Home » ЗАСОБИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ, ЇХ ЗАВДАННЯ. ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ, ЇЇ ЗМІСТ, ЗАВДАННЯ. МЕХАНІЗМ ЛІКУВАЛЬНОЇ ДІЇ ФІЗИЧНИХ ВПРАВ. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ. ПРИНЦИПИ ТРЕНУВАННЯ. РУХОВІ НАВИЧКИ І РУХОВІ ДИНАМІЧНІ СТЕРЕОТИПИ.

ЗАСОБИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ, ЇХ ЗАВДАННЯ. ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ, ЇЇ ЗМІСТ, ЗАВДАННЯ. МЕХАНІЗМ ЛІКУВАЛЬНОЇ ДІЇ ФІЗИЧНИХ ВПРАВ. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ. ПРИНЦИПИ ТРЕНУВАННЯ. РУХОВІ НАВИЧКИ І РУХОВІ ДИНАМІЧНІ СТЕРЕОТИПИ.

23 Червня, 2024

Реабілітація – це комплексна багатопланова проблема, що має різні аспекти – медичний, фізичний, психічний, професійний і соціально -економічний. Під фізичним аспектом реабілітації слід розуміти систему, що включає в себе всі питання, що відносяться до застосування фізичних факторів у відновному лікуванні хворих (засоби ЛФК, інтенсивні тренування, рухова активність тощо). Основне призначення фізичних чинників – всебічне підвищення фізичної працездатності хворих, лімітованої при основному захворюванні. Фізична працездатність може зростати і під впливом тільки медикаментозного лікування. Різниця полягає лише в тому, що, будучи вузьконаправленими за механізмом специфічної дії, медикаментозні засоби діють на одну – дві ланки в патогенезі ланцюга захворювання, в той час як фізичні фактори роблять більш широкий вплив не тільки, наприклад, на серцево- судинну систему, але і на легеневу систему, тканинне дихання і т.д.

Лікувальна фізкультура (ЛФК) – це галузь медичної реабілітації, що вивчає механізми терапевтичної дії на організм руху з профілактичною, лікувальною і реабілітаційною метою.

Фізична активність — одна з необхідних умов життя, що має не тільки

біологічне, але й соціальне значення. Вона розглядається як природно-біологічна потреба живого організму на всіх етапах онтогенезу.

Лікувальна фізкультура використовує в лікуванні хворих одну з найважливіших еволюційно розвинених біологічних функцій організму – рух. Однак для лікування і профілактики використовується не просто рух, а спеціально підібрані, методично оформлені й належним чином організовані рухи, які прийнято називати фізичними вправами. Об’єктом впливу кінезотерапії є хворий з усіма особливостями реактивності й функціонального стану його організму. Всі засоби фізичної культури використовуються для лікування хворого, що вводить її в ранг клінічних дисциплін. Лікувальна фізкультура належить до ефективних методів патогенетичного впливу при різних захворюваннях, що досягається застосуванням спеціальних фізичних вправ, спрямованих на напруження, релаксацію і скорочення м’язів тулуба і кінцівок, розширення амплітуди рухів у суглобах та сопроводжується рефлекторними змінами у внутрішніх органах. Цим визначається відмінність уживаних засобів, методів і дозування в практиці кінезотерапії.

Лікувальна фізкультура є методом неспецифічної терапії, а вживані фізичні вправи – неспецифічними подразниками. Будь-яка фізична вправа завжди залучає до реакції у відповідь усі ланки гомеокінезу: нервову, імунну і гормональну системи.

Лікувальна фізкультура – засіб відновної терапії. Його успішно поєднують з медикаментозною терапією та різними фізичними чинниками. Значення лікувальної фізкультури як методу профілактичної терапії визначається формуванням системного структурного результату через вплив регулярних фізичних навантажень. Дозоване тренування фізичними вправами стимулює і пристосовує окремі системи і весь організм хворого до зростаючих фізичних навантажень, у кінцевому результаті приводить до функціональної адаптації хворого.

Важливою особливістю лікувальної фізкультури є активна участь хворого в лікувальному процесі, а також процес дозованого тренування. У кінезотерапії розрізнюють тренування загальне і спеціальне. Загальне тренування переслідує мету оздоровлення, зміцнення і загального розвитку організму хворого. Вона використовує найрізноманітніші види загальнозміцнюючих і розвиваючих фізичних вправ.

Спеціальне тренування ставить за мету розвиток функцій, порушених у зв’язку із захворюванням або травмою. Для цього використовують види фізичних вправ, що безпосередньо впливають на травмований осередок або функціональні розлади тієї чи іншої ураженої системи (дихальні вправи при плевральних зрощеннях, вправи для суглобів при поліартритах і т. ін.).

Методичні принципи лікувальної фізкультури

Принцип систематичності – безперервність і планомірність використання всіх засобів лікувальної фізкультури в усіх можливих формах протягом лікувального курсу, що забезпечується регулярністю занять, що проводяться.

Принцип від простого до складного – поступове підвищення вимог до того, хто займається. Призначення наступного рухового режиму можливе тільки після стійкої адаптації хворого до фізичних навантажень попереднього режиму. У процесі тренування поступово зростають функціональні можливості та здібності організму, що вимагають підвищення фізичного навантаження.

Принцип доступності – всі засоби лікувальної фізкультури мають бути доступні хворому за структурою і засобом проведення процедури, доступностю методики і форм лікувальної фізкультури.

Принцип тривалості – існує пряма залежність між ефективністю фізичних вправ і тривалістю фізичних навантажень. Обов’язкове подальше продовження занять в амбулаторних і домашніх умовах.

Принцип індивідуальності – необхідно обов’язково зважати індивідуальні фізіологічні і психологічні особливості кожного пацієнта.

Принцип наочності – контроль інструктора ЛФК за методично і технічно грамотним виконанням вправ з необхідною корекцією під час занять.

Принцип урахування ефективності лікування – необхідне регулярне

урахування ефективності впливів фізичних вправ щодо динаміки функціональних показників організму.

Лікувальна фізична культура (ЛФК) – самостійна медична дисципліна, де використовуються засоби фізичної культури з лікувальною, профілактичною та оздоровчою метою.

Основними завданнями ЛФК є:

1. Зберегти та підтримати хворий організм в найкращому діяльному функціональному стані.

2. Попередити ускладнення, які може викликати хвороба і ті, що можуть виникнути внаслідок вимушеного спокою.

3. Стимулювати потенційні захисні сили організму в боротьбі з захворюванням.

4. Залучити хворого до активної участі в процесі виздоровлення.

5. Прискорити ліквідацію місцевих анатомічних та функціональних проявів хвороби.

6. Відновити в короткий термін функціональну повноцінність людини.

7. Виховати позитивне ставлення хворих до загартування свого організму звичайними природними факторами.

Гіпокінезія має негативний вплив на людський організм (рис. 1). ЛФК використовує основну біологічну функцію організму – рух. Центральна нервова система регулює збалансовану діяльність різних органів і систем. При захворюванні порушується регулююча функція ЦНС. Тому при лікуванні необхідно відновити координовану діяльність різних функцій організму. Для вирішення цієї проблеми використовують фізичні вправи, основою яких є рух. Діючи дозованими фізичними навантаженнями на організм, ми можемо відновити порушені функції, або вдосконалити їх координацію, якщо вони змінились під впливом захворювання. Фізичні вправи діють позитивно не тільки на ЦНС, але й на інші системи та органи.

Механізми дії фізичних вправ.

Фізичні вправи роблять на організм тонізуючу ( стимулюючу ), трофічну, компенсаторну і нормалізуючу дію.
Тонізуюча ( стимулююча ) дія фізичних вправ. При захворюванні організм перебуває в особливо несприятливих умовах як через порушення функцій, обумовленого патологічним процесом, так і внаслідок вимушеної гіпокінезії, погіршує стан хворого і сприяє прогресуванню хвороби. Тонізуючу дію фізичних вправ виражається насамперед у стимуляції моторно- вісцеральних рефлексів. Посилення афферентної імпульсації пропріоцепторів стимулює клітинний метаболізм в нейронах центральної ланки рухового аналізатора, внаслідок чого посилюється трофічний вплив ЦНС на кісткову мускулатуру і внутрішні органи, тобто на весь організм.

Вплив регулярних занять фізичними вправами на серцево- судинну систему виражається в тренуванні всіх основних і допоміжних чинників гемодинаміки. Зростає скорочувальна функція міокарда за рахунок посилення харчування м’яза серця під час виконання фізичних вправ; активізується регіонарний кровотік ; вводяться в дію додаткові ( чергові) капіляри і ін. Внаслідок цього посилюються окислювально -відновні процеси в міокарді, збільшується його скорочувальна функція за рахунок більш повноцінної діастоли, обумовленої збільшенням маси циркулюючої крові при м’язовій роботі за рахунок виходу крові з депо.

Стимуляція центральної регуляції судинного тонусу при м’язової навантаженні веде до активізації і другого чинника гемодинаміки – екстракардіального. Значному посиленню венозного кровообігу сприяють група допоміжних факторів гемодинаміки, що включається при м’язовій роботі: дихальні рухи грудної клітки і діафрагми, зміна внутрішньочеревного тиску, ритмічні скорочення і розслаблення скелетної мускулатури і ін.. Саме ці види вправ широко використовуються в ЛФК.

Таким чином, фізичні вправи є ефективним чинником поліпшення гемодинаміки, посилення адаптації серцево-судинної системи до зростаючих фізичних навантажень і підвищення її функціональної здатності.

Фізичні вправи слід оцінювати і в плані їх загальрозвиваючої, загальнотонізуючої дії. Відомо, що під впливом тренування підвищується стійкість організму до дії екстремальних чинників – гіпоксії, перегрівання, проникаючої радіації, деяких токсичних речовин, перевантаження при дії прискорень і т.п. Стимулюючий ефект фізичних вправ використовується і для підвищення неспецифічної опірності організму хворого. Встановлено, що раннє включення власних пристосувальних реакцій у відповідь на подразник у вигляді фізичних вправ багато в чому визначає швидкість одужання і повноту подальшої реабілітації.

