більше 1000 штук. Крім цього, знижка може бути віднесена до одиничної поставки або обсягу замовлення за визначений період.

Знижки за кількість пропонуються усім покупцям, але в цьому випадку постачальник (продавець) слідкує за тим, щоб сума знижок не перевищувала його суми економії на витратах у зв’язку зі збільшенням обсягів товару, який продається (скорочення витрат з продажу, складування, підтримки товарного запасу і транспортуванню товару).

Загальна (проста) знижка надається з прейскурантної або довідкової ціни і, як правило, звичайно становить 20-30 %, а в деяких випадках – до 40 %.Такі знижки широко практикуються при укладанні угоди купівлі-продажу машин та обладнання (зокрема, на стандартні види обладнання), а також при постачанні промислової сировини. В цьому випадку проста знижка складає в середньому 2-5 %. До простої знижки можна віднести знижку, яка надається при купівлі товару за готівковий розрахунок.

Знижка за оборот ( бонусна знижка ) надається постійним покупцям на підставі спеціальної домовленості. У контракті в такому випадку встановлюється шкала знижок залежно від досягнутого обороту протягом визначеного строку (звичайно одного року), а також порядок виплати сум на основі цих знижок. За деякими видами обладнання бонусні знижки досягають 15-30 % обороту, а за сировинними і сільськогосподарськими товарами вони зазвичай обчислюються декількома відсотками (7-8 %).

Функціональна знижка (знижка у сфері торгівлі) пропонується виробниками товару службам товарообігу, які виконують визначені функції з продажу товару, його збереження, ведення обліку. Виробник може пропонувати різні функціональні знижки різним каналам збуту на різні за характером послуги.

Прогресивна знижка – знижка за кількість або серійність, надається покупцю за умови закупівлі ним раніше виділеного і збільшеного в кількості товару. В серійних замовленнях зацікавлені виробники, оскільки при виробництві однотипного товару знижуються витрати виробництва.

Дилерські знижки надаються виробниками своїм представникам або посередникам зі збуту, в тому числі і закордонним. Ці знижки застосовуються під час продажу автомобілів, тракторів і деяких видів стандартного обладнання. Дилерські знижки на автомобілі коливаються залежно від марки машини і складають в середньому 15-20 % від роздрібної ціни.

Спеціальні знижки надаються привілейованим покупцям, у замовленнях яких особливо зацікавлені продавці. До категорії спеціальних знижок належать знижки на пробні партії і замовлення, мета яких — зацікавити покупця, і знижки за регулярність або стійкість замовлень, за допомогою яких виробники намагаються утримати постійну клієнтуру.

Експортні знижки надаються продавцями підчас продажу товарів зарубіжним покупцям понад ті знижки, які діють для покупців внутрішнього ринку. їх мета — підвищити конкурентоспроможність того чи іншого товару на зовнішньому ринку.

Сезонні знижки (тимчасові знижки) надаються споживачу за покупку товару або послуги поза періодом активного сезону. Сезонні знижки дають змогу продавцю підтримувати більш стабільний рівень виробництва протягом усього року.

Приховані знижки надаються покупцям у вигляді знижок на фрахт, пільгових або безпроцентних кредитів, шляхом надання безкоштовних послуг та зразків.

Знижки за повернення раніше купленого товару у даної фірми (знижка “трейдн”) у розмірі 25-30% від прейскурантної ціни надаються покупцю при поверненні ним раніше купленого у даної фірми товару застарілої моделі. Такі знижки застосовуються під час продажу автомобілів, електрообладнання, рухомого складу та інших товарів.

Знижки при продажу обладнання, яке було v використанні. їх ще називають товарообмінний залік. У різних країнах надаються можливості вигідно придбати машини, механізми та інші товари, які були у використанні. Знижки на таке обладнання становлять деколи до 50 % і більше від первинної ціни товару.

Клубні знижки. В світі існує багато національних і міжнародних дисконтних клубів, які надають своїм членам “клубні цінові знижки” на послуги і товари. Членами таких клубів можуть бути фізичні і юридичні особи, а також асоційовані члени.

Національні і міжнародні клуби випускають і продають ліцензію виробникам і магазинам, які зобов’язуються надавати цінові знижки членам клубу. Особливо поширені такі знижки на перевезення, оренду автомашин, готельні та ресторанні послуги, страхування. Для членів клубу існують цілі мережі магазинів, які торгують зі знижками промисловими та іншими товарами повсякденного попиту. Пред’являючи картки члена клубу при купівлі, особа отримує знижку на ціну від 10 до 50 % і більше.

Знижки з врахуванням між культурних комунікацій. В арабських, деяких балканських країнах і окремих закавказьких республіках у ході торгових переговорів вважається справою честі досягнути більшої знижки з ціни пропозиції. І хоча ця обставина пов’язана з комплексом східної ментальності, багато імпортерів не підписують договір, який не містить позицію про знижки, що перевищують у цілому 20- 30 % від запропонованої ціни. Оскільки цей факт відомий у торговому середовищі, то деякі компанії вважають необхідним наперед штучно підвищити ціни на очікуваний відсоток, а в подальшому представити його обумовленою в контракті знижкою.

Така практика ведення переговорів про ціну і своєрідний східний підхід до знижки не відповідають філософії і концепції ринкової діяльності американських компаній.

У США довгий час діють інструкції Федеральної Торгової Комісії, що обмежують продавця стосовно примусового підвищення цін, якщо воно не має наслідком реальні доповнюючи вигоди для споживачів. Однак це не заважає американським компаніям враховувати різні підходи і цінову політику фірм, з якими вони торгують, специфіку ринків, на які вони орієнтуються.

При використанні системи знижок виходять з принципу, що знижки, як правило, не накладаються. Тобто покупець одночасно не може скористатися двома знижками. В умовах, коли покупець має право на дві і більше знижок, він користується найбільшою. Виняток становлять, як зазначалося вище, експортні знижки.

Крім знижок, продавці досить часто використовують у процесі формування остаточної ціни систему надбавок до ціни.

Надбавка до ціни — ціна, яка встановлюється залежно від особливих вимог покупця при виконанні спеціального, індивідуального замовлення, за підвищену якість товару, надання додаткових сервісних послуг, розстрочку платежу і таке інше.

Метод надбавок є поширеним методом ціноутворення, згідно з яким до ціни на визначений продукт додають надбавку, яка відповідає додатковим витратам та престижності отриманого унікального продукту (товару). Підвищення цін обов’язково повинно супроводжуватись роз’яснювальною роботою серед потенційних споживачів через засоби маркетингової комунікації, перш за все через рекламу. В іншому випадку фірма ризикує втратити частку свого ринку.

11. Аналіз цінової кон’юнктури фармацевтичного ринку.

До показників, які характеризують кон’юнктуру ринку, зокрема пропозиції, відносяться асортимент лікарських засобів та динаміка цін.

Для детального аналізу цінової кон’юнктури можна використати такі показники, як коефіцієнт ліквідності ціни (К_liq) та коефіцієнт адекватності платоспромож­ності (K_a.s.).

Коефіцієнт ліквідності ціни (К_liq) розраховують за формулою:

де Ц_max  – найвища ціна препарату на ринку;

     Ц_min  – найнижча ціна препарату.

Вказаний коефіцієнт показує співвідношення між максимальною і мінімальною ціною конкретного лікарського засобу в певний період часу і на конкретному ринку. Коефіцієнт ліквідності ціни може знаходитися в межах від 0,1 до 1,0 і вище. Якщо даний коефіцієнт складає від 0,5 і вище, це означає, що коливання цін складає від 50% і вище. Коли коефіцієнт ліквідності перевищує 1,0, це означає, що розмах цін на даний лікарський засіб характеризується більш ніж стовідсотковою різницею.

