Заняття № 69

Заняття № 63.

ФУНКЦІОНАЛЬНА КИШКОВА ДИСПЕПСІЯ.

СИНДРОМ ПОДРАЗНЕНОЇ КИШКИ

(3 год.)

Кишкова диспепсія є розладом травної системи. Вона характеризується неповним розщепленням їжі, в результаті чого відбувається утворення великої кількості токсичних речовин, активно розмножується патогенна мікрофлора, а потім настає дисбактеріоз. Кишкова диспепсія розвивається тоді, коли людина неправильно харчується (аліментарна диспепсія), а також при порушенні виділення необхідних для травлення ферментів (ферментативна диспепсія).

       Аліментарна кишкова диспепсія розвивається тоді, коли людина тривалий час харчується одним видом харчових продуктів. Аліментарна диспепсія буває декількох видів: бродильно, гнильна, жирова.        

Ферментативна диспепсія виникає при недоліку продукуються ферментів шлунка, підшлункової залози, тонкої кишки, а також при недостатності жовчних ферментів.

Бродильна кишкова диспепсія виникає тоді, коли людина вживає в їжу велику кількість вуглеводів, що містяться в солодкому, борошняному, бобових, гороху, капусти, а також при вживанні бродильних напоїв (квасу чи пива), в результаті чого в кишечнику з’являються реакції бродіння. Виявляється бродильна диспепсія бурчанням в животі, здуттям живота, частим і рідким стільцем і великою кількістю газів. У фекаліях буде міститися велика кількість крохмалю, органічних кислот, клітковини, а також бродильних бактерій, які й викликають реакцію бродіння.

Гнильна диспепсія з’являється тоді, коли людина харчується в основному білковими продуктами. Особливо багато білка міститься у свинячому і баранячому м’ясі. Ці види їжі повільно перетравлюються в кишечнику. Стілець при гнильної диспепсії частий, рідкий, темного кольору. При розпаді білків утворюються токсичні речовини, які не виводяться повністю з організму, і поступово у людини починають виявлятися симптоми загальної інтоксикації: головний біль, нудота, слабкість.

Жирову диспепсію називають також мильною через рясний світлого калу, який містить багато неперетравлених кислот, мив (тобто нерозчинних жирних кислот), простих жирів. Виникає цей вид диспепсії при тривалому надходженні в організм великої кількості жирів (наприклад, баранячого або свинячого, які дуже повільно перетравлюються).

        Ферментативна кишкова диспепсія може початися без видимих ​​змін кишечника (функціональна диспепсія), а може супроводжуватися зміною того чи іншого органа. Цей вид диспепсії виникає при запаленнях шлунку, підшлункової залози, тонкої кишки, при порушеннях виведення жовчі з організму. Часто буває так, що ферментативна диспепсія буває викликана цілим рядом чинників. При диспепсії з недоліком ферментів у людини може часто виникати неприємний металевий присмак у роті, нудота, метеоризм, відсутність апетиту, короткочасні больові напади спазматичного характеру. Може спостерігатися підвищене газоутворення, частий стілець. При цьому порушується загальний стан людини, він відчуває слабкість, головні болі і швидку стомлюваність. Лабораторне дослідження калу покаже наявність неперетравлених частинок їжі.
При діагностуванні кишкової диспепсії обов’язково з’ясовують тип захворювання, після чого підбирається відповідна дієта. При аліментарній диспепсії на дві доби пацієнтові призначають голод. Розширення раціону починають поступово. При бродильної диспепсії необхідно обмежувати надходження вуглеводів, при жировій – жирів, при гнильної – білків. Якщо диспепсія носить ферментативний характер, то призначають спеціальні препарати, які містять травні ферменти.

безпеки2ДИСПЕПСІЯ

УНІФІКОВАНИЙ КЛІНІЧНИЙ ПРОТОКОЛ

ПЕРВИННОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

а?

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ, ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ В ПРОТОКОЛІ:

ГЕРХ — Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба

ГК — Глюкокортикостероїди

ДПК — Дванадцятипала кишка

ЕГДС — Езофагогастродуоденоскопія

ІВМТ — Схема лікування, яка включає інгібітор протонної помпи, вісмуту субцитрат, метронідазол, тетрациклін

ІКА — Схема лікування, яка включає інгібітор протонної помпи, кларитроміцин, амоксицилін

ІКМ — Схема лікування, яка включає інгібітор протонної помпи, кларитроміцин, метронідазол

ІПП — Інгібітор протонної помпи

КТ — Комп’ютерна томографія

НПЗЗ — Нестероїдні протизапальні засоби

H.рylori — Helicobacter рylori

СПК — Синдром подразненого кишечника

ЦНС — Центральна нервова система

ф. 025/о — Медична карта амбулаторного хворого (форма 025/о), затверджена наказом МОЗ України від 27.12.1999 № 302 «Про затвердження форм облікової статистичної документації, що використовується в поліклініках (амбулаторіях)»

А. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

А.1. Паспортна частина

А.1.1. Діагноз: диспепсія.

А.1.2. Шифр згідно з МКХ-10: К30.

А.1.3. Потенційні користувачі: лікарі загальної практики — сімейні лікарі, дільничні терапевти.

А.1.4. Мета протоколу: надання первинної медичної допомоги пацієнтам старше 18 років з диспепсією.

А.1.5. Дата складання протоколу: 2012 рік.

А.1.6. Дата перегляду протоколу: 2015 рік.

А.1.7. Список та контактна інформація осіб, які брали участь у розробці протоколу.

Хобзей М.К., директор Департаменту лікувально-профілактичної допомоги МОЗ України, голова робочої групи;

Харченко Н.В., головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «гастроентерологія», чл.-кор. Національної академії медичних наук України, професор, д.м.н., завідувач кафедри гастроентерології, дієтології та ендоскопії Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, заступник голови робочої групи з клінічних питань;

Ліщишина О.М., директор Департаменту стандартизації медичних послуг Державного підприємства «Державний експертний центр МОЗ України», к.м.н., заступник голови робочої групи з методології;

Веждел М.І., магістр медицини Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет», лікар загальної практики — сімейний лікар;

Воробець М.Ю., магістр медицини Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет», лікар загальної практики — сімейний лікар;

Горбенко Г.В., лікар загальної практики — сімейний лікар Житомирської центральної районної лікарні;

Дебрецені К.О., аспірант кафедри терапії та сімейної медицини факультету післядипломної освіти Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет», магістр медицини, лікар загальної практики — сімейний лікар;

Колесник П.О., завідувач курсу сімейної медицини, доцент кафедри терапії та сімейної медицини факультету післядипломної освіти Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет», к.м.н.;

Корендович В.С., завідувач відділення гастроентерології Житомирської обласної клінічної лікарні ім. О.Ф. Горбачевського, головний гастроентеролог Управління охорони здоров’я Житомирської обласної державної адміністрації;

Куцин О.О., магістр медицини Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет», лікар загальної практики — сімейний лікар;

Матюха Л.Ф., головний позаштатний спеціаліст МОЗ України — координатор груп спеціальності «загальна практика — сімейна медицина», доцент кафедри загальної практики — сімейної медицини Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, д.м.н.;

Михалко Я.О., аспірант кафедри терапії та сімейної медицини факультету післядипломної освіти Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет», лікар загальної практики — сімейний лікар;

Нікішаєв В.І., головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Ендоскопія», завідувач відділення ендоскопічної діагностики і малоінвазивної хірургії Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, головний науковий співробітник Українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, д.м.н.;

Парій В.Д., професор кафедри менеджменту охорони здоров’я Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, медичний директор клініки «Оберіг», д.м.н.;

Поліщук В.Т., завідувач хірургічного центру Житомирської обласної клінічної лікарні ім. О.Ф. Горбачевського;

Ростока-Резнікова М.В., аспірант кафедри пульмонології та фтизіатрії з курсами інфекційних хвороб та дерматовенерології факультету післядипломної освіти Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет»;

Скуртов А.М., завідувач кардіоаритмологічного центру Житомирської обласної клінічної лікарні ім. О.Ф. Горбачевського;

Чемет О.А., головний фахівець Головного управління охорони здоров’я Закарпатської обласної державної адміністрації, головний терапевт Головного управління охорони здоров’я Закарпатської обласної державної адміністрації;

Чопей І.В., завідувач кафедри терапії та сімейної медицини факультету післядипломної освіти Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет», професор, д.м.н.;

Чопей К.І., асистент кафедри терапії та сімейної медицини факультету післядипломної освіти Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет»;

Швець О.В., головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Дієтологія», директор Державного підприємства «Державний науково-дослідний центр з проблем гігієни харчування МОЗ України», доцент кафедри внутрішньої медицини № 1 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, к.м.н.;

Щербиніна М.Б., заступник директора Державної установи «Інститут гастроентерології АМН України», д.м.н., професор

За методичної підтримки та експертизи

Степаненко А.В., консультант Державного підприємства «Державний експертний центр МОЗ України», радник Міністра охорони здоров’я, д.м.н., професор;

Шилкіна О.О., начальник відділу методичного забезпечення нових технологій в охороні здоров’я Департаменту стандартизації медичних послуг Державного підприємства «Державний експертний центр МОЗ України»;

Кравець О.М., начальник відділу доказової медицини Департаменту стандартизації медичних послуг Державного підприємства «Державний експертний центр МОЗ України»;

Горох Є.Л., начальник відділу якості медичної допомоги та інформаційних технологій Департаменту стандартизації медичних послуг Державного підприємства «Державний експертний центр МОЗ України», к.техн.н.