Систематичне застосування фізичних вправ веде до вираженого підвищення адаптації всього організму до мінливих умов зовнішнього середовища (зокрема, до фізичних навантажень), зростанню функціональної здатності опорно-рухового апарату, систем дихання, кровообігу та ін. Тренованість організму сприяє зменшенню або зникненню суб’єктивних проявів захворювання, значно покращує фізичний стан і працездатність хворих.

Крім загальнотонізуючого впливу, фізичні вправи роблять спрямовану дію, стимулюючи переважно функції певних органів і систем: наприклад, вправи у великих суглобах нижніх кінцівок, повороти тулуба, вправи для м’язів черевного преса підсилюють перистальтику кишечника. Широке використання в заняттях, наприклад при передопераційній підготовці хворого, дихальних вправ веде до покращення функції зовнішнього дихання, дренування порожнин в легенях, зміцненню основних дихальних м’язів і ін.
Важливою ознакою стимулюючої дії засобів ЛФК є їх позитивний вплив на емоційну сферу хворого.

Фізичні вправи, рухливі ігри сприяють зняттю своєрідного психічного гальма, не дозволяють хворому «піти у хворобу», виробляють у нього впевненість у своїх силах і сприятливому результаті захворювання. Часто тільки факт призначення ЛФК важким хворим надає виразний позитивний вплив на їх психіку. Необхідно відзначити і ту обставину, що серед інших засобів стимулюючої або тонізуючої дії фізичні вправи мають певні перпеваги, що полягають в їх физиологичності і адекватності, універсальності (широкий спектр дії фізичних вправ), відсутність негативної побічної дії (при правильному дозуванні навантаження і раціональної методикою занять), можливості тривалого застосування, яке практично не має обмежень, переходячи з лікувального в профілактичний і загальнооздоровчий.

Трофічна дія фізичних вправ. Одним з механізмів фізіологічного регулювання тканинного метаболізму є трофічні рефлекси. Трофічну функцію виконують різні відділи ЦНС, в тому числі кора великого мозку і гіпоталамус. Відомо, що реалізація будь-якої нервової діяльності – від простого рефлекторного акту до складних форм поведінки – пов’язана зі зміною рівня обмінних процесів, особливо в тих випадках, коли в якості виконавчого ефекторного механізму виступає опорно- руховий апарат. Інформація, що виходить від пропріо – цепторів, володіє високим рівнем трофічного впливу на всі органи, в тому числі на клітини нервової системи.

Функціональна пластичність і адаптація пропріоцепторів до повсякденних потреб організму забезпечуються спеціальним рефлекторним механізмом. Існує симпатична (по Л.А.Орбелі) іннервація м’язових рецепторів. Афферентні імпульси, що йдуть по цих нервах до рецепторів, надають трофічну дію, регулюючи таким чином їх збудливість. У свою чергу функціональна активність пропріоцепторів визначає інтенсивність їх рефлекторно-трофічних впливів на різні системи організму.

При дефіциті тонізуючих і стимулюючих впливів ЦНС знижуються тонус скелетної мускулатури і частота проприоцептивної імпульсації, що в свою чергу позначається на нервовій трофіці.

Пропріоцептивна імпульсація, посилюється при виконанні фізичних вправ, розриває зачароване коло, стимулює нервову трофіку і відновлює нормальне співвідношення між опорно-руховим апаратом і фізіологічними системами організму (дихальної, серцево -судинної та ін.). Активізація проприоцепції (ізотонічний і ізометричний режим роботи) змінює функціональний стан нервових центрів, що регулюють роботу внутрішніх органів. Ця перебудова зберігається і посилюється, покращується трофіка і працездатність м’язів, і не тільки скелетних, але і внутрішніх органів, особливо міокарда. Саме трофічні процеси сприяють підвищенню функціональної здатності м’яза серця, його тренуванню.

Загальновідомо трофічний вплив фізичних вправ у фазі формування регенерату, що заміщує дефект. В основі його лежить активізація пластичних процесів при підвищеній доставці білків, що забезпечує компенсацію витрат енергії на м’язову роботу. Лікувальне застосування фізичних вправ не тільки стимулює трофічні процеси, а й, направляючи його по функціональному руслу, сприяє формуванню найбільш повноцінної структури регенерату.

Трофічна дія фізичних вправ може проявитися у вигляді регенераційної, або компенсаторної, гіпертрофії. Регенераційна гіпертрофія протікає у вигляді більш інтенсивної фізіологічної реакції тканинних елементів. Наприклад, активні м’язові навантаження у хворих з травматичним пошкодженням нижніх кінцівок ведуть до посилення нервово-трофічного впливу на певну групу м’язів, активізації системи РНК – білок, посиленню білкового синтезу та зниження розпаду (особливо міофібриллярних білків), зростанню потужності ензиматичних систем анаеробного і особливо аеробного синтезу макроергів за рахунок посилення утилізації ліпідів і вуглеводів. Збільшення функціонального навантаження (по осі трубчастої кістки ) посилює гідродинамічний вплив пружних деформацій кістки на мікроциркуляцію і трофіку тканин і призводить до переваги кістковоутворюючих процесів над резорбційними.

Трофічна дія фізичних вправ проявляється у зниженні м’язового напруження при різних синдромах остеохондрозу хребта, сколіозі та інших захворюваннях опорно-рухового апарату. Наприклад, при остеохондрозі хребта м’язова напруга супроводжується, по-перше, погіршенням кровопостачання м’язів, що задіяні у патологічний процес, по-друге, посиленням компресії нервових корінців і судинних утворень, що проходять в міжхребцевому отворі, посилюючи тим самим клінічні прояви хвороби.

Фізичні вправи, спрямовані на розслаблення певних м’язових груп, сприяють поліпшенню в них мікроциркуляції, зменшують ступінь компресії нервово- судинних утворень. В цілому це сприяє профілактиці прогресування дегенеративно -дистрофічних процесів в м’язах і тканинах що оточують хребет.
При захворюваннях і пошкодженнях центральної та периферичної нервової системи порушення функції м’язів парези, паралічі) можуть викликати розвиток тугорухомості, контрактур.

При тривалій відсутності активних рухів в суглобах в них розвиваються вторинні зміни, в свою чергу зменшують амплітуду рухів. У процесі виконання спеціальних фізичних вправ поліпшується крово- і лімфообіг в навколосуглобових тканинах, збільшується рухливість, що в свою чергу веде до більш повноцінного функціонального відновлення всієї кінцівки. Використовуючи таким чином вісцеро- вісцеральні і моторно- вісцеральні взаємини, можна так підібрати физичні вправи, щоб їх трофічна дія локаліється саме в конкретній області або органі.

Формування компенсацій. Компенсація являє собою тимчасове або постійне заміщення порушених функцій. Компенсаторні процеси мають два етапи: строкової і довгострокової компенсації. Так, наприклад, при травматичному пошкодженні правої руки хворий негайно починає використовувати в різних побутових операціях ліву руку. Ця термінова компенсація важлива в екстремальних ситуаціях, проте вона свідомо недосконала. Надалі в результаті тренування фізичними вправами і формування в головному мозку системи нових структурно закріплених тимчасових зв’язків розвиваються навички, що забезпечують довготривалу компенсацію – щодо вдосконалення виконання лівою рукою побутових маніпуляцій, зазвичай виконуваних правою.

У результаті вивчення компенсаторних процесів при порушенні рухових функцій і функцій внутрішніх органів академік П.К.Анохин сформулював кілька загальних принципів, що характеризують процес формування функціональних систем, які компенсують дефект. Ці принципи можуть бути застосовані до компенсаторних процесів при пошкодженні різних органів. Наприклад, пошкодження нижньої кінцівки викликає порушення рівноваги і ходьби. Це тягне за собою зміну сигналізації від рецепторів вестибулярного апарату, пропріоцепторів м’язів, рецепторів шкіри кінцівок і тулуба, а також зорових рецепторів (принцип сигналізації дефекту).

У результаті переробки цієї інформації в ЦНС функція певних моторних центрів і м’язових груп змінюється таким чином, щоб відновити в тій чи іншій мірі рівновагу і зберегти можливість пересування, хоча й у зміненому вигляді. У міру збільшення ступеня пошкодження сигналізація про дефект може наростати, і тоді в компенсаторні процеси залучаються нові області ЦНС і відповідні їм м’язові групи (принцип прогресуючої мобілізації запасних компенсаторних механізмів).

Надалі в міру ефективної компенсації або усунення самого ушкодження складу аферентного імпульсного потоку, що надходить у вищі відділи нервової системи, буде змінюватися. Відповідно будуть вимикатися певні відділи функціональної системи, раніше задіяні у здійсненні компенсаторній діяльності, або включатися нові компоненти (принцип зворотної афферентаціі етапів відновлення порушених функцій). Роль кори великого мозку в компенсаторних процесах при пошкодженні нижчих відділів нервової системи визчається тим, що коркові відділи аналізаторів чуйно реагують на будь-які зміни взаємовідносин організму з навколишнім середовищем. Цим пояснюється вирішальна роль кори компенсації порушень руху після травм і реконструктивних операцій.

Нормалізація патологічно змінених функцій і цілісної діяльності організму. ЛФК – це насамперед терапія, яка використовує найбільш адекватні біологічні шляхи мобілізації власних пристосувальних, захисних і компенсаторних резервів організму для ліквідації патологічного процесу. Разом з руховою функцією відновлюється і підтримується здоров’я. Найважливішим шляхом нормалізації функціональних порушень є вплив через пропріоцептори, імпульсація від яких надає як тонізуючу вплив на ЦНС, так і специфічний вплив на нервові центри регуляції фізіологічних функцій (зокрема, на судиноруховий центри).