Виходячи з концепції соціально-етичного маркетингу, суть якого – у вивченні потреб споживачів та їх задоволенні більш ефективно, ніж конкуренти, і з урахуванням зростан­ня добробуту всіх членів суспільства, коефіцієнт ліквідності ціни на оптовому сегменті внутрішнього фармацевтичного ринку від 0,16 до 0,5, а тим більше від 1,0 є далеко не коректним і не етичним, оскільки в кінцевому результаті це відбивається на хворому.

Величина коефіцієнту ліквідності в першу чергу залежить від протяжності каналу розподілу. Збут вітчизняних препаратів відбувається в основному одно-, дворівневим або нульовим маркетинговим каналом, тому коефіцієнт ліквідності для них не перевищує число 0,15-0,5. Просування лікарських засобів іно­земного виробництва характеризується багаторівневими каналами розподілу. При цьо­му вітчизняні фірми-імпортери закуповують препарати не завжди у виробника, а поде­коли в іноземного посередника. Усе це в кінцевому результаті зумовлює значну варіа­бельність ціни на певний лікарський засіб на оптовому ринку. При цьому коливання цін не залежить від географічних особливостей і попиту.

Загальновідомо, що ринок не реагує на потреби, не забезпечені платоспроможні­стю споживача (хворого, його родини, лікувально-профілактичної установи). Основни­ми факторами, що впливають на величину попиту на лікарські засоби, є:

•    рівень захворюваності населення;

•    потреба хворого у конкретному препараті, що виходить з певної нозологічної форми хвороби і визначається лікарем;

•    вартість лікарського засобу;

•    ціна препаратів-аналогів;

•    купівельна спроможність хворого, яка визначається його доходом або доходом його сім’ї.

Для оцінки впливу на величину попиту в лікарських засобах купівельної спромож­ності хворого доцільно розраховувати такий показник, як коефіцієнт адекватності платоспроможності. Цей показник представляє собою відношення розмаху ціни на препарат за відповідний місяць до середньомісячної заробітної плати у відсотках, а саме:

де   К_a.s.   – коефіцієнт адекватності платоспроможності;

      Ц_тах – максимальна ціна препарату;

      Ц_тin – мінімальна ціна препарату;

      W_a.w. — середньомісячна заробітна плата.

Низький показник коефіцієнта адекватності платоспроможності забезпечує дос­тупність препарату та гарантує в умовах низького платоспроможного попиту населен­ня продаж даного препарату. Таким чином, між коефіцієнтом адекватності платоспро­можності та поняттям доступності за цінами існує обернено пропорційний зв’язок.

Цінову кон’юнктуру ринку можна аналізувати і за таким показником, як коефіцієнт доступності (К_д), який розраховують за формулою:

де   Ц.р.. – середня роздрібна ціна препарату за певний період, грн;

     З.п. – середня заробітна плата за певний період, грн.

Модуль зазначеного коефіцієнта показує доступність препарату. Чим більше значення коефіцієнта, тим доступнішим для споживача є препарат на ринку.

В якості показника доступності лікарських засобів для споживача вважається також кількість стандартних упаковок препарату, яку можна купити на вільні грошові засоби що визначаються як різниця між рівнем доходів і прожитковим мінімумом на душу населення, тобто за формулою:

де    Д— показник доступності препарату;

Р_д – середньомісячний рівень доходів на душу населення, грн;

П_м – прожитковий мінімум, грн;

Ц_м – ціна лікарського засобу, грн.

Якщо прожитковий мінімум перевищує середній рівень доходу на душу населення, то показник доступності (Д) дорівнює:

де   I_з – індекс середньої заробітної плати за певний період;

I_ц– індивідуальний або груповий індекс цін на лікарські засоби за той же період часу.

Проте грошові доходи у більшій мірі відображають купівельну спроможність споживачів, у яких із віком зростає потреба у лікарському забезпеченні внаслідок зростання захворюваності, характерною ознакою якої є поліморбідність, а множинність патрологій викликає необхідність призначення значної кількості медикаментів. Тому частина грошових доходів пересічного громадянина, яка необхідна для придбання однієї упаковки лікарського засобу, буде визначати можливість придбання цього препарату (у відсотках). Формалізуючи цей вислів, його можна подати у такому вигляді:

де    М- показник можливості придбання препарату, який відображає купівельну

спроможність грошового доходу споживачів на певний період часу;

Ц_м – середня ціна стандартної упаковки лікарського засобу на цей же період, грн;

Р_д – середньомісячний грошовий дохід у розрахунку на душу населення у відпо­відному періоді, грн.

До середньомісячного грошового доходу, згідно з методологією статистики, нале­жить оплата праці, виручка від реалізації сільського господарства, пенсії та допомоги, стипендії, надходження з фінансової системи та інші доходи.

Для порівняння можливості придбання препарату або групи лікарських засобів у динаміці варто використати коефіцієнт випередження (запізнення) росту ціни кон­кретного препарату стосовно грошового доходу (К_м):

де: М₀ та М_i – показники можливості придбання за базовий і досліджуваний період. Високе значення коефіцієнта К_м  характеризує зниження можливості придбання лікарських засобів за певний період.

12. Державна реєстрація цін на основні лікарські засоби.

Державна реєстрація цін на основні лікарські засоби (ОЛЗ) повинна враховувати стан сучасного розвитку фармацевтичного ринку, а також наявні системи медичного страху­вання і відшкодування населенню вартості лікарських засобів. Механізм проведення дер­жавної реєстрації цін повинен сприяти вітчизняному виробництву та імпорту основних лікарських засобів за цінами, що погоджені з державними органами.

Реєстрація цін на лікарські засоби як метод державного регулювання передбачає обмеження їх граничного рівня.

Державній реєстрації підлягають оптові ціни виробника (митна вартість) на всі лікарські засоби вітчизняного та іноземного виробництва, що включені в Національ­ний перелік основних лікарських засобів. Ціни реєструються на кожен препарат з ура­хуванням лікарської форми, дозування, кількості в споживчій упаковці.

Основними завданнями державної реєстрації цін на основні лікарські засоби є про­ведення експертизи і визначення обґрунтованості ціни, заявленої виробником чи по­стачальником, на підставі реальної вартості і прозорого методу розрахунків, а також створення бази даних світових цін на основні лікарські засоби.

Ціни на основні лікарські засоби повинні покривати витрати, пов’язані з їх вироб­ництвом, а також приносити прибуток, достатній для ефективного розвитку виробниц­тва, створення на вітчизняних підприємствах умов переходу на стандарти GМР, про­ведення наукових досліджень, спрямованих на розробку нових лікарських препаратів, що забезпечить підтримку високого рівня системи охорони здоров’я в країні. Для імпорт­них лікарських засобів необхідно також забезпечити умови, що дозволять імпортерам відшкодовувати витрати, пов’язані з операціями по імпорту.

13. Основні принципи проведення експертизи і реєстрації цін на основні лікарські засоби.

Основними напрямками проведення експертизи цін і визначення їх обґрунтованого рівня є:

•    аналіз світових цін на основні лікарські засоби;

•    аналіз цін на основні лікарські засоби на вітчизняному ринку;

•    аналіз динаміки цін на основні лікарські засоби з урахуванням результатів моні­торингу системи цін;

•    аналіз складу і структури ціни Заявника (як додатковий напрямок експертизи у випадку виникнення значних розбіжностей).

