Заняття 2

Заняття 2. Робота в каталожному залі. Каталоги: алфавітний, предметний, систематичний. Тематичний пошук в науковій літературі. Робота в дисертаційному залі. Правила користування дисертаціями та авторефератами дисертацій.

 

ДОВІДКОВО-ПОШУКОВИЙ АПАРАТ БІБЛІОТЕКИ

БІБЛІОТЕЧНИЙ КАТАЛОГ – перелік добутків друку та ін. документів, наявних у фонді бібліотеки, складений по певному принципі й склад, що розкриває, або зміст бібліотечних фондів.

Каталог (рос. каталог, англ. catalogue, нім. Katalog m) – список, перелік книжок, карт, рукописів, картин тощо, складений у певному порядку, щоб полегшити їх пошук. Розрізняють алфавітний та систематичний К. Синоніми: реєстр, список.

ЦІЛЬ КАТАЛОГІВ – допомогти читачеві в підборі літератури. Каталоги складаються з карток, що містять відомості про книги, журнали й ін. друкованих матеріалах. Залежно від способу угруповання карток каталоги бувають: алфавітний, систематичний, предметний.

АЛФАВІТНИЙ КАТАЛОГ

СИСТЕМАТИЧНИЙ КАТАЛОГ

ПРЕДМЕТНИЙ КАТАЛОГ

НУМЕРАЦІЙНИЙ КАТАЛОГ НТД

 КНИГ

 ВИДАНЬ

 ІНОЗЕМНИХ КНИГ

 ДИСЕРТАЦІЙ

 У раціонально організованій системі каталогів кожний з каталогів розкриває фонд у певному аспекті. Каталоги не дублюють один одного, а доповнюють. Всі каталоги становлять єдине ціле. Створенню каталогів передує опис джерела.

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ ОПИС – сукупність бібліографічних відомостей про документ, що приводять за особливими правилами, певними ГОСТ 7.1-2003″Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання”. ГОСТ 7.1-2003 затверджений Міждержавною радою по стандартизації, метрології та сертифікації як міждержавний стандарт для країн – членів СНД в 2003 р. Дані для складання описів беруться безпосередньо з видання. Опис складається з обов’язкових елементів: основний заголовок, автори, повторність видання, рік видання, обсяг. На каталожній картці в лівому верхньому куті коштує шифр, що визначає місце книги на полку. Чисельник дробу позначає відділ класифікації до якого книга ставиться по змісту. Знаменник – авторський знак, умовна позначка першого складу прізвища автора або першого складу назви книги.

АЛФАВІТНИЙ КАТАЛОГ – бібліотечний каталог, у якому картки розташовуються за абеткою прізвищ авторів або заголовки добутків друку та ін. документів. Алфавітний каталог дозволяє довідатися чи є в бібліотеці потрібна книга, які ще є книги даного автора, які видання потрібної книги є.

 Для швидкого знаходження книг в АК необхідно запам’ятати основні правила пошуку: якщо книга має одного автора, те її треба шукати в алфавіті прізвища автора; картку на книгу двох або трьох авторів коштує в АК під прізвищем першого автора; книги чотирьох і більше авторів потрібно шукати в АК за алфавітом заголовка книги. У такий спосіб знаходять книги, що не мають автора; книги за редакцією потрібно шукати в алфавіті назви книги; законодавчі, офіційно-документальні матеріали, а також видання установ та організацій варто шукати в алфавіті найменування організації, що видала їх.

 Цей порядок змінюється, якщо перше співпадаюче слово ставиться до різних тем книжкового опису. У цьому випадку перше місце займають описи під індивідуальним автором, друге – під колективним, третє – під заголовком. Наприклад: Московський В.П., Московський педагогічний інститут, Московський ракурс (збірник). Картки авторів-однофамільців розміщаються за алфавітом їхніх ініціалів. Коли в каталозі відсутні ініціали або зазначений тільки один ініціал, або повністю зазначені ім’я та по батькові автора, у цьому випадку спочатку ставиться картка без ініціалів, потім з одним або двома ініціалами та нарешті з ім’ям та по батькові. Наприклад: Іванов, Іванов А., Іванов Олександр Андрійович. Картки на добутки одного автора розташовуються в наступному порядку: на перше місце ставляться описи повних зібрань творів, потім зібрання творів, обрані добутки, окремі добутки за алфавітом заголовків. Картки на різні видання однієї й тієї ж книги містяться в назад-хронологічному порядку, тобто спочатку на останні видання, а потім на попередні. Скорочену форму найменувань країн, організацій, установ при розміщенні карток розглядають як слово та ставлять у порядку букв скорочення: Для полегшення користування АК застосовуються різні роздільники.

СИСТЕМАТИЧНИЙ КАТАЛОГ – бібліотечний каталог, у якому опису документів розташовуються по галузях знання відповідно до певної системи класифікації. Матеріал розташовується в логічній послідовності від загального до частки. Тому пошук літератури по СК є багатоступінчастим: спочатку потрібна галузь знання, потім приватне питання, а потім джерело. До систематичного каталогу звертаються для:

 1. підбора літератури по певному питанню, темі, галузі знання;

 2. пошуку книги, якщо невідомі точний заголовок або прізвище автора. Бібліографічні описи розташовуються в СК відповідно до прийнятої системи класифікації. Вузівські бібліотеки застосовують Універсальну десяткову класифікацію для розділів природних і технічних наук і таблиці библиотечно-библиографической класифікації (ББК) для розділів суспільних наук. Алфавітно-предметний покажчик (АПП) – допоміжний апарат до систематичного каталогу, що представляє перелік предметних рубрик, що розкривають зміст відбитих у систематичному каталозі добутків друку та ін. документів із вказівкою відповідних класифікаційних індексів. АПП скорочує шлях пошуку літератури в каталозі. Включає предметні рубрики на літературу, наявну в бібліотеці. Розкриває зміст бібліотечного фонду. АПП постійно поповнюється. Предметні рубрики складаються одночасно із систематизацією книг. На кожній картці АПП записується предметна рубрика та класифікаційний індекс відповідного розподілу систематичного каталогу та СКС. Картки в АПП розставляють за абеткою, оформляють каталожними роздільниками з бічними виступами, на яких указують букви та склади.

ПРЕДМЕТНИЙ КАТАЛОГ – каталог, у якому бібліографічні записи розташовуються за абеткою предметних рубрик. Він розкриває зміст фонду та забезпечує простий та оперативний пошук по конкретному питанню, про окремий предмет і близькі предмети. Користуватися предметним каталогом як енциклопедичним словником. Наприклад: Компресори потрібно шукати на букву К, горіння – Г и т. д. Цей каталог служить доповненням до систематичного.

У нашій бібліотеці, крім перелічених, є ще такі каталоги:

ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАНЬ – вітчизняних і закордонних;

КАТАЛОГ ІНОЗЕМНОЇ ЛІТЕРАТУРИ. Описи іноземних книг мовою оригіналу розставляються в порядку латинського алфавіту.

ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

КАТАЛОГ ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАНЬ. Картки з описом журналів розташовуються в алфавіті назв журналів і містять відомості, за які роки комплекти журналів є в бібліотеці. Описи ГОСТів розставляються в порядку номерів, затверджених ГОСТ.

КАРТОТЕКИ

СИСТЕМАТИЧНА КАРТОТЕКА СТАТЕЙ (СКС) доповнює систематичний каталог, тому що включає картки на статті та матеріали з періодичних видань і збірників по актуальних питаннях. СКС організується на основі таблиць ББК і має АЛФАВІТНО-ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК (АПП). Внутрішнє та зовнішнє оформлення СКС аналогічно систематичному каталогу. Але, на відміну від каталогу, у картотеці більше дробова деталізація матеріалу. Як правило, картотека відбиває матеріали за останні 5 років.

Перелік каталогів і картотек

1. Генеральний алфавітний каталог (ГАК)

 Службовий.

 Включає бібліографічні записи на вітчизняні та іноземні книги, брошури, видання, що продовжуються, картографічні видання, автореферати дисертацій, альбоми, атласи, збірники стандартів, а також документи на мікроносіях.

 Складається із рядів, створених за окремими мовами.

Організується і ведеться відділом обробки документів і організації каталогів та відділом документів іноземними мовами.

 Розміщується у відділі обробки документів і організації каталогів.

 Ряди ГАК на іноземних мовах розміщуються в службовому приміщенні відділу документів іноземними мовами, ізольованому від користувачів.

2. Читацький алфавітний каталог (ЧАК)

 Включає бібліографічні записи на документи: книги, брошури, видання, що продовжуються, картографічні видання, автореферати дисертацій, альбоми, атласи, збірники стандартів, а також документи на мікроносіях.

 Включає, як правило, бібліографічні записи останніх видань документів кожної назви, відображених в генеральному алфавітному каталозі (1).

Організується і ведеться відділом обробки документів і організації каталогів.

Розміщується в приміщенні залу каталогів разом з іншими основними каталогами (3,4).

Допом.: Алфавітна картотека назв творів художньої літератури.

3. Алфавітний каталог періодичних видань

 Виконує функції читацького і службового.

 Складається із рядів, створених за окремими мовами.

Організується і ведеться відділом обробки документів і організації каталогів і відділом документів іноземними мовами.

 Розміщується в приміщенні залу каталогів разом з іншими основними каталогами (2,4).

 Ряди алфавітного каталога періодичних видань іноземними мовами розміщуються у відділі документів іноземними мовами.

4. Алфавітний каталог нових надходжень

 Виконує функції читацького і службового.

 Включає бібліографічні записи документів, що надійшли в ОУНБ за останній місяць, призначені для розстановки в ЧАК (2).

 Включає бібліографічні записи українською та російською мовами.

Організується і ведеться відділом обробки документів і організації каталогів.

 Розміщується в приміщенні залу каталогів.

Допом.: Алфавітно-предметні покажчики (АПП) до рядів систематичного каталога, побудованих за ТБК І ББК.

 Розміщуються в приміщенні залу каталогів.

5. Систематичний каталог (СК)

 Виконує функції читацького і службового.

 Включає, як правило, бібліографічні записи останніх видань документів кожної назви, відображених у генеральному алфавітному каталозі (2). Відображає у відповідних класифікаційних діленнях бібліографічні записи українською та російською мовами.

 Складається із двох рядів, створених за хронологічною ознакою (до 1984 р. і після 1984 р.), що відрізняються системою класифікації.

Організується і ведеться відділом обробки документів і організації каталогів.

 Розміщується в приміщенні залу каталогів разом з іншими основними каталогами (2,3).

Допом.: Алфавітно-предметні покажчики (АПП) за ТБК і ББК.

 Розміщуються в приміщенні залу каталогів.

6. Алфавітний каталог обмінного фонду

 Службовий.

 Включає бібліографічні записи на вітчизняні та іноземні книги, ноти, видання, що продовжуються, альбоми, атласи.

 Окрему частину каталога складають бібліографічні записи на періодичні видання, наявні в обмінному фонді.

Організується і ведеться сектором обласного обмінного фонду.

 Розміщується в службовому приміщенні сектору обласного обмінного фонду.

7. Зведений алфавітний каталог обмінних фондів регіону

 Службовий.

 Включає бібліографічні записи на книги, видання, що продовжуються, альбоми, атласи, ноти, які знаходяться в обмінних фондах регіону.

Організується та ведеться сектором обласного обмінного фонду.

 Розміщується у службовому приміщенні сектору обласного обмінного фонду.

Допом.: Покажчик бібліотек – учасниць книгообміну.

8. Систематичний каталог рідкісних книг

 Виконує функції читацького і службового.

 Включає бібліографічні записи на книги, альбоми та інші документи фонду рідкісних книг.

Організується і ведеться відділом зберігання основного фонду.

 Розміщується в приміщенні відділу зберігання основного фонду.

9. Алфавітна картотека поточних періодичних видань

 Читацька.

 Включає бібліографічні записи на вітчизняні та іноземні періодичні видання – газети і журнали. Хронологічне охоплення – 3 роки.

Організується і ведеться структурними підрозділами ОУНБ, що обслуговують користувачів.

10. Систематичний каталог нових надходжень

 Виконує функції читацького та службового.

 Відображаються бібліографічні записи документів щотижня, після здачі їх у відділ зберігання основного фонду і призначені для розстановки в СК (4).