Адреса для листування: Департамент стандартизації медичних послуг Державного підприємства «Державний експертний центр МОЗ України», м. Київ. Електронна адреса: [email protected]

Електронну версію документа можна завантажити на офіційному сайті Міністерства охорони здоров’я: http://www.moz.gov.ua та http://www.pharma-center.kiev.ua/view/b_smd

Рецензенти

Свінцицький А.С., проректор з науково-педагогічної, лікувальної роботи та післядипломної освіти Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, завідувач кафедри внутрішньої медицини № 3, д.м.н., професор;

Лисенко Г.І., Директор Інституту сімейної медицини Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, д.м.н., професор.

 

А.1.8. Коротка епідеміологічна інформація

Диспептичні розлади належать до найбільш поширених гастроентерологічних скарг. У США та Великобританії диспептичні скарги спостерігаються у 26 та 41 % населення відповідно.

У 3 % пацієнтів, які вперше звернулися за медичною допомогою, основна скарга — диспепсія. За результатами опитування, лише 25 % пацієнтів з диспепсією звертаються до лікаря. Функціональні розлади шлунка як самостійна нозологічна форма частіше зустрічаються у чоловіків молодого віку, складаючи від 1,5 до 58,8 % випадків захворювання серед гастродуоденальної патології в осіб молодого віку. Розбіжність даних про частоту функціональних розладів шлунка відображає різні погляди авторів на сутність захворювання, а також рівень проведеного обстеження, що не дозволяє розмежувати функціональні розлади шлунка від інших захворювань гастродуоденальної системи (хронічного гастриту, дуоденіту). Порушення різних функцій шлунка можна виявити практично у кожного пацієнта з різноманітними захворюваннями шлунково-кишкового тракту, однак вони рідко перебігають самостійно і, як правило, не діагностуються [5].

На сьогодні в Україні поширеність функціональної диспепсії сягає 30–40 %, однак реальна кількість пацієнтів може бути значно більшою, оскільки значна частина населення з подібними скаргами до лікаря не звертається, а у звітах лікарів первинної медичної допомоги з диспансерної патології домінує діагноз «хронічний гастрит», який є неправомірним без гістологічного дослідження гастробіоптатів, чого здебільшого не проводиться. Отже, слід очікувати, що поширеність диспепсії в Україні значно перевищує дані офіційної статистики. Приблизно 50 % пацієнтів практикують самолікування, у більшості випадків користуючись порадами фармацевта місцевої аптеки, і лише один з чотирьох пацієнтів звертається за консультацією до лікаря.

А.2. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Діагноз «функціональна диспепсія» рекомендується застосовувати для визначення захворювання неорганічної природи, що перебігає з типовим синдромом диспептичних скарг (епігастральний біль, раннє насичення, відчуття переповнення після їжі, епігастральна печія), які турбують пацієнта не менше, ніж 12 тижнів (не обов’язково послідовних) протягом останніх 6 місяців, і яка не є проявом органічної патології, що могла б спричинити вказані диспептичні симптоми.

А.2.1. Для установ, що надають первинну медичну допомогу

1. Первинна профілактика

Положення протоколу

До заходів первинної профілактики відносяться рекомендації щодо способу життя і дієти та певні психологічні настанови:

1.1. Збалансоване харчування, корекція маси тіла, уникнення переїдання.

1.2. Уникнення факторів, які провокують порушення травлення: паління, надмірне вживання алкоголю, шоколаду, надмірне вживання жирної, гострої, незвичної їжі, кави, чаю.

1.3. Уникнення стресових ситуацій у житті.

Обґрунтування

На сьогодні не існує переконливих доказів, які підтверджують ефективність рекомендацій щодо ролі дієти, психотерапії і способу життя при лікуванні функціональної диспепсії, але, на думку експертів, вони мають входити до завдань загального цільового консультування пацієнтів сімейним лікарем.

Необхідні дії лікаря

Обов’язкові методи первинної профілактики:

Відсутні.

Бажані методи первинної профілактики:

Надати Інформаційний листок для пацієнтів (див. Додаток № 1), в якому подані рекомендацій щодо здорового способу життя і дієти.

2. Діагностика

Положення протоколу

2.1. Збір анамнезу.

2.2. Лабораторна діагностика.

2.3. Фізикальне обстеження.

2.4. Консультації спеціалістів: гастроентеролога, психотерапевта (за показаннями).

Обґрунтування

Доведено, що неінвазивне тестування на наявність H.рylori з подальшим лікуванням є так само ефективним, як і проведення ендоскопії, для визначення тактики ведення пацієнтів з функціональною диспепсією при відсутності тривожних ознак і сумі балів до 5 за шкалою обтяжуючих факторів.

Для попередньої діагностики наявності H.рylori у пацієнтів рекомендується провести С-сечовинний дихальний тест, дихальний хелік-тест або каловий антигенний тест. Застосування менш точних серологічних тестів у клінічних умовах також можливе в рамках стратегії, що передбачає неінвазивне тестування та лікування.

Для визначення ефективності ерадикації бактерії H.рylori рекомендується провести С-сечовинний дихальний, хелік-тест або каловий антигенний тест.

Існують дослідження, які доводять, що диспепсія є значно поширенішим захворюванням на відміну від диспептичного синдрому, спричиненого органічними захворюваннями, тому для більшості пацієнтів у віці молодше 35 для чоловіків, молодше 45 для жінок (даний віковий ліміт для проведення ендоскопії доцільно запровадити, враховуючи епідеміологічну ситуацію щодо раку шлунка в Україні) за відсутності тривожних ознак і обтяжуючих факторів немає необхідності у проведенні ендоскопічного дослідження. Існують докази, які вказують, що повторне або інвазивне дослідження з метою виявлення органічних причин прояву симптомів може бути не тільки зайвим, а й дати суперечливі результати.

Необхідні дії лікаря

Обов’язкові методи діагностики:

Особливості збору анамнезу:

1. Оцінити типові симптоми функціональної диспепсії.

2. Оцінити наявність тривожних симптомів або симптомів «червоних прапорців».

3. Оцінити симптоми та фактори ризику інших проявів органічної патології стравоходу (ГЕРХ) та шлунка (виразки, раку шлунка, гастриту тощо), диспепсії, індукованої прийомом медикаментів, інших функціональних захворювань шлунково-кишкового тракту (СПК, аерофагія, функціональне блювання тощо).

Лабораторні методи обстеження:

1. Загальний аналіз крові.

2. Аналіз калу на приховану кров (при підозрі на шлунково-кишкову кровотечу).

3. Скринінговий метод діагностики інфекції H.рylori:

3.1. Каловий антигенний тест.

3.2. Серологічне дослідження.

3.3. С-сечовинний дихальний тест.

3.4. Дихальний хелік-тест.

Інструментальне обстеження:

Направити на ЕГДС, обов’язкове для чоловіків старше 35 років, жінок старше 45 років та/або за наявності у пацієнта тривожних симптомів («червоних прапорців»). У пацієнтів молодого віку з коротким анамнезом без тривожних симптомів проведення ЕГДС не обов’язкове.

Консультації спеціалістів:

Направити на консультацію до гастроентеролога при виявленні тривожних симптомів (симптомів «червоних прапорців»).

3. Методи лікування

Положення протоколу

3.1. Немедикаментозне лікування

3.1.1. Дотримання режиму праці та відпочинку.

3.1.2. Дієта.

3.1.3. Психологічна корекція.

3.2. Медикаментозне лікування

3.2.1. Ерадикаційна антигелікобактерна терапія за наявності Н.pylori 7–10–14 денними курсами залежно від схеми.

3.2.2. Симптоматичне лікування.

Обґрунтування

Відсутні переконливі докази, які підтверджують ефективність рекомендацій щодо ролі дієти, психотерапії і способу життя при лікуванні функціональної диспепсії, але, на думку експертів, вони мають входити до завдань загального цільового консультування пацієнтів сімейним лікарем.

Схеми ерадикаційної терапії, рекомендовані до застосування Міжнародним консенсусом Маастрихт ІІІ, Маастрихт ІV, мають високу ефективність.

Доведено, що подовження тривалості стандартних схем ерадикаційної терапії до 10–14 днів, а також застосування послідовної терапії призводить до вірогідно більш високого відсотка успішної ерадикації, однак може супроводжуватись збільшенням частоти побічних ефектів медикаментозної терапії.

Необхідні дії лікаря

Обов’язкові методи лікування:

1. Надати загальні рекомендації щодо режиму праці та відпочинку, дієти.

2. Провести ерадикаційну антигелікобактерну терапію однією із схем першої лінії (трьохкомпонентна терапія) протягом 7–10–14 днів або послідовну терапію протягом 10 днів за наявності H.рylori. У разі неефективності вказаних вище схем рекомендовано застосування чотирьохкомпонентної схеми протягом 10–14 днів або послідовної терапії, якщо вона не застосовувалась в терапії першої лінії. В разі неефективності вищезазначених схем — «терапія порятунку».

3. Призначити ІПП та/або стимулятори перистальтики (зважаючи на клінічний варіант диспепсії) протягом 4 тижнів при негелікобактерній диспепсії з подальшою оцінкою стану пацієнта.

