ТИП АПІКОМПЛЕКСНІ.
МІКРОСПОРИДІЇ І МІКСОСПОРИДІЇ
Тип Апікомплексові. Клас Споровики (Sporosoa) налічує близько 1450 видів. Для цих найпростіших характерно:
– Всі види – паразитичні організми.
– Відсутність у зрілих форм будь-яких органоїдів руху.
– Складні життєві цикли з чергуванням статевого та безстатевого розмноження.
– У одній із стадій циклу розвитку споровиків утворюються спори (спорозоїти)
– Відсутність органоїдів травлення та живлення.
– Живлення, дихання, виділення здійснюється всією поверхнею тіла.
Токсоплазма (Toxoplasma gondii) збудник токсоплазмозу
Етіологія. Toxoplasma gondii – облігатний внутрішньоклітинний паразит, належить до роду Toxoplasma, ряду Coccidia, класу Sporozoa, типу Protozoa. У фазі трофозоїта набуває півмісяцевої форми або частки апельсина, один кінець загострений, а другий заокруглений (рис.89). Довжина тіла 4-7 мкм, ширина 2-4 мкм. Цитоплазма однорідна, з дрібними гранулами. Ядро діаметром 1,5-2,0 мкм. Розмножується шляхом поздовжнього поділу або ендогонії. Паразити щільно заповнюють уражену клітину. Таке скупчення отримало назву псевдоцисти. Статеве розмноження токсоплазм відбувається в кишечнику кішки з утворенням чоловічих (мікрогамети) і жіночих (макрогамети) статевих клітин.
Після злиття гамет формується ооциста, яка виділяється з фекаліями в навколишнє середовище і через кілька днів стає інвазійною.
Епідеміологія. Токсоплазмоз – зооантропонозна інвазія, яка зустрічається на всіх континентах з різними клімато-географічними умовами. Резервуаром збудника є домашні свині, дикі кабани і птахи. Відомі синантропні і природні осередки токсоплазмозу. Зараження відбувається трансплацентарно й аліментарним шляхом; при надходженні у травний тракт цист разом із сирим м’ясним фаршем або м’ясом, недостатньо термічно обробленим молоком, молочними продуктами, а також при контакті з ооцистами у ґрунті, забрудненими фекаліями кішок. Крім того, описані поодинокі випадки зараження людини при трансплантації органів, гемотрансфузіях донорських лейкоцитів.
Токсоплазми на стадії трофозоїтів не стійкі до термічних і хімічних чинників. Вони гинуть при нагріванні до 500С за 5-10 хв, чутливі до 1% розчину фенолу, 2% розчину хлораміну.
Патогенез. Трофозоїти проникають у цитоплазму мононуклеарно-фагоцитарних клітин і розмножуються нестатевим шляхом. У міру того, як в організмі хазяїна розвивається імунітет, розмноження паразита сповільнюється і формуються тканинні цисти (псевдоцисти).
Важливого значення набуває алергізація організму. Уроджений і набутий токсоплазмози розрізняються патоморфологічно. При набутому токсоплазмозі виявляються зміни в лімфатичних вузлах – ретикулярна гіперплазія, утворення гранульом з ретикулярних, епітеліоїдних, плазматичних і еозинофільних клітин, іноді виникають осередки некрозу. Тяжкі генералізовані форми набутого токсоплазмозу характеризуються недокрів’ям, крововиливами в серозні оболонки, набряком легень, осередками некрозу в печінці і селезінці. Мають місце дифузна або гранулематозна проліферація ретикулярних клітин, лімфо-гістіоцитарні плазмоклітинні інфільтрати по периферії некротичних вогнищ.
При уродженому токсоплазмозі виникає недорозвинення великих півкуль головного мозку, спайки в шлуночках мозку, явища гідроцефалії.
За перебігом токсоплазмоз може бути гострим, хронічним і латентним. Залежно від механізму інфікування, розрізняють уроджений і набутий токсоплазмоз.
Уроджений токсоплазмоз новонароджених. Виникає внаслідок трансплацентарної передачі токсоплазм від хворої матері. Зараження на ранніх стадіях вагітності може призвести до викидня або мертвонароджуваності, а у новонародженої живої дитини з’являються клінічні ознаки токсоплазмозу. Захворювання перебігає безсимптомно або тяжко, раптово і швидко призводить до смерті. Симптоми інвазії виявляються одразу після народження, але, здебільшого, через місяці і роки. Симптоми: хронічний хоріоретиніт, тяжка жовтяниця, гепато- і спленомегалія, тромбоцитопенічна пурпура, гідроцефалія або мікроцефалія, епілепсія, мікро- й анофтальм, опістотонус, ознаки розумової відсталості.
Набутий токсоплазмоз. Можливі декілька типів перебігу хвороби:
1. Стерта лімфаденопатична форма. За частотою вона переважає над іншими. Характеризується аденопатією шийних і пахвинних лімфатичних вузлів, недомаганням, болями в м’язах, гарячкою. Ця симптоматика триває місяцями. Може розвинутися надмірне недокрів’я, гіпотензія, лейкопенія, лімфоцитоз.
2. Хронічний токсоплазмоз. Цій формі властивий ретинохоріоїдит (задній увеїт).