Фізичні вправи в окремих випадках мають симптоматичний вплив на фізіологічні функції. Наприклад, спеціальні дихальні вправи можуть за механізмом моторно- пульмональних рефлексів активізувати дренажну функцію бронхів і забезпечувати посилення виділення мокротиння. При явищах метеоризму спеціальними вправами можна впливати на перистальтику кишечника і нормалізувати його функцію.

Таким чином, лікувальна дія фізичних вправ різноманітна. Вона може проявлятися комплексно, наприклад у вигляді одночасного трофічного і компенсаторного впливу. Залежно від конкретної патології, локализації процесу, стадії захворювання, віку та тренованості хворого можна підібрати певні фізичні вправи, дозування м’язового навантаження, які забезпечать переважну дію певного механізму, необхід ності для відновного лікування в даний період захворювання.

Покращується діяльність серцево-судинної системи: збільшується систолічний об’єм і зменшується частота серцевих скорочень, а це веде до більш економічної роботи серця. При рухах покращується кровообіг і в області пошкодження, що стимулює регенеративні процеси.

При правильному диханні хворого та укріпленні дихальних м’язів покращується функція дихальної системи. Глибоке дихання викликає збільшення легеневої вентиляції, отже організм краще використовує кисень, більше використовується резервне повітря, створюються сприятливі умови для насичення крові киснем.

При виконанні фізичних вправ рефлекторно посилюється скорочення гладкої мускулатури – отже покращується перистальтика кишківника, секреторна функція, покращується діяльність органів травлення.

Внаслідок дії фізичних вправ підвищується загальний обмін речовин і енергетичні затрати організму; зміцнюється тонус м’язів. Фізичні вправи діють на кістково-суглобовий апарат: посилюється трофічна роль нервової системи, наслідком цього є покращення кровопостачання кісток.

Лікувальній фізкультурі притаманні особливості, що відрізняють її від інших методів лікування. Систематичне використання фізичних вправ з метою лікування значно підвищує ефективність лікувальних заходів, скорочує строки лікування та перебування хворого в лікарні, зменшує розрив між клінічним і функціональним виздоровленням.

ЛФК відрізняється від інших методів лікування тим, що цей метод лікування:

– загальнодоступний і безкоштовний;

– природній – в основі лежать фізичні вправи;

– підвищує реактивність організму;

– потенціює дію лікарських засобів;

– не має алергічних реакцій;

– не має травматичного впливу;

– універсальність впливу (загальноукріплюючий і вибірковий);

– легко дозується і вивчається реакція на навантаження;

– можна довготривало або постійно використовувати для лікування та профілактики рецидивів;

– мало протипоказів, а якщо є, то тимчасові;

– висока емоційність занять.

Згідно приказу Міністра охорони здоров’я № 211 від 31.12. 1992 ”Про удосконалення лікарсько-фізкультурної служби” передбачено:

ОРІЄНТОВНІ ШТАТНІ НОРМАТИВИ МЕДИЧНОГО ПЕРСОНАЛУ ЛІКАРСЬКО-ФІЗКУЛЬТУРНОГО ДИСПАНСЕРУ

Посади лікарів лікувальної фізкультури (ЛФК) встановлюється із розрахунку 1 посада на:

а) 8 посад спортивних лікарів, необхідних у відповідності з пунктами ”а” і ”б” п. 1 цього розділу;

б) 250 тисяч чоловік міського населення, яке проживає на території діяльності диспансеру.

Якщо до диспансеру для надання відповідної медичної допомоги закріплені інші лікувально-профілактичні установи (підрозділи) міста (міського адміністративного району), то в його штат вводяться посади лікарів лікувальної фізкультури (ЛФК), згідно з діючим для них штатним нормативом (розділ Б.В.)

Посада завідуючого відділенням лікарської фізкультури (ЛФК):

– від 3 до 7 посад лікарів ЛФК – замість однієї лікарської посади

– від 7,5 посад лікарів ЛФК – замість 0,5 посади лікаря.

Посада заступника головного лікаря по лікувальній роботі вводиться при наявності 40 лікарів, які ведуть амбулаторно-поліклінічний прийом.

Посади інструкторів та методистів ЛФК з вищою освітою встановлюються із розрахунку 1 посада на 4 посади лікарів по спорту, необхідних у відповідності з пунктами ”а” і ”б” пункту 1 цього розділу.

Якщо до диспансеру для надання відповідної допомоги прикріплені інші лікувально-профілактичні установи (підрозділи) міста (міського адміністративного району) в його штат можуть вводитися посади інструкторів по ЛФК з середньою та вищою освітою, передбачені установам за діючими для них штатними нормативами.

Посади інструктора ЛФК з середньою освітою встановлюються із розрахунку 1 посада на 1 посаду лікаря ЛФК або інструктора по ЛФК з вищою освітою, необхідні у відповідності з підпунктами ”а” і ”б” пункту 2 цього розділу.

Штатні нормативи медичного персоналу відділів спортивної медицини у складі територіальних медичних об’єднань міських поліклінік (міст і районів з населенням понад 50 тис. чоловік).

а) посади лікарів ЛФК встановлюються в залежності від наявності в штаті посад лікарів, що ведуть амбулаторний прийом:

від 10 до 20 – 1 посада

більше 20 до 40 – 2 посади

більше 40 додатково 0,5 посади на кожні наступні 20 посад лікарів, що ведуть амбулаторно-поліклінічний прийом.

При розрахунку посад беруться до уваги посади лікарів, що ведуть прийом у штаті прикріплені до амбулаторно-поліклінічних установ, але не мають у своєму складі відділення (кабінету) реабілітації

в) посади методистів по ЛФК з вищою освітою та інструкторів по ЛФК з середньою освітою встановлюється із розрахунку 1 посада на 30 посад лікарів, що ведуть амбулаторно-поліклінічний прийом

Штатні нормативи медичного персоналу відділень (кабінетів) реабілітації у складі поліклінік міст і поселень міського типу (з кількістю населення до 100 тис. чоловік)

І. Лікарський персонал

Посади лікарів ЛФК встановлюються при кількості посад лікарів, що ведуть амбулаторний прийом:

від 10 до 20 – 0,5 посади

більше 20 – 1 посада

ІІ Середній медичний персонал.

1. Посада методиста ЛФК з вищою освітою або інструктора ЛФК з середньою освітою встановлюється із розрахунку 1 посада при наявності не менше 15 посад лікарів на амбулаторно-поліклінічному прийомі

Г. Штатні нормативи медичного персоналу відділень (кабінетів) реабілітації у складі стаціонарів (самостійних лікарень та лікарень у складі ТМО).

І. Лікарський персонал

Посади лікарів ЛФК встановлюються:

на 200 ліжок – 1 посада

більше 200 ліжок – 1 посада і додатково 1 посада на кожні наступні 250 ліжок; 0,5 – 1 посада на кожне нейротравматологічне, нейрохірургічне, хворих поліомієлітом (інфекційне відділення).

ІІ. Середній медичний персонал.

1. Посади методистів ЛФК з вищою освітою або інструкторів ЛФК з середньою освітою встановлюються:

а) із розрахунку 2 посади на 400 ліжок всіх профілів, але не менше 1 посади при наявності більше 200 ліжок;

б) 0,5-1 посаду на травматологічне відділення, нейротравматологічне;

в) 0,5-1 посаду на неврологічне відділення, нейрохірургічне;

г) 0,5 – 1 посаду на інфарктне відділення (30-60 ліжок);

д) 0,5 – 1 посаду на відділення кістково-суглобового туберкульозу

0,5 – 1 посаду на інфекційне відділення для хворих поліомієлітом.

РОЗРАХУНКОВІ НОРМИ ЧАСУ ДЛЯ ВИКОНАННЯ ПРОЦЕДУР
ЛІКУВАЛЬНОЇ ФІЗКУЛЬТУРИ

1. Для проведення процедур лікувальної фізкультури дорослим і дітям встановлюється такий розрахунковий час:

1.1. Для терапевтичних хворих:

 в гострому і напівгострому періоді захворювання, ліжовому режимі – 15 хв;

 в період одужання або хронічної форми захворювання при індивідуальній методиці занять – 25 хв; при груповій методиці занять – 35 хв;

 Для хворих після проведення хірургічних операцій:

 при індивідуальній методиці занять – 15 хв;

 при груповій методиці занять – 20 хв;

1.2. Для травматологічних хворих, в період іммобілізації:

 при індивідуальній методиці занять – 15 хв;

 при груповій методиці занять – 25 хв;

 при травмах хребта і таза

після іммобілізації:

 індивідуальні заняття – 25 хв;

 групові заняття – 35 хв;

при травмах хребта :

 індивідуальні заняття – 35 хв;

 групові – 45 хв;

1.3. Для неврологічних хворих:

при індивідуальній методиці занять – 30 хв;

при груповій методиці занять – 45 хв;

1.4. Для вагітних і породіль в пологових будинках та жіночих консультаціях:

при індивідуальній методиці занять – 15 хв;

при груповій методиці занять – 30 хв;

1.5. Для дітей шкільного віку (в школах):

при індивідуальній методиці занять – 30 хв;

при груповій методиці занять – 45 хв;

1.6. Для дітей дошкільного віку (в дитячих дошкільних установах):

при індивідуальній методиці занять – 25 хв;

при груповій методиці занять – 30 хв

ПРИМІТКА: В розрахункових нормах враховано час, необхідний для проведення підготовчої роботи, заповнення документації та безпосереднього проведення процедури.

Основні обов’язки лікаря лікувальної фізкультури

1. Організаційна робота: постійний діловий контакт з адміністрацією лікарні і всіма завідуючими відділень для покращення постановки лікувальної фізкультури (своєчасне призначення, збільшення об’єму хворих, допомога лікарів та медсестер та ін.)

