Зубні формули

Зубні nформули. Ознаки зубів. Клініко-анатомічні особливості зубів верхньої та нижньої nщелепи.

 

Анатомічні nособливості будови постійних зубів.

Зуби – тверді органи, що забезпечують пережовування їжі. nВони неохідні також для процесу мовлення і виконують певну естетичну функцію. nЗуби роташовуютья в порожнині рота і займають близько 20% її поверхні. В зубі nрозрізняють коронку, корінь, частину яка розміщена у лунці (альвеолі) щелепи і nшийку зуба -місце переходу коронки в корінь. Усередині зуба є порожнина, яка ділиться nна коронкову частину і кореневі канали, а в ділянці верхівки закінчуються nверхівковим (апікальним) отвором. Місце переходу коронкової частини в канали nназивається гирлом кореневого каналу. В порожнині зуба розміщена пульпа зуба.
n
n

 

Постійні nзуби верхньої щелепи. 

1. 3rd Molar (wisdom tooth)

2. 2nd Molar (12-yr molar);

3. 1st Molar (6-yr molar)

4. 2nd Bicuspid (2nd premolar)

5. 1st Bicuspid (1st premolar)

6. Cuspid (canine/eye tooth)

7.  Lateral incisor;

8. Central

Зуби  — це важлива nчастина жувальномовного апарату, що є комплексом анатомічно й функціонально nпов’язаних органів, які беруть участь у жуванні, голосоутворенні та nартикуляції. До цього комплексу належать:

1)                nтверда опора — лицевий скелет і nскронево-нижньощелепний суглоб;

2)                nжувальні м’язи;

3)                nоргани захоплювання, перемішування та nпересування їжі, формування харчової грудки для ковтання, а також забезпечення nфункцій звуко-мовного апарату (губи, щоки, піднебіння, зуби, язик);

4)                nоргани подрібнення їжі — зуби;

5)                nзалози, секрет яких розріджує їжу та ферментативно nїї обробляє. Розвиток nзубів у ряду хребетних спричинився дуже важливими життєвими функціями організму n— захоплюванням, утримуванням і грубим механічним обробленням їжі, а часто nтакож захистом і нападом.
nЕволюційно зуби є похідними ектодермального епітелію, утвореного з луски. Луска nдавніх риб, що росла з країв щелеп, поступово залучалась до механічного nоброблення їжі, набуваючи нових функцій. Внаслідок зношування луска nзамінювалась на нову, звідси зміна зубів, яка у нижчих хребетних повторюється nбагаторазово протягом життя, а в людини — двічі. Спеціалізовані nзуби людини розвиваються з епітелію ротової ямки й розташованої нижче nмезенхіми. З епітелію nформується емалевий орган, а з мезенхіми — дентин, пульпа, цемент, тверді та nм’які тканини, які оточують зуб (пародонт).

Коронки nзубів мають 5 поверхонь:

Зуб nскладається з таких частин: коронки; шийки; кореня. Різні у функціональному nвідношенні зуби мають неоднакову кількість коренів (1-3).

Основна nмаса зуба (коронка, корінь) складається з дентину, який визначає форму зуба. nДентин коронки вкритий емаллю, а дентин кореня (коренів) — цементом. Місце nз’єднання емалі коронки й цементу кореня розташоване в ділянці шийки зуба. Є nчотири види з’єднання емалі з цементом: у стик (щільно прилягаючи); наповзання nемалі на цемент; перекривання емалі цементом; незакривання ділянки дентину nвнаслідок того, що емаль не доходить до краю цементу.

Розрізняють nанатомічну коронку зуба, вкриту емаллю, і клінічну коронку — частину зуба, що nвиступає над яснами. Клінічна коронка внаслідок атрофії тканин з віком nзбільшується. На коронках усіх зубів розрізняють кілька поверхонь: жувальну, nабо змикальну, поверхню — поверхню доторкування верхнього і нижнього зубних nрядів під час їх сходження; присінкову, або щічну; язикову, або піднебінну; nконтактну, яка має медіальну і дистальну поверхні. На жувальній поверхні малих і великих nкутніх зубів є горбки зуба.

Всередині nзуба міститься невелика порожнина, форма якої залежить від форми зуба. nПорожнина коронки тією чи іншою мірою повторює форму коронки. Вона nпродовжується у вигляді каналу кореня зуба, який закінчується на верхівці nкореня отвором. Просвіти каналів можуть розгалужуватись, роздвоюватись і знову nз’єднуватися в один.

Корінь nзуба закінчується верхівкою кореня зуба, отвором верхівки зуба, через який nвсередину зуба входять артерії та нерви до пульпи, а виходять вени.

Корінь nзуба прикріплюється до зубної альвеоли за допомогою великої кількості пучків nсполучнотканинних волокон, що разом з пухкою волокнистою сполучною тканиною та nклітинами формують сполучнотканинну оболонку зуба між альвеолою і цементом, яка nназивається кореневою оболонкою, або періодонтом. Сукупність утворів, які nоточують корінь зуба (альвеола, відповідна ділянка альвеолярного відростка та nясна, що вкривають його, називають пародонтом.

Коронку nі корінь зуба поділяють на третини. Так, поділяючи зуб уздовж вертикальної осі, nв коронці виділяють змикальну, середню і шийкову третини; у корені — шийкову, nсередню і верхівкову третини. Уздовж лобової осі коронку поділяють на nприсередню, середню й дистальну третини; сагітальної — на присінкову, середню, nязикову третини.

Заміна nзубів у людини відбувається один раз (рідко двічі як відлуння філогенетичних nособливостей). Перша генерація зубів (20) — це тимчасові (випадні), або молочні n(dentes deciduï), які починають прорізуватись на 6 — 7-му місяці життя і nзакінчують у 2 роки (ембріональний розвиток зубів). Друга генерація зубів (32 nпостійних зуби) (dentes permanentes), починають прорізуватись у 5 — б років nжиття і закінчують у 16—18 років.

Коронки зубів утворюють зубні дуги: nверхню і нижню. Кожна зубна дуга містить у дорослої людини по 16 зубів: чотири nрізці, два ікла, чотири малих кутніх зуби і шість великих кутніх (молочних nзубів лише 20, оскільки немає премолярів і третіх молярів).

