ЗАПАЛЬНІ nЗАХВОРЮВАННЯ МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ
Гострий мастит – запалення молочної залози.
Мастит найчастіше виникає у матерів, що nгодують дітей грудьми, в перші дні і місяці (до 4 nмісяців) лактаційного періоду. В акушерських клініках, як nускладнення післяродового періоду, nтрапляється у 2-4% породіль. В основному мастит виникає на 7-20-й день після nпологів. Основними причинами його виникнення є: травматизація (тріщини, nвиразки) сосків; застій молока (лактостаз), який призводить до його згортання в nмолочних ходах і розвит¬ку запального процесу; пряме попадання інфекції через nепідермальний покрив; недотримання гігієнічних nправил. Слід зазначити, що мастит може виникати і у жінок без лактації, а також у чоловіків. Поширення nінфекції в молочній залозі відбувається по молочних протоках, лімфатичних та nкровоносних судинах. Основним збудником захворювання є стафілокок (80%), nстрептокок (15%) та мікробні асоціації.
Залежно від розповсюдження та nлокалізації запального процесу в молочній залозі nрозрізняють дифузні – уражається вся молочна залоза (панмастити) і відмежовані nмастити. Останні, в свою чергу, за локалізацією поділяються на субареолярні — nрозташовані під ареолою nсоска; інтрамамарні – в тканині залози; галактофорити – в молочних протоках; nретромамарні – між задньою поверхнею залози і фасцією великого грудного м’яза. nЗа патоморфологічними змінами в молочній залозі розрізняють: серозну n(початкову), інфільтративну, абсцедивну, флегмонозну та гангренозну форми nмаститу.
Серозна (початкова) форма маститу виникає, як правило, у породіль через nзастій молока. Молочна залоза просочується серозним ексудатом, розвивається nлейкоцитарна інфільтрація навколо соска. Своєчасне зціджування молока і nпризначення антибіотиків може зупинити запальний процес. При запізнілому або nнеправильному лікуванні nзапальний процес у молочній залозі прогресує і переходить в інфільтративну nформу. В товщі молочної залози формується інфільтрат з нечіткими межами, без nознак розм’якшення.
При абсцедивному маститі утворюється гнійна порожнина. nГній може прорватись через шкірні покриви або в молочні протоки.
При дифузній гнійній інфільтрації молочної залози виникає nфлегмонозний мастит, який характеризується прогресуючим і тяжким перебігом.
У деяких випадках внаслідок запального процесу в молочній nзалозі виникає тромбоз кровоносних судин і, як наслідок, розвивається nгангренозна форма маститу, при якій відбувається некроз значних ділянок або всієї тканини молочної nзалози.
У 12-15% хворих спостерігають двобічне ураження молочних nзалоз. Переважно уражається верхньозовнішній квадрант молочної залози, хоча в nцілому топографія маститів різнорідна.
Клініка та діагностика: nпочинається захворювання з появи болю та нагрубання молочної залози, підвищення температури тіла. По мірі прогресування захворювання, біль посилюється, збільшується nнабряк молочної залози, з’являється гіперемія шкіри, болючі збільшені nпідпахвинні лімфатичні залози, температура тіла висока, озноб. В ЗАК nвідмічаються лейкоцитоз, прискорене ШОЕ. Перехід серозного маститув nінфільтративний, надалі і в гнійний відбувається швидко (за 4-5 днів). В край nтяжкий стан спостерігається при гангренозному маститі: температура тіла підвищена до 40-410С, ЧЕС становить n120-130 за хвилину, молочна залоза збільшується в об’ємі, шкіра її nгіперемійована з ділянками ціанозу, некрозу та відслоюванням епідермісу. nВиражений лейкоцитоз з зсувом лейкоцитарної формули білої крові вліво. У сечі виявляється білок – протеїнуріл. За тяжкого nперебігу мастита можливий розвиток сепсису, епідерми плеври.
А взагалі потрібно зазначити, що клінічні ознаки залежать nвід фази запального процесу в молочній залозі.
Клінічні ознаки. Основні ознаки гострого nмаститу залежать від фази запального процесу в молочній залозі. Серозна форма nмаститу характеризується раптовим підвищенням температури тіла до 38,5-39,0°С, болем у молочній залозі. nСпостерігають її збільшення, при пальпації – болючість. Контури залози nзбережені, шкіра над нею не змінена.