Згідно з заявами на реєстрацію цін на основні лікарські засоби уповноважені органи повинні проводити експертизу ціни. Процедуру експертизи ціни основних лікарських засобів доцільно проводити поетапно. Блок-схема експертизи та реєстрації цін на основні лікарські засоби вітчизняного і закордонного виробництва наведена на рис.1.11.

На першому етапі визначають групу препаратів порівняння залежно від ступеня інновації, удосконалення і рівня терапевтичної ефективності.

До першої категорії лікарських засобів відносяться:

•  препарати нової фармакотерапевтичної групи лікарських засобів;

•  препарати нового покоління, які мають подібний, але більш виражений терапевтичний ефект.

До другої категорії лікарських засобів відносяться:

•    комбіновані препарати, виготовлені на основі відомих субстанцій, завдяки чому підсилюється їх терапевтична ефективність;

•    лікарські форми, що поліпшують фармакокінетичні властивості субстанцій (нові лікарські форми на основі відомих субстанцій, пролонговані лікарські форми тощо).

До третьої категорії лікарських засобів відносяться:

•    відтворені препарати, на основі субстанції, яка вийшла з-під патентного захисту;

•    препарати, які традиційно (тривалий час) використовувалися в медичній практиці.

У залежності від того, до якої категорії відноситься лікарський засіб, визначається група препаратів порівняння.

 

Рис. 1.11. Блок-схема експертизи та реєстрації цін на основні лікарські засоби (ОЛЗ).

 

На другому етапі проведення експертизи цін аналізують світові ціни на ідентичні або подібні лікарські засоби. На підставі аналізу цін як у країнах походження препара­ту, так і в інших країнах, де він зареєстрований, визначається мінімальна ціна і встановлюється співвідношення між ціною Заявника основних лікарських засобів і мінімаль­ною світовою ціною на ідентичний лікарський засіб.

Третій етап експертизи передбачає аналіз цін за групою препаратів порівняння на національному фармацевтичному ринку. Серед вітчизняних препаратів визначають співвідношення між собівартістю й отриманим прибутком. Щодо розрахунку митної вартості імпортного основного лікарського засобу, то вона включає процес декларації контрактної ціни підприємства-виробника на умовах «постачання без оплати мита» і витрат, пов’язаних з митним очищенням вантажу.

На четвертому етапі експертизи досліджується цінова кон’юнк­тура лікарських препаратів за останній рік або півріччя. Визначають індивідуальний та груповий індекси цін за певний період.

Розраховані індивідуальні та групові індекси цін на основні лікарські засоби вітчиз­няного і закордонного виробництва не повинні перевищувати індекс споживчих цін (індекс інфляції) за відповідний період.

Згідно з методикою, розробленою в Національному фармацевтичному універси­теті, критерієм гарантованого обсягу лікарського забезпечення населення доцільно вважати показник доступності основних лікарських засобів (Д), який розраховують за формулою:

де   І_з –  індекс зміни середньої заробітної плати за визначений період;

I_зв – зведений індекс цін на основні лікарські засоби за той же період часу;

З.п._min – мінімальна заробітна плата в країні;

В_к – вартість споживчого кошика в досліджуваний період.

Зведений індекс оптових цін виробників на основні лікарські засоби розраховується як середньозважений з групових індексів цін, де за вагу приймається обсяг реалізації визначеної групи ліків у загальному обсязі реалізації основних лікарських засобів на вітчизняному фармацевтичному ринку.

де  I_зв – зведений індекс оптових цін виробників основних лікарських засобів;

      I_гр – груповий індекс оптових цін виробників основних лікарських засобів;

      П.в. – питома вага обсягу реалізації групи препаратів у загальному обсязі реа­лізації основних лікарських засобів.

Для досягнення гарантованої державою доступності основних лікарських засобів показник доступності повинен бути більшим або дорівнювати одиниці (Д  1).

Як індикатор доцільно використовувати норматив доступності (показник доступності ОЛЗ базисного року – року введення державної реєстрації цін). Таким чином, показник доступності всіх наступних років повинен бути більшим, ніж у базисному році, тобто:

де   Д_зв – показник доступності звітного періоду;

Д_б – показник доступності базисного періоду (норматив доступності).

На п’ятому етапі експертизи у випадку виникнення розбіжностей (значної варіації цін, необґрунтованого рівня динаміки) проводять аналіз складу і структури ціни Заяв­ника. При цьому аналізують собівартість лікарського препарату, визначають питому вагу основних статей собівартості стосовно ціни.

Заключним – шостим етапом у проведенні експертизи є узгодження ціни на ос­новний лікарський засіб з урахуванням рівня світових цін і динаміки цін за групою препаратів порівняння або рекомендації щодо зниження ціни.

У Державному реєстрі вказується оптова ціна виробника (митна вартість) основ­них лікарських засобів як у національній, так і в іноземній валюті.

14. Створення бази даних світових цін на основні лікарські засоби. Інформаційне забезпечення проведення експертизи цін на основні лікарські засоби.

Для проведення експертизи цін на основні лікарські засоби створюється і постійно ведеться база даних світових цін на основні лікарські засоби.

Структура бази даних світових цін на основні лікарські засоби повинна включати наступну інформацію: торгову назву лікарського препарату, міжнародну непатентовану назву терапевтично активної речовини, підгрупу і код відповідно до АТХ-класифікації, країну і назву виробника, лікарську форму, дозування, споживчу упаковку, номер і дату реєстрації в Державному реєстрі лікарських засобів України, світові ціни на міжнародному ринку за визначений період, регульовані державою ціни на основні лікарські засоби в Україні, відповідні індекси інфляції та зміни валютних котирувань, інші статистичні дані (рис. 1.12).

Інформаційне забезпечення проведення експертизи цін на основні лікарські засоби

При проведенні експертизи цін на вітчизняні й імпортні лікарські засоби використо­вується інформація, яка наведена в офіційних вітчизняних і закордонних виданнях, спе­ціалізованих базах даних, Інтернеті, каталогах і цінниках фірм, державних цінниках та інших офіційних джерелах інформації.

При проведенні експертизи цін на імпортні лікарські засоби необхідно перевіряти рівень цін у країнах походження й в інших країнах, де вони зареєстровані.

Рис. 1.12 Блок-схема бази даних на основні лікарські засоби.

 

Пошук інформації стосовно цін поряд з офіційними виданнями можна проводити за базами даних Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) та її регіональних відділень, виданнях інформаційних служб при ВООЗ про ціни на готові лікарські засо­би в державах – членах ВООЗ, у тому числі на лікарські препарати, що підлягають відшкодуванню.

Необхідність вдосконалення державного регулювання цін на лікарські засоби, застосування прозорих алгоритмів формування цін та оптимізація Переліку лікарських засобів і виробів медичного призначення, щодо яких запроваджено державне регулювання, а також підвищення рівня доступності препаратів для населення — нагальні проблеми фармацевтичного сектору галузі охорони здоров’я. З метою вдосконалення законодавства у цій сфері зацікавлені органи виконавчої влади пропонують ряд постанов, які для читачів «Щотижневика АПТЕКА» проаналізувала Яна Карцева, юрист юридичної компанії «Правовий Альянс».

Фармацевтична компанія (виробник) — дистриб’ютор — аптека — ось суб’єкти, що впливають на ціноутворення у фармацевтичному секторі. Звичайно, основним пунктом відліку цін на лікарські засоби є ціни, встановлені фармацевтичною компанією — виробником. Подальше її підвищення іншими суб’єктами обмежує­ться законодавством шляхом встановлення граничних надбавок.