Порядок розташування nзубів реєструється у вигляді зубної формули, в якій окремі зуби позначаються nцифрами або літерами. Отже, анатомічну формулу молочних зубів можна записати nтак: 2, 1, 2, тобто на кожному боці як верхньої, так і нижньої щелеп є два nрізці, ікло і два великих кутніх. Анатомічна формула постійних зубів: 2,1,2,3 nдва різці, ікло, два малих кутніх і три великих кутніх. Третій великий кутній, nабо зуб мудрості, мінливий як за формою і розмірами, так і за терміном nпрорізування.

Зуби верхніх і нижніх дуг nпід час змикання щелеп перебувають у певному співвідношенні. Так, горбки малих nі великих кутніх зубів однієї щелепи відповідають заглибинам на однойменних nзубах іншої. У певному порядку доторкуються протилежні різці та ікла. Під час nзмикання щелеп таке співвідношення зубів у зубних дугах називається оклюзією.

Розрізняють чотири види nоклюзії: центральну, передню і дві бічні. Центральна оклюзія — наявність під nчас змикання зубів максимальної кількості контактуючих точок, причому серединна nлінія лиця проходить між центральними різцями. Передня оклюзія — серединне nсходження зубних рядів, але із зміщеною допереду нижньою дугою. Бічна оклюзія — nзміщення нижньої щелепи праворуч (права оклюзія) чи ліворуч (ліва оклюзія).

Положення зубних дуг у nцентральній оклюзії називається прикусом. Розрізняють фізіологічні (нормальні) nі патологічні прикуси. До фізіологічних прикусів належать ортогнатичний, nпрямий, деякі ступені прогнатичного й опістогнатичний; до патологічних — nпрогнатичний, прогенічний, глибокий, відкритий і перехресний. Усі види прикусів nвивчають у курсі ортопедичної стоматології.

Зуби nверхніх та нижньої щелеп, які доторкуються один до одного, називають nзубами-антагоністами. Як правило, кожен зуб має по два антагоністи — головний і nдодатковий. Винятком є медіальній нижній різець і третій верхній великий кутній nзуб, що мають по одному антагоністу. Однойменні зуби правої і лівої сторін nназиваються антимерами.  При змиканні nзубних рядів верхні різці перекривають нижні на 1/3 висоти їхніх коронок, nріжучі краї нижніх різців спираються на зубні горбики піднебінної поверхні nверхніх різців; щічні горбики верхніх бічних зубів перекривають відпо­відні nгорбики нижніх зубів; верхні ікла при змиканні зубів попадають між нижніми nіклами і першими премолярами. Мезіально-щічні горбики верхніх молярів укладуються в борозенку між щічними nгорбиками ниж­ніх перших молярів.

Описані nознаки відповідають ортогнатичному прикусові, що є еталоном норми.

Єдність зубних дуг nморфологічно і функціонально забезпечується міжзубними контактами, альвеолярним nвідростком і пародонтом. Провідну роль у стійкості зубних дуг як однієї nфункціональної системи відіграє порядок розташування зубів (напрямок їх коренів nі коронок). Міжзубні контакти передніх зубів розташовані поблизу ріжучого  краю, а бічних — поблизу поверхні змикання n(жувальної). Під міжзубними контактами міститься трикутний простір з основою в nбік альвеолярного відростка. Цей простір заповнений ясенним (міжзубним) nсосочком, який таким чином захищається від ушкодження їжею під час жування. З nвіком контактні точки внаслідок стирання емалі збільшуються і замість них nутворюються контактні площини.

Стійкість зубів нижнього nзубного ряду збільшується щічною випуклістю зубної дуги, нахилом коронок кутніх nзубів присередньо і вперед, а коренів назовні, формою коронок, яка з боку nжувальної поверхні має вигляд трапеції. Тому контактні поверхні нижніх зубів не nпаралельні, а конвергують до язика, внаслідок чого зуби під час жування nзазнають здавлювання. Стійкість зубів верхнього зубного ряду досягається nзбільшенням кількості коренів.

Під час розжовування їжі розвивається nтакий тиск, який має руйнівну силу, що вбиває зуб у альвеолу. Проте цього не nтрапляється завдяки морфологічним структурам періодонта, який виконує nзв’язувальну та амортизаційну функції. Резервні сили його можна збільшувати nтренуванням жувального апарату.

Прорізування зубів nмолочних звичайно починається в середині першого року життя. Першими на б —8-му nмісяці прорізуються медіальні, на 7 — 10-му — бічні різці, на 12 —16-му — перші nвеликі кутні, на 16 —20-му — ікла, на 20 —24-му — другі великі кутні зуби.

Спочатку прорізуються nзуби нижньої щелепи, потім верхньої, за винятком перших молочних великих кутніх nзубів. Як для молочних, так і для постійних зубів характерною є парність nпрорізування. Від початку 3-го року до 6-го року функціонують тільки молочні nзуби. Формування коренів молочних зубів повністю закінчується для медіальніх і nбічних латеральних різців під кінець 2-го року, для великих кутніх зубів — до 4 nроків, для ікол — до 5 років.

Після nрозсмоктування коренів і випадіння молочних зубів починають прорізуватись nпостійні зуби: медіальні різці — 7 — 8 років; бічні різці — 8 — 9; ікла — n10—13; перші малі кутні — 9—10; другі малі кутні — 11 — 12; перші великі кутні n— 6 — 7; другі великі кутні 12—13; треті великі кутні — у 20 —25 років і nпізніше.

За nформою і функцією розрізняють 4 групи зубів:

Порядок nрозташування зубів відображається зубною формулою.

В клініці формула повна формула зубного ряду молочних nзубів верхньої і нижньої щелеп записуються арабськими цифрами і має такий вигляд:

Формула nмолочних зубів:

V  IV III  II  I I  II  III  IV  V

V  IV III  II  I nI  II  III  IV  V

Постійні зуби позначають арабськими цифрами і при nнаписанні клінічної формули слід пам’ятати, що кожен зуб верхньої і нижньої nщелеп праворуч і ліворуч має свій порядковий номер від серединної лінії:

Формула nпостійних зубів:

8 7 6 5 4 3 2 1 1 2 3 4 5 6 7 8

8 7 6 5 4 3 2 1 1 2 3 4 5 6 7 8

Горизонтальна лінія nвказує на приналежність зуба до верхньої або нижньої щелепи, а вертикальна — до nправої або лівої сторони.

Всесвітньою організацією nохорони здоров’я (ВООЗ) запропонована дещо інша форма запису зубної формули. nКрім того, що кожний зуб має цифрове позначення, цифрами вказуються і сторони nверхньої і нижньої щелепи. При записі у такий спосіб не ставиться значок, що nвизначає ту чи іншу половину щелепи, а ставиться тільки цифра.

