ЗАНЯТТЯ 3 (семінарське)

ЗАНЯТТЯ 3 (семінарське)

 

СУЧАСНИЙ СТАН ВИРОБНИЦТВА ФІТОПРЕПАРАТІВ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ТА ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ФІТОТЕРАПІЇ

 

Лікування травами – одна із провідних ланок народної медицини – має декілька основних напрямків: китайська медицина, східно-індійська медицина, африканське і європейське траволікування, а також лікарськими рослинами, які ростуть в Сполучених Штатах Америки.

Цілителі стародавнього світу залишили майбутнім поколінням записки, в яких передається безцінний досвід лікування різних захворювань природними засобами. Їх тепер називають народними або зовсім несправедливо, “нетрадиційними”. Саме ліки на натуральній сировині і є традиційними по відношенню до історії лікування.

У IX столітті в Італії в м. Салерно виникає медична школа – спадкоємиця античної медицини. Одним із викладачів цієї школи Арнольдом з Вілланова був написаний знамениту працю “Салернскій кодекс здоров’я” в 102 віршах про лікувальному застосуванні 52 рослин.

Лікування травами значного розвитку й у Давній Русі. У 1581 р. Іван Грозний видає наказ про відкриття першої на Русі аптеки для обслуговування царського двору і його оточення, а в 1585 р. було видано перший російський “Травник”, в якому описано рослини вітчизняної флори та їх застосування.

У 1724 р. була відкрита Петербурзька Академія наук, в якій вивченням лікарських рослин зайнялися ботаніки і лікарі.

 

ФІТОТЕРАПІЯ  — система специфічних методів лікування й профілактики захворювань з використанням фітопрепаратів; складова частина комплексної, превентивної та реабілітаційної терапії. Термін уведено французьким лікарем Анрі Леклерком (1870–1955).

Фітотерапія належить до натуропатичних методів лікування захворювань і застосовується у національних системах охорони здоров’я переважної більшості країн ЄС, які розглядають фітотерапію як складову частину не тільки народної, а й традиційної медицини. За даними ВООЗ (2003), розвиток фітотерапії є пріоритетним напрямком в оздоровленні населення, запобіганні гострим та хронічним захворюванням та покращенні якості життя.

Фітотерапія як одна з найбільш стародавніх медичних наук, зберігає в собі знання про цілющу силу рослин і з успіхом застосовує їх у лікуванні хвороб. Лікування травами ефективно і практично не має протипоказань. Стародавні травники говорили: «у лікаря є три знаряддя — слово, рослина і ніж».

Сучасна фітотерапія  — самостійна медико-біологічна дисципліна, яка викладається в системі вдосконалення лікарів, провізорів та фармацевтів. Фітотерапія  — це алопатія, яка чітко відрізняється за принципом використання рослин у гомеопатії.  Поділ фітотерапії на традиційну та нетрадиційну умовний, адже зміст цих термінів характеризує, наскільки цей метод властивий для даної місцевості, та яке етнічне коріння його використання.

Фітотерапія має тисячолітню історію. Найвідоміші свідчення про лікування рослинами містять папірус Еберса (1570 р. до н.е.), глинобитні таблички з бібліотеки ассирійського царя Ашурбаніпала (668–631 рр. до н.е.).

Corpus Hippocraticum відомого лікаря Гіппократа (460–377 рр. до н.е.) описує 236 ЛР. Китайська та індійська школи до нашого часу зберегли самобутність та поширюють свій досвід на глобальному світовому рівні. Найвідомішими арабськими знавцями ЛР були Авіценна і Абу Райхана Беруні (X-XI ст. н.е.). У XVI ст. одержала розвиток ятрохімія, Парацельсом розроблені методи очищення екстрактів і започатковано створення новогаленових ЛП.

Досвід народного траволікування в Україні узагальнено в працях З. Болтаровича, М.А. Носалея та І.М. Носалея, О. Попова, Г. Смика, В. Комендаря, В. Копухи, Є. Товстухи та інших.

Сучасне відродження фітотерапії обумовлене її перевагами: 1) фізіологічність: утилізація природних речовин не потребує напруження ферментних систем; проміжні продукти обміну речовин не токсичні й близькі до продуктів метаболізму тваринного організму; 2) структурованість: запобігання або ліквідація руйнації біологічних структур на молекулярному й клітинному рівнях; найбільшу спорідненість до організму людини виявляють соки рослин, водні й масляні витяжки з ЛРС; 3) полівалентність фармакологічної дії, яка зростає при спільному застосуванні ЛРС з різним хімічним складом діючих речовин; 4) системність, що передбачає мобілізацію механізмів підтримки гомеостазу та корекції метаболізму за рахунок впливу на керовану ланку — нервову систему, ферментні функції і потім — на конкретні симптоми та синдроми хвороби; 5) ефективність та безпечність тривалої терапії фітопрепаратами хронічних захворювань, а також майже необмежене застосування в педіатрії й геронтології та мінімальна побічна дія; 6) доступність й економічна привабливість; 7) можливість взаємозаміни компонентів лікарських зборів і складання альтернативних рецептів.

Загалом фітотерапія використовується як редуктивна терапія, що поповнює в організмі нестачу продуктів проміжного обміну; як дезінтоксикаційна терапія, що забезпечує адсорбцію або хімічне зв’язування екзо- та ендотоксинів, підвищення резистентності до них організму та стимулювання видільних систем (жовчогінні, сечогінні, потогінні, проносні, відхаркувальні фітопрепарати). Важливим є використання нейротропної, імунотропної, гормоноподібної дії БАР рослин. Природні сполуки, що активно модифікують функції регуляторних систем, мають перспективу в лікуванні складних захворювань. Фітотерапію можна розглядати як процес усвідомленого використання природних БАР з метою мобілізації механізмів саморегуляції організму, відновлення його структурних і функціональних порушень, пристосування до змін довкілля, підвищення життєдіяльності.

Зміцненню позицій фітотерапії сприяло наукове обґрунтування її принципів, які в країнах СНД були сформульовані Пашинським (1990): етапність, системність, адекватність, безпечність, комбінування, обережність.

 Головними принципами сучасної фітотерапії вважають:

1) індивідуалізація лікування завдяки підбору рецептури лікарських зборів, відповідних за хімічним складом, фармакологічною активністю та технологічною сумісністю компонентів;

2) адекватність терапії; фармакологічна активність ЛРС повинна бути адекватною клінічній симптоматиці на різних етапах розвитку хвороби; доцільно починати лікування із застосування більш слабких фітозасобів і поступово, у разі потреби, збільшувати їхню силу;

3) безперервність лікування через можливість тривалого вживання фітопрепаратів з короткими перервами або заміною;

4) комплексність лікувальних заходів; для досягнення найкращих результатів фітотерапї доцільно поєднувати з ЛП синтетичного, напівсинтетичного або біотехнологічного походження, а також з хіміотерапією, фізіотерапією, дієтотерапією, лікувальною фізкультурою, масажем, акупунктурою, аутотренінгом, санаторним лікуванням та ін.;

5) послідовність у підборі ЛР; перед призначенням лікування необхідно враховувати особливості імунологічного статусу хворого, алергійну схильність, його лікарський анамнез;

6) дотримання принципу системності, що припускає лікування основного і супутнього захворювання одночасно;

7) потенціювання дії фітопрепаратів на основі сполучного застосування компонентів зборів і препаратів, що підсилюють дію один одного.

Фітотерапія не є альтернативою іншим методам лікування. Її феноменологія різноманітніша за звичайну фармакотерапію. Фітотерапія має загальні закономірності та разом з тим специфічна, бо створює передумови для переоцінки класичних уявлень клінічної медицини з урахуванням досвіду багатофакторних впливів на організм.

У сучасній фітотерапії виділяють декілька складових інформаційної бази, що визначають її розвиток. Це біологічні та медичні знання, які містять народну медицину, або етнофармакологію, фармакогнозію, біофізику, фітофармакологію та клінічний досвід застосування фітопрепаратів. Експертна та статистична обробка методів лікування різних медичних шкіл і архівних матеріалів перетворює ці відомості в наукові дані, які надалі підлягають клінічній перевірці. Завдяки фармакогнозії стало можливим створення своєрідної базової системи, що містить набір біологічних та хімічних ознак, які характеризують (ідентифікують) певну ЛР або фітопрепарат. Досягнення фітофармакології, знання фармакотерапевтичних властивостей БАР рослин дозволяють обґрунтовано використовувати фітотерапію при різних захворюваннях. На основі клінічного досвіду, аналізу об’єктивних даних контролю стану хворого формуються принципи фітотерапії, алгоритм лікування. Крім того, необхідною умовою розвитку фітотерапії є визнання інтуїтивної долі пізнання як доповнення до природничо-наукових методів.

Тисячорічний практичний досвід терапії за своєю цінністю не менш значущий, ніж експериментальні та клінічні дослідження. Неможливо повністю передбачити, як взаємодіятимуть хімічні сполуки різних рослин у лікарській формі та в організмі людини, та які зміни це викличе. Однак накопичений досвід фітотерапії дозволяє правильно підібрати композиції, прогнозуючи їх дію, що найчастіше народжує нову якість та зцілює хворого.

Психотерапевтичний компонент фітотерапії є значущим і складним інструментом формування терапевтичного вектора, який виникає в період спілкування з пацієнтом. Лікар вселяє віру у фітопрепарати, визначає програму лікування, включає хворого в активний процес приготування лікарських форм, змушує його працювати над собою, а відповідно — сподіватися на одужання. До недоліків фітотерапевтичного методу лікування слід віднести: незручність у приготуванні й застосуванні лікарських форм у домашніх умовах й медичних закладах; повільне, поступове наростання терапевтичного ефекту; недостатня вивченість фармакологічної взаємодії БАР з іншими ЛП при сумісному вживанні, що може призвести до непередбачуваного значного зниження ефективності або безпечності терапії; відсутність висококваліфікованих спеціалістів-фітотерапевтів; недостатнє наукове обґрунтування багатьох питань фітотерапії; розмивання межі між фітотерапією й дієтотерапією та просування фітопрепаратів у розряд БАД.