4. Симптоматичне лікування за необхідності.

Бажані методи лікування:

Проведення роз’яснювальної роботи з пацієнтом щодо суті його захворювання з акцентуванням уваги на тому, що зміни з боку органів ШКТ мають функціональний характер.

4. Подальше спостереження

Положення протоколу

4.1. Пацієнти з функціональною диспепсією не потребують диспансеризації.

4.2. Заходи вторинної профілактики:

4.2.1. Інформувати пацієнта про доцільність повторного звернення та обстеження при нових симптомах.

4.2.2. Рекомендувати уникати порушень режиму харчування, паління, надмірного вживання жирної, гострої, незвичної їжі, кави, чаю.

4.2.3. Рекомендувати уникати стресових ситуацій.

Обґрунтування

Відсутні докази щодо доцільності диспансеризації пацієнтів з функціональною диспепсією.

Необхідні дії лікаря

Обов’язкові:

Проводити опитування пацієнта при повторних візитах щодо наявності тривожних симптомів (симптомів «червоних прапорців»), оцінка обтяжуючих факторів і вирішення питання про доцільність його обстеження в закладах, які надають вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу.

А.3. ЕТАПИ ДІАГНОСТИКИ І ЛІКУВАННЯ

А.3.1. Загальний алгоритм діагностики та диференційної діагностики

Діагностика функціональної диспепсії

Діагностичні критерії функціональної диспепсії (Римські критерії III):

1. Одна або декілька скарг, якщо вони активні протягом останніх 3 місяців перебігу захворювання щонайменше 6 місяців:

1.1. Неприємне постпрандіальне переповнення.

1.2. Швидке перенасичення.

1.3. Епігастральний біль.

1.4. Епігастральна печія.

2. Брак даних щодо органічної патології, в т.ч. результатів верхньої ендоскопії, які могли б пояснити генез скарг.

Встановлення робочого діагнозу диспепсії найбільш доцільне для більшості пацієнтів з диспептичними проявами, у яких відсутні тривожні ознаки (табл. 1) та обтяжуючі фактори (табл. 2), з негативними результатами початкових обстежень.

За наявності у пацієнта з диспептичним синдромом одного або декількох з наведених вище симптомів йому обов’язково рекомендується проведення ендоскопічного обстеження з гастробіопсією (при необхідності) та гістологічним дослідженням гастробіоптатів, оскільки функціональний характер диспепсії є сумнівним і свідчить про наявність органічної природи синдрому.

Якщо сума балів за шкалою обтяжуючих факторів перебільшує 5, пацієнту з диспепсією рекомендується проведення ендоскопічного обстеження з гастробіо псією та гістологічним дослідженням гастробіоптатів.

Діагноз «диспепсія»: при визначенні захворювання вперше рекомендовано встановлювати діагноз «недосліджена диспепсія». Після встановлення діагнозу захворювання визначається як «функціональна диспепсія» та згідно з Римськими критеріями ІІІ може розподілятися на «постпрандіальний дистрес-синд ром» (який перебігає з переважанням симптомів гастростазу) та «синдром епігастрального болю» (який характеризується переважанням больової симптоматики), що може мати значення для диференційованого призначення патогенетичної терапії.

Диференціальна діагностика

Виявлення у пацієнта тривожних симптомів, або симптомів «червоних прапорців», до яких належать дисфагія, блювання з домішками крові, мелена, лихоманка, немотивоване схуднення, анемія, лейкоцитоз, підвищення ШОЕ, ставить під сумнів діагноз функціональної диспепсії і вказує на наявність диспептичного синдрому як прояву органічної патології шлунка (виразки, раку шлунка, гастриту тощо).

Характерними типовими симптомами ГЕРХ є печія та відрижка кислим (регургітація). Пацієнти, в яких симптоми з’являються з частотою 2 рази на тиждень протягом 4–8 тижнів та більше, повинні розглядатись як ті, що мають ГЕРХ. Для підтвердження діагнозу застосовують тест з ІПП, ЕГДС та результати 24-годинного стравохідного рН-моніторингу.

Диспепсію часто доводиться диференціювати з іншими функціональними захворюваннями шлунково-кишкового тракту: СПК, аерофагія, функціональне блювання тощо. СПК проявляється болями в животі, які зникають після дефекації, і супроводжується метеоризмом, проносами, закрепами, відчуттям неповного спорожнення кишечника. Аерофагія визначається як повторна відрижка, обумовлена заковтуванням повітря, що викликає дискомфорт, і відзначається впродовж не менше ніж 12 тижнів протягом року. Діагноз ставиться на підставі анамнезу та об’єктивного підтвердження наявності підвищеного заковтування повітря. Пацієнти з аерофагією потребують обов’язкової консультації психіатра для виключення депресії і підвищеної тривоги. Функціональне блювання діагностується тільки після ретельного обстеження пацієнта з проведенням гастродуоденоскопії, рентгенологічного дослідження ДПК і тонкої кишки, КТ, визначенням вмісту електролітів, оцінки евакуаторної функції шлунка, а також після ретельного вивчення стану ЦНС.

А.3.2. Алгоритм лікування

А.3.3. Алгоритм медикаментозного лікування

Крім класичних схем трьох- та чотирьохкомпонентної терапії для лікування диспепсії, асоційованої з Н.рylori, описані також альтернативні схеми ерадикації, ефективність яких може виявитися вищою за класичні.

На початку терапії для проведення ерадикації Н.рylori доцільно використовувати стандартні схеми (суворо дотримуватись переліку препаратів і термінів лікування).

Лікування розпочинати із застосування класичної трьохкомпонентної або послідовної схем ерадикаційної терапії.

Контроль ерадикації повинен проводитися через 4–6 тижнів каловим антигенним або дихальним тестами.

При наявності функціональної диспепсії, що перебігає за типом постпрандіального дистрес-синдрому, рекомендовано застосовувати стимулятори перистальтики, хоча значення цих препаратів у лікуванні функ ціо нальної диспепсії згідно з наявною доказовою базою є непевним.

При функціональній диспепсії, що перебігає за типом синдрому епігастрального болю, рекомендовано призначати ІПП чи антагоністи Н₂-рецепторів.

Лікування негелікобактерної диспепсії ІПП або антагоністами Н₂-рецепторів та/або стимуляторами перистальтики (прокінетиками) повинно призначатися на 4 тижні, після чого слід оглянути пацієнта. Якщо впродовж даного проміжку часу симптоми захворювання зникли, лікування припинити. Якщо спостерігається частковий ефект, лікування продовжити ще на 4 тижні з подальшою оцінкою стану пацієнта.

Якщо поліпшення не відбулося, необхідно направити пацієнта на дообстеження до лікувального закладу, який надає вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу.

А.4. РЕСУРСНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ПРОТОКОЛУ

А.4.1. Кадрові ресурси

Лікар загальної практики — сімейний лікар, який має сертифікат, пройшов післядипломну підготовку в дворічній інтернатурі або на 6-місячному циклі спеціалізації, лікар-терапевт дільничний, медична сестра загальної практики.

А.4.2. Матеріально-технічні ресурси

Оснащення. Ваги медичні, ростомір, тонометр, трубка для аускультації, пристрої для експрес-діагностики хелікобактеріозу дихальним методом та/або за  уреазною активністю, тест-система для проведення серологічного скринінгового тесту на Н.рylori, тест для швидкого імунохроматографічного аналізу на виявлення прихованої крові у калі, лабораторне та інше обладнання відповідно до Табеля оснащення.

Лікарські засоби (нумерація не визначає порядок призначення)

1. Інгібітори протонної помпи: езомепразол, лансопразол, омепразол, пантопразол, рабепразол.

2. Антагоністи Н₂-рецепторів: ранітидин, фамотидин.

3. Стимулятори перистальтики (прокінетики): домперидон, метоклопрамід.

4. Антибактеріальні засоби: амоксицилін, кларитроміцин, левофлоксацин, метронідазол, рифабутин, тетрациклін, тинідазол.

5. Вісмуту субцитрат.

А.5. Клінічні індикатори

Перелік індикаторів

1. Наявність у лікаря загальної практики — сімейного лікаря локального протоколу ведення пацієнта з диспепсією.

2. Відсоток пацієнтів, яким було надано інформацію щодо модифікації стилю життя та Інформаційний лист пацієнта.

3. Відсоток пацієнтів, яким проведено визначення інфекції H.рylori.

5.1.1. Назва індикатора. Наявність у лікаря загальної практики — сімейного лікаря локального протоколу ведення пацієнта з диспепсією.

5.1.2. Зв’язок індикатора із затвердженими настановами, стандартами та протоколами медичної допомоги. Індикатор ґрунтується на положеннях Уніфікованого клінічного протоколу медичної допомоги «Диспепсія» (первинна медична допомога).

5.1.3. Організація (заклад охорони здоров’я), яка має обчислювати індикатор. Структурні підрозділи з питань охорони здоров’я місцевих державних адміністрацій.

5.1.4. Організація (заклад охорони здоров’я), яка надає необхідні вихідні дані. Дані надаються лікарями загальної практики — сімейними лікарями (амбулаторіями сімейної медицини, центрами первинної медико-санітарної допомоги), розташованими в районі обслуговування, до структурних підрозділів з питань охорони здоров’я місцевих державних адміністрацій.

5.1.5. Характеристики знаменника індикатора.