Державному регулюванню підлягають ціни лише на 2 категорії лікарських засобів (згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008?р. №955 «Про заходи щодо стабілізації цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення»):

1) внесені до Національного переліку основних лікарських засобів і виробів медичного призначення (діапазоном не вище 12–25% оптово-відпускної ціни);

2) ті, що повністю або частково придбаваю­ться за бюджетні кошти (не вище 10% оптово-відпускної ціни).

Однак залишається неврегульованим питання щодо застосування граничних надбавок на препарати, які не включені до Національного переліку основних лікарських засобів і виробів медичного призначення та не закуповуються за державні кошти. Фактично ціни на такі ліки можуть встановлюватися без обмежених надбавок.

Іншим проблемним моментом у ціновій політиці фармацевтичних компаній, що недосконало врегульований чинним законодавством, є визначення ціни на одиницю імпортованого товару.

Відповідно до Порядку формування цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення, щодо яких запроваджено державне регулювання (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009?р. №?333 «Деякі питання державного регулювання цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення»), ціна одиниці імпортованого товару визначається суб’єктом господарювання, котрий здійснює оптову торгівлю, за формулою:

Ціт= Мв(Кдр/Кмв),

де Ціт — ціна одиниці імпортованого товару;

Мв — ціна одиниці товару, зазначена в декларації митної вартості;

Кдр — середній курс гривні, встановлений на міжбанківському валютному ринку України на дату реалізації товару, до іноземної валюти, за якою здійснюється його закупівля;

Кмв — офіційний курс гривні, встановлений Національним банком України на дату митного оформлення товару, до іноземної валюти, за якою здійснюється його закупівля.

Формула не дає однозначного розуміння терміна «дата реалізації товару». Залишається незрозумілим, чи зазначений момент вважається датою реалізації продукції компанією-виробником першому імпортеру (дистриб’ютору), чи датою реалізації товару першим імпортером. Більш логічно датою реалізації продукції називати їх продаж імпортером покупцеві (наприклад аптеці).

Така неоднозначність нерідко призводить до різної інтерпретації контролюючими органами, у результаті чого виникають спори щодо необґрунтованого підвищення ціни та порушення вимог законодавства у сфері ціноутворення.

Також важливий фактор у формуванні цін на лікарські засоби з метою підвищення їх доступності для споживачів — державне регулювання цін на низьковартісні лікарські засоби (вартість яких становить менше 12грн. за 1 упаковку).

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 р. №955 «Про заходи щодо стабілізації цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення» встановлено, що ціни на лікарські засоби і вироби медичного призначення вітчизняного виробництва, оптово-відпускна вартість яких нижча 12грн. за 1 упаковку, не підлягають державному регулюванню, крім тих, які придбаваються за бюджетні кошти.

Однак введення такої норми призвело до необґрунтованого підвищення роздрібних цін на лікарські засоби вітчизняного виробництва, які є найдешевшими і найбільш вживаними соціально незахищеними верствами населення.

У зв’язку з цим в Україні постійно проводиться реформування ціно­утво­рення та підходів до регулювання цін на лікарські засоби. З метою вдосконалення цього механізму та підвищення доступності лікарських засобів для населення Кабінет Міністрів України пропонує ряд постанов, спрямованих на забезпечення ефективної політики ціноутворення на лікарські засоби.

Важливим є винесення на публічне обговорення проекту постанови Кабінету Міністрів України «Щодо внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 р. №333 та від 17.10.2008р. №955». Зазначеним проектом пропонується виключити положення щодо державного регулюванню цін на низьковартісні лікарські засоби (ціна на які нижча 12грн. за 1 упаковку), тим самим прирівнявши їх до тих, що включені до Національного переліку основних лікарських засобів і виробів медичного призначення, передбачивши граничні надбавки на оптово-відпускної ціни.

Мета таких змін — зниження цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення, що підлягають державному регулюванню, оптово-відпускна ціна на які нижча 12 грн., та попередження необґрунтованого завищення цін на низьковартісні лікарські засоби.

Також, зважаючи на існування певних проблем у визначенні ціни, за якою лікарський засіб закуповується на зарубіжному ринку, проектом пропонується ціну одиниці товару, зазначену в декларації митної вартості, вважати митною вартістю товару з урахуванням ввізного мита, інших податків та зборів (обов’язкових платежів), які відповідно до законів України справляються при переміщенні товарів через митний кордон нашої країни.

Крім того, нещодавно задля оптимізації механізму регулювання цін на препарати і вироби медичного призначення створено міжвідомчу робочу групу з підготовки пропозицій щодо вдосконалення механізму регулювання цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення.

Раніше для публічного обговорення було запропоновано 2 проекти постанов Кабінету Міністрів України стосовно вдосконалення державного регулювання ціноутворення на лікарські засоби:

«Про заходи щодо удосконалення державного регулювання цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення»;

«Деякі питання удосконалення державного регулювання цін на лікарські засоби, що закуповуються за державні кошти».

Пропонується запровадити державну реєстраці­ю цін на лікарські засоби, що закуповуються за державні кошти. Згідно з положеннями проектів за бюджетні кошти не можуть закуповуватися лікарські засоби і вироби медичного призначення, граничні оптово-відпускні ціни на які не буде зареєстровано. Пропонується запровадити державну реєстрацію граничних оптово-відпускних цін на всі лікарські форми, дозування, первинну і споживчу упаковку, всіх виробників лікарських засобів (для ліків); всі типи, види, марки, споживчі упаковки тощо (для виробів медичного призначення), що закуповуються за бюджетні кошти.

Одним з факторів, який може вплинути на цінову політику фармацевтичних компаній, є введення ПДВ на лікарські засоби. З цією ініціативою виступили центральні органи виконавчої влади, в тому числі Міністерство охорони здоров’я України. Прийняття такого законопроекту може мати неоднозначні наслідки. З одного боку введення ПДВ може призвести до підвищення цін на лікарські засоби, адже виробники з метою компенсації ПДВ, закладеного в ціну, підвищуватимуть вартість препаратів.

Існують також думки про те, що введення ПДВ може сприяти зниженню цін з метою залишення доступних цін на лікарські засоби для всіх категорій населення, особливо соціально незахищених, а також для підтримання попиту на такі препарати.

Крім того, неодноразово озвучувалася позиція щодо введення ПДВ шляхом застосування пільгової ставки ПДВ одночасно з реімбурсацією — частковою компенсацією вартості життєво необхідних лікарських засобів за рахунок держави. На думку деяких експертів, запровадження механізму реімбурсації у сфері охорони здоров’я сприятиме зниженню цін на лікарські засоби.

Таким чином, державне регулювання фармацевтичного сектору є одним з основних інструментів, який дозволяє вирішити питання економічної доступності медикаментозного забезпечення населення. Однак ефективність такого регулювання та реалізації політики ціноутворення на лікарські засоби залежить від обраної моделі.

Наразі, у період економічної нестабільності та відсутності досконалої законодавчої бази, як свідчить практика, державне регулювання цін є більш ефективним, якщо воно містить елементи ринкових регуляторів.

З іншого боку, запровадження обов’язкової страхової медицини (що вже давно стоїть на порядку денному) може мати наслідком саморегуляцію фармацевтичного ринку, що сприятиме зниженню виробниками цін на лікарські засоби, а також пошуку більш ефективної та взаємовигідної співпраці з державою, провадженню їх господарської діяльності в Україні.

Останніми роками багато розвинених країн здійснюють реформи у сфері охорони здоров’я з метою розширення забезпечення медичними послугами усіх категорій населення, зокрема найвідоміша та найбільш обговорювана з них – реформа Барака Обами, що стартувала ще у 2010 році. В Україні питання реформування медичної галузі також актуалізуються, запроваджуються пілотні проекти, обговорюються їх результати. У зв’язку з цим наразі дуже важливо вивчити міжнародний досвід функціонування та реформування систем охорони здоров’я, щоб ефективно використати його у вітчизняній практиці, в тому числі й у контексті регулювання цін на лікарські засоби. Аналіз такого досвіду і є метою даної статті.

