ЗАСОБИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ФУНКЦІЮ ОРГАНІВ ДИХАННЯ – 1: СТИМУЛЯТОРИ ДИХАНННЯ (кордіамін, бемегрид, етимізол, кофеїн-бензоат натрію, сульфокамфокаїн, розчин аміаку, лобеліну гідрохлорид); ПРОТИКАШЛЬОВІ ЗАСОБИ (кодеїну фосфат, лібексин, окселадину цитрат); ВІДХАРКУВАЛЬНІ ЗАСОБИ (настій трави термопсису, відвар кореня алтеї, мукалтин, трипсин кристалічний, бромгексин, ацетилцистеїн, амброксол). ЗАСОБИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ФУНКЦІЮ ОРГАНІВ ДИХАННЯ – 2: БРОНХОЛІТИЧНІ ЗАСОБИ (сальбутамол, орципреналіну сульфат, беротек (фенотерол), іпратропію бромід (атровент), кромолін-натрію, кетотифен, беклометазону дипропіонат, тріамцинолону ацетонід); ЗАСОБИ, ЯКІ ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ПРИ НАБРЯКУ ЛЕГЕНЬ (спирт етиловий, маніт, фуросемід, фентаніл, дроперидол, строфантин, корглікон, дигоксин,  гігроній, пентамін).

Речовини, що впливають на функції органів дихання

Органи дихання складаються з верхніх і нижніх дихальних шляхів. До перших належать ніс, носоглотка та гортань, до других – трахея, бронхи та легені. По них повітря проходить до альвеол, де відбувається газообмін. Нормальне функціонування дихальної системи забезпечується багатьма процесами: вентиляцією легень, яка залежить від частоти та глибини дихання, нормальної прохідності дихальних шляхів; газообміном через альвеолярну мембрану; швидкістю протікання крові через легеневі судини. Порушення цих механізмів призводить до погіршання оксигенації крові з розвитком гіпоксії тканин та виникненням респіраторного ацидозу.

Патологія органів дихальної системи може торкатися порушень функції дихального центру, стану м’язового та секреторного апарату бронхіального дерева, альвеолярної системи. У загальній клінічній практиці кількість пацієнтів з респіраторними захворюваннями становить 25 %  всіх хворих, які звертаються по медичну допомогу. Кожен десятий  з госпіталізованих хворих – це хворий  на запалення легень. Хронічні обструктивні захворювання легень (хронічний  обструктивний бронхіт, емфізема легень та бронхіальна астма) за показниками захворюваності та смертності посідають одне з перших місць у світі. Причому рівень смертності від цієї патології зростає швидше, ніж від інсультів та ІХС.

Серед речовин, які впливають на функції органів дихання, виділяють такі групи лікарських препаратів:

1)    стимулятори дихання;

2)     протикашльові засоби;              

3)     відхаркувальні засоби;

4)      препарати, які використовуються при бронхіальній астмі;

5)     засоби, які застосовуються при набряку легень

Стимулятори дихання

 

Різке пригнічення  дихання та його зупинка – прогностично найбільш небезпечні ситуації у клініці розладів функції дихальної системи.

Стимулятори дихання – це речовини, які різними механізмами здатні стимулювати дихальний центр та збільшувати частоту і глибину дихання. До них належать препарати центральної дії (кофеїн, бемегрид, етимізол), засоби, які рефлекторно збуджують дихальний центр (цититон, лобеліну гідрохлорид), комбінованої дії (кордіамін, вуглекислота).

Препарати першої групи викликають підвищення тонусу дихального центру довгастого мозку шляхом прямого впливу на нього. Так діють аналептик бемегрид, психостимулятор кофеїн-бензоат натрію та етимізол.

Етимізол – стимулятор дихання центральної дії. Здатність препарату стимулювати дихання використовують при передозуванні наркозних засобів, легких  отруєннях іншими речовинами пригнічувального впливу, при ателектазі легень, при асфіксії новонароджених. При цьому етимізол вводять внутрішньом’язово або внутрішньовенно повільно. Препарат активує виділення АКТГ передньою часткою гіпофіза і, відповідно, секрецію в кров глюкокортикостероїдів. Тому іноді його застосовують як протизапальний та протиалергічний засіб при артритах, поліартритах, бронхіальній астмі, астматичному бронхіті. При цьому його призначають усередину по 1 таблетці 3-4 рази на день або ж внутрішньом’язово по 2 мл 1,5 % розчину двічі на день. Курс лікування становить 20-30 днів. Із побічних ефектів можуть спостерігатися диспепсичні явища, неспокій, запаморочення, порушення сну.

Засоби, що стимулюють дихання рефлекторно, – цититон та лобеліну гідрохлорид – показані лише у випадках пригнічення дихання, коли збережена рефлекторна збудливість дихального центру.

Кордіамін – препарат з групи аналептиків, який за своєю ефективністю поступається перед бемегридом та кофеїном-бензоатом натрію. Це пов’язано з тим, що його стимулююча дія на дихальний центр складається з двох компонентів: прямий вплив та рефлекторний – за рахунок стимуляції хеморецеп­торів каротидних синусів. Останній компонент не проявляється при отруєнні засобами, які, крім пригнічення центральної нервової системи, викликають пригнічення рефлексів – снодійними, наркозними, транквілізаторами та ін.

Кордіамін тонізує також судиноруховий центр. Застосовується для профілактики та лікування гострих та хронічних розладів кровообігу та ослаблення дихання, зокрема, при інфекційних захворюваннях, колапсі і пригніченні дихання, викликаних передозуванням засобів для наркозу, снодійних, анальгетиків, при асфіксії новонароджених.

Вуглекислота, яка є фізіологічним стимулятором дихання, засто­совується у вигляді карбогену. До складу цієї газової суміші входять 5-7 % СО₂ і 93-95 % О₂. При її інгаляції об’єм дихання зростає в 5-8 разів. Розпочинається ефект через 5-6 хвилин після початку вдихання карбогену. Відбувається це за рахунок збудження хеморецепторів каротидних клубочків. При цьому покращується загальний і мозковий кровообіг.

Вуглекислота (Carbonei dioxydum)

Фармакологічна дія: Вуглекислота постійно утвориться в тканинах організму в процесі обміну речовин і відіграє важливу роль в регуляції дихання і кровообігу. Вона надає пряме і рефлекторне (через каротидного клубочки) вплив на дихальний центр і є його специфічним збудником.

Вдихання невеликих концентрацій вуглекислоти (3-5-7%) викликає почастішання і поглиблення дихальних рухів і збільшення легеневої вентиляції; одночасно збуджуються судиноруховий центри, в зв’язку з чим відбувається звуження кровоносних судин і підвищується артеріальний тиск.

Великі концентрації вуглекислоти викликають сильний ацидоз (закислення), задишку, судоми і параліч (зупинку) дихального центру.

Показання до застосування: Вуглекислоту застосовують з киснем при гнобленні діяльності дихального центру: при отруєннях летючими наркотиками, окисом вуглецю, сірководнем, при асфіксії (відсутність дихання) новонароджених і т. п.

У хірургічній практиці її застосовують під час наркозу і після операції для стимулювання дихання, для попередження ателектазу легень (спадання легеневої тканини) і пневмоній (запалення легенів). Вдихання вуглекислоти показано також при судинному колапсі (різкому падінні артеріального тиску).

При різкому ослабленні дихання застосування вуглекислоти повинно проводитися з обережністю, так як в результаті недостатньої вентиляції вона може накопичитися в організмі в надлишковій кількості. У цих випадках можуть спостерігатися такі ж ускладнення, як при застосуванні вуглекислоти у великих концентраціях.

Рідка вуглекислота, що випускається з балона, поміщеного вниз вентилем, потрапляючи в умови кімнатної температури і звичайного тиску, швидко випаровується, при цьому поглинається так багато тепла, що вона перетворюється на тверду білу снегообразную масу. Цим користуються при заморожуванні тканин для гістологічних зрізів (зразків тканини для мікроскопічних досліджень). Якщо змішати твердий вугільний ангідрид з ефіром, то температура падає до – 80 ° С.

Спосіб застосування: Для стимуляції дихання і судинного центру використовують інгаляції 5-7% вуглекислоти з 93-95% кисню.

“Вуглекислий сніг” має застосування при шкірних захворюваннях (при червоному вовчаку, лепрозних вузлах, бородавках і т. п.). При утворенні “вуглекислого снігу” його збирають у спеціальні мішечки, потім набивають у формочки з картону або скляні трубочки і прикладають до ділянок шкіри, що підлягає руйнуванню. Є дані про ефективність заморожування вогнищ ураження шкіри (кріотерапія) при нейродермітах (захворюваннях шкіри, обумовлених порушенням функції центральної нервової системи).

Напої, що містять у розчиненому вигляді вуглекислоту (вуглекислі мінеральні води, газовані напої), викликають гіперемію (почервоніння) слизової оболонки і посилюють секреторну (виділення травного соку), всмоктувальної і рухову активність шлунково-кишкового тракту.

Вуглекислота, що міститься в природних мінеральних водах, що використовуються для лікувальних ванн (наприклад, нарзан ванни), може надавати складний вплив на організм, викликаючи виникнення доцентрових імпульсів з рецепторів шкіри і поява рефлекторних змін у діяльності серцево-судинної системи та інших органів, а також зміна трофіки (живлення) тканин.

Побічні дії: При вдиханні вуглекислоти в надмірній концентрації може розвинутися ацидоз (закислення), сильна задишка, втрата свідомості, посмикування м’язів, судоми, кома (повна втрата свідомості, що характеризується відсутністю реакції організму на зовнішні подразники), зупинка дихання внаслідок паралічу дихального центру.

Протипоказання: Резкое ослаблення дихання.

Форма випуску: Рідка вуглекислота надходить у продаж у сталевих циліндрах (балонах) чорного кольору під тиском понад 60 атм.

Умови зберігання: У прохолодному місці.

Синоніми: !!!!!!!!!!!!! Ангідрид вугільної кислоти, Діоксид вуглецю, СО2.

Увага! Перед використанням препарату Вуглекислота ви повинні проконсультуватися з лікарем. Дана інструкція із застосування наведена у вільному перекладі і призначена виключно для ознайомлення. Для отримання більш повної інформації просимо звертатися до анотації виробника.

ПРОТИКАШЛЬОВІ ЗАСОБИ

Протикашльові засоби – це лікарські препарати, які різними механізмами усувають кашель. У більшості випадків кашель є пристосувальною реакцією організму, яка спрямована на видалення з дихальних шляхів сторонніх тіл або харкотиння.

Нейрорефлекторна дуга кашльового рефлексу включає периферичні кашльові рецептори, аферентні волокна блукаючого і верхнього гортанного нервів, кашльовий центр довгастого мозку та еферентні волокна блукаючого, діафрагмального нервів і спінальних гангліїв, по яких проходять імпульси до мускулатури, що бере участь у кашльовому акті. Будь-який вплив на аференту частину рефлекторної дуги може  спровокувати кашель. Кашльові рецептори розміщені як у дихальних шляхах (слизова оболонка гортані, задньої стінки глотки, біфуркації трахеї, розгалужень великих бронхів, гайморових пазух), так і поза дихальними шляхами (у зовнішньому слуховому проході, плеврі, перикарді, діафрагмі, шлунку).

Кашель, який супроводжується відходженням мокротиння, називається продуктивним. При сухому непродуктивному кашлі рефлексогенні зони подраз­нюються іншими факторами. Він, наприклад, виникає при запальних процесах, де відсутня значна ексудація (вірусні ларинготрахеїти, коклюш, деякі алергічні реакції), при подразненні вісцеральної плеври, може мати центральне походження. В останньому випадку кашель пов’язаний із виникненням стійкого вогнища збудження у центральних ланках кашльового рефлексу. Залежно від тривалості кашльового анамнезу розрізняють гострий  і хронічний кашель. Гострий кашель триває не більше трьох тижнів, хронічний – довше цього терміну. Види і найголовніші причини кашлю представлені у табл.

Табл. Види і причини кашлю

 

 

Частий кашель, особливо у вигляді тривалих нападів, сприяє розвитку емфіземи легень і легеневої гіпертензії.

Емфізема легень

Надзвичайно сильний кашель може стати причиною розвитку спонтанного пневмотораксу.  Тому у багатьох ситуаціях синдром кашлю потребує адекватного лікування.

Протикашльові засоби поділяються на препарати:

центральної дії (кодеїн, глауцину гідрохлорид, тусупрекс)

периферичної дії (лібексин).

Для перших характерний пригнічувальний вплив на центральні ланки кашльового рефлексу. Засоби периферичної дії змен­шують кашель за рахунок зниження чутливості до подразників слизової оболонки дихальних шляхів.

Кодеїну фосфат пригнічує збудливість центральних ланок кашльового рефлексу. Тривале і часте використання кодеїну як протикашльового засобу, не дивлячись на його високу ефективність, недопустиме у зв’язку з його здатністю викликати наркотичну залежність. Призначають при сухому кашлі, а також у випадках, коли кашель супроводжується виділенням мокротиння, але має стійкий, виснажувальний характер. Досить часто препарат комбінується з відхаркувальними засобами. Готові лікарські форми, до складу яких входять кодеїн та відхаркувальні чинники, – таблетки “Кодтерпін”, “Таблетки від кашлю”. Протикашльова дія кодеїну супроводжується пригні­ченням дихального центру і зменшенням дихального об’єму, що в багатьох випадках (при емфіземі, бронхіальній астмі) може погіршити стан хворих. При його застосуванні виникають сонливість і закрепи.

Входить до складу комбінованих препаратов для лікування застудних захворювань.

 

 

Глауцину гідрохлорид, або глаувент належить до ненаркотичних протикашльових препаратів. Вибірково пригнічує центральні ланки кашльового рефлексу.

Глаувент – протикашльовий лікарський засіб центральної дії. Містить алкалоїд глауцин, ізольований із рослини Glaucinum flavum (Мачок жовтий), який пригнічує центр кашлю. На відміну від кодеїну, глауцин не впливає на центр дихання і не викликає медикаментозної залежності. Він не впливає на моторику кишечнику, має слабку спазмолітичну дію, має симпатолічний ефект і може викликати зниження артеріального тиску.

Фармакокінетика. При пероральному введенні препарат швидко резорбується із шлунково-кишкового тракту. Час досягнення максимального рівня у плазмі складає приблизно 1,5 год. Метаболізується у печінці і виводиться переважно із сечею.

Показання для застосування. Застосовується при сухому кашлі різної етиології: інфекційно-запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, деякі захворювання легенів – гострий та хронічний бронхіт, пневмонія, силікоз, рак, туберкульоз та ін.; при інфекційних захворюваннях (коклюш, грип).

Спосіб застосування та дози. Глаувент застосовують внутрішньо. Разова доза для дорослих складає 40 мг, добова – 2-3 драже. У більш складних випадках разову дозу можна збільшити до 80 мг. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 200 мг.

Разова доза для дітей старше 4 років складає 10 мг (11 драже), добова – 2-3 драже.

Рекомендовано приймати препарат після їжі.

Глаувент не слід приймати при мокрому кашлі, який супроводжується виділенням мокроти, так як існує ризик обтурування бронхів секретом, який міститься в них. Слід обережно призначати препарат хворим із лабільним артеріальним тиском і гіпотонією, так як у результаті його симпатолітичної дії є ризик виникнення колапсу

Тусупрекс, або окселадину цитрат  – протикашльовий засіб, який гальмує центральні ланки кашльового рефлексу. Призначається по 1 таблетці 3-4 рази на добу. Не пригнічує дихальний центр, не викликає наркотичної залежності.

 

Лібексин  – протикашльовий засіб периферичної дії. Механізм дії цього препарату – місцевоанестезуючий вплив на слизову оболонку дихальних шляхів, деяка бронхолітична активність. За протикашльовою ефективністю близький до кодеїну. Не пригнічує дихальний центр, не викликає наркотичної залежності. При хронічних бронхітах проявляє протизапальну дію.

 

 

Лібексин призначають при катарах верхніх дихальних шляхів, при гострих і хронічних бронхітах, бронхопневмонії, бронхіальній астмі, емфіземі легень та ін. по 1 таблетці 3-4 рази на день. Таблетки проковтують, не розжовуючи, для попередження анестезії слизової рота.

Засоби рослинного походження : Багульник болотний, материнка звичайна

ВІДХАРКУВАЛЬНІ ЗАСОБИ

 

При вологому кашлі, якщо харкотиння відходить погано, необхідно призначати препарати, які полегшують його виділення, – відхаркувальні засоби. Речовини цієї групи змінюють якість мокротиння: воно стає менш в’язким і більш рідким, що сприяє його відходженню.