 Включає бібліографічні записи українською та російською мовами.

Організується і ведеться відділом обробки документів і організації каталогів і відділом документів іноземними мовами.

 Розміщується в приміщенні залу каталогів.

11. Алфавітний каталог нотних видань

 Виконує функції читацького і службового.

 Включає бібліографічні записи нотних видань в алфавіті авторів і назв.

Організується і ведеться відділом мистецтва.

 Розміщуються в залі каталогів відділу мистецтва.

12. Систематичній каталог нотних видань

 Виконує функції читацького і службового.

 Включає у відповідних класифікаційних діленнях бібліографічні записи нотних відань.

Організується і ведеться відділом мистецтва.

 Розміщується в залі каталогів відділу мистецтва.

13. Алфавітний каталог звукозаписів

 Виконує функції читацького і службового.

 Включає бібліографічні записи фонодокументів (грамплатівки, звуковий журнал “Кругозор”, компакт-диски) в алфавіті авторів і назв.

Організується і ведеться відділом мистецтва.

14. Систематичний каталог звукозаписів

 Виконує функції читацького і службового.

Включає бібліографічні записи фонодокументів (грамплатівки, компакт-диски ) за системою знань.

Організується і ведеться відділом мистецтва.

Розміщується в залі каталогів відділу мистецтва.

15. Алфавітний каталог діаматеріалів

 Виконує функції читацького і службового.

 Включає бібліографічні записи на діаматеріали (діапозитиви) в алфавіті авторів і назв.

Організується і ведеться відділом мистецтва.

16. Алфавітний каталог відділу документів іноземними мовами

 Виконує функції читацького.

 Складається із рядів, створених за окремими мовами:

 а) алфавітний ряд бібліографічних записів документів, надрукованих кирилицею (українською та російською мовами);

 б) алфавітний ряд бібліографічних записів документів іноземними мовами.

Організується і ведеться відділом документів іноземними мовами.

 Розміщується у відділі документів іноземними мовами.

17. Систематичний каталог відділу документів іноземними мовами

 Виконує функції читацького та службового.

 Відображає бібліографічні записи документів іноземними мовами за системою знань.

Організується і ведеться відділом документів іноземними мовами.

 Розміщується у відділі документів іноземними мовами.

 

18. Систематична картотека статей (СКС)

 Виконує функції читацької і службової.

 Включає бібліографічні записи на статті з журналів, газет, збірників, а також рецензії з усіх галузей знань з різним хронологічним охопленням: суспільні науки – 3-4 роки, природничі і технічні науки – 4-5 років, мистецтво, літературознавство, художня література – 7 і більше років.

Організується і ведеться інформаційно-бібліографічним відділом.

 Розміщується в приміщенні залу каталогів разом з основними каталогами (2,3,4).

Допом.: Алфавітно-предметний покажчик (4).

19. Алфавітна картотека назв творів художньої літератури

 Виконує функції читацької і службової.

 Включає бібліографічні записи на твори художньої літератури, що опубліковані у вигляді окремих видань, а також в періодичних виданнях, виданнях, що продовжуються і збірниках.

Організується і ведеться спільно відділом обробки документів і організації каталогів (забезпечення бібліографічними записами на каталожних картках нових надходжень) та інформаційно-бібліографічним відділом (підготовка бібліографічних записів на картках на твори художньої літератури, які опубліковані в періодичних виданнях, збірниках, виданнях, що продовжуються; організація і ведення картотеки).

 Розміщується в приміщенні залу каталогів разом з основними каталогами (2,3,4) і СКС (18).

20. Тематична картотека художньої літератури

 Виконує функції читацької і службової.

 Включає бібліографічні записи на твори художньої літератури, розміщені в тематичному порядку.

Організується і ведеться спільно відділом обробки документів і організації каталогів (забезпечення бібліографічними записами на каталожних картках) та інформаційно-бібліографічним відділом (розстановка каталожних карток по темах, організація і ведення картотеки).

 Розміщується в приміщенні залу каталогів разом з основними каталогами і СКС.

21. Картотека персоналій

 Виконує функції читацької і службової.

 Включає бібліографічні записи з журналів і газет, присвячені окремим діячам.

Організується і ведеться інформаційно-бібліографічним відділом.

 Розміщується в приміщенні залу каталогів.

22. Систематичний каталог довідкових і бібліографічних видань

 Виконує функції читацького і службового.

 Включає бібліографічні записи на довідкові і бібліографічні видання, наявні у фондах ОУНБ: книги, брошури, видання, що продовжуються.

 Структура: за таблицями ББК.

Організується і ведеться інформаційно-бібліографічним відділом на основі бібліографічних записів на картках, що надходять з відділу обробки документів і організації каталогів.

 Розміщується в приміщенні інформаційно-бібліографічного відділу.

23. Зведений краєзнавчий систематичний каталог (Зв КСК)

 Виконує функції читацького і службового.

 Включає бібліографічні записи на документи українською та російською мовами: книги, брошури, видання, що продовжуються, автореферати дисертацій, альбоми, картографічні видання, діаматеріали; статті з періодичних видань, збірників, видань, що продовжуються, рецензії, неопубліковані документи, а також документи бібліотек-учасниць Зв КСК.

 Хронологічні рамки Зв КСК не установлюються.

 Структура: спеціальний варіант ББК для КСК.

Організується і ведеться відділом краєзнавства.

 Розміщується в приміщенні відділу краєзнавства.

24. Хронологічний каталог місцевих видань

 Виконує функції читацького і службового.

 Включає бібліографічні записи на видання, опубліковані на території області.

 Структура: по роках (у прямій хронології), у межах року – за алфавітом авторів і назв.

Організується і ведеться відділом краєзнавства.

 Розміщується в приміщенні відділу краєзнавства.

25. Географічна картотека місцевих газет

 Виконує функції читацької і службової.

 Включає бібліографічні записи на місцеві газети.

 Структура: за алфавітом назв газет.

Організується і ведеться відділом краєзнавства.И Розміщується в приміщенні відділу краєзнавства.

26. Систематична картотека неопублікованих документів з питань культури та мистецтва (СКНД)

 Виконує функції читацької і службової.

 Включає бібліографічні записи на неопубліковані документи, що надходять у фонд сектору інформації.

Організується і ведеться сектором інформації

 Розміщується в приміщенні сектора інформації

27. Систематичний каталог документів з бібліотекознавства і бібліографоведення

 Виконує функції читацького і службового.

 Включає бібліографічні записи документів з бібліотекознавства і бібліографоведення, наявні у фондах ОУНБ, а також бібліографічні записи статей періодичних видань, збірників, видань, що продовжуються , за профілем.

 Структура: за таблицями ББК.

Організується і ведеться науково-методичним відділом.

 Розміщується в приміщенні науково-методичного відділу.

Дисертація (рос. диссертация, англ. thesis, dissertation; нім. Dissertation f) – наукова праця, яку підготовлено для прилюдного захисту на здобуття наукового ступеня. В Україні розрізняють Д. для здобуття наукового ступеня кандидата наук (кандидатська Д.) та доктора наук (докторська Д.). Як правило, Д. включає висвітлення стану вивчення проблеми (огляд та аналіз), результати теоретичних та експериментальних досліджень автора, висновки та рекомендації. В Д. з технічних наук окремим розділом подаються авторські розробки технології або технічних конструктивних рішень.

Основні результати, викладені в дисертації, публікуються у вигляді автореферату.

Кандида́т нау́к — науковий ступінь в Україні та деяких інших країнах колишнього СРСР. Вперше запроваджений після Жовтневого перевороту постановою Раднаркому у 1938 р. Цей ступінь разом з іншими радянськими науковими званнями та ступенями був успадкований Україною після розпаду СРСР. Кандидатури на ступінь розглядаються Вищою атестаційною комісією. В Україні цей ступінь існує поруч з іншими європейськими ступенями бакалаврів та магістрів. Відповідність кандидата наук західним науковим ступеням є суперечливою. Незважаючи на це, кандидати наук з точних наук (фізико-математичних, хімічних та технічних) часто вважаються відповідними ступеню доктора філософії.

Наукові галузі

В залежності від спеціальності, по якій проходить захист кандидатської дисертації, присуджується один з наступних учених ступенів:

Кандидат архітектурних наук (к. арх. н)

Кандидат біологічних наук (к. б. н.)

Кандидат ветеринарних наук (к. в. н.)

Кандидат військових наук

Кандидат географічних наук (к. г. н.)

Кандидат геолого-мінералогічних наук (к. г.-м. н.)

Кандидат економічних наук (к. е. н.)

Кандидат історичних наук (к. і. н.)

Кандидат культурології

Кандидат медичних наук (к. м. н.)

Кандидат мистецтвознавства (к. мист.)

Кандидат педагогічних наук (к. пед. н.)         

Кандидат політичних наук (к. пол. н.)

Кандидат психологічних наук (к. психолог. н.)

Кандидат сільськогосподарських наук (к. с.-г. н.)

Кандидат соціологічних наук (к. соц. н.)

Кандидат технічних наук (к. т. н.)

Кандидат фармацевтичних наук (к. фарм. н.)

Кандидат фізико-математичних наук (к. ф.-м. н.)

Кандидат філологічних наук (к. філ. н.)

Кандидат філософських наук (к. філос. н.)

Кандидат хімічних наук (к. х. н.)

Кандидат юридичних наук (к. ю. н.)

Раніше також існував ступінь кандидата військово-морських наук. Деякий час (близько 1940-х років) вчений ступінь кандидата мистецтвознавства мав назву «кандидат мистецтвознавчих наук».

Автореферат дисертації — стислий виклад кандидатської та докторської дисертації, який виконується після її фактичного завершення. Виконується, як правило, накладом 100—150 прим. і розсилається згідно спеціальних списків розсилки у спеціалізовані наукові організації з метою апробації та отримання відгуку на автореферат.

Призначення, важливість та оформлення автореферату.

Підготовка автореферату дисертації є завершальним творчим етапом роботи перед захистом. Без автореферату дисертація не може бути допущена до захисту. Приступати до написання автореферату можна лише тоді, коли робота над дисертацією довершена і зроблені усі виправлення тексту. У протилежному випадку текст автореферату доведеться змінювати або навіть переписувати. Автореферат має розкривати основний зміст і новизну дисертації, досягнуті наукові результати, висновки, внесок автора, практичну значимість результатів дослідження. При цьому він не повинен містити надлишкової інформації. В авторефераті не можна подавати інформацію, відсутню в дисертації (це вважається грубим порушенням). Тут неприпустимі орфографічні помилки, неточності, жаргонні і цехові вирази, нестиковки між фразами. Важливість автореферату дисертації зумовлюється тим, що по ньому часто судять про рівень самої дисертації, оскільки дисертація буде доступна лише дуже обмеженому колу осіб, а от ознайомитися з авторефератом зможуть всі бажаючі. Крім того, автореферат майже напевно прочитають рецензенти й опоненти (що не завжди можна сказати про дисертації, адже це 150—200 стор. тексту). На автореферат звернуть пильну увагу на захисті. Усе це вимагає максимально серйозного підходу до його оформлення. Автореферат повинен мати строго визначену структуру і послідовність, яку не слід порушувати. Також за встановленою формою оформляється обкладинка дисертації та її зворотна сторона. Процес написання автореферату являє собою компресію і аналітико-синтетичну переробку інформації, що міститься в дисертації.

Поради

Перед підготовкою автореферату, якщо немає достатнього в цьому досвіду, можна взяти кілька авторефератів за спеціальністю і подивитися на їх оформлення і структуру. Під час ознайомлення з чужими авторефератами дисертацій ні в якому разі не можна запозичувати нічого з них (за винятком структури). Слід пам’ятати, що в авторефераті не можна подавати інформацію, відсутню в дисертації. Обсяг автореферату кандидатської дисертації має бути в межах 15-19 стор. (0,7-0,9 д.а.).

Доктор філософії

Ph.D. (іноді: PhD чи DPhil, з лат. Philosophiæ doctor — «доктор філософії», МФА: [pi eɪtʃ di]) — найвищий науковий ступінь у багатьох західних країнах.