Питання регулювання цін на лікарські засоби в Україні та за кордоном вивчали Пашков В.М., Шведова Н.А., Нємова Л.А., Півень О., Снєгирьов Ф., Галій Л. В., Нестеренко Л., Журавель В., Некрот О.

Загалом у світі набула поширення практика змішаного ціноутворення на лікарські засоби (далі – ЛЗ): не існує країн з повністю вільними чи повністю регульованими цінами. Більшою чи меншою мірою ціни на ліки регулюються практично всіма державами. У таких країнах, як США, Німеччина, Великобританія, Швеція, Данія провідну роль займає вільне ціноутворення, коли ціна визначається співвідношенням попиту та пропозиції. У Франції ж, Іспанії, Бельгії, Японії, Китаї та Індії існує більш жорстке державне регламентування та контроль за цінами.

У країнах з переважно вільним ціноутворенням, деякі сегменти ринку чи аспекти торгівлі регулюються державою. Наприклад, у Німеччині регулювання відбувається в основному в сфері оптово-роздрібної торгівлі, у Великобританії – у сфері патентування препаратів (регламентується рівень доходів компаній, які їх виробляють), у США регулювання здійснюється стосовно державних соціальних програм Medicare, FSSР (Federal Supply Schedule of Prices) та Medicaid, які забезпечують пільги у сфері медицини для малозабезпечених верств американського суспільства, безробітних, пенсіонерів, інвалідів, тобто для тих, хто найбільше потребує допомоги. У Канаді держава регулює ціни на запатентовані препарати та на рецептурний чітко визначений перелік лікарських засобів.

 У країнах з провідною роллю державного регулювання фармацевтичного ринку вільне ціноутворення існує на препарати, які не підпадають під державні соціальні програми та не передбачають особливих пільг чи відшкодування.

У всіх країнах регулюються ціни на лікарські засоби (далі – ЛЗ), вартість яких підлягає компенсації за рахунок бюджетних коштів чи /або з фондів медичного страхування (рецептурні ліки). В той же час, ціни на ЛЗ, які не підлягають відшкодуванню через систему соціального страхування (безрецептурні препарати), не регламентуються державою.

Крім зазначеного, виділяють так звані позитивні та негативні списки ЛЗ. Препарати, які входять до позитивних списків, підлягають пільговому чи безкоштовному відпуску за рахунок компенсації, а ті, що належать до негативних списків, продаються за ринковою ціною. Найбільш поширеною є практика позитивних списків (наприклад, у Франції, Бельгії, Швеції, Італії, Данії та ін.). ЛЗ, включені до позитивних списків, повинні відповідати міжнародним стандартам ефективності та безпеки та бути призначеними для лікування найпоширеніших хвороб. Наприклад, у Франції ліки, за якими отримується компенсація, мають бути включені у позитивний список, що складається з близько 4500 найменувань ЛЗ (близько 90% ринку французької фармації). Для того, щоб входити до позитивного списку, ліки мають отримати рекомендації Комісії з прозорості та Економічного комітету медичних продуктів – CEPS. Комісія з прозорості здійснює фармацевтичну оцінку препаратів та надає рекомендації щодо того, які ліки повинні бути включені до позитивного переліку та за якими препаратами має надаватися компенсація.

 Особливості ціноутворення на ЛЗ в різних країнах наведені в табл.1.

Загалом можна виділити прямі та непрямі методи регулювання цін на ліки. До прямих методів належать: законодавче регламентування ціни, нормативи, накази, розпорядження, квоти, ліцензії, тендери, державні замовлення, ліміти. Непрямі методи передбачають застосування інструментів фіскальної, бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, амортизаційної, інноваційної та інших політик з метою створення певного економічного середовища, яке змушує діяти економічних суб’єктів у потрібному державі напрямку.

Інструментами прямого регулювання цін на ЛЗ є тимчасове «заморожування» цін, застосування граничних цін чи граничних коефіцієнтів їх підвищення, граничних рівнів торговельних надбавок, граничних нормативів, або запровадження обов’язкового декларування зміни цін. Введення граничних нормативів рентабельності, дотування виробників соціально важливих ЛЗ чи вітчизняних виробників, надання цільових компенсацій споживачам, пільгове оподаткування, диференціювання рівня ставок товарних податків, зміна ставок ввізного мита на імпортну сировину, підвищення ставок непрямих податків – інструменти непрямої політики регулювання цін на лікарські засоби.

Серед методів цінового регулювання найпопулярнішими є реєстрація цін (Японія, Франція, Іспанія, Швеція, Бельгія, Індія) та еталонне ціноутворення (Німеччина, Данія, Норвегія, Нідерланди). Вони належать до прямих методів.

Реєстрація цін – встановлення максимальної ціни на препарат на певний термін, коли ціна встановлюється на рівні закупівельних, роздрібних чи на рівні цін виробників з урахуванням порівняння цін на аналогічні вітчизняні чи імпортні ЛЗ. Наприклад, у Китаї при встановленні цін на імпортні ліки для порівняння використовують вітчизняні аналоги чи ціни тих країн, які знаходяться приблизно на такому ж рівні економічного розвитку. У деяких країнах при реєстрації цін враховується об’єм продажів, структура витрат та прибуток (Бельгія, Індія, Швеція, Китай).[4]

Еталонне ціноутворення – встановлення ціни, яка визначає верхню межу компенсації вартості препарату системою медичного страхування. Якщо застрахована ціна перевищує еталонну, то різницю доплачує пацієнт. Таке ціноутворення вигідне як споживачам (дозволяє мінімізувати витрати на ліки), так і виробникам (забезпечує достатній рівень попиту на продукцію). При визначенні еталонних цін враховують, як і при реєстрації цін, вартість аналогів на внутрішньому та зовнішньому фармацевтичному ринку. Так, у Швеції, ціна встановлюється на рівні ціни найдешевшого дженерика плюс 10% і переглядається 4 рази на рік.

Ще одним поширеним методом регулювання ціноутворення на ЛЗ є встановлення граничних торговельних надбавок. У країнах Західної Європи граничні торговельні надбавки (оптові та роздрібні) встановлюються на рівні не більше 8% та 25% відповідно. У Східній та Центральній Європі рівень надбавок трохи вищий. Наприклад, у Чехії гранична надбавка оптової торгівлі складає 9-12%, роздрібної 24-26%. У Болгарії розмір граничної оптової надбавки дорівнює 18%, а роздрібної – 28% від оптової ціни.

У країнах Центральної та Східної Європи існують свої особливості регулювання цін на лікарські засоби. Загалом застосовується змішана система ціноутворення, однак у Чехії, Словаччині та Словенії державне регулювання є більш жорстким, ніж у решті країн. [4] Специфічні риси систем ціноутворення на ЛЗ в різних країнах Центральної та Східної Європи можна побачити в таблиці 2.

В цілому, державне регулювання цін у країнах Центральної та Східної Європи ґрунтується, як правило, на застосуванні системи реєстрації цін, якій зазвичай підлягають максимальні ціни виробників і ціни на препарати зарубіжного виробництва. Застосовується також перереєстрація цін, що дозволяє враховувати рівень інфляції та коливання валютного курсу. У більшості країн регулювання цін шляхом їх реєстрації поширюється лише на ЛЗ, вартість яких підлягає відшкодуванню, з метою обмеження витрат на лікування. До препаратів, які не охоплені системою відшкодування за рахунок страхових або бюджетних організацій, застосовується вільне ціноутворення. Варто зазначити, що процес реєстрації максимальних цін на препарати, вартість яких підлягає відшкодуванню, в більшості випадків здійснюється в поєднанні з еталонним ціноутворенням. Також поширеною є практика протекціонізму на ринках фармацевтичної продукції цих країн, спрямована на зниження витрат на ЛЗ та на підтримку вітчизняного виробництва.