2. Лікувальна робота: обстеження хворих з проведенням функціональних проб, призначення форм, засобів, методів лікувальної фізкультури, дозування фізичних навантажень, облік ефективності.

3. Методична робота: розроблення методики лікувальної фізкультури – підбір фізичних вправ, допомога інструктору в складанні комплексів, розробка показів і протипоказів до лікувальної фізкультури, складання методичних листів, навчання медичного персоналу, лікарсько-педагогічний контроль, комплектування груп для занять.

4. Постійна робота по покращенню умов проведення фізкультури: розширення приміщень, придбання інвентаря та ін.

Основні обов’язки інструктора по лікувальній фізкультурі:

1. Лікувальна робота: проведення процедур і облік ефективності.

2. Методична робота: складання комплексів.

3. Організаційна робота: перевірка ранкової гігієнічної гімнастики у відділеннях.

	МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
НАКАЗ
N 614		27.10.2008
м.Київ
Про подальший розвиток та удосконалення лікарсько-фізкультурної служби в Україні

Головні завдання лікувальної фізкультури:

4.1. Впровадження і використання лікувальної фізкультури на всіх етапах лікування і реабілітації в лікувально-профілактичних закладах всіх рівнів системи охорони здоров’я.

4.2. Підвищення ефективності застосування лікувальної фізкультури шляхом поліпшення організації роботи, залучення до участі в цій роботі усіх ланок адміністративного та лікувального персоналу лікувально-профілактичних закладів, підвищення кваліфікації з питань лікувальної фізкультури лікарів та середнього медичного персоналу.

4.3. Вдосконалення комплексу методів лікування і медичної реабілітації за рахунок його раціональної побудови з використанням процедур лікувальної фізкультури.

4.4. Впровадження в лікувальний і реабілітаційний процес навчання та дотримання хворими засад здорового способу життя, оздоровчих систем і програм, лікувальної фізкультури та оздоровчого тренування в домашніх умовах.

4.5. Санітарно-просвітницька робота серед хворих, медичного персоналу і населення з питань здорового способу життя, лікувальної та оздоровчої ролі фізичних вправ і загартування, правил гігієни та самоконтролю при заняттях фізкультурою.

4.6. Відновлення фізичного здоров’я, повне або часткове відновлення працездатності, підготовка до соціально-трудової і соціально-побутової реабілітації.

Форми та зміст роботи з лікувальної фізкультури:

5.1. Лікарське обстеження хворих та інвалідів, інших осіб, які мають потребу в лікуванні засобами лікувальної фізкультури та оздоровлення з визначенням показників фізичного стану, наданням висновку, призначень і рекомендацій з лікувальної фізкультури у комплексі з іншими лікувальними та реабілітаційними методиками на стаціонарному, поліклінічному і санаторному етапах і в домашніх умовах.

5.2. Лікарська консультація з питань застосування лікувальної фізкультури, фізичної реабілітації, оздоровчих програм і систем тощо.

5.3. Проведення лікувальних процедур з лікувальної фізкультури.

5.4. Розробка і реалізація індивідуальних програм відновлювального лікування, що забезпечують безперервність та послідовність реабілітаційних заходів.

5.5. Проведення лікувальних процедур з лікувальної фізкультури в комбінації з природними факторами.

5.6. Проведення лікувальних процедур з лікувальної фізкультури в поєднанні з преформованими фізичними чинниками.

5.7. Застосування, при наявності у фахівця спеціальної підготовки, певних методів і методик медичної реабілітації.

5.8. Лікар з лікувальної фізкультури може бути залучений до роботи з медичного забезпечення фізичного виховання в навчальних закладах та закладах фізичної культури осіб старшого віку з метою:

5.8.1. Проведення лікарського обстеження осіб, які займаються за програмами фізичного виховання чи оздоровчим фізичним тренуванням, визначення допуску та медичної групи для занять.

5.8.2. Визначення організаційно-методичних підходів до:

– фізичного виховання школярів, учнів, студентів з відхиленнями в стані здоров’я та фізичного розвитку;

– програм оздоровчого фізичного тренування і контролю під час виконання фізичних навантажень у осіб різного віку.

Система організації роботи з лікувальної фізкультури:

6.1. В організації роботи з лікувальної фізкультури повинні брати участь усі ланки адміністративного і лікувального персоналу закладу охорони здоров’я: головний лікар, заступник головного лікаря з лікувальної роботи, завідувач відділенням, лікуючий лікар, старша медична сестра.

6.2. Підрозділом для роботи є відділення з лікувальної фізкультури чи кабінет – самостійний або в складі відділення відновлювального лікування лікувально-профілактичних закладів.

6.3. Лікар з лікувальної фізкультури може бути завідувачем відділенням відновлювального лікування, робити призначення з лікувального масажу та керувати роботою медичних сестер з масажу.

ПРИМІРНЕ ПОЛОЖЕННЯ

про відділення (кабінет) лікувальної фізкультури

1. Відділення (кабінет) лікувальної фізкультури є структурним підрозділом, самостійним або у складі відділення відновлювального лікування (медичної реабілітації) лікувально-профілактичних закладів: лікарень, поліклінік, санаторіїв, диспансерів, центрів спортивної медицини, центрів „Здоров’я”, центрів реабілітації, клінічних науково-дослідних установ та медико-санітарних частин.

2. Керівництво відділенням (кабінетом) лікувальної фізкультури здійснює завідувач, який призначається в установленому порядку керівником закладу в залежності від кількості посад лікарів за штатними нормативами. При кількості посад лікарів від 3 до 7 завідувач призначається замість однієї посади лікаря та виконує повне навантаження лікаря. При кількості посад лікарів понад 7,5 завідувач призначається замість 0,5 посади лікаря та виконує 0,5 навантаження лікаря. Завідувач повинен мати сертифікат лікаря-спеціаліста або кваліфікаційну категорію за спеціальностями „Лікувальна фізкультура” чи “Лікувальна фізкультура і спортивна медицина”(відповідно до профілю медичного закладу), стаж роботи за фахом не менше 5 років.

3. Штати відділення (кабінету) лікувальної фізкультури встановлюються у відповідності з діючими типовими штатними нормативами, виходячи з обсягів роботи та норм навантаження лікарів і медичних сестер (інструкторів) з лікувальної фізкультури та лікувального масажу.

4. У забезпеченні роботи з лікувальної фізкультури беруть участь всі ланки адміністративного та медичного персоналу.

4.1. Завідуючий відділенням (кабінетом) лікувальної фізкультури:

– забезпечує організацію роботи із застосування лікувальної фізкультури в підвідомчому відділенні;

– забезпечує роботу з лікувальної фізкультури, підбираючи необхідні кадри, матеріально-технічні засоби, керує їх раціональним використанням, контролює використання лікувальної фізкультури як складової частини комплексного лікування та реабілітації хворих;

– забезпечує належні умови для проведення роботи з лікувальної фізкультури, впровадження лікувальної фізкультури в практику лікування хворих, під час обходів перевіряє своєчасність призначення та правильність використання ЛФК, контролює якість проведення процедур лікувальної гімнастики та лікувального масажу, проводячи лікарсько-педагогічні спостереження;

– узагальнює результати використання методів ЛФК в комплексному лікуванні та реабілітації, доповідає на медичних нарадах, семінарах, конференціях і публікує в наукових виданнях;

– бере участь та організовує розгляд нагальних проблем з лікувальної фізкультури на медичних нарадах, конференціях, семінарах і керує підвищенням кваліфікації медичного персоналу з цих питань.

4.2.Завідувач відділенням багатопрофільного закладу:

– забезпечує організацію та впровадження лікувальної фізкультури в підвідомчому відділенні;

– разом з лікарем з лікувальної фізкультури допомагає медичному персоналу відділення оволодіти знаннями та навичками з питань застосування лікувальної фізкультури в комплексному лікуванні та реабілітації хворих за профілем відділення.

4.3. Лікуючий лікар:

– визначає для терапевтичних хворих відповідний режим рухової активності, для хірургічних та ортопедично-травматологічних – період застосування лікувальної фізкультури;

– призначає, за показаннями, хворим заняття лікувальною фізкультурою, роз’яснює її значення для відновлення здоров’я;

– встановлює наступність проведення різних методів лікування і реабілітації, форм лікувальної фізкультури;

– в умовах амбулаторного прийому призначає хворому режим рухової активності, засоби і форми фізичної культури, в т.ч. елементи видів спорту;

– за необхідності консультується з питань використання ЛФК з лікарем лікувальної фізкультури.

4.4. Медична сестра:

– веде спостереження за виконанням призначень з лікувальної фізкультури, в т.ч. самостійних занять за індивідуальним завданням;

– проводить (після спеціального навчання) процедури гігієнічної, а за призначенням лікуючого лікаря, лікувальної та дихальної гімнастики, підтримання і зміни спеціальних положень тулуба, кінцівок.

4.5. Посадові обов’язки лікаря і медичної сестри (інструктора) з лікувальної фізкультури та лікувального масажу визначені функціональними обов`язками.

5. Відділення (кабінет) лікувальної фізкультури в своєму складі може мати:

5.1. Зали для групових та індивідуальних занять лікувальною гімнастикою і самостійних занять за індивідуальним завданням загальною площею від 30 кв.м (із розрахунку 4 кв.м. на одного хворого для групових занять) з натуральним килимовим покриттям, дзеркальною стіною, достатніми природною та штучною вентиляцією, освітленням, забезпеченням оптимальної температури та належним набором обладнання, снарядів, приладів.

5.2. Зали або кабінети механотерапії, працетерапії, побутової реабілітації, тренажерний зал, басейн для гімнастики у воді та лікувального плавання, кабінети лікарів, медичних сестер (інструкторів), кабінети лікувального масажу та приміщення для переодягання, очікування і відпочинку хворих.