Усі відхаркувальні препарати поділяють на 2 групи:

1) секретомоторні;

2) бронхосекретолітичні, або муколітики.

Секретомоторні засоби збільшують фізіологічну активність миготливого епітелію бронхів, перистальтичні рухи бронхіол, що сприяє пересуванню мокротиння з нижніх у верхні дихальні шляхи та його відходженню. Цей ефект звичайно поєднується з підвищенням секреторної активності бронхіальних залоз і деяким розрідженням харкотиння.

Секретомоторні препарати поділяються на засоби рефлекторної і прямої дії. До перших належать препарати термопсису, алтеї та інших лікарських рослин, до других – йодиди, гідрокарбонат натрію.

Настій трави термопсису

 готується у співвідношенні 1:400. В ньому містяться алкалоїди і сапоніни, які при введенні в шлунок подразнюють рецептори слизової оболонки. При цьому рефлекторно подразнюється центр блукаючого нерва у довгастому мозку, що супроводжується  збільшенням секреціі бронхіальних залоз, підвищенням активності миготливого епітелію, скороченням бронхіальних м’язів. Мокротиння стає рідшим і його відходження покращується. Призначається по 1 столовій ложці 3-5 разів на день. При передозуванні рефлекторно виникає блювота.

Трава термопсису також входить до складу таблеток від кашлю (Tabulettae contra tussim): трави термопсису – 0,01 г та натрію гідрокарбонату – 0,25 г. Екстракт термопсису сухий входить до складу сухої мікстури від кашлю для дорослих (Mixtura sicca contra tussim pro adultis). Мікстуру перед застосуванням розбавляють у 10 разів водою, приймають по 1 столовій ложці 3 рази на день.

Мукалтин – препарат, який містить суміш полісахаридів з трави алтеї лікарської. Призначають як відхаркувальний засіб по 1-2 таблетки перед їдою при гострих і хронічних захворюваннях дихальних шляхів (бронхіті, пневмонії та ін.).

мукалтин

(MucalthinUM)

Загальна характеристика:

основнi фiзико-хiмiчні властивостi: таблетки сірого або сірого з буруватим відтінком кольору з вкрапленнями, з двоопуклою поверхнею;

склад: 1 таблетка містить мукалтину в перерахуванні на суху речовину з вмістом нейтральних моноцукрів 14,7% – 50 мг;

допоміжні речовини: натрію гідрокарбонат, кислоти лимонної моногідрат, кальцію стеарат, цукор-рафінад або цукор-пісок.

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Засоби, що застосовуються при кашлю та застудних захворюваннях. Код АТС R05C A05.

Фармакологiчнi властивостi. Мукалтин належить до відхаркувальних засобів рефлекторної дії, з переважно секретолітичною активністю.

Фармакодинаміка. Мукалтин обволікає слизову оболонку бронхіального дерева та справляє протизапальний ефект; полегшує просування мокротиння з нижніх у верхні відділи дихальних шляхів та її відхаркування за рахунок подразнення рецепторів шлунка і рефлекторного посилення перистальтичного руху бронхіол і активності миготливого епітелію. Всмоктуючись після прийому всередину, Мукалтин стимулює нейрони блювотного і дихального центрів, рефлекторно підсилюючи секрецію бронхіальних залоз і зменшує в’язкість мокротиння.

Фармакокінетика. Не досліджена.

Показання для застосування. Як відхаркувальний засіб при гострих і хронічних захворюваннях дихальних шляхів (бронхіти, пневмонії, бронхоектатична хвороба, бронхіальна астма, туберкульоз легень з явищами неспецифічного бронхіту).

Спосіб застосування та дози. Мукалтин приймають внутрішньо до їжі. Дорослим призначають по 1 – 2 таблетки на прийом 3 – 4 рази на день.

Разові дози для дітей залежно від віку становлять: 1 – 3 роки – 1 таблетка, від 3 років і старше – 1 – 2 таблетки. Для дітей препарат варто розчиняти у невеликій кількості рідини, додаючи солодкий сироп.

Тривалість лікування залежить від форми захворювання і становить від 7 днів до 1 – 2 місяців.

Побічна дія. У деяких випадках можливі алергічні реакції у вигляді кропив¢янки, свербежу шкіри. При виникненні побічних ефектів разову дозу препарату необхідно зменшити в 2 рази і відповідно збільшити частоту прийому. Якщо побічні явища не зникнуть, припиняють використання препарату.

Протипоказання. Не виявлені. Дитячий вік до 1 року.

Передозування. Підвищення разової дози Мукалтину може спричинити нудоту; в деяких випадках – блювання. Терапія симптоматична.

Особливості застосування. Іноді у пацієнтів із хронічними запальними захворюваннями легень у перші дні лікування Мукалтином підвищується в’язкість мокротиння, що зумовлено відокремленням мокротиння, яке назбиралося в бронхіальному дереві та містить велику кількість детриту, білків і запальних елементів. При дифузному ураженні бронхів, значних змінах фізико-хімічних властивостей мокротиння і зниженні мукоциліарного транспорту необхідне поєднання Мукалтину і муколітичних препаратів (бромгексину, ацетилцистеїну та/або протеолітичних ферментів).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Дотепер немає даних про лікарські взаємодії Мукалтину.

Умови та термін зберігання. Зберігати в недоступному для дітей, сухому, захищеному від світла місці при температурі від 8°С до 15°С.

Термін придатності – 3 роки.

Умови відпуску. Без рецепта.

Упаковка. По 30 таблеток у банках полімерних; по 10 таблеток у контурних безчарункових упаковках.

До препаратів алтеї лікарської належать також екстракт алтейного кореня сухий (Exractum Althaeae siccum), сироп алтейний (Sirupus Althаеae). Екстракт алтейного кореня входить до складу сухої мікстури від кашлю для дітей (Mixtura sicca contra tussim pro infantibus). Перед вживанням мікстуру розбавляють 1:10. Застосовують як відхаркувальний і протикашльовий засіб.

Відхаркувальну дію мають також препарати солодкового кореня (radix Glycyrrhizae), листя мати-й-мачухи (folia Farfarae), листя подорожника великого (folia Plantaginis majoris), кореневища дивосилу (rhizomata Inulae), трава материнки (herba Origani  vulgaris),  соснові бруньки (Turiones Pini), трава чабрецю (Herba Thymi serpylli), корінь алтеї та ін.

Слід враховувати, що відхаркувальна дія засобів рефлекторного впливу супроводжується збільшенням тонусу парасимпатичної нервової системи і, відповідно, підвищенням скорочень і спазмом гладких м’язів бронхів. За певних умов це може призвести до накопичення у просвіті бронхів великої кількості харкотиння з наступним розвитком пневмонії. Таким чином, застосування відхаркувальних засобів рефлекторної дії при хронічних обструктивних захворюваннях легень обмежується їх вагостимулюючим ефектом.

АЛТЕЙКА

(ALTEYKA)

Загальна характеристика:

основні фізико-хімічні властивості: сиропоподібна рідина від світло-коричневого до червоно-бурого кольору зі специфічним запахом;

склад: у 100 мл сиропу міститься алтейного кореня екстракту сухого (4:1) (у перерахунку на полісахариди) – 0,15 г;

допоміжні речовини:  ніпагін, ніпазол, спирт етиловий, цукор, вода очищена.

Форма випуску. Сироп.

Фармакотерапевтична група. Засоби, що застосовують при кашлі і застудних захворюваннях. Відхаркувальні засоби. Коріння алтея. Код АТС R05C А05.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Відхаркувальний засіб прямої дії. Комплексний рослинний препарат, основними діючими речовинами якого є полісахариди, а також пектини, амінокислоти, крохмаль та інші. Полісахариди препарату всмоктуються у кров, частково виділяються бронхіальними залозами і виявляють на слизову оболонку верхніх дихальних шляхів обволікаючу, пом’якшуючу і протизапальну дію, дещо збільшуючи виділення рідкої складової бронхіального секрету і нормалізує її реологічні властивості (в’язкість, еластичність, адгезивність). Підсилює перистальтичні рухи бронхіол і моторну функцію миготливого епітелію бронхів, сприяючи виведенню мокротиння. Рослинний полісахаридний слиз препарату, обволікаючи слизову оболонку шлунка, виявляє цитопротективний і протизапальний ефекти.

Фармакокінетика. Не досліджена.

Показання для застосування. Гострі і хронічні запальні захворювання органів дихання: ларингіти, трахеїти, бронхіти, бронхіальна астма, коклюш. Захворювання шлунково-кишкового тракту: катаральні стани стравоходу, гастрити.

Спосіб застосування та дози. Препарат призначають до їди: дорослим та дітям, старше 14 років, по 1 столовій ложці (15 мл) сиропу 4 – 6 разів на добу, дітям 7 – 14 років  по 1 десертній  ложці  (10 мл) сиропу 4 – 6 разів на добу; дітям 2 – 7 років  по  1  чайній  ложці  (5 мл) сиропу  4 – 6 разів на добу, дітям від 1 до 2 років  по ½ чайної ложки (2,5 мл) 3 – 4 рази на добу, дітям до 1 року  по ½ чайної ложки (2,5 мл)  1 – 2 рази на добу.

Тривалість курсу лікування визначається індивідуально, залежно від ефективності терапії і, як правило, складає 7 – 14 днів.

Побічна дія. Не виявлена.

Протипоказання. Підвищена чутливість до компонентів препарату.

Передозування. Випадки передозування препарату не описані.

Особливості застосування. В процесі зберігання допускається наявність осаду.

Перед застосуванням збовтувати.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.  Не рекомендується застосовувати одночасно з протикашлевими засобами (кодеїн, тощо).

Умови та термін зберігання.  В  захищеному  від  світла  місці   при  температурі  не  вище 25 ^оС.

Зберігати в недоступному для дітей місці!

Після розкриття зберігати не більше 14 діб при температурі від  8 ⁰С до  15 ⁰С.

Термін придатності – 2 роки.

Умови відпуску. Без рецепта.

 Упаковка.  По 100 мл у банках або флаконах.

СОЛОДКИ КОРЕНЯ СИРОП

Склад лікарського засобу:

діюча речовина: солодкового кореня екстракт;

1 г сиропу містить солодкового кореня екстракту густого (2,75-3:1) – 40 мг;

допоміжні речовини: цукор кондитерський, етанол 90 %, вода очищена.

Лікарська форма. Сироп.

Густувата рідина бурого кольору, специфічного запаху. В процесі зберігання допускається випадання осаду.

Фармакотерапевтична група. Засоби, що застосовуються при кашлі та застудних захворюваннях. Відхаркувальні засоби. Код АТС R05С А23^**.

Біологічно активні речовини, що містяться в коренях солодки голої (гліциризин, солі гліциризинової кислоти, флавоноїди та інші), стимулюють активність війчастого епітелію трахеї та бронхів, сприяють розрідженню густого мокротиння, полегшують процес відхаркування та виведення мокротиння з бронхіол. Флавоноїди чинять спазмолітичну дію на гладкі м’язи дихальних шляхів. Гліциризинова кислота чинить протизапальну (кортикостероїдоподібну) дію.

Показання для застосування. Утруднене відходження мокротиння при інфекційно-запальних захворюваннях дихальних шляхів та бронхоектатичній хворобі. Як допоміжний засіб при хронічному гіперацидному гастриті.

Протипоказання. Препарат протипоказаний особам з індивідуальною гіперчутливістю до компонентів препарату, хворим на цукровий діабет та з порушеною функцією печінки та нирок, вагітність, період годування груддю.

Належні заходи безпеки при застосуванні. Сироп містить цукор, тому його не можна застосовувати хворим на цукровий діабет.

Вміст спирту в 1 мл – не менше 5 %

Особливі застереження.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Препарат протипоказаний у період вагітності, так як солодка гола підвищує рівень естрогенів, внаслідок чого порушується гормональний баланс. Препарат протипоказаний в період годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Протягом застосування препарату слід утримуватися від керування автотранспортом та роботи з потенційно небезпечними механізмами.

Діти. Дітям віком до 10 років лікування не призначають через вміст спирту.

Спосіб застосування та дози. Дорослим і дітям старше 10 років рекомендують застосовувати по 1 столовій ложці або 3 мірні ложки (15 мл) сиропу після їди 3 – 4 рази на день.

Тривалість курсу лікування визначають індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням ступеня тяжкості та особливостей перебігу захворювання, стабільності досягнутого терапевтичного ефекту і переносимості препарату.

Передозування. При передозуванні можливе посилення побічних ефектів. Терапія симптоматична.

Побічні ефекти. Препарат, як правило, переноситься добре, проте у деяких хворих можуть спостерігатися алергічні реакції (висипи, свербіж, гіперемія та набряки), порушення водно-електролітного балансу (поява набряків).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій. Не відома.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. У захищеному від світла місці при температурі не вище 25 ^оС. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 100 г у флаконах полімерних або банках полімерних; по 50 г у флаконах скляних або флаконах полімерних, поміщених в пачку з мірною ложкою.

Калію йодид  – відхаркувальний засіб прямої дії. Призначається всередину по 2-3 столові ложки 3 % розчину 3-4 рази на день, після їди. Препарат всмоктується в шлунково-кишковому тракті. Виділяється через слизову бронхів, розріджуючи харкотиння, збільшуючи активність миготливого епітелію і бронхіол, дещо стимулює протеоліз. Калію йодид як відхаркувальний засіб знайшов застосування при хронічних захворюваннях дихальних шляхів, зокрема, при бронхоектатичній хворобі, при бронхіальній астмі. Аналогічну дію має натрію йодид. Ці засоби можна застосовувати інгаляційно, тоді вони проявляють не резорбтивну, а місцеву дію, безпосередньо впливаючи на слизову бронхів. Фактором, який обмежує використання препаратів йоду, є розвиток йодизму, що спостерігається у 20 % випадків їх призначення.

Натрію гідрокарбонат за рахунок підвищення лужних резервів крові викликає зсув реакції бронхіального слизу в лужний бік, що сприяє розрідженню мокротиння. Може застосовуватись як відхаркувальний засіб усередину у вигляді порошків, таблеток, розчинів. Входить до складу різних лікарських форм: таблеток від кашлю, відхаркувальних мікстур тощо. Іноді використовується інгаляційно.

Більш ефективними, ніж секретомоторні засоби, є муколітичні препарати. Вони поділяються на:

1)    1)     протеолітичні ферменти (трипсин, хімотрипсин);

2)    2)     засоби, які стимулюють утворення сурфактанту (бромгексин. амброксол);

3)    3)     власне муколітики (ацетилцистеїн, карбоцистеїн).

Трипсин кристалічний  – протеолітичний фермент, який розщеплює пептидні зв’язки в молекулі білків, поліпептиди та деякі низькомолекулярні пептиди. Застосовують препарат для полегшення відходження в’язких секретів і ексудатів при трахеїтах, бронхітах, бронхоектатичній хворобі, пневмонії, післяопераційному ателектазі легень. У цих випадках трипсин кристалічний призначають інгаляційно або внутрішньом’язово. Для інгаляцій 5-10 мг препарату розчиняють у 2-3 мл ізотоніч­ного розчину натрію хлориду і вводять за допомогою інгалятора або ендотрахеального зонда. Після інгаляцій необхідно промити теплою водою рот і ніс та забезпечити найбільш повне відходження мокротиння відкашлюванням або відсмоктуванням. Внутрішньом’язово препарат вводять по 5-10 мг 1-2 рази на день, попередньо розчинивши ex tempore у 1-2 мл стерильного 0,9 % розчину натрію хлориду або 0,5-2 % розчину новокаїну.

При застосуванні трипсину кристалічного можуть спостерігатися болючість у місці введення в м’язи, підвищення температури, тахікардія. Після інгаляцій можуть виникати подразнення слизових оболонок дихальних шляхів та захриплість голосу. Препарат протипоказаний при декомпенсації серцевої діяльності, емфіземі легень із дихальною недостатністю, туберкульозі легень, ураженнях печінки, панкреатиті, геморагічних діатезах.

У наш час від застосування препаратів протеолітичних ферментів при хронічних обструктивних захворюваннях легень практично відмовились. Це зв’язано з тим, що при цій патології спостерігається порушення рівноваги між протеазною та антипротеазною системами легень у бік переважання активності першої. Крім того, в процесі призначення препаратів нерідко спостерігаються анафілактоїдні реакції, які спричинені високою антигенною активністю продуктів незавершеного протеолізу білкових структур.

До засобів, які стимулюють утворення сурфактанту, належать бромгексин та амброксол.