З 1 червня 2012  до 31 грудня 2013 року в Україні діятиме пілотний проект щодо запровадження державного регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб з гіпертонічною хворобою, метою якого є підвищення доступності даних ліків для хворих, особливо з категорії соціально незахищених. Регулювання здійснюється шляхом встановлення референтних  цін, а також часткової компенсації громадянам вартості ліків за рахунок державного та місцевих бюджетів. Проект уже приніс позитивний результат. Тільки за 7 місяців (з червня по грудень 2012 року) середня вартість 1 упаковки знизилась на 12%, а також розширилось коло споживачів препарату. Хворі на гіпертонічну хворобу стали на 12% частіше звертатися до лікаря, попит на ліки від цієї хвороби зріс на 12-18%. У результаті комплексних заходів регулярне лікування почали 2,35 млн. чоловік, у яких була виявлена гіпертонічна хвороба. У 2013 році планується прширити даний проект на інші соціально важливі ліки, зокрема від цукрового діабету.^[1]

Таким чином, Україна перебуває на шляху докорінного реформування медичної галузі, наближення її стандартів до Європейських. Зарубіжний досвід регулювання цін на ліки може бути корисним у зв’язку з необхідністю забезпечення доступу до медичних препаратів всіх верств населення, здешевлення вартості ліків (адже в Україні вона є невиправдано високою). Цікавим є досвід використання методів реєстрації цін, еталонного ціноутворення, компенсації вартості ЛЗ за рахунок бюджетів. Вони забезпечують не лише зниження цін та полегшення доступу населення до медичних препаратів, а й зростання доходів бюджету, виробників і продавців.

 

Таблиця 2. Аналіз систем ціноутворення на ЛЗ у деяких країнах Центральної та Східної Європи

Джерело: Півень о., Нестеренко Л.,Журавель В..  Центральна та Східна Європа: основні принципи ціноутворення на готові лікарські засоби. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.apteka.ua/article/13814

 

Ціноутворення на лікарські засоби в зарубіжних країнах

Принципи розвитку економічної діяльності аптечної служби залежать від

форм організації медичної та лікарської допомоги і знаходяться у прямій

залежності від політичного та соціального устрою країни. За останні роки

вчені більшості країн світу, а також ВООЗ виявляють великий інтерес до

вивчення теоретичних та практичних питань економіки аптечної системи, у

тому числі політики ціноутворення на лікарські засоби. Більшість країн

ЄС прийняли законодавчі акти з регулювання цін на медичну продукцію. 21

грудня 1988 р. ними була видана Директивна вказівка 89/105 “Про

однозначні та чіткі заходи з урегулювання ціноутворення на продукцію,

яка застосовується в медицині, та про їх внесення до компетенції

національних систем медичного страхування”, яка стала чинною з січня

1990 р. її основним завданням було забезпечення прийняття рішень про

ціноутворення на медикаменти на національному рівні та комплектів витрат

на медичну продукцію об’єктивними та такими, що піддаються перевірці.

Створення єдиного лікарського ринку в Європі передбачає певні процедурні

положення, які стосуються граничних термінів прийняття рішень. Ще у

1992р. країнами-учасниками ЄС були повністю розглянуті та прийняті

рішення з таких питань: єдина політика цін, директива про “торгову

етику”, про нагляд як за валютним курсом переводу цін у різних країнах,

так і за обмеженням номенклатури медичної продукції, вибраної для

задоволення потреб національної системи медичного обслуговування та

страхування.

Роздрібна ціна на медикаменти в різних зарубіжних країнах аналогічна за

своєю структурою та містить такі елементи:

– вартість виробництва ліків — 45-50%;

– податок з обігу — 5-6%;

– аптечний податок державі — 8-9%;

– відрахування оптовій торгівлі — 8-10%;

– прибуток аптеки — 30%.

Слід відмітити, що як фармацевтичне виробництво, так і аптечна служба,

дуже розвинені за кордоном та посідають за прибутковістю третє місце

після космічної та електронної промисловостей.

ЧЕСЬКА РЕСПУБЛІКА

У ЧР діє досить жорстка регламентація цін на ліки: всі зареєстровані ЛЗ підлягають регулюванню. Спеціального державного органу, який опікується питаннями ціноутворення на ЛЗ, в країні не передбачено: рішення з цього приводу приймаються Міністерством фінансів (МФ) і публікуються в спеціальному бюлетені.

Максимальні ціни на ліки місцевого виробництва та ціни на імпортні препарати підлягають щорічній реєстрації (перереєстрації) в МФ. Для їх визначення застосовують низку критеріїв, які не є достатньо прозорими. Ціни на ЛЗ можуть щорічно підвищуватися залежно від рівня інфляції та коливань обмінного курсу валют. Правил, згідно з якими фармацевтичні компанії можуть подавати апеляції, не існує.

У системі охорони здоров’я ЧР відсутні прозорі критерії, згідно з якими відбувається внесення тих чи інших препаратів до переліків ЛЗ, вартість яких підлягає відшкодуванню (або встановлюються межі компенсації вартості). Відшкодування вартості ЛЗ здійснюється на основі угод, укладених з Класифікаційним комітетом Міністерства охорони здоров’я (МОЗ), який розглядає питання відшкодування вартості для всіх ЛЗ. Для цього застосовують граничні (еталонні) ціни, причому сума відшкодування обмежується ціною найдешевшого препарата-генерика відповідної групи згідно з Анатомо-терапевтичною класифікаційною системою (Anatomical Therapeutic Chemical — АТС) на основі вартості його встановленої добової дози (Defined Daily Doses — DDD). Більш низькі ціни також можуть встановлюватися шляхом укладання спеціальних угод з фондами захисту прав пацієнтів (sickfund). Особливості препарату щодо його фармакотерапевтичних переваг або інноваційності при встановленні еталонної ціни не враховуються. Доплати з хворих не стягуються, за винятком тих випадків, коли перевищено еталонну ціну.

СЛОВАЧЧИНА

У Словаччині питаннями ціноутворення також опікується МФ, яке видає директиви про рівень цін на медичні послуги та ЛЗ і тісно співпрацює з МОЗ щодо здійснення державного контролю за діяльністю страхових компаній, а також у галузі планування державних витрат на охорону здоров’я.

Витрати на ЛЗ у Словаччині значно зросли після 1991 р. (до цього часу рівень цін на ліки в країні був дуже низьким, що призводило до їх надмірного призначення лікарями і підтримувало високий попит на найсучасніші коштовні препарати); сьогодні витрати на ЛЗ становлять близько 30% загального фінансування системи охорони здоров’я.

У Словаччині, подібно до ЧР, ціни на всі ЛЗ підлягають державному регулюванню шляхом встановлення фіксованої максимальної ціни. Після реєстрації препарату компанія представляє ціну на затвердження в МФ (ця процедура проводиться двічі на рік — у травні й листопаді).

Вартість близько 55% всіх зареєстрованих у Словаччині ліків як власного, так і імпортного виробництва підлягає відшкодуванню, яке здійснюється з державного бюджету через страхові компанії. З метою зниження витрат на лікування МФ запровадило максимальні ціни відшкодування вартості препаратів (еталонні ціни). Крім того, у лікувальних закладах (стаціонарах і амбулаторіях) запроваджено формулярну систему, що дозволяє певною мірою скоротити державні витрати на відшкодування вартості ЛЗ.