Фітотерапія – галузь альтернативної медицини, що припускає лікування захворювань за допомогою ліків рослинного походження, які містять біологічно активні речовини, максимально повно витягнуті з рослини або його певної частини. Такий метод може бути ефективний при ранніх стадіях захворювання, уповільнених і хронічних хворобах. Якщо ж має місце важкий стан або гостра переносимість хвороби, то фітотерапія може виступати лише як допоміжний інструмент, здатний підвищити безпеку і ефективність фармацевтичних препаратів.

Фітотерапія: індивідуальні протипоказання

1.     Несприйнятність і непереносимість організмом певного виду лікарських рослин.

2.     Вагітність (спеціальний підхід).

3.     Гостро протікаючі захворювання, які несуть загрозу життя (інфекційні, венеричні, психічні, туберкульоз).

 

Принципи ефективної фітотерапії

• Лікування повинне відповідати етапу хвороби або «від простого до складного».

На перших порах ефективність фітотерапії висока, тобто лікування травами може бути основним методом лікування захворювання. Якщо ж хвороба у розпалі, то рослинні препарати можна призначати, але лише як комплексна підтримка фармацевтичних ліків. Вони зміцнять організм і понизять токсичну дію синтетичних препаратів. Етап одужання, так само як і реабілітація, припускають заміну синтетичних ліків на рослинні препарати.

·         Організм і довкілля – цілісна система.

·         Індивідуальний підхід.

Для кожного хворого, залежно від стану, умов життя, живлення і інших чинників, спеціально підбирається комплекс рослинних препаратів. У фітотерапії дуже важливий індивідуальний підхід, оскільки рослинні препарати можуть показати різний терапевтичний ефект.

Залежно від віку пацієнта, існує прописана доза рослинних препаратів. В середньому, разова доза висушених рослин: квіти і листя – 2-5 г, кора і корінь – 6-8 г. Добова доза може досягати десятиразового розміру одноразової. Лікар, орієнтуючись на ваш вік, характер захворювання, умови життя і живлення, призначить курс лікування. Нами вказані лише орієнтовні дози.

• Безперервність лікування.

Щоб позбавитися від хронічної хвороби необхідно пройти тривалий, а часом багаторічний, безперервний курс лікування. Синтетичні лікарські препарати можуть принести неприємні наслідки. І тут на допомогу приходять лікарські рослини.

• Часовий показник.

Дуже важливо завершити курс лікування. Навіть якщо ви почуваєте себе краще, пам’ятайте, що терапевтична активність препарату розрахована на певний термін. І завершувати прийом ліків раніше покладеного терміну не рекомендується, хіба що з дозволу лікаря.

• Якість лікарських рослин.

Цей принцип – засадничий. Значення вищеописаних тез має сенс лише у тому випадку, якщо лікарські рослини високої якості і відповідають усім вимогам. Ефективний курс фітотерапії багато в чому залежить від професіоналізму лікаря.

Важливою особливістю лікарських рослин є те, що вони швидше й активніше включаються в біохімічні процеси людського організму, ніж хімічні, чужі для організму синтетичні засоби.

Перевага на стороні лікарських рослин ще й тому, бо вони на відміну від синтетичних лікарських препаратів рідко викликають ускладнення, особливо алергічні реакції. Лікарські рослини, нормалізуючи функції окремих органів і систем, позитивно впливають на обмін речовин в організмі. Ось чому їх можна призначати для тривалого застосування.

 Наявність у рослинах комплексу діючих речовин з різнобічним проявом фармакологічної активності сприяє ефективному лікуванню захворювань.

Характерним для лікарських рослин та отриманих із них біологічно активних речовин є широкий спектр їх фармакологічної дії. Наприклад, активні речовини женьшеню, лимонника китайського, елеутерокока впливають на нервову і серцево-судинну системи, функцію ендокринних залоз. Покращують рефлекторну діяльність нервової системи. Зменшуються гальмівні процеси в нервових клітинах, підвищується розумова працездатність.

Існує поширена думка про нешкідливість застосування лікарських трав, відсутність побічних ефектів, можливість тривалого застосування при хронічних захворюваннях разом із низькою вартістю все це привертає до себе увагу багатьох, особливо літніх людей.

Фітопрепарати надходять у продаж в такому вигляді: грубий рослинний матеріал, гомеопатичні препарати, стандартні європейські препарати на травах.

Світовий ринок лікарських трав досяг 15 біліонів доларів, з яких 7 біліонів у Європі. Розширення виробництва фітопрепаратів пов’язане із старінням населення і великою кількістю хронічних захворювань, які потребують тривалої підтримуючої терапії, що не приводила б до виникнення побічних ускладнень.

До 50-х років ліки із рослин складали біля 80% всіх лікарських засобів. На сьогодні майже 1/3 лікарських препаратів отримують із рослин, а фітопрепарати посідають важливе місце в клінічній практиці.

Заслуговує на увагу та обставина, що розвиток фармакології в нашій країні тісно пов’язаний з вивченням в експериментальних умовах фізіологічно активних речовин рослинного походження.

Фітотерапія має ряд важливих особливостей:

1. Речовини, що перебувають у рослинах, належать до найрізноманітніших хімічних сполук, а саме – органічних та неорганічних. У процесі росту рослини синтезують не тільки органічні безазотисті сполуки (крохмаль, цукри, глікозиди та інші), але й азотовмісні речовини (алкалоїди, нуклеїнові кислоти, ферменти, вітаміни, гормони). Для синтезу таких речовин необхідні вода, кисень, вуглець, азот, мікро- та макро- елементи. Всі перераховані компоненти (як у чистому вигляді, так і в комплексних сполуках) знайшли широке застосування в медичній практиці як лікарські препарати.

2. Діючі речовини лікарських рослин за хімічною будовою нагадують фізіологічно активні сполуки організму або продукти його життєдіяльності (метаболіти).

3. Лікарські рослини та їх окремі частини рідше, ніж синтетичні сполуки, викликають ускладнення, особливо алергічні реакції, порушення імунобіологічних властивостей організму. Перш за все вони діють комплексно наявними в них біологічно активними речовинами, такими як алкалоїди, глікозиди, флавоноїди, сапоніни, мікроелементи, рослинні гормони, вітаміни та інші. Тому препарати рослинного походження можна призначати тривалий час різними шляхами введення. До більшості з рослинних препаратів організм людини адаптований, оскільки вони часто присутні у рослинній їжі. Синтез біологічно активних речовин у рослинах відбувається в умовах навколишнього середовища. Саме тому лікувальні властивості, на які багаті рослини, за своєю природою близькі людському організму. Природні біологічно активні речовини менш токсичні, і навіть за тривалого їх застосування буває значно менше побічних реакцій.

4. Наявність у лікарських рослинах комплексу речовин, що сприяє ефективнішому лікуванню хворих і зменшенню токсичної дії.

5. Отримані з рослин препарати мають широкий терапевтичний спектр фармакологічної дії. Наприклад, алкалоїд беладонни – атропін діє на нервову, серцево-судинну, травну системи, тонус гладких м’язів; під впливом атропіну змінюються функції ока, органів дихання та інше.

6. Лікарські рослини можуть бути джерелом напівфабрикатів для отримання складних за хімічною будовою гормональних та інших препаратів.

Внаслідок цього виникає питання: наскільки вивчено рослини як джерело лікарських засобів? В усьому світі є біля 300 тисяч видів рослин. Детально вивчено з ботанічної точки зору біля 100 тисяч і вказано, що природа заклала лікувальні властивості в 10 тисяч видів рослин. Включено в Фармакопею й описано біля 300 рослин, які знайшли застосування в клінічній практиці. Наведені факти свідчать про те, що людство ще мало знає про лікувальні властивості рослин.

Широкому впровадженню лікарських рослин у клінічну практику заважає не тільки недостатність знань про вміст діючих речовин, але і важкість їх виділення, очищення від баластних продуктів. Важливим є і той факт, що кількість активних сполук у рослинах різна і визначається особливостями метеорологічних факторів, складом грунту, умов заготівлі і зберігання.

Внаслідок безконтрольної заготівлі лікарських рослин природні запаси деяких значно зменшились, у зв’язку з чим ці рослини занесені в Червону книгу. 

Разом із тим деякі рослини можуть стати причиною гострих і хронічних отруєнь, які складають біля 5% від загальної кількості отруєнь.

Правила фітотерапії:

1. Фітотерапія пропонує починати лікування простими, тобто несильно діючими рослинами.

2. Фітотерапія рекомендує застосовувати всю рослину, відповідні препарати, які містять речовини, що є у рослині.

3. Фітотерапія рекомендує прописувати не складні рецепти, а такі, що містять не більше трьох основних лікарських рослин.

4. Тривалість застосування фітотерапії – як мінімум 3 – 4 тижні.

 

Ліки рослинного походження і їх класифікація з точки зору фітотерапії.

Отримувані препарати з рослин можна розділити на такі групи:

 

1.                 Галенові препарати. До них належать цілі рослини, окремі частини рослин і суміші їх у свіжому вигляді (соки, сиропи), а також витяжки із рослин (настої, відвари, настоянки, екстракти).

 

2.                           Новогаленові препарати – лікарські форми із лікарських рослин, очищені від баластних і пігментних речовин. Новогаленові препарати можна вводити внутрішньом’язово, внутрішньовенно.

Переваги фітотерапії і зв’язаний з нею ризик.

Деякі з переваг фітотерапії мають особливе значення, і це необхідно підкреслити. Так, зокрема:

а) основною перевагою фітотерапевтичних засобів вважається їх менша токсичність і менша кількість побічних ефектів;

б) фітотерапевтичні засоби значно дешевші;

в) фітотерапевтичні засоби хворий може приготувати в домашніх умовах.

 Лікарські рослини призначаються у вигляді:

– порошків

– соків

– настоїв

– відварів

 

         – настоянок                      

– екстрактів та ін. форм шляхом застосування всередину, інгаляцій, зрошувань, пов’язок, ванн, клізм та ін.

– а також фітомасаж;

 

 

 

 

– ароматерапія та ін.

При складанні лікувальних зборів зазвичай виділяють основний синдром цього захворювання і призначають 2-3 лікарських рослини однонапрямленої основної дії. Наприклад, при гіпертензії — гіпотензивної дії; при ентероколіті — в’яжучого, протизапального. Крім того, з урахуванням інших синдромів і симптомів призначають лікарські рослини додаткової дії.