Інфільтративна форма. Стан хворого погіршується, nпідвищується температура тіла до 39-40°С, nз’являється лихоманка, головний біль, слабкість. Молочна залоза збільшується в nоб’ємі, шкіра над ділянкою nінфільтрації гіперемована (червона).
При пальпації визначається інфільтрат з нечіткими межами. nЯк правило, збільшуються підпахвинні nлімфатичні вузли. У випадках, коли лікування, (яке проводять), не зупиняє процес у фазі nінфільтрації, розвивається абсцедивна форма маститу, яка характеризується nнаростанням клінічних ознак і погіршенням стану хворого. При пальпації в nмолочній залозі виявляють ділянки розм’якшення і флуктуації.
Флегмонозна форма характеризується різким nпогіршенням стану хворого: виникає лихоманка, шкірні покриви бліді, молочна nзалоза збільшена в об’ємі, пастозна (тістоподібна), шкіра над нею гіперемована, nблискуча, з розширеною венозною сіткою, сосок втягнутий, при пальпації nвизначають набряклість, болючість. Процес охоплює всю або більшу частину nзалози.
Гангренозна форма розвивається у хворих, які тривалий час nне звертались за медичною допомогою, або внаслідок тромбозу судин молочної nзалози. Стан хворих тяжкий, температура тіла підвищується до 40-41 °С, молочна залоза різко nзбільшена, шкіра над нею набрякла, покрита міхурами, наповненими геморагічним nвмістом, місцями некротизована.
При всіх формах гострого nмаститу, особливо гнійних, у крові виявляють високий лейкоцитоз зі зсувом nлейкоцитарної формули вліво, ознаки токсич¬ної nзернистості лейкоцитів, у сечі з’являється білок.
При встановленні діагнозу nгострого маститу необхідно проводити диференційну діагностику з так званою nмолочною лихоманкою, яка часто виникає у породіль на 4-5-у добу після пологів і пов’язана із застоєм молока, яке nрозкладається, інфікується, повторно всмоктується і викликає інтоксикацію nорганізму. При неадекватному nлікуванні гострий процес в молочній залозі може перейти в хронічний мастит. nВнаслідок розростання грануляційної тканини молочна залоза стає щільною, бугристою, болючою при пальпації. У nхворої спостерігається субфебрильна температура, загальна слабість, кволість.
Лікування. консервативне у початковій nфазі гострого маститу у стадії арозного запалення (надання підвищеного положення молочній залозі, відсмоктування nмолока молоко відсмоктувачем, антибіотикотерапія з врахуванням чутливості nмікрофлори. На уражену залозу накладають підтримувальну n(не стискальну) пов’язку, при цьому сосок необхідно залишити відкри¬тим для nсистематичного відсмоктування молока спеціальними відсмоктувачами. Зціджувати nруками молоко забороняють, оскільки це може спричинити прогресування запального процесу. Хворим nобмежують вживання рідини, nпризначають антибіотики широкого спектра дії, сульфаніламіди. Місцево nпризначають УВЧ, УФО (в еритемних дозах). Усі процедури необхідно проводити після спорожнення залози. Поряд із nцим, проводять інфузійну і детоксикацій-ну терапію (реополіглюкін, гемодез, неокомпенсан). Крім цього вливають nплазму, білкові препарати, розчини електролітів. Своєчасно проведене лікування дає змогу зупинити nзапальний процес у молочній залозі у 90% хворих.
Обов’язково слід провести посів молока для вирішення питання про можливість nпродовжувати й далі годувати дитину. Як правило годування враженою молочною nзалозою припиняється через небезпеку розвитку в неї стоматиту, nентериту, коньюктивіту.
За тяжкого nперебігу гострого маститу показано застосування препаратів, що пригнічують nлактацію. Молочну залозу припіднімають і фіксують пов’язкою. Призначають антибіотики, фізіотерапевтичні nпроцедури, загальнозміцнюючі засоби.
Добрі наслідки дає ретромамарна новокаїнова блокада (80 nмл 0,25 % розчину новокаїну + 500 000 ОД мономіцину або канаміцину + 10 мг nтрипсину або хімотрипсину). Паралельно з цим проводять інфузійну детокеикашйну nтерапію (реополіглюкін, плазма, біл¬кові nпрепарати, розчини електролітів).
Якщо лікування розпочате в серозній або інфільтративній nстадії, від нього.