3. Гостра миттєва дисемінована форма токсоплазмозу, при якій з’являються висип на шкірі, висока температура. Можливий розвиток менінгоенцефаліту, гепатиту, пневмонії або міокардиту.
Прогноз уродженого токсоплазмозу, набутого в перший триместр вагітності, несприятливий. Інфіковані діти часто гинуть у ранньому віці або страждають хронічним ураженням ЦНС. Зараження в третьому триместрі вагітності перебігає безсимптомно. Прогноз токсоплазмозу при зараженні в постанатальному періоді сприятливий. Реактивація процесу з пригніченням імунної системи часто завершується смертю.
Діагноз встановлюють на підставі ретельного клінічного обстеження хворих, огляду очного дна, рентгенографії черепа. Проводять серологічні методи дослідження. Антитіла класу IgM, що з’являються на першому тижні захворювання, визначають методом непрямої імунофлуоресценції, кількість їх досягає максимуму через 4-8 тижнів і повертається до норми через декілька місяців. Антитіла класу IgG з’являються пізніше, їх вміст досягає максимуму через 1-2 місяці і залишається на високому рівні місяцями і роками. Вони визначаються за допомогою теста Сейбіна-Фельдмана, непрямої гемаглютинації або реакції зв’язування комплементу. Позитивний результат визначення IgM або 4-кратне підвищення рівня IgG вказують на гострий перебіг захворювання. Якщо при лімфаденопатії у вагітних жінок або енцефаліті в осіб з ослабленим імунітетом титр IgG перевищує 1:1000, слід запідозрити токсоплазмоз. Типова картина при комп’ютерній томографії центральної нервової системи – множинні щільні округлі вогнища.
Паразитів можна виділити в гостру фазу хвороби шляхом зараження мишей, білих щурів, морських свинок, кроликів, голубів кров’ю, емульсією з кусочків тканин у мозок або очеревину. У заражених тварин розвивається гостре захворювання; тварини гинуть на 7-10 добу. На 3-4 день у черевній порожнині накопичується велика кількість ексудату і токсоплазм; паразити виявляються у різних органах, зокрема в мозку. За зараженими мишами спостерігають 2-3 тижні, за морськими свинками – 6 тижнів.
Реакцію непрямої гемаглютинації проводять з еритроцитами барана, на яких адсорбується токсоплазмовий антиген, і сироваткою хворого.
Реакцію зв’язування комплемента проводять за загальноприйнятою методикою. Антигеном служать токсоплазми, отримані з курячих або качачих ембріонів або перитонеальної рідини заражених мишей. Реакція частіше буває позитивною в низьких титрах і на пізніх стадіях захворювання.
Мікроскопічно токсоплазми можна виявити в рідині або органах хворих людей і тварин. З центрифугату спинномозкової рідини готують мазки і забарвлюють за методом Романовського-Гімзи; досліджують харкотиння при пневмонії, пунктат кістковго мозку і біоптати лімфатичних вузлів.
Профілактика. Комплекс профілактичних заходів здійснюється ветеринарною медициною. Виявляють хворих, носіїв серед домашніх тварин, їх ізолюють і лікують. Знищують бродячих кішок і собак.
М’ясо хворих тварин і птиці з підозрою на токсоплазми підлягає ретельній термічній обробці, молоко кип’ятять, яйця варять протягом 5 хв. Трупи домашніх і диких тварин закопують.
Дотримання правил особистої гігієни (миття рук перед прийомом їжі, після догляду за тваринами) для недопущення попадання ооцист через забруднені руки, не вживання в їжу непроварених м’ясних продуктів – основні заходи запобігання токсоплазмозу. Особливо ретельно цього потрібно дотримуватися жінкам під час вагітності. Для профілактики уродженого токсоплазмозу жінки, у яких були мимовільні викидні, передчасні пологи, мертвонароджені підлягають лабораторному обстеженню. Всім хворим проводять повний курс лікування.
Малярійні плазмодії – збудники малярії
Для людини патогенними є 4 види:
– Plasmodium vivax – збудник триденної малярії
– Plasmodium malariае – збудник чотириденної малярії
– Plasmodium falciparum – збудник триденної малярії
– Plasmodium ovale – збудник триденної малярії
Остаточними хазяїнами є комарі роду Anopheles, яких називають малярійними, проміжним хазяїном є людина.
Заражаючись плазмодіями при ссанні крові на малярію, комар заражає іншу людину, вводячи їй плазмодіїв на стадії спорозоїтів, які з током крові розносяться по всьому тілу і проникають у печінку. У цих клітинах вони проходять тканинну (позаеритроцитарну) стадію циклу розвитку. Вона відповідає основній частині інкубаційного періоду хвороби. У клітинах печінки розвиваються стадія тканинних шизонтів. Тканинні шизонти збільшуються у розмірах і починають ділитися шляхом шизогонії. Із кожного шизонта виникає багато тканинних мерозоїтів. Позаеритроцитарний цикл здійснюється одноразово.