Під час записування nформули зубів цим способом треба ставити не значок відповідної половини щелепи, nа її порядковий номер. Так, число 2 8 означає третій великий кутній зуб лівої nполовини верхньої щелепи.

За формулою ВООЗ запис nмолочних зубів роблять аналогічно — арабськими порядковими числами, а половин nщелеп — за ходом годинникової стрілки від 5 до 8:

Формула постійних зубів по ВООЗ:

18 17 16 15 14 13 12 11  21 22 23 24 25 26 27 28

48 47 46 45 44 43 42 41  31 32 33 34 35 36 37 38

 

Формула молочних зубів по ВООЗ:

55 54 53 52 51  61 62 63 64 65

85 84 83 82 81  71 72 73 74 75

         Перевагою нової системи вираження зубної формули перед загальноприйнятою nсхемою є можливість легкого перенесення позначень в ЕВМ та подальшої обробки інформації nкомп’ютером.

Варіантом такої цифрової nсистеми є система позначення зубів Американської Асоціації Стоматологів n(Дантистів), згідно з якою всі зуби постійного прикусу nпозначаються цифрами від 1 до 32. Зуби правої по­ловини верхньої nщелепи, починаючи з третього моляра, помічаються цифрами 1—8. На лівій nполовині рахунок продовжується: перший різець позначається цифрою 9 і nдалі до третього моляра — номер 16. Зуби нижньої щелепи nзаписують, починаючи з третього лівого моляра — номер 17 і далі по порядку до номера 32 — nтретього правого моляра.

Розроблені також схеми зубної nформули, на яких відображені всі поверхні коронок зубів немов би nв розгорнутому вигляді. На них можна точно нанести локалізацію каріозної nпорожнини, пломби або іншого патологічного nураження на кожному окремому зубі. У цій формулі фронтальні зуби мають 4 поверхні, а премоляри і моляри — 5 nповерхонь. Для правильної інтерпритації даних цієї формули прийняті умовні позначення поверхонь для фронтальних зубів (різці та ікла): n1 — вестибуляр­на (губна) поверхня; 2 — медіальна (серединна); 3 — nязикова (піднебін­на) і 4 — дистальна поверхня. nНа премолярах і молярах: 1 — жувальна поверхня; n2 — вестибулярна (щічна); 3 — медіальна; 4 — язикова (під­небінна) і 5 — дистальна поверхня.

Для схематичного занесення nзахворювань та стану зубів у зубну формулу використовують літерні nпозначення: С — карієс, Р — пульпіт, Рt — nперіодонтит, П — пломба, К — штучна коронка, Н — штучний зуб незнімного (мостоподібного) протеза, X — nкорінь зуба, О — відсутній зуб, Т — травма (коронки зуба), Г — nгіпоплазія, Ф — флюороз. Ступінь рухомості зубів указують nримськими цифрами І, II або III.

Інколи при описуванні каріозні порожнини nпозначаються латинськими літерами і класифікуються залежно від їх nлокалізації на поверхнях зу­бів. При цьому прийняті наступні літерні nпозначення різних поверхонь зубів:

Комбіновані каріозні порожнини, які розміщені nодночасно на де­кількох поверхнях зубів, позначаються nсполученням літер, наприклад:

Аналогічно позначають nпорожнини, розміщені на інших поверхнях коронок зубів.

З nпостійних зубів першими прорізуються перші великі нижні кутні, потім медіальні nрізці та перші великі верхні кутні зуби, після них — бічні різці. Далі настає nчерга перших малих кутніх зубів, ікол, других малих кутніх зубів, других nвеликих кутніх і в останню чергу — третіх великих кутніх зубів.

Прорізування всіх nмолочних чи всіх постійних зубів закінчується утворенням зубних рядів. Верхній nряд постійних зубів має форму напівеліпса, нижній — параболи. Верхній зубний nряд ширший за нижній, тому верхні передні зуби перекривають однойменні нижні, а nщічні горбки верхніх кутніх зубів розташовані назовні від однойменних нижніх. nТаке співвідношення зубних рядів збільшує жувальну екскурсію нижньої щелепи й розширює nплощу для подрібнення і розтирання їжі.

Зуби, що прорізались, nзаймаючи визначене положення в щелепі,  мають ряд ознак, за якими можна nвстановити їх належність до відповідної щелепи і сторони (правої чи лівої). nОсновних ознак три:

1)                nознаки nкута коронки;

2)                nознака nкривизни коронки;

3)                nознака nвідхилення кореня

Ознака кута коронки полягає в тому, nщо кут коронки зуба, утворений медіально-апроксимальною поверхнею та ріжучим nкраєм  гостріший, ніж кут, утворений дистально-апроксимальною поверхнею і nріжучим краєм. Особливо чітко зазначена ознака виявляється в центральних і nбічних різцях, а також премолярах верхньої щелепи.

Ознака кривизни коронки виражається nв тому, що найбільш опукла частина вестибулярної (губної, щічної) поверхні nкоронки зубів розташована ближче до медіально-апроксимальної поверхні. Дана nознака більш чітко виявляється при розгляді зуба з боку жувальної поверхні чи nріжучого краю.

 Ознака відхилення кореня полягає у викривленні всього кореня nчи його верхівки стосовно повздовжньої осі зуба: різців та ікол у латеральному nнапрямку, а премолярів і молярів – у задньому.

Дану ознаку варто nвраховувати в процесі розширення важкопрохідних кореневих каналів і при nрозкритті отвору верхівки зуба.

На верхній щелепі в 21 n 12  більшвиражені ознаки кута і кривизни коронки, а nознака відхилення кореня виражена незначно; усі три ознаки виражені добре nв  43 34 , а в 5 n 5 більш слабко; у 7 6 6 7 чітко виражені nознаки кривизни коронки і відхилення кореня, але незначно – ознака кута.

На нижній щелепі ознака nкута в центральних різцях відсутня, а в бокових різцях виражена слабко, ознаки nкривизни коронки і відхилення кореня майже не виражені; у іклах чітко виражені nвсі три відмінних ознаки; у перших премолярах добре виражені зворотня ознака nкривизни коронки й ознака відхилення кореня, ознака кута не виражена; у других nпремолярах розпізнавальні ознаки зуба виражені слабко, а в перших і других nмолярах явно виражені ознаки кривизни коронки і відхилення кореня.