5.3. На території лікувально-профілактичних закладів та поза нею доріжки для лікувальної ходьби, теренкуру, прогулянок, ігрові майданчики, тренажери, природні чи штучні відкриті басейни для лікувального плавання, веслування.

6. Завдання та зміст роботи відділення (кабінету) лікувальної фізкультури:

6.1. Забезпечення процесу надання кваліфікованої медичної допомоги методом лікувальної фізкультури на етапах лікування та реабілітації.

6.2. Здійснення заходів з підвищення ефективності застосування лікувальної фізкультури шляхом забезпечення максимального охоплення заняттями хворих, додержання послідовності в реалізації засобів, форм і методичних прийомів лікувальної фізкультури на етапах лікування і реабілітації, вдосконалення комплексу лікування і медичної реабілітації за рахунок визначення належного місця процедур лікувальної фізкультури та масажу.

6.3. Навчання та підвищення кваліфікації лікарів, середнього медичного персоналу закладів охорони здоров’я з метою поліпшення організації роботи з лікувальної фізкультури та масажу, якості комплексного лікування і реабілітації.

6.4. Впровадження в лікувальний та реабілітаційний процес навчання хворих засадам здорового способу життя, ознайомлення з оздоровчими системами та програмами, лікувальною фізкультурою та масовими формами оздоровчої фізичної культури тренування в позалікарняних умовах.

6.5. Проведення санітарно-просвітницької роботи серед хворих, медичного персоналу та населення з питань здорового способу життя, лікувальної та оздоровчої ролі різновидів фізичних вправ та загартування, правил гігієни при заняттях фізкультурою.

6.6. Використання лікувальної фізкультури в комплексі медичної реабілітації для створення фізичної основи наступної соціально-трудової і соціально-побутової реабілітації.

6.7. Вивчення передового досвіду організації роботи з лікувальної фізкультури, розробка, апробація та впровадження нових методик ЛФК і обладнання для занять.

7. Ведення обліково-звітної документації, аналіз показників діяльності відділення і кабінетів ЛФК та масажу.

8. Робота відділень (кабінетів) лікувальної фізкультури лікувально-профілактичних закладів здійснюється під організаційно-методичним керівництвом та за практичною допомогою диспансерів, центрів (обласних, міських) або відділень лікувальної фізкультури обласних чи центральних міських лікарень (поліклінік) та головного позаштатного спеціаліста відповідного регіону.

ПРИМІРНА ПОСАДОВА ІНСТРУКЦІЯ

лікаря з лікувальної фізкультури

1. На посаду лікаря з лікувальної фізкультури призначається лікар, який закінчив медичний факультет вищого медичного навчального закладу III-IV рівнів акредитації за напрямом підготовки „Медицина”, спеціальністю „Лікувальна справа” або „Педіатрія” з наступною спеціалізацією за спеціальностями “Лікувальна фізкультура” або „Лікувальна фізкультура і спортивна медицина”.

Для лікаря, що має стаж роботи за фахом, обов’язкове підвищення або підтвердження кваліфікації через періодичну атестацію на відповідність вимогам кваліфікаційних категорій або вимогам до звання лікаря-спеціаліста, проходження курсів удосконалення, стажування, передатестаційних циклів тощо.

2. Призначення та звільнення лікаря з лікувальної фізкультури здійснюється в установленому порядку головним лікарем лікувально-профілактичного закладу.

3. Лікар з лікувальної фізкультури безпосередньо підпорядковується завідувачу відділення (кабінету) лікувальної фізкультури чи відділення відновного лікування, а у випадку його відсутності заступнику головного лікаря з медичної роботи та головному лікарю лікувально-профілактичного закладу.

4. Лікар з лікувальної фізкультури повинен разом з керівництвом лікувально-профілактичного закладу та відділення (кабінету) організувати і забезпечити застосування лікувальної фізкультури в установі, а саме:

– штатне та матеріально-технічне забезпечення;

– задовільний санітарно-гігієнічний стан приміщень для занять;

– участь у роботі різних ланок медичного персоналу, що здійснює лікувальний та реабілітаційний процес;

– кваліфіковану методику застосування всіх форм лікувальної фізкультури.

5. Навантаження лікаря з лікувальної фізкультури визначається штатними нормативами та тимчасовими нормами для виконання обстежень, консультацій та проведення процедур лікувальної фізкультури тощо..

6. Лікар з лікувальної фізкультури, керуючись чинним законодавством України про охорону здоров‘я та нормативно-правовими актами, що визначають діяльність органів управління та закладів охорони здоров‘я, організацію лікувальної фізкультури для надання кваліфікованої лікувально-профілактичної та реабілітаційної допомоги в обсязі кваліфікаційної характеристики лікаря зі спеціальності „Лікувальна фізкультура має такі завдання та виконує такі обов‘язки:

6.1. Проводить спеціальні обстеження хворих, яким лікуючими лікарями призначена лікувальна фізкультура, з метою визначення комплексу лікувальної фізкультури, методик процедур та їх дозування в залежності від особливостей захворювання, ступеню функціональних порушень.

6.2. Проводить періодично (вибірково) лікарські обходи і веде спостереження за хворими з метою вивчення їх стану і ефективності занять, в залежності від чого змінює або доповнює методику занять, узгоджує її з лікуючим лікарем.

6.3. Керує і контролює роботу медичних сестер (інструкторів) з лікувальної фізкультури (в т.ч. складання ними комплексів фізичних вправ для лікувальної гімнастики та самостійних занять хворих) та медичних сестер, які проводять процедури лікувальної і ранкової гігієнічної гімнастики.

6.4. Проводить роботу з підвищення кваліфікації з питань лікувальної фізкультури медичних сестер (інструкторів) з лікувальної фізкультури, а також лікарського та середнього медичного персоналу лікувально-профілактичного закладу.

6.5. Впроваджує нові ефективні методики лікувальної фізкультури, визначає раціональні поєднання курсу і окремих процедур лікувальної фізкультури з іншими засобами лікування і медичної реабілітації (сумісність, послідовність, тимчасові інтервали).

6.6. Проводить процедури лікувальної гімнастики та інші форми лікувальної фізкультури з окремими хворими чи групами.

6.7. Складає рекомендації з оздоровчих систем та програм з лікувальної фізкультури, рухового режиму і оздоровчого фізичного тренування в домашніх умовах.

6.8. Складає план роботи, забезпечує ведення необхідної медичної документації (поточної, звітної), робить аналіз роботи, вивчає і впроваджує позитивний досвід.

6.9. Згідно з вимогами до другої, першої та вищої кваліфікаційних категорій повинен мати додаткові знання та володіти уміннями з комплексу методів фізичної реабілітації, спортивної медицини тощо.

6.10. Повинен знати:

– чинне законодавство України про охорону здоров‘я та нормативні документи, що регламентують діяльність органів управління та закладів охорони здоров‘я, основи права в медицині, організацію спортивної медицини і лікувальної фізкультури, права, обов‘язки та відповідальність лікаря з лікувальної фізкультури, правила оформлення медичної документації, сучасну літературу за фахом та методи її узагальнення;

– клінічну симптоматику основних захворювань, при яких застосовують лікувальну фізкультуру та інші методи відновлювального лікування, показники функціонального і фізичного стану організму в нормі та при перебігу патологічного процесу;

– вплив фізичних навантажень на основні системи життєзабезпечення у віковому аспекті;

– критерії допуску (медичні показання та протипоказання) до занять фізичною культурою усіх вікових груп, інтенсивності фізичних навантажень, принципи розподілу осіб на медичні групи в залежності від стану здоров‘я;

– сучасні методи лікувальної фізкультури, лікувального масажу, основи мануальної терапії та акупунктури, східні оздоровчі системи, механізм дії цих методів на організм людини і перебіг патологічного процесу;

– показники функціонального і фізичного стану організму в нормі та при основних захворюваннях людини, основні механізми дії фізичного тренування на організм, особливості спортивного відбору, загальні та спеціальні методи тестування в спортивній практиці;

– форми і методи роботи серед населення з пропаганди фізичної культури та спорту;

– основи раціонального харчування, негативний вплив допінгу на стан здоров`я;

– методи інтенсивної терапії та реанімації, що застосовуються на дошпитальному етапі при різних критичних станах, зумовлених гострими захворюваннями, травмами та нещасними випадками, першу допомогу при інших невідкладних станах.

7. Лікар з лікувальної фізкультури організовує свою роботу у відповідності до завдань і умов лікувально-профілактичного закладу, змісту комплексу лікування та медичної реабілітації.

8. Лікар з лікувальної фізкультури може бути залучений до роботи з медичного контролю за фізичним вихованням в навчальних закладах та за оздоровчим фізичним тренуванням осіб різних вікових груп, які займаються самостійно або організовано.

9. Лікарі з лікувальної фізкультури дорослих та дитячих туберкульозних санаторно-курортних закладів крім основної роботи ведуть 50% хворих до встановлених норм навантаження на лікаря санаторно-курортного закладу.

10. Лікар з лікувальної фізкультури Диспансеру, Центру разом з головним лікарем Диспансеру, директором Центру здійснює організаційно-методичне керівництво Службою з питань лікувальної фізкультури в лікувально-профілактичних закладах та території діяльності Диспансеру, Центру.

11. Лікар з лікувальної фізкультури працює за планом та згідно з посадовими інструкціями, звітує перед завідувачем відділення (кабінету) чи головним лікарем лікувально-профілактичного закладу.

Директор Департаменту

організації медичної допомоги М.П. Жданова

ЗАТВЕРДЖЕНО

наказом Міністерства охорони здоров’я України

від 27.10.2008 № 614

ПРИМІРНА ПОСАДОВА ІНСТРУКЦІЯ

медичної сестри (інструктора) з лікувальної фізкультури

1. На посаду медичної сестри (інструктора) з лікувальної фізкультури призначаються фахівці, які мають неповну вищу освіту (молодший спеціаліст) або базову вищу освіту (бакалавр) за напрямком підготовки „Медицина”, спеціальністю „Сестринська справа”, „Лікувальна справа” або „Акушерська справа”, спеціалізацію за фахом „Лікувальна фізкультура”.