Еритроцитарна стадія. Тканинні мерозоїти проникають в кров’яне русло та проникають в еритроцити утворюючи шизонти. В юних шизонтах утворюється велика вакуоля, а цитоплазма та ядро відтискуються до периферії. Паразит набуває форми кільця. Потім вакуоля зменшується утворюючи псевдо події. Після того як плазмодій розростається настільки, що займає весь еритроцит і набуває круглястої форми. Потім ядро плазмодія послідовно ділиться, утворюючи від 12 до 20 ( звичайно 16) ядер. Навколо ядер відокремлюються грудочки цитоплазми – формуються мерозоїти. Потім оболонка мерозоїта розривається , мерозоїти і токсичні продукти життєдіяльності плазмодіїв потраплять у кров’яне русло. Із цим процесом співпадає приступ малярії. Мерозоїти знову потрапляють в еритроцти і утворюється нова генерація мерозоїтів. Це відбувається багаторазово. Цикл еритроцитарної шизогонії у Plasmodium vivax, Plasmodium ovale, Plasmodium falciparum триває 48 годин, у Plasmodium malariае -72 години.
Частина мерозоїтів, проникнувши у еритроцити, розвивається не в шизонти, а в статеві форми. Із них утворюються гаметоцити (незрілі статеві особини), які морфологічно відрізняються від шизонтів. Розрізняють жіночі клітини — макрогаметоцити і чоловічі — мікрогаметоцити. Подальший розвиток їх можливий тільки у тілі комара роду Anopheles. Гаметоцити потрапляють у шлунок самки комара у процесі ссання крові хворої на малярію людини.
Із макрогаметоцитів утворюються макрогамети. Макрогаметоцити, при дозріванні кілька разів діляться і дають мікрогамети. Здійснюється попарне злиття макро- і мікрогамет. Запліднена клітина (зигота) рухлива, звідки і її назва—оокінета. Вона проникає під епітелій шлунка комара, дуже збільшується у розмірах і називається ооцистою. Всередині ооцисти відбувається множинний поділ, який приводить до утворення величезної кількості (до 10 тис.) спорозоїтів. Зріла ооциста розривається і спорозоїти проникають у всі органи комара. Найбільше їх нагромаджується у слинних залозах.
Для розвитку плазмодія у тілі комара необхідна певна температура. Для Р. vіvах — не нижче +16 °С, тому в районах з коротким і холодним літом малярією не хворіють. На півдні літо триваліше, осінь тепла і протягом одного сезону можливе зараження комарів гаметоцитами. На півночі літо коротке, що виключає можливість здійснення повного життєвого циклу плазмодіїв за один сезон. Поява гаметоцитів у холодний період біологічно не виправдана, бо це не сприяло б розповсюдженню паразита, зате виснажувало б хазяїна.
Увесь зимовий період триває тканинна позаеритроцитарна стадія. Навесні і влітку відбувається еритроцитарна стадія життєвого циклу, дозрівання гаметоцитів у часі співпадає з появою окрилених комарів у природі, чим забезпечується можливість їх зараження.
Узгодженість життєвого циклу паразита з розвитком остаточного хазяїна сприяє існуванню паразита. Таке пристосування виробилося на протязі багатовікового добору.
Патогенне значення і діагностика. Таким чином Малярія – трансмісивна хвороба з пароксизмами лихоманки, гепатоспленомегалією, недокрів’ям, іноді тяжкими ураженнями центральної нервової системи. Збудники малярії – малярійні плазмодії, відносяться до роду Plаsmodium, родини Plasmodiidae, ряду Haеmosporidiidae, класу Sporozoa, типу Protozoa.
Найбільш клінічно тяжку форму має малярія, викликана італійським штамом Plasmodium falciparum.
Розвиток малярійних плазмодіїв складається з двох послідовних фаз – статевої (спорогонія) і нестатевої (шизогонія) – та пов’язаний зі зміною хазяїв:
а) розвиток у тканинних клітинах – тканинна шизогонія;
б) розвиток в еритроцитах – еритроцитарна шизогонія.
Тканинна шизогонія. На можливість розвитку паразитів у клітинах тканин вперше вказав В.Я. Данилевський (1888) дослідженням малярії птахів. Однак на підставі тверджень Schaudinn (1903) вважалося, що спорозоїти, потрапляючи в організм хребетного, проникають безпосередньо в еритроцити і дають початок еритроцитарній шизогонії. Лише в середині 30-х років на прикладі малярії птахів було показано, що спорозоїти проникають не в еритроцити, а в клітини тканин, де набувають округлої форми, перетворюються у тканинні шизонти і проходять прееритроцитарну (до проникнення паразитів в еритроцити) фазу розвитку.
Розвиток тканинних форм паразитів при малярії людини, мавп і гризунів відбувається у клітинах печінки, при малярії птахів – в ендотеліальних клітинах і клітинах мононуклеарно-фагоцитарної системи.
Спорозоїти, що потрапили в організм ссавця-хазяїна, проникають у клітини тканин, де заокруглюються і перетворюються у тканинні шизонти, що ростуть, збільшуються у розмірах до 50-70 мкм. Ядро шизонта багаторазово ділиться, навколо новоутворених ядер розподіляється цитоплазма, утворюється велика кількість тканинних мерозоїтів: до 40 000-50 000 у Р. falciparum; у Р.vivax, а також Р.cynomolgi до 10 000, у плазмодіїв птахів від 200 до 1000 мерозоїтів.