При наявності ознак гнійника (поява гектичної температури, nлихоманки, розм’якшення і nфлуктуації при пальпації та ін.) показане хірургічне лікування – розкриття і nдренування гнійної порожнини. Операцію проводять під загальним знеболюванням. При інтрамамарних nмаститах розрізи на молочній залозі повинні виконуватися у радіарному nнапрямку (за Ангерером), з відступом від ареоли на 2-3 см. Гнійна порожнина повинна nобстежуватись пальцем. При наявності кишень необхідно провести додатковий nрозріз. Ретромамарні гнійники розкривають дугоподібним розрізом по складці між nмо¬лочною залозою і грудною стінкою n(за Барденгейєром).
Після nзвільнення порожнин від гною їх промивають антисептичними розчинами і дренують nспареними хлорвініловими трубками. В останні роки в практику лікування абсцедивних форм маститу запроваджено активний nхірургічний метод лікування, який полягає у висіканні гнійника, проведенні nпостійного промивання порожнини рани та закритті її первинними швами (В.К. nГостіщев, 1993; М.П. Черенко, Н.М. Ваврик, 1999). При тотальному гангренозному, nінколи флегмонозному маститі, ускладненому сепсисом, пока¬зана мастектомія. Після операції за допомогою nпов’язок проводять фіксацію молочної залози до грудної стінки. В післяопераційний період хворим nпро¬водять антибіотикотерапію з урахуванням чутливості мікробної флори, при¬значають nсульфаніламідні препарати, вітаміни, проводять фізіотерапевтичні процедури n(ультразвук, ультрафіолетове опромінення, солюкс) та ін. У тяжких випадках nнеобхідно переливати препарати крові, гемодез, призначати антистафілококову nплазму, γ-глобулін.
Важливе значення у профілактиці маститів має підготовка сосків, nпопе¬редження патології пологів та інфікування молочних ходів у післяродовий nперіод, дотримання правил особистої гігієни. В післяродовий період необхідно nкожного дня міняти білизну, дотримуватись режиму годування дитини. Якщо немовля nне повністю відсмоктує молоко, слід користуватись додатково nмолоковідсмоктувачем. При наявності тріщин сосків їх nнеобхідно своєчасно лікувати з дотриманням усіх правил асептики.
Хронічний неспецифічний мастит може бути наслідком nгострого мпаститу при неправильному nлікуванні, або первинним самостійним захворюванням, викликаним маловірулентною nінфекцією.
Клініка та діагностика. Температура тіла nнормальна чи субфебрильна; молочна залоза збільшена у розмірах відповідно зоні nзапалення, інколи є втяжіння шкіри, її гіперемія, якщо хронічний мастит є nнаслідком гострого процесу. При пальпації в тканині nмолочної залози виявляється інфільтрат, незначно болючий при пальпації. Інколи nвиражений лімфаденіт.
В діагностиці допомагають дані nанамнезу, наявність рубців після минулого абсцесу, nтравм, операцій, схильність рецидивного запалення. Остаточний діагноз ставлять лише на останній nбіопсії з метою виключення новоутворення.
Лікування: при наявності гнійного nабсцесу, останній вскривають, зсікають змінені тканини, дренують спареним nдренажем з ушиванням рани. При наявності запального інфільтрату – nфізіотерапевтичне лікування (УВЧ).
Профілактику nгострого маститу починають задовго до пологів у жіночих консультаціях . Після nпологів профілактика маститу полягає,. одного боку, в недопущенні проникнення nінфекції в молочну залозу, з другого — у запобіганні застою молока 3 цією метою nтреба систематично обмивши соски теплою водою з милом, обтирати їх 60—70 % nспиртом етиловим, витирати м’яким рушником. Корисні повітряні ванни протягом n15—20 хв. Для профілактики nтріщин сосків їх змащують нейтраль¬ним жиром, часто змінюють білизну, миють nруки. Для запобігання застою молока фіксують молочні nзалоз» пов’язками у припіднятому положенні, годують nдитину груддю і ретельно зціджують молоко.
У профілактиці nмаститу важлива роль відводиться збереженню в стаціонарі nсанітарно-епідеміологічного режиму (вологе прибирання палат, опромінення nповітря бактерицидними лампами, боротьба з бацилоносійством).
Іноді після затихання гострого nпроцесу може залишитися хронічне запа¬лення молочної залози (хронічний мастит).
Після nгострого періоду інфекція у осередку запалення залишається у латентному стані і nможе акчивізуватися під впливом будь-яких провокаційних чинників. Захворювання nпе буває рідко. Частіше причинами переходу гострого маститу в хронічний є nмимовільне розкриття гнійного осередку, малі розрізи, помилки в лікуванні та nведенні післяопераційного nперіоду.