У nлюдини розвиваються дві генерації зубів – тимчасові і постійні. Це явище nочевидно пов’язане з адаптацією розміру і числа зубів до розміру щелеп. Завдяки nтому, що в маленьких щелепах розвиваються спочатку дрібні зуби у зменшеному nчислі, і тільки у подальшому, в міру росту щелеп, в них утворюються більш nвеликі у більшій кількості зуби, розміри і функція зубів перебувають у nвідповідності з розмірами щелеп. Молочних або тимчасових зубів налічується 20, nа постійних зубів у людини 32: різців — 8; іклол — 4; малих кутніх — 8; великих nкутніх — 12.

Кожен із зубів nхарактеризується певними анатомічними та топографічними особливостями будови.

 

 

 

 

Різці мають по одному кореню. Коронка схожа nна лопатку, рівний різальний край якої утворює вістря зуба. Ікла звичайно також nоднокореневі, а різальний край клином звужується й утворює верхівку вістря n(apex cuspidis). У малих кутніх зубів один-два, рідко три корені, на поверхні nзмикання коронки видно горбки, відокремлені один від одного борознами. Нижні nвеликі, кутні зуби звичайно мають два, рідко три корені, верхні великі кутні зуби, nяк правило, трикореневі. На поверхні змикання коронок різної форми горбки.

Різці  — по чотири на кожній щелепі, розташовані nспереду, посередині зубних дуг, через що їх називають передніми зубами. nРозрізняють верхні, нижні, медіальні й бічні різці. Ними відкушують їжу, тому nїх коронки розташовані майже у лобовій площині, закінчуються різальним краєм. nКоронки медіальніх різців більші, ніж бічних.

Центральний різець.   Центральний різець є найбільшим серед різців. nМає широку, опуклу коронку, що звужується до шийки зуба. Емаль коронки утворює nв ділянці шийки закруглений виступ у вигляді напливу. Зуб долотоподібний. nВестибулярна поверхня коронки злегка опукла. По середній лінії є повздовжній nвалик. Ріжучий край дещо скошений латерально і має гострий медіальний кут. На nріжучому краї є три горбики. Корінь один, добре розвинутий, конусоподібний. На nпоперечному розпилі овальної форми. У цілому порожнина зуба за формою повторює nзовнішні обриси коронки і кореня зуба.

Корінь nверхнього центрального різця дещо сплющений у мезіодистальному напрямку. nВерхівка кореня заокруглена, згин між коронкою і коренем на мезіальному краї nбільший, ніж на дистальному. Ознака кривини емалі коронки разом з ознаками кута nкоронки і положення кореня дає можливість досить легко визначити належність nзуба до правої чи лівої половини зубної дуги.

Піднебінна поверхня коронки верхнього центрального різця часто має nмезіальний і дистальний крайові валики (crista marginales mesialis et ndistalis), спрямовані від основи коронки до її ріжучого  краю. Ступінь розвитку крайових валикив у nрізних людей неоднаковий: їх може зовсім не бути, якщо вся язикова поверхня nрівномірно увігнута, а можуть бути настільки розвинуті, що піднебінна поверхня має вигляд жолоба n(лопаткоподібна). У випадках великої жолобуватості крайові валики сходяться в nпришийковій частині настільки, що формується шийковий пояс (cingulum ncervicale). У шийковій третині коронки добре помітний горбок зуба (tuberculum ndentis), форма й ступінь розвитку якого різні. Поверхня дуже розвинутого горбка nспрямована в бік ріжучого  краю коронки, nможе бути зубчастою. Найчастіше є два горбки — мезіальний і дистальний, іноді nміж ними може бути третій — центральний горбок, а ще рідше 4 — 5 горбків.

Горбки nтакож мають різну довжину: тонкі горбки довгі, добре розвинуті — короткі; у nрідкісних випадках горбки можуть досягти ріжучого  краю.

Коронка nверхнього центрального різця з мезіального боку має (на центральний нормі) nклиноподібну форму, присінковий контур її опуклий, піднебінний — увігнутий. На присінковій поверхні nконтур кореня опуклий, на язиковій — прямий, опуклий або увігнутий.

Порожнина nкоронки верхнього центрального різця подібна до її зовнішньої форми, має nщілиноподібну форму вздовж ріжучого  краю nі сплощену в присінково-піднебінному напрямку. Ближче до кореня порожнина nкоронки звужується й переходить без різкої межі в канал кореня. Біля верхівки nкореня канал може поділятися на кілька канальців, що відкриваються самостійними nотворами.

Висота nкоронки верхніх медіальніх різців по присінковій поверхні становить 9—12 мм, nширина ріжучого  краю — 8 — 9, довжина nкореня — 12 — 15, мезіодистальний діаметр шийки — 6,3 — 6,9, присінково-піднебінному — 7,1—7,5 мм.

 

Бічний різець. Бічний різець подібний до центрального, але менший за нього. Проте є nсуттєві відмінності між різцями. Коронка долотоподібна, ріжучий край внаслідок добре nвираженого центрального кута дещо нагадує горб. Вестибулярна поверхня коронки nопукла. Увігнутість язикової поверхні обмежена гранями коронки. Дистальний кут nкоронки (між жувальним і дистальним краями) більш заокруглений, ніж у центрального різця. Різальний край також nзаокруглений, іноді його майже не видно, а на верхній частині коронки є nзагострений горбок, що надає зубу форми кілочка. Горбки на різальному краю та nборозенки між ними майже непомітні. На язиковій поверхні бічних різців є такі nсамі валики й горбки, бічні валики часто сходяться в пришийковій ділянці, утворюючи трикутник, nна вершині якого розташоване заглиблення (сліпа ямка). Якщо горбок на бічному nрізці двозубчастий, то бічний зубець більший; багатозубчасті горбки трапляються nрідко. Двозубчастий горбок може продовжуватися до ріжучого  краю бічного різця. У таких випадках бічний nрізець набуває різної форми: бочкоподібної, премоляроподібної тощо. Корінь має виражену сплющеність у nмедіолатеральном напрямку. Порожнина зуба відповідає зменшеній в розмірі формі nкоронки і кореня. Як і в центрального різця, горбикам ріжучої поверхні з боку nпорожнини зуба відповідають три роги пульпи, з яких медіальний виражений краще. 

Розміри бічних різців менші, ніж медіальніх: висота nкоронки — 8 — 10 мм, nширина — 6 — 7, довжина кореня — 11,5 — 14,5, мезіодистальний розмір основи nкоронки — 4,8 — 5,4, присінково-піднебінному — 5,8 — 6,2 мм.