Активне вивчення поверхнево-активної речовини (сурфактанту) легень (СЛ) розпочалося близько 40 років тому. До сурфактантної системи легень (ССЛ) належать альвеолоцити другого типу та альвеолярний вистеляючий шар. Останній складається з двох фаз: а) мономолекулярної плівочки структурованих фосфоліпідів та протеїнів, які адсорбовані на міжфазовій границі ’’рідина-повітря’’ та б) гіпофази – шару рідини нерівномірної товщини, який знаходиться безпосередньо на альвеолярному епітелії. Деякі автори відносять до ССЛ також альвеолярні макрофаги.

Головна функція ССЛ є збереження поверхневого натягу в альвеолах при зменшенні транспульмонального тиску на видоху. За відсутності сурфактанту альвеоли спадаються.

Пошкодження ССЛ порівняно рідко бувають первинними, як наприклад при синдромі дихальних розладів у новонароджених дітей, який зумовлений структурно-біохімічною незрілістю легень і ССЛ. У більшості ж випадків альтерація ССЛ обумовлена різними патологічними процесами в легенях: гіпоперфузією (шок, тромбоз, емболія тощо), неадекватною вентиляцією, також дією ендо- та екзотоксинів та метаболітів, опромінення, озону, розладів харчування, нервової регуляції та ін. факторами. При цьому пригнічується внутрішньоклітинний обмін СЛ, тобто процеси його синтезу і (або) секреції, відбувається інактивація позаклітинного СЛ або присутні всі ці фактори. Гострі дифузні пошкодження ССЛ є важливою ланкою патогенезу гострої дихальної недостатності, у тому числі респіраторного дистрес-синдрому в дорослих. Його причинами  найчастіше бувають сепсис, поєднана та черепно-мозкова травма, масивна крововтрата, термічні опіки, легеневі генералізовані інфекції тощо.

При гострих та хронічних неспецифічних захворюваннях легень  зменшується абсолютна кількість СЛ та змінюється його фосфоліпідний склад у бік підвищення вмісту фракцій з низькою поверхневою активністю.

Найбільш перспективним способом покращання властивостей ССЛ є замінна терапія препаратами екзогенного сурфактанту. Їх отримують з альвеолярного змиву великої рогатої худоби з наступною модифікацією або ж синтетичним способом, у тому числі  біотехнологічними методами. Екзогенні сурфактанти, які вводять у дихальні шляхи у вигляді аерозолей або ж ендотрахеальної інстиляції, можуть залишатися у легенях протягом 14-60 годин. При цьому істотно покращується дихальна функція, особливо у випадках, коли ці препарати вводять у початкових фазах дихальних розладів. Широке застосування комерційних препаратів екзогенного сурфактанту (’’Альвеофакт’’, ’’Екзосурф’’, ’’Сукрим’’, ’’Куросурф’’ тощо) обмежується їх високою вартістю.

     Бромгексин, або бісольвон – синтетичний муколітичний засіб. Відхаркувальна дія його пов’язана з деполімеризацією та розрідженням мукопротеїнових та мукополісахаридних волокон. Крім того, бромгексин стимулює синтез сурфактанту.

Бромгексин використовується як відхаркувальний засіб при гострих та хронічних бронхітах, бронхоектатичній хворобі, бронхіальній астмі, туберкульозі легень, пневмонії. Призначають його по 2 таблетки 3-4 рази на день протягом 4-28 днів. Дія препарату починається через 24-48 год після початку лікування. Суттєвим недоліком бромгексину гідрохлориду є низька проникність у бронхолегеневу систему та короткий період напіввиведення (до 1 год.). При тривалому застосуванні іноді бувають диспепсичні розлади, можливі алергічні реакції.

Амброксолу гідрохлорид, або лазолван – синтетичний муколітичний препарат. Під впливом амброксолу збільшуються синтез та секреція сурфактанту, активізується система альвеолярних макрофагів. Він має муколітичні та секретолітичні властивості, активізує роботу мукоциліарного апарату, що супроводжується покращанням виділення харкотиння.

Під впливом препарату знижується в’язкість мокротиння та зменшується його прилипання до стінок бронхів, підвищуються бактерицидні та імунні властивості дихальної системи. При комбінуванні амброксолу з антибактеріальними засобами відбувається накопичення останніх в органах дихання. Це зв’язано із збільшенням їх пасивної дифузії в легені під впливом лазолвану. Відмічено позитивний  вплив препарату на перебіг хронічного бронхіту, бронхіальної астми, бронхоектатичної хвороби та післяопераційних бронхолегеневих ускладнень.

Профілактика післяопераційних ателектазів амброксолом досягається за рахунок активізації сурфактанту та підвищення дренажної функції бронхів.

Завдяки багатогранному впливу, високій клінічній ефективності та безпечності лазолван знайшов широке застосування у пульмонології. У відповідності до міжнародного консенсусу з діагностики та лікування бронхіальної астми та хронічних обструктивних захворювань легень, амброксол показаний хворим на всіх етапах лікування та є компонентом базисної терапії цієї патології.

Препарат призначають всередину (по 1 таблетці 2-3 рази на день після їди),  інгаляційно (по 2-3 мл на інгаляцію 1-2 рази на добу), внутрішньом’язово та внутрішньовенно.

Амброксол звичайно добре переноситься. При застосуванні всередину зрідка спостерігаються нудота та блювання.

Лазолван^®

Склад лікарського засобу:

діюча речовина: ambroxol;

5 мл сиропу  містять амброксолу гідрохлориду 15 мг;

допоміжні речовини: гідроксіетилцелюлоза, сорбіту розчин 70 % (E 420), гліцерин 85 %   (E 422), кислота бензойна (E 210),  ароматизатор малиновий, пропіленгліколь, кислота винна (E 334),  вода очищена.

Лікарська форма. Сироп.

Прозорий або майже прозорий, безбарвний або майже безбарвний, злегка в`язкий сироп із фруктовим запахом.

Назва і місцезнаходження виробника. Берінгер Інгельхайм Еллас АЕ, Греція.

5th km Peanias-Markopoulou, 19400 Koropi Attica, Greece.

Фармакотерапевтична група. Засоби, що застосовуються при кашлі і застудних захворюваннях. Муколітичні засоби.

Код АТС  R05C B06.

Доведено, що діюча речовина сиропу Лазолван – амброксолу гідрохлорид –збільшує секрецію залоз дихальних шляхів. Амброксол посилює виділення  легеневого сурфактанта  і стимулює циліарну активність, внаслідок чого полегшується відділення слизу та його виведення  (мукоциліарний кліренс). Покращення мукоциліарного кліренсу було доведено під час клініко-фармакологічних досліджень. Активація секреції рідини і збільшення мукоциліарного кліренсу полегшують виведення слизу та зменшують кашель.

Місцевий анестезуючий ефект амброксолу гідрохлориду спостерігали на моделі кролячого ока, що може пояснюватися властивостями блокування натрієвих каналів. Дослідження in vitro показали, що амброксолу гідрохлорид блокує нейронні натрієві канали; зв’язування було оборотним і залежним від концентрації.

У дослідженнях in vitro виявили, що амброксолу гідрохлорид значно зменшує вивільнення цитокіну з крові та тканинне зв’язування мононуклеарних і поліморфнонуклеарних клітин.

У результаті клінічних випробувань з залученням пацієнтів із фарингітом доведено значне зменшення болю і почервоніння в горлі при застосуванні препарату.

Ці фармакологічні властивості, що призводять до швидкого послаблення болю та пов’язаного з болем дискомфорту в носовій порожнині, в ділянці вуха і трахеї при вдиху, відповідають даним допоміжного спостереження симптомів у клінічних дослідженнях ефективності амброксолу при лікуванні верхніх відділів дихальних шляхів.

Після застосування амброксолу гідрохлориду підвищуються концентрації антибіотиків (амоксициліну, цефуроксиму, еритроміцину) у бронхолегеневому секреті та у мокроті.

Абсорбція амброксолу гідрохлориду швидка і досить повна, з лінійною залежністю у терапевтичному діапазоні. Максимальні рівні у плазмі крові досягаються через 1-2,5 години при пероральному прийомі лікарських форм швидкого вивільнення.

При пероральному прийомі розподіл амброксолу гідрохлориду з крові до тканин швидкий і різко виражений, з найвищою концентрацією активної речовини у легенях. Об’єм розподілу при пероральному прийомі було визначено як 552 л. У плазмі крові у терапевтичному діапазоні приблизно 90 % препарату зв’язується з протеїнами.

Приблизно 30 % дози після перорального застосування виводиться через пресистемний метаболізм.

Амброксолу гідрохлорид метаболізується, головним чином, у печінці шляхом глюкуронізації і розщеплення до дибромантранілової кислоти (приблизно 10 % дози), окрім деяких незначних метаболітів. Клінічні дослідження на мікросамах печінки людини показали, що CYP3A4 відповідає за метаболізм амброксолу гідрохлориду до дибромантранілової кислоти.

За 3 дні перорального прийому близько 6 % дози перебувають у вільній формі, тоді як приблизно 26 % дози – у кон’югованій формі у сечі.

Період напіввиведення з плазми крові становить близько 10 годин. Загальний кліренс знаходиться у межах 660 мл/хв разом із нирковим кліренсом, що становить приблизно 8 % від загального кліренсу.

У пацієнтів із порушенням функції печінки виведення амброксолу гідрохлориду зменшене, що зумовлює в 1,3-2 рази вищий рівень у плазмі крові.

Оскільки терапевтичний діапазон амброксолу гідрохлориду достатньо широкий, змінювати дозування не потрібно.

Вік та стать не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику амброксолу гідрохлориду, тому будь-яка корекція дози не потрібна.

Прийом їжі не впливає на біодоступність амброксолу гідрохлориду.

Показання для застосування. Секретолітична терапія при гострих і хронічних бронхопульмональних захворюваннях, пов`язаних із порушеннями бронхіальної секреції та ослабленням просування слизу.

Протипоказання. Лазолван не можна застосовувати пацієнтам з відомою гіперчутливістю до амброксолу гідрохлориду або інших компонентів препарату.

У випадку рідкісних спадкових станів, через які можлива несумісність із допоміжною речовиною препарату (див. розділ «Особливі застереження»), прийом препарату протипоказаний.

Особливі застереження.

Усього кілька повідомлень надійшло про тяжкі ураження шкіри: синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), пов’язані із застосуванням відхаркувальних засобів, таких як амброксолу гідрохлорид. Здебільшого їх можна було пояснити тяжкістю перебігу основного захворювання у пацієнтів і/або одночасним застосуванням іншого препарату. Також на початковій стадії синдрому Стівенса-Джонсона або синдрому Лайєлла у пацієнтів можуть бути неспецифічні, подібні до ознак початку грипу симптоми, такі як пропасниця, ломота, риніт, кашель і біль у горлі. Помилково при таких неспецифічних, подібних до ознак початку грипу симптомах можна застосувати симптоматичне лікування препаратами проти кашлю і застуди. Тому при появі нових уражень шкіри або слизових оболонок слід негайно звернутися за медичною допомогою та припинити лікування амброксолу гідрохлоридом.

Пацієнтам із порушеною функцією нирок слід приймати ЛАЗОЛВАН тільки після консультації з лікарем.

ЛАЗОЛВАН сироп 15 мг/5 мл містить 10,5 г сорбіту в кожній максимально рекомендованій добовій дозі (30 мл). Пацієнтам із рідкісною спадковою непереносимістю фруктози не слід приймати цей препарат. Він також може мати незначний проносний ефект.

Сироп Лазолван не містить цукру, таким чином, його можна застосовувати хворим на діабет.

Не містить алкоголю.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Амброксолу гідрохлорид проникає через плацентарний бар’єр. Дослідження на тваринах не виявили прямих чи непрямих шкідливих впливів на перебіг вагітності, розвиток ембріона/плода, пологи чи постнатальний розвиток.

У результаті клінічних досліджень застосування препарату після 28-го тижня вагітності не виявлено жодного шкідливого впливу на плід.

Однак потрібно дотримуватися звичних застережних заходів стосовно прийому ліків під час вагітності. Особливо у І триместрі вагітності не рекомендується застосовувати ЛАЗОЛВАН.

Амброксолу гідрохлорид проникає у грудне молоко. Хоча не очікується небажаного впливу на немовлят, ЛАЗОЛВАН не рекомендується застосовувати у період годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Немає даних щодо впливу на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Дослідження впливу на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами не проводилися.

Діти. Препарат можна застосовувати в педіатричній практиці.

Спосіб застосування та дози.

Дорослі та діти, старші 12 років: 10 мл (2 чайні ложки) 3 рази на добу;

діти віком 6 – 12 років: 5 мл (1 чайна ложка) 2-3 рази на добу;

діти віком 2 – 6 років: 2,5 мл (1/2 чайної ложки) 3 рази на добу;

діти віком до 2 років: 2,5 мл (1/2 чайної ложки) 2 рази на добу.

При гострих захворюваннях слід проконсультуватися з лікарем, якщо симптоми не зникають та/або посилюються, незважаючи на прийом сиропу Лазолван.

Препарат можна приймати незалежно від прийому їжі.

Передозування. На сьогодні немає повідомлень щодо випадків передозування у людей. Симптоми, відомі з поодиноких повідомлень про передозування і/або випадки помилкового застосування ліків, відповідають відомим побічним діям ЛАЗОЛВАНу в рекомендованих дозах і потребують симптоматичного лікування.

Побічні ефекти.

З боку імунної системи та шкіри і підшкірної клітковини: анафілактичні реакції, включаючи анафілактичний шок, ангіоневротичний набряк, шкірний висип, кропив’янка, свербіж та інші алергічні реакції.

Неврологічні розлади: дисгевзія (розлад смаку).

З боку шлунково-кишкового тракту і дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нудота, блювання, діарея, диспепсія, біль у животі, зниження чутливості у ротовій порожнині і глотці, сухість у роті та горлі.

Вкрай рідко повідомляли про тяжкі ураження шкіри: синдром Стівенса-Джонсона та синдром Лайєлла, пов’язані із застосуванням муколітичних засобів, таких як амброксол. Здебільшого їх можна було пояснити тяжкістю основного захворювання або одночасним застосуванням іншого препарату. 

При появі будь-яких побічних реакцій слід негайно звернутися по медичну допомогу та припинити лікування амброксолом.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій. Відсутні повідомлення щодо клінічних небажаних взаємодій з іншими медичними препаратами.

Після застосування амброксолу гідрохлориду підвищуються концентрації антибіотиків (амоксициліну, цефуроксиму, еритроміцину) у бронхолегеневому секреті та у мокроті.

Термін придатності.  3 роки. Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Умови зберігання. Препарат зберігати при температурі не вище 30 °С у безпечному, недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 100 мл у скляному флаконі; по 1 флакону в картонній коробці.

 

Ацетилцистеїн (АЦЦ, бронхолізин, мукосольвін) є похідним цистеїну. Під його впливом відбувається розщеплення дисульфідних зв’язків глікопротеїнів бронхіального слизу, харкотиння та гною, в результаті чого знижується їх в’язкість, підвищується ефективність мукоциліарного кліренсу бронхів.

Ацетилцистеїн використовується при гострому та хронічному бронхіті, пневмонії, бронхоектатичній хворобі, муковісцидозі. Засто­совують його інгаляційно по 2-5 мл 20 % розчину 3-4 рази на день. Можливе інтратрахеальне введення – по 1 мл 10 % розчину щогодини. При несвідомому стані хворого та в дітей препарат вводять внутрішньом’язово по 1-2 мл 10 % розчину 2-3 рази на день.

Висока муколітична активність препарату при його застосуванні більше 5-10 днів може супроводжуватись руйнуванням поверхневого шару слизової оболонки бронхів. Це призводить до погіршення бар’єрних властивостей слизової оболонки, сприяє дегідратації стінок бронхів з наступним розвитком у них атрофічних процесів. При поєднанні ацетилцистеїну з антибіотиками може зменшуватись їх ефективність.

Негативна побічна дія ацетилцистеїну, яка може проявлятися незалежно від шляху введення препарату, – здатність провокувати бронхоспазм. В окремих випадках виникає нудота.

Бронхолітичні засоби

Бронхолітичними називають лікарські препарати, які мають властивість зменшувати тонус гладкої мускулатури бронхів, усувати їх спазм, відновлювати га4зообмін в легенях. Тому вони широко використовуються для лікування бронхіальної астми та інших захворювань, які супроводжуються спазмом бронхів, наприклад, отруєннях  антихолінестеразними засобами. Тривалий їх прийом  попереджує появу нових приступів бронхіальної астми.