На посаду інструктора з лікувальної фізкультури також можуть призначатись фахівці, які мають вищу фізкультурну освіту за спеціалізацією „фізична реабілітація”. Ці фахівці вважаються такими, що мають спеціальну підготовку з лікувальної фізкультури.

Для медичної сестри (інструктора) з лікувальної фізкультури після навчання вимоги до стажу роботи не пред’являються.

Для медичної сестри (інструктора) з лікувальної фізкультури, що має стаж роботи за фахом, обов’язкове підвищення або підтвердження кваліфікації через періодичну атестацію на відповідність вимогам кваліфікаційних категорій або вимогам до спеціальності.

2. Призначення та звільнення медичної сестри (інструктора) з лікувальної фізкультури здійснюється в установленому порядку головним лікарем лікувально-профілактичного закладу.

3. Медична сестра (інструктор) з лікувальної фізкультури працює під безпосереднім керівництвом лікаря з лікувальної фізкультури чи керівника кабінету лікувальної фізкультури, який призначається з числа середнього медичного персоналу (при кількості посад 3 і більше).

4. Медична сестра (інструктор) з лікувальної фізкультури, керуючись чинним законодавством України про охорону здоров‘я та нормативно-правовими актами, що визначають діяльність закладів охорони здоров‘я, в обсязі кваліфікаційної характеристики медичної сестри (інструктора) з лікувальної фізкультури

4.1. Має такі завдання та виконує такі обов‘язки:

4.1.1. Під керівництвом лікаря забезпечує первинну профілактику захворювань людини методами оздоровчої гімнастики, корекцію режиму рухової активності.

4.1.2. Кваліфіковано проводить індивідуальні та групові заняття з лікувальної фізкультури.

4.1.3. Навчає хворих з різною патологією методикам профілактики хвороб та їх ускладнень, здійснює підбір комплексів фізичних вправ для самостійних занять з лікувальної та оздоровчої фізкультури, змінює методику виконання процедур та їх дозування в залежності від особливостей захворювання, ступеню функціональних порушень відповідно до призначень лікуючих лікарів.

4.1.4. Готує та бере участь у проведенні періодичних (вибіркових) лікарських обходів і веде спостереження за хворими з метою вивчення їх стану і ефективності занять, в залежності від чого змінює або доповнює методику занять, узгоджує її з лікуючим лікарем.

4.1.5. Володіє прийомами реанімації, вміє надати допомогу при травматичному пошкодженні, кровотечі, колапсі, отруєнні, утопленні, механічній асфіксії, опіках, відмороженні, анафілактичних станах.

4.1.6. Веде санітарно-просвітницьку роботу серед хворих і населення з питань здорового способу життя, оздоровчої ролі фізичної культури і загартування, складає рекомендації з оздоровчих систем та програм, з лікувальної фізкультури, рухового режиму і оздоровчого фізичного тренування в домашніх умовах.

4.1.7. Веде медичну документацію встановленого зразка, дотримується принципів медичної етики та деонтології.

4.1.8. Бере участь у поширенні медичних знань серед населення.

4.1.9. Робить аналіз роботи.

4.1.10. Вивчає і впроваджує позитивний досвід.

4.1.11.Систематично підвищує свою професійну підготовку – проходить курси удосконалення, при наявності відповідного стажу – атестацію за фахом.

4.2. Повинна (повинен) знати:

– чинне законодавство про охорону здоров‘я та нормативні документи, що регламентують діяльність закладів охорони здоров‘я, організацію роботи з лікувальної фізкультури в лікувально-профілактичних закладах, права, обов‘язки та відповідальність медичної сестри (інструктора) з лікувальної фізкультури, правила оформлення медичної документації, сучасну літературу за фахом;

– методики та прийоми проведення лікувальної фізкультури та масажу при різних захворюваннях, сучасний комплекс лікування і медичної реабілітації хворих та інвалідів, дорослих і дітей, раціональне поєднання курсу процедур лікувальної фізкультури з іншими засобами лікування і медичної реабілітації (їх сумісність, послідовність в процесі лікування, часові інтервали) в щоденному комплексі засобів лікування і медичної реабілітації, впроваджує нові ефективні методи, розрахункові норми часу на безпосереднє проведення процедур лікувальної фізкультури;

– організацію роботи з лікувальної фізкультури, обґрунтування використання рухової діяльності і фізичних вправ в профілактичній і клінічній медицині, в лікуванні та реабілітації хворих, клінічну симптоматику, патогенез та саногенез захворювань, травм, оперативних втручань, при яких ефективна лікувальна фізкультура;

– методики складання призначень з лікувальної фізкультури при різних формах патології, використовуючи варіанти, що враховують етапи реабілітації, режими руху і періоди курсу занять, ступінь і локалізацію ураження, вид іммобілізації та інше.

РОЗРАХУНКОВІ НОРМИ ВИТРАТИ ЧАСУ

на виконання різних видів діяльності лікарем та медичною сестрою (інструктором) з лікувальної фізкультури (час на одне відвідування і кількість умовних одиниць на 1 процедуру

дорослим і дітям)

№	Найменування	Час (хвилини)	Кількість умовних одиниць

1.	Лікарсько-консультативний прийом: (обстеження, консультації, складання призначень, рекомендацій)	20
2.	Лікарсько-педагогічне спостереження на заняттях	60
3.	Процедури лікувальної гімнастики
3.1.	Для терапевтичних хворих:
	при гострому захворюванні чи загостренні хронічного захворювання та ліжковому режимі	15	1,5
	в період одужання або при хронічному перебігу захворювання:
	при індивідуальному методі занять	25	2,5
	при груповому методі занять	35	3,5
3.2	Для хворих після хірургічних операцій:
	при індивідуальному методі занять	15	1,5
	при груповому методі занять	20	2,0
3.3	Для ортопедично – травматологічних хворих:
	– в період іммобілізації:
	при індивідуальному методі занять	15	1,5
	при груповому методі занять	25	2,5
	при травмах та після операцій хребта і тазу	30	3,0
	– після іммобілізації:
	при індивідуальному методі занять	25	2,5
	при груповому методі занять	35	3,5
	– при травмах і після операцій хребта:
	при індивідуальному методі занять	35	3,5
	при груповому методі занять	45	4,5
	– при травмах хребта з ураженням спинного мозку	60	6,0
3.4	Для неврологічних і нейрохірургічних хворих:
	при індивідуальному методі занять	30	3,0
	при груповому методі занять	45	4,5
3.5	Для вагітних і породіль в пологових будинках і жіночих консультаціях та гінекологічних хворих:
	при індивідуальному методі занять	15	1,5
	при груповому методі занять	30	3,0
3.6	Для дітей шкільного віку:
	при індивідуальному методі занять	30	3,0
	при груповому методі занять	45	4,5
3.7	Для дітей дошкільного віку:
	при індивідуальному методі занять	25	2,5
	при груповому методі занять	30	3,0
4.	Процедури механотерапії (на одну область, один суглоб), заняття на тренажерах	15	1,5
5.	Лікувальна гімнастика в воді, лікувальне плавання:
	при індивідуальному методі занять	30	3,0
	при груповому методі занять	45	4,5

Примітки:

1. За одну умовну одиницю прийнято час проведення процедур лікувальної фізкультури протягом 10 хвилин. В розрахункових нормах враховано час, необхідний для підготовчої роботи та безпосереднього проведення процедур лікувальної фізкультури. Час переходу (переїзду) для виконання процедур поза кабінетом лікувально-профілактичної установи враховується в умовних одиницях за фактичними витратами часу.

2. Хворим з ураженням хребта, спинного мозку, наслідками мозкового інсульту в стані середньої важкості процедуру лікувальної фізкультури можуть проводити два спеціалісти одночасно. Здійснення таких процедур зараховується кожному виконавцю окремо.

3. Щоденна норма навантаження медичної сестри (інструктора) з лікувальної фізкультури при 39-годинному робочому тижні і шестиденному режимі роботи становить 30 одиниць.

4. Медичній сестрі (інструктору) надається 1 година для оформлення документації, обліку ефективності занять, складання комплексів фізичних вправ для самостійних занять.

ПОКАЗИ І ПРОТИПОКАЗИ ДО ПРИЗНАЧЕННЯ ЛІКУВАЛЬНОЇ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ.

Під час реабілітації хворих лікувальна фізкультура займає одне з перших місць у кожній клінічній спеціальності. Її можна призначати практично в любому періоді перебігу хвороби. Показами до призначення ЛФК є її завдання.

Протипоказів до призначення лікувальної фізкультури не багато і вони, як правило, мають тимчасовий характер.

Є постійні протипокази: це тяжкі незворотні прогресуючі загальні органічні захворювання, при яких недопустиме активування як загальних так і місцевих фізіологічних процесів, де основним завданням лікування є полегшення страждань хворого, без надії на відновлення здоров’я (злоякісні новоутворення, захворювання крові, психічні захворювання, прогресування серцевої та дихальної недостатності).

Тимчасові протипокази:

– гострий період захворювання;

– важкий стан хворого;

– гострий запальний процес, що супроводжується підвищенням температури тіла, збільшенням ШОЕ, лейкоцитозом (її можна застосовувати при субфебрильній температурі, в таких випадках ШОЕ повинна показувати тенденцію до нормалізації);

– гострий період незапальних процесів (гіпертонічний криз, інсульт);

– прогресування захворювання (в залежності від динаміки процесу);

– больовий синдром не залежно від локалізації болю;

– кровотеча або її загроза, кровохаркання;

– наявність сторонніх тіл біля магістральних судин і нервових стовбурів.

Порядок призначення та оформлення процедур ЛФК.