У збудників малярії людини і мавп тканинний прееритроцитарний цикл має одну генерацію. Тривалість прееритроцитарного циклу в Р. falciparum близько 6, у Р. vivax – 8, у Р. ovale – 9 діб. У Р. falciparum розвиток паразитів у тканинах обмежується прееритроцитарним циклом, і на наступних фазах інфекції паразити в організмі представлені лише еритроцитарними формами. У плазмодіїв птахів прееритроцитарний цикл має дві генерації. Після початку еритроцитарного циклу в них продовжується тканинний (параеритроцитарний) цикл: у подальшому тканинні форми можуть виникати і внаслідок проникнення еритроцитарних мерозоїтів у клітини тканин.
На цій підставі, а також внаслідок того, що при триденній малярії з короткою інкубацією в інтервалі між серією первинних нападів і віддалених рецидивів є періоди, коли в крові відсутні еритроцитарні форми (негативна фаза, при якій кров не заразна), вважається, що параеритроцитарні форми існують і в організмі людини, зараженої Р.vivax (і, можливо, також Р. malariae), впродовж всієї інвазії. Періодично утворюються тканинні мерозоїти, вони проникають в еритроцити і викликають рецидиви інфекції, а в негативній фазі малярійні паразити в організмі хворого представлені тільки тканинними формами. На даний час не отримано прямих доказів наявності параеритроцитарного циклу в Р. vivax і Р. malariae, і його існування сумнівне. Встановлено, що рецидиви можуть виникати внаслідок неодночасного виходу в кров мерозоїтів прееритроцитарного циклу або «активації» спорозоїтів, що затрималися у розвитку.
Наявність в організмі людини тканинних форм не викликає помітних клінічних проявів. Клітинна реакція навколо цих форм у печінці відсутня. Припускається, що повторні масивні зараження можуть викликати зміни печінки, зумовлені розмноженням у ній великої кількості тканинних шизонтів.
Отже, тканинна (екзоеритроцитарна) шизогонія відбувається у клітинах печінки внаслідок інвазії спорозоїтами, що проникли в організм під час укусу зі слиною інвазованого комара. Протягом 10-30 хв вони циркулюють з кров’ю, а потім течією крові і лімфи заносяться в печінку і проникають в гепатоцити, де перетворюються на екзоеритроцитарні, або тканинні, шизонти. Після багаторазового поділу ядра, кожне з яких оточується цитоплазмою, утворюються тканинні мерозоїти, які при зруйнуванні інвазованих гепатоцитів надходять у кров. На цьому завершується екзоеритроцитарна шизогонія, внаслідок чого з одного спорозоїта, залежно від виду плазмодія, утворюється від 10 до 50000 тканинних мерозоїтів. У P.falciparum з одного шизонта утворюється понад 30000, а у інших до 15000 мерозоїтів. У збудників тропічної і чотириденної малярії екзоеритроцитарна шизогонія в печінці обмежується однією генерацією. Тривалість цієї фази в життєвому циклі малярійних плазмодіїв різна: Plasmodium falciparum – 6-8 діб, Plasmodium malariae – 15 діб, Plasmodium ovale – 9 діб. Екзоеритроцитарна шизогонія P.vivax у печінці також обмежена однією генерацією. Проте в організмі комара утворюються різні типи спорозоїтів цього виду. Частина одразу готова до розвитку в печінці (тахіспорозоїти), а інші починають розвиватися тільки через деякий час – брадіспорозоїти. Внаслідок цього, при триденній малярії інкубаційний період може бути коротким (12-20 діб) або довгим (6-14 міс. і більше). У тахіспорозоїтів тривалість екзоеритроцитарної шизогонії близько 8 діб. Тривалість життєздатності паразитів в організмі людини така: Plasmodium falciparum — до 1 року; Plasmodium vivax — в межах трьох років; Plasmodium malariae – десятки років.
Еритроцитарна шизогонія. Характерні клінічні прояви малярії зумовлені життєдіяльністю еритроцитарних форм паразитів. Розвиток паразитів починається після проникнення в еритроцити тканинних мерозоїтів. В еритроцитах мерозоїти розвиваються і започатковують нестатеві шизонти (агамонти) і статеві форми (гамонти). Внаслідок розподілу шизонтів утворюються мерозоїти, що проникають у нові еритроцити. Еритроцитарна шизогонія повторюється.
Тривалість еритроцитарної шизогонії Р.vivax, Р.ovale і Р.falciparum 48 год, Р.malariae – 72 год.
Р.vivax, P.malariae і Р.ovale, а також у збудників малярії мавп і птахів, гризунів і ящірок весь цикл еритроцитарної шизогонії і розвиток гамонтів проходить у периферичній крові хазяїна. У збудника тропічної малярії людини Р. falciparum і збудника малярії мавп Р.reichenowi в периферичній крові з нестатевих форм виявляють тільки молодих, кільцеподібних шизонтів. Еритроцити, що містять кільцеподібні шизонти, а також всі наступні стадії їхнього розвитку, зокрема і меруляцію (розподіл), затримуються у глибоких судинах і не попадають у капіляри шкіри, тому їх не знаходять у мазках і товстих краплях крові, взятої проколом шкіри. Еритроцити, в які проникли мерозоїти, що дають початок жіночим і чоловічим гамонтам, затримуються в капілярах внутрішніх органів і надходять у циркулюючу кров тільки після того, як гамонти закінчують розвиток. Тому при тропічній малярії у периферичній крові хворого виявляють тільки кільцеподібні шизонти і близькі до дозрівання або зрілі гамонти. При коматозній формі тропічної малярії внаслідок розладу циркуляції в периферичній крові можуть спостерігатися всі стадії розвитку шизонтів, включаючи і форми, що діляться і гамонти на різних стадіях.