Бронхолітична дія характерна для багатьох лікарських препаратів. Це, перш за все, засоби, що стимулюють b₂-адренорецептори бронхів або блокують М-холінорецептори, а також ті, що розслаблюють бронхіальні м’язи шляхом прямого впливу на них. b₂-адреноміметики (ізадрин, адреналіну гідрохлорид, ефедрину гідрохлорид, орципреналіну сульфат, сальбутамол, беротек тощо) розслаблюють бронхи, тому що вони збуджують b₂-адренорецептори, тобто ті рецепти, які забезпечують розширення бронхів. Крім того, вони пригнічують звільнення біологічних речовин з тучних клітин бронхів, сприяють відходженню мокроти з дихальних шляхів. М-холіноблокатори (атропіну сульфат, платифіліну гідротартрат) блокують М-холінорецептори, збудження яких, навпаки, призводить до звуження бронхів, навіть до бронхоспазму. До бронхолітичних засобів міотропної дії належать препарати теофіліну, зокрема еуфілін.

Ізадрин – синтетичний бронхолітичний засіб. Як і адреналін, належить до катехоламінів. Зберігаючи деякі властивості адреналіну, ізадрин відрізняється від нього рядом властивостей. Наприклад, сприяючи розширенню бронхів, він не звужує судин і не підвищує артеріальний тиск, хоча викликає тахікардію. Оскільки ізадрин проявляє сильну бронхолітичну дію, його використовують переважно для усунення і попередження нападів бронхіальної астми, а також для лікування астматичних і емфізематозних бронхітів, пневмосклерозу й інших захворювань, які супроводжуються погіршанням бронхіальної провідності. Може використовуватися як бронхорозширювальний засіб при бронхографії і бронхоскопії. При інгаляційному введенні бронхолітична дія досягає максимального рівня за 5 хв і продовжується 60-90 хв.

Використовують препарат у вигляді 0,5 % або 1 % водного розчину для інгаляцій і таблеток по 0,005 г. Інгаляції проводяться за допомогою кишенькового чи іншого інгалятора (по 0,1-0,2 мл на одне використання) 2-3 і більше разів на добу. Таблетку чи півтаблетки тримають під язиком до повного розсмоктування 3-4 рази на день. Раціональнішим є інгаляційне застосування, тому що при цьому препарат мало впливає на інші органи.

Як і інші b-адреностимулятори, ізадрин може викликати нудоту, тремтіння рук, сухість у роті, порушувати діяльність серцево-судинної системи.

Його не можна застосовувати в перші 3 міс вагітності і безпосередньо перед пологами, тому що він пригнічує пологову діяльність.

Адреналіну гідрохлорид є a– і b-адреноміметиком. Розслаблює м’язи бронхів у зв’язку із стимуляцією b₂-адренорецепторів. Максимальна бронходилятація досягається через 15 хв після інгаляції (0,4 мл 0,1 % розчину) і продовжується 60-90 хв. Для зняття бронхоспазму його вводять підшкірно чи внутрішньовенно по 0,1-0,2 мл 0.1 % розчину. У зв’язку з тим, що адреналін збуджує і b₁-адренорецептори міокарда, можлива поява тахікардії, збільшення серцевого викиду, погіршання постачання міокарда киснем.

 

АДРЕНАЛІН-ДАРНИЦЯ

(AdrenalinЕ-Darnitsa)

Склад:

Діюча речовина: 1 мл розчину містить адреналіну тартрату (епінефрину тартрату) в перерахуванні на 100 % суху речовину 1,8 мг;допоміжні речовини: натрію метабісульфіт, натрію хлорид, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Неглікозидні кардіотонічні засоби. Адренергічні та допамінергічні препарати.

Код АТС С01С A24.

Клінічні характеристики.

Показання.

Алергічні реакції негайного типу: анафілактичний шок, що розвився при застосуванні лікарських засобів, чи сироваток або при контакті з алергенами. Бронхіальна астма – купірування приступу. Гіпоглікемія внаслідок передозування інсуліну. Гіпокаліємія. Асистолія, зупинка серця. Подовження дії місцевих анестетиків. AV-блокада III ст., що гостро розвинулась.

Протипоказання. Гіперчутливість до компонентів препарату. Гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГОКМП), феохромоцитома. Артеріальна гіпертензія. Тахиаритмія. Ішемічна хвороба серця. Фібриляція шлуночків. Фібриляція передсердь, шлуночкова аритмія. Метаболічний ацидоз. Гіперкапнія, гіпоксія. Легенева гіпертензія. Гіповолемія. Інфаркт міокарда. Шок неалергічного генезу: кардіогенний, травматичний, геморагічний. Тиреотоксикоз. Оклюзійні захворювання судин: артеріальна емболія, атеросклероз, хвороба Бюргера, холодова травма, діабетичний ендартериїт, хвороба Рейно. Церебральний атеросклероз. Закритокутова глаукома. Хвороба Паркінсона. Судомний синдром. Гіпертрофія передміхурової залози. Загальна анестезія із застосуванням інгаляційних засобів: фторотана, циклопропану, хлороформу. Вагітність, період лактації.

Спосіб застосування та дози. Препарат призначають підшкірно, внутрішньом’язово, іноді внутрішньовенно.

Анафілактичний шок: внутрішньовенно повільно 0,5 мл, розведених у 20 мл 40 % розчину глюкози. Надалі, при необхідності, продовжують внутрішньовенне краплинне введення зі швидкістю 1 мкг/хв, для чого 1 мл розчину адреналіну розчиняють у 400 мл ізотонічного натрію хлориду або 5 % глюкози. Коли стан пацієнта допускає, краще внутрішньом’язове або підшкірне введення 0,3–0,5 мл у розведеному чи нерозведеному вигляді.

Бронхіальна астма: підшкірно 0,3–0,5 мл у розведеному чи нерозведеному вигляді. При необхідності повторного введення цю дозу можна вводити через кожні 20 хв (до 3 разів). Можливо внутрішньовенне введення 0,3–0,5 мл у розведеному виді.

Як судинозвужувальний засіб вводять внутрішньовенно краплинно зі швидкістю 1 мкг/хв (з можливим збільшенням до 2–10 мкг/хв).

При асистолії: вводять внутрішньосерцево 0,5 мл, розведених у 10 мл 0,9 % розчину натрію хлориду. Під час реанімаційних заходів – по 1 мл (у розведеному вигляді) внутрішньовенно повільно кожні 3–5 хв.

При асистолії в немовлят: внутрішньовенно 10–30 мкг/кг кожні 3–5 хв, повільно.

Дітям при анафілактичному шоку: підшкірно або внутрішньом’язово – по 10 мкг/кг (максимально – до 0,3 мг). При необхідності введення повторюють через кожні 15 хв (до 3 разів).

Дітям при бронхоспазмі: підшкірно 10 мкг/кг (максимально – до 0,3 мг). При необхідності введення повторюють кожні 15 хв (до 3–4 разів) чи кожні 4 год.

Побічні реакції. При застосуванні препарату можливі наступні побічні реакції:

з боку серцево-судинної системи: стенокардія, брадикардія або тахікардія, відчуття серцебиття, підвищення або зниження артеріального тиску; при високих дозах – шлуночкові аритмії; рідко – аритмія, біль у грудній клітці;

з боку нервової системи: головний біль, тривожний стан, тремор, запаморочення, нервозність, втома, психоневротичні розлади, психомоторне збудження, дезорієнтація, порушення пам’яті, агресивне чи панічне поводження, шизофреноподібні розлади, параноя, порушення сну, м’язові посмикування;

з боку системи травлення: нудота, блювання;

з боку сечовивідної системи: рідко – утруднене і хворобливе сечовипускання (при гіперплазії передміхурової залози);

місцеві реакції: біль або печіння в місці внутрішньом’язової ін’єкції;

алергічні реакції: ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, шкірний висип, мультиформна еритема;

інші: гіпокаліємія, підвищене потовиділення.

Передозування. Симптоми: страх, занепокоєння, тремор, порушення серцевого ритму, головний біль. Можливі мозкові крововиливи внаслідок різкого підвищення артеріального тиску. При введенні у великих дозах (мінімальна смертельна доза при підшкірному введенні 10,0 мл 0,18 % розчину) розвивається мідріаз, значне підвищення артеріального тиску, тахікардія з можливим переходом у фібриляцію шлуночків.

Лікування. Передозування адреналіну можна усунути застосуванням α- і β-адреноблокаторів, швидкодіючими нітратами. При важких ускладненнях необхідна комплексна терапія. При

аритмії призначають парентеральне введення β-адреноблокаторів.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Суворо контрольованих досліджень по застосуванню адреналіну у вагітних не проводилося. Встановлений статистично доведений взаємозв’язок появ каліцтв і пахової грижі в дітей, матерям яких призначали адреналін протягом I триместру або протягом усієї вагітності. Повідомлялося також про виникнення аноксії в плода після внутрішньовенного введення адреналіну матері.

Досліди на лабораторних тваринах показали, що при введенні адреналіну в дозах, що в 25 разів перевищують рекомендовану для людини, розвивається тератогенний ефект.

Застосування адреналіну для корекції гіпотензії під час пологів може затримувати другу стадію пологів. При введенні породіллям адреналіну для ослаблення скорочення матки може розвитися тривала атонія матки з кровотечею.

Особливості застосування. Внутрішньосерцево вводиться при асистолії, якщо інші способи її усунення недоступні, при цьому існує підвищений ризик розвитку тампонади серця і пневмотораксу.

У разі потреби проведення інфузії варто використовувати прилад з вимірювальним пристосуванням з метою регулювання швидкості інфузії. Інфузію варто проводити у велику, краще в центральну, вену.

При проведенні інфузії рекомендується визначення концентрації K+ у сироватці крові, вимір артеріального тиску, діурезу, хвилинного об’єму крові, ЕКГ, центрального венозного тиску, тиску в легеневій артерії і тиску заклинювання в легеневих капілярах.

У випадку виникнення необхідності застосування препарату при інфаркті міокарда, варто пам’ятати, що адреналін може підсилювати ішемію за рахунок підвищення потреби міокарда в кисні.

Застосування препарату в хворих цукровим діабетом збільшує глікемію, у зв’язку з чим, вимагаються більш високі дози інсуліну або похідних сульфонілсечовини.

При ендотрахеальному введенні всмоктування й остаточна концентрація препарату в плазмі можуть бути непередбачені.

Введення адреналіну при шоку не алергійної природи не заміняє переливання крові, плазми, кровозамінних рідин і/або сольових розчинів.

Адреналін небажано застосовувати довгостроково, тому що можливе звуження периферичних судин, що призводить до розвитку некрозу або гангрени.

При припиненні лікування дозу адреналіну варто зменшувати поступово, тому що раптове скасування терапії може призводити до тяжкої гіпотензії.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

У період лікування препаратом забороняється керування автотранспортом і заняття іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодій. Адреналін послаблює ефекти наркотичних анальгетиків і снодійних лікарських засобів.

При застосуванні одночасно із серцевими глікозидами, хінидином, трициклічними антидепресантами, допаміном, засобами для інгаляційного наркозу (хлороформ, енфлуран, галотан, ізофлуран, метоксифлуран), кокаїном зростає ризик розвитку аритмій.

При сумісному застосуванні з іншими симпатоміметичними засобами – посилення вираженості побічних ефектів з боку серцево-судинної системи.

При сумісному застосуванні з антигіпертензивними засобами, у тому числі і діуретиками – зниження їхньої ефективності.

Одночасне призначення з інгібіторами МАО, включаючи фуразолідон, прокарбазин, селегилін, може викликати раптове і виражене підвищення артеріального тиску, гіперпіретичний криз, головний біль, аритмії серця, блювання.

При сумісному застосуванні з нітратами послаблює їх терапевтичну дію.

При сумісному застосуванні з феноксибензаміном розвивається посилення гіпотензивного ефекту і тахікардія.

При сумісному застосуванні з фенітоїном розвивається раптове зниження артеріального тиску і брадикардія, що залежать від дози і швидкості введення адреналіну.

При сумісному застосуванні з препаратами гормонів щитоподібної залози можливо взаємне посилення дії.

При сумісному застосуванні з астемізолом, цизапридом, терфенадином можливе подовження Q-T-інтервалу на ЕКГ.

При сумісному застосуванні з діатризоатами, йоталамовою чи йоксагловою кислотами – посилення неврологічних ефектів.

При спільному застосуванні з алкалоїдами ріжка можливе посилення вазоконстрикторного ефекту аж до вираженої ішемії і розвитку гангрени.

Адреналін знижує ефективність інсуліну й інших гіпоглікемічних лікарських засобів.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Відноситься до природних гормонів. Утворюється шляхом метилювання норадреналіну і депонуванням створеного адреналіну в хромафінній тканині мозкової речовини надниркових залоз. Адреноміметик, що діє на a- і b-адренорецептори. Більшу спорідненість адреналін виявляє у відношенні до a2-, b2- і b3- адренорецепторів, меншу – до a1- і b1- адренорецепторів.

Дія обумовлена активацією аденілатциклази на внутрішній поверхні клітинної мембрани, підвищенням внутрішньоклітинної концентрації цАМФ і Ca2+. У дуже низьких дозах при швидкості введення менше 0,01 мкг/кг/хв може знижувати артеріальний тиск внаслідок розширення судин скелетної мускулатури. При швидкості введення 0,04–0,1 мкг/кг/хв збільшує частоту серцевих скорочень і силу серцевих скорочень, ударний об’єм крові і хвилинний об’єм крові, знижує загальний периферичний судинний опір; вище 0,02 мкг/кг/хв – звужує судини, підвищує артеріальний тиск (головним чином систолічний) і загальний периферичний судинний опір. Пресорный ефект може викликати короткочасне рефлекторне уповільнення частоти серцевих скорочень. Розслаблює гладенькі м’язи бронхів. Дози вище 0,3 мкг/кг/хв знижують нирковий кровотік, кровопостачання внутрішніх органів, тонус і моторику шлунково-кишкового тракту. Розширює зіниці, сприяє зниженню продукції внутрішньоочної рідини і внутрішньоочного тиску. Викликає гіперглікемію (підсилює глікогеноліз і глюконеогенез) і підвищує вміст у плазмі вільних жирних кислот. Підвищує провідність, збудливість і автоматизм міокарда. Збільшує потребу міокарда в кисні. Інгібує індуковане антигенами вивільнення гістаміну і лейкотриєнів, усуває спазм бронхіол, запобігає розвитку набряку їх слизової оболонки. Діючи на альфа-адренорецептори, розташовані в шкірі, слизових оболонках і внутрішніх органах, викликає звуження судин, зниження швидкості всмоктування місцевоанестезуючих засобів, збільшує тривалість і знижує токсичний вплив місцевої анестезії. Стимуляція b2-адренорецепторів супроводжується посиленням виведення K+ із клітини і може призвести до гіпокаліємії. При інтракавернозному введенні зменшує кровонаповнення печеристих тіл. Терапевтичний ефект розвивається практично миттєво при внутрішньовенному введенні (тривалість дії – 1–2 хв), через 5–10 хв після підшкірного введення (максимальний ефект – через 20 хв), при внутрішньом’язовому введенні час початку ефекту варіабельний.

Фармакокінетика.

Всмоктування. При внутрішньом’язовому чи підшкірному введенні добре всмоктується. Час досягнення максимальної концентрації в крові (ТСmax) при підшкірному і внутрішньом’язовому введенні – 3–10 хв.

Розподіл. Проникає крізь плаценту, у грудне молоко, не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр.

Метаболізм. Метаболізується, головним чином, двома ферментами – катехол-0-метилтрансферазою, що перетворює адреналін у печінці й інших тканинах у метанефрин, і моноаміноксидазою, при участі якої він перетворюється у ванілілмигдальну кислоту.

Виведення. Метаболіти виводяться в основному у вигляді кон’югатів із сірчаною кислотою і, у меншому ступені, із сечею у вигляді глюкуронідів. Період напіввиведення (Т1\2) становить 1–2 хв.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна або злегка забарвлена рідина.

Несумісність. Не змішувати в одному шприці з розчинами кислот та лугів через можливість хімічної взаємодії з діючою речовиною.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці, в оригінальній упаковці, при температурі не вище 15 °С.

Ефедрину гідрохлорид  інколи також застосовується для лікування бронхіальної астми, часто в комбінації з іншими бронхолітичними засобами під назвами “Теофедрин”, “Ефатин”, “Солутан” тощо. Про це китайцям було відомо більш ніж 2 тисячі років.

Ефедрину гідрохлорид, подібно до адреналіну гідрохлориду, стимулює a– і b-адренорецептори, тому не тільки розширює бронхи, але й звужує судини, підвищує артеріальний тиск, гальмує перистальтику кишечника, розширює зіниці, викликає гіперглікемію, збуджує ЦНС
(стор.). Порівняно з адреналіном, бронхолітична дія ефедрину проявляється в меншій мірі, але є більш тривалою.