Абсолютно необхідно при складанні плану лікування враховувати, принаймні, деякі особливості стану хворого :

– наявність вагітності у пацієнтки, оскільки багато рослин протипоказані в цьому випадку;

– знати артеріальний тиск (АТ) у хворого, брати до уваги тенденції до його зміни;

– враховувати стан шлунково-кишкового тракту (схильність до проносів або запорів);

– брати до уваги наявність у хворого пухлинного процесу, його стадію;

– враховувати вік пацієнта і відповідно до цього визначати тактику лікування і дози фітопрепаратів;

– за наявності алергії, що відносно рідко виникає на лікарські рослини, треба проявляти обережність: спочатку рекомендують мікрозбори з 2-3 компонентами, а в подальшому додають по одному компоненту через 5-7 днів;

– враховувати функціональний стан основних регуляторних систем (нервовою, ендокринною, імунною).

Фітотерапія на прикладі екземи :

Фітотерапевтичне лікування екземи спрямоване на ряд патогенетичних чинників.

Серед засобів, що діють на ЦНС, призначають препарати валеріани (настій, настоянка, пігулки, ванни). Для підвищення неспецифічної опірності організму в комплекс лікування включають біогенні стимулятори (екстракт алое, біосед, сапарал, настоянки аралії маньчжурської, левзеї сафлоровидної, заманихи високої, екстракт елеутерокока колючого та ін.).

Враховуючи нерідкий взаємозв’язок екзематозного процесу з функціональними порушеннями травного тракту і захворюваннями печінки, призначають всередину настій або відвари зборів трав, що включають листя шавлії лікарської, подорожника великого, кропиви дводомної, кореня солодки голої, трави полину гіркого, звіробою продірявленого, деревію звичайного, хвоща польового, золототисячника малого, плоду ялівцю звичайного та ін.

Для зняття або зменшення свербежу застосовують настій і відвари череди трьохроздільної, берези повислої, кропиви дводомної, хвоща польового, настоянки лагохилуса п’янкого. Ексудативні явища в гострій стадії хвороби зменшуються або зникають при призначенні примочок з відваром кори дуба звичайного, трави звіробою продірявленого, трави м’яти перцевої та ін.

Ефективні лікувальні ванни, особливо при хронічній екземі. Для ванн готують збір масою 100-300 г на 4-5 л води. Збір включає череду трьохроздільну, ромашку аптечну, валеріану лікарську, шавлію лікарську, чистотіл великий, звіробій продірявлений. Цю суміш лікарських рослин заливають окропом, наполягають впродовж 30-40 хв, проціджують і виливають у ванну. Температура води у ванні має бути в межах 36-38 °С, тривалість процедури 10-20 хв залежно від стану хворого, форми і стадії захворювання.

Серед мазьових форм, що містять рослинні препарати, певний ефект дають карофиленова мазь, сангвіритриновий лінімент, госипол, дьоготь, особливо березовий в різних концентраціях (5-15%) та ін.

Для вторинної профілактики екземи хворим рекомендується протирецидивне лікування (осінь, весна). Профілактичний курс терапії повинен включати і фітотерапевтичні методи лікування (відвари або настої зборів лікарських рослин для внутрішнього застосування, для ванн, загальнозміцнюючі або стимулюючі рослинні засоби).

Оптимальною тактикою застосування фітозасобів є постійний моніторинг і корекція лікування. Просте клінічне спостереження дозволяє вчасно змінити склад лікувальної композиції. За відсутності позитивного ефекту лікування цим збором впродовж 2-3 тижнів рекомендується його замінити.

Заміна збору повинна робитися оперативно за наявності: гострих реакцій (підйом АТ, появу або посилення болів та ін.); виражених побічних ефектів навіть при позитивній дії на основний патологічний процес (наприклад, алергічні реакції при стабілізації АТ і зменшенні болів в серці); а також при тривалій відсутності лікувальних ефектів. Інакше, окрім терапевтичної недоцільності, формується недовіра до методу.

Відомо, що застосування засобів рослинного походження перш за все обумовлено їх високою біологічною активністю. Природні хімічні сполуки мають також менш шкідливим впливом на людину, ніж їх синтетичні аналоги або речовини з штучно створеною структурою, а це, у свою чергу, дає можливість їх застосовувати при лікуванні хронічних, а в деяких випадках і гострих захворювань або з метою профілактики різних хвороб . Відносно деяких лікарських засобів є дані, що вказують на своєрідну дію комплексу речовин, що містяться в рослинах, за порівнянням з впливом чистих препаратів. Необхідно відмітити, що рослини також є джерелом різноманітних лікарських речовин, і понад 40% усіх лікарських препаратів виходить з рослин, і кожен третій препарат на світовому ринку є препаратом рослинного походження. У народній медицині рідко використовуються сильнодіючі та отруйні рослини. Для вилучення діючих речовин рослин майже не застосовуються органічні розчинники.

Перевага віддається відварам і настоям. На відміну від наукової медицини, що використовує головним чином хімічно чисті речовини, традиційне ліки є необроблені багатокомпонентні збори або водяні витяги з них, що призначаються в порівняно великих дозах і мають переважно загальну дію на організм. За сучасними уявленнями, рослинні ліки – це цілісний біогенетично складений комплекс, що включає в себе активно діючі речовини та інші вторинні метаболіти, протеїни, ефірні олії, хлорофіл, неорганічні солі, вітаміни і т.д. Терапевтичний ефект при цьому може бути досягнутий надходженням в організм відсутнього проміжного метаболіту, що замикає ланцюг послідовності біохімічних реакцій. При різних захворюваннях проміжні метаболіти можуть являти собою “баластні” та “супутні” речовини: органічні кислоти, ланцюжки амінокислот, білкові тіла мікроелементи і т.д. Фармакологічно активні засоби при лікуванні хронічних захворювань не можуть бути ефективними в зв’язку з тим, що їх дія спрямована на системи надклітинної регуляції організму, а не на корекцію метаболічних процесів у тканині. З цього випливає, що фітотерапія доцільна і патогенетично виправдана при хронічних процесах і як дієвий протирецедивний метод лікування, а в ряді випадків незамінна при гострих процесах.

В.Г. Пашинський (1989) виділяє основні принципи використання лікарських рослин у лікуванні і профілактиці захворювань.

Принцип системності, в основі якого лежить положення про цілісність організму, єдність організму і зовнішнього середовища. В адаптивних і паталогічних реакціях беруть участь практично всі органи організму. У зв’язку з чим регулючі і лікувальні впливи повинні складатися з таких моментів: призначення адаптогенів (женьшень, елеутерокок, золотий корінь, горобина), потім за показаннями призначати: а) стимулятори ЦНС (китайський лимонник, чай, кава) або седативні засоби (валеріана, пустирник, бузок та інші); б) жовчогінні (пижмо, безсмертник, кріп, шипшина тощо); в) сечогінні (спориш, береза, хвощ польовий, липа тощо); г) проносні (алое , кульбаба, горобина, кріп) або закріплюючі (листя суниці, ромашка аптечна, череда, черемха і т.д.); д) гемостимулятори (морква, буряк, кипрей, конюшина, суниця і т.д.); е) протизапальні ( звіробій, подорожник, календула, м’ята і т.д.); ж) антиалергічні (чистотіл, ряска мала, ромашка аптечна, календула тощо) і так далі.

Принцип етапності. Цей принцип стає особливо актуальним при хронічних процесах, коли лікування захворювання продовжується протягом декількох років. Лікарські рослини можуть пом’якшувати клінічні прояви захворювання, запобігати його подальший розвиток. Крім того, лікарські рослинні засоби можуть служити для зниження токсичності, посилення ефективності основного лікування, корекції порушених функцій організму.

Тимчасовості принцип – використання елементів хронотерапії – підвищує ефективність фітотерапії. Встановлено закономірність терапевтичної активності ряду засобів в залежності від часу доби: Для стимуляції гіпофізарно-адреналової системи бажано використовувати ранкові години, протиалергічний ефект препаратів виявляється максимальним після 22 годин, психостимулятори доцільно призначати вдень, седативні – у вечірній час.

А.І. Шретер, В.А. Іванченко (1985) розробили принципи фітобальнеологіі.

Вони прийнятні і в дитячій практиці. У впливі фітобальнеологічних процедур виділяється чотири основних механізми: 1. Шкірно-рефлекторний; за рахунок подразнення, яке отримує організм через рецептори шкіри від рослинного комплексу фізіологічно активних речовин. 2. Біохімічний – при дії на органи і тканини фізіологічно активних речовин, всмоктується через шкіру. 3. Нюхової-рефлекторний; за рахунок вдихання летких фізіологічно активних речовин (ефірні масла, фітонциди), що діють на нюхову область і викликають нюхові рефлекси. 4. Корковий асоціативний шлях, обумовлений виникненням асоціативних образів в кори великих півкуль (заспокійливих, тонізуючих і т.д.).

За даними ВООЗ, близько 80% населення нашої планети в лікуванні і раніше віддають перевагу рослинним препаратам. В даний час близько 7% усієї земної флори (більше 23 000 рослин) застосовується в фітотерапевтичних цілях.

При використанні фітотерапії слід врахувати, що лікувальний ефект може настати значно пізніше, ніж при лікуванні за допомогою медикаментозних засобів. Одним з основних переваг лікування травами є отримання оздоровлюючого впливу не тільки на окремий орган, а й на організм в цілому.. Способи виготовлення фітопрепаратів залежать від того, яка частина рослини при цьому використовується: plantaherba — рослина цілком, flores — квітки, folium — листя, radices — коріння, semina — насіння, fructus — плоди, rhizomata — кореневище, cortices — кора. У одних рослин використовують тільки листя, в інших — квітки, у третіх — коріння. У різних травах вміст активних речовин і мікроелементів змінюється в залежності від ареалу їх зростання та сезону року. Наприклад, бруньки і кору дерев збирають ранньою весною, а трави — на початку їх цвітіння, коли в рослинах міститься найбільша кількість корисних речовин.

В залежності від виду розчинника фітоекстракти можуть бути як спиртовими, так і на водній основі. Вибір розчинника істотно впливає на лікувальні властивості одержуваного препарату: наприклад, олійна витяжка з трави сухоцвіту діє як ранозагоювальна, містить багато каротиноїдів, водна витяжка має гіпотензивну дію за рахунок вмісту в ній флавоноїдів.