При зараженні штамами Р.falciparum із США (з Південної Кароліни), Панами, Колумбії і Південної Родезії майже в половини пацієнтів у периферичній крові у початковій фазі інвазії (до досягнення максимальної паразитемії) впродовж декількох днів виявляють форми паразитів, що діляться. При цьому не спостерігається симптомів, що свідчили б про особливу тяжкість інвазії. Наявність таких форм вказує на те, що зараження хворого відбулося недавно, не більше 3-4 тижнів тому.
Упродовж еритроцитарної шизогонії плазмодії проходять такі етапи розвитку. Мерозоїт, що проник в еритроцит, збільшується у розмірах, біля ядра з’являється вакуоля, яку цитоплазма оточує у вигляді тонкого обідка. Паразит набуває форми кільця або каблучки.
При фарбуванні за методом Романовського цитоплазма мерозоїта, як і подальших стадій, набуває блакитного забарвлення, ядро – вишнево-червоного. Згодом паразит росте, об’єм цитоплазми збільшується. Внаслідок утворення псевдоподій він набуває неправильної форми. Ці стадії паразитів називають амебоподібними шизонтами. У їх цитоплазмі міститься пігмент, що накопичується внаслідок розщеплення гемоглобіну (під час живлення паразитів). У молодих амебоподібних шизонтах спостерігається лише невелика кількість зерен пігменту. Внаслідок росту шизонта пігменту накопичується все більше. Його добре видно при мікроскопії свіжої крові і він не змінює свого природного кольору (від золотавого до темно-бурого, майже чорного) на фарбованих препаратах. Коли амебоподібний шизонт досягає максимальної величини, вакуоля зникає, псевдоподії втягуються, пігмент збирається в одну-дві компактні купки.
Шизонт стає округлим або овальним. Згодом ділиться ядро, утворюються два-чотири і більше ядер (шизонт, що ділиться). Утворення ядер припиняється, коли їх кількість досягає числа, характерного для даного виду збудника малярії. Навколо кожного новоутвореного ядра починає відокремлюватися ділянка цитоплазми, внаслідок чого утворюється морула, що розпадається на мерозоїти. Між мерозоїтами розташована невелика кількість пігменту.
Після дозрівання морули еритроцити руйнуються, мерозоїти звільняються і потрапляють у плазму крові. Частина з них гине, частина проникає в нові, неуражені еритроцити, в яких цикл розвитку повторюється. Пігмент після розпаду морули поглинається фагоцитами. В англо-американській літературі безстатеві форми малярійних паразитів поділяють на дві групи: трофозоїти і шизонти. До першої групи належать всі нестатеві форми з одним ядром, до другої – форми з двома або великою кількістю ядер.
У Р.vivax, P.malariae, P.ovale гамонти округлої або овальної форми з рівномірно розподіленим пігментом.
У Р.falciparum гамонти, що досягли максимального розміру, півмісяцевої форми; у молодих гамонтів форма овальна або близька до овальної. Пігмент жіночих гамонтів – у вигляді віночка навколо ядра, в чоловічих – більш розсіяний. Гамонти Р.vivax, Р.ovale, P.malariae виявляють у периферичній крові хворого на початку захворювання одночасно з шизонтами, гамонти Р. falciparum на 8-10 днів пізніше, тому що вони дозрівають у капілярах внутрішніх органів.
Після завершення екзоеритроцитарної шизогонії тканинні мерозоїти проникають в еритроцити і дають початок циклічному розвитку плазмодіїв – еритроцитарній шизогонії. Розпочинається і завершується еритроцитарна шизогонія однією і тією ж стадією розвитку паразита –мерозоїтами. Після проникнення в еритроцити мерозоїти збільшуються за розміром, біля ядра виникає вакуоля. Усі види плазмодіїв перетворюються на одноядерний трофозоїт, який має форму каблучки або кільця. Пізніше збільшується цитоплазма з утворенням псевдоподій (особливо у P.vivax). Збуднику чотириденної малярії у цій фазі властиві стрічкоподібні трофозоїти. У процесі росту паразита в цитоплазмі накопичуються у вигляді зерен або паличок золотаво-жовтого або темно-бурого кольору пігменти. Це наслідок розпаду гемоглобіну. У шизонті, який досяг максимальних розмірів, зникає вакуоля і псевдоподії, пігмент концентрується в одному або двох місцях, і паразит набуває округлої або овальної форми. Потім настає процес поділу ядра. Кожному виду плазмодіїв властива певна кількість новоутворених ядер: для P.vivax – 12-18, P.malariae – 6-12, P. falciparum – 12-24, P.ovale – 6-12.
Кожне ядро оточується цитоплазмою (меруляція), внаслідок чого утворюється морула, у якій формуються еритроцитарні мерозоїти. Після зруйнування еритроцита мерозоїти надходять до плазми, де частина з них руйнується, а частина проникає у нові еритроцити і процес еритроцитарної шизогонії повторюється.