Хворим на бронхіальну астму ефедрин вводять під шкіру, в м’язи або у вену повільно по 0.4-1 мл 5% розчину.

Порівняно з ізадрином, більш вибірково впливає на бронхи орципреналіну сульфат. Він у меншій мірі викликає тахікардію. Проявляє більш тривалий бронхолітичний ефект. Випускається в аерозольних інгаляторах, які містять по 400 разових доз препарату, в ампулах по 1 і 10 мл 0,05% розчину і в таблетках по 0,02 г. Тому орципреналіну сульфат застосовується у вигляді інгаляцій, парентерально і всередину при бронхіальній астмі, хронічних астматичних бронхітах, пневмосклерозі, емфіземі легень.

Після інгаляції орципреналіну сульфату (алупенту, астмопенту) ефект настає через 10-15 хв, досягає максимуму через 1 год і продовжується до 4-5 год. Часто достатньо однієї  інгаляції, інколи двох. Підшкірно і внутрішньом’язово вводять по 1-2 мл 0,05 % розчину, у вену дуже повільно по 1 мл, в основному крапельно, розбавивши в 250 мл 5 % розчину глюкози. Таблетки використовують переважно для профілактики нападів бронхіальної астми (по 1/2-1 таблетці 3-4 рази на день).

Орципреналіну сульфат може викликати такі ж побічні реакції, як і ізадрин.

Сальбутамол —   синтетичний бронхолітик. Подібно до ізадрину й орципреналіну сульфату, він збуджує b₂-адренорецептори  бронхів, тому усуває їх спазм. У терапевтичних дозах не викликає тахікардії і порушень з боку серцево-судинної системи.

Випускається в аерозольних алюмінієвих балончиках із вмістом 10 мл (200 разових доз) і в таблетках по 0,002 г і 0,004 г. Натискування на дозуючий клапан балону призводить до розпилення 0,0001 г сальбутамолу (однієї дози). Для ліквідації нападу бронхіальної астми інгалюють 2 дози аерозолю, при відсутності ефекту – через 5 хв ще 2 дози; в подальшому – через кожні 4-6 год, але не більше 6 разів на добу. Таблетки призначаються по одній 3-4 рази на день.

САЛЬБУТАМОЛ

(SALBUTAMOL)

Склад:

діюча речовина: сальбутамол;

1 доза містить сальбутамолу сульфату еквівалентно 100 мкг сальбутамолу;

допоміжні речовини: пропелент HFA-134a (тетрафторетан).

Лікарська форма.

Аерозоль для інгаляцій дозований.

Фармакотерапевтична група.

Селективні агоністи β₂-адренорецепторів. Код АТС R03A C02.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування і профілактика бронхоспазму при бронхіальній астмі, хронічному обструктивному бронхіті і емфіземі. Тривале лікування хворих на бронхіальну астму (у складі комплексної терапії).

Протипоказання.

Гіперчутливість до будь-якого компонента препарату.

Дитячий вік до 4 років.

Спосіб застосування та дози.

Препарат застосовують лише інгаляційно для вдихання препарату через рот.

Для купірування нападів бронхоспазму у дорослих доза препарату становить 100 – 200 мкг      (1-2 дози), яку, за необхідності, повторюють до 3-4 разів на добу. Максимальна доза препарату становить 800 мкг (8 доз) на добу.

Для купірування нападів бронхоспазму у дітей віком від 4 років доза препарату становить      100 мкг, за необхідності, її збільшують до 200 мкг (2 дози). Максимальна доза препарату становить 400 мкг (4 дози) на добу.

Для запобігання нападам бронхоспазму, пов’язаним із впливом алергену або спричиненим фізичним навантаженням, дорослим призначають 200 мкг препарату за 15 хв до впливу провокуючого фактора. Для дітей доза становить 100 мкг одноразово.

Для тривалої підтримуючої терапії дорослим і дітям віком від 4 років призначають 100 – 200 мкг (1-2 дози) препарату до 4 разів на добу.

Перед застосуванням аерозолю треба струснути контейнер і натиснути один-два рази на дозуючий клапан.

Для застосування препарату слід виконати такі дії:

 

	1. Зніміть захисний ковпачок з розпилюючої насадки.		2. Ретельно струсіть контейнер. Переконайтесь, що він знаходиться в розпилюючій насадці в зворотному вертикальному положенні.
	3. Зробіть глибокий видих. Обхопіть мундштук губами. Роблячи глибокий вдих, натисніть на контейнер.		4. Затримайте дихання на декілька секунд. Відведіть мундштук від рота та видихніть.

 

Якщо Вам призначена повторна доза, зачекайте 1 хв і виконайте вищеописані дії, починаючи з пункту 2.

Для інгаляцій можна використовувати спейсер.

Примітка. 1 раз на тиждень промивайте розпилюючу насадку проточною водою. Перед цим обережно вийміть алюмінієвий контейнер. Запобігайте попаданню води на контейнер.

Побічні реакції.

З боку імунної системи: дуже рідко – реакції гіперчутливості, включаючи ангіоневротичний набряк, кропив´янку, бронхоспазм, артеріальну гіпотензію та колапс.

Метаболічні розлади: рідко – гіпокаліємія.

З боку нервової системи: часто – тремор (особливо тремор рук), головний біль.

З боку серцево-судинної системи: тахікардія, дуже рідко – порушення серцевого ритму, включаючи фібриляцію шлуночків, суправентрикулярну тахікардію та екстрасистолію; рідко – периферична вазодилатація.

З боку дихальної системи: дуже рідко – парадоксальний бронхоспазм. У цьому випадку інгаляції Сальбутамолу слід негайно припинити та одразу призначити альтернативні форми препарату або інші швидкодіючі інгаляційні бронходилататори.

З боку травної системи: подразнення слизових оболонок рота і глотки.

З боку скелетно-м´язової системи: рідко – м’язові судоми.

Передозування.

Симптоми передозування можуть виявлятись у надмірній стимуляції β-адренорецепторів та/або побічними ефектами різного ступеня тяжкості. Передозування може проявлятися тахікардією, аритмією, артеріальною гіпотензією або гіпертензією, порушенням сну, болем у ділянці грудей, тремором рук і всього тіла, збудженістю, підвищеною втомленістю.

Лікування. Слід припинити застосування сальбутамолу та розпочати відповідну симптоматичну терапію. Антидотом, якому слід надавати перевагу при передозуванні сальбутамолу, є кардіоселективний β-блокатор. Препарати цієї групи слід призначати з обережністю хворим з бронхоспазмом в анамнезі. Внаслідок передозування сальбутамолу може виникнути гіпокаліємія, тому необхідно котролювати рівень калію у сироватці крові.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Препарат можна застосовувати під час вагітності лише у тих випадках, коли очікувана користь для матері переважає можливий ризик для плода.

Сальбутамол виділяється в грудне молоко, тому призначати його жінкам, які годують груддю, не рекомендується, за винятком, коли очікувана користь для матері переважає можливий ризик для дитини.

Діти.

Препарат не застосовують дітям віком до 4 років.

Особливості застосування.

Лікування астми слід проводити за поетапною програмою, стан пацієнта повинен оцінюватися клінічно та за допомогою функціональних легеневих тестів. Збільшення частоти застосування короткодіючих інгаляційних β₂-агоністів свідчить про погіршення контролю над астмою. У такому разі терапію хворого необхідно переглянути, оскільки погіршення перебігу астми є життєво небезпечним станом, що потребує призначення або збільшення дози кортикостероїдів, які вже застосовуються. Пацієнтам, які належать до групи ризику, рекомендується щоденна пікфлоуметрія. У разі, якщо після застосування раніше ефективної дози Сальбутамолу полегшення не спостерігається принаймі протягом 3 годин, хворому слід звернутися до лікаря для вжиття додаткових заходів. Слід правильно користуватись інгалятором для того, щоб забезпечити потрапляння препарату в бронхи. Дітям молодшого віку доцільно застосовувати “Бебімаску” для інгаляцій.

Сальбутамол з обережністю призначають хворим на гіпертиреоз.

Терапія агоністами β₂-адренорецепторів може спричинювати гіпокаліємію. Особлива обережність рекомендується при бронхіальній астмі, оскільки гіпокаліємія може підсилюватися при одночасному застосуванні похідних ксантину, стероїдів, діуретиків і під впливом гіпоксії. Рекомендується регулярно контролювати рівень калію в сироватці крові.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Даних про вплив сальбутамолу на здатність керувати автомобілем та іншими механізмами немає.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Комбіноване застосування сальбутамолу з іншими симпатоміметиками не рекомендовано, оскільки підвищується ризик розвитку побічних ефектів з боку серцево-судинної системи. Не допускається одночасне застосування сальбутамолу та інгібіторів МАО і трициклічних антидепресантів.

Не рекомендується одночасно застосовувати сальбутамол і неселективні β-блокатори, такі як пропранолол.

армакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Стимулятор β-адренорецепторів, чинить високоселективну дію на   β₂–адренорецептори бронхів. У терапевтичній дозі виявляє виражені бронхолітичні властивості і практично не впливає на серцево-судинну систему. У більшості пацієнтів не збільшує частоту серцевих скорочень, не спричиняє підвищення артеріального тиску. Запобігає виділенню медіаторів алергії та запалення (гістамін, SRSA) з опасистих клітин. Поліпшує мукоциліарний кліренс.

Фармакокінетика. Дія препарату розвивається швидко (через 4-5 хв після інгаляції) і триває     3-4 години. Після інгаляції приблизно 10 – 20 % діючої речовини досягає бронхіол, інша частина залишається у верхніх дихальних шляхах. Зв’язування з білками плазми крові становить 10 %. Після потрапляння у системний кровотік препарат метаболізується у печінці, виділяється, головним чином, нирками у незміненому стані та у вигляді фенолсульфатного метаболіту. Доза препарату, що з носоглотки потрапила до травної системи, всмоктується зі шлунково-кишкового тракту, проходить перший етап метаболізму в печінці до фенолсульфатної сполуки, потім виділяється нирками. Більша частина дози сальбутамолу, введеного інгаляційно, елімінується протягом 72 годин.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: біла гомогенна суспензія.

Термін придатності.

3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 30 ⁰С у недоступному для дітей місці. Не заморожувати.

Упаковка.

Алюмінієвий контейнер з дозуючим клапаном і розпилюючою насадкою та захисним ковпачком у картонній коробці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Салметерол(серевент) бета 2- адреноміметик тривалої дії. Застосовують для профілактики приступів бронхіальної астми 2 рази на день.

Порівняння розвитку бронходилатації окремих препаратів:

 

У вигляді аерозолю використовується також препарат фенотерол, або беротек. За структурою і фармакологічними властивостями він нагадує орципреналіну сульфат. Відрізняється більшою вибірковістю впливу на b₂-адренорецептори бронхів, сильнішим і більш тривалішим бронхолітичним впливом при бронхіальній астмі, меншою токсичністю.

В наш час поширення отримали b₂– селективні агоністи адренергічних рецепторів. Вони досить ефективні при різних шляхах уведення, особливо при інгаляційному. При бронхіальній астмі проявляють тривалу бронхолітичну дію. Це, перш за все, метапротеренол, альбутерол, тербуталін, формотерал та ін. Випускаються переважно у вигляді дозованих інгаляторів.

Менш ефективними бронхолітичними засобами є М-холіноблокатори, зокрема атропіну сульфат. Вони знімають переважно бронхоспазм, спричинений підвищенням тонусу блукаючого нерва, пригнічують секрецію бронхіальних та інших залоз (стор.). Ефективність аерозоля атропіна майже такаж, як і у b-агоністів і продовжується до 5 год. У хворих з емфіземою вона навіть перевищує їх. При бронхоспазмі атропін може застосовуватися у вигляді дрібнодисперсного аерозолю, або всередину чи парентерально по 0,00025-0,0001 г 1-2 рази на день.

Більш ефективними, порівняно з М-холіноміметиками, є метилксантини – теофілін, еуфілін тощо. Вони впливають безпосередньо на м’язи  бронхів, зменшуючи їх тонус.

Теофілін – алкалоїд, що знаходиться в чайному листі і в зернах какао (стор.). Він стимулює ЦНС, хоча в меншій мірі, порівняно з кофеїном, підвищує скоротливу діяльність міокарда, дещо розширює периферичні, вінцеві і ниркові судини, проявляє помірну діуретичну дію. Особливо важливим є властивість розширювати бронхи, знімати бронхоспазм і гальмувати звільнення із тучних клітин медіаторів алергії, що зумовлює його застосування в лікуванні бронхіальної астми в порошках і свічках ректальних по 0,2 г 1-2-3 рази на день. Входить до складу комбінованих таблеток “Теофілін”,  “Антастман” тощо.

В останній час широке застосування отримали спеціальні форми теофіліну пролонгованої дії (теофілін ретард, амінофілін ретард, таблетки “Теобіолонг” тощо). В ШКТ з них повільніше вивільняється теофілін, чим забезпечується його рівномірне проникнення в кров, більш тривала дія і краща переносимість. Крім того, такі препарати запобігають виникненню нападів ядухи  вночі і під ранок. Доказана здатність теофіліну зменшувати обструкцію дихальних шляхів, зменшувати їх тяжкість і тривалість при хронічній астмі.

У процесі лікування препаратами теофіліну можуть з’явитися печія, нудота, блювота, пронос, головний біль, при застосуванні свічок – відчуття паління у прямій кишці. При передозуванні можуть з’явитися епілептичні напади.

Протипоказаннями до застосування теофіліну і його препаратів є індивідуальна непереносимість, гіперфункція щитовидної залози, гострий інфаркт міокарда, екстрасистолія, судорожні стани, вагітність. Обережність необхідна при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки.

ТЕОФІЛІН-200

 (TEOFILIN-200)

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: theophylline, 1,3-диметилксантин;

основні фізико-хімічні властивості: білі, круглі, пласкі таблетки зі скошеними краями;

склад: 1 таблетка містить 200 мг  або 300 мг теофіліну безводного;

допоміжні речовини: лактоза, гіпромелоза (К4М), гіпромелоза ( К15М), повідон, магнію стеарат.

Форма випуску. Таблетки пролонгованої дії.

Фармакотерапевтична група. Засоби для системного застосування при обструктивних захворюваннях дихальних шляхів. Теофілін. Код АТС R03D A04.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Теофілін як типовий представник метилксантинів має фармакологічні ефекти, які забезпечуються кількома механізмами. Серед них: пригнічення циклічної нуклеотидфосфодіестерази та зміни внутрішньоклітинної транслокації іонів кальцію. Однак для досягнення таких змін потрібні концентрації значно вищі за ті, що спричиняють фармакологічні ефекти в умовах in vivo. За умов концентрації вільного теофіліну 20-50 μМ,  що не перевищує терапевтичної межі, відбувається лише 10-12 %  пригнічення розщеплення циклічних нуклеотидів АМФ та ГМФ. Максимальне інгібування фосфодіестерази, за якого  відбувається помітне зростання цАМФ, потребує мілімолярної концентрації препарату. Теофілін є антиметаболітом аденозину (рецептори А₁ и А₂) та спричиняє помітне його інгібування у концентраціях від 20 до 100 μМ. Теофілін призводить до  виділення ендогенних катехоламінів у невеликих дозах.

Фармакокінетика. Теофілін проявляє лікувальні властивості у  вузькому проміжку  концентрацій, отже, підбір доз є необхідним для досягнення вмісту препарату у крові від  5 до 15 мг/л. Виходячи з цього, фармакокінетичні дослідження форми теофіліну тривалої дії фокусуються на вивченні стійких рівнів у плазмі та факторів, що на них впливають.

Всмоктування та розподіл.

Теофілін має  100 % біологічну доступність, хоча рівень всмоктуваня у різних форм тривалої дії  відрізняється. В одному з досліджень зв’язуваня теофіліну з білками становило 70 %. Основний об’єм розподілу препарату становить від 0,45 до 0,5 л/кг.

Метаболізм.

Теофілін майже повністю розкладається печінкою, лише близько 10 % виводяться у незмінному вигляді із сечею.

Існує три основні метаболічні шляхи: 3-деметиляція із утворенням 1-метилксантину,   1-деметиляція із утворенням 3-метилксантину та 8-оксидація із утворенням 

1,3-діметилуринової кислоти.