5.1.5.1. Джерело (первинний документ). Звіт структурних підрозділів з питань охорони здоров’я місцевих державних адміністрацій, який містить інформацію про кількість лікарів загальної практики — сімейних лікарів (амбулаторій сімейної медицини, центрів первинної медико-санітарної допомоги), зареєстрованих в районі обслуговування.

5.1.5.2. Опис знаменника. Знаменник індикатора складає загальна кількість лікарів загальної практики — сімейних лікарів (амбулаторій сімейної медицини, центрів первинної медико-санітарної допомоги), зареєстрованих в районі обслуговування.

5.1.6. Характеристики чисельника індикатора.

5.1.6.1. Джерело (первинний документ). ЛПМД, наданий лікарем загальної практики — сімейним лікарем (амбулаторією сімейної медицини, центром первинної медико-санітарної допомоги).

5.1.6.2. Опис чисельника. Чисельник індикатора складає загальна кількість лікарів загальної практики — сімейних лікарів (амбулаторій сімейної медицини, центрів первинної медико-санітарної допомоги), зареєстрованих в районі обслуговування, для яких задокументований факт наявності локального протоколу медичної допомоги пацієнтам із диспепсією (наданий екземпляр ЛПМД).

5.1.7. Алгоритм обчислення індикатора.

5.1.7.1. Тип підрахунку. Ручне обчислення.

5.1.7.2. Детальний опис алгоритму.

Індикатор обчислюється структурними підрозділами з питань охорони здоров’я місцевих державних адміністрацій після надходження інформації від всіх лікарів загальної практики — сімейних лікарів (амбулаторій сімейної медицини, центрів первинної медико-санітарної допомоги), зареєстрованих у районі обслуговування. Значення індикатора обчислюється як відношення чисельника до знаменника та наводиться у відсотках.

5.1.8. Зауваження щодо інтерпретації та аналізу індикатора. Даний індикатор характеризує організаційний аспект запровадження сучасних медико-технологічних документів (ЛПМД).

Бажаний рівень значення індикатора:

2012 р. — 50 %.

2013 р. — 90 %.

2014 р. та подальший період — 100 %.

5.2.1. Назва індикатора. Відсоток пацієнтів, яким надані рекомендації щодо модифікації стилю життя та Інформаційний лист пацієнта.

5.2.2. Зв’язок індикатора із затвердженими настановами, стандартами та протоколами медичної допомоги. Індикатор ґрунтується на положеннях Уніфікованого клінічного протоколу медичної допомоги «Диспепсія» (первинна медична допомога).

5.2.3. Організація (заклад охорони здоров’я), яка має обчислювати індикатор. Лікар загальної практики — сімейний лікар (амбулаторія сімейної медицини, центр первинної медико-санітарної допомоги). Структурні підрозділи з питань охорони здоров’я місцевих державних адміністрацій.

5.2.4. Організація (заклад охорони здоров’я), яка надає необхідні вихідні дані. Дані про кількість пацієнтів, які складають чисельник та знаменник індикатора, надаються лікарями загальної практики — сімейними лікарями (амбулаторіями сімейної медицини, центрами первинної медико-санітарної допомоги), розташованими в районі обслуговування, до структурних підрозділів з питань охорони здоров’я місцевих державних адміністрацій.

5.2.5. Характеристики знаменника індикатора.

5.2.5.1. Джерело (первинний документ). Медична карта ф. 025/о.

5.2.5.2. Опис знаменника. Знаменник індикатора складає загальна кількість пацієнтів лікаря загальної практики — сімейного лікаря (амбулаторії сімейної медицини, центру первинної медико-санітарної допомоги), з діагнозом «диспепсія», вперше зареєстрованих протягом звітного періоду.

5.2.6. Характеристики чисельника індикатора.

5.2.6.1. Джерело (первинний документ). Медична карта ф. 025/о.

5.2.6.2. Опис чисельника. Чисельник індикатора складає загальна кількість пацієнтів лікаря загальної практики — сімейного лікаря (амбулаторії сімейної медицини, центру первинної медико-санітарної допомоги), з діагнозом «диспепсія», вперше зареєстрованих протягом звітного періоду, для яких в Медичній карті амбулаторного хворого наведена інформація про надання Інформаційного листа.

5.2.7. Алгоритм обчислення індикатора.

5.2.7.1. Тип підрахунку. Ручне обчислення. При наявності автоматизованої технології ЗОЗ, у якій обробляються формалізовані дані щодо медичної допомоги в обсязі, що відповідає Медичній карті ф. 025/о — автоматизована обробка.

5.2.7.2. Детальний опис алгоритму. Індикатор обчислюється лікарем загальної практики — сімейним лікарем (амбулаторією сімейної медицини, центром первинної медико-санітарної допомоги) шляхом ручного або автоматизованого аналізу інформації Медичних карт ф. 025/о, для пацієнтів з діагнозом «диспепсія», вперше зареєстрованим протягом звітного періоду. Індикатор обчислюється структурними підрозділами з питань охорони здоров’я місцевих державних адміністрацій після надходження від всіх лікарів загальної практики — сімейних лікарів (амбулаторій сімейної медицини, центрів первинної медико-санітарної допомоги), зареєстрованих у регіоні обслуговування, інформації щодо загальної кількості пацієнтів лікаря загальної практики — сімейного лікаря (амбулаторії сімейної медицини), з діагнозом «диспепсія», вперше зареєстрованим протягом звітного періоду, а також тих з них, для яких в Медичній карті амбулаторного хворого наведена інформація про надання Інформаційного листа.

Значення індикатора обчислюється як відношення чисельника до знаменника та наводиться у відсотках.

5.2.8. Зауваження щодо інтерпретації та аналізу індикатора. Аналіз індикатора дозволить виявити проблеми, пов’язані з недостатньою увагою лікарів до проблеми інформування пацієнтів, а також відсутністю роздрукованих примірників Інформаційного листа.

5.3.1. Назва індикатора. Відсоток пацієнтів, яким проведено визначення інфекції H.рylori.

5.3.2. Зв’язок індикатора із затвердженими настановами, стандартами та протоколами медичної допомоги. Індикатор ґрунтується на положеннях Уніфікованого клінічного протоколу медичної допомоги «Диспепсія» (первинна медична допомога).

5.3.3. Організація (заклад охорони здоров’я), яка має обчислювати індикатор. Лікар загальної практики — сімейний лікар (амбулаторія сімейної медицини, центр первинної медико-санітарної допомоги). Структурні підрозділи з питань охорони здоров’я місцевих державних адміністрацій.

5.3.4. Організація (заклад охорони здоров’я), яка надає необхідні вихідні дані. Дані про кількість пацієнтів, які складають чисельник та знаменник індикатора, надаються лікарями загальної практики — сімейними лікарями (амбулаторіями сімейної медицини, центрами первинної медико-санітарної допомоги), розташованими в районі обслуговування, до структурних підрозділів з питань охорони здоров’я місцевих державних адміністрацій.

5.3.5. Характеристики знаменника індикатора.

5.3.5.1. Джерело (первинний документ). Медична карта ф. 025/о.

5.3.5.2. Опис знаменника. Знаменник індикатора складає загальна кількість пацієнтів лікаря загальної практики — сімейного лікаря (амбулаторії сімейної медицини, центру первинної медико-санітарної допомоги), з діагнозом «диспепсія», вперше зареєстрованих протягом звітного періоду.

5.3.6. Характеристики чисельника індикатора.

5.3.6.1. Джерело (первинний документ). Медична карта ф. 025/о.

5.3.6.2. Опис чисельника. Чисельник індикатора складає загальна кількість пацієнтів лікаря загальної практики — сімейного лікаря (амбулаторії сімейної медицини, центру первинної медико-санітарної допомоги), з діагнозом «диспепсія», вперше зареєстрованих протягом звітного періоду, для яких в Медичній карті амбулаторного хворого наведена інформація про визначення інфекції H.рylori та результати відповідних досліджень.

5.3.7. Алгоритм обчислення індикатора.

5.3.7.1. Тип підрахунку. Ручне обчислення. При наявності автоматизованої технології ЗОЗ, в якій обробляються формалізовані дані щодо медичної допомоги в обсязі, що відповідає Медичній карті ф. 025/о — автоматизована обробка.

5.3.7.2. Детальний опис алгоритму. Індикатор обчислюється лікарем загальної практики — сімейним лікарем (амбулаторією сімейної медицини, центром первинної медико-санітарної допомоги) шляхом ручного або автоматизованого аналізу інформації Медичних карт ф. 025/о, для пацієнтів з діагнозом «диспепсія», вперше зареєстрованим протягом звітного періоду.

Індикатор обчислюється структурними підрозділами з питань охорони здоров’я місцевих державних адміністрацій після надходження від всіх лікарів загальної практики — сімейних лікарів (амбулаторій сімейної медицини, центрів первинної медико-санітарної допомоги), зареєстрованих в регіоні обслуговування, інформації щодо загальної кількості пацієнтів лікаря загальної практики — сімейного лікаря (амбулаторії сімейної медицини), з діагнозом «диспепсія», вперше зареєстрованим протягом звітного періоду, а також тих з них, для яких в Медичній карті амбулаторного хворого наведена інформація про визначення інфекції H.рylori та результати відповідних досліджень. Значення індикатора обчислюється як відношення чисельника до знаменника та наводиться у відсотках.