Перші статеві форми паразита утворюються з тканинних мерозоїтів, які проникли в еритроцити, а наступні їх генерації – з мерозоїтів, що виникли у процесі еритроцитарної шизогонії. У збудників триденної, чотириденної і малярії-овале гамонти округлої або овальної форми, а у P.falciparum зрілі гамонти – півмісяцевої форми. З появою гамонтів у крові хворий стає джерелом збудника інвазії.
Діагностика. Діагноз малярії ґрунтується на клінічних проявах – змінна пропасниця, блідо-жовте забарвлення шкіри, набряк обличчя (facies malarica), гепатоспленомегалія тощо. Вирішального значення набуває виявлення у крові хворого малярійних плазмодіїв. На початку хвороби кількість їх незначна, тому розглядають декілька товстих крапель.
У сумнівних випадках застосовують реакцію флуоресціюючих антитіл. Дослідження крові на малярійних паразитів проводять у всіх хворих на лихоманку, які прибули з тропічних країн, відвідували осередки малярії протягом останнього року, і коли розміри селезінки збільшені. Виявлення паразита у забарвлених мазках крові – патогномонічна ознака малярії. Слід ідентифікувати вид збудника, бо від цього залежить лікування і прогноз. Це дозволяє зробити дослідження мазка крові.
В еритроцитарному циклі розвитку плазмодіїв розрізняють такі стадії:
· каблучки (кільця),
· шизонта,
· меруляції,
· молодих гаметоцитів
· сформованих гаметоцитів.
Молоді мерозоїти в еритроциті нагадують кулясту грудочку цитоплазми з одним ядром. Із збільшенням розмірів мерозоїт перетворюється в шизонт. У ньому виникає вакуоля, оточена чітким обідком цитоплазми. Цитоплазма однорідна, без пігменту, ядро щільне яскрово-червоного кольору. У подальшому кількість цитоплазми зростає, накопичується пігмент (продукт розпаду гемоглобіну) в формі зерен і паличок золотисто-жовтого, темно-бурого або чорного кольору.
Профілактика. У районах поширення малярії рекомендується захищатися від укусів комарів (спати під тюлевими запонами над ліжком, змащувати відкриті частини тіла відлякуючими комарів речовинами тощо). Крім того, слід приймати лікарські протималярійні препарати, які мають профілактичний ефект. Протималярійні заходи здійснюються у двох напрямах: 1) виявлення і лікування усіх хворих малярією (ліквідація джерел інвазії); 2) знищення комарів (ліквідація переносника).
Тип Міксоспоридії – Myxozoa
До цього типу належать виключно паразити риб та холоднокровних хребетних. Для них характерна наявність багатоядерних вегетативних стадій – плазмодіїв амебоїдного типу, диференціація їх ядер на вегетативні (соматичні) та генеративні й утворення багатоклітинних спор.
Спори зовні вкриті оболонкою з 2-х або більше стулок, всередині біля одного полюса або на обох полюсах спори містяться особливі утвори –полярні, або жалкі, капсули та амебоїдний зародок (спороплазма) з двома гаплоїдними ядрами.
Життєвий цикл відбувається в організмі одного хазяїна, який заражається проковтуючи спори (інвазійна стадія).
Міксоспоридна стадія
У хребетного хазяїна, міксоспоридії характеризується спорами, що складається з кількох клітин. Спори мають досить складну будову. Спори ззовні вкриті оболонкою з 2-6 стулок. Всередині містяться 1-2 амебоїдні інфекційні зародкові клітин (спороплазма) з двома гаплоїдними ядрами, а також від 2 до 7 подібні на нематоцисти полярні капсули з жалкими нитками. У деяких стадій життєвого циклу статеві клітини повністю заповнюють зміст клітин хазяїна. Найпростіші міксоспоридії мають дві стулки у вигляді напівсфер, що з’єднані по екватору швом. Стулки можуть бути сплющеними та витягнутими або утворювати на полюсах довгі тонкі вирости. Однак переважно спори мають веретеноподібну, лінзоподібну або сигароподібну форми. Іноді спора складається з трьох — шести стулок і набуває зірчастої форми. Оболонка спори складається з оболонок капсул, які з’єднані між собою вздовж лінії шва. Деякі види містять запаси полісахаридів у вигляді частинок β-глікогену, які концентруються в центральній «йодофілній вакуолі».
Стулки можуть мати гладеньку або ребристу поверхню, або бути витягнуті у латеральній проекції, можлива наявність слизової оболонки. Ці адаптація, ймовірно, служать для збільшення плавучості спори в товщі води. Клапани формуються із стійких некератинизованих білків.
Полярні, або жалкі, капсули — це округлі, грушоподібні або овальні утвори. Найчастіше в спорі містяться дві такі капсули, хоча в деяких видів кількість їх різна. Всю порожнину капсули займає вакуоля, всередині якої розташована спірально скручена полярна, або жалка, нитка; один кінець її вільний, другий прикріплений до краю капсули. На передньому звуженому кінці капсули є отвір, що прикривається невеличкою кришечкою, в центрі якої є невелика ділянка — корочок, що, ймовірно, відрізняється від кришечки за хімічним сладом. Кришечки полярних капсул видаються назовні спори через спеціальні отвори в стінках стулок поблизу лінії швів. Завдяки такій будові кришечка під час надходження до травної системи безпосередньо зазнає дії травних ферментів хазяїна, які руйнують корочок. Це ймовірно й призводить до викидання (вистрілювання) жалкої нитки, однак механізм цього процесу повністю не з’ясований. На відміну від мікроспоридій полярні жалкі нитки міксоспоридій призначені не для транспорту амебоїдного зародка, а для утримання спори на стінці кишечника.