Ці реакції відбуваються завдяки  цитохромам Р₄₅₀, один з яких забезпечує 1- та 3-деметиляцію, а інший –  8-оксидацію. 1-метилксантин проходить швидку 8-оксидацію ксантиноксидазою, внаслідок чого виводиться 1-метилуринова кислота.  Під час паралельного лікування алопуринолом цей метаболічний шлях суттєво пригнічується й замість 1-метилуринової кислоти виводиться 1-метилксантін. 1-Метилксантін та 1,3-диметилурінова кислота виводяться у незмінному вигляді разом із сечею.

Активний метаболіт 3-метилксантин  утворюється внаслідок N-деметиляції. Його активність становить 1/3-1/5 активності теофіліну. Однак виведення цього метаболіту із сечею відбувається швидше, ніж накопичення печінкою, тому малоймовірно, що він має якийсь фармакологічний ефект. Потужність всіх трьох метаболічних шляхів є обмеженою. У пацієнтів із нирковою недостатністю спостерігається накопичення метаболітів, однак підбір доз не є необхідним.

Виведення.

Теофілін переважно (до 90 %) метаболізується в печінці. Однак коефіцієнт  виведення невеликий; на кліренс препарата впливають фактори, які змінюють активність ферментів печінки, що розщеплюють препарат; на кліренс теофіліну впливають різні препарати. Коефіцієнт виведення теофіліну приблизно складає 0,4 л/кг у хворих на астму, які не палять і не мають інших захворювань. Слід враховувати коригуючі фактори для різних груп пацієнтів. Метаболізм забезпечується щонайменше 2-ма цитохромами  Р₄₅₀(CYP); участь також бере CYP1А2, що індукується поліциклічними вуглеводами.

Показання для застосування.

Симптоматичне лікування та профілактика бронхоспазмів, обумовлених бронхіальною астмою, хронічними бронхітами та емфіземою.

Спосіб застосування та дози. 

Таблетку теофіліну слід проковтнути цілою. Її не слід подрібнювати чи розжовувати.

Середня початкова доза для дорослих  у перші 1-2 дні становить 16 мг/кг маси тіла  чи 400 мг (відповідно вибирають меншу), її слід застосовувати за два прийоми, а у наступні дні поступово збільшувати до 800 мг на добу для досягнення найкращих результатів.

Тривалість терапії.

Оптимальні дози і тривалість прийому препарату необхідно підбирати індивідуально, орієнтуючись на характер перебігу захворювання, супутні патологічні процеси, характер комплексної терапії, вік, масу тіла та особливості метаболізму.

Побічна дія.

Прояви побічних ефектів  теофіліну зазвичай слабкі. Якщо концентрація теофіліну у плазмі крові не перевищує 20 мкг/мл, можлива поява нудоти, блювання, головного болю, занепокоєння, безсоння та печії.

Протипоказання.

Протипоказаний дітям, вагітним жінкам та у період годування груддю. Підвищена чутливість до похідних ксантину. Також протипоказано пацієнтам із виразковою хворобою шлунка та дванадцятипалої кишки у фазі загострення, епілепсією (за винятком осіб, які застосовують відповідні протисудомні засоби), при гострому інфаркті міокарда, вираженій артеріальній гіпертензії, тахіаритмії, гіпертиреозі, тяжких порушеннях функції печінки.

Передозування.

До цього часу про випадки передозування Теофіліну-200, Теофіліну-300 не повідомлялося.

При концентраціях теофіліну у крові, вищих ніж 20 мкг/мл, виникають такі побічні ефекти, як блювання, серцеві аритмії, діарея, підвищена дратівливість, тремор, безсоння та дуже сильні судоми, може розвиватися кома, що призводить до летальних наслідків.

Особливості застосування.

Незважаючи на те, що за умов дотримання дозування, рівень препарату у плазмі крові  нечасто  перевищує 20 мкг/мл, слід контролювати стан  пацієнтів, у яких з тієї чи іншої причини, послаблений кліренс теофіліну;

– осіб із печінковою недостатністю.

– старших 55 років,  особливо чоловіків із хронічними захворюваннями легень.

Особи літнього віку, концентрація теофіліну в крові яких перевищує 20 мкг/мл,  частіше відмічають прояви побічних ефектів, таких як вентрикулярна аритмія чи судоми, ніж пацієнти молодшого віку.

Менш серйозні симптоми токсичного впливу теофіліну (нудота, занепокоєння) можуть часто виникати на початкових стадіях лікування, але, зазвичай, скороминущі.

Клінічні дані щодо застосування теофіліну пролонгованої дії для лікування дітей відсутні.

Вагітність та годування груддю

Поки що не відомо чи може теофілін виявляти несприятливий  вплив на плід, однак протягом  вагітності застосовувати  ксантини слід лише у разі крайньої потреби.

Теофілін проникає в грудне молоко й може спричинити дратівливість чи інші ознаки інтоксикації у немовлят. Серйозні побічні ефекти малоймовірні і можливі лише у випадку, коли  концентрація препарату в крові матері досягне критичного рівня.

Паління суттєво впливає на метаболізм та виведення теофіліну. В осіб, котрі випалюють 1-2 пачки цигарок на день, період напіввиведення скорочується.

Елімінація активної речовини подовжується в осіб з вираженою дихальною недостатністю, при печінковій та нирковій недостатності, вірусній інфекції, гіпертермії.

Прийом алкоголю та кофеїнвмісних продуктів також впливає на метаболізм теофіліну.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Відмічався токсичний синергізм із ефедрином; подібне може трапитись також у разі застосування інших бронходилататорів-симпатоміметиків.

Алопуринол, фенобарбітал, циметидин, норфлоксацин, іпрофлоксацин, еритроміцин, пероральні контрацептиви та пропранолол сприяють підвищенню концентрації теофіліну в плазмі крові.

Фенітоїн, метотрексат та рифампін знижують концентрацію теофіліну.

Умови та термін зберігання. Зберігати при температурі не вище 25 ˚С.

Збepiгaти в нeдocтyпнoмy для дiтeй мicцi.

Термін придатності – 3 роки.

Умови вiдпycку. За рецептом.

Упаковка. 15 таблеток у блістері в картонній коробці.

Еуфілін – теофілінвмісний препарат. Особливістю його є розчинність у воді і можливість парентерального введення. Подібно до теофіліну, еуфілін розслаблює м’язи бронхів, розширює вінцеві судини, знижує кров’яний тиск у легеневій артерії, збільшує нирковий кровотік, проявляє діуретичну дію, гальмує агрегацію тромбоцитів.

Застосовується в пульмонології при бронхіальній астмі і бронхоспазмах будь-якої етіології, переважно для усунення нападів ядухи.

При гострих нападах бронхоспазму еуфілін вводиться в вену по 5-10 мл 2,4 % розчину повільно або крапельно в 100-150 мл ізотонічного розчину натрію хлориду, менш тяжких випадках – внутрішньом’язово по 1 мл 24 % розчину) або всередину (по 0,15 г після їди 1-3 рази на день). Підшкірно не вводиться, тому що викликає подразнення. Використовують його також ректально (дорослим 10-20 мл 2.4% розчину в 20-25 мл теплої води).

При прийомі препарату всередину, особливо натще, іноді спостерігаються диспепсичні розлади у зв’язку з подразненням слизової оболонки шлунка. При швидкому внутрішньовенному введенні можливі запаморочення, головний біль, серцебиття, нудота, блювання, судоми, пониження артеріального тиску. Ці явища розвиваються у зв’язку із невеликою широтою терапевтичної дії препарату і фактично є проявами передозування.

Еуфілін протипоказаний при наявності у хворих низького артеріального тиску, пароксизмальної тахікардії, екстрасистолії, епілепсії, а також серцевої недостатності.

ЕУФІЛІН-ДАРНИЦЯ

(EuphyllinE–Darnitsa)

Склад:

діюча речовина: theophylline;

1 мл розчину містить теофіліну 20 мг;

допоміжні речовини: натрію ацетат тригідрат, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Засоби для системного застосування при обструктивних захворюваннях дихальних шляхів.Теофілін. Код АТС R03D A04.

Клінічні характеристики.

Показання.

Бронхообструктивний синдром при бронхіальній астмі, бронхіті, емфіземі легень, порушеннях з боку дихального центру (нічне пароксизмальне апное), «легеневе серце».

Протипоказання.

Підвищена індивідуальна чутливість до компонентів препарату, а також до інших похідних ксантину (кофеїн, пентоксифілін, теобромін), гостра серцева недостатність, стенокардія, гострий інфаркт міокарда, пароксизмальна тахікардія, екстрасистолія, тяжка артеріальна гіпер- та гіпотензія, розповсюджений атеросклероз судин, набряк легенів,  геморагічний інсульт, крововилив у сітківку ока, кровотеча в анамнезі, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки (у стадії загострення), гастроезофагеальний рефлюкс, епілепсія, підвищена судомна готовність, неконтрольований гіпотиреоз, гіпертиреоз, тиреотоксикоз, тяжка печінкова та/або ниркова недостатність, порфірія, сепсис, вагітність, період годування груддю, дитячий вік до 14 років.

Спосіб застосування та дози.

Препарат уводять внутрішньовенно. Дозу препарату підбирають індивідуально, враховуючи можливість різної швидкості виведення.

Якщо пацієнт приймає препарати теофіліну перорально, дозу теофіліну для парентерального введення знижують.

При введенні препарату пацієнт знаходиться в положенні лежачи; лікар контролює артеріальний тиск, частоту серцевих скорочень, частоту дихання та загальний стан хворого.

Розчин готують безпосередньо перед застосуванням – для внутрішньовенного струминного введення разову дозу препарату розводять у 10-20 мл 0,9 % розчину натрію хлориду; для внутрішньовенного краплинного введення разову дозу препарату попередньо розводять у 100-150 мл 0,9 % розчину натрію хлориду.

Внутрішньовенно струминно вводять повільно (протягом не менше 5 хв), внутрішньовенно краплинно – зі швидкістю 30-50 крапель за хвилину.

При введенні препарату дозу розраховують на теофілін у міліграмах, враховуючи, що 1 мл препарату містить 20 мг теофіліну.

Дорослим внутрішньовенно струминно вводять у добовій дозі 10 мг/кг маси тіла (в середньому 600-800 мг теофіліну), розподілених на 3 введення. При кахексії та в осіб з початковою низькою масою тіла добову дозу зменшують  до 400-500 мг, при цьому під час першого введення вводять не більше 200-250 мг.

При появі прискорення серцебиття, запаморочення, нудоти швидкість введення знижують або переходять на краплинне введення препарату.

Дітям віком старше 14 років: внутрішньовенно краплинно в дозі 2-3 мг/кг маси тіла.

Максимальна разова доза для дітей віком старше 14 років – 3 мг/кг маси тіла.

Максимальні добові дози, які можна застосовувати без контролю концентрації теофіліну у плазмі: діти віком 14-16 років – 18 мг/кг маси тіла, пацієнти старше 16 років – 13 мг/кг маси тіла (або 900 мг).

Тривалість лікування залежить від тяжкості та перебігу захворювання і чутливості до терапії, але не повинна перевищувати 14 діб.

Побічні реакції.

З боку центральної нервової системи: запаморочення, головний біль, неспокій, тривога, збудження, порушення сну, тремор, судоми, втрата свідомості, галюцінації.

З боку шлунково-кишкового тракту: біль у шлунку, нудота, блювання, гастроезофагеальний рефлюкс, печія, загострення виразкової хвороби, діарея, при тривалому прийомі – зниження апетиту.

Метаболічні порушення: гіпокаліємія, гіперкальціємія, гіперурикемія, гіперглікемія, порушення кислотно-лужної рівноваги крові, рабдоміоліз.

З боку серцево-судинної системи: аритмії, відчуття серцебиття, тахікардія, зниження артеріального тиску, шок, кардіалгія, збільшення частоти нападів стенокардії, екстрасистолія (шлуночкові,  надшлуночкова), серцева недостатність, колапс (при швидкому внутрішньовенному введенні).

З боку сечовидільної системи: збільшення діурезу, утруднення сечовипускання.

З боку імунної системи: ангіоневротичний набряк, анафілактичний шок,

З боку шкіри та її похідних: шкірні висипання, свербіж шкіри, кропив’янка, ексфоліативний дерматит.

Реакції у місці введення: набряк, гіперемія, біль, ущільнення.

Загальні розлади: підвищення температури тіла, відчуття жару та гіперемія обличчя, підвищена пітливість, слабкість, задишка.

Передозування.

При швидкому внутрішньовенному введенні можливі судоми, аритмії, тяжка гіпотензія, стенокардія.

При концентраціях теофіліну у плазмі крові понад 20 мг/мл (110 мкмоль/л) спостерігаються нудота, блювання  (неодноразове  блювання,   іноді  з  кров’ю,  може  призводити  до  дегідратації,  діарея, збудження, тремор, артеріальна гіпертензія, гіпервентиляція, надшлуночкові та шлуночкові аритмії, артеріальна гіпотензія,  судоми, метаболічні розлади (гіпокаліємія, гіперкальціємія, гіпофосфатемія, гіперурикемія, гіперглікемія,   метаболічний   ацидоз,   респіраторний   алкалоз).   Інші   токсичні   прояви   включають деменцію, токсичний психоз, симптоми гострого панкреатиту, рабдоміоліз з нирковою недостатністю.

Лікування: залежить від вираженості симптомів та включає відміну препарату, корекцію гемодинаміки, стимуляцію   виведення   теофіліну з організму   (форсований   діурез,   гемосорбція, плазмосорбція, гемодіаліз, перитонеальний діаліз), призначення симптоматичних засобів, оксигенотерапії, штучної вентиляції легенів. Для  купірування судом застосовують діазепам внутрішньовенно. Застосування барбітуратів недоцільне.

Для ефективності та безпеки сироваткову концентрацію препарату слід підтримувати у межах 10-15 мг/кг, при відсутності можливості визначення концентрації теофіліну у крові його добова доза не має перевищувати 10 мг/кг.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Препарат протипоказаний при вагітності. При необхідності застосування препарату вживанні слід припинити годування груддю.

Діти.

Дітям віком до 14 років препарат не призначають.

Особливості застосування.

Перед введенням розчин необхідно нагріти до температури тіла.

З обережністю застосовувати при захворюваннях серцево-судинної системи, печінки, при вірусній інфекції, при тривалій гіпертермії, гіпертрофії передміхурової залози, тяжкій гіпоксії, цукровому діабеті, глаукомі, особам літнього віку (старше 60 років).

Пацієнтам, які палять, рекомендовано збільшити дозу у зв’язку з прискореним виведенням препарату з організму.

Гарячка, незалежно від причини її виникнення, може зменшити швидкість виведення теофіліну.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі       з іншими механізмами.

Враховуючи, що в чутливих хворих при застосуванні препарату можуть виникнути побічні реакції (запаморочення, інші), на час прийому препарату слід утриматися від керування транспортними засобами та виконання інших робіт, що потребують концентрації уваги.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Під  час  лікування   не  слід  вживати   алкогольні  напої,  велику  кількість  їжі   і   напоїв,  що  містять метилксантин (кава,  чай,  какао,  шоколад,  кока-кола), споріднені  з теофіліном  препарати (кофеїн, теобромін, пентоксифілін),  тому що ці  речовини можуть посилити стимулюючу дію теофіліну на центральну нервову систему.

Дія    теофіліну може посилитися при одночасному застосуванні алопуринолу,  циметидину,

дисульфіраму, фенілбутазону, флувоксаміну, фторхінолонів, фуросеміду, іміпенему,  інтерферону альфа, ізоніазиду, антагоністів кальцію,  лінкоміцину, макролідів, аміодарону, мікселітину, парацетамолу, пентоксифіліну, пероральних контрацептивів, пробенециду, пропафенону, пропранололу, ранітидину, такрину, тіабендазолу, тиклопідину, вілоксазину або вакцини проти грипу. У пацієнтів, які паралельно з теофіліном приймають один або кілька із зазначених вище препаратів, треба контролювати концентрацію теофіліну в сироватці і зменшити дозу, якщо це необхідно.

При одночасному прийомі ципрофлоксацину дозу теофіліну треба зменшити як мінімум на     60 %, а при одночасному прийомі еноксацину – на 30 %.

Ефект теофіліну може зменшитись при одночасному прийомі протиепілептичних засобів (наприклад, фенітоїну, карбамазепіну, примідону), барбітуратів (особливо фенобарбіталу і   пентобарбіталу), ізопротеренолу, магнію гідроксиду, морацизину, рифампіцину, ритонавіру або сульфінпіразону. Ефект теофіліну може бути меншим також у курців. У пацієнтів, які одночасно з теофіліном приймають один або кілька із значених вище препаратів, треба контролювати концентрацію теофіліну в сироватці і коригувати дозу.