Хронічний мастит має дві форми перебігу. За першої форми nна молочній залозі є одна або кілька нориць із незначним гнійним виділенням. nДовкола них промацується трохи болючий інфільтрат. У разі другої форми нориць nнемає, але в тканині молочної nзалози залишаються малоболючі ущільнення різної величини. Шкіра над ними не nзмінена. Загальні ознаки не виражені. Можуть бути збільшені, але не болючі, nпахвові лімфатичні вузли.
Хронічний мастит погано лікується консервативними методами. У разі тривалого його перебігу виконують секторальну nрезекцію молочної залози з гістологічним дослідженням nвидаленої тканини.
Хворі з хронічним маститом повинні перебувати на nдиспансерному об¬ліку у nзв’язку з можливістю злоякісного переродження ущільнення.
З метою профілактики тріщин сосків слід:
1) кварцувати соски з 2-4 тижня кінця вагітності;
2) обмивати соски холодною водою;
3) протирати молочні залози цупким рушником, а також nпришивати в середину бюстгалтера цупкі клаптики тканини;
4) накладати мазеві пов’язки з nшипшини та ін. лікарських рослин, дія яких подібна до nдії шипшини.
Пошкодження молочної залози. Тріщини nсосків виникають після пологів та в перші місяці лактації.
Етіологія: особливості будови сосків, nлегка ранимість шкіри соска, при годуванні дитини, недостатній гігієнічний догляд за сосками під час nгодування. Тріщини можуть бути однобічними та nмноженими, поверхневими та глибокими.
Лікування. Спрямоване на прискоренні nзагоєння тріщин –
1) до та після nгодування обробляти соски дезінфікуючимрозчином (40-50% спирт етиловий, розчин nфурациліну 1:5000);
2) після годування прикладати nмазеві пов’язки, мазь перед годуванням видаляти;
3) фізіотерапевтичні процедури.
Профілактика nпроводиться до пологів. Бюстгальтери та натільна білизна мають бути чистими, nхлопчатопаперовими.
Порушення лактації.
Аголактія – повна відсутність молока у жінки, що годує груддю. Важливе значення надається nнейроендокринній регуляції лактації. Аголактія може розвиватися внаслідок nвродженої відсутності залозистої тканини, або порушення секреції пролактинсу nгіпофізом.
Гіполактія зустрічається у 10-15% годувальниць. nРозрізняють первинну та вторинну гіполактію. При первинній гіполактії з самого nпочатку після пологів відмічається nнедостатня кількість молока. При вторинній гіполактії виділення молока в післяпологовому періоду постійно nзменшується або зовсім припиняється. Причинами гіполактії можуть бути nфункціональна недостатність молочних залоз, захворювання матері пов’язані з вагітністю, неправельний догляд за молочними nзалозами, тріщини сосків, мастит. Має значення також nперевтома, порушення сну, психічна nтравма.
Галакторея – самовільне nвиділення молока поза фізіологічною лактацією. nГалакторея може бути помірною, надмірною, одно- та двосторонньою. Жінок, як правило, ніщо не турбує. Інколи відмічається набухання nмолочних залоз, тупий біль. При надмірному виділенні молока, чи молозива може nрозвинутися мощерація шкіри, екзема.
Лікування полягає у з’ясуванні причин та їх усуненні.
Галактоцелє. n
При значному виділенні молока та накопиченні його в молочних ходах відбувається розширення молочних nпроток. З’являються кістозні утворення різної nвеличини. При надавлюванні на новоутворення із соска виділяється секрет; при nзакупоренні вивідного протоку надавлювання на новоутворення не супроводжується nвиділенням секрету із соска. Кісти мають округлу чи овальну форму, чіткі контури, щільноеластичну nконсистенцію.
Лікування: хірургічне.
Хронічні специфічні запальна процеси молочних залоз
Туберкульоз молочних залоз частіше за все є вторинним. Мікобактерія туберкульозу nпотрапляє через молочні протоки, а також лімфогенно з кореня легкого nсередостіння підпахвенних nлімфатичних вузлів та гематогенним шляхом при гострому міліарному туберкульозі. nФорми туберкульозу молочної залози: вузлова, язвенна, склеротична та свинцева.
Клініка та діагностика: втягування nсоска, щільний інфільтрат без чітких контурів, інфільтруючий шкіру в підпахвенній ділянці, збільшені лімфовузли. На основі цих ознак туберкульоз nмолочної залози можна прйняти за рак.