Спори міксоспоридій дуже стійкі. Відомо, що спори Myxosoma cerebralis, що паразитують у форелі та інших лососевих рибах, протягом 12 років залишались живими на дні висохлої водойми. Стулки спор добре витримують також дію різних хімічних речовин. Зруйнувати їх вдається лише шляхом кип’ятіння в сірчаній кислоті. Після прикріплення спори до стінки кишечника її, стулки розкриваються під дією травних ферментів хазяїна, амебоїдний зародок виходить у просвіт кишечника, а звідти потрапляє до місця паразитування. В амебоїдному зародку, що перебуває в спорі або мігрує в організмі хазяїна, гаплоїдні ядра зливаються в одне диплоїдне. Цей процес називається автогамією й веде до відновлення диплоїдності. Імовірно, що у предків міксоспоридій мали місце справжній, статевий процес і перехресний обмін хромосомами, однак у процесі історичного розвитку внаслідок паразитичного способу життя, що утруднює зустріч гамет, копуляція звелася до відновлення числа хромосом.
Життєвий цикл міксоспоридій проходить з гаметичною редукцією. У місці локалізації диплоїдний амебоїдний зародок росте. Його ядро багаторазово мітотичне ділиться, внаслідок чого утворюється багатоядерний плазмодій. Вже під час перших поділів його ядра диференціюються на вегетативні (соматичні) та генеративні. Вегетативні ядра згодом стають поліплоїдними, генеративні залишаються диплоїдними. Крупніші вегетативні ядра утворюють енергіди та беруть участь у синтезі білка, менші — генеративні ядра— енергід не утворюють і в обміні речовин участі не беруть. Отже, у міксоспоридій має місце ядерний дуалізм. Вважалося, що генеративні ядра, як і вегетативні, містяться в цитоплазмі плазмодія, однак результати електронно-мікроскопічних досліджень свідчать, що навколо них є цитоплазма, оточена плазмалемою. Таким чином, у багатоядерному плазмодії, що виконує роль вегетативного тіла (соми), розташовані генеративні клітини, тобто, подібно до вольвокса, плазмодій — багатоклітинний організм. Плазмодій рухається за допомогою лобоподій, живиться шляхом піноцитозу або утворює численні тоненькі відростки — мікроворсинки, через плазмалему яких назовні виділяються ферменти: прилеглі тканини хазяїна перетравлюються та всмоктуються мікроворсинками (пристінкове травлення). У деяких видів спостерігається фагоцитоз клітин хазяїв.
Плазмодії розмножуються нестатево шляхом поділу та зовнішнього й внутрішнього брунькування. Перед спороутворенням генеративні клітини (одна або кілька) оточуються ще однією мембраною, утворюючи панспоробласт. У клітинах панспоробласту ядро послідовно ділиться мітотично на вісім диплоїдних ядер, два припиняють поділ і перетворюються на соматичні ядра, які керують вегетативними функціями. Шість інших ядер діляться ще раз шляхом мейоз(одноступеневий мейоз), утворюючи 12 гаплоїдних, що групуються по шість у споробласти, які відрізняються від панспоробластів тим, що не мають соматичних ядер. У споробластах навколо ядер локалізуються ділянки цитоплазми, і вони, стають багатоклінними. Типи нестатевого розмноження мікроспоридій: поділ багатоядерного плазмодія, зовнішнє та внутрішнє брунькування, утворення панспоробластів, перетворення амебоїдного зародка в багатоядерний плазмодій: вегетативне ядро; генеративна клітина з генеративним ядром; споробласт тинними. З двох клітин формуються стулки, після чого ядра руйнуються, дві клітини переміщуються до одного з полюсів споробласту й з них формуються полярні капсули; ядра при цьому виштовхуються в порожнину спори, де з часом дегенерують. Дві клітини утворюють зародок з двома гаплоїдними ядрами. У деяких порожнинних видів, що мають невеликі плазмодії з одним-двома вегетативними ядрами та одним-двома генеративними, генеративні безпосередньо перетворюються на споробласти, який розвиваються одна-дві спори, а у великих — тканинних видів — сотні й навіть тисячі спор. Зрілі спори порожнинних міксоспоридій потрапляють у воду через кишечник або нирки, тканинних — через розрив цисти. У деяких видів спори звільняються лише після смерті хазяїна, наприклад, під час паразитування міксоспоридій у хрящовій або нервовій тканині. У міксоспоридій виробився ряд морфологічних і біологічних адаптацій, що сприяють надходженню паразита в організм хазяїна. Перш за все — це будова спор. У паразитів риб, що харчуються в товщі води, спори мають спеціальні вирости або слизові оболонки, які збільшують їх об’єм і зменшують питому масу, що допомагає спорам довшезависати у воді. Чим повільніше спускаються спори на дно, тим більше риб ними заражується. Існує також узгодженість між життєвими циклами паразита та хазяїна. У багатьох міксоспоридій період утворення спор припадає на час нересту хазяїна, коли велике скупчення риб на нерестовищах сприяє їх зараженню. Такий тип життєвого циклу трапляється в порожнинних міксоспоридій, що мають невеликі плазмодії й продукують невелику кількість спор.