Природжені nаномалії. У деяких випадках різці зовсім не розвиваються. Найчастіше (після nзубів мудрості) не прорізуються бічні верхні різці. Трапляється більша nкількість різців. Між медіальніми різцями може розвинутися додатковий, nсередній, зуб (mesiodens) найчастіше у вигляді кілочка, що не доходить до nріжучого  краю зубів.

З nаномалій положення різців трапляється краудинг — розташування зубів у два ряди. nПри цьому обидва чи один бічний різець міститься позаду центрального, ікло nзближується з медіальнім різцем. Медіальні верхні різці у випадках краудингу nможуть бути повернуті навколо поздовжньої осі бічними кутами вперед чи назад. nМоже бути також збільшення проміжків (діастема) між різцями — рідше між nмедіальніми, частіше — між бічним різцем та іклом. Можливі аномалії у вигляді nрізної форми викривлень кореня різців.

Ікло. Зуб займає nкутове положення в щелепі, тому їх ще називають кутовими зубами. nЦе великі зуби з одногорбковою коронкою, одним потужним довгим коренем.  Верхні ікла мають коронку, що нагадує nнаконечник списа. Вестибулярна nповерхня коронки опукла, ромбоподібна, різальний край складається з двох nполовин, що утворюють зубець, кут якого майже прямий, але може бути тупим або nгострим.  Мезіальна лінія завжди коротша за nдистальну. Повздовжні nемалеві валики обох поверхонь коронки переходять у ріжучий горбик. На nдистальному ребрі ріжучого  краю іноді nможе бути проміжний горбок. Кут, утворений мезіальною частиною ріжучого  краю з мезіальним краєм коронки, відсунутий nдалі від шийки, ніж кут між дистальною частиною ріжучого  краю і дистальним краєм коронки. Бічні грані nкоронки утворюють із ріжучим краєм два кути. Дистальний кут найчастіше тупий і nзакруглений, мезіальний наближається до прямого. Отже, на верхньому іклі ознака nкута коронки досить виразна.

Від головного горбка до шийки ікла тягнеться по nприсінковій поверхні широкий валик. На дистальному та мезіальному краях nприсінкової поверхні ікла видно невеликі крайові гребені. Між серединним валком nі крайовими гребенями проходять дві невеликі борозни, що відповідають на nмезіальній і дистальній частинах ріжучого  nкраю неглибоким вирізкам, з яких більше розвинута вирізка між головним nгорбком і мезіальним кутом коронки. Дистальні краї коронки зближуються в nнапрямку до шийки зуба.

На язиковій поверхні верхнього ікла добре видно nкрайові гребені, що продовжуються до кутів коронки (до язикового зубного nгорбка, звичайно добре розвинутого). Від нього до головного горбка nріжучого  краю зуба тягнеться досить nпомітний серединний гребінь. Між ним і дистальним гребенем утворюються nзаглибини (їх ще називають фасетками), іноді навіть ямки. Дистальна заглибина nчасто чіткіша, ніж мезіальна. В окремих випадках язиковий зубний горбок nперетинає щілина. Трапляється, що дистальна половина язикової поверхні коронки nмає 1—2 трикутні ямки, кут яких найчастіше відкритий у бік ріжучого  краю ікла. Контактні поверхні трикутної nформи.

На контактній поверхні коронки ікла видно велику nтовщину основи коронки у присінково-язиковому напрямку. Контур присінкової nповерхні опуклий, язикової — дуже увігнутий, але якщо добре розвинутий язиковий nзубний горбок, може бути трохи опуклим. Контур емалево-цементної межі nдугоподібний; при цьому дуга на присінковій і язиковій поверхнях ікла повернута nопуклістю в бік кореня, а на дистальних поверхнях — у бік ріжучого  краю коронки.

В ікла nодин довгий, добре розвинутий, конусоподібний прямий корінь. На поперечному розпилі корінь круглої чи nзлегка овальної форми. Корінь ікла злегка стиснутий з боків, внаслідок чого nзвужене устя кореневого каналу. Порожнина зуба  повторює  nконтури  коронки  і  кореня.  У дентині коронки зуба, nвідповідно до проекції ріжучого горбика знаходиться ріг пульпи. nПрисінковий контур кореня звичайно опуклий, рідше плоский, язиковий — опуклий у nшийковій та середній третинах і увігнутий у верхівковій. На бічних поверхнях nкореня видно поздовжні борозни, іноді досить чіткі. У рідкісних випадках корінь nверхнього ікла може розщіплюватися на два — вестибулярний і язиковий. Верхівка nкореня часто дещо зігнута. Ознаки кута й кривини емалі, виразні. Кореням nверхніх ікол на альвеолярному відростку відповідає іклове підвищення.

Висота коронки верхнього ікла — 10 — 12 мм, ширина — 7 — 8, nдовжина кореня — 16—18, присінково-язиковий розмір шийки зуба — 7 — 8,5, nмезіодистальний — 5 — 6 мм.

Перший премоляр. Коронка призматичної форми, щічні і язичні поверхні якої nопуклі. На жувальній поверхні два горбики — щічний і язиковий, з яких перший nзначно більше. Між горбиками в передньозадньому напрямку проходять борозни, nякі, не доходячи до країв, перериваються невеликими емалевими валиками. Коронка nзуба на поперечному розпилі має форму витягнутого овала з найбільшим поперечним nрозміром у щічно-язиковому напрямку. Корінь сплющений, часто розділяється на nщічний і язиковий (останній виражений краще) і містить відповідні кореневі nканали.

Малі кутні зуби, як і великі, належать до бічних nзубів. Тому їх контактні поверхні правильніше називати: мезіальна — поверхня, nрозташована ближче до середини зубного ряду, і дистальна. Верхні малі кутні nзуби найчастіше мають два корені, нижні — по одному. Коронки кутніх зубів nсвоїми змикальними поверхнями  стикаються nіз зубами протилежного зубного ряду. На цих поверхнях піднімаються жувальні nгорбки — щічні і язикові. Малі кутні зуби крім розтирання їжі разом з іклами nберуть участь в її роздавлюванні. Тому коронки малих кутніх зубів певною мірою nнагадують форму коронок ікол, а жувальна поверхня має лише по два горбки. nВерхні малі кутні зуби звичайно більші за нижні. Розрізняють перші й другі nверхні малі кутні зуби.