Теофілін  може  посилити  ефект агоністів бета-рецепторів, діуретиків і  резерпіну. Теофілін може зменшити ефективність аденозину, літію карбонату і антагоністів бета-рецепторів.

Треба уникати паралельного застосування теофіліну і антагоністів бета-рецепторів, оскільки теофілін може втратити свою ефективність. Наркоз галотаном може спричинити серйозні порушення серцевого ритму у пацієнтів, які приймають теофілін.

Під час лікування теофіліном може виникнути гіпокаліємія, особливо при комбінованому лікуванні агоністами  альфа-рецепторів,  тіазидними  діуретиками,  фуросемідом,  кортикоїдами,  а також  при гіпоксемії; тому рекомендується періодично перевіряти рівень калію у сироватці крові.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Теофілін –  бронхолітичний, спазмолітичний, судинорозширювальний засіб. Механізм дії зумовлений переважно блокуванням аденозинових рецепторів, пригніченням фосфодіестераз, підвищенням вмісту внутрішньоклітинного цАМФ, зниженням внутрішньоклітинної концентрації іонів кальцію; внаслідок чого розслаблюється гладка мускулатура бронхів, шлунково-кишкового тракту, жовчовивідних шляхів, матки, коронарних, церебральних і легеневих судин, зменшується периферичний судинний опір; підвищується тонус дихальної мускулатури (міжреберних м’язів та діафрагми), знижується опір легеневих судин і поліпшується оксигенація крові, активується дихальний центр довгастого мозку, підвищується його чутливість до вуглекислого газу, поліпшується альвеолярна вентиляція, що призводить до зниження тяжкості та частоти епізодів апное; усуває ангіоспазм, підвищує колатеральний кровотік та насичення крові киснем, зменшує перифокальний і загальний набряк мозку, знижує лікворний і, відповідно, внутрішньочерепний тиск; поліпшує реологічні властивості крові, зменшує тромбоутворення, гальмує агрегацію тромбоцитів (пригнічуючи фактор активації тромбоцитів і простагландин F₂альфа), нормалізує мікроциркуляцію; виявляє протиалергічний ефект, пригнічуючи дегрануляцію опасистих клітин і знижуючи рівень медіаторів алергії (серотоніну, гістаміну, лейкотрієнів); посилює нирковий кровотік, чинить діуретичну дію, зумовлену зниженням канальцевої реабсорбції, збільшує виведення води, іонів хлору, натрію.

Фармакокінетика. Біодоступність препарату становить 80-100 %. Зв’язок з білками плазми – близько 60 %. Проникає крізь плацентарний бар’єр і в грудне молоко. Метаболізується у печінці (90 %) за участю декількох ферментів цитохрому Р450 (найбільш важливий СYР1A2). Основними метаболітами препарату є: 1,3-диметилсечова кислота та 3-метилксантин. Метаболіти виводяться нирками. Близько 7-13 % введеної дози виводиться в незміненому вигляді (у дітей – 50 %). У немовлят значна частина виводиться у вигляді кофеїну (через незрілість шляхів його подальшого метаболізму). Період напіввиведення (T_1/2) у пацієнтів, які не палять, – 6-12 годин; у людей, що палять, істотно коротший – 4-5 годин, у дітей –  1-5 годин, у новонароджених і недоношених дітей – 10-45 годин. У хворих на цироз печінки, з нирковою недостатністю та у хворих на алкоголізм T_1/2 подовжується. Загальний кліренс препарату знижений у  хворих з пропасницею, хворих з вираженою дихальною, печінковою та серцевою недостатністю, при вірусних інфекціях, у хворих старше  60 років.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна рідина.

Несумісність. Не застосовувати в одному шприці з іншими ін’єкційними лікарськими засобами, за винятком 0,9% розчину натрію хлориду, у зв’язку з фармацевтичною несумісністю. Препарат не можна застосовувати з розчинами глюкози, фруктози та левульози.

Потрібно враховувати рН розчинів, що застосовуються разом з еуфіліном: фармацевтично препарат несумісний із розчинами кислот.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці в оригінальній упаковці при температурі не вище  25 ºС. Не заморожувати.

Упаковка. По 5 мл в ампулі; по 10 ампул у коробці; по 5 ампул у контурній чарунковій упаковці; по 2 контурні чарункові упаковки в пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Особливе місце серед бронхолітиків займає кромолін-натрій. Він не впливає на тонус гладенької мускулатури і не знімає бронхоспазм, але має здатність попереджувати напади бронхіальної астми та інших бронхоспастичних станів. В основі такої дії лежить здатність гальмувати дегрануляцію тучних клітин слизової оболонки дихальних шляхів, затримувати вихід з них медіаторних речовин, які сприяють появі бронхоспазму, алергії і запалення, зокрема гістаміну, брадикініну, повільно реагуючої субстанції тощо. При цьому в крові не появляється фактор хемотаксису нейтрофілів – продукту активації тучних клітин.

Так як кромолін-натрій погано всмоктується в ШКТ, тому використовується лише місцево, зокрема шляхом інгаляції порошку або розчину з допомогою спеціального карманного турбоінгалятора. Інгаляції проводяться щоденно, починаючи з однієї капсули (0,02 г) через кожні 4-6 год, а в тяжких випадках – до 8 разів на добу. По досягненні позитивних результатів кількість інгаляцій зменшують до підтримуючих.

Кромолін-натрій ефективний лише до появи нападів бронхіальної астми через контакт з алергеном, прийом кислоти ацетилсаліцилової, фізичних навантажень, дію різних промислових продуктів тощо. При хронічній бронхіальній астмі, цей препарат ефективно понижує тяжкість і частоту нападів, зменшує необхідність в бронходилататорах. Допускають, що тривале примінення кромоліну-натрію понижує чутливість бронхів до провокуючих агентів, можливо шляхом зменшення запалення. Він попереджує сезонні бронхоспазми у хворих на алергічну форму астми. Ефективний при алергічному риніті, тому використовується у хворих на сінну лихоманку, навіть в період появи квіткового пилку.

Препарат особливо ефективний у хворих молодого віку, у яких ще відсутні хронічні зміни в легенях. Його доцільно застосовувати також при інфекційно-алергічній формі бронхіальної астми, астматичному бронхіті, пневмосклерозі з нападами ядухи тощо.

Профілактична дія кромоліну-натрію розвивається поступово, досягаючи повного ефекту через 2-4 тижні. Раптова відміна його може спровокувати відновлення приступів.

Через місцеве застосування побічні реакції виникають лише в місцях контакту препарату з організмом. Можливе подразнення глотки, кашель, сухість в роті, почуття здавлення в грудях, хрипи. Дуже рідко зустрічаються дерматити, міозит, гастроентерит.

Протипоказано застосування кромоліну-натрію в перші 3 міс вагітності, дітям до 5-ти років, з обережністю – при захворюваннях печінки і нирок.

Кромолін-натрій (Cromolyn sodium)

Фармакологічна дія: Кромолін-натрій є специфічним засобом, застосовуваним при бронхіальній астмі та бронхоспастических станах. В основі його дії лежить здатність гальмувати дегрануляцію лаброцитів (опасистих клітин) слизової оболонки дихальних шляхів і затримувати вивільнення з них медіаторних речовин, що сприяють розвитку бронхиолоспазма, алергії та запалення (брадикініну, “повільно реагує субстанції”, гістаміну та ін.) Можливо, що дія препарату пов’язана також частково з блокадою рецепторів, специфічних для медіаторів запалення, а також холіно-і адреномедіаторов лімфоїдних клітин. Властивостями звичайних блокаторів Н ~-рецепторів кромолін-натрій не володіє.

Дія кромолін-натрію чітко проявляється при місцевому застосуванні у вигляді інгаляцій. При прийомі всередину ефект не розвивається.

Показання до застосування: Кромолін-натрій ефективний у хворих на бронхіальну астму і надає запобіжна дія при застосуванні до розвитку нападу бронхіальної астми. Безперервне тривале застосування препарату урежает і полегшує напади бронхіальної астми, зменшує потребу в бронхорасширяющих засобах і кортикостероїду. Для купірування гострих нападів препарат не застосовують. Кромолін-натрій найбільш ефективний у хворих щодо молодого віку, у яких ще не розвинулися хронічні зміни в легенях. Дія препарату найбільш виражене при атопічний формі бронхіальної астми, але ефект спостерігається також при інфекційно-алергічної формі захворювання, при астматичному бронхіті, пневмосклерозі з нападами задухи, особливо при наявності алергічного компонента.

Спосіб застосування: Препарат застосовують у вигляді порошку в капсулах для інгаляцій. Розпилення порошку і його вдихання роблять за допомогою спеціального кишенькового турбоингалятора (“Спінгалер”), в який поміщають капсулу з препаратом. При натисканні на верхню частину (кришку) інгалятора капсула проколюється і порошок при вдиханні надходить у дихальні шляхи. Для спорожнення капсули потрібно 4 енергійних вдиху.

Інгаляції проводять щодня. Починають з застосування 1 капсули 4 рази на день з проміжками 4 – 6 ч. У важких випадках дозу іноді збільшують до 8 капсул на добу (кожні 3 год по 1 капсулі). Після поліпшення стану кількість інгаляцій поступово зменшують, підбираючи ефективну підтримуючу дозу.

Кромолін-натрій можна застосовувати в поєднанні з бронхорасшіряющімі засобами та кортикостероїдами. Дозу кортикостероїдів вдається зазвичай поступово значно зменшити, а в деяких випадках і повністю припинити їх застосування.

Дія кромолін-натрію розвивається поступово. Повний ефект наступає зазвичай через 2 – 4 тижні від початку лікування. Лікування повинно бути тривалим. При відміні препарату можливе відновлення нападів.

Побічні дії: При застосуванні кромолін-натрію іноді виникають кашель і короткочасний бронхиолоспазм; кашель заспокоюють прийомом склянки води відразу після інгаляції, а в разі повторюваного бронхиолоспазма роблять попередньо інгаляцію бронхорасширяющего засоби (див. Ізадрин, орципреналін сульфат).

Протипоказання: Препарат не слід призначати жінкам у перші 3 міс вагітності та дітям віком до 5 років. Обережність (зменшення дози) вимагається у хворих з ураженнями печінки і нирок.

Форма випуску: Можливі такі форми випуску:

капсули по 0,02 г (20 мг) в упаковці по 30 капсул. Застосовують тільки для інгаляцій за допомогою спеціального турбоингалятора. При прийомі всередину дії не надають.

Препарат випускається також у вигляді водного розчину для інгаляцій в ампулах, що містять в 2 мл 20 мг кромолін-натрію (“Бікромат” – ампули для інгаляцій). Застосовується при допомоги інгалятора, причому для кожної інгаляції слід користуватися новою ампулою; залишок розчину не застосовують.

Для прийому всередину при харчової алергії і алергічних захворюваннях шлунково-кишкового тракту випускається спеціальна лікарська форма хромогліката натрію під назвою “налкром” (Nalcrom) “в капсулах по 100 мг (ПРО, 1 г). Препарат застосовують також у комплексній терапії виразкового коліту. Призначають всередину дорослим по 0, 2 г (2 капсули) 4 рази на день за 20 30 хв до їди. Дітям у віці 2 роки – 14 років призначають по 1 капсулі 4 рази на день. Поступово дозу кілька знижують (дорослим до 0, 3 0 , 2 г на добу). Курс лікування триває від 2 – 3 тижнів до 2 – 3 місяців і більше.

Приймають у вигляді капсул. Можна також висипати вміст капсул в чашку, додати 1 ложку гарячої води і ще столову ложку холодної кип’яченої води і випити.

Під назвою “Ломусол” (Lomusol) “випускається 2% розчин хромогліката натрію у вигляді аерозолю (спрею) для лікування і профілактики алергічних ринітів.

Випускається в балончиках, що містять 26 мг розчину.

Проводять по одному впорскуванню в кожну ніздрю 4-6 разів на день.

Бікромат аерозоль (Вicromat аеrоsol) “випускається в балонах по 15 мл. Містить 200 разових доз кромолін-натрію по 1 мг в дозі.

Для застосування в очній практиці при гострих і хронічних алергічних кон’юнктивітах і сезонних кератокон’юнктивіту випускається 2% водний розчин хромогліката натрію під назвами “Оптікром” (Оpticrom Аquеous) і “Бікромат-колліруєт” (Вicromat-Соllyrе). Закапують 1 – 2 краплі в кожне око 3 – 4 рази на день.

Відкритий флакон зберігають у прохолодному місці не більше 1 міс.

Комбінований препарат, що містить кромолін-натрій та b-адреностимулятори фенотерол, випускається за кордоном під назвою “Дітек” (Ditес) “. До дії кромолін-натрію додається, таким чином, бронхорозширюючудію симпатоміметики (див. також Беродуал).

Препарат випускається у вигляді дозується аерозолю в балонах по 10 мл, що містять 200 разових доз. Одна доза містить 1 мг кромолін-натрію і 0,05 мг фенотеролу (гідроброміду).

Умови зберігання: Список Б . Тримати подалі від вогню та джерел тепла.

Синоніми: Інтал, хромоглікат натрію, ломузол, Alecrom, Bicromat, Cromoral, Disodium cromoglycate, Fluvet, Frenal, Inostral, Ifiral, Intal, Introl , Kromolin, Lomudal, Lomupren, Lomusol, Nasmil, Nedocromil sodium, Opticrom, Rynacron, Sodium cromoglicate, Vicrom, Vistacrom, Vividrin.

Склад: Дінатрієвая сіль 5, 5 -[(2-окситриметилен)диокси бис(-4-оксо)-4Н-1-бензопиран-2-карбоновой кислоты], або 5, 5 – (2-динатрієва сіль оксітріметілендіоксі) біс (4-оксо)-4Н-хром-2-карбонової кислоти.

Увага! Перед використанням препарату кромолін-натрій ви повинні проконсультуватися з лікарем. Дана інструкція із застосування наведена у вільному перекладі і призначена виключно для ознайомлення. Для отримання більш повної інформації просимо звертатися до анотації виробника.

Виходячи з того, що бронхіальна астма є хронічним запально-алергічним захворюванням, у її лікуванні, крім бронхолітичних засобів, важливе місце посідають глюкокортикостероїди – преднізолон, дексаметазон, триамцінолон, беклометазону дипропіонат тощо. Ці препарати, як уже зазначалось, мають протизапальні і протиалергічні властивості (стор.). Вони сприяють відновленню і підвищенню чутливості b₂-адренорецепторів бронхів до дії адренергічного медіатора і b₂-адреноміметичних засобів. Через серйозні побічні ефекти глікокортикоїди використовуються лише тоді, коли відсутній лікувальний ефект бронхолітиків або при погіршанні стану хворих, не дивлячись на підтримуючу терапію бронхолітиками. Лікування починають з перорального прийому преднізолону в дозах 0,03-0,06 г/день, або з уведення у вену метилпреднізолону по 1 мг/кг 4 рази на добу. Після ослаблення обструкції бронхів дозу поступово зменшують. Побічні реакції появляються рідше і проявляються слабіше за умови прийому добової дози препарату зранку однократно. Небезпека побічних ефектів зменшується при інгаляційному введенні беклометазону. Нерідко раннє припинення кортикостероїдної терапії призводить до рецидиву бронхіального нападу. Досягнутий клінічний ефект глікокортикоїдних препаратів закріплюється тривалим застосуванням їх у підтримуючих дозах.

Напади бронхіальної астми належать до ситуацій, які вимагають невідкладної допомоги. Метою її є відновлення бронхіальної прохідності і переривання нападу ядухи. При цьому застосовують самостійно або в різноманітних комбінаціях b₂-адреноміметичні, М-холінолітичні засоби і метилксантини. ВООЗ (1993) запропонована ступенева терапія бронхіальної астми (таблиця).