Види міксоспоридій характерно виділяються розміром і формою спор, що звільняються з хребетних тварин. Наприклад, рід Ceratomyxa є звичайним паразитом жовчного міхура багатьох видів риб, вони мають бумерангоподібні спори з двома полярними капсулами, що нагадує око розміщене в середині спори. Більшість міксоспоридій мають розмір від 10 до 20 мкм, однак Myxidium giganticum сягає до 98 мкм в довжину.
Актиноспоридна стадія
Нещодавно виявлено, що деякі міксоспоридії розвиваються зі зміною хазяїв. Проміжними хазяїнами переважно є кільчасті черви, найчастіше поліхети. Вони нагадують три або чотири гачки, об’єднані між собою, що є таксономічною ознакою. Так, спори паразита хрящів лососів Myxosoma cerebralis у забрудненій воді активно поглинаються малощетинковими червами-трубочниками з роду Tubifex. Риби заражуються, поїдаючи інвазованих червів. Ці міксоспоридії патогенні для своїх хазяїв: руйнують тканини та органи, в яких паразитують, крім того, часто икликають тяжку загальну інтоксикацію.
Тривалий час вважали, що ці організми належать до окремого класу — Actinosporea, поки на початку 1990-х років експериментально не було підтверджено їх належність до міксоспоридій (за аналізом 16S субодиниці рибосальної РНК).
Значення. Паразити, які локалізуються в порожнинах внутрішніх органів, як правило, менш патогенні, ніж тканинні. Наприклад, Myxidium ieberkuhni, що паразитує в сечовому міхурі щуки, призводить лише до незначного руйнування стінок міхура. Хоча паразит жовчного міхура форелі Chloromyxus truttae спричинює його різке збільшення, порушення функції й навіть смерть.
Різні види роду Myxobolus заражують зябра та інші органи переважно промислових прісноводних риб. Так, Myxobolus cyprini паразитує в зябрах, м’язах, нирках, печінці, селезінці коропів і викликає злоякісну анемію. Myxobolus pfeifferi паразит м’язів вусача, спричинює переродження м’язів, утворення під шкірою пухлин розмірами з куряче яйце, заповнених безліччю спор і продуктами розпаду тканин. М’ясо риб, уражених цими міксоспоридіями, непридатне для вживання в їжу. Відомі випадки масової загибелі риб від міксоспоридіозу. Myxosoma cerebralis викликає також масову, загибель мальків форелі та інших лососевих. Паразит заражує хрящові тканини, в результаті чого порушується їх нормальне функціонування, особливо небезпечним є руйнування капсули навколо органа рівноваги. Хворі риби втрачають вдатність орієнтуватися під час руху й починають крутитися на місці. Спостерігається також викривлення хребта. Великої шкоди завдають міксоспоридії роду Kudoa, що паразитують у багатьох масових видів промислових риб, таких як оселедець атлантичний, мерлуза, путасу. Їх спори мають не дві, а чотири або більше полярних капсул, плазмодій локалізується в м’язовій тканині риб. Під час промислу рибу заморожують і в такому стані зберігають тривалий час, проте навіть за дуже низьких температур міксоспоридії не гинуть і зберігають життєздатність. У разі підвищення температури вони виділяють речовини, що перетворюють м’язи на драглисту масу. Особливо небезечним патогенний вплив міксоспоридій є в ставкових господарствах, де скупченість риби створює умови для масового зараження й загибелі риб.
Тип Мікроспоридії – Microsporidia
Внутрішньоклітинні паразити різних тварин від напростіших до хребетних. Ряд видів паразитує у інших паразитів: грегарин, трематоди, паразитичних нематод.
Характерною ознакою є утворення в кінці життєвого циклу одноклітинних спор, вкритих єдиною оболонкою, що містять одно- або двоядерний зародок і апарат екструзії (проникнення в клітину хазяїна), обов’язковим компонентом якого є полярна трубка.
На всіх стадіях розвитку мікроспоридії позбавлені власних мітохондрій та лізосом. Вегетативні стадії мікроспоридій (спороплазма та меронт) локалізуються в цитоплазмі клітин або ядрі.
Спори вкриті тришаровою оболонкою, в середині містять одно- або двоядерний зародок (спороплазма), поляропласт, задня вакуоля, полярна трубка, полярний якірний диск.
Усі органоїди, крім зародка, взаємозв’язані морфологічно та функціонально й утворюють апарат екструзії.
Зараження мікроспоридіями призводить до порушень таких фізіологічних процесів як линяння, метаморфоз, діапауза тощо.
Свій життєвий цикл вони проходять в 1 або 2 хазяїнах (дрібних ракоподібних, личинках кровосисних комарів, в тутових шовкопрядах, медоносних бджолах, морських та прісноводних рибах).
Виявлено, що 30% хворих на СНІД гинуть саме від мікроспородіозу.