Діагностика проводиться на основі nданих анамнезу та гесталогічного обстеження пунктату або видаленого сектора nмолочної залози.
Лікування: хірургічне – висічення інфільтрату та nпроведення специфічної протитуберкульозної терапії.
Сифіліс молочної залози зустрічається рідко.
Клініка та діагностика. Первинне враження в ділянці nсоска, ареоли – обмежена язва зі щільним інфільтратом. Підпахвинні лімфатичні вузли збільшені, але не nщільні. У вторинному періоді сифілісу є папули та висип на шкірі. Третинний nсифіліс протікає у вигляді одиночної гумми. Спочатку у товщі молочної залози nз’являється щільний вузол, який по мірі nзбільшення інфільтрує шкіру, утворюється язва, що нагадує розпад ракової nпухлини чи туберкульозу.
Діагностувати допомагає реакції Вассермана (RW), nцитологічне дослідження відбитків з країв nвиразки.
Лікування: профілактичне.
Дисгормональні гіперплазії молочної залози
Дисгормональні гіперплазії молочної залози (мастопатії) nявляють собою проліферативні гіперпластичні зміни тканин молочної залози, що nвиникають на фоні порушень нейрогуморальної регуляції.
Основними причинами дисгормональних гіперплазій молочної nзалози є: штучні аборти, відмова від годування грудьми, дисфункція яєчників, хронічний мастит, nзапальні захворювання жіночих статевих органів, тривала травматизація молочної nзалози та ін. Захворювання перебігає, як правило, на nфоні різних порушень менструального циклу і дітородної функції.
Розрізняють вузлову і дифузну форми дисгормональної nгіперплазії. Дифузна форма може проявлятися у вигляді ураження залозистої n(аденоматозна) або сполучної тканин {фіброзна) чи їх nпоєднання (фіброзно-аденоматозна).
Клінічні ознаки. Основними ознаками nдисгормональної гіперплазії є: 1) біль у молочній залозі, що з’являється або nпосилюється перед менструацією; 2) наявність ділянок nущільнення, частіше у верхньозовнішньому квадранті, які зни¬кають або nзменшуються після менструації; 3) виділення з соска n(бурштинового або кров’янистого кольору); 4) шкірні покриви не змінені; 5) nсосок не втягнутий. Вирішальне значення у постановці діагнозу nмає: мамографія, яка прово¬диться на спеціальних рентгенівських апаратах, nультразвукове дослідження та пункційна біопсія з nнаступним цитологічним дослідженням біоптату.
Лікування. Основним методом лікування nдифузних форм гіперплазії є гормональна терапія за допомогою естрогенних і nандрогенних гормонів: тестостерон-пропіонат по 25 мг 2-3 рази на тиждень nвнутрішньом’язово в міжменструальний період (всього на курс 500-700 мг) або nтаблетки метилтестостерону (до n0,5). Забороняють фізпроцедури і масажі. Доцільно нормалізувати статеве життя, рекомендувати завагітніти, nгодувати дитину грудьми. Такі хворі повинні бути на диспансерному обліку в онколога, гінеколога та nендокринолога.
У зв’язку з небезпекою переродження мастопатії в рак, хворі з nвузлови¬ми формами дисгормональної гіперплазії молочної залози, підлягають опера¬тивному лікуванню: їм виконують секторальну nрезекцію молочної залози з терміновим гістологічним дослідженням під час nоперації. Сектор залози видаляють на всю її товщу, до грудної nфасції.
Своєчасне виявлення і лікування дисгормональних nзахворювань молочної залози є профілактикою nраку.
ПУХЛИНИ МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ
Розрізняють доброякісні та злоякісні пухлини молочної nзалози.
Доброякісними пухлинами молочної залози можуть бути: nпапіломи – пухлини з епітеліальної тканини, лімфангіоми – з лімфатичної nтканини; дермоїдні кісти, рідше nліпоми – з жирової тканини; невроми – з нервової тканини та ін. Особливістю цих nпухлин є те, що вони нерідко ростуть тривалий час і не турбують хворих.
Найбільш частою формою доброякісних пухлин молочної nзалози є фіброаденома. Вона складається із залозистої тканини та nсполучнотканинної строми. За своєю структурою фіброаденома nблизька до вузлової форми мастопатії і відрізняється nвід останньої чіткими межами і солітарним характером ураження. В основному nвиникає в молодому віці, ріст nпухлини повільний, безболісний.