Перший верхній малий кутній зуб з боку присінкової n(щічної) поверхні має форму коронки, що нагадує форму коронки ікла; язикова nповерхня коронки дещо менша за щічну, діаметр коронки більший у щічно-язиковому nнапрямку. Посередині ріжучого  краю nкоронки міститься головний горбок, нижчий, ніж у ікол. Від головного горбка під nтупим кутом розходяться мезіальна й дистальна частини краю. Щічна поверхня зуба nопукла, виразна ознака кривини емалі коронки, яка в цих зубів може бути nзворотною. Від головного горбка ріжучого  nкраю до шийки зуба посередині щічної поверхні коронки тягнеться широкий nопуклий серединний валик. Від дистальних і бічних кутів коронки відходять до nшийки зуба вузькі крайові валки, які біля емалевої межі можуть з’єднуватися з nсерединним валком. Між крайовими та серединним валками утворюються дві nнеглибокі борозни; серединний валик розвинений краще, ніж крайові. Ознаки кута nкоронки для верхніх малих кутніх зубів застосувати не можна внаслідок nзакругленості кутів коронки, а також через невизначеність співвідношення nмезіального й дистального країв з різальним краєм коронки. Контактні поверхні nкоронки утворюють з мезіальною і дистальною поверхнями кореня невеликі кути.

Корінь верхніх малих кутніх зубів сплощений у nмезіодистальному напрямку. Верхівки коренів найчастіше відхиляються дистально, nале трапляються й прямі корені або навіть відхилені мезіально. Отже, ознаку nположення кореня також можна застосувати не завжди. Досить часто на щічній nповерхні кореня видно поздовжню борозну, а іноді — розщеплення щічного кореня nна два.

На жувальній поверхні першого верхнього малого nкутнього зуба помітні два жувальних горбки — більший присінковий (щічний) і nменший піднебінний (іноді вони мають однакові розміри). Між ними лежить nміжгорбкова борозна, яка не доходить до країв коронки. По краях змикальної nповерхні коронки розташовані крайові гребені — мезіальний і дистальний. Кожен з nцих гребенів складається з двох частин: присінкової, що відходить від nприсінкового жувального горбка, і язикової, яка йде від піднебінного горбка.

Нахил щічного і язикового горбків, а також крайові nгребені неоднакові; гребені, що прилягають до присінкового жувального горбка, nбільші. Міжгорбкова борозна залежить від розвитку гребенів і може бути nглибокою, середньою або мілкою. Важливою відмітною ознакою верхніх малих кутніх nзубів є мезіальне зміщення язикового горбка.

Піднебінна поверхня коронки і кореня перших верхніх nмалих кутніх зубів гладка. Емалево-цементна межа на щічній і піднебінній nповерхнях проходить дугою, опуклістю до кореня. Жувальна поверхня коронки nопукла. Емалево-цементна межа на контактних поверхнях зубів з одним коренем nпроходить дугоподібно, опуклістю до змикальної поверхні, з двома коренями — має nдва вигини, відкриті в бік коренів.

Контур щічної поверхні коронки верхнього малого nкутнього зуба рівномірно опуклий або нахилений у піднебінному напрямку. У nділянці шийки зуба контур коронки на щічній і піднебінній поверхнях може nпідніматися. Контур піднебінної поверхні коронки має аналогічні особливості. З nбічної поверхні добре помітно співвідношення щічного та піднебінного жувального nгорбків, яке може бути трьох типів: щічний горбок набагато вищий за nпіднебінний; щічний горбок трохи більший за піднебінний; горбки однакові.

Верхні малі кутні зуби можуть мати один, два, а то й nтри корені. Ступінь диференціації кореневої системи різний: слабкий — наявні nлише борозни; середній — часткове розщеплення кореня на два; великий — nформування двох коренів; дуже великий — утворення трьох коренів (з них nпіднебінний корінь округлий, два щічних сплощені).

Порожнина коронки верхніх малих кутніх зубів досить nвелика, наближається до циліндричної форми й відповідно до горбків має два nвиступи. Щічний виступ довший за піднебінний. Порожнина коронки поступово nпереходить у канали коренів зуба. Якщо корінь один, то його канал стиснутий у nмезіодистальному напрямку.

Висота коронки першого верхнього малого кутнього nзуба по щічній поверхні становить 7,5 — 9 мм, піднебінній — 6 — 8, ширина коронки — 6,5 n— 7, довжина кореня — 12 — 16, мезіодистальний розмір коронки — 4,8—5,5, щічно- nпіднебінний — 8,5 — 9,5 мм.

   nДругий премоляр. Другий верхній nмалий кутній зуб за формою мало відрізняється від першого, але він трохи nменший. Присінкова поверхня коронки опукла, має нечіткий поздовжній валик. nКонтактні поверхні опуклі (дистальна більше, ніж мезіальна).

Коронка nпризматичної форми. На жувальній поверхні є два горбики, з яких щічний nрозвинутий краще. Горбики розділені між собою поперечною борозною, що проходить nпо центру жувальної поверхні і відділена від граней коронки невеликими nемалевими валиками. Розміри щічної та піднебінної поверхонь коронки nтрохи менші, ніж першого малого кутнього зуба. На жувальній поверхні nрозташовані два майже однакові горбки. Зуб має один конусоподібний, дещо nсплощений корінь з неглибокими борознами на бічних поверхнях (дуже рідко корінь nрозщеплюється на два біля верхівки).

Висота коронки другого малого кутнього зуба по nщічній поверхні — 7,5—8,5 мм, піднебінній — 6,5 — 7,5, ширина коронки — 6 —7, nдовжина кореня — 12,5 —16,5, мезіо-дистальний розмір шийки зуба — 4,5 — 5,5, nщічно- піднебінної — 8 —9,5 мм.

 

 

 

 Людина nмає 12 великих кутніх зубів: по три верхніх і нижніх на кожній половині зубної nдуги. Розрізняють перший, другий і третій (зуб мудрості) великі кутні зуби. їх nрозміри поступово зменшуються від першого до третього.

Коронки великих кутніх зубів найбільші серед зубних nкоронок з великою змикальною поверхнею, на якій розташовано від трьох до п’яти nжувальних горбків. Зуби мають по два (нижні) і три (верхні) корені, рідко nбільше. Великі кутні зуби розташовані в зубній дузі позаду малих, тому їх ще nназивають задніми. Під час жування вони зазнають великих навантажень (у nсередньому на перший зуб 77 кг, nна ікло та малий кутній — від 20 до 40 кг).