Прийнятий у Словаччині порядок жорсткої регламентації цін на всі ЛЗ створює певні труднощі для фармацевтичних компаній-виробників, проте, як очікується, новим законом про ліки, який нині розглядається в парламенті країни, буде введено більш сприятливу для підприємств систему регулювання цін.

СЛОВЕНІЯ

У Словенії регламентації підлягають оптові ціни на ЛЗ. Оптова ціна на препарат (місцевого виробництва або імпортний) встановлюється на основі відповідної середньої ціни в трьох еталонних державах Європейського Співтовариства (ЄС), яку виробники та імпортери не можуть контролювати, помноженої на знижувальний коефіцієнт 0,85 (за винятком інноваційних препаратів, для яких цей коефіцієнт дорівнює 1,0). До розрахованої таким чином ціни на препарати зарубіжного виробництва дозволяється додавати 4% на витрати, пов’язані з імпортуванням. Такий механізм формування цін на ЛЗ змушує іноземні фармацевтичні компанії знижувати ціни на свою продукцію, що ввозиться до Словенії, на 20–30%.

УГОРЩИНА

Щодо ОТС-препаратів, вартість яких не підлягає відшкодуванню, діє вільне ціноутворення, а вартість рецептурних препаратів частково відшкодовується за рахунок страхових фондів. Ціни на рецептурні препарати підлягають регулюванню з боку держави шляхом їх реєстрації. Ці питання належать до компетенції Національного фонду страхування здоров’я (НФСЗ), який проводить щорічну реєстрацію максимальних цін виробника і цін на препарати зарубіжного виробництва. Ціну, яка пропонується, порівнюють з цінами виробника на цей препарат в інших європейських країнах. Остаточне рішення про рівень ціни приймається у ході переговорів між НФСЗ (основним покупцем ЛЗ в Угорщині) та фармацевтичними компаніями.

В Угорщині, як і в ЧР, відсутні прозорі критерії, згідно з якими препарати включаються до переліків ЛЗ, вартість яких підлягає відшкодуванню. Тут існує перелік ЛЗ для незаможних хворих (Kozyogy), переважну більшість в якому становлять ліки місцевого виробництва. Навіть якщо ЛЗ зарубіжного виробництва продається за однаковою або нижчою ціною, перевага віддається вітчизняному препарату-аналогу. Компанії не інформують про причини, з яких їх препарати не включено до переліку, процедуру апелювання не передбачено.

З метою посилення контролю за рівнем інфляції в липні 2000 р. в Угорщині було «заморожено» ціни на всі ЛЗ (незалежно від фармакотерапевтичної групи) до вирішення питання про укладення довгострокової угоди з фармацевтичними компаніями. Річ у тому, що протягом останніх років особисті витрати громадян на придбання ліків збільшилися (до 35%) у зв’язку з підвищенням цін на препарати, вартість яких не відшкодовувалася системою соціального забезпечення, а також зі зменшенням розміру субсидій. Мета цього заходу — допомогти пенсіонерам та іншим малозабезпеченим верствам населення оплатити їхні рахунки в аптеках, адже можливості НФСЗ щодо субсидування цін на ліки обмежені. Як стверджує МОЗ Угорщини, встановлюючи ціни на ліки в умовах гострої нестачі коштів на соціальне забезпечення, воно наслідує приклад деяких розвинених країн: Швейцарії, Німеччини, Бельгії, Австрії, Італії та Великобританії, які протягом останніх років проводять державну політику, спрямовану на зниження й «заморожування» цін.

Загалом адміністративні органи охорони здоров’я Угорщини проводять політику протекціонізму щодо місцевих підприємств і заохочують лікарів призначати більш дешеві вітчизняні ліки замість їхніх аналогів, які пропонують світові виробники.

ПОЛЬЩА

У Польщі ціноутворення на ЛЗ грунтується на застосуванні як вільних, так і регульованих цін. Зазвичай у вільному режимі визначаються ціни на препарати, вартість яких не підлягає відшкодуванню. Однак ринок таких препаратів дуже обмежений через малу кількість населення, здатного сплачувати повну вартість ЛЗ.

Вільно формуються також ціни на ЛЗ зарубіжного виробництва, однак вони підлягають узгодженню шляхом переговорів між виробниками і МФ Польщі після реєстрації препарату. Узгоджені ціни — мало не найнижчі в Європі, оскільки при їх встановленні враховується наявність на ринку препаратів-конкурентів. Проте порівняно з цінами на польські ЛЗ вартість імпортних препаратів залишається високою, що зумовлює відносно невеликі обсяги продажу останніх і їх незначну частку на ринку в натуральному виразі (однак достатньо високу — у вартісному виразі).

Ціни на препарати місцевого виробництва підлягають державному регулюванню і встановлюються МФ: вони виконують роль еталонних для відшкодування вартості, в тому числі й для імпортних аналогів, представлених на ринку.

Для призначення ціни на вітчизняні препарати користуються методом «витрати плюс фіксований прибуток». Ціни на препарати, вартість яких відшкодовується, підлягають щорічній перереєстрації. Роздрібні націнки та націнки дистриб’юторів також встановлюються МФ і в середньому складають 16–40% (залежно від рівня ціни на препарат) і 14,3% відповідно.

Еталонні ціни охоплюють значну частину польського ринку, тому розмір доплати хворими утворюється з частини еталонної ціни плюс будь-яке перевищення останньої. Існує зв’язок між статусом ЛЗ стосовно відшкодування його вартості та обсягом його продажу.

Загалом ціни на польські препарати є надто низькими для того, щоб підтримувати інтенсивний розвиток внутрішньої фармацевтичної промисловості, однак це дозволяє обмежувати витрати уряду на відшкодування вартості ЛЗ. Тим часом державна політика Польщі щодо фармацевтичного сектора певною мірою є протекціоністською: для місцевих виробників діє спрощена процедура ліцензування препаратів, створюються деякі умови для підвищення конкурентоспроможності останніх на ринку.

МФ Польщі у 2002 р. підготувало нові пропозиції щодо ціноутворення в країні. Це дало поштовх для поновлення роботи над новим проектом закону про ціноутворення. Проект охоплює загальні питання ціноутворення на товари та послуги, зокрема на ЛЗ. Положення закону стосуються ліків, вартість яких підлягає відшкодуванню. Передбачається розглядати питання про ціни на препарати вітчизняного та зарубіжного виробництва в рамках однієї процедури (замість існуючої зараз системи фіксації цін на препарати вітчизняного виробництва в адміністративному порядку). Передбачається, що ціни узгоджуватимуться з МОЗ на основі рекомендацій консультативної групи з менеджменту ліків, яка складатиметься з двох представників кожного з міністерств: фінансів, охорони здоров’я, економіки і Ради фондів страхування здоров’я. Рекомендації розроблятимуться з урахуванням:

• рівня цін в країнах з аналогічним показником валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення;

• результатів порівняння цін на препарати вітчизняного та зарубіжного виробництва;

• співвідношення досягнутого і заявленого обсягів продажу;

• результатів фармакоекономічного аналізу.

При підготовці цього проекту закону були використані деякі положення Директиви ЄС 89/105/ЕС від 21 грудня 1988 р. щодо прозорості ціноутворення в ЄС для встановлення критеріїв і процедур.