Таблиця. Ступенева терапія бронхіальної астми (ВООЗ, 1993)

Ступінь	Клінічна симптоматика	Лікування
1 (інтер-мітуюча БА)	– Короткочасні епізодичні на-пади (рідше 1 раза на тиждень) – Нічні напади ядухи рідше 2 раз на місяць – Симптоми відсутні у між-приступний період – Пікова швидкість видоху > 80 % – Розкид показників – до 20 %	Епізодичне вживання: – b2-адреноміметиків корот-кої дії (беротек) інгаляційно (не більше 3 разів на тиждень). – b2-адреноміметики короткої дії або кромолін-натрій перед прогнозуванням або впливом антигену
2 (легкий персисту-ючий перебіг)	– Напади частіше 2 раз на тиждень – Загострення обмежують актив-ність і порушують сон – Нічні приступи частіше 2 раз на місяць – Пікова швидкість видоху – 60 – 80 %	-Інгаляційні глюкокортикостероїди (інгакорт) по 200-500 мкг (при необхідності дозу збільшують до 400-750 мкг) або кромолін-натрій щоденно – інгаляції b2-адреноміме-тиків (не частіше 3-4 разів на день)
3 (середньо-тяжка БА)	– Напади щодня, призводять до обмеження фізичного навантаження і порушення сну – Нічні напади частіше 1 разу на тиждень – Щоденне вживання b2-адре-номіметиків короткої дії – Пікова швидкість видиху 60-  80 % від очікуваної – Добовий розкид показників 30 %	Щоденне лікування: – Унгакорт по 800-1000 мкг – Теофіліни пролонгованої дії – b2-адреноміметики пролон-гованої дії перорально при частих нічних нападах – Спіропент (кленбутерол) – Інгаляційні М-холіно-блокатори – атровент (іпретроніума бромід) інгаляційні адреноміметики, але не частіше 3-4 раз на день
4 (тяжка БА)	– Часті загострення на тлі постійної наявності симптомів –  Часті нічні напади – Різке обмеження фізичної активності – Пікова швидкість видоху <60% від очікуваної – Розкид показників – 30 %	Всі засоби, що використовуються при 3 ступеню – Глюкокортикостероїди (через день або 1 раз на день)

Індивідуальні програми лікування хворих на бронхіальну астму під час нападу ядухи визначаються не лише ступенем її, але й характером етіологічного фактору.

Так, програма лікування астматичного приступу в хворих з інфекційною формою бронхіальної астми повинна включати використання слідуючих лікарських засобів:

1) Ефедрину гідрохлорид усередину (0,05 г 2-3 рази на день), при більш важкому перебігу приступу ядухи – підшкірно (0,5 мл 5 % розчину), 2) ефетин у вигляді аерозолю (3-4 рази на добу), 3) еуфілін усередину (0,15-0,3 г 2-3 рази на день) і при приступі ядухи, який протікає важко – довеннно (5-10 мл 2,4 % розчину), 4) теофедрин або антастман усередину по 1 або 2 таблетки під час приступу (рідше 2-3 рази на день), 5) ізадрин сублінгвально (0,005 г 2-3 рази на день), при приступі ядухи, що протікає важко підшкірно (0,5 – 1 мл 0,5 % розчину), 6) орципреналіну сульфат усередину (0,02 г 3-4 рази на день) або підшкірно (1-2 мл 0,05 % розчину), 7) сальбутамол у вигляді аерозолю (2-3 інгаляції, не більше 6 на добу) або фенотерол (0,2-0,3 мл 0,1 % розчину підшкірно, дом’язово), 8) при малій ефективності бронхоспазмолітиків – гормональні препарати (преднізолон 0,02-0,025 г усередину, при важких приступах одночасно довенно, 0,025-0,05-0,1 г, 9) гаряче пиття, банки на спину і груди, гарячі ніжні ванни, гірчичники, а також лікування основного захворювання (оздоровчі заходи, дихальна гімнастика, антибактеріальна і протизапальна терапія) гіпосенсибілізуючі і муколітичні препарати, засоби, що підвищують імунологічну  реактивність та ін.).

Дуже відповідальним є лікування асматичного стану, тобто синдрому гострої дихальної недостатності, яка розвивається через значну бронхіальну обструкцію, резистентну до стандартної терапії. Він звичайно розвивається при бронхіальній астмі чи обструктивному бронхіті.

Провідне значення в лікуванні цього загрозливого для життя стану займають глюкокортикоїди. При цьому вони відновлюють чутливість b₂-адренорецепторів до адренергічних засобів, потенціюють бронходилатуючу дію ендогенних катехоламінів, усувають алергічний набряк, як і запальну обструкцію бронхів, понижують гіперреактивність тучних клітин і базофілів, у зв’язку з чим зменшується виділення з них медіаторів алергії і запалення. Крім того, ці засоби усувають гостру надниркову недостатність, яка звичайно виникає при наявній тут гіпоксії.

Глюкокортикоїди вводяться внутрішньовенно крапельно чи повільно струйно, спочатку в дозі 0,06 г. Якщо в найближчі 2-3 год покращання стану хворого не настає, її збільшують до 0,09 г. При покращенні стану хворих дозу преднізолону зменшують і вводять його по 0,03 г кожні 3 год, поступово збільшуючи інтервали між ін’єкціями. Після виведення хворих із асматичного стану добову кількість цього препарату зменшують на 20-25 % щоденно.

Нерідко для виведення хворих із астматичного стану преднізолон комбінують з еуфіліном, бронхолітична активність якого в такій ситуації зростає. Крім того, понижується кров’яний тиск у малому колі кровообігу, зменшується парціональний тиск вуглекислоти в крові, понижується агрегація тромбоцитів. Еуфілін уводять у вену дуже повільно, спочатку 15 мл 2,4 % розчину, потім дозу зменшують (до 1,5-2 г на добу).

З метою гідратації і покращення мікроциркуляції проводиться інфузійна терапія шляхом внутрішньовенного крапельного введення 5 % розчину глюкози, розчину Рінгера і 0,9 % розчину натрію хлориду (в середньому 3-3,5 л на першу добу, потім менше – 2,5-2,8 л). Така терапія ліквідує  дефіцит об’єму циркулюючої крові і позаклітинної рідини, усуває згущення крові, сприяє відходженню і розрідженню мокроти. Проводиться також корекція вмісту в крові натрію, калію, кальцію і хлоридів, а також корекція ацидозу (у вену 150-300 мл 4 % розчину).

Комбінована фармакотерапія асматичного стану передбачає також купірування артеріальної гіпоксемії інгаляцією киснево-повітряної суміші із вмістом кисню 35-40 % чи зволоженого кисню тощо; міри по покращанню відходження мокроти, що здійснюється інфузійною терапією, прийомом йодиду натрію (по 1 столовій ложці 3 % розчину 5-6 разів на день), зволоженим киснем, ін’єкціями амброксолу (по 0,03-0,045 г внутрішньовенно чи внутрішньом’язево 2-3 рази на день) тощо.

Нерідко вдаються також до застосування контрикалу (внутрішньовенно крапельно по 1000 ОД  на 1 кг маси тіла на добу в 4 прийоми  в 300 мл 5 % розчину глюкози), який блокує дію медіаторів алергії і запалення в бронхах. З метою профілактики розвитку тромбоемболій використовується гепарин – підшкірно по 5000 ОД 4 рази на добу.

Препарати

Ізадрин (Isadrinum) – флакони по 25 – 100 мл 0,5 – 1 % розчину для інгаляцій; таблетки по 0,005 г.

Орциприналіну сульфат (Orciprenalini sulfas) – ампули по 1 мл 0,05 % розчину, таблетки по 0,02 г, аерозольні інгалятори по 400 разових доз.

Сальбутамол (Salbutamolum) -таблетки по 0,002 і 0,004 г; аерозольні інгалятори по 200 разових доз.

Фенотерол (Fenotezol) -фурозольні інгалятори по 300 разових доз (“Беротек”).

Еуфілін (Euphyllinum) – таблетки по 0,15 г, ампули по 1 мл 24 % розчину для внутрішньом’язевого введення і по 10 мл 2,4 % розчину для внутрішньовенного введення.

 

Засоби, що застосовуються при набряку легень

 

Набряк легень – це тяжкий, небезпечний для життя стан організму, який вимагає невідкладної допомоги. Він може виникнути при підвищенні гідростатичного тиску крові в легеневих капілярах як ускладнення серцево-судинних захворювань (кардіогенний набряк), зокрема інфаркту міокарда, вроджених і набутих вад серця, артеріальної гіпертензії, дифузних міокардитів, пароксизмальної тахікардії тощо. Набряк легень може виникнути і при інших захворюваннях (некардіогенний набряк) – гострої пневмонії, пневмотораксу, травм грудної клітки і черепа, порушень мозкового кровообігу, анафілактичного шоку, екзо- і ендогенних інтоксикацій, гіпоальбумінемічних станів, нефротоксичному синдромі тощо.

У патогенезі набряку легень провідне значення мають швидка ексудація плазми крові в інтерстиціальну тканину і просвіт альвеол внаслідок раптового підвищення гідростатичного тиску в капілярах малого кола кровообігу, порушення проникності судинної стінки і зміни колоїдно-осмотичного тиску плазми.

Основною причиною підвищення тиску в легеневих капілярах є недостатність лівого шлуночка або лівого передсердя при мітральному стенозі зі збільшенням, перш за все, тиску у венах легень. Зростання його в капілярах більше 30 мм рт. ст. призводить до того, що він зрівнюється з онкотичним тиском крові. В такій ситуації плазма активно переходить в легеневу тканину. Спочатку розвивається інтерстиціальний набряк легень, при якому серозною рідиною просякаються перибронхіальні і периваскулярні структури легень. В подальшому рідина проникає у просвіт бронхів і альвеол. При перемішуванні набрякової рідини з повітрям, що вдихається, утворюється стійка білкова піна, яка усугубляє розлади дихання і розвиток гіпоксії. Вона може стати причиною смерті хворого.

Невідкладна допомога при набряку легень передбачає негайне припинення піноутворення як безпосередньої причини гіпоксії. Вона направлена на пониження гідростатичного тиску в судинах малого кола кровообігу і зменшення венозного припливу до серця, зменшення об’єму циркулюючої крові і проникності альвеолярно-капілярних мембран, поліпшення оксигенації тканин, відновлення прохідності дихальних шляхів, корекцію кислотно-основного стану і електролітного балансу, нормалізацію роботи серця тощо.

Припинення піноутворення і відновлення прохідності дихальних шляхів здійснюється за допомогою піногасників – спирту етилового або антифомсилану, тому що вони знижують поверхневий натяг пухирців піни, тому переводять їх у рідину. Хворим звичайно через носовий катетер проводять інгаляцію кисню, який попередньо пропускають через 50-90 % спирт етиловий. Використовують також інгаляційно антифомсилан. Недоліком спирту етилового як піногасника є його подразнювальний вплив на слизову оболонку дихальних шляхів.

Зниження артеріального тиску, зокрема в малому колі кровообігу, як і зменшення венозного припливу до серця, досягається застосуванням гангліоблокуючих засобів – бензогексонію, пентаміну, гігронію (стор.,), а також a-адреноблокаторів (фентоламіну), натрію нітропрусиду, морфіну гідрохлориду. Понижуючи артеріальний і венозний тиск, ці засоби зменшують кровонаповнення легень і перехід плазми крові в просвіт легеневих альвеол.

Цей ефект доповнюється призначенням сечогінних засобів екстреної дії (фуросеміду, кислоти етакринової), які зменшують кількість циркулюючої крові і викликають дегідратацію легень. Такі сечогінні, як сечовина і маніт також зменшують гідратацію. Після внутрішньовенного введення вони підвищують осмотичний тиск у крові, тому сприяють переходу води з набрякових легень у судинне русло. Ці препарати зменшують також гідратацію інших органів і тканин, тому сприяють ліквідації гіпоксії. Вони протипоказані при набряку легень, який пов’язаний із серцевою недостатністю.

Для зменшення проникності альвеолярно-капілярних мембран використовуються антигістамінні засоби – дімедрол (1-2 мл 1 % розчину внутрішньом’язово або внутрішньовенно крапельно або струменево в 0,9 % розчині натрію хлориду), супрастин (по 1-2 мл 2 % розчину внутрішньомязево або внутрішньовенно) і глюкокортикоїди – преднізолону гемісукцинат по 0,045-0,15 г в 200 мл 0,9 % розчину натрію хлориду та ін. Цей препарат показаний і при наявності бронхоспастичного компоненту набряку легень. Він проявляє протизапальну і імуннодепресивну дію.

У тих випадках, коли набряк легень супроводжується серцевою недостатністю, застосовуються швидкодіючі серцеві глікозиди – строфантин, корглікон (стор.) тощо, морфіну гідрохлорид (стор). Ці серцеві глікозиди доцільно призначати при набряку легень на фоні хронічної недостатності кровообігу, особливо після його усунення, для стабілізації гемодинаміки і профілактики рецидивів гострої лівошлуночкової недостатності. Їх не застосовують у хворих з ізольованим мітральним стенозом, гострим інфарктом міокарда, гіпертонічною хворобою та ін.

Еуфілін (по 5-10 мл 2,4 % розчину внутрішньовенно повільно з 10 мл 0,9 % розчину натрію хлорид) уводиться хворим з інтерстиціальним або альвеолярним набряком легень з нечастим ритмом серця і при наявності бронхоспастичного синдрому.

Для поліпшення оксигенації тканин проводиться постійна інгаляція кисню із  швидкістю 10-15 л/хв через носові катетери або інтубація з наступною штучною вентиляцією легень.

При вираженому ацидозі вводиться натрію гідрокарбонат (по 100-150 мл 4 % розчину під контролем кислотно-основного стану крові). Здійснюється корекція електролітного складу крові у відповідності до показників йонограми.

Велике практичне значення має послідовність лікувальних заходів при набряку легень. Вони проводяться по слідуючій схемі:

1) Надання хворому напівсидячого положення, забезпечення зручної опори для спини і рук, навіть при гострому інфаркті міокарда;

2) Введення внутрішньовенно 1-1,5 мл 1 % розчину морфіну гідрохлориду, фентанілу (1-2 мл 0,005 % розчину внутрішньовенно), чи дроперидолу (по 2-4 мл 0,25 % розчину теж у вену);

3) Використання нітрогліцерину під язик по 0,0005 г кожні 5-10 хв, особливо у тих випадках, коли протипоказане лікування наркотичними анальгетиками і нейролептиками;

4) Забезпечення аспірації піни з верхніх дихальних шляхів і інгаляції кисню через носові катетери (при необхідності використання піногасників – спирту етилового чи антифомсилану інгаляційно).

Подальша тактика лікування визначається етіологією набряку, патогенетичними механізмами, результатами перших лікувальних заходів і реальними можливостями (лікаря, лікувального закладу) і передбачає:

5) Введення внутрішньовенно гангліоблокаторів або вазодилататорів (з урахуванням показань і протипоказань);

6) Введення внутрішньовенно швидкодіючих або осмотичних діуретиків;

7) Введення антигістамінних препаратів, глюкокортикоїдів і еуфіліну;

8) Корекція кислотно-основного стану, електролітного балансу, введення серцевих глікозидів тощо.

При різних формах набряку легень, які супроводжуються гіпотонією, протипоказанні гангліоблокатори, бронхолітики, з обережністю використовуються сильнодіючі діуретики (фуросемід, кислота етакринова) тощо.

 

1.     http://www.youtube.com/watch?v=GOIvNeKebds (пневмонія)

2.     http://www.youtube.com/watch?v=S04dci7NTPk&NR=1 (астма)

3.     http://www.youtube.com/watch?v=vlZ7R07OrR4&feature=related (астма)

4.     http://www.youtube.com/watch?v=7EDo9pUYvPE&NR=1 (астма)

5.     http://www.youtube.com/watch?v=aktIMBQSXMo&feature=fvw (астма)

6.     http://www.youtube.com/watch?v=v-qr78Wj4xM&feature=related (астма)

7.     http://www.youtube.com/watch?v=7EDo9pUYvPE&feature=related (астма)

8.     http://www.youtube.com/watch?v=NYlVVyCKZdI&feature=related (астма)

9.     http://www.youtube.com/watch?v=HiT621PrrO0&feature=related

10.                       http://www.youtube.com/watch?v=GERsMFWYZrw&NR=1

11.                       http://www.youtube.com/watch?v=sU_8juD3YzQ&feature=related

12.                       http://www.youtube.com/watch?v=Htelg8Xe6Ws&feature=related

13.                       http://www.youtube.com/watch?v=eV8_h–bEruI&feature=related

14.                       http://www.youtube.com/watch?v=hc1YtXc_84A&feature=related

15.                       http://www.youtube.com/watch?v=JVBYg03rfd8&feature=related

16.                       http://www.youtube.com/watch?v=UZjuTQiTKUU&feature=related

17.                       http://www.youtube.com/watch?v=aktIMBQSXMo&feature=fvw

18.                       http://www.youtube.com/watch?v=ttdma8PnFJI&feature=channel

19.                       http://www.youtube.com/watch?v=aktIMBQSXMo&feature=channel

20.                       http://www.youtube.com/watch?v=82gn_rDRpHk&feature=channel

21.                       http://www.youtube.com/watch?v=aGDi5tI5vTk&feature=channel

22.                       http://www.youtube.com/watch?v=Xwi04qYU6kc&feature=channel

23.                       http://www.youtube.com/watch?v=vlZ7R07OrR4&NR=1

24.                       http://www.youtube.com/watch?v=qW2KL6TsFCk&feature=related