5.3.8. Зауваження щодо інтерпретації та аналізу індикатора. Визначення інфекції H.рylori має бути проведене на етапі встановлення діагнозу «диспепсія» за допомогою відповідних досліджень (каловий антигенний тест, серологічні методи), результати яких мають бути занесені до амбулаторної картки пацієнта.

Додаток 1 до уніфікованого клінічного протоколу первинної медичної допомоги «Диспепсія»

ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ ПАЦІЄНТА

Що таке диспепсія?

Диспепсія — це узагальнений термін, який використовується для опису відчуття дискомфорту або болю у верхньому відділі черевної порожнини. Дані симптоми можна також назвати порушенням травлення. Зазвичай вони проходять досить швидко, однак іноді виявляються більш стійкими.

Що ви можете зробити?

Ви можете піти в аптеку, де провізор (фармацевт) порадить вам препарати для полегшення болю. Якщо біль все-таки буде продовжувати турбувати вас, вам слід звернутися до сімейного лікаря.

Що може зробити лікар?

Іноді диспепсія може бути викликана одним з декількох захворювань, тому лікар спробує визначити їх наявність у вас.

За останні роки було відмічено, що бактерія (звана Helicobacter рylori) провокує розвиток диспепсії у деяких пацієнтів, таким чином, лікар може вважати доцільним проведення аналізів на наявність даної бактерії. Зазвичай для цього беруть аналіз крові або калу або проводять дихальний тест (проста процедура, яка полягає у видиханні повітря в маленькі тестові пробірки або мішки). До того часу, як результати будуть готові, лікар може призначити препарат для полегшення болю. У разі якщо бактерія буде виявлена, лікар може призначити вам антибіотики з метою її знищення.

Якщо у вас спостерігаються які-небудь інші симптоми крім болю у шлунку, лікар може прийняти рішення направити вас на стаціонарне обстеження. У лікарні може бути прийнято рішення провести внутрішнє дослідження за допомогою ендоскопії, камери, яка вводиться у шлунок через рот. Залежно від результатів даного дослідження буде запропоновано подальше лікування. Добре, якщо не буде підтверджено присутність бактерії в організмі і/або не буде відмічено ніяких відхилень у шлунку.

У 70 % пацієнтів з диспепсією не виявляється ніякого захворювання. Це означає, що скарги є несерйозними, однак біль може бути присутній.

Хоча не підтверджена висока ефективність жодного препарату, лікар усе ж може запропонувати і виписати один з них, який, можливо, допоможе вам.

Лікар обговорить з вами вашу дієту і спосіб життя, а також може для поліпшення вашого стану запропонувати наступне:

— кинути палити;

— зменшити кількість уживаного алкоголю та кави або чаю;

— уникати вживання продуктів, які провокують у вас порушення травлення;

— вживати збалансовану і здорову їжу;

—   уникати стресових ситуацій у вашому житті.

Список літератури
1. Електронний документ «Адаптована клінічна настанова, заснована на доказах. Диспепсія», 2012.

2. Наказ МОЗ України від 05.05.2004 № 191 «Про затвердження тимчасових державних соціальних нормативів за спеціальністю «Загальна практика — сімейна медицина».

3. Наказ МОЗ України від 13.06.2005 № 271 «Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю «Гастроентерологія».

4. Наказ МОЗ України від 06.02.2008 № 56 «Про затвердження клінічних протоколів санаторно-курортного лікування в санаторно-курортних закладах (крім туберкульозного профілю) для дорослого населення».

5. Наказ МОЗ України від 28.03.2012 № 209 «Про затвердження четвертого випуску Державного формуляра лікарських засобів та забезпечення його доступності».

6. Наказ МОЗ України від 05.10.2011 № 646 «Про затвердження нормативно-правових актів Міністерства охорони здоров’я України щодо реалізації Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві».

7. Наказ МОЗ України від 02.03.2011 № 127 «Про затвердження примірних табелів оснащення медичною технікою та виробами медичного призначення центральної районної (районної) та центральної міської (міської) лікарень».

8. Наказ МОЗ України від 31.10.2011 № 734 «Про затвердження табелів оснащення медичною технікою та виробами медичного призначення структурних підрозділів лікарні планового лікування».

9. Наказ МОЗ України від 31.10.2011 № 735 «Про затвердження табелів оснащення медичною технікою та виробами медичного призначення структурних підрозділів лікарні інтенсивного лікування».

10. Наказ МОЗ України від 31.10.2011 № 739 «Про затвердження табелів оснащення медичною технікою та виробами медичного призначення структурних підрозділів консультативно-діагностичного центру».

11. Наказ МОЗ України від 19.02.2009 № 102/18 «Про затвердження методичних рекомендацій «Уніфікована методика з розробки клінічних настанов, медичних стандартів, уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги, локальних протоколів медичної допомоги (клінічних маршрутів пацієнтів) на засадах доказової медицини (частина перша)».

12. Наказ МОЗ України від 03.11.2009 № 795/75 «Про затвердження методичних рекомендацій «Уніфікована методика з розробки клінічних настанов, медичних стандартів, уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги, локальних протоколів медичної допомоги (клінічних маршрутів пацієнтів) на засадах доказової медицини (частина друга)».

13. Наказ МОЗ України від 23.02.2012 № 132 «Про затвердження Примірного табеля оснащення лікувально-профілактичних підрозділів закладів охорони здоров’я, що надають первинну медичну (медико-санітарну) допомогу».

14. Алексеенко С.А. Соответствие Римских критериев II и III в диагностике функциональной диспепсии и сравнительная оценка эффективности ее лечения малыми дозами фамотидина / С.А. Алексеенко [и др.]. // Клин. перспективы гастроэнтерол.  и гепатол. — 2006. — № 5. — С. 25-27.

15. Ивашкин В.Т. Избранные лекции по гастроэнтерологии / Под ред. В.Т. Ивашкина, А.А. Шептулина. — М.: МЕДпресс, 2008. — С. 34-52.

16. Український канцер-реєстр. Режим доступу до ресурсу: http://users.iptelecom.net.ua/~ucr/

17. Харченко Н.В. Международный конресс гастроэнтерологов «Гастро-2009» / Н.В. Харченко, Н.Д. Опанасюк, И.Я. Лопух // Здоров’я України. — 2009. — № 23(228). — С. 17-19.

Синдром подразненого кишечника (СПК) – хронічне рецидивуюче шлунково-кишкове захворювання, що характеризується передовсім болем і здуттям живота, а також змінами функцій травного каналу. Хоча конкретна оцінка цього синдрому залежить від застосовуваних критеріїв, усі дослідники погоджуються з тим, що він є поширеним розладом, який уражує значну частку загальної людської популяції та є частим клінічним випробуванням для лікарів загальної практики і вузьких спеціалістів. СПК справляє відчутний негативний вплив на якість життя та соціальну функцію багатьох людей. Більше того, наразі відомо, що він може поєднуватися з розвитком серйозних захворювань і спричиняти зростання смертності.

Патогенез СПК

Генетична обтяженість. Клініцисти тривалий час наполягали на важливості сімейного анамнезу для встановлення діагнозу СПК. Справді, випадки СПК досить поширені в межах однієї родини, а родичі першого ступеня спорідненості мають удвічі більшу ймовірність захворіти на СПК (за умови наявності таких випадків у сім’ї), ніж інші люди в популяції (зокрема родичі з боку дружини/чоловіка хворого). Однак сучасні дослідження досі не можуть дати одностайну відповідь на питання, які саме генетичні фактори або чинники навколишнього середовища мають вирішальний вплив на розвиток СПК і як саме цей вплив здійснюється. 
       

Розлади шлунково-кишкової моторики. Історичні терміни, використовувані попередниками для опису того стану, що ми нині звемо СПК, включали такі назви, як «спастична ободова кишка» та «подразнена                        

ободова кишка». Це свідчить про те, що в минулому клініцисти чітко пов’язували спостережуваний розлад із моторикою кишечника. Такий підхід зумовлював рутинне призначення спазмолітичних засобів для лікування СПК, однак їх ефективність була обмеженою. 
Розлади моторики кишечника насправді мають місце при СПК, однак вони різняться у хворих із різними підтипами СПК. І оскільки приблизно у чверті пацієнтів функціонування кишечника зазнає змін принаймні один раз на рік, найімовірніше, що варіанти порушення шлунково-кишкової моторики також із часом змінюються. 
          Вісцеральна гіперчутливість. Абдомінальний біль і дискомфорт спричинюють відчутний хворобливий стан в осіб із СПК і є значущим компонентом діагностичних критеріїв. Приблизно 2/3 пацієнтів указують на підвищену больову чутливість у відповідь на експериментальну стимуляцію кишечника – феномен, відомий як вісцеральна гіперчутливість. Уважається, що вісцеральна гіперчутливість відіграє суттєву роль у розвитку хронічного больового синдрому та відчутті дискомфорту серед хворих на СПК. 
          Відповідь на стрес. Відповідь організму на зовнішні стресогенні чинники опосередковується інтеграцією осі гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової системи та симпатичного відділу вегетативної нервової системи з імунною системою. Потенційно нова етіопатогенетична модель СПК поєднує в собі результати класичних спостережень щодо високого рівня тривожності серед таких пацієнтів і демографічної подібності між хворими на СПК та інші функціональні розлади (такі як фіброміалгія, синдром хронічної втоми тощо). Згадана модель передбачає наявність порушених ланцюгів нервових зв’язків у центральній нервовій системі серед схильних до цього індивідів, які запускаються через вплив зовнішнього стресогенного фактора. Все це призводить до розвитку кишкових і позакишкових симптомів СПК. 
          Подальше вивчення патогенезу СПК вилилося в потребу корегувати відповідь на стрес і, таким чином, здійснювати лікування СПК. Це включає

або неспецифічну корекцію (застосування антидепресантів), або вплив за допомогою селективних агентів (наприклад, антагоністів кортикотропін-рилізинг-гормона). Потенційна ефективність таких лікарських засобів

ґрунтується на ключовій ролі системи «гіпоталамус – гіпофіз – наднирники» в модуляції стресорної відповіді. 
                