Ступінь присуджується університетами після екзамену та захисту дисертації. Ступінь доктора філософії приблизно еквівалентний ступеню кандидата наук.[Джерело?] Мірою кваліфікаційної роботи здобувача є докторська дисертація (англ. Ph.D. dissertation).

Крім ступеня доктора філософії існують і обмежений ряд інших докторських ступенів того ж рангу.

Історичний аспект

Незважаючи на назву, ступінь не має ніякого практичного відношення до філософії — крім історичного — і присуджується майже в усіх наукових галузях, наприклад: доктор філософії в галузі літератури або доктор філософії в галузі фізики. Таке положення пов’язане з традиціями, висхідними до часів середньовічних університетів, стандартна структура яких зазвичай передбачала наявність факультетів філософії, юриспруденції, теології та медицини, тому лікарям присуджується ступінь доктор медицини (M.D.), юристам — доктор права (L.L.D.), богословам — доктор богослов’я (D.D.), а всім іншим — доктор філософії (Ph.D.).

Положення в різних країнах

У ряді країн, наприклад США і Канаді, ця ступінь є вищою, в деяких інших країнах (наприклад, Великобританія і Німеччина) існують більш високі ступені, еквівалентні українському ступеню доктора наук.

У зв’язку з цим, раніше і на сьогодні, в країнах колишнього СРСР за замовчуванням ступінь доктора філософії прирівнюється до ступеня кандидата наук. Проте, останнім часом отримала обмежене поширення практика, що припускає зіставлення ступіня доктора філософії (отриманого в країнах, де він є найвищим) при наявності певного числа публікацій по темі дисертації до українського ступеня доктора наук.[Джерело?]

У західних країнах ступінь доктора наук прирівнюють до ступеня доктора філософії, а ступінь кандидата наук, за замовчуванням, — до ступеня магістра, і лише у випадку, якщо ступінь кандидата наук була отримана в провідних вузах країни, вона може бути в індивідуальному порядку (іноді з додатковими кваліфікаційними випробуваннями) прирівняна до ступеня доктора філософії.[Джерело?]

В даний час, у рамках Болонського процесу уніфікації освітніх систем, в пострадянському просторі розглядається можливість як збереження поточної двоступеневої системи (кандидат/доктор), так і перехід на одноступеневу, американську модель (тобто відмова від ступеня доктора наук).

Доктор наук — вищий науковий ступінь в Україні, який присуджується на підставі захисту докторської дисертації.

Динаміка чисельності докторів наук, які працюють в економіці України, осіб

В економіці України в 2008 р. працювало 13423 докторів наук, це на 4,5 % більше, ніж у 2007 р., при цьому частка чоловіків збільшилась на 3,3 %, жінок — на 9,6 % і їхня чисельність становила відповідно 10666 і 2757 осіб. Значне збільшення числа докторів наук відбулося в організаціях Міністерства освіти і науки — на 585 осіб, Міністерства охорони здоров’я — на 54, Національної академії наук України — 50, а також Академії медичних наук України — на 9 осіб. Ці організації залишаються найчисленнішими за кількістю докторів наук: в них працює понад 3/4 їхнього загального числа.

Протягом 2008 р. на 4,2 % збільшилось число професорів і склало 7815 осіб, з яких 17,5 % — жінки; доцентів — на 7,4 % (2296 осіб), старших наукових співробітників — на 3,8 % (2348 осіб). Частка докторів наук, обраних академіками та членами-кореспондентами державних академій становила 5 % (665 осіб). Більше 1/3 докторів наук входили до складу науково-керівного персоналу наукових організацій або були завідувачами кафедр, понад 1/4 — працювали на посаді професора в складі кафедр.

Традиційно найбільша чисельність докторів наук працювала у науково-технологічнорозвинених регіонах країни: у Києві (38 %), Харківській області (14,3 %), Львівській та Дніпропетровській областях (відповідно 6,4 % і 6,3 %) та Донецькій і Одеській області (відповідно 5,7 % і 5,6 %).

Розподіл докторів наук за вченими званнями та статтю у 2008 р., осіб

Понад 90 % докторів наук мали вчене звання професора, доцента або старшого наукового співробітника. Проти 2007 р. їхня чисельність збільшилась на 4,7 %, у тому числі чоловіків — на 3,4 %, жінок — на 10,2 %.

У 2008 р. значна частка, а саме 62,8 % загальної чисельності докторів наук України працювала у вищих навчальних закладах, 27,9 % — у науково-дослідних інститутах, їхніх філіях і відділеннях та інших наукових установах; 205 докторів наук (1,5 %) — в апараті управління міністерств, відомств та головних управлінь.

Протягом останніх років розподіл числа докторів наук за віком залишається практично незмінним: частка науковців пенсійного віку складає майже 2/3 загальної чисельності докторів наук, а частка молодих учених (до 40 років) є досить незначною — 2,6 % (350 осіб). Середній вік спеціалістів порівняно з минулим періодом майже не змінився і становить 61 рік (жінок — 58 років).

Розподіл докторів наук за галузями наук у 2008 р., %

Кожний четвертий доктор наук працює в галузі технічних наук, майже кожний п’ятий — медичних наук, 14 % — у галузі фізико-математичних. Наймолодші галузі наук з огляду на середній вік докторів (до 50 років), які в них працюють, є державне управління та політичні науки: частка молодих докторів наук в них складає майже половину. Найстаріша галузь — геологічні науки: якщо частка молодих учених у ній становлює 7,0 %, то старіших за 60 років — понад 70 %.

Упродовж 2008 р. з числа докторів наук із різних причин вибуло 726 осіб, у тому числі 53 особи вийшли на пенсію, 180 померли, 8 осіб виїхали за кордон, 477 вибули з інших причин; 177 осіб змінили місце роботи. За період 2004—2008 рр. виїхали за кордон 39 докторів наук. Найпривабливішою країною для них була Російська Федерація (виїхало 10 докторів наук). До Німеччини за цей час виїхали 7 докторів наук, до Сполучених Штатів Америки та Республіки Польща — 6, до інших країн — 10 докторів наук. Із загального числа науковців із науковим ступенем доктора наук, що емігрували, 34 мали вчене звання: професора — 14 осіб, доцента — 8 та старшого наукового співробітника — 12 осіб.

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА: НАПИСАННЯ, ОФОРМЛЕННЯ, ЗАХИСТ

1.     Загальні положення

Як показує досвід, широкий вибір форм організації науково-дослідної роботи студентів має велике значення для створення у вищому навчальному закладі атмосфери творчості, а залучення студентів до наукових досліджень сприяє активізації їх розумової діяльності, самовдосконаленню і самореалізації.

Вивчення курсу «Методологія наукової роботи», методології наукової праці дає можливість студентам впевнено включатись у виконання простих форм дослідження від підготовки виступу на семінарському занятті, рефератів з конкретної дисципліни до виконання курсових (дипломних) робіт та наукових статей, публікацій.

Виконання конкретної науково-дослідної роботи проводиться в декілька етапів. На першому етапі формуються тема її і мета, рекомендуються літературні джерела, здійснюється загальне ознайомлення з літературними джерелами, складається короткий план-проспект дослідження і загальний календарний план виконання роботи. Це найпростіша форма науково-дослідної роботи студента. Вона, як правило, передує більш поглибленій науковій роботі, але на перших курсах носить самостійний характер. Ця форма завершується підготовленими літературними рефератами з тем певних дисциплін і передбачає поглиблення, систематизацію та закріплення теоретичних знань студентів, набуття ними навичок самостійної обробки, узагальнення та короткого систематизованого викладу матеріалу.

Робота з наявною літературою та іншими джерелами інформації є первинним науковим пошуком. Тому, починаючи наукову розробку, студент зобов’язаний ознайомитись зі станом інформації з даного питання, врахувати і максимально використати матеріали досліджень, проведених раніше.

У процесі підготовки наукової роботи, реферату, виступу студент складає список використаної літератури з теми дослідження, збирає відгуки і рецензії на статті, науково-дослідні роботи однокурсників, які раніше працювали над цим питанням.

Студенти в процесі навчання виконують 2-3 курсові роботи, а по закінченню – дипломну роботу, мета яких – закріпити елементи науково-дослідної роботи студента, отримати додаткову інфор­мацію з дисципліни на стадії первинного наукового пошуку і показати на випуску свою готовність вирішувати теоретичні і практичні завдання зі своєї спеціальності.

Елементи наукового пошуку, які містяться в курсових роботах з обраного напряму дослідження, мають знайти своє відбиття і продовження в реальній дипломній магістерській роботі.

2. Магістерська (дипломна) роботи. Загальна характеристика, послідовність, виконання.

Вимоги до магістерських, дипломних та курсових робіт є однаковими.

Курсова робота є одним із видів наукової роботи, самостійним навчально-науковим дослідженням студента, виконується на кожному курсі з певної дисципліни або з двох-трьох дисциплін одного спрямування. Виконання курсової роботи має за мету дати студентам навички проведення наукового дослідження, розвинути у них навички творчої самостійної роботи, оволодіння загальнонауковими і спеціальними методами сучасних наукових досліджень, поглибленим вивченням будь-якого питання, теми навчальної дисципліни. Згідно з Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах України курсова робота виконується з метою закріплення, поглиблення і узагальнення знань, одержаних студентами за час навчання та їх застосування до комплексного вирішення конкретного фахового завдання.

Тематика курсових робіт має відповідати завданням навчальної дисципліни і тісно пов’язуватися з практичними потребами конкретного фаху. Керівництво здійснюється, як правило, найбільш кваліфікованими викладачами профілюючих кафедр. Термін виконання курсових робіт визначається робочим навчальним планом.

Курсова робота допомагає студентові системно показати теоретичні знання з вивченої дисципліни, оволодіти первинними навичками дослідної роботи, на перших курсах – з інформаційними матеріалами, на третьому-четвертому – з практичними даними роботи конкретних підприємств галузі, збирати дані, аналізувати, творчо осмислювати, формулювати висновки, пропозиції та рекомендації з предмету дослідження. Тут є слушна нагода проконтролювати знання і вміння студента, правильно організувати дослідну роботу, оформити з результати і показати готовність до виконання підсумкової роботи з фаху. Виконання курсової роботи повинне сприяти поглибленому засвоєнню лекційного курсу і отриманню навичок у галузі вирішення практичних завдань. Це потребує від студента не тільки знань загальної і спеціальної літератури з теми, а й умінь проводити економіко-математичні, експертні та інші дослідження, пов’язувати питання теорії з практикою,   робити   узагальнення,   формувати   висновки   та   пропозиції  з поліпшення ефективності сфери послуг та міжнародних економічних відносин.

Тематика курсових робіт з навчальної дисципліни щорічно затверджується кафедрою. Студентам надається право вільного вибору теми, при цьому використовуються різні матеріали: перспективні і поточні плани, бізнес-план, бухгалтерські і статистичні звіти, матеріали окремих відділів, дані оперативного обліку на конкретному підприємстві.

На якість курсової роботи суттєво впливає вміле використання практичного матеріалу. Підбір даних підприємства, їх критичне осмислення та обробка є досить важливим етапом у підготовці і написанні курсової роботи.

Процес виконання курсової роботи поділяється на декілька етапів, а саме:

–     вибір теми курсової роботи;

–     підготовка до написання курсової роботи;

–     складання плану роботи;

–     формування тексту курсової роботи;

–   оформлення роботи;

–   захист курсової роботи.

Активна робота з вибору теми починається зі спільної наради студентів і викладачів – наукових керівників. Доцільно при цьому врахувати актуальність теми для об’єкту дослідження, професійні інтереси студента й напрямок науково-дослідницької роботи, якщо він вже визначився раніше.

Вибираючи тему курсової роботи з тематики, запропонованої кафедрою, студент повинен зорієнтуватись у тому, щоб дослідження, здійснене в процесі розробки курсової роботи, можливо було продовжити в подальших наукових пошуках.

Назва курсової роботи повинна бути короткою, відповідати обраній спеціальності та суті дослідження. Виходячи з цього найбільш оптимальним варіантом назви курсових робіт можуть починатись зі слів «Обґрунтування», «Розробка…», « Аналіз».

Вибрана тема погоджуються з науковим керівником і затверджується на кафедрі. Подальше її змінення або коригування можливе лише з дозволу наукового керівника при достатньому обґрунтуванні змін студентом.