При відсутності протипоказів до призначення ЛФК лікуючий лікар призначає пацієнту лікувальну фізкультуру, про що робить запис в історії хвороби, де повинен вказати основне завдання ЛФК ( напр. подовження видиху, відновити рухомість суглобів) та рекомендовані форми ЛФК (рис. 2). Медична сестра переносить призначення лікаря в листок призначень. Хворий направляється до лікаря-спеціаліста по лікувальній фізкультурі (якщо хворий на ліжковому режимі, тоді лікар по лікувальній фізкультурі оглядає хворого в палаті). Після обстеження хворого лікар ЛФК дає вказівки інструктору про те, які засоби, навантаження, методика, тривалість, кількість занять показані хворому. Про все це він записує в історію хвороби, а основні дані – в журнал обліку, що знаходиться в кабінеті ЛФК. Інструктор по ЛФК призначає час занять, щоденно робить записи в зошиті обліку. Пізніше проводить звіт, де вказує кількість процедур, що проведено хворим, кількість хворих, відсоток обхвату лікувальною фізкультурою хворих лікарні.

При зміні стану хворого, методики занять лікар ЛФК робить відповідні записи в історії хвороби.

Приклад запису консультації лікаря ЛФК в історії хвороби:

Дата.

Консультація лікаря ЛФК.

Враховуючи суб’єктивні (…), об’єктивні (…) дані, дані додаткових методів обстеження (…), хворому показана ЛФК по режиму (…), форми ЛФК: (…), метод занять (…), місце занять (…). Конкретні рекомендації відносно методики ЛФК дано інструктору (прізвище, ініціали), який буде займатися з хворим.

Підпис.

Основна документація кабінету лікувальної фізкультури.

1. Журнал обліку хворих, що займаються лікувальною гімнастикою.

2. Картотека з заповненими картами пацієнтів, що лікуються в кабінеті ЛФК (форма № 42).

3. Зошит для обліку процедур і охвату хворих ранковою гігієнічною гімнастикою.

4. План роботи на рік.

5. Річний звіт: цифрові дані і пояснююча записка.

6. Розподіл відділів між інструкторами.

7. Графік роботи інструкторів в кабінеті лікувальної фізкультури і в відділах.

8. Розклад групових занять лікувальною фізкультурою в кабінеті ЛФК.

9. Папка з приказами, інструкціями та ін.

10. Папка з методичними матеріалами (комплексами, пам’ятками та ін.)

Крім цього до документації кабінету ЛФК відносять також записи лікаря та інструктора в історіях хвороби.

Обладнання кабінету ЛФК.

Кікезітерапію можна проводити у всіх видах лікувальних закладів – у лікарні, поліклініці, в умовах домашнього стаціонару, в клінічних санаторіях і бальнео–санаторіях, в будинках відпочинку, оздоровчих таборах і т. д.

База, яка дає можливість провести повноцінну фізреабілітацію на сучасному рівні, має бути забезпечена наступним:
Приміщеннями і відкритими майданчиками для виконання кинезитерапии. Приміщення повинні бути розташовані так, щоб бути в безпосередньому сусідстві з приміщеннями для водного і теплового лікування через частого поєднання руху з водними і тепловими факторами. Великі приміщення для групових занять повинні мати і відповідну кубатуру.

У відділенніц фізреабілітації повинно бути :

1. Зал для групових занять, розмірами в залежності від числа пацієнтів (по 4 м² на кожного хворого). У великих установах зал має

2. розмір 100-150 м² площі і висоту 5-6 м.

3. 2. Зал для індивідуальних занять (80-100 м²) з боксами ( 9 м²) і тієї ж висоти.

3. Зал для механотерапії (1-2) – 60 м², згідно з видами снарядів.

4. Кабінети для масажу з кабінами –

4. Кабінети для трудотерапії – 15-40 м².

5. Кабінет для функціональних досліджень – 60-80 м² з боксами.

6. Крім того, до сектору передбачаються відповідні зали очікування, раздевальни ( до залів ) з душами, санвузлами, комори приміщення для снарядів і господарського інвентарю, склад для матеріалів з трудотерапії.

7. Відкриті місця з стежкою для дозованої ходьби і з профильною місцевістю; плац для ігор з майданчика; майданчик для занять на повітрі на снарядах.

Обов’язковий мінімум обладнання (кількість залежить від розмірів кабінету ЛФК і від кількості хворих).

Снаряди:

1. Гімнастична драбина – 2-4 ряди.

2. Гімнастична лавка.

3. Кушетка (з набором валиків).

4. Мати – 4 шт.

Предмети:

1. М’яч волейбольний – 4 шт.

2. Медболи

0,5 кг –	4-6 шт.
1 кг –	4-6 шт.
2 кг –	1 шт.

1. Палка гімнастична – 6 шт.

2. Еспандер (гумова стрічка) – 6 шт.

3. Гантелі

0,5 кг –	4-6 шт.
1 кг –	4-6 пар
2 кг –	1 пара

Чим більше буде доброго інвентаря, тим краще. Крім перерахованого можна ще використовувати скакалки, булави гімнастичні, механотерапевтичні апарати.

ТРЕНУВАННЯ В ФІЗИЧНІЙ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Тренування є педагогічним процесом, при якому в результаті багаторазової, що систематично повторюється і поступово підвищується фізичненавантаження (різні форми і засоби ЛФК, трудотерапія, теренкур та ін) в організмі людини наступають позитивні функціональні біохімічні та структурні зміни. У результаті тренування регуляторні механізми взаємодії, що забезпечують інтегровану діяльність між різними ланками організму як цілого, вдосконалюються. Це призводить до підвищення його адаптаційних можливостей як в нормі, так і в патології, до динамічно мінливих умов середовища (зовнішнього і внутрішнього). У процесі тренування, з одного боку, оформляються і зміцнюються нові або вдосконалюються вже існуючі рухові навички (рухові динамічні стреотипи ), а, з другого, розвиваються і удосконалюються різні фізичні і рухові якості (швидкість, витривалість, сила, гнучкість та ін), які визначають фізичну дієздатність організму.
Для функціональних можливостей добре тренованого організму характерно наступне:

– Швидке « втягування в роботу», яке забезпечує ще на початку роботи швидку мобілізацію функціональних систем, виконання даної рухової діяльності, при оптимальних для організму умовах.
– « Економізація » у діяльності різних функціональних систем
в умовах спокою або при стандартній ( звичної ) для організму физичній роботі.
– Висока «межа» функціональних можливостей організму при
максимальною в даних умовах роботі, мобілізація і повне використання біоенергетичного та функціонального резерву.
– Підвищена стійкість до значних (або екстремальних) змін внутрішнього і зовнішнього середовища..
– Швидке і повне відновлення після різної за обсягом і інтенсивності фізичної роботи.

З метою результативного використання тренування за допомогою різних фізичних засобів слід дотримуватися певних фізіологічно обгрунтованих педагогічних принципів.

Дотримуючись принципу всебічності, методи застосування різних особистих засобів і форм повинні мати на меті не тільки місцевий вплив, тобто прямий структурний і функціональний вплив на пошкоджену патологічним процесом ланку, але також загальний вплив на організм. Діючи і в якості неспецифічної терапії, вправи повинні підвищувати загальну тренованість організму, удосконалювати загальні нервоворефлекторні і ендокринно- гуморальні механізми регуляції, створюючи нові взаємини між функціональними системами захворілого організму, здатні підвищити як патогенетичний ефект впливу на болючий процес, так і загальну адаптацію і переадаптацію в умовах хвороби. Спеціальні фізичні вправи та інші доцільно виконувати на тлі різноманітних і загальноукріплюючих на організм фізичних вправ.

Свідомість є іншим принципом, який необхідно дотримуватися при тренуванні в реабілітації. Свідома і активна участь і співробітництво хворого мають виключно важливе значення для ефективності застосовуваних реабілітаційних засобів. Це особливо відноситься до активних форм: ЛФК, трудотерапія та ін. Дотримання цього принципу, стимульованого як через пояснення в ході виконання процедури, так і шляхом досягнення підходящого емоціонального налаштування до занять, створює умови для оптимальної збудливості нервової системи, своєрідний «оперативний спокій». Таким чином, забезпечуються найкращі умови для протікання тих нервово-рефлекторних і ендокринно-гуморальних процесів, які роблять лікувальну процедуру високоефективною. Разом з підвищенням активної участі хворого в лікувальному процесі підвищується психогенетичний еффект фізичного лікування, що зовсім не позбавлене значення.
Індивідуальний підхід до хворого виключно важливий. Необхідною умовою для дотримання цього принципу є попередньо точне з’ясування як характеру патологічного процесу ( етіопатогенетично, симптоматично, диференційно- діагностично і т. д.), так і реабілітаційного потенціалу хворого (ступінь тренованості, функціональні, адаптаційні та компенсаторні можливості). При розробці цілісної кінезітерапевтичної реабілітаційної програми (засоби, форми, методи тощо) не без значення також тип вищої нервової діяльності, вік, стать і професія хворого, його руховий статус.
Порушення принципу поступовості приводить до тих чи інших (в деяких випадках і до фатальних) наслідків. Дотримання поступовості необхідно насамперед при підвищенні фізичного навантаження. Цей принцип слід дотримуватися як щодо окремої процедури ( урок ЛФК та ін), так і щодо всього курсу лікування. У ході окремої процедури необхідно дотримуватись наступного: проведення окремих етапів заняття ( вступний, підготовчий, основний і заключний), систематичність при проведенні різних засобів і вправ, їх поступове збільшення за обсягом та інтенсивністю. У цілісному курсі лікування необхідно поступово збільшувати число і тривалість процедур, обсяг і число повторень, інтенсивність і темп виконання, складність вправ та ін. При цьому в цілому курсі лікування слід дотримуватися таку періодичність, яка також забезпечила б поступовість у наростанні фізичних навантажень: підготовчий, основний, заключний ( тренувальний) етапи.
Систематичність – це принцип, на якому грунтується рухова програма. Фізичні процедури повинні охоплювати порівняно довгий період часу, без тривалих перерв. У багатьох випадках заняття фізичними вправами немає закінчуватися з припиненням стаціонарного лікування, а тривають в амбулаторно -поліклінічних і домашніх умовах. У ряді випадків при інвалідності рухова програма впроваджується в побут хворого на все життя. Порушення цього принципу – недостатня тривалість і повторюваність занять, різко знижує ефективність лікувальних засобів і приводить до втрати досягнутих результатів і детренованості.