Верхні великі кутні зуби відрізняються від нижніх за nрозмірами (вони більші), кількістю коренів (три у верхніх, два у нижніх) і nформою коронки. Коронки верхніх зубів мають форму ромба, а борозни між горбками nутворюють косо написану літеру Н. Коронки нижніх великих кутніх зубів трохи nвитягнуті вздовж зубного ряду, а борозни між горбками перехрещуються чи nнагадують літеру Ж. Розміри поверхні змикання коронок і коренів також поступово nзменшуються від першого до третього зуба. Ознаками належності великих кутніх nзубів до правої чи лівої половини зубної дуги є: кривина емалі присінкової nповерхні коронки має форму схилу в мезіодистальному напрямку; зменшення мезіального nкута коронки, який помітно виступає в бік змикальної поверхні; чітке відхилення nкореня дистально відносно поздовжньої осі зуба.

Перший моляр.  Перший верхній nвеликий кутній зуб має масивну коронку, яка від шийки зуба розходиться у всіх nнапрямках. Коронка має nформу прямокутника, на ромбовидній жувальній поверхні 4 горбики: два піднебінних і два більш розвитих щічних. Горбики nрозділені Н-подібною фісурою. В ділянці передньоязикового горбика дугоподібна nборозна відокремлює невеликий, що не доходить до жувальної поверхні, додатковий nгорбик. Щічно-мезіальна борозна відходить під кутом і відокремлює nщічно-мезіальний горбок. У ній розрізняють щічну та мезіальну частини. Друга nборозна, піднебінно-дистальна, дугоподібна, від’єднує піднебінно -дистальний nгорбок; має дистальну та язикову частини. Третя борозна коротка, коса, з’єднує nдві перші борозни, проходить через центр коронки (її ще називають центральною nямкою). Щічні горбки переважно конічні, піднебінні — заокруглені. Піднебінна nповерхня коронки, так само як і щічна, звичайно ділиться серединною борозною на nдві половини. Контактні поверхні (мезіальна й дистальна) коронки більші за nщічну та піднебінну.

Порожнина коронки зуба широка і загалом повторює nформу коронки. Відповідно nдо горбиків на жувальній поверхні в порожнині зуба є чотири заглиблення для nрогів пульпи. Заглиблення з щічної сторони виражені більше. Дно nпорожнини коронки в центрі опукле, а в кутках має три лійкоподібні заглибини, nвід яких починаються канали коренів. Щічно-мезіальний корінь в 60 % випадків nмає два канали. Найширшим є канал піднебінного кореня (округлий, великий). З nвіком порожнина зуба зменшується.

Висота коронки на щічній поверхні становить 6 — 8,5 мм, довжина коренів — 13 n—16, мезіодистальний розмір основи коронки — 9—11, щічно-язиковий — 11 — 13 мм.

 

 

   Другий моляр. Другий верхній великий кутній зуб менший за перший. nКоронка дещо стиснута в мезіодистальному напрямку, і її форма дуже варіабельна. nРозрізняють такі варіанти коронки: 1) нагадує коронку першого великого кутнього nзуба, але без додаткового горбка; 2) ромбоподібна, піднебінно -мезіальний і nщічно-дистальний горбки зближені, і борозна між ними майже непомітна; 3) з nтрьома горбками (один піднебінний і два щічних) на жувальнійповерхні внаслідок nзлиття піднебінно -мезіального та щічно-дистального; 4) трикутної форми з nтрьома горбками (один піднебінний і два щічних). Найчастіше трапляються перша й nчетверта форми коронки. У 5 % випадків зуб може бути двогорбковим внаслідок nредукції щічно-дистального та щічно-мезіального горбків і розвитку мезіальних.

На жувательній поверхні 4 горбики, розділених Х-подібною фісурою. Щічні nгорбки розвинуті краще за піднебінні. Число горбиків і розташування фісур можуть бути у nрізних  варіантах.

На піднебінній поверхні помітне невелике звуження nкоронки. Піднебінний корінь коротший, ніж у першого зуба, відхилений дистально. nОсобливістю рельєфу контактних поверхонь є зміщення на дистальній поверхні nкоронки серединної борозни внаслідок редукції піднебінно -дистального горбка в nдистальному напрямку.

Розташування коренів може бути різним. Найчастіше nзуб має три корені, які йдуть паралельно або сходяться чи розходяться. Іноді nщічно-мезіальний і піднебінний корені зростаються й по лінії зрощення видно nпоздовжню борозну.  Піднебінний найбільш nвеликий, прямий, добре прохідний. Обидва щічних – передній і задній – сплющені, із широкими nосновами, відхилені в передньо-задньому напрямку. Передні корені можуть мати nдекілька каналів і верхівкових отворів. Щічна поверхня другого зуба nмайже не відрізняється від першого. На ній також видно щічно-мезіальний і nщічно-дистальний горбки й серединну борозну коронки, що переходить у nміжкореневу борозну. Щічні корені відхилені дистально

Порожнина коронки відповідає її зовнішній формі. За nнаявності трьох горбків є три роги порожнини. Якщо щічно-мезіальний і nпіднебінний горбки зрощені, то в зрощеному корені проходять два канали.

Висота коронки другого верхнього великого кутнього nзуба — 6 — 8 мм, nширина — 9 — 12, довжина коренів — 12 — 15, мезіодистальний розмір основи nкоронки — 8 — 11, щічно- піднебінний — 10,5 —13 мм.

 

 

   nТретій моляр. nЗа будовою третій моляр нагадує другий моляр і може мати різноманітні варіанти nяк за розміром, формою коронки і числом коренів. Число горбиків і розташування nфісур на жувальній поверхні буває різним. Його коронка nможе досягати розмірів першого або другого великого кутнього зуба, а може бути nзовсім невеликою, нагадуючи формою штифтовий зуб. Найчастіше вона має три nгорбки, рідше чотири, але трапляється й п’ять-шість горбків. Зуб має тенденцію nдо редукції, у зв’язку з чим його зачаток іноді відсутній. Розміри і форма nкоренів зуба також досить варіабельні, а їх кількість коливається від одного до nчотирьох-п’яти. Найчастіше їх буває три або два, в останньому випадку nзростаються щічні корені. Можливе зрощення всіх трьох коренів з утворенням nглибоких поздовжніх борозен. Порожнина зуба відповідає його формі. Форма nпорожнини зуба і число кореневих каналів можуть не відповідати зовнішнім nобрисам зуба. У чотиригорбковому зубі порожнина має чотири роги, із зменшенням nкількості горбків зменшується також кількість рогів — до одного рога в nодногорбковому зубі. Незалежно від зрощення корені найчастіше мають три канали. nУ штифтовому зубі, як правило, один канал.