У процесі підготовки до написання курсової роботи підбираються й вивчаються літературні джерела, складається бібліографія. Дієву допомогу студенту в цьому надає науковий керівник, а також працівники бібліотек. Самостійний пошук літературних джерел здійснюється за допомогою бібліотечних каталогів (систематичного, алфавітного), реферативних журналів, бібліографічних довідників. Особливу увагу слід звернути на періодичні видання: газети, журнали, де можна знайти останні результати досліджень спеціалістів. Важливо підібрати джерела сучасної зарубіжної літератури. Методика вивчення літератури, як основа наукового дослідження в курсовій роботі, залежить від характеру й індивідуальних особливостей студента – загальноосвітнього рівня й спеціальної підготовки, ерудиції та особливостей пам’яті, звичок і працездатності. Разом з цим є доцільним дотримання загальних правил опрацювання літератури. Спочатку потрібно ознайомитись з основною літературою (підручниками, теоретичними статтями), а потім – прикладною (законодавчими актами, інструктивними матеріалами, статтями про конкретні дослідження чи досвід господарювання тощо). Вивчення складних джерел (монографій) слід починати лише після опрацювання простіших (підручників). Вивчення книг передує вивченню статей давніших видань – найновіших джерел.

Відібрана література підлягає уважній обробці. Попереднє ознайомлення включає побіжний огляд змісту, читання передмови, анотації. Розділи, що мають особливе значення для курсової роботи, старанно обробляють, звертаючи особливу увагу на ідеї й пропозиції щодо вирішення проблемних питань обраної теми, дискусійні питання, наявність різних точок зору й протиріч.

У процесі опрацювання літератури на окремих аркушах або картках роблять конспективні записи, виписки з тексту, цитати, цифровий матеріал. При цьому слід обов’язково робити повні бібліографічні записи джерел: автора, назва книги (статті), видавництва (назви журналу), року видання, обсягу книги (номеру журналу), номеру сторінки з тим, щоб використати ці записи для підготовки списку використаної літератури й зробити необхідні посилання на джерела в тексті курсової роботи.

Попереднє ознайомлення з літературними джерелами є основою для складання плану курсової роботи. План включає: вступ; 3-4 взаємопов’язані і логічно побудовані питання, що дозволяють розкрити тему; висновки. Самостійно складений студентом план обговорюються з науковим кері­вником, у разі необхідності коригується й після цього затверджується. Формування тексту курсової роботи відбувається шляхом систематизації й обробки зібраних матеріалів з кожної позиції плану. До тексту вносяться тільки старанно підібрані й цілеспрямовано проаналізовані матеріали. На цьому ж етапі виконуються обчислення, обґрунтовуються пропозиції, формулюються висновки, підбирається ілюстративний матеріал (графіки, рисунки, таблиці). У процесі роботи визначається необхідність доповнення додатковими матеріалами. Одержаний чорновий варіант курсової роботи доповнюється, уточнюються деякі положення, остаточно формулюються всі висновки й пропозиції.

Текст курсової роботи повинен бути відредагованим, стилістично витриманим як наукове дослідження. Остаточне оформлення курсової роботи здійснюється у відповідності з вимогами, які детально описані в наступному параграфі стосовно виконання та оформлення дипломної роботи.

Виконана курсова робота у встановлений регламентом термін здається керівникові курсу й після реєстрації передається науковому керівнику для рецензування. У своїй рецензії викладач зазначає позитивні сторони й недоліки курсової роботи, оцінює ступінь самостійності формулювання основних положень та висновків, наявність елементів творчого пошуку й новизни, величину масиву опрацьованої інформації, дотримання вимог щодо змісту й оформлення роботи, а також робить висновок щодо допуску до захисту з попередньою оцінкою за чотирибальною шкалою. У разі незадовільної оцінки робота повинна бути перероблена з урахуванням зауважень рецензента. Вдруге робота здається з попередньою рецензією.

Захист курсових робіт здійснюється за встановленим графіком, прилюдно, перед комісією. Процедура захисту передбачає стислий виклад студентом головних проблем дослідження та їх вирішення, відповіді на запитання членів комісії. До захисту студент отримує свою роботу, ознайомиться з рецензією й готується аргументовано відповісти на зауваження й запитання. У процесі захисту членами комісії оцінюється глибина знань студентом досліджуваної теми, уміння вести дискусію, обґрунтовувати й відстоювати свою точку зору, чітко відповідати на по­ставлені запитання. Остаточна оцінка вноситься відомість та залікову книжку студента й перезахисту не підлягає.

Курсова робота повинна бути логічно побудованою й мати характер цілісного й завершеного самостійного дослідження. Традиційно курсова робота має описово-розрахунковий характер і складається зі вступу, основної частини й висновків.

Вступ. У вступі обґрунтовується актуальність вибраної теми, дається характеристика сучасного стану досліджуваної проблеми, визначається мета курсової роботи й завдання, вказується предмет та об’єкт дослідження. У вступі варто також звернути увагу на рівень розробленості теми у вітчизняній та зарубіжний літературі, виділити дискусійні питання й невирішені проблеми. Рекомендований обсяг вступу – 2-3 сторінки.

Основна частина роботи поділяється на 3-4 розділи. Перший, як правило, присвячується теоретико-методологічним аспектам досліджуваної теми, другий – методичним підходам та діагностичним засобам, третій – аналізу стану об’єкту дослідження, четвертий — рекомендаціям та пропозиціям щодо вирішення досліджуваної проблеми. Усі ці розділи повинні бути логічно пов’язані між собою. Теоретичні положення й методичні підходи є основою для аналізу первинних матеріалів або статистичної інформації. Висновки й рекомендації базуються на результатах аналізу. Рекомендації можуть торкатись також теоретико-методологічних основ, понятійного апарату й інструментарію дослідження. У залежності від особливостей досліджуваної проблеми тут застосовують методи наукового дослідження, про які йшла мова в попередніх темах. Кожен розділ чи підрозділ повинен мати таку схему: короткий вступ, факти та їх опис, проведення дослідження на основі обраного наукового методологічного апарату, проведення підсумків. Висновки повинні нести наукову новизну чи особисту думку автора до уже відомого матеріалу як результату проведеного дослідження.

Заключна частина роботи – висновки – це коротке резюме з усього змісту курсової роботи. Тут вміщуються висновки та рекомендації, що показують, якою мірою вирішено завдання й досягнуто мети, сформульованої у вступі. Обсяг заключної частини – 2-3 сторінки.

Невід’ємною частиною курсової роботи є список літератури, який включає перелік усіх джерел, використаних у процесі роботи.

Окремі частини тексту, що мають самостійне значення (об’ємні розрахунки, методики, алгоритми), можуть бути вміщені в додатки. Рекомендований обсяг курсової роботи не повинен перевищувати ЗО друкованих аркушів.

Дипломна робота – це кваліфікаційне навчально-наукове дослідження студента, яке виконується на завершальному етапі навчання студента у вищому закладі освіти.

Дипломна робота – це самостійна творча робота, яка носить технологічно-економічний характер, відбиває рівень теоретичних знань і практичних навичок випускника, його здатність до професійної діяльності як фахівця.

У більшості випадків дипломна робота є поглибленою розробкою теми курсової роботи студента-випускника. Нею передбачено систематизацію, закріплення, розширення теоретичних знань і практичних умінь зі спеціальності та застосування їх при вирішенні конкретних наукових, виробничих та інших завдань.

Успішний захист дипломної роботи є підставою для присвоєння випускнику Державною екзаменаційною комісією (ДЕК) кваліфікації відповідно до чинного « Переліку кваліфікацій », розробленого Міністерством освіти і науки України та видання йому державного документа про вищу освіту.

Основними завданнями виконання дипломної роботи є:

Закріплення та поглиблення теоретичних знань та набуття умінь самостійного вирішення конкретних завдань підприємств і установ туристської галузі;

Набуття умінь самостійного аналітичного опрацювання та обґрунтування конкретних технолого-економічних проблем галузі.

–        Розвиток умінь студента самостійно систематизувати та аналізувати літературу з теми, оволодіння методикою досліджень узагальнень та логічного викладу матеріалу.

В дипломній роботі студент повинен:

–        Показати міцні теоретичні знання з обраної теми та вміння їх застосовувати. Обґрунтувати актуальність теми, відповідність її сучасному стану розвитку науки, практичним завданням галузі.

–        Уміти критично аналізувати монографічні та періодичні видання з теми, узагальнювати матеріали діяльності підприємств і організацій, робити висновки і пропозиції.

–        Дати характеристику історії досліджуваної проблеми. Показати уміння та навички в проведенні експерименту, аналізу і розрахунків, володіння сучасною обчислювальною технікою.

–        Уміти узагальнювати результати, застосовувати сучасні методи оцінки економічної і соціальної ефективності запропонованих заходів, лаконічності формулювати висновки і аргументації, обґрунтувати практичні рекомендації виробництву. Загальними вимогами до дипломної роботи є:

–   цільова спрямованість;

–   чітка побудова;

–   логічна послідовність викладу матеріалу;

–   глибина дослідження і повнота висвітлення питань;

–   переконливість аргументацій;

–   стислість і точність формулювань;

–   конкретність викладу результатів роботи;

–   доказовість висновків і обґрунтованість рекомендацій;

–   грамотне оформлення.

Дипломна робота повинна бути виконана державною мовою. У дипломній роботі не повинно бути переписаних з підручників положень і формулювань, а допускаються лише посилання на них. До захисту дипломних робіт допускаються студенти, які виконали всі вимоги навчального плану, пройшли і захистили виробничу практику, подали в установлений термін дипломну роботу і позитивні відгуки на неї.

Тематика курсових, дипломних робіт розробляється профілюючими та випускаючими кафедрами. Вона повинна бути актуальною і відповідати вимогам державного стандарту, відповідати стану та перспективам розвитку науки й техніки, вирішувати конкретні завдання підприємств і установ туристсько-готельної індустрії та міжнародного туризму.

Теми дипломних робіт випускників сформульовані з урахуванням замовлень конкретних підприємств, результатів виробничих практик, наукових досліджень студентів у процесі навчання.

Після затвердження теми студент разом з науковим керівником складає завдання на виконання дипломної роботи, яке затверджує завідувач кафедри.

Завдання складається в двох екземплярах: перший видається студенту перед переддипломною практикою, одним із завдань якої є збір і узагальнення інформації для дипломної роботи, другий – залишається на кафедрі і разом з дипломною роботою подається до захисту.

Незалежно від обраної теми структура курсової та дипломної роботи ідентична і має бути такою:

–   Титульний аркуш;

–   Завдання на виконання дипломної роботи;

–   Зміст;

–   Перелік умовних позначень (при необхідності);

–   Вступ;

–   Основна частина з декількома підрозділами;

–   Загальні висновки;

–   Список використаних джерел;

– Додатки (при необхідності).

3. Етапи роботи над дослідженням та оформленням магістерської (дипломної) роботи

Весь процес роботи над дослідженням поділяється на три основні етапи:

–   підготовчий;

–   етап роботи над змістом;

–   заключний етап.

Підготовчий етап розпочинається з вибору теми курсової і дипломної роботи, її осмислення та обґрунтування актуальності. Вибір теми студент здійснює з науковим керівником, враховуючи особисті попередні напрацювання, зацікавленість певною проблемою та можливістю підбору практичного матеріалу роботи фірм, підприємства, організації галузі. При з’ясуванні об’єкта, предмета і мети дослідження необхідно зважати на те, що між ними і темою курсової (дипломної) роботи є система логічної ув’язки.

Об’єкт дослідження – це вся сукупність відношень різних аспектів теорії і практики науки, яка слугує для дослідження джерелом інформації (це галузь, підприємство) або це явище, процес, який породжує проблему і прагне вивчення.

Предмет дослідження міститься в межах об’єкта. Це лише суттєві зв’язки та відношення, властивості, аспекти, функції, які є визначальними для даного дослідження (управління, кадрове забезпечення, ефективність). Інши­ми словами, об’єктом виступає те, що досліджується, а предметом – те, що в цьому об’єкті має наукове пояснення, тобто як категорії наукового процесу вони співвідносяться між собою як загальне і часткове, предмет визначає тему дослідження.