          Постінфекційний СПК. Невелика група пацієнтів із СПК пов’язують

початок свого захворювання з перенесеним інфекційним гастроентеритом і, таким чином, є гарною моделлю для кращого розуміння розвитку інших, непостінфекційних видів СПК (так званий природний експеримент). Відомі фактори ризику у зв’язку з цим включають тяжкість початкового захворювання, бактеріальну токсигенність, жіночу стать, низку психологічних розладів, таких як нейротизм, іпохондрія, тривожність і схильність до депресії, а також несприятливі життєві обставини. Постінфекційний СПК описано після шигельозної, сальмонельозної, кампілобактерної інфекцій, він не є специфічним для певного виду мікроорганізмів. 
 

            Здуття живота. Метеоризм зустрічається у 96% хворих на СПК. Він частіше трапляється у жінок і загалом трактується як найбільш обтяжливий симптом для хворого. Однак його наявність при інших функціональних розладах (таких як функціональна диспепсія, хронічний закреп), а також у практично здорових осіб свідчить про те, що власне здуття живота не може вважатися діагностичним критерієм СПК. 
Попри те що значна частина хворих суб’єктивно описують метеоризм як «затримку газів», дані об’єктивних досліджень указують на те, що здебільшого масивні скупчення газів у просвіті травного каналу відсутні. 

      Класифікація

Наразі провадяться спроби розподілити СПК на підтипи відповідно до превалюючого стану кишечника. У більшості досліджень повідомляється, що приблизно третина пацієнтів мають діарея-превалюючий СПК (СПК-Д), третина – закреп-превалюючий СПК (СПК-З), решта – мішаний стан кишечника (СПК-М) з одночасною наявністю рідкого та твердого стулу. Проте слід зазначити, що більшість оприлюднених даних стосовно виникнення, поширеності та перебігу СПК не дають підстав для розрізнення цих підтипів. Крім того, деякі індивіди, яких зараз напівжартома називають

«генераторами змінного струму» або «альтернаторами», час від часу здатні змінювати підтип, здебільшого – із СПК-Д або СПК-З на СПК-М, хоча в одному дослідженні зміна СПК-Д на СПК-З спостерігалася у 29% випадків протягом одного року. 

Діагностика

Римські діагностичні критерії ІІІ редакції для СПК (РК ІІІ)

Рекурентний абдомінальний біль або дискомфорт  принаймні 3 дні на місяць протягом останніх 3 міс, поєднаний з 2 чи більше такими симптомами:

• покращання після дефекації;

• початок болю поєднується зі змінами частоти стільця;

• початок болю поєднується зі змінами консистенції стільця.

Примітка:

 1. Критерії повинні бути присутні протягом останніх трьох місяців та з’явиться щонайменше за 6 місяців до встановлення діагнозу.

 2. Дискомфорт означає неприємне відчуття, що не можна описати як біль. 

Додаткові діагностичні критерії  СПК

·   порушення частоти випорожнень (≤ 3 випорожнень на тиждень або > 3 випорожнень на день)

·   неправильна форма випорожнень (грудкуваті/тверді випорожнення або рідкі водянисті випорожнення)

·   натужування при дефекації

·   імперативні позиви, а також відчуття неповного випорожнення, виділення слизу з фекаліями та здуття животу.

 

Обов’язкові лабораторні дослідження

· Загальний аналіз крові (при відхиленні від норми дослідження повторювати 1 раз у 10 днів)

· Загальний аналіз сечі

· Печінковий комплекс (загальний білірубін та його фракції, АсАТ,  АлАТ, лужан фосфатаза, ГГТП)

· Копрограма

· Аналіз калу на дисбактеріоз

· Аналіз калу на приховану кров

 

Обов’язкові інструментальні дослідження	Обов’язкова консультація
• Ректороманоскопія	колопроктолога.
• УЗД органів черевної порожнини і малого тазу	Консультація фахівців за призначенням: гінеколога, уролога, невропатолога.
• Електрокардіографія
• Езофагогастродуоденоскопія

Для ідентифікації закрепу і діареї використовують Брістольську шкалу форми стільця.

 

Тип 1	окремі тверді округлі утворення (шарики), які нагадують горіхи (виходять з натуженням).
Тип 2	за формою нагадує ковбаску, утворену з шариків.
Тип 3	за формою нагадує ковбаску, з потрісканою поверхнею.
Тип 4	за формою нагадує ковбаску або змію, гладкий та м’який.
Тип 5	м’які шарики з чіткими межами (виходять легко).
Тип 6	м’які утворення з нерівними краями, кашоподібний стілець.
Тип 7	водянистий, без твердих включень.

 

Бристольська шкала форм калу 1-й та 2-й тип ідентифікує як закреп, а 6-й та 7-й – як діарею.

 

Клінічні ознаки СПК

       Основними ознаками є хронічний рекурентний абдомінальний біль та/або дискомфорт, асоційовані з порушеним станом кишечника, за відсутності структурних відхилень, що могли би бути пов’язані із зазначеними симптомами. Наведені ознаки мають спостерігатися щонайменше 6 міс, аби диференціювати їх від спричинених іншими станами, такими як інфекції (ефекти яких часто минущі) або прогресуючі захворювання (наприклад, рак кишечника, який зазвичай діагностується впродовж 6 міс після появи симптомів). 
       

Симптоми. Відповідно до РК ІІІ, ключовими ознаками СПК є абдомінальний біль або дискомфорт, який чітко пов’язаний із функцією кишечника і полегшується в результаті дефекації (що може свідчити про його товстокишечне походження) або поєднується зі змінами частоти чи консистенції стулу (що може свідчити про зміни в транзиті кишкового вмісту внаслідок змін моторних патернів або секреції). 
Симптоми, які зазвичай зустрічаються при СПК, але не відповідають діагностичним критеріям, включають ті, що були вперше описані Manning. До них належать здуття, аномальні види стільця (твердий та/або рідкий), аномальна частота стільця (< 3 разів на тиждень або > 3 разів на день),                                                            напруження під час дефекації, нагальні потяги до дефекації, відчуття неповного випорожнення, виділення слизу з прямої кишки. 
        

Варіанти стільця. Характер стільця в пацієнтів із СПК значно варіює. Відповідна субкласифікація РК ІІІ базується лише на консистенції стільця і, отже, є зручною для практичного застосування. Пацієнти, в яких твердий стілець реєструється протягом понад 25% усього часу спостереження, а рідкий – менше 25%, визначаються як такі, що мають «СПК із закрепом» (СПК-З). У хворих, які мають «СПК з діареєю» (СПК-Д), відзначається рідкий і частий стул упродовж понад 25% усього часу спостереження, а твердий стілець – менше 25%. Приблизно третина пацієнтів належать до таких, що мають «мішаний СПК» (СПК-М), тобто в них спостерігається як твердий, так і рідкий стілець протягом понад 25% усього часу спостереження. Невелика кількість хворих (4%) мають так званий некласифікований СПК (СПК-Н), при якому впродовж понад 25% усього часу спостереження стілець  має невизначений характер (ані твердий, ані рідкий). Пацієнтів, функція кишечника яких змінюється з одного типу на інший протягом місяців і навіть років спостереження, називають «альтернаторами». 
        

Асоційовані нетравні симптоми. Ця група симптомів включає летаргію, біль у спині, головний біль, прояви з боку сечостатевої системи (ніктурію, зміну в частоті та нагальності сечовипускання, відчуття неповного випорожнення сечового міхура), а також (у жінок) дисменорею. 
       

Поєднання з іншими захворюваннями. Близько 20-50% хворих на СПК мають також фіброміалгію. Разом із тим СПК часто зустрічається при інших хронічних больових розладах. Так, він виявляється у 51% осіб із синдромом хронічної втоми, у 61% – при патології скронево-нижньощелепних суглобів та у 50% – із хронічними тазовими болями. 
        

Психологічні риси хворих. Принаймні половина пацієнтів із СПК                                                            підпадають під опис депресивних, тривожних або іпохондричних особистостей. Полісимптомна природа СПК наводить на думку, що іпохондрія та соматизація психічних розладів можуть виступати провідною ланкою патогенезу СПК у деяких хворих.
Ефективність антидепресантів і позитивна відповідь на лікування анксіолітиками та психотерапію також є вагомими аргументами на користь психологічного компонента СПК у деяких хворих.

Лікування

Первинний (пробний) курс лікування тривалістю 6-8 тижнів. Курс терапії включає в себе корекцію індивідуальних звичок харчування, дієти і медикаментозну корекцію. Якщо під час проведення попередньої терапії відзначається позитивний ефект, лікування триває протягом 2-3 місяців. У разі якщо на тлі лікування не відзначається скільки-небудь вираженого ефекту, продовжують діагностику і пошук.