Найчастіше в фітотерапії використовуються не настої окремо взятих рослин, а трав’яні збори, це дозволяє збільшити дієвість тих чи інших трав.

При лікуванні травами не варто забувати про те, що дозування має першорядне значення, так само як і при прийомі синтетичних ліків. До складу фіто екстракту можуть входити отруйні речовини, малі дози яких виліковують, а більші — перетворюють їх на отруту.

Лікарські рослини — традиційна сировина для виготовлення ліків. На сьогоднішній день третину лікарських засобів отримують саме з рослинної сировини (Чекман І.С., 1999). Висока ефективність фітотерапії, підтверджена багатовіковим досвідом, зумовлює широке застосування препаратів на основі рослинної сировини у клінічній практиці. Багатьох клініцистів фітопрепарати приваблюють тим, що їх застосування супроводжується мінімальною кількістю побічних ефектів, вони не взаємодіють з іншими лікарськими засобами.

Одним із світових лідерів у галузі виробництва фітофармацевтичних засобів є компанія «Швабе» (Німеччина), яка була заснована в 1866 р.

Ще зовсім недавно в арсеналі фітотерапії були лише настої, відвари і чаї з лікарських трав. Однак такий спосіб вживання фітозасобів не дозволяє контролювати кількість спожитої активної речовини, адже її концентрація в рослині залежить від багатьох факторів — температури, вологості, освітлення тощо, у зв’язку з чим фармакотерапевтична цінність лікарської рослини може істотно варіювати. Крім бажаної активної речовини рослини містять інші сполуки, які в деяких випадках знижують лікувальний ефект рослинного засобу.

Фахівці компанії «Швабе» розробили методи стандартизації екстрактів активних речовин у фітопрепаратах, що випускаються у формі таблеток і капсул, завдяки чому їх можна точно дозувати. Крім того, здійснюється очищення фітопрепаратів від баластних та шкідливих речовин за допомогою унікальних ноу-хау, що значно підвищує клінічну ефективність лікарських засобів і допомагає уникнути небажаних побічних ефектів.

 

КАРДІПЛАНТ

 

Як відомо, хронічна серцева недостатність є одним з найпоширеніших захворювань. За прогнозами, ця хвороба стане найбільш серйозною проблемою кардіології у найближчі 50 років у зв’язку з «постарінням» контингенту хворих на ішемічну хворобу серця (Малая Л.Т., 2001). Серед дорослого населення США це захворювання діагностовано майже у 3 млн чоловік, причому кількість хворих щорічно збільшується на 400 тис. З 1970 р. смертність внаслідок хронічної серцевої недостатності зросла більше ніж у 4 рази. Загалом, на нашій планеті хронічна серцева недостатність діагностована у близько 15 млн чоловік (Purcell H., 1996; Kannel W.B., 2000). Серед пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю високий рівень госпіталізації та смертності. Так, через 6 років після появи перших клінічних ознак серцевої недостатності вмирають 70% чоловіків і 63% жінок, причому 50% усіх випадків смерті припадає на перший рік захворювання (Малая Л.Т., 2001).

Ефективним рослинним засобом, що поліпшує функціональний стан серця, є фітопрепарат КАРДІПЛАНТ, який містить 80 мг сухого екстракту з листя і суцвіть глоду.

КАРДІПЛАНТ істотно покращує скоротливу функцію серцевого м’яза і оптимізує роботу серця залежно від метаболічних потреб організму. Цей лікарський засіб посилює кровообіг у коронарних судинах і міокарді, підвищує використання останнім кисню. КАРДІПЛАНТ поліпшує функціональний стан серця і підвищує толерантність до фізичного навантаження. Враховуючи добру переносимість препарату, для отримання оптимального ефекту КАРДІПЛАНТ необхідно приймати протягом тривалого часу, не менше 6 тижнів. У ході багатоцентрового рандомізованого подвійного сліпого дослідження, в якому взяли участь 122 пацієнти із серцевою недостатністю ІІ стадії за критеріями New York Heart Association, було підтверджено однакову ефективність лікування із використанням екстракту глоду у добовій дозі 900 мг і каптоприлу — 37,5 мг. Жодних побічних ефектів, обумовлених прийомом екстракту глоду, не відзначено (Tauchert, 1994).

Показаннями до застосування КАРДІПЛАНТУ є початкова стадія серцевої недостатності (ІІ стадія за критеріями New York Heart Association), що проявляється такими симптомами, як швидка втомлюваність, задишка і серцебиття при звичайному та помірно підвищеному фізичному навантаженні.

Протипоказання до застосування фітопрепарату до цього часу невідомі. Крім того, на сьогоднішній день не зареєстровано жодних побічних ефектів КАРДІПЛАНТУ. Фахівці рекомендують приймати препарат всередину незалежно від прийому їжі по 1–2 таблетки 3 рази на добу, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини.

 

СТРЕСПЛАНТ

 

 

Визначний учений, лауреат Нобелівської премії Ганс Сельє вперше визначив поняття «стрес», згідно з яким стрес — це неспецифічна відповідь організму на дію будь-якого зовнішнього або внутрішнього фактора. Стрес є невід’ємною складовою нашого життя.

Однак потенційно небезпечним для психічного та фізичного здоров’я людини є тривалий, хронічний стрес, який ускладнює розвиток адаптаційних реакцій до мінливих умов зовнішнього середовища. У разі тривалого стресу розвивається виснаження нервової системи, що призводить до серйозних фізіологічних порушень.

Ефективним фітопрепаратом для лікування нервових станів тривоги, страху, напруження і неспокою є СТРЕСПЛАНТ, до складу якого входить екстракт з кореневища рослини кава-кава, що містить біологічно активні речовини — кава-лактони, які мають анксіолітичні, седативні, міорелаксуючі протисудомні та спазмолітичні властивості. Одна капсула СТРЕСПЛАНТУ містить 45–55 мг сухого екстракту з кореневища кава-кава.

 

У терапевтичних дозах СТРЕСПЛАНТ пригнічує відчуття страху та тривоги, а також покращує якість сну, що підтведжується даними електроенцефалографічних досліджень (Emser, 1991). На відміну від інших транквілізаторів СТРЕСПЛАНТ не впливає на швидкість реакцій, не викликає звикання, що підтверджується результатами нейрофізіологічних тестів, тому його можна використовувати як денний транквілізатор. Кава-екстракт вже на першому тижні виявляє таку саму клінічну ефективність, як препарати бензодіазепінового ряду (оксазепам та бромазепам) в лікуванні симптомів страху легкого та середнього ступеня вираженості (Woelk, 1993).

Препарат протипоказаний в період вагітності та годування груддю, а також при ендогенних депресіях (депресивних станах, не обумовлених соматичними або психогенними факторами).

При одночасному прийомі СТРЕСПЛАНТУ з іншими нейротропними засобами можливе підсилення ефектів внаслідок взаємодії з алкоголем, барбітуратами та препаратами психотропного ряду. Під час лікування СТРЕСПЛАНТОМ необхідно відмовитися від вживання алкоголю або зменшити його до мінімуму.

Препарат приймають всередину незалежно від прийому їжі по 1 таблетці 3 рази на добу, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини.

ДОРМІПЛАНТ

Під час стресових ситуацій організм виробляє природні біохімічні заспокійливі та знеболювальні речовини (ендорфіни), які нейтралізують відчуття тривоги та страху. В крові збільшується вміст адреналіну, інших хімічно активних речовин, які зумовлюють тахікардію та підвищують частоту дихання. Ці зміни забезпечують захисні реакції організму, які виникають у відповідь на дію стресорного фактора.

При частих нервових перенапруженнях розвивається стан постійної готовності організму до подолання дії несприятливих факторів, який супроводжується безсонням. Внаслідок цього нервова система виснажується, що проявляється безпричинною тривогою, апатією, неврівноваженістю.

Навіть якщо вдається заснути, сон не приносить полегшення. У деяких випадках розвивається депресія. За даними наукових досліджень, у розвинених країнах у кожного п’ятого дорослого населення наявні виражені хронічні порушення сну, причому цей показник істотно зростає у людей старших вікових груп.

Ефективним засобом, що дозволяє позбавитися вказаних проблем, є фітопрепарат компанії «Швабе» ДОРМІПЛАНТ, який містить екстракт з валеріани та меліси і призначений для лікування порушення сну, викликаного нервовим напруженням і неспокоєм. Валеріана лікарська — традиційний заспокійливий засіб, який покращує сон. Меліса лікарська — рослина з м’якою заспокійливою дією.

 

Одна таблетка ДОРМІПЛАНТУ містить 160 мг сухого екстракту з кореневища валеріани та 80 мг екстракту з листя меліси.

Валеріанова кислота пригнічує активність ферментів, які розщеплюють гамма-аміномасляну кислоту. Це призводить до підвищення концентрації даного нейротрансмітера і розвитку седативного та міорелаксуючого ефектів. Активні речовини екстракту меліси виявляють снотворну дію, посилюють вплив валеріани.

Показаннями до застосування ДОРМІПЛАНТУ є стани неспокою, нервового напруження та порушення сну. На сьогоднішній день протипоказання до прийому ДОРМІПЛАНТУ невідомі. Крім того, в ході досліджень клінічної ефективності цього препарату побічних ефектів не зареєстровано. Фітопрепарат не викликає звикання та лікарської залежності, не взаємодіє з алкоголем, не впливає на здатність виконувати роботу, що вимагає підвищеної уваги, наприклад управління автомобілем тощо (Albrecht et al., 1995). Завдяки цьому тривалість лікування не обмежена певними строками. ДОРМІПЛАНТ покращує якість сну і самопочуття наступного дня.

ДОРМІПЛАНТ рекомендується приймати по 2 таблетки 2 рази на добу під час їди, не розжовуючи, з невеликою кількістю рідини.

Варто додати, що по відношенню до кожного вищеописаного фітопрепарату були проведені різноманітні рандомізовані клінічні дослідження, які яскраво продемонстрували високу фармакотерапевтичну активність КАРДІПЛАНТУ (Zapfe et al., 2000), ДОРМІПЛАНТУ (Schmidt et al., 1991) та СТРЕСПЛАНТУ (Gastpar et al., 2001), що належним чином обгрунтовує доцільність їх застосування у клінічній практиці.