Мета дослідження пов’язана з об’єктом і предметом дослідження, а також його кінцевим результатом і шляхами його дослідження, вона співпадає з формулюванням теми.

Для досягнення поставленої мети дослідження студент визначає послідовне виконання відповідних завдань, як:

–   вирішення та обґрунтування теоретичних питань проблеми дослідження;

–   всебічне вивчення практики, при потребі проведення експерименту з даної проблеми, накопичення даних, аналіз і систематизація їх, математичне опрацювання, виявлення типового стану, недоліків, упущень, вивчення передового досвіду;

–        обґрунтування системи заходів щодо вирішення проблеми, розробка методичних рекомендацій та пропозицій щодо використання результатів дослідження в практиці відповідних установ і організацій.

Особлива відповідальність кафедри і наукового керівника за стан написання дипломної роботи, такі:

– видають завдання;

–   надають допомогу студенту в розробці календарного графіку на період виконання дипломної роботи;

–   рекомендують студенту необхідну літературу з теми;

–   проводять консультації відповідно до затвердженого графіку;

– систематично контролюють хід роботи;

– науковий керівник дає детальний відгук на закінчену дипломну роботу.

Кафедрі надається право заслуховувати студентів з окремих розділів дипломної роботи за рахунок часу, виділеного на наукове керівництво. Консультанти запрошуються з науково-педагогічного складу вузу і фахівців підприємств та організацій відповідної професійної кваліфікації.

Наступним процесом роботи є безпосереднє ознайомлення студента з основними літературними джерелами з теми курсової (дипломної) роботи: каталогом і картотекою кафедри та бібліотеки, навчальною й іншою інформаційною літературою, формування робочої картотеки з теми. Складену картотеку необхідно дати на перегляд керівникові, який порекомендує праці, котрі треба вивчити в першу чергу, а також ті, які слід виключити з картотеки, або включити до неї. Після цього студент знаходить потрібну літературу і розпочинає вивчення, та конспектування літератури з теми дипломної роботи. Після вивчення і конспектування матеріалу його необхідно ще раз переглянути, щоб склалося цілісне уявлення про предмет вивчення та сформувати попередній план роботи, який обов’язково погодити з керівником і доопрацювати завдання на виконання курсової (дипломної) роботи.

Дипломна робота повинна бути оформлена відповідно до плану і правильно грамотно виконана. Титульний аркуш оформляється відповідно до зразка.

Перед вступом при потребі необхідно дати перелік умовних позначень, термінів, скорочень, символів, використаних у науковій роботі. Перелік треба друкувати двома колонками, в яких зліва за абеткою наводять – визначення, скорочення; справа – їх детальну розшифровку.

У вступі слід коротко викласти оцінку сучасного стану наукової проблеми, новизну та актуальність досліджуваної теми, сформулювати актуальність, зв’язок з науковими програмами, планами, а також вказати мету роботи, об’єкт і предмет дослідження, обрані методи, розкрити сутність даної роботи та значущість отриманих результатів.

В основній частині, поділеній на окремі розділи, викладають зміст теми дослідження. В кожному розділі повинна бути завершеність змісту, головна ідея, а також тези підтверджені фактами, думками різних авторів, результатами анкетування, експерименту, аналітичних даних практичного досвіду. Думки мають бути пов’язані між собою логічно, увесь текст має бути підпорядкований одній головній ідеї. Кожний висновок повинен логічно підкріпляти попередній, один доказ випливати з іншого. Інакше текст втратить свою єдність. До кожного розділу роботи необхідно зробити висновки, а по закінченні роботи – формулюються загальні висновки до всієї роботи в цілому.

На заключному етапі передбачається уточнення студентом вступу та формування висновків до дипломної роботи, оформлення списку літератури та додатків, редагування тексту, його доопрацювання з урахуванням зауважень наукового керівника, підготовка роботи до захисту. У висновках потрібно наголосити на якісних та кількісних показниках здобутих результатів, обґрунтувати достовірність результатів дослідження, викласти рекомендації щодо їх використання.

В стислій формі, в логічній послідовності викладаються зроблені автором узагальнення, пропозиції та їх значимість. Такий висновок повинен бути покладений в основу доповіді при захисті дипломної роботи перед ДЕК.

Особливе значення має оформлення дипломної роботи. Робота може бути в рукописному варіанті, надрукована на машинці або з використанням ЕОМ. Найкращим є останній варіант, бо полегшується редагування і є мож­ливість подальшого використання при написанні інших наукових праць. Загальний обсяг дипломної роботи має бути в межах 60-80 друкованих аркушів. Робота виконується на білому папері формату А-4 (210-297 мм). Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим текстом роботи.

Список використаних джерел складається на основі робочої картотеки і є «візитною карткою» автора роботи, його професійним обличчям, свідчить про рівень володіння навичками роботи з науковою літературою.

При складанні списку використаних джерел необхідно дотримуватися вимог державного стандарту. Кожний бібліографічний запис починають з нового рядка з порядковою нумерацією. Літературу розташовують в алфавітному порядку авторів та назв праць, спочатку видання українською мовою, потім – іноземною.

Звернути увагу на те, щоб посилання в тексті на використані джерела були позначені тим порядковим номером, яким воно записано у списку використаної літератури з виділенням двома квадратними дужками, наприклад «… у працях [1-7]…»

Про кожен документ (книжку) подаються такі відомості: прізвище та ініціали автора, якщо книжка написана двома чи трьома авторами, то їх прізвища перераховуються за таким порядком, в якому вони вказані в книжці, повна і точна назва книжки, яка не береться в лапки, підзаголовок, який уточнює назву (якщо він вказаний на титульному аркуші); дані про повторне видання; назва місця видання книжки в називному відмінку (для міст Києва, Харкова, Москви, Санкт-Петербургу) вживаються скорочення: К., X., М., Л., СПб; назва видавництва (без лапок); рік видання (без слів «рік» або скорочення «р.»); кількість сторінок із скороченням «а».

Кожна група відомостей відокремлюються одна від одної знаком крапка і тире (.-).

Бібліографічний опис роблять мовою документа.

Документи, які мають більше трьох авторів, описують за назвою. При цьому за косою рискою, яку проставляють після останнього слова назви, наводять ініціали і прізвища чотирьох авторів (якщо книжку написано чотирма) або трьох «та ін.» (якщо книжку написано п’ятьма і більше авторами).

Якщо на титульному аркуші відсутнє прізвище автора (або авторів), то запис даних про книжку починають з назви, після чого за косою рискою вказують прізвище редактора та його ініціали, які ставлять перед прізвищем і всі останні елементи за прізвищем автора.

Відомості про статті, які опубліковані в збірниках, журналах та інших періодичних виданнях, повинні мати: прізвище та ініціали автора статті; назву статті, після чого ставиться дві косих риски, йде повна видання, в якому розміщена стаття, за викладеними вище правилами, а для журналу – назва, рік випуску, номер сторінок, на яких розміщена стаття.

Для нормативно-технічної та проектної документації вказують номер документа, його назву, термін дії.

При оформленні тексту дипломної роботи потрібно також витримати загальні вимоги до ілюстрацій, таблиць, форм, тощо.

Ілюстрації

Ілюструють дипломні роботи, виходячи з певного загального задуму, за ретельно продуманим тематичним планом, який допомагає уникнути ілюстрацій випадкових, пов’язаних із другорядними деталями тексту і запобігти невиправданим пропускам ілюстрацій до найважливіших тем. Кожна ілюстрація має відповідати тексту, а текст – ілюстрації. Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. При необхідності ілюстрації доповнюють пояснювальними даними (підрисунковий підпис).

Підпис під ілюстрацією звичайно має три основні елементи: найменування графічного сюжету позначається скороченим словом «Рис»; порядковий номер ілюстрації, який вказується без знаку номера арабськими цифрами; тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із якомога стислою характеристикою зображеного.

Основними видами ілюстративного матеріалу в дипломній роботі є: креслення,- технічний рисунок, схема, фотографія, діаграма і графік. Не варто оформлювати посилання на ілюстрації як самостійні фрази, в яких лише повторюється те, що міститься у підписі. У тому місці, де викладається тема, пов’язана з ілюстрацією, і де читачеві треба вказати на неї, розміщують посилання у вигляді виразу у круглих дужках «(рис. 3.1)» або звороту типу: «…як це видно з рис. 3.1», або «…як це показано нарис. 3.1».

Якість ілюстрацій повинна забезпечувати їх чітке відтворення (електрографічне копіювання, мікрофільмування). Ілюстрації виконують чорнилом, тушшю або пастою чорного кольору на білому непрозорому папері.

Таблиці.

Цифровий матеріал, як правило, повинен оформлятися у вигляді таблиць.

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово «Таблиця» розміщують в правому верхньому куті з зазначенням її номера. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: Таблиця 1.2 (друга таблиця першого розділу).

При переносі частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово «таблиця»  і  її номер  вказують  один  раз  справа  над  першою  частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова «Продовження таблиці» і вказують її номер.

Заголовки граф повинні починатися з великих літер, підзаголовки – з маленьких, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великих, якщо вони є самостійними. Висота рядків повинна бути не меншою 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба.

Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті таким чином, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку роботи або з поворотом за годинниковою стрілкою. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на інший аркуш. При перенесенні таблиці на інший аркуш (сторінку) назву вміщують тільки над її першою частиною. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розміщувати одну частину над іншою в межах одної сторінки. Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку в кожній частині таблиці повторюють її заголовок, а в другому випадку – боковик.

Якщо текст, який повторюється в графі таблиці, складається з одного слова, його можна замінити лапками: якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами «Те ж», а далі – лапками. Ставити лапки замість цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів, які повторюються, не слід. Якщо цифрові або інші дані в якому-небудь рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк.

Формули

При використанні формул необхідно дотримуватися певних техніко-орфографічних правил.

Найбільші, а також довгі та громіздкі формули, котрі мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих рядках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. Для економи місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують всередині рядків тексту.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони дані у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта треба подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починається зі слова «де» без двокрапки.

Рівняння і формули треба виділяти з тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули потрібно залишити не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=) або після знаків плюс (+), мінус (-), множення (х), ділення (:).

Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання в наступному тексті. Інші нумерувати не рекомендується. Порядкові номери позначають арабськими цифрами в круглих дужках біля правого берега сторінки без крапки від формули до її номера.

Додатки

Додатки оформлюють як продовження дипломної роботи на наступних її сторінках або у вигляді окремої частини (книги), розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті.

Якщо додатки оформлюють на наступних сторінках дипломної роботи, кожний такий додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично до тексту. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово «Додаток» і велика літера, що позначає додаток.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, Є, Ї, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б тощо. Один додаток позначається як додаток А.

При оформленні додатків окремою частиною (книгою) на титульному аркуші під назвою дипломної роботи друкують великими літерами слово «ДОДАТКИ».

До додатків доцільно включати допоміжний матеріал, необхідний для повного сприйняття дипломної роботи:

–   проміжні математичні доведення, формули і розрахунки;

–   таблиці допоміжних цифрових даних;

–   протоколи і акти випробувань, розрахунки економічного ефекту;

–    ілюстрації допоміжного характеру;

–   інструкції та методики, розроблені в процесі виконання роботи.

Зброшурована у твердій палітурі дипломна робота подається студентом завідувачу випускаючої кафедри, який приймає остаточне рішення щодо її допуску до захисту в Державній комісії з захисту дипломних робіт, про що робить відповідну позначку (ставить підпис біля висновку комісії з попереднього захисту).

Після одержання допуску до захисту студент отримує на випускаючій кафедрі направлення на зовнішнє рецензування.

Зовнішній рецензент – провідний спеціаліст галузі або науковець – ретельно ознайомлюється з дипломною роботою та складає рецензію.

До внутрішньої сторінки обкладинки дипломної роботи студент приклеює конверт, у якому розміщує зовнішню рецензію.

При наявності листа-замовлення з підприємства студент має отримати також відгук на дипломну роботу від підприємства-замовника. Цей відгук та лист замовника треба також покласти в конверт.

Захист дипломної роботи.