Дієта. Один з найважливіших терапевтичних підходів у лікуванні синдрому роздратованого кишечника – правильне харчування, що припускає регулярність його і спеціальну дієту з включенням до неї продуктів, що стимулюють перистальтику (при СРК з переважанням закрепів), або, навпаки, з закріпляючою дією. Харчування – найбільш важливий чинник для нормального функціонування кишечника. Будь-яка різка зміна характеру харчування може призвести до дисфункції кишечника, одним з проявів якої є закреп.
         Відмова від сніданку, нерегулярність і квапливість прийому їжі, пізня вечеря, недостатнє вживання води, споживання висококалорійної, малооб’ємної їжі (ікри, шоколаду, борошняних продуктів) можуть сприяти появі запорів.
Продукти, які мають закріпляючу дією (міцну каву і чай, какао, сир, рис, гранати, груші, айва, в’язкі продукти, шоколад, борошняне), рекомендуються при СРК з діареєю.

При СРК із закрепами, навпаки, їжа не повинна бути механічно і термічно щадить, бажані сирі овочі і фрукти, салати, вінегрети, овочеві супи, страви з м’яса і птиці (краще шматком).
Продукти, що володіють послаблюючою дією: сирі овочі, фрукти, баштанні культури (кавун, диня), морська капуста, кісточкові ягоди (слива, вишня, абрикос), банан, кисломолочні продукти (кефіри, йогурти, сир), розсипчасті каші (вівсяна, гречана, кукурудзяна, перлова), хліб з борошна грубого помелу (житній, хліб з висівками), рослинне масло.
        Можливо використання контрасту температур: за один прийом вживати страви, різні по температурі, наприклад гаряча страва, а потім склянку холодної рідини (соку, мінеральної води, компоту). При нестачі клітковини і харчових волокон рекомендуються висівки (вживати їх треба, починаючи з невеликих доз).
       Рідина є «наповнювачем» кишечника і утримується в кишечнику клітковиною і харчовими волокнами. У рідкому (за відсутності протипоказань) обмежувати себе не потрібно.
Важливий і відмова від шкідливих звичок, зокрема паління, оскільки нікотин та інші компоненти тютюнового диму також можуть значно впливатиме на перистальтику кишечнику.
        У більшості випадків тільки однієї корекцією харчування вилікувати синдром подразненого кишечника не вдається.

Фармакотерапія

        Необхідно використовувати різні лікарські препарати. Так, при СРК, що протікає з переважанням абдомінальної болю, слід використовувати різні міотропні спазмолітики, такі, як спазмомен, бускопан або децітел, а також регулятори кишкової моторики (дебрідат). При переважанні тривожної депресії у поведінці хворих, що страждають СРК,                                                            після консультації з психіатром або психоневрологом слід призначати

антидепресанти або психостимулятори.
         При синдромі подразненого кишечника, що протікає з вираженим метеоризмом, крім фізичного страждання хворі відчувають ще й сильний соціальний дискомфорт. Діти, які страждають СРК, стають предметом глузувань однолітків, замикаються в собі, що ще більше посилює їх стан. Дорослі пацієнти також відчувають певні незручності, працюючи в колективі. Тому таким хворим крім дієти і препаратів, що нормалізують перистальтику кишечника, призначають адсорбенти і піногасники.
Але при призначенні адсорбентів необхідно пам’ятати, що тривалий прийом будь-яких адсорбентів може призвести до виведення з організму разом зі шлаками і газами мікроелементів і вітамінів. У цьому випадку більш краща смекта. Завдяки селективності дії, вона не виводить мікроелементи і вітаміни, а також сприяє відновленню слизової оболонки кишечника.
Гази, перебувають у просвіті кишки, являють собою дрібноміхурцеву слизову піну, яка густим шаром покриває поверхню кишки і перешкоджає нормальним процесам всмоктування. Піногасники (Еспумізан) викликають зміну поверхового натягу дрібних бульбашок піни. Вивільняється газ,який легко всмоктується кишковою стінкою або адсорбується вільними радикалами Еспумізану і виводиться з організму.

Лікування синдрому роздратованого кишечника з переважанням діареї грунтується на призначенні дієти з виключенням продуктів, що містять велику кількість грубих рослинних волокон, бобових, продуктів, що викликають бродильні процеси. Лікарська терапія грунтується на призначенні традиційної фітотерапії (черемхи, перстачу, чорниці), препаратів, що зупиняють діарею (лопераміду), а також адсорбентів (смекти).

 

При переважанні в клінічній картині синдрому роздратованого кишечника закрепів у дієті повинні переважати продукти, що містять велику кількість клітковини. Медикаментозна терапія повинна грунтуватися на принципах відновлення і нормалізації стільця. З цією метою використовуються різні проносні                                                            препарати. Однак послаблюючі препарати, які мають подразнюючу дію (сенаде, олександрійський лист), можна призначати протягом тривалого терміну. Більш кращі в цьому випадку осмолярні репарати, що «м’яко» нормалізують стілець (форлакс). Досить ефективні препарати, що володіють комбінованим, в тому числі послаблюючу, ефектом (лактулоза). Лактулоза (Дуфалак) являє собою штучний дисахарид, який, потрапляючи в просвіт кишки, розпадається з утворенням коротко жирних кислот, які викликають зміну осмотичного тиску, що приводить до збільшення об’єму вмісту кишечнику і відповідно стимуляції перистальтики кишечника. Крім того, зменшення рН середовища кишечнику під впливом утворюються коротко жирних кислот саме по собі спричиняє посилення перистальтики. В умовах кислого середовища лактулоза є гарним живильним середовищем для біфідобактерій, розмноження яких веде до значного збільшення обсягу біомаси, що також призводить до подразнення механорецепторів кишечника і посилення перистальтики. Все це в комплексі зменшує час просування кишкового вмісту по кишці та нормалізує стілець. Якщо попередній курс лікування протягом 6-8 тижнів показав гарні клінічні результати, призначається основний курс лікування тривалістю 1-6 місяців.

 

        Однак навіть при гарному ефекті проведеної терапії синдром подразненого кишечнику вимагає постійної уваги до хворого як у період загострення, так і в період ремісії.

 

З метою профілактики розвитку СРК вкрай важливо нормалізувати спосіб життя і виключити психоемоційні перевантаження.

1)    Седативні засоби чи транквілізатори	8-12 тижн.
Антидепресанти	3-4 тижн.
Антациди	3-4 тижн.
Антиперистальтики	2-3 тижн.
Ентеросорбенти	2-3 тижн.
2)    Спазмолітики	3-4 тижн.
Ентеросорбенти	4-8 тижн.
Антидепресанти	8-12 тижн.
3)    Стимулятори перистальтики	3-4 тижн.
Антидепресанти	8-12 тижн.
Осмотичні проносні	3-4 тижн.

 

                        Схема 1:

Препарат	Доза та спосіб введення
Настій кореня валеріани	1 стол.ложку збору залити 2 скл. кип”ятка,приймати по 100 мл 2-3 рази на добу
Амітриптилін	Табл. по 50-150 мг 2 рази на добу
Діазепам	Табл. по 0,004-0,01 г 2-3 рази на добу
Маалокс,Алмагель	Сусп. По 1-2 чайн. Ложки за 30 хв до їжі 3-4 рази на добу
Холестирамін	По 12 г на добу попередньо розчинивши в 60 мл рідини
Лоперамід	Табл. по 2 мг 1-2 рази на добу
або Діосмектит	Пакетик(3 г речовини) розчинивши в 100 мл рідини 3 рази на добу

 

                             Схема 2:

Препарат	Доза та спосіб застосування
Дротаверин Дуспаталін	Табл. по 0.04 г 2-3 рази на добу Капс. по 0.2 г 3 рази на добу
Ентеросгель Симетикон	В рекомендованих середніх дозах
Амітриптилін	Табл. по 50-150 мг 2 рази на добу

 

                             Схема 3:

Препарат	Доза та спосіб застосування
Препатати кореня крушини,Сульфат магнію Лактулоза(Дуфалак)	В середніх рекомендованих дозах По 10-20 г 2 рази на добу
Мозаприд	По 10 мг 3 рази на добу
Флувоксамін Прозак	Табл по 5 мг 1 раз на добу Капс. по 20 мг 1 раз на добу

Санаторно-курортне лікування

Основні терапевтичні ефекти, які очікуються – відновлення функції товстої кишки на тлі вилучення психічного й нервового перенапруження, що вимагає нормалізації режиму праці та відпочинку, створення умов, сприятливих для нервової системи, регулярні заняття гігієнічною гімнастикою з включенням фізичних вправ, які сприяють розвитку м’язів черевини.

Зважаючи на це, дієта хворих на СПК повинна бути диференційована                                                              залежно від характеру  моторних порушень товстої кишки. Тому при СПК з переважанням проносів рекомендується дієта 4 (згодом 4б та 4в), які забезпечують максимальне обмеження механічних та хімічних подразників, а також містять продукти, що гальмують перистальтику кишечнику (харчування дрібне 5-6 разів на добу). При СПК з переважанням закрепів застосовується дієта 3, яка передбачає необхідну кількість харчових волокон та послаблюючих речовин, що забезпечують достатній обсяг стільця для його просування.