Старі добрі рецепти у новій упаковці

З незапам’ятних часів люди шукали застосування рослинам. Випадково і спеціально досліджуючи, вони помічали, що одна рослина загоює рани, інша — знімає жар, а третя абсолютно чарівним чином впливає на потенцію.     Дійсно, народна медицина ніколи не залишиться в минулому, адже від природи в рослинах: травах і квітах, кущах і ягодах закладений величезний цілющий потенціал.

Незважаючи на розвиток хімічного синтезу лікарських речовин, лікарські рослини не тільки не втратили своєї популярності, але і активно використовуються вже в нових фітопрепаратах. Дивним є той факт, що одна і та ж рослина часто рекомендується при абсолютно різних захворюваннях. Справа в тому, що в рослинах містяться різні компоненти: флавоноїди, амінокислоти, дубильні речовини, ефірні олії, мікроелементи і вітаміни.

Кожному з них притаманні конкретні цілющі ефекти, але підсумовуючись, вони також можуть набувати і нові функції. Саме тому в медицині застосовують збори рослин, сучасні фітопрепарати також в основному складаються з декількох видів природних «лікарів».

Основною перевагою лікарських рослин і зроблених з них фітопрепаратів є те, що вони абсолютно не токсичні і можуть використовуватися тривалий час. Вони діють на організм м’яко і нормалізують всі життєво важливі процеси, на відміну від хімічних медикаментів, які, як мовиться, одне лікують, а інше калічать.

Лікарські рослини від кашлю

Екстракт чебрецю — в ньому міститься ефірна олія, яка багата фенолами, флавоноїдами, також присутні терпенові сполуки, мінеральні солі й органічні кислоти. Всі ці складові дають потужний антимікробний, Бронхоспазмолітичний і протизапальний ефект.

 

Екстракт плюща містить флавоноїди, сапоніни і органічні кислоти. Він має спазмолітичні властивості.

 

 

 

 

Екстракт первоцвіту несе в собі велику кількість сапонінів, які природно збільшують рефлекс виділення мокротиння.

Всі ці широко використовувані в народній медицині рослини входять до складу фітопрепарату Брохіпрет, який м’яко і швидко допомагає позбутися від кашлю.

 

Лікарські рослини від нежитю

 

Екстракт щавлю — завдяки фенольним з’єднанням він знімає запалення зі слизових і виконує капілляростабілізуючу дію.

Вербена лікарська — виявляє протиалергічну дію і розріджує в’язкий секрет слизових оболонок верхніх дихальних шляхів.

Екстракт первоцвіту — знижує в’язкість секретів слизових носа і придаткових пазух, нормалізує мукоциліарний транспорт і відновлює дренажну функцію війчастого епітелію.

Так, наприклад, всі ці рослини, входять до складу фітопрепарату від нежитю.

Синупрет, в ньому всі ці компоненти підібрані так, щоб не тільки доповнювати, але і підсилювати дію один одного. Щавель підсилює вербена, вербену — первоцвіт. До складу також входить бузина чорна, яка збільшує протиалергічну дію вербени і дозволяє знімати набряк слизових оболонок порожнини носа і навколоносових пазух.

 

Лікарські рослини від болю в горлі

 

Гвайякове дерево — містить смоли, сапоніни і ефірне масло і завдяки їх дії використовується для зняття запалення в глотці і мигдалинах.

Лаконос американський — екстракти цієї рослини індукують вироблення інтерферону-гамма, стимулюють В-і Т-лімфоцити, а також надають противірусну дію.

Перець стручковий — містить велику кількість вітаміну С і сильнодіючий алкалоїд капсаїцин, який діє як локальне знеболююче. Червоний перець (паприка) також знімає запальний процес — набряк і почервоніння в області глотки.

Ці три рослини ідеально поєднуються в препараті Тонзипрет, який рекомендується при гострих ларингітах, тонзилітах і фарингітах.

Як бачите, багато з перерахованих вище рослин не можна просто нарвати у себе в саду, крім того, не у всіх є бажання і можливість вникати в тонкощі народної медицини. Адже самолікування за допомогою трав при певних обставинах може призвести і до негативних наслідків. Саме тому краще вдаватися до вже готових аптечних фітопрепаратів, в яких ідеально збалансований склад для лікування конкретного захворювання.

Гомеопатичні (фіто) препарати можуть стати єдиною альтернативою хімічним медикаментам, які, як вже багато хто встиг переконатися, погано впливають на роботу травної системи і значно знижують імунітет.

Препарати на основі лікарських рослин зручні в застосуванні і повністю безпечні — приймаючи їх можна бути впевненими, що ваше здоров’я у надійних руках.

Згідно з рекомендаціями ВООЗ (2002) до фітопрепаратів  промислового виробництва висуваються такі вимоги: відповідність стандартам на всіх етапах виробництва для забезпечення постійного складу рослинних БАР; передбачуваність дії завдяки отриманню однорідної сировини; доведена ефективність та безпечність у доклінічних і клінічних дослідженнях.

Сучасні медичні препарати дають швидкий, стабільний ефект і дозволяють справитися з тими недугами, від яких раніше помирали. Але в той же час хімічні ліки мають масу побічних дій, інколи тяжчих, ніж саме захворювання. Вони дають швидкий ефект при гострих станах, але при хронічних захворюваннях швидше отруюють організм, ніж лікують його. Альтернатива – лікуватися з допомогою фітотерапії, яка пропонує препарати виключно на природній основі.Асортимент засобів, які пропонує сучасна фітотерапія, надзвичайно широкий. Від різноманітних фіточаїв, бальзамів, витяжок з цілющих рослин у вигляді настойок, капсул, таблеток вітчизняного виробництва до лікувальної косметики: хвойні концентрати, кримські ефірні олії та морська сіль. З допомогою лікувальних рослин можна також ефективно лікувати залежність від куріння, алкоголю.

Серед новинок фітотерапії особливої уваги заслуговують фітоекстракти від лікаря Валерія Левандовського, які зроблені на меді, а не на спиртовій основі, як більшість екстрактів. Фітоекстракти на меді мають жовчогінний ефект, допомагають при оздоровленні кишково-шлункового тракту, нирок, печінки та підшлункової залози, серцево-судинної і дихальної систем, при гінекологічних захворюваннях у жінок, мають протиалергенну дію.

Приємним сюрпризом для шанувальників фітотерапії стане також унікальний бальзам «Шураві», який має загальнозміцнювальний, заспокійливий, тонізуючий та адаптогенний ефекти і рекомендується при нервовому виснаженні, перевтомі, розумових та фізичних навантаженнях.

До ліків, поєднуваним відповідно до джерела їхнього одержання в групу фітопрепаратів, відносяться витяги, одержувані з лікарської рослинної сировини. У залежності від її властивостей розрізняють препарати зі свіжих рослин і препарати з висушеної рослинної сировини. Виготовлення фітопрепаратів виробляється у відповідних цехах хіміко-фармацевтичних заводів, фармацевтичних фабрик і виробництв.

Більшість сучасних фітохімічних препаратів одержують з висушеної рослинної сировини, підданої сушінню з дотриманням умов, що виключають руйнування біологічно активних речовин, що містяться в них. Використання висушеної сировини незрівнянно зручно, оскільки суха сировина може бути заготовлене взапас і зберігатися тривалий час (1 рік і більш), що дозволяє забезпечувати нею фармацевтичні підприємства цілорічно. Остання обставина дуже важлива з погляду організації планової безперебійної роботи. Висушена лікарська рослинна сировина на складах і підприємствах повинне знаходиться в умовах, що виключають її відволоження і псування, для чого її періодично піддають перевірці.

Однак дослідження в області екстрагування лікарської рослинної сировини показують, що діючі речовини ряду рослинних матеріалів під час сушіння і наступного збереження піддаються змінам у результаті процесів ферментативного розщеплення, що протікають у них, випару, взаємодії з киснем повітря і т.д. Наприклад, після закінчення річного терміну зберігання біологічна активність трави конвалії зменшується на 77%, жовтушника — на 100%, вміст алкалоїдів у листах дурману — на 30%, вміст ефірної олії в коренях валеріани — на 50% і т.д.

У ряді випадків препарати, отримані зі свіжих рослин, мають більшу активність, чим відповідні препарати з висушеної сировини. Так, настойка зі свіжих коренів валеріани в 2 – 3 рази активніше настойки, отриманої з висушених коренів. Сік беладони робить більш сильну дія, чим відповідна доза атропіну, тому що в соку міститься фармакологічно активний гіосциамін, що частково перетворюється в процесі сушіння рослини в менш терапевтично активний рацемат атропін. Фітонцидна активність спостерігається, як правило, лише в препаратах, приготовлених зі свіжої рослинної сировини.

Зазначені спостереження приводять до висновку про доцільність використання в ряді випадків препаратів зі свіжих рослин. Однак масова переробка свіжозібраної сировини має труднощі чисто технічного порядку. Через те, що багато рослин зацвітають і дозрівають в один і той же час, причому час збору їх буває дуже коротким, потрібні великої виробничої потужності для швидкої переробки свіжої сировини. Оскільки свіжа рослинна сировина не може зберігатися, а транспортування утруднене, заводи повинні бути наближені до місця його заготівлі. Ця проблема в нашій країні поки не вирішена. Тому препарати зі свіжих рослин одержують у невеликих кількостях, номенклатура їх невелика, їх можна розділити на дві групи: екстракційні препарати (настойки, екстракти) і соки.

В Франції популярні алкоголатури — настойки зі свіжих рослин, одержувані шляхом екстракції сировини 95% спиртом сприятливим згортанню плазми кліток рослин, що полегшує наступний витяг з них активних речовин. У ряді країн застосовують нітрати — стабільні рідкі екстракти, одержувані в співвідношенні 1:1 зі свіжої рослинної сировини за допомогою 95% спирту. Особливість препаратів зі свіжих рослин полягає в тім, що в них міститься весь комплекс біологічно активних речовин, що входять до складу лікарської сировини в найбільш природному їхньому стані.