Висота коронки не перевищує 6 мм, ширина коливається в nнезначних межах, довжина коренів становить 9—10 мм.

 

Постійні зуби нижньої щелепи.

 

 

Нижні різці менші за верхні, коронка у них nвужча, корені стовщені в мезіодистальному напрямку.

Центральний різець – це найбільш дрібний зуб. Долотоподібна, вузька коронка nпорівняно висока, вестибулярна (губна) поверхня її злегка опукла, а язикова, nнавпаки, увігнута, зі слабо вираженим крайовим емалевим валиком. Кути між nрізальним, мезіальним і дистальним краями коронки майже однакові, і ознака кута nкоронки майже не вирізняється. Різальний край коронки має три горбки, добре nпомітні на нестертих зубах. На присінковій поверхні зуба від горбків ідуть у nнапрямку до шийки зуба три валки. У середній частині коронки валки сплощуються nй зникають. Добре помітні мезіальний і дистальний валки. Часто горбків і валків nнемає, тоді вестибулярна поверхня гладка, рівномірно опукла або сплощена. Межа nемалі утворює дугу, верхівка якої спрямована до кореня зуба. Ознака кривини nемалі коронки невиразна.

На язиковій поверхні нижніх медіальніх різців є nкрайові валики, які менше розвинені, ніж на верхніх різцях. У пришийковій частині коронки є nсерединний зубний горбок і невиразний валик, множинних горбків немає. Нижні nмедіальні різці можуть бути лопатоподібними, найчастіше коли таку форму мають nверхні різці. Язикова поверхня коронки може бути увігнутою, плоскою, рідше — nопуклою.

Контактні nповерхні (мезіальна та дистальна) центрального нижнього різця мають форму nклина. Контур присінкової поверхні утворює опуклу дугу, а язикової — увігнуту. nМежа емалі дугоподібна, опуклістю в бік кореня.

Корінь nцентрального нижнього різця відносно короткий, здавлений у мезіодистальному nнапрямку, на поперечному розпилі має форму витягнутого овалу з найбільшим nрозміром у вестибулярно-язиковому напрямку. Контур присінкової nповерхні кореня опуклий або рівний, язикової — опуклий, рівний або навіть nувігнутий. На мезіальній nі дистальній поверхнях посередині тягнуться поздовжні борозни, причому на nдистальній борозна виразніша, що дає змогу визначати, до якої половини зубної nдуги належить зуб. Порожнина зуба повторює його форму, канал кореня може nроздвоюватися.

Висота nкоронки центрального нижнього різця становить 7 — 9,5 мм, ширина — 5 —5,5, nдовжина кореня — 10,5 —14, присінково-язиковий розмір шийки — 5,5 — 6, мезіодистальний n— 3,5 — 5 мм.

                                                                                                                   

 

Бічний різець. Цей зуб більший за центральний різець. Долотоподібна вузька коронка на вестибулярній nповерхні  має невеликі повздовжні валики. Краї коронки в nнапрямку до шийки зуба дещо сходяться. Ріжучий край має два кути, із яких латеральний – тупий і nзначно виступає убік ікла, а медіальний – більш гострий. Отже, в будові nбічного нижнього різця чітко визначається ознака кута коронки. Кривина емалі nміж дистальним краєм коронки і коренем чіткіша, ніж на мезіальному краї, тобто nбічний нижній різець має ознаку кривини емалі коронки. На язиковій поверхні в пришийковій nділянці коронки є емалевий валик, який добре контурує шийку.

Корінь nодин, прямий, сплющений у мезіодистальному напрямку й nвідхиляється дистально, nна поперечному розпилі має форму витягнутого овала. Посередині nбічних поверхонь кореня проходять поздовжні борозни, з яких найбільш розвинута nборозна на дистальній поверхні. Порожнина коронки зуба щілиноподібної форми, кореневий канал nвузький, важкопрохідний.

Бічний нижній різець має коронку, форма якої нагадує nдолото. Різальний край її ширший, ніж у присередніх різців. Висота коронки nстановить 8 — 10,5 мм, nширина — 5 —6, довжина кореня — 12,5 — 15, мезіодистальний розмір шийки — 4 — n4,5, присінково-язиковий — 6 — 6,5мм.

Природжені аномалії різців на нижній щелепі nтрапляються рідше, ніж на верхній. Дуже рідко трапляється природжена nвідсутність присередніх нижніх різців. Частіше спостерігається краудинг нижніх nрізців, що полягає в нагромадженні їх докупи в різних поєднаннях. Досить рідко nможна бачити між присередніми різцями додатковий зуб. Діастема може розвинутися nпереважно між бічними різцями та іклами. Набагато рідше трапляються аномалії nформи кореня зуба.

 

                                                                                                             

         Ікло. За будовою схоже з відповідним зубом nверхньої щелепи, але дещо менших розмірів. Відрізняються nвід них вужчою коронкою та сплощеним у поперечному напрямку коренем зуба.  Менш чіткий, ніж на верхніх іклах, nголовний горбок краю зуба зміщений мезіально. Кути коронок також різні; nмезіальний чіткіший за дистальний, він тупий або прямий, в той час як nдистальний завжди тупий. Серединний валик і крайові гребені малопомітні. nМезіальний край коронки майже вертикально продовжується в мезіальний контур nкореня, дистальний край утворює з контуром кореня вигин; корінь зуба відхиляється nдистально. Коронка частково зберігає ромбічну форму, виглядає більш вузькою, nподовженою з опуклою вестибулярною порерхнею. На ріжучому краї виділяється центральний головний nріжучий горбик, в ділянці котрого сходяться грані коронки. Медіальна частина nріжучого краю коротша латеральної. Остання крутіша і довша. Медіальна частина nвестибулярної поверхні коронки більш прямовисно переходить у контактну, а nлатеральна – більш полого. Від головного горбика убік премоляра йде невелика nвирізка, що відокремлює медіальний горбик.

Язикова поверхня коронки зуба дещо ввігнута, nязиковий горбок і валик виразні, але менше, ніж на верхньому іклі. Чим більше nрозвинутий серединний валик, тим менше помітні крайові гребені, і навпаки. nКонтур язикової поверхні ввігнутий і більш прямовисний