РУМУНІЯ

У Румунії за встановлення норм, згідно з якими здйснюється регулювання ціноутворення на препарати як зарубіжного, так і вітчизняного виробництва, відповідає МОЗ. Відповідно до чинних нормативно-правових документів вітчизняним виробникам надається право періодично коригувати рівень цін на свою продукцію залежно від індексу інфляції, однак вони зобов’язані повідомляти про свої дії МОЗ. Ціни на нові ліки встановлюються традиційно — витрати плюс прибуток (суми витрат слід обгрунтовувати). Необхідну документацію щодо рівня ціни необхідно надавати МОЗ не пізніше ніж за 15 днів до випуску препарату на ринок (його надходження до роздрібної мережі). Цей механізм є досить чутливим, оскільки дозволяє суттєво зекономити час при регулюванні цін у зв’язку з інфляцією.

У Румунії застосовується диференційована система торгових націнок: максимальна націнка оптових і роздрібних підприємств, яка не може перевищувати 33% ціни виробника, розподіляється між ними відповідно 9 і 24%. Націнки на препарати зарубіжного виробництва встановлюються в процентах від суми, отриманої в результаті складання ціни «ROL» (ціна згідно з рахунком-фактурою, помножена на валютний курс, який переважає в день видачі документації замовлення) на ліки, митного збору, ПДВ (19%), націнки імпортера (17%) і маржі за ризик девальвації.

У Румунії діє позитивний перелік ЛЗ, вартість яких підлягає відшкодуванню відповідно до еталонних цін. Еталонна ціна встановлюється для ліків, вартість яких повністю або частково відшкодовується і дорівнює мінімальній ціні на відповідний активний інгредієнт. Діюча в країні система відшкодування є сприятливою для місцевих виробників, продукція яких користується значними ціновими перевагами.

РОСІЙСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ

Згідно з Постановою Уряду РФ № 347 «Про заходи державного контролю за цінами на лікарські засоби» від 29 березня 1999 р. прийнятий «Порядок державної реєстрації відпускних цін виробників і встановлення оптових і роздрібних надбавок до відпускних цін виробників на лікарські засоби, включені в Перелік життєво необхідних і найважливіших лікарських засобів і виробів медичного призначення (ЖННЛЗ)» (Порядок). Відповідно до Порядку на федеральному рівні узгоджувалися та встановлювалися відпускні ціни підприємств-виробників на ЖННЛЗ власного та зарубіжного виробництва, на регіональному — оптові та роздрібні націнки, обчислені від зареєстрованої ціни до фактичних цін на ЛЗ.

Однак, як засвідчили результати проведеного в РФ моніторингу цін, запроваджена система контролю за цінами не дозволила повною мірою забезпечити досягнення основної мети — зниження роздрібних цін на ЛЗ і економії бюджетних витрат. Тому з метою коригування чинного механізму державної реєстрації цін 9 листопада 2001 р. було прийнято нову Постанову Уряду РФ № 782 «Про державне регулювання цін на лікарські засоби» і «Положення про державне регулювання цін на життєво необхідні і найважливіші лікарські засоби», відповідно до якої, як і раніше, зберігається принцип регулювання граничних відпускних цін виробника на ЖННЛЗ на федеральному рівні та граничних оптових і роздрібних націнок — на регіональному. Однак тепер граничні оптові і граничні роздрібні надбавки обчислюватимуться та встановлюватимуться відносно фактичної відпускної ціни вітчизняного виробника ЛЗ або, у разі прямої закупівлі, контрактної ціни іноземного виробника (яка не перевищує зареєстрованої граничної ціни виробника у валюті, перерахованої в рублі за курсом Центрального банку РФ на дату її державної реєстрації), або відносно відпускної ціни організації оптової торгівлі, яка закуповує ЛЗ за власні кошти безпосередньо у виробників. Ціни на ЛЗ, які пройшли державну реєстрацію відповідно до попередньої Постанови Уряду РФ № 347, вважаються граничними відпускними цінами виробників і не підлягають перереєстрації згідно з новою Постановою № 782. Також на федеральному рівні введено щоквартальну систему надання інформації про розміри встановлених суб’єктами РФ граничних оптових і роздрібних націнок. Міністерству промисловості, науки і технологій доручено щопівріччя проводити аналіз фінансово-економічного стану виробників ЛЗ і висувати пропозиції щодо вдосконалення механізму регулювання цін на фармацевтичну продукцію.

У системі реєстрації цін на ЛЗ в РФ було виявлено істотні недоліки (громіздкі механізми узгодження, реєстрації та перереєстрації цін, труднощі із доведенням зареєстрованих цін до підприємств оптової та роздрібної торгівлі, надто широке розмаїття варіантів формування цін, суперечливе тлумачення порядку введення в дію зареєстрованих цін). Тому сьогодні в РФ продовжується робота, спрямована на вибір найбільш ефективної моделі державного регулювання цін на ЛЗ.

Джерела інформації:

 А – Основні:

1.     1.Громовик Б.П., Гасюк Г.Д., Левицька О. Р. Фармацевтичний маркетинг: теоретичні та прикладні засади. – Вінниця, НОВА КНИГА, 2004р.- 464с., табл., іл.

2.     Мнушко З.М., Діхтярьова Н.М. Менеджмент та маркетинг у фармації ч.1, ІІ. Маркетинг у фармації. Підручник для фарм. вузів і факультетів / за ред. З.М. Мнушко. – Харків „Основа” вид-во УкрФА. – 288 с.

3.     Громовик Б.П., Гасюк Г.Д., Мороз Л.А., Чухрай Н.І. Фармацевтичний маркетинг: Навчальний посібник; збірник вправ/ за ред. Л.А.Мороз. – Львів, Наутілус, 2000.- 320 с.

4.      Лекційний матеріал.

В – Додаткові:

1. Краснокутський А.Б., Лагунова А.А. Фармакоекономіка. Т.1 Системний аналіз світового фармацевтичного ринку. Наук. Ред. Падалкин В.Н.-М.: Класик. – Коталтинг, 1998. – 344.

2. Котлер Ф. Основи маркетингу. – Новосибірськ: Наука. 1992. 736 с.

3. Мороз Л.А., Чухрай Н.І.. Маркетинг: підручник/ за ред. А.А. Мороз – 2-е вид. – Львів: Національний університет „Львівська політехніка”.

4. Галій Л. В. Наукове обґрунтування та розробка методичних підходів до регулювання цін на лікарські засоби: дис. доктора фармацевтичних наук: 15.00.01 / Галій Лариса Віталіївна. – Х., 2004. – 153 с.

5. Некрот О. Медична реформа в Україні чи повзуча прихватизація системи охорони здоров’я?[Електронний ресурс] – Режим доступу:http://ua-ekonomist.com/149-medychna-reforma-v-ukrayini-chy-povzucha-prihvatizaciya-sistemy-ohorony-zdorovya.html

6. Пашков В.М. Реєстрація цін на фармпродукцію: порядок її відпуску. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.apteka.ua/article/138981

7. Півень О.,Снєгирьов Ф. Мировой опыт ценообразования на лекарственные средства [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.apteka.ua/article/13798

8. Півень О., Нестеренко Л., Журавель В.. Центральна та Східна Європа: основні принципи ціноутворення на готові лікарські засоби. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.apteka.ua/article/13814

9. Шведова Н.А. Актуальность реформы американского здравоохранения. // США и Канада. – №3. – 2010. – С.3-21

10. European experiences with prescription drug pricing. France, Norway and the United Kingdom. October 2006 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://assets.aarp.org/www.aarp.org_/cs/gap/ldrstudy_prescdrugs.pdf

11. сайт газети «Аптека»[Електронний ресурс] – Режим доступу:http://www.apteka.ua

12. сайт Міністерства Охорони здоров’я України [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://www.moz.gov.ua