Препарати зі свіжих рослин мають давню історію. Про їхнє готування маються численні зведення у вітчизняній і закордонній медико-фармацевтичній літературі XVIII-XIX вв. У «Фармацевтичних записках», складених по лекціях А. П. Нелюбіна, що очолює кафедру фармації «Медико-хірургічної академії» у Петербурзі, можна знайти опис одержання соків і настойок зі свіжих рослин.

До початку XX в. число препаратів зі свіжої рослинної сировини зменшилося, але вони залишилися в номенклатурі гомеопатичних аптек. В даний час галенові і новогаленові препарати готують з висушеної лікарської сировини, що по якісному і кількісному складі біологічно активних речовин не завжди рівноцінні свіжозібраним рослинам. Під час заготівлі, сушіння і збереження БАР піддаються змінам унаслідок ензиматичних процесів, дії кисню повітря і багатьох інших факторів. Дослідження багатьох учених показують, що після ½ — 1 року збереження лікарської сировини вміст біологічно активних речовин (особливо серцевих глікозидів і ефірних олій) різко зменшується. У деяких випадках препарати свіжих рослин мають більшу активність, чим відповідні препарати, отримані із сухої сировини. Так, настойка зі свіжих коренів валеріани лікарської в 2 — 3 рази активніше настойки, отриманої із сухих коренів. Крім того, вітамінна і фітонцидна активність спостерігається частіше в препаратах свіжих рослин. Тому доцільно в ряді випадків використовувати препарати зі свіжих рослин.

Сучасні препарати зі свіжих рослин можна віднести до двох груп: 1 — соки; 2 — витяги.

Соки зі свіжих рослин бувають: натуральні (незгущені), згущені, сухі.

        

 Соки зі свіжих рослин

Іноді рекомендують використовувати концентровані соки, одержувані на основі застосування ліофільного сушіння. Вони значно стабільніші при збереженні, але спосіб їхнього готування вимагає великих витрат електроенергії, трудомісткий, що підвищує вартість продукції. Номенклатура соків приведена в таб.1.

Номенклатура соків, що містять діючі речовини і застосування

 

Незгущені соки

Сік подорожника (Suceus Plantaginis). Суміш соку зі свіжих листів подорожника великого (Plantago major G.) і соку трави подорожника блошиного (Plantago psillium G.).

 

 Технологічний процес одержання соку складається з наступних операцій: збір сировини, здрібнювання, пресування, консервування соку, відстоювання, фільтрування. Збір листів подорожника великого проводять у період цвітіння в суху погоду, ретельно очищають від забруднень, листів що пожовкли і засохли. Здрібнювання листів роблять на машині-вовчку МП-1-160, де ступінь здрібнювання їх досягає 2—8 мм. Сік листів подорожника віджимають під пресом. У циліндр преса на дно піддона з ґратами укладають до 18 пакетів зі здрібненою сировиною по 39 кг. Між пакетами поміщають дренажні ґрати з нержавіючої сталі і пресують. У результаті пресування одержують 56,6—60% соку. Гніт удруге подрібнюють на вовчках, віджимають на пресі й одержують ще 10% соку. До віджатого соку негайно додають 25 частин етилового спирту 90% при постійному перемішуванні, що забезпечує 20% його вмісту в кінцевій суміші. Сюди ж при працюючій мішалці завантажують 0,15% натрію метабісульфіту і перемішують до повного розчинення. Потім відбирають пробу для визначення змісту спирту, сухого залишку, рН. Отриманий сік подорожника великого перекачують у відстійник, де залишають на 7 діб. Відстояний від баластових речовин сік декантирують і за допомогою фільтр-преса фільтрують у збірник.

Свіжу траву подорожника блошного двічі подрібнюють на машинах-вовчках і негайно заливають етиловим спиртом і водою в співвідношенні 7 кг трави : 21 л спирта : 14 л води. Витяжку зливають, а масу двічі пресують. Шрот заливають водою очищеною в співвідношенні 2:1, ущільнюють і залишають на 12 год. Після чого водяний мацерат відпресовують, приєднують до етанольного, визначають вміст етанола. Фільтрують, як і сік подорожника великого, консервують, додаючи 0,15% натрію метабисульфита, перемішують до розчинення.

Соки подорожника великого і блошного змішують у рівних кількостях (1:1), відстоюють і фільтрують.

Це прозора рідина червоно-бурого кольору, кислувато- солонуватого смаку з відчуттям пекучості. Містить глікозид аутсубін, вітамін К, каротин і інші сполуки. Запах слабкий, своєрідний, ароматний.

Застосовують при анацидних гастритах і хронічних колітах.

Випускають у флаконах по 250 мл. Зберігають у прохолодному, темному місці.

 

Сік каланхое (Succus Ка1аnchоёs). Одержують зі свіжозібраної трави культивованої рослини каланхое пір’ястого (Kalanchoe pinnata Gam Pers) по загальній схемі.

Отриманий сік відстоюють, декантують і для освітлення фільтрують через мезгу. Утрату соку виключають заміною декантації сепарацією. Процес проводять на рідинному сепараторі тарілчастого типу. Прояснена рідина виводиться в приймач, а осад осідає в шламовому відділі сепаратора, кількість якого складає близько 0,07%. Після сепарації сік піддається фільтрації, що стерилізує. Консервант — хлорбутанолгідрат додають у кількості 0,5%. Препарат містить дубильні речовини, вітаміни Р и С, кислоти органічні, мінеральні солі й інші сполуки.

Сік каланхое — рідина жовтуватого кольору, ароматичного запаху, що злегка опалесциює з дрібною суспензією, що легко розбивається при струшуванні. Сік каланхое робить місцеву протизапальну дія, сприяє очищенню ран від некрозних тканин, а також їх загоєнню. Входить до складу мазі каланхое, використовуваної при лікуванні трофічних ран.

Випускають в ампулах по 3, 5, 10 мл, у флаконах по 10— 100 мл. Зберігають у захищеному від світла місці при температурі не вище 10 °С.

Сукрадбел (Sucradbellum). Сік зі свіжих коренів беладони. Прозора буро-червоного кольору рідина зі своєрідним запахом і слабкогірким смаком. Одержують відповідно до типової схеми одержання соків, у якому міститься 0,13—0,15% суми алкалоїдів.

Застосовують при постенцефалічному паркінсонізмі.

Список Б.

Суккудіфер (Succudiferum). Сік зі свіжих листів наперстянки іржавої, очищеної від баластових речовин. Це прозора червоно-бурого кольору і гіркого смаку рідина. У 1 мл міститься 5 — 6 ЖОД.

Застосовують у всіх випадках серцевої недостатності, обумовленої поразкою клапанного апарата і захворюваннями серцевого м’яза.

Список Б.

Сік конвалії (Succus Convallariae majalis).

Сік зі свіжих надземних частин (суміші листів і квіток) конвалії. Прозора червоно-бурого кольору рідина, гіркого смаку, запах ароматний. У 1 мл міститься 24 ЖОД.

Застосовують аналогічно соку наперстянки.

Список Б.

Сік алое (Succus Aloes). Одержують зі свіжих неконсервованих листів алое деревоподібного (Aloe arborescens Mill.), подрібнюючи їх на порцелянових вальцях чи машинах-вовчках. З отриманої мезги віджимають на пресі сік, нагрівають при температурі 100 °С в плин 5—10 хв, прохолоджують, поміщають у відстійник, туди ж додають 95% етанол до концентрації його в соку 20% і відстоюють при температурі 6—8 °С в плин 14 — 15 діб. Після відстоювання сік декантують, фільтрують і додають 0,5% хлорбутанолгідрата. Стандартизують препарат по сухому залишку, вміст якого повинний бути не менш 2%. Сік алое — мутнувата рідина світло-жовтогарячого кольору, гіркого смаку, під впливом світла темніє.

Застосовують при гастритах, запорах. Зовнішньо використовують при гнійних ранах, опіках.

Випускають у флаконах по 100 мл.

 

Сік капусти білокачанної (Succus Brassicae capitae). Одержують з листів капусти білокачанної (Brassica capitha) за технологією, розробленої в інституті фармакохімії АН Грузії.

Препарат містить велику кількість вітаміну U (метилметіонінсульфаніт U). Це біла зі злегка жовтуватим відтінком рідина, мутнувата, солодкувато-гіркого смаку, своєрідного ароматного запаху. Застосовують при шлункових захворюваннях нервового характеру, при лікуванні виразкової хвороби і хронічного коліту, при недостатньому кровообігу слизуватої оболонки шлунка.

Згущені соки

Екстракт журавлини (Extracti Oxycocci). Вичавлюють сік зі зрілих ягід журавлини болотної (Oxycoccus palustris Pers.) родини брусничних (Yacinaceae) за типовою схемою. Після чого проводять зброжування соку для видалення пектинових речовин, якими багата журавлина.

Відокремлюють пектинові речовини центрифугуванням. Згущають сік до концентрації густого екстракту у вакуум-апаратах, усередині висеребрених, при розрідженні 0,6 — 0,65 атм до вмісту 10% сухих речовин. У згущеному соці до 3,6% цукрів, 3,25% лимонної кислоти, аскорбінова кислота, вітамін Р (цитрин). Застосовують як вітамінний сік і смаковий засіб при пропасних станах.

Сухі соки

В останні роки багато дослідницьких робіт присвячені одержанню стабільних соків зі свіжих рослин у сухому виді.

Так, Н. Є. Чернов і Г. П. Півненко (Харків) розробили методики одержання стабільних сухих соків чистотілу, конвалії, пасльона пташиного, родовика, цибулі ріпчастої й ін.

 

Сушіння соків сублімацією зберігає первісну якість біологічно активних речовин (особливо летких фітонцидів) і поліпшують їх властивості шляхом концентрації важливих компонентів. Одержують соки шляхом заморожування з наступною сублімацією.

 

 Екстракційні препарати з свіжих рослин

 

Зі свіжих рослин витяги біологічно активних речовин одержують у тих випадках, коли дана сировина малосочна і пресування виявляється недостатньо ефективним.

Свіжозібрану сировину відмивають від пилу і забруднень, провітрюють на повітрі і подрібнюють. Необхідно тонке здрібнювання сировини, тому що жива клітина знаходиться в стані тургору, протоплазма щільно притиснута до клітинної стінки і, володіючи властивістю напівпроникності, не пропускає назовні речовини, розчинені в клітинному соку. Тому для витягу біологічно активних сполук клітинні стінки необхідно зруйнувати.