Досить часто трапляються цистаденоми – nвнутрішньопротокові кісти, які за своєю nморфологічною структурою дуже подібні до справжніх пухлин. Основною ознакою їх nє кров’янисті виділення із nсоска. Пухлини можуть не пальпуватись При галактоцеле (молочна кіста) залоза nзбільшена в об’ємі. В товщі молочної залози визначають округлої форми з гладкою nповерхнею пухлину, яка інколи флуктує.
Лікування доброякісних пухлин молочної залози полягає в nекономно¬му або достатньо радикальному їх висіченні з наступним обов’язковим nгісто¬логічним дослідженням.
Рак молочної залози. Займає друге місце серед ракових nзахворю¬вань у жінок після nраку матки. Переважно хворіють жінки у nвіці 40-50 років.
У молодому віці nзахворювання перебігає більш злоякісно. Рак nмо¬лочної залози, як правило, виникає на фоні хронічного маститу і nдоброякіс¬них пухлин (фіброаденома, цистаденома, мастопатія), які вважаються nпередраковими захворюваннями. В більшості випадків уражується одна, рідше дві залози.
Клінічні ознаки. Рак молочної залози nрозвивається з її паренхіми у вигляді щільної пухлини, яка відзначається nшвидким інфільтративним ростом. При подальшому розвитку процес переходить на nшкіру і остання набуває вигляду лимонної кірки. При поширенні процесу на nмолочні протоки сосок втягується. Інколи з нього виділяється кров’яниста рідина. При подальшому рості nпухлина розпадається і утворюються виразки з щільними краями. Поряд із цим, nуражаються регіонарні лімфатичні вузли: спочатку по краю великого грудного nм’яза, потім – підпахвинні, nнад- і підключичні на боці ураження. Вони nзбільшуються у розмірах, стають щільними, малорухомими.
За гістологічною nбудовою розрізняють медулярну, скірозну і слизову форму раку. Медулярний рак nхарактеризується ураженням залозистої тканини, скір — сполучної, при слизовому раку настає колоїдне nпереродження епітелію, що характеризується виділенням значної кількості nслизових мас через сосок.
Рак здебільшого локалізується у верхньозовнішньому nквадранті молочної залози.
За міжнародною системою TMN розрізняють nчотири стадії раку: І стадія – невелика пухлина в товщі молочної залози (не nбільше 2см у діа¬метрі) без проростання в шкіру і nметастазів; II стадія — пухлина до 5см
у діаметрі, зрощена зі шкірою, є поодинокі метастази в підпахвинні лімфатичні вузли; III стадія – пухлина великих nрозмірів (більше 5 см у діаметрі) з наявністю множинних nметастазів у підпахвинні, над- і підключичні лімфатичні вузли; IV стадія – nпоширене ураження молочної залози з множинними віддаленими метастазами в nлегенях, хребті, другій молочній залозі.
Для уточнення діагнозу проводять nбокову рентгенографію молочної залози (мамографію), при якій пухлина проявляється у вигляді округлої тіні з нерівними і нечіткими nконтурами. Поряд із цим, можна проводити контра¬стну рентгенографію, коли вводять nконтрастну речовину (кардіотраст, тріотраст, уротраст nй ін.) у протоки молочної залози. Для підтвердження nдіагнозу обов’язково проводять цитологічне дослідження виділень із соска або nпунктату з пухлини, де можна виявити ракові клітини.
Лікування. Основний метод лікування – хірургічний. Об’єм nйого залежить від стадії захворювання. При невеликих пухлинах без метастазів nпроводять секторальну резекцію молочної залози з наступною променевою та nхіміотерапією. При наявності поодиноких метастазів додатково призначають перед- і післяопераційну променеву nтерапію. При більш запущених випадках проводять nпередопераційну променеву терапію, радикальну мастектомію; у молодих жінок із nзбереженою менструацією виконують оваріоектомію (видалення яєчників). У післяопераційний період цим хворим nпроводять хіміотерапію (тіотеф, 5-фторурацил, вінбластин, Україн та ін.). Крім nцього, хворим призначають гормонотерапію. У дітородному віці застосовують nчоловічі статеві гормони (тестостерон, метилтестостерон й ін.).
У nжінок з менопаузою понад 10 років призначають жіночі статеві гормони. У nзапущених випадках (III-IV стадія) і при наявності віддалених метастазів nпроводять симптоматичну терапію.