Використання різних засобів ( за характером, обсягом і інтенсивності ) в фізичних процедурах повинно забезпечувати достатню, оптимальну для кожного хворого силу подразника. Сила подразника визначається виглядом і масою м’язів, що беруть участь у роботі, тривалістю (обсягом) і інтенсивністю (потужністю) виконаної фізичної роботи, залученістю в функціональні взаємини вегетативних функцій і аналізаторів.

Принцип почерговості забезпечує можливість тривалості лікувальної процедури. Послідовні чергування вправ для різних м’язових груп зі спеціальними вправами загального характеру дає можливість шляхом використання фізіологічних механізмів так званого активного відпочинку збільшити при необхідності обсяг і підвищити ефективність фізичних процедур без настання стомлення.

Дотримання циклічності в чергуванні роботи з відпочинком повязано з визначенням оптимального інтервалу для відпочинку між двома вправами або двома процедурами. Оптимальний інтервал відпочинку дозволяє починати кожну наступну вправу чи процедуру не тільки в умовах повного відновлення, а й у фазі так званої суперкомпенсаціі. Таким чином досягається підсумовування отриманих лікувальних результатів і підвищуються функциональні можливості на новому, більш досконалому етапі. Це призводить до досягнення найбільшого лікувального та тренувального ефекту.

При проведенні занять необхідно дотримуватися наочність і доступність. Пояснення виконання даного руху або вправи поєднується з показом, причому хворий не тільки слухає пояснення і спостерігає за правильним виконанням вправи реабілітологом, а й сам повторює виконання (рухове підкріплення) до початку самої вправи. Шляхом підбору вправ, відповідних для рухового статусу хворого, забезпечується дотримання принципу доступності з урахуванням його правильного ( з найбільшим лікувальним ефектом) виконання.

Рухові навички це більш-менш складні звичні, завчені рухи, автоматизовані рухові акти, вироблені в процесі тренування в ході онтогенетичного розвитку людини. Вони являють формою рухової реакції, що сформувалася через багаторазове підкріплення основних етапів утворення тимчасових зв’язків.

Кожен рух є результатом умовно або безумовно виникаючого збудження в моторній зоні кори головного мозку. У той же час в корі головного мозку надходить потік імпульсів як з боку пропріорецепторів, так і з боку інших екстерорецепторів і інтерорецепторів, які беруть участь у сприйнятті результату, тобто робочого ефекту руху. Систематичні повторні поєднання збудження в моторних клітинах з порушенням в інших клітинах і зонах кори, куди надходять аферентні імпульси, призводять до утворення тимчасових зв’язків – умовні рухові рефлекси.

Руховий динамічний стереотип є фізіологічною основою рухової навички. Він являє собою систему закріплених, що чергуються, умовних рухових рефлексів, обумовлених поєднуються і чергуються в певному порядку процесами збудження і гальмування у відповідних зонах кори головного мозку.

Рухові навички і руховий динамічний стереотип володіють фізіологічними особливостями, вельми важливими в ЛФК. Вони містять в собі комплекс різних компонентів: рухові компоненти (руховий пропріорецептивних аналізатор, нервово- мязовий і опорно- руховий апарат) ; екстерорецептивні компоненти (зоровий, слуховий, тактильний та ін аналізатори ); вегетативні компоненти. Деякі з цих компонентів успадковані, філогенетично зумовлені (посилення кровообігу при фізичних зусиллях). Інші з них набуті (оволодівання різними типами дихання – діафрагмальне, грудне та ін.)

Стереотипність рухової навички (з його консервативністю, економічністю і легким включенням тільки за допомогою пускового механізму) знаходиться в діалектичній єдності з його функціональним, мінливим, динамічним характером. Ця динамічність реалізується через існуючу екстраполяцію (велика варіабельність) рухової діяльності. Існує велика різноманітність варіантів для вирішення даного рухового завдання. В рамках сформованої рухової навички і рухового динамічного стереотипу через зворотню афферентацію забезпечується адекватна реакція на новостворену ситуацію. Наприклад, якщо під час ходіння (певний автоматизований руховий динамічний стереотип ) зміниться нахил поверхні, то це викликає нове поєднання в роботі певних м’язових груп і відповідаюче вегетативне забезпечення при одному і тому ж руховому навику – ходінні.

Формування нових рухових навичок і рухових динамічних стереотипів відбувається на підставі існуючих. Це зобов’язує добре знати послідовний розвиток різних моторних функцій в онтогенетичному розвитку людини. Таким чином, можна було б використовувати цю послідовність при навчанні та відновленні функцій при втраті або їх порушенні в результаті патологічного процесу. Ця особливість дозволяє вирішувати швидше і з більшою ефективністю завдання в відношенні хворих з більш багатою руховою культурою.
Рухові звички і рухові динамічні стереотипи, що вже засвоєні і закріплені, мають програмований характер. Пусковий характер має тільки вказівка до початку вправи, при якому залучаються в дію за вже виробленої програми всі ланки, беруть участь у виконанні руху, всієї саморегульованої системи.

У результаті формування нових рухових динамічних стереотипів у ході фізичного тренування не тільки збагачується рухова культура хворого, але також створюються нові кортико- вісцеральних зв’язки, нові вісцеральні динамічні стереотипи. Таким чином, організм вдосконалюється функціонально і структурно, покращується загальна регуляція і підвищуються його адаптаційні і компенсаторні можливості.

Формування рухового досвіду і рухового динамічного стереотипу проходить через декілька фаз.

Фаза генералізації характеризується широкою іррадіацією процесу збудження. У цій фазі рухова реакція носить генералізований характер. У рухах відсутня точна дифференціація. Вони дискоординовані і багаті на синкінезії. Існує гетеро- хронність в рухах. Відсутня достатня узгодженість між діяльністю опорно -рухового, нервово -м’язового апарату і діяльністю внутрішніх органів. Швидко розвиваються стомлення і позамежне охоронне гальмування (помилковий песимум ). Це особливо важливо при патологічних процесах, в результаті яких лабільність окремих ланок, що забезпечують даний рух, різко знижена. Ця фаза характерна, головним чином, для першого підготовчого періоду при проведенні кінезітерапевтіческого курсу лікування. Тому необхідне обережне дозування, суворе дотримання фізіологічних принципів тренування і безперервний контроль за правильністю виконання рухів і вказівок. У людей з багатою руховою культурою і при добре збереженим реабілітаційним потенціалом ця фаза проходить швидше.

Фаза концентрації збудливо – гальмівних процесів характеризується утворенням рухового динамічного стереотипу. Це здійснюється, з одного боку, на базі розвитку і зміцнення диференціровочного гальмування, а, з іншого, за рахунок просторової і тимчасової концентрації процесу збудження Створити протягом цієї фази руховий динамічний стереотип лабільний і легко зникає. Тому необхідно не переривати кінезітерапевтіческіе заняття, відповідні за часом цій фазі (основний період), за виключенням спеціальних показань до цього.

Протягом третьої фази – фази автоматизації, руховий динамічний стереотип зміцнюється і стабілізується, вдосконалюється необхідна діяльність і взаємодія всіх компонентів рухового навичку. Це кінцевий етап тренування (заключний тренувальний період ). Руховий навик на цьому етапі відбувається програмуванняУ ході виконання рухової програми організм працює як досконала саморегулююча система.

Другим кінцевим результатом фізичного тренування є поліпшення фізичного і рухового стану хворого, тобто поліпшення його дієздатності. Досягнення цього результату залежить від стану опорно- рухового і нервово -м’язового апарату, від стану нервоворефлекторних і гуморально- ендокринних механізмів регуляції і від вегетативного забезпечення прояви фізичного і рухового стану (головним чином дихальної та серцево -судинної системи). Придбання (або відновлення), покращення та розвиток певних фізичних і рухових здібностей носить насамперед умовнорефлекторний характер. Наприклад, при тренуванні на розвиток сили однієї руки підвищується сила і іншої руки. Крім того, ряд показників спроможності змінюються згідно станом збудливості головного мозку ( добові цикли – біоритми – сила, швидкість і т. д.).
Сила як одна з якостей фізичної і рухової здатності поліпшується в ході тренування в результаті гіпертрофії м’язів, підвищення лабільності нервово -м’язового апарату, прискорення ферментативних процесів (удосконалення хімізму скорочення м’язів), зміцнення опорно-рухового апарату ( м’язів, кісток, звязково – суглобового апарату ), мобілізації при м’язовому скороченні всіх моторних ( рухових ) одиниць, удосконалення погодженої діяльності між м’язами – антагоністами і агоністами і т. д.

Підвищення швидкості ( швидкості ) є результатом низки функціональних змін: збільшення швидкості рухів, скорочення латентного періоду довільної рухової реакції, прискорення темпу як м’язових скорочень, так і різних рухових реакцій, більшої швидкості протікання біохімічних процесів (насамперед вдосконалення анаеробного розщеплення), зменшення хронаксії, прискорення чергування скорочення і розслаблення м’язів і ін.

Витривалість, тобто здатність до тривалого збереження працездатності і підвищеної опірності втомі при силових, швидкісних та інших фізичних навантаженнях організму, також поліпшується. У ході фізичного тренування поліпшуються також і інші якості фізичної та рухової здібності: спритність, гнучкість, стрибучість та ін.