Це досягається шляхом використання спеціальних машин-вовчків, улаштованих по типу механізованих м’ясорубок і вальців, тому що свіжа сировина містить до 80% вологи і має високу пружність. На даних машинах рослинний матеріал спочатку роздавлюється, а потім стирається.

Настойки зі свіжої рослинної сировини одержують методом мацерації чи бісмацерації. Звичайно з 1 частини по масі несильнодіючої сировини одержують 5 об’ємних частин настойки, а з 1 частини сильнодіючої — 10 об’ємних частин. В окремих випадках НТД передбачене інше співвідношення вихідної сировини і готової настойки (наприклад, 1:4, 1:20).

Для одержання екстракційних препаратів зі свіжої сировини застосовують метод мацерації міцним (90%) етиловим спиртом. Процес екстракції продовжується 14 діб і повинний інтенсифікуватися частим і енергійним перемішуванням вмісту мацераційних посудин. Потім мацерати відфільтровують, залишки віджимають на пресі і віджатий сік приєднують до витягу. Відстоюють 7 діб при температурі не вище 8 °С, відфільтровують від колоїдного осаду, що випав, потім відфільтровують ще раз через фільтр Сальникова. Отримані фільтрати придатні до застосування.

Сучасна номенклатура витягів зі свіжих рослин представлені в основному:

препаратами серцевих глікозидів,

препаратами вітамінів,

фітонцидними препаратами.

 

Препарати глікозидів

 

Кардіовален (Cardiovalenum). Препарат містить наступні інгредієнти: сік жовтушника розкидистого — 17,2 г (активністю 150 ЖОД у 1 мл), одержуваний зі свіжої трави, у якій містяться глікозиди еріхрозид, елізилін, близькі по дії до глікозидів групи наперстянки; адонізид — 30,0 г (активністю 85 ЖОД у 1 мл); настойка валеріани зі свіжих коренів — 46,9 г; рідкий екстракт глоду — 2,1 г; камфора — 0,4 г; етанол 96% — 1,6 г; натрію бромід — 2,0 г; хлорбутанолгідрат — 0,25 г.

Чинить комбіновану дія на серцево-судинну і нервову систему. Солонувато-гірка рідина світло-бурого кольору з запахом камфори і валеріани. 1 мл відповідає 45 — 55 ЖОД. Випускається у флаконах темного скла по 10, 15 і 25 мл. Відноситься до списку Б.

Настойка валеріани (Tinctura Valerianae). Готується на 70% етанолі в співвідношенні 1:5 зі свіжих коренів валеріани лікарської (Valeriana officinalis G) родина валеріанові (Valerianaceae) методом перколяції. Це прозора рідина червонясто-бурого кольору з характерним запахом і солодкувато-гірким пряним смаком.

Хімічний склад: ефірна олія, валеріанова кислота, борнеол. складний ефір борнеола і ізовалеріанової кислоти, сліди алкалоїдів, органічні кислоти, дубильні речовини, цукри.

Застосовують усередину дорослим по 20 — 30 капель на прийом 3 — 4 рази в день. Випускають у флаконах по 30 — 50 мл.

У число препаратів глікозидів зі свіжих рослин входять також сухі екстракти жовтушника (у 1 г – 800 ЖОД) і кендиря (у 1 г 1100 ЖОД), які варто ро зглядати як глікозидутримуючі концентрати зазначених рослин.

 

 

Препарати вітамінів

Препарати вітамінів включають спиртоочищений концентрат чорної смородини (містить вітамін Р), концентрат хвої (містить вітамін С) і екстракт волоського горіха (незрілого, містить вітамін С). Спиртоочищені концентрати вітамінів одержують після обробки водяного концентрату спиртом і розпарювання його у вакуум-випарному апараті після попереднього видалення обложених пектинових і баластових речовин.

 

Фітонцидні препарати

 

Зі свіжої рослинної сировини одержують препарати, що містять фітонциди — БАР, виділювані рослинами (переважно вищими), здатні убивати бактерії і паразитичні грибки чи придушувати їхній ріст і розвиток.

Термін «фітонциди» введений у 1928 р. російським біологом професором Б. П. Токіним, що установив здатність деяких рослин виділяти речовини (звичайно леткі) з подібною активністю. Фітонциди можуть міститися в рослинах у виді олієподібних чи продуктів кристалічних з різною розчинністю. Фітонциди мають широкий спектр антибактеріальної дії, що часто виявляється навіть у розведенні до 1:1000000 (наприклад, в аліцина, алілгорчичної олії). Деякі фітонциди придушують розвиток кліток злоякісних пухлин. Фітонциди містяться в багатьох рослинах, однак методи їхнього виділення, стабілізації і стандартизації недостатньо розроблені, Лише препарати, одержувані з часнику і цибулі, знайшли широке застосування в медичній практиці.

При використанні свіжого (не висушеного) рослинного матеріалу необхідно використовувати спирт у високих (70-90%) концентраціях для руйнування колоїдної плазми, що міститься в рослинних клітках (застосовувати з цією метою кип’ятіння для фітонцидних препаратів неприпустимо) .

 

 

У цибулі і часнику містяться алкілсульфіди (тіоефіри).

З цибулин часнику виділена рідка амінокислота аліїн і сульфоксид аліцин (СН2 = СН — СН2 – S – О – S – СН2 – СН = СН2) . Аліцин відносять до летких антибіотиків, він у розведенні 1:125000 гальмує ріст бактерій.

З цибулин часнику одержують часникову настойку й алілсат.

Настойку часнику готують шля хом мацерації свіжоздрібнених на м’ясорубці (вовчку) цибулин часнику. У якості екстрагента використовують 90% спирт етиловий. З 1 частини сировини по масі готують 5 об’ємних частин витягу. Витяжку наполягають протягом 48 год, потім відстоюють, фільтрують і стандартизують по вмісту алілсульфідів (С3Н5)3S, яких повинно бути не менш 0,15%.

Алілсат — рідкий спиртовий екстракт часнику, готують методом реперколяції при екстрагуванні цибулин 90% спиртом етиловим у співвідношенні 1:3, тобто з однієї частини по масі одержують три об’ємні частини витяжки.

Настоюють 72 год, потім витяжку відстоюють 48 год і фільтрують. До отриманого розчину в якості коригентів додають по 0,3% ефірних олій (кропової, кминної, м’ятної), суміш перемішують протягом 1 год. Стандартизацію рідкого екстракту здійснюють по сухому залишку (зміст повинний бути 1,2-1,7%) і кількості спирту (повинне бути 79-86%).

З цибулі отримують алілгліцер та алілчеп.

Алілглицер. Згущений спиртової екстракт цибулі, змішаний у рівних обсягах зі стерильним гліцерином. Препарат являє собою червоно-буру рідину густуватої консистенції зі слабким запахом цибулі. Випускається у флаконах місткістю 100 мл.

З цибулин цибулі одержують алілчеп — рідкий екстракт (1:4), виготовляють екстрагуванням здрібнених цибулин 70% спиртом етиловим. Очищені цибулини подрібнюють у м‘ясорубці і завантажують в екстрактор. Сировину заливають 70% спиртом етиловим (1,5 об‘ємних частин) і при періодичному перемішуванні наполягають 7 доби при кімнатній температурі.

Потім витяжку зливають, залишок сировини (віджимки) заливають 1 об‘ємною частиною 60% спирту етилового і настоюють 1 добу. Потім витяг знову зливають, залишок віджимають, другу порцію витягу змішують з першою і доводять 44% спиртом до 4 об‘ємних частин. Для освітлення до витягу додають 0,3 г активованого вугілля на 1 кг витяжки, рідину відфильтровують від вугілля через бельтингові фільтри-мішки. Алілчеп — прозора жовта чи зеленувата рідина з запахом цибулі. Зміст сухого залишку в препараті повинне бути 1,3 — 1,5%, спирту — 43 — 45% (об’ємних).

         Холелітин. Суміші настойок різних розведень 48% спиртом. Застосовується в основному при лікуванні жовчно-кам’яної хвороби.

 

Ангіноль (Anginolum). Це комплексні препарати, що складаються з розведених настойок рослинного походження і розчинів неорганічних інгредієнтів. Застосовується при лікуванні ангіни.

Загальна характеристика препарату

Торгова назва препарату: Ехінацея Гексал (Echinacea Hexal)

Лікарська форма: Розчин для внутрішнього застосування у флаконах.

Склад:

Фармакологічно активні складові частини:

100 г розчину містять 80 г соку зі свіжої квітучої трави ехінацеъ пурпурної (1,5 – 2,5:1)

Інші складові частини: этанол, 22 об. %.

Фармакологічна дія:

Рослинний біогенний стимулятор чинить імуномодулюючу і протизапальну дію, стимулює кістковомозкове кровотворення, у результаті чого збільшується число лейкоцитів і кліток РЕС селезінки. Активує переважно клітинний імунітет, стимулює фагоцитарну активність макрофагів і хемотаксис гранулоцитів, сприяє вивільненню цитокінів, збільшує продукцію інтерлейкіна-1 макрофагами, прискорює трансформацію B-лімфоцитів у плазматичні клітки, підсилює антитілоутворення і T-хелперну активність. Підвищує неспецифічну резистентність організму (у т.ч. до збудників грипу і герпеса).

Показання до застосування:

Імунодефіцитні стани (у т.ч. на тлі психічної і фізичної перевтоми), що виявляються гострими інфекційними захворюваннями: “простудні” захворювання, грип, інфекційно-запальні захворювання носоглотки і ротової порожнини, рецидивуючі інфекції дихальних і сечовивідних шляхів). Вторинні імунодефіцитні стану після антибіотикотерапії, цитостатичної, імунодепресивної і променевої терапії.

Вказівка:

При наявності хронічних рецидивуючих інфекцій дихальних шляхів, що тривають більш 3-х днів і супроводжуються температурою, розвитком чи ядухи виділенням гнійного мокротиння, необхідно проконсультуватися з лікуючим лікарем.

Неодноразово виникаючі скарги на дисфункцію сечовивідних шляхів вимагають спеціалізованого і постійного медичного контролю. При тривалості захворювання більш 5 днів, наявності в сечі еритроцитів, чи підйомі температури, необхідна консультація з лікуючим лікарем.