До захисту студент готує стислу доповідь, в якій слід коротко викласти основні результати дослідження. Регламент доповіді – 10-15 хвилин. На підкріплення доповіді розробляють наочні матеріали (4-6 сторінок з найважливішими рисунками та таблицями, які оформлюються у вигляді плакатів або друкуються на принтері для кожного члена комісії; за бажанням, додаються слайди, фотографії, макети, рекламні проспекти тощо).

Перед захистом доцільно ретельно прочитати зовнішню рецензію, особливу увагу звернути на висловлені рецензентом зауваження і підготувати аргументовані відповіді.

Захист дипломної роботи є відкритим, за бажанням студент може запросити на захист своїх рідних та близьких. Захист дипломної роботи відбувається на відкритому засіданні державної екзаменаційної комісії та регламентується «Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах ». Захист дипломних робіт може проводитись як у вищому навчальному закладі, так і на підприємствах у закладах і організаціях, якщо там є до них практичний інтерес.

Перед захистом дипломних робіт декан факультету подає Державній комісії такі документи:

–   зведена відомість про виконання студентами навчального плану і про отримані ними оцінки з теоретичних дисциплін, курсових робіт, практик, державних екзаменів;

–   відгук керівника про дипломну роботу;

– рецензію на дипломну роботу спеціаліста відповідної кваліфікації і профілю.

Процедура захисту включає:

–   доповідь студента про зміст роботи;

–   запитання до автора;

–   оголошення відгуку наукового керівника або його виступ (для дипломної роботи й рецензента);

–        відповіді студента на запитання членів ДЕК;

–        заключне слово студента;

–        рішення комісії про оцінку роботи.

Виступ студент готує заздалегідь, при цьому потрібно висвітлити такі важливі питання: обґрунтувати актуальність теми дослідження, мету завдання, об’єкт, предмет дослідження, які методи використані, основні теоретичні положення та їх підтвердження в процесі експериментального дослідження. Доповідь не повинна тривати більше 15 хвилин. Бажано мати таблиці, кодоплівки для ілюстрації.

Під час захисту дипломної роботи студент зобов’язаний дати вичерпні відповіді на всі зауваження у відгуках та рецензіях, а також у виступах на захисті.

Захист дипломної роботи фіксується у протоколі ДЕК.

Кращі курсові (дипломні) роботи рекомендуються на конкурси студентських робіт, а також до друку в студентських наукових збірниках.

Відгук наукового керівника дипломної роботи пишеться у довільній формі з урахуванням: актуальності теми наукового і практичного значення роботи, ступінь самостійності у виконанні дипломної роботи, новизну та оригінальність, використання літератури, логічність, послідовність, аргументованість змісту, відповідність професійній спрямованості випускника. Спеціаліст-практик відповідної кваліфікації надає рецензію на дипломну роботу, в якій висвітлює в основному ті ж питання, звертає увагу на оформлення та окремі недоліки роботи. Рецензент як і науковий керівник оцінює роботу за чотирибальною системою.

Після виступу студента, оголошення відгуку керівника і зовнішньої рецензії дипломник відповідає на задані йому питання членами ДЕК, а також присутніми на захисті.

По закінченню захисту ДЕК на закритому засіданні обговорює результати захисту дипломних робіт, оцінює їх з урахуванням складання державних іспитів і приймає рішення про присвоєння студенту-дипломнику відповідної кваліфікації.

Державна екзаменаційна комісія приймає рішення також про видання диплому з відзнакою та рекомендації до аспірантури.

Студент, який не захистив дипломної роботи, допускається до повторного захисту лише один раз протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу за окрему, додаткову оплату.

Захищені дипломні роботи реєструються і здаються випускаючою кафедрою в архів на зберігання протягом 5 років.

ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ДИСЕРТАЦІЙ ТА АВТОРЕФЕРАТІВ ДИСЕРТАЦІЙ

1.   ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1. Згідно з «Порядком присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника»

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата та доктора наук необхідно оформлювати відповідно до державного стандарту

України. Таким стандартом є ДСТУ 3008-95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення».

З огляду на високі вимоги нормативних документів необхідно неухильно дотримуватися порядку подання окремих видів текстового матеріалу, таблиць, формул та ілюстрацій, а також правил оформлення автореферату.

1.2. Назва дисертації повинна бути, по можливості, короткою, відповідати обраній спеціальності та суті вирішеної наукової проблеми (задачі), вказувати на мету дисертаційного дослідження і його завершеність. Іноді для більшої конкретизації до назви слід додати невеликий (4-6 слів) підзаголовок.

У назві не бажано використовувати ускладнену термінологію псевдонаукового характеру. Треба уникати назв, що починаються зі слів «Дослідження питання…», «Дослідження деяких шляхів…», «Деякі питання…», «Матеріали до вивчення…в, «До питання…» тощо, в яких не відбито достатньою мірою суть проблеми.

1.3. При написанні дисертації здобувач повинен обов’язково посилатися на авторів і джерела, з яких запозичив

матеріали або окремі результати.

Використовуючи в дисертації ідеї або розробки, що належать також і співавторам, разом з якими були написані наукові праці, здобувач повинен відзначити цей факт у дисертації.

У разі використання запозиченого матеріалу без посилання на автора та джерело дисертація знімається з розгляду незалежно від стадії проходження без права її повторного захисту.

1.4. У дисертації необхідно стисло, логічно й аргументовано викладати зміст і результати досліджень, уникати загальних слів, бездоказових тверджень, тавтології.

1.5. Дисертацію на здобуття наукового ступеня подають у вигляді спеціально підготовленого рукопису в твердому переплетенні.

2.   СТРУКТУРА ДИСЕРТАЦІЇ

Дисертація повинна містити:

титульний аркуш;

зміст;

перелік умовних позначень (за необхідності);

вступ;

основну частину;

висновки;

додатки {за необхідності);

список використаних джерел.

3. ВИМОГИ ДО ЗМІСТУ ДИСЕРТАЦІЇ

3.1. Титульний аркуш дисертації (форма 5)

Титульний аркуш дисертації містить найменування наукової організації або вищого навчального закладу, де виконана дисертація;

прізвище, ім’я, по батькові автора; індекс УДК; назву дисертації;

шифр і найменування спеціальності; науковий ступінь, на який претендує здобувач; науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ім’я, по батькові наукового керівника і {або) консультанта; місто і рік.

На титульному аркуші дисертації обов’язково зазначається «На правах рукопису» та гриф обмеження розповсюдження відомостей (за необхідності).

3.2. Зміст

Зміст подають на початку дисертації. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок), зокрема вступу, висновків до розділів, загальних висновків, додатків, списку використаної літератури.

3.3. Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів {за необхідності)

Якщо в дисертації вжито специфічну термінологію, а також використано маловідомі скорочення, нові символи, позначення і таке інше, то їх перелік може бути поданий в дисертації у вигляді окремого списку, який розміщують перед вступом.

Перелік треба друкувати двома колонками, в яких зліва за абеткою наводять, наприклад, скорочення, справа – їх детальне розшифрування.

Якщо в дисертації спеціальні терміни, скорочення, символи, позначення і таке інше повторюються менше трьох разів, перелік не складають, а їх розшифрування наводять у тексті при першому згадуванні.

3.4. Вступ

Розкриває сутність і стан наукової проблеми (задачі) та її значущість, підстави і вихідні дані для розроблення теми, обґрунтування необхідності проведення дослідження.

Далі подають загальну характеристику дисертації в рекомендованій нижче послідовності.

Актуальність теми

Шляхом критичного аналізу та порівняння з відомими розв’язаннями проблеми (наукової задачі) обґрунтовують актуальність і доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки чи виробництва, особливо на користь України.

Висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним. Досить кількома реченнями висловити головне – сутність проблеми або наукового завдання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Коротко викладають зв’язок обраного напряму досліджень з планами організації, де виконана робота, а також з галузевими та (або) державними планами та програмами.

Обов’язково зазначають номери державної реєстрації науково-дослідних робіт, базових для підготовки та подання дисертаційної роботи, а також роль автора у виконанні цих науково-дослідних робіт.

Мета і завдання дослідження

Формулюють мету роботи і завдання, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети. Не слід формулювати мету як «Дослідження…», «Вивчення…», тому що ці слова вказують на засіб досягнення мети, а не на саму мету.

Об’єкт дослідження — це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію й обране для вивчення.

Предмет дослідження міститься в межах об’єкта.

Об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об’єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Саме на нього спрямована основна увага дисертанта, оскільки предмет дослідження визначає тему дисертаційної праці, яка визначається на титульному аркуші як її назва.

Методи дослідження. Подають перелік використаних методів дослідження для досягнення поставленої в роботі мети. Перераховувати їх треба не відірвано від змісту роботи, а коротко та змістовно визначаючи, що саме досліджувалось тим чи тим методом. Це дасть змогу пересвідчитися в логічності та прийнятності вибору саме цих методів.

Наукова новизна одержаних результатів

Подають коротку анотацію нових наукових положень (рішень), запропонованих здобувачем особисто. Необхідно показати відмінність одержаних результатів від відомих раніше, описати ступінь новизни (вперше одержано, удосконалено, дістало подальший розвиток).

Кожне наукове положення чітко формулюють, виокремлюючи його основну сутність і зосереджуючи особливу увагу на рівні досягнутої при цьому новизни. Сформульоване наукове положення повинно читатися і сприйматися легко й однозначно (без нагромадження дрібних і таких, що затемнюють його сутність, деталей та уточнень). У жодному випадку не можна вдаватися до викладу наукового положення у вигляді анотації, коли просто констатують, що в дисертації зроблено те й те, а сутності і новизни із написаного виявити неможливо. Подання наукових положень у вигляді анотацій є найбільш поширеною помилкою здобувачів при викладенні загальної характеристики роботи.

До цього пункту не можна включати опис нових прикладних (практичних) результатів, отриманих у вигляді способів, пристроїв, методик, схем, алгоритмів і под. Слід завжди розмежовувати одержані наукові положення і нові прикладні результати, що випливають з теоретичного доробку дисертанта.

Усі наукові положення з урахуванням досягнутого ними рівня новизни є теоретичною основою (фундаментом) вирішеної в дисертації наукової задачі або наукової проблеми.  Насамперед за це здобувачеві присуджується науковий ступінь.

Практичне значення одержаних результатів

У дисертації, що має теоретичне значення, треба подати відомості про наукове використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання, а в дисертації, що має прикладне значення — відомості про практичне застосування одержаних результатів або рекомендації, як їх використати. Відзначаючи практичну цінність здобутих результатів, необхідно подати інформацію про ступінь їх готовності до використання або масштабів використання.

Необхідно дати короткі відомості щодо впровадження результатів досліджень із зазначенням назв організацій, в яких здійснена реалізація, форм реалізації та реквізитів відповідних документів.

Особистий внесок здобувача

У випадку використання в дисертації ідей або розробок, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані наукові праці, здобувач повинен відзначити цей факт у дисертації та в авторефераті з обов’язковим зазначенням конкретного особистого внеску в ці праці або розробки.

Апробація результатів дисертації

Вказується, на яких наукових з’їздах, конференціях, симпозіумах, нарадах оприлюднено результати досліджень, викладені у дисертації.

Публікації

Вказують, у скількох монографіях, статтях у наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах конференцій, авторських свідоцтвах опубліковані результати дисертації.

3.5. Основна частина

Основна частина дисертації складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожний розділ починають з нової сторінки. Основному тексту кожного розділу може передувати передмова з коротким описом вибраного напряму та обґрунтуванням застосованих методів досліджень. У кінці кожного розділу формулюють висновки із стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає змогу вивільнити загальні висновки від другорядних подробиць.

У розділах основної частини подають:

огляд літератури за темою і вибір напрямів досліджень;

виклад загальної методики й основних методів досліджень;

експериментальну частину і методику досліджень;

відомості про проведені теоретичні і (або) експериментальні дослідження;

аналіз і узагальнення результатів досліджень.

В огляді літератури здобувач окреслює основні етапи розвитку наукової думки за своєю проблемою. Стисло, критично висвітлюючи роботи попередників, здобувач повинен назвати ті питання, що залишились невирішеними і, отже, визначити своє місце у розв’язанні проблеми. Бажано закінчити цей розділ коротким резюме стосовно необхідності проведення досліджень у даній галузі. Загальний обсяг огляду літератури не повинен перевищувати 20% обсягу основної частини дисертації.