Санаторний режим: ІІ – ІІІ

Кліматотерапія: загальна

Руховий режим: ранкова гігієнічна гімнастика, лікувальна фізкультура (групова).

Мінеральні води: Внутрішнє вживання мінеральних вод сприяє нормалізації моторики та вмісту мікрофлори товстої кишки, сприяє відновленню основних функцій шлунку, печінки, підшлункової залози, відновлює рефлекторні зв’язки поміж різними органами системи травлення, спричинює відновлення місцевого імунітету та імунологічної реактивності організму.

Хворим на СПК із  діареєю маломінералізовані води різного хімічного складу гідрокарбонатні, гідрокарбонатно-хлоридні, хлоридно-гідрокарбонатні) призначаються у періоди затухаючого загострення та ремісії (Березовська, Гута, Келечинська, Лужанська №1, Миргородська, Нафтуся, Одеська №1, Поляна Закарпатська, Рай-Оленівська, Шаян).

Мінеральна вода призначається двічі на добу, окрім ранкового прийому,  теплої або гарячої температури (45-55°C), 100 мл на прийом. При гарній переносності доза мінеральної води збільшується до 200 мл, а число прийомів – до трьох разів на добу. Час приймання мінеральної води залежить від стану кислотоутворюючої функції шлунку. Зокрема, за необхідності пригнічення                                                             підвищеної кислотоутворюючої й секреторної функцій шлунку при гіперхлоргідрії мінеральна вода призначається за 1-1,5 год. перед їжею, а за необхідності стимулювання пониженої кислотоутворюючої й секреторної функції шлунку при гіпохлоргідрії – за 30 хв перед їжею. Внаслідок такого застосування  внутрішнє приймання гарячої МВ води сприятиме усуненню спазмів кишечнику й зменшенню його підвищеної перистальтики.

В лікуванні хворих на СПК із закрепами  застосовують мало-, середньо- й високомінералізовані мінеральні води, які містять сульфатні і хлоридні іони, а також води з вмістом натрію та магнію, дія яких спрямована на стимулювання рухливої функції кишечнику (Єсентуки № 17, Одеська № 2, Моршинська ропа у розведенні 7,0 г/л та 14 г/л, Поляна Квасова, Поляна Купіль, Свалява, Слов’янівська, Смирновська, Феодосійська, Яворницька). Час прийому мінеральних вод визначається залежно від вихідного рівня кислотоутворення в шлунку. Воду призначають кімнатної температури,        200 мл на один прийом тричі на добу.

 

Пелоїдо- та бальнеотерапія.

       Застосування лікувальних грязей температурою 38-40° С на ділянку проекції товстої кишки і симетрично позаду на поперек впродовж 15-20 хв поліпшує моторну функцію кишечника, підвищує активність кишкових ферментів, імунологічну реактивність організму, нормалізує вітаміноутворення і біоценоз, впливає на біохімічні процеси, чинить протизапальну дію. Рефлекторно, через ЦНС, вегетативну нервову систему, гормональні та нейрогуморальні фактори грязелікування впливає на процеси всмоктування у тонкому кишечнику. Грязелікування проводять через день, чергуючи його з ваннами (радоновими, хвойними, морськими, мінеральними), на курс лікування  10-12 сеансів.

 

Апаратна фізіотерапія.

 Застосування постійного електричного струму у вигляді процедур гальванізації сприяє відновленню моторики товстої кишки за рахунок знеболюючого та антиспастичного  ефектів гальванічного струму,                                                            що відбувається при поперечному розташуванні електродів на ділянку проекції товстої кишки і симетрично позаду на поперек, щільності струму 0,03-0,05 мА/см², експозиції 15-20 хвилин, щоденно або через день чергуючи з пелоїдотерапією, 10 процедур на курс лікування.

        

       Задля відновлення рефлекторного зв’язку між різними відділами травної системи, з одного боку, та центральної нервової  – з іншого,  показане застосування електросну. Використання струмів низької частоти сприяє поліпшенню клінічного перебігу захворювання за рахунок впливу на підкорково-стовбурову ділянку мозку, гіпоталамус, ретикулярну формацію стовбуру мозку. Розташування електродів очно-завушне. Частота імпульсів 3-5 Гц, тривалість процедури  20-40 хв, через день, 10 процедур на курс лікування. Ефективність лікування хворих на СПК може бути підвищена, якщо сполучати застосування пелоїдотерапії та  електросну.

 

Додатково: задля досягнення антиспастичного та знеболюючого ефектів застосовують високочастотне змінне магнітне поле (індуктотермію) на ділянку проекції товстої кишки та симетрично позаду на поперек у безпе­рервному слабкотепловому режимі впливу, тривалість процедури 15-20 хв, через день, 8-10 процедур на курс лікування.

Застосування синусоїдальних модульованих струмів (СМС-терапія або ампліпульс-терапія) обумовлює позитивну динаміку в лікуванні спастичних закрепів, що зумовлено поліпшенням кровообігу внаслідок безпосереднього збудження численних нервів й рецепторів, нормалізації трофіки та зняття больового синдрому. Методика при атонічних запорах: один – роздвоєний – електрод розмірами 50х10 мм кожен розташовується на                                                             черевині на рівні пупа праворуч й ліворуч, а другий – розмірами 20х10 мм –  під грудьми. Впливають струмом частотою 100 Гц, імпульс по 5 сек. Глибина модуляцій 100 %, режим змінний. Експозиція 10-15 хв, 10 процедур на курс лікування, щодня або через день.

Задля стимуляції репаративної  регенерації СО товстої кишки використовують ЕМП дециметрового діапазону – мікрохвильову терапію (ДМХ) на ділянку проекції товстої кишки за контактною методикою, потужністю 25-40 Вт, експозиція 15-30 хв, кожен день або через день, на курс лікування 8-10 процедур.

За наявності СПК з переважанням болю та метеоризму – при вираженому больовому синдромі рекомендується нешкодуючий руховий режим, дієта № 4 б, в з вилученням продуктів, що викликають бродильні й гнилісні процеси у кишечнику, зігріваючий компрес на живіт, електросон, індуктотермія, ДМХ-терапія. При  послабленні больового синдрому пацієнту призначається тонізуючий руховий режим, ранкова гігієнічна й лікувальна гімнастика, прогулянки, залежно від характеру стільця дієта № 3 або № 4.

При значному ослабленні больового синдрому призначається внутрішнє приймання теплих слабомінералізованих мінеральних вод по ½ або ¾ склянки тричі на добу, час приймання води визначається станом кислотоутворюючої й секреторної функцій шлунку.

 

 Внутрішнє приймання мінеральних вод доповнюється зовнішнім, для чого застосовуються теплі (t=37-38°C) мінеральні ванни різного складу, краще – кисневі, шавлеві  або йодно-бромні. До того ж, при ослабленні больового синдрому у пацієнтів процедури електросну починають сполучати з методиками мітигованого грязелікування (грязьові аплікації, гальваногрязь),  чергуючи їхні процедури  через день.

 

 

Лікування хворих на СПК з переважанням закрепів – хворим на СПК з переважанням закрепів показано призначення тонізуючого рухового режиму, ранкової гігієнічної та лікувальної гімнастики, дієти № 3. Рекомендується також застосування питного лікування мало-, середньо- й високомінералізованими мінеральними водами, особливо із вмістом                                                               сульфатних та хлоридних іонів, катіонів натрію й магнію.

 

Вода призначається кімнатної температури, 200 мл на одне приймання тричі на добу, час приймання визначається залежно від початкового рівня кислотоутворюючої функції шлунку. З методів апаратної фізіотерапії – особливо показаними є СМС-терапія, інтерференц-терапія, поперечна гальванізація, електросон у сполученні з мітигованими видами пелоїдотерапії. Ці методи фізіотерапевтичного лікування чергуються через день з мінеральними і газовими ваннами різного складу температурою 35-36°C. Показано сифонні та субаквальні промивання кишечнику мінеральною водою.

Для хворих на СПК з переважанням проносів:  на початку курсу лікування призначається шкодуючий руховий режим і дієта №4б, в. Питне лікування мінеральними водами не рекомендується у періоді загострення, а також за наявності виражених проносів. Маломінералізовані води призначаються в періоди затухаючого загострення і ремісії двічі на добу, за винятком ранкового прийому,  теплі або гарячі, температурою 45-55°C, по 100 мл на прийом. При гарній переносності доза мінеральної води збільшується до 200 мл, а число приймань – до 3 разів на добу. Час приймання мінеральної води залежить від стану кислотоутворюючої функції шлунку. З методів апаратної фізіотерапії  особливо показаними є індуктотермія, ДМХ-терапія, поперечна гальванізація, електросон. Методи фізіотерапевтичного лікування чергуються через день з мінеральними йодно-бромними і кисневими ваннами температурою 36-37°C.

Термін санаторно-курортного лікування: 21-24 дні.

Показники якості лікування: ліквідація больового і диспепсичного синдромів, нормалізація самопочуття та позитивна динаміка об’єктивних даних (нормалізація стільця).

Протипоказання: СПК у стадії загострення за умов вираженого больового синдрому на тлі констипації.

Критерії ефективності лікування

1.     Припинення симптомів хвороби чи зменшення їх інтенсивності.

2.     2. Зняття больового і диспепсичного синдрому, Нормалізація стільця і лабораторних показників.

3.     3. Покращення самопочуття без значної позитивної динаміки.