Протипокази:

Підвищена чутливість стосовно діючої чи допоміжної речовини. Препарат протипоказаний при наявності алергійної реакції на айстрові рослини, а також при прогресуючих системних захворюваннях, таких, як туберкульоз, лейкемія й інші захворювання крові; ревматичні захворювання і захворювання сполучної тканини (коллагенози); розсіяний склероз; СНІД; ВІЧ-інфекції й інші аутоімунні захворювання.

Особливі вказівки:

Не має достатньої кількості даних про застосування препарату дітьми.

Через високий вміст етанолу не рекомендується приймати препарат дітям у віці молодше 12 років.

При хронічних захворюваннях печінки і пацієнтам із хронічним алкоголізмом, що проходить курс лікування, варто пам’ятати, що препарат містить 22 об. % алкоголю. Кількість прийнятого за один раз алкоголю відповідає прийому приблизно однієї ложки вина.

Застосування під час вагітності й у період лактації:

Не слід приймати препарат вагітними і жінками, що годують грудьми.

Взаємодія з іншими засобами:

Можливе застосування одночасне з антибіотиками й ін. протимікробними ЛЗ. Препарат у виді крапель містить етанол і може змінювати ефект похідних цефалоспорина (цефамандола, цефотетана, цефменоксима, цефаперазона, моксалатама), етанолвмісних напоїв. Несумісний з імунодепресантами.

Дозування, вид і тривалість застосування:

При відсутності інших указівок дорослим і дітям у віці старше 12 років рекомендується приймати 3 – 4 рази в день по 1/2 мірного стаканчика (по 3 мл).

При прийомі препарату варто використовувати прикладений мірний стаканчик.

Перед вживанням флакон варто збовтувати.

Препарат не можна приймати безупинно довше 2-х тижнів.

Побічні дії:

В одиничних випадках можливий розвиток реакцій підвищеної чутливості на прийом препарат у виді шкірної висипки і запаморочення. У випадку розвитку у Вас яких-небудь побічних явищ просимо сповістити про це лікуючому лікарю.

При застосуванні препарату у високих дозах можливі нудота, блювота, порушення стільця, безсоння, підвищене збудливість нервової системи.

Форми випуску і розмір упакування:

Флакони з темного скла в комплекті з мірним стаканчиком обсягом 50, 100 і 150 мл.

Термін придатності:

Термін придатності лікарського засобу складає 5 років. Не слід використовувати лікарський засіб після закінчення зазначеного на упакуванні терміну придатності!

Термін придатності відкритого флакона:

Відкритий флакончик можна використовувати протягом 4 тижнів.

Умови відпуску:

Препарат відпускається без рецепта лікаря.

Умови збереження:

Зберігати препарат при температурі не вище 25О З у недоступному для дітей місці!

Характеристика вихідної сировини

Трава ехінацеї пурпурової

Ехіна́цея пурпу́рова (лат. Echinácea purpúrea) — багаторічна рослина із родини Айстрові, чи Складноцвітні (Asteraceae).

Хімічний склад рослини

 

Трава ехінацеї пурпурової містить полісахариди (гетероксилани, арабінораміногалактани), ефірні олії (0,15—0,50 %), флавоноїди, оксикоричні (цикорієва, ферулова, кумарова, кавова) кислоти, дубильні речовини, сапоніни, поліаміни, ехінацин (амід поліненасиченої кислоти), ехінолон (ненасичений кетоспирт), ехінакозид (глікозид, що містить кавову кислоту і пірокатехин), органічні кислоти, смоли, фітостерини; кореневища і корені — інулін (до 6 %), глюкозу (7 %), ефірні і жирні олії, фенолкарбонові кислоти, бетаїн, смоли. Усі частини рослини містять ферменти, макро- (калій, кальцій) і мікроелементи (селен, кобальт, срібло, молібден, цинк, марганець і ін.).

Застосування

Використання рослини має давню традицію, препарати з ехінацеї використовувала народна медицина і гомеопатія.

Історія застосування

Великий внесок у вивчення ехінацеї зробив київський професор С. О. Тамілін. Він рекомендував ехінацею при депресії, психічній і фізичній перевтомі, ангіні, тонзиліті, хроніосепсисі, параметриті, запальних захворюваннях внутрішніх органів, гострих і хронічних інфекційних захворюваннях (черевному тифі, дифтерії, бешиховому запаленні, остеоміеліті, церебральному менінгіті), а також при ранах, виразках гомілки, опіках.

Л. І. Селезненко рекомендує її для лікування й особливо профілактики грипу, ГРВІ, простого герпеса, при гепатиті, нефриті, ревматоїдном артриті, ревматизмі, аднекситі, циститі, простатиті, імпотенції, лейкопенії, екземі, псоріазі, вазомоторному риніті, стоматиті.

Препарати з рослини володіють протимікробною, противірусною і протигрибковою дією, стимулюють реакції клітинного і гуморального імунітету, прискорюють процес загоєння ран, виразок, зменшують біль. Як імуномодулятор, ехінацея використовується також при психічній і фізичній перевтомі, після антибіотикотерапії, цитостатичній і променевої терапії.

Рослина токсична! У деяких випадках викликає алергію.

Фармацевтичні препарати

У медичній практиці в якості імуностимулюючого засобу застосовуються настойки, відвари й екстракти ехінацеї. У промислових масштабах випускаються, головним чином, лікарські препарати, виготовлені на основі соку чи екстракту трави ехінацеї пурпурної.

Препарат СЕДАСЕН (виробництво фірми Сперко Україна) випускається в капсулах (по 20 шт. в упаковці).

До його складу входить екстракт валеріани – 125 мг; екстракт м’яти перцевої – 25 мг; екстракт меліси – 25 мг. Препарат зручний для використання, має приємний смак і запах. СЕДАСЕН вигідно поєднує високі технології виробництва, натуральну якісну сировину і доступні для споживача ціни, що дає йому змогу зайняти чільне місце серед багатьох фітопрепаратів на нашому ринку. Призначається СЕДАСЕН 3-4 рази на добу (перед їжею і перед сном) по 1-2 капсули. Подамо короткий опис фармакологічних властивостей компонентів СЕДАСЕНУ.

Валеріана лікарська (valeriana officinalis L.) Кореневище і корені валеріани містять до 3,5% ефірної олії, ізовалеріанову кислоту, борний ізовалеріанат, борнеол, борнеолові ефіри мурашиної, масляної та оцтової кислот, пінени, сескветерпени, спирти, ряд алкалоїдів і глікозидних сполук, дубильні речовини, смоли, кетони, крохмаль і ряд органічних кислот (пальмітинову, стеаринову, яблучну, оцтову та ін.).

Валеріана впливає седативно і транквілізуюче на ЦНС, регулює серцеву діяльність, має спазмолітичні та жовчогінні властивості, підсилює секрецію залозистого апарату шлунково-кишкового тракту. Тому показаннями до застосування валеріани є широке коло розладів: невротичні стани, соматоформні вегетативні дисфункції, функціональні розлади серцево-судинної системи і шлунково-кишкового тракту. Препарати валеріани добре переносяться. Побічні ефекти виникають при тривалому застосуванні і передозуванні і проявляються у вигляді седації, сонливості, пригніченості, що швидко зникає після зниження дози чи скасування препарату.

М’ята перцева (Mentha piperita L) У листі м’яти міститься не менше 2% ефірної олії, ментол та ефіри ізовалеріанової й оцтової кислот.

Крім того, до складу листя входять органічні кислоти, дубильні речовини, флавоноїди, каротин, бетаїн, гесперидин, мікроелементи (мідь, марганець, стронцій). М’ята має заспокійливу, спазмолітичну, жовчогінну, антисептичну, болезаспокійливу дію, здійснює коронаророзширюючий ефект, підсилює капілярний кровообіг і перистальтику кишечнику. М’ята підсилює секрецію травних залоз, поліпшує апетит, підвищує жовчовиділення, знижує тонус гладкої мускулатури кишечнику, жовчо- і сечовивідних шляхів, здійснює слабкий гіпотензивний ефект. Препарати м’яти застосовуються при шлунково-кишкових захворюваннях, запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, мігрені, невралгіях, функціональних серцево-судинних захворюваннях, невротичних розладах.

Меліса лікарська (Melissa officinalis L) Листя меліси містить до 0,2% ефірної олії, його основними компонентами є гераніол, ліналоол, цитронелол, цитраль, дубильні речовини, гіркоти, слиз, ряд смол.

Меліса має седативну, спазмолітичну дію, ефективна при усуненні астено-депресивних станів, цефалгій, анемії, запаморочення; має противірусну активність. У вигляді інгаляцій застосовують при бронхо-легеневій патології. У гінекологічній практиці – при дисфункціональних маткових кровотечах. Передозування може викликати зниження артеріального тиску, сонливість, млявість.

З огляду на фармакологічну активність компонентів СЕДАСЕНУ стосовно соматоформних шлунково-кишкових розладів, правомірно було очікувати його високу ефективність у даній групі невротичних розладів. Як показали результати нашого порівняльного дослідження, СЕДАСЕН давав більш виражений і швидкий ефект, поліпшуючи апетит, усуваючи диспепсичні розлади, спазми, больовий синдром.

При афективних розладах ефект СЕДАСЕНУ наступав повільніше, ніж при комбінованій терапії. Отже, у групі тривожно-фобічних невротичних розладів доцільне введення препарату в терапевтичний комплекс. Крім цього, слід зазначити логічність призначення СЕДАСЕНУ для підтримуючої терапії і реабілітаційних заходів у всіх групах невротичних і соматоформних розладів, соматогенних станів.

Препарат СЕДАСЕН має високу терапевтичну ефективність у групі невротичних розладів з перевагою загально- невротичної, соматоформної вегетативної дисфункції шлунково-кишкового тракту і серцево-судинної системи, гарно переноситься, зручний у застосуванні, доступний і доцільний як у якості монотерапії зазначених розладів, так і в комплексній активній і підтримуючій терапії широкого спектра невротичних і соматоформних розладів. Це створює передумови для активного застосування препарату СЕДАСЕН не тільки в практиці граничної психіатрії, амбулаторній службі, але й у загальномедичній мережі.