У другому розділі, як правило, обґрунтовують вибір напряму досліджень, наводять методи вирішення задач і їх порівняльні оцінки, розробляють загальну методику проведення дисертаційних досліджень. В теоретичних роботах розкривають методи розрахунків, гіпотези, що розглядають, в експериментальних — принципи дії і характеристики розробленої апаратури, оцінки похибок вимірювання.

У наступних розділах з вичерпною повнотою викладають результати власних досліджень автора з висвітленням того нового, що він вносить у розроблення проблеми. Здобувай повинен давати оцінку повноти вирішення поставлених задач, оцінку достовірності одержаних результатів (характеристик, параметрів), їх порівняння з аналогічними результатами вітчизняних і зарубіжних праць, обґрунтування потреби додаткових досліджень, негативні результати, які обумовлюють необхідність припинення подальших досліджень.

Виклад матеріалу підпорядковують одній провідній ідеї, чітко визначеній автором.

3.6. Висновки

Викладають найважливіші наукові та практичні результати, одержані в дисертації, які повинні містити формулювання розв’язаної наукової проблеми (задачі), її значення для науки і практики. Далі формулюють висновки та рекомендації щодо наукового та практичного використання здобутих результатів. У першому пункті висновків коротко оцінюють стан питання. Далі у висновках розкривають методи вирішення поставленої в дисертації наукової проблеми (задачі), їх практичний аналіз, порівняння з відомими розв’язаннями.

У висновках необхідно наголосити на якісних і кількісних показниках здобутих результатів, обґрунтувати достовірність результатів, викласти рекомендації щодо їх використання.

3.7. Додатки

До додатків за необхідності доцільно включати допоміжний матеріал: • проміжні математичні доведення, формули та розрахунки;

–    таблиці допоміжних цифрових даних;

– протоколи й акти випробувань, впровадження, розрахунки економічного ефекту;

–    інструкції та методики, опис алгоритмів і програм вирішення задач на ЕОМ, розроблених у дисертаційній роботі; допоміжні ілюстрації.

3.8. Список використаних джерел

Список використаних джерел слід розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування і рекомендований при написанні дисертацій), в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку.

Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи. Зокрема потрібну інформацію можна одержати із таких міждержавних і державних стандартів: ГОСТ 7.1 -84 «СИБИД. Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления», ДСТУ 3582-97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила», ГОСТ 7.12-93 «СИБИД. Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила», ГОСТ 7.11-78 «СИБИД. Сокращение слов и словосочетаний на иностранных европейских языках в библиографическом описаний».

4. ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ

4.1. Загальні вимоги

Дисертацію друкують машинописним способом або за допомогою принтера на одному боці аркуша білого паперу формату А4 (210×297 мм) через два міжрядкових інтервали до тридцяти рядків на сторінці. Мінімальна висота шрифту 1,8 мм. Можна також використати папір форматів у межах від 203×288 до 210×297 мм і подати таблиці та ілюстрації на аркушах формату АЗ.

Усі примірники дисертації повинні бути ідентичними. В разі використання здобувачем копіювальної техніки ідентичність усіх примірників дисертації повинна бути засвідчена спеціалізованою вченою радою.

Обсяг основного тексту дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук має становити 11-13 авторських аркушів (для суспільних і гуманітарних наук 15-17 авторських аркушів). Обсяг основного тексту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук має становити 4,5- 7 авторських аркушів (для суспільних і гуманітарних наук — 6,5-9 авторських аркушів). Зазначений вище обсяг дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора чи кандидата наук розрахований на використання при їх оформленні звичайних (не портативних) друкарських машин при друкуванні через 2 інтервали на папері формату А4 або комп’ютерів з використанням шрифтів текстового редактора Word розміру 14 з полуторним міжрядковим інтервалом.

Текст дисертації необхідно друкувати, залишаючи поля таких розмірів: ліве – не менше 20 мм, праве – не менше 10 мм, верхнє – не менше 20 мм, нижнє – не менше 20 мм.

Шрифт друку повинен бути чітким, стрічка друкарської машини чорного кольору середньої жирності. Щільність тексту дисертації повинна бути однаковою.

Вписувати в текст дисертації окремі іншомовні слова, формули, умовні знаки можна чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору, при цьому щільність вписаного тексту повинна бути наближеною до щільності основного тексту.

Друкарські помилки, описки і орфографічні неточності, які виявилися під час написання дисертації, можна виправляти підчищенням або зафарбуванням білою фарбою і нанесенням на тому ж місці або між рядками виправленого тексту (фрагменту малюнка) машинописним способом. Допускається наявність не більше двох виправлень на одній сторінці.

Роздруковані на ЕОМ програмні документи повинні відповідати формату А4 (мають бути розрізаними), їх включають до загальної нумерації сторінок дисертації І розміщують, як правило, в додатках.

Текст основної частини дисертації поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти.

Заголовки структурних частин дисертації «ЗМІСТ», «ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «ДОДАТКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», друкують великими літерами симетрично до набору. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку є кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці у підбір до тексту, В кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом повинна дорівнювати 3-4 інтервалам.

Кожну структурну частину дисертації треба починати з нової сторінки.

До загального обсягу дисертації, визначеного Порядком, не входять додатки, список використаних джерел, таблиці та рисунки, які повністю займають площу сторінки. Але всі сторінки зазначених елементів дисертації підлягають суцільній нумерації.

4.2. Нумерація

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків (малюнків), таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.

Першою сторінкою дисертації є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок дисертації. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Такі структурні частини дисертації, як зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера. Звертаємо увагу на те, що всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини дисертації, нумерують звичайним чином. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати: «1. ВСТУП» або «Розділ 6. ВИСНОВКИ». Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ», після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається а номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: «2.3.» (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок підрозділу.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. В кінці номера повинна стояти крапка, наприклад: «1.3.2.» (другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка.

Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти.

Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і таблиці необхідно подавати в дисертації безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, розміщені на окремих сторінках дисертації, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, малюнок або креслення, розміри якого більше формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування у тексті або в додатках.

Ілюстрації позначають словом «Рис.» «Мал.» і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках.

Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка.

Наприклад: Рис.1.2 (другий рисунок першого розділу).

Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Якщо в розділі дисертації подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) в межах розділу. В правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис « Таблиця» із зазначеннями номера. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу).

Якщо в розділі дисертації одна таблиця, її нумерують за загальними правилами.

При перенесенні частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово «Таблиця» і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова «Продовж, табл.» і вказують номер таблиці, наприклад: «Продовж, табп.1.2».

Формули в дисертації (якщо їх більше однієї) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери формул пишуть біля правого поля аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках, наприклад: (3.1) (перша формула третього розділу).

Примітки до тексту І таблиць, в яких наводять довідкові і пояснювальні дані, нумерують послідовно в межах однієї сторінки. Якщо приміток на одному аркуші кілька, то після слова «Примітки» ставлять двокрапку, наприклад:

Примітки:

1.   …

2.   …

Якщо є одна примітка, то її не нумерують і після слова «Примітка» ставлять крапку.

4.3. Ілюстрації

Ілюструють дисертації, виходячи із певного загального задуму, за ретельно продуманим тематичним планом, що допомагає уникнути ілюстрацій випадкових, пов’язаних із другорядними деталями тексту і запобігти невиправданим пропускам ілюстрацій до найважливіших тем. Кожна ілюстрація має відповідати тексту, а текст – ілюстрації.

Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. За необхідності ілюстрації доповнюють пояснювальними даними (підрисунковий підпис).

Підпис під ілюстрацією зазвичай має чотири основних елементи:

–    найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом «Рис. в («Мал.»);

–    порядковий номер ілюстрації, який вказується без знаку номера арабськими цифрами;

–    тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із якомога стислою характеристикою зображеного;

–    експлікацію, яка будується так: деталі сюжету позначають цифрами, які виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом. Треба зазначити, що експлікація не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його. Приклад:

Рис. 1.24. Схема розміщення елементів касети:

1    – розмотувач плівки;

2    – сталеві ролики;

3    – привідний валик;

4    – опорні стояки.

Основними видами ілюстративного матеріалу в дисертаціях є: креслення, технічний рисунок, схема, фотографія, діаграма і графік.

Не варто оформлювати посилання на ілюстрації як самостійні фрази, в яких лише повторюється те, що міститься у підписі. У тому місці, де викладається тема, пов’язана з ілюстрацією, і де читачеві треба вказати на неї, розміщують посилання у вигляді виразу в круглих дужках «(рис.3.1)» або зворот типу: «…як це видно з рис. 3.1» або «… як це показано на рис. 3.1».

Якість ілюстрацій повинна забезпечувати їх чітке відтворення (електрографічне копіювання, мікрофільмування). Ілюстрації виконують чорнилом, тушшю або пастою чорного кольору на білому непрозорому папері. У дисертації слід застосовувати лише штрихові ілюстрації й оригінали фотознімків. Фотознімки розміром, меншим за формат А4, наклеюють на стандартні аркуші білого паперу формату А4.

4.4. Таблиці

Цифровий матеріал, як правило, повинен оформлюватися у вигляді таблиць.

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово «Таблиця» починають з великої літери. Назву наводять жирним шрифтом.

За логікою побудови таблиці її логічний суб’єкт, або підмет (позначення тих предметів, які в ній характеризуються), розміщують у боковику, головці, чи в них обох, а не у прографці; логічний предикат або присудок таблиці (тобто дані, якими характеризується підмет) – у прографці, а не в головці чи боковику. Кожен заголовок над графою стосується всіх даних цієї графи, кожен заголовок рядка в боковику – всіх даних цього рядка.

Заголовок кожної графи в головці таблиці має бути по можливості коротким. Слід уникати повторів тематичного заголовка в заголовках граф, одиниці виміру зазначати у тематичному заголовку, виносити до узагальнюючих заголовків слова, що повторюються.

Боковик, як і головка, потребує лаконічності. Повторювані слова тут також виносять у об’єднувальні рубрики; загальні для всіх заголовків боковика слова розміщують у заголовку над ним.

У прографці повторювані елементи, які мають відношення до всієї таблиці, виносять у тематичний заголовок або в заголовок графи; однорідні числові дані розміщують так, щоб їх класи збігалися; неоднорідні – посередині графи; папки використовують тільки замість однакових слів, які стоять одне під одним.

Заголовки граф повинні починатися з великих літер, підзаголовки – з маленьких, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великих, якщо вони є самостійними. Висота рядків повинна бути не меншою 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба.

Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті, так, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку дисертації або з поворотом за стрілкою годинника. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на наступну сторінку. При перенесенні таблиці на наступну сторінку назву вміщують тільки над її першою частиною. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розміщувати одну частину під іншою в межах однієї сторінки. Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку в кожній частині таблиці повторюють її головку, в другому – боковик.

Якщо текст, який повторюється в графі таблиці, складається з одного слова, його можна замінювати лапками; якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами «Те саме», а далі лапками. Ставити лапки замість цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів, які повторюються, не можна. Якщо цифрові або інші дані в якому-небудь рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк.

4.5. Формули

При використанні формул необхідно дотримуватися певних правил.

Найбільші, а також довгі і громіздкі формули, котрі мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих рядках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують всередині рядків тексту.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони наведені у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта треба подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки.

Рівняння і формули треба виділяти з тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули потрібно залишити не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=), або після знаків плюс (+), мінус (-), множення.

Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання в наступному тексті, Інші нумерувати не рекомендується.

Порядкові номери позначають арабськими цифрами в круглих дужках біля правого поля сторінки без крапок від формули до її номера. Номер, який не вміщується у рядку з формулою, переносять у наступний нижче формули. Номер формули при її перенесенні вміщують на рівні останнього рядка. Якщо формулу взято в рамку, то номер такої формули записують зовні рамки з правого боку навпроти основного рядка формули. Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули.

Номер групи формул, розміщених на окремих рядках і об’єднаних фігурною дужкою (парантезом), ставиться справа від вістря парантеза, яке знаходиться в середині групи формул і спрямовано в сторону номера.

Загальне правило пунктуації в тексті з формулами таке: формула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації.

Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації, а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово; б) цього вимагає побудова тексту, що передує формулі.

Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна під одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера.

Розділові знаки між формулами при парантезі ставлять всередині парантеза. Після таких громіздких математичних виразів, як визначники і матриці, можна розділові знаки не ставити.

4.6. Загальні правила цитування та посилання на використані джерела

При написанні дисертації здобувач повинен посилатися на джерела, матеріали або окремі результати з яких наводяться в дисертації, або на ідеях і висновках яких розроблюються проблеми, задачі, питання, вивченню яких присвячена дисертація. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли наявний у них матеріал, не включений до останнього видання.

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке є посилання в дисертації.

Посилання в тексті дисертації на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, «… у працях [1-7)…».

Коли втексті дисертації необхідно зробити посилання на складову частину чи конкретні сторінки відповідного джерела, можна наводити посилання у виносках, при цьому номер посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань.

Приклад:

Цитата в тексті: «… незважаючи на пріоритетне значення мовних каналів зв’язку між діловими партнерами, ні в якому разі не можна ігнорувати найбільші канали передачі інформації /6/1)».

Відповідний опис у переліку посилань:

6. Дороніна М.С. Культура спілкування ділових людей: Навч. посіб. – К.: КМ Асааетіа, 1998, – 192 с.

Відповідне подання виноски:

/6/ 1)   розд. 1. Ділове спілкування, с. 29.

Рекомендується в основному тексті або у заключних абзацах розділів давати посилання на особисті наукові праці здобувача (принаймні ті, перелік яких наведено в авторефераті).

Посилання на ілюстрації дисертації вказують порядковим номером ілюстрації, наприклад, «рис.1.2».

Посилання на формули дисертації вказують порядковим номером формули в дужках, наприклад «… у формулі (2.1)».

На всі таблиці дисертації повинні бути посилання в тексті, при цьому слово «таблиця» в тексті пишуть скорочено, наприклад: «…у табл.1.2».

У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово «дивись», наприклад: «див.табл. 1.3».

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет потребує точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

а)   текст цитати починається і закінчується папками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі,

із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються

лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий»;

б)   цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту та без перекручень думок автора.

Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками,

Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, наприкінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв

розділовий знак, то він не зберігається;

в)   кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;

г)   при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід

бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на

джерело;

д)   якщо необхідно виявити ставлення автора дисертаційної праці до окремих слів або думок з цитованого тексту, то

після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

є) коли автор дисертаційної праці, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, то робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора дисертації, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є: (курсив наш. – М.Х.), (підкреслено мною. – М.Х.), (розбивка моя. – М.Х.).

4.7. Оформлення списку використаних джерел

Список використаних джерел – елемент бібліографічного апарату, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків.

Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв т.ін. (при цьому враховують відповідність бібліографічного опису вимогам чинного міжнародного стандарту ГОСТ 7.1-84, за винятком вимог Изм. N8 4 (ІПС №2 2001)). Завдяки цьому можна уникнути повторних перевірок, вставок пропущених відомостей.

Джерела можна розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування і рекомендований при написанні дисертацій), в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку.

Відомості про джерела, включені до списку, необхідно давати відповідно до вимог міжнародних і державного стандартів з обов’язковим наведенням назв праць. Зокрема потрібну інформацію щодо згаданих вимог можна отримати з таких стандартів: ГОСТ 7.1-84 «СИБИД. Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления», ДСТУ3582-97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила», ГОСТ 7.12-93 «СИБИД. Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила».

4.8. Додатки

Додатки оформлюють як продовження дисертації на наступних її сторінках або у вигляді окремої частини (книги), розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті дисертації.

Якщо додатки оформлюють на наступних сторінках дисертації, кожний такий додаток повинен починатися а нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово «Додаток в і велика літера, що позначає додаток.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, І, ї. Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б. Один додаток позначається як додаток А.

При оформленні додатків окремою частиною (книгою) на титульному аркуші під назвою дисертації друкують великими літерами слово «ДОДАТКИ».

Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад,  А.2 -другий розділ додатка А; В.3.1 – перший підрозділ третього розділу додатка В.

Ілюстрації, таблиці та формули, розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д.1.2-другий рисунок першого розділу додатка Д); формула (А.1)- перша формула додатка А.

5. АВТОРЕФЕРАТ ДИСЕРТАЦІЇ

5.1. Загальні вимоги до автореферату

Написання автореферату – заключний етап виконання дисертаційної роботи перед поданням її до захисту. Призначення автореферату – широке ознайомлення наукових працівників з методикою дослідження, фактичними результатами й основними висновками дисертації. Автореферат друкують державною мовою. Публікація автореферату дає змогу одержати до дня захисту відгуки від спеціалістів даної галузі.

Автореферат має досить ґрунтовно розкривати зміст дисертації, а ньому не повинно бути надмірних подробиць, з також інформації, якої нема в дисертації.

5.2.            Структура автореферату

Структурно автореферат складається Із загальної характеристики роботи, основного змісту висновків, списку опублікованих автором праць за темою дисертації й анотацій українською, російською та англійською мовами.

Загальна характеристика роботи, що подається в авторефераті, має відповідати наведеним у вступі до дисертації її кваліфікаційним ознакам. Недоцільно використовувати рубрики, не рекомендовані у вимогах до змісту цих ознак. Заголовки рубрик не треба виділяти в окремі рядки, достатньо вирізнити їх жирним шрифтом або курсивом і розмістити в підбір із текстом. Крім того, вказують структуру дисертації, наявність вступу, певної кількості розділів, додатків, повний обсяг дисертації в сторінках, а також обсяг, що займають ілюстрації, таблиці, додатки (із зазначенням їх кількості), список використаних літературних джерел (із зазначенням кількості найменувань)

В основному змісті стисло викладається сутність дисертації за розділами, він має дати повне І переконливе уявлення про виконану роботу.

Якщо вступна частина автореферату дає змогу скласти лише загальне враження про дисертацію, то основна, яка і є власне реферативною, дає більш повне уявлення про її зміст і побудову. У цій частині автореферату важливо показати, як були отримані результати, продемонструвати хід дослідження, викласти сутність використаних методів, навести дані щодо їх точності та трудомісткості, описати умови й основні етапи експериментів. Нюанси висвітлення змісту дисертації можуть розрізнятися залежно від наукової галузі, теми та інших чинників. Проте у всіх випадках до автореферату доцільно вводити насамперед висновки та кінцеві результати.

Висновки складає стисла інформація про підсумки виконаної роботи, яка повинна відповідати загальним висновкам дисертації. Вони починаються з формулювання наукової задачі або проблеми, за вирішення якої дисертант претендує на присудження наукового ступеня.

Сформульоване наукове завдання або проблема вельми тісно пов’язується з назвою дисертації, метою роботи й основними науковими положеннями, що захищаються в дисертації. Це ніби наукова «формула», згусток отриманої наукової новизни. Зазвичай формулювання починається так; «У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі (або наукової проблеми), що виявляється в…» . Далі треба вказати, якою саме є наукова задача або проблема, як вона вирішена і для чого в кінцевому розумінні (прикладному плані) вона призначена.

Після формулювання вирішеної наукової задачі чи проблеми у висновках викладають головні наукові та практичні результати роботи. Вони тісно пов’язані з науковими і прикладними положеннями, викладеними в загальній характеристиці роботи.

Кожен науковий і прикладний висновок роботи треба формулювати чітко, конкретно (однозначно). Формулювання віддзеркалює суть і новизну зробленого. Але тут не можна доходити до рівня анотації. Наукові висновки подають звичайно ширше, ніж формулювання наукових положень, які захищають.

Прикладні (практичні) висновки повинні містити принцип або основу використання того чи того результату.

Суть автореферату полягає у точній відповідності змістові дисертації, а його зміст – дає повне уявлення про наукову цінність і практичну значущість дисертації.

Список опублікованих праць здобувача за темою дисертації подають відповідно до вимог міждержавного стандарту з обов’язковим наведенням назв праць і прізвищ співавторів. Опубліковані праці, котрі розкривають основні положення дисертації, включають до списку в такому порядку монографії, брошури, статті у наукових фахових виданнях, авторські свідоцтва, патенти, препринти, статті, депоновані и анотовані у наукових журналах, тези доповідей тощо.

5.3. Анотації

На останніх сторінках автореферату розміщують анотації українською, російською й англійською мовами. На вибір здобувача анотація англійською чи російською мовою повинна бути розгорнутою інформацією, обсягом 2 сторінки машинописного тексту (до п’яти тисяч друкованих знаків), про зміст і результати дисертаційної роботи, а дві інші – обсягом до 0,5 сторінки машинописного тексту (до 1200 друкованих знаків) – ідентичного змісту інформація про основні ідеї та висновки дисертації. Анотації складаються за формою, яка має такий зміст: прізвище та ініціали здобувача; назва дисертації;

вид дисертації (рукопис, монографія) І науковий ступінь; спеціальність (шифр і назва); установа, де відбудеться захист; місто, рік;

основні ідеї, результати та висновки дисертації. Викладення матеріалу в анотації повинно бути стислим і точним. Належить використовувати синтаксичні конструкції, притаманні мові ділових документів, уникати складних граматичних зворотів. Необхідно використовувати стандартизовану термінологію, уникати маловідомих термінів і символів,

Після кожної анотації наводять ключові слова відповідною мовою. Ключовим словом називається слово або стійке словосполучення із тексту анотації, яке з точки зору інформаційного пошуку несе смислове навантаження. Сукупність ключових слів повинна відображувати поза контекстом основний зміст наукової праці. Загальна кількість ключових слів має бути не меншою трьох і не більшою десяти.

Ключові слова подають у називному відмінку, друкують у рядок, через кому.

5.4. Оформлення автореферату

Примірники автореферату, які здобувач подає до спеціалізованої вченої ради разом з іншими документами та дисертацією, друкують за тими самими правилами, встановленими цим додатком для друкування дисертацій, із урахуванням певних особливостей.

За обсягом автореферат (без обкладинки й анотацій) не може бути меншим 1,3 авторського аркуша, а також перевищувати 1,9 авторського аркуша для докторської та, відповідно, не менше ніж 0,7 авторського аркуша та не перевищувати 0,9 авторського аркуша для кандидатської дисертації при друкуванні через 1,5 інтервала на друкарській машині або з одинарним інтервалом із використанням текстового редактора Word з розміщенням від 40 до 44 рядків на сторінці.

На лицьовій стороні обкладинки автореферату подаються; назва організації, спеціалізована вчена рада якої прийняла дисертацію до захисту; індекс УДК; прізвище, ім’я, по батькові здобувача; назва дисертації; шифр І найменування спеціальності за переліком спеціальностей наукових працівників; підзаголовок «Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) (галузь науки)»; місто, рік. (форма 6).

На зворотньому боці обкладинки автореферату вказується організація, в якій виконане дисертаційне дослідження; науковий ступінь, вчене звання, прізвище й ініціали наукового керівника і (або) консультанта, його місце роботи та посада; наукові ступені, вчені звання, місця роботи, посади, прізвища й ініціали офіційних опонентів; дата, час проведення захисту, шифр спеціалізованої вченої ради та адреса організації, при якій Ті створено; бібліотека, в якій можна ознайомитися з дисертацією; дата розсилання автореферату; підпис вченого секретаря спеціалізованої вченої ради (форма 7). Серед учених звань наукового керівника й опонентів не рекомендується згадувати їх членство в громадських (не державних) академіях наук.

Автореферат не має титульного аркуша.

Номери сторінок проставляються в центрі верхнього поля сторінки. Нумерація починається з цифри 1 на першій сторінці, де міститься загальна характеристика роботи.

Структурні частини автореферату не нумерують, їх назви друкують великими літерами симетрично тексту.

5.5. Видання автореферату

Автореферат дисертації виготовляють друкарським способом і видають у вигляді брошури тиражем 100 примірників.

Формат видання 145×215 мм (формат паперу і частка аркуша 60×90/16) з друкуванням тексту на обох боках аркуша.

На авторефераті повинні бути вказані випускні дані друкарні або іншої установи, де друкувався автореферат, згідно з міждержавним стандартом. Відповідальність за наявність випускних даних та за обов’язкове розсилання авторефератів несе спеціалізована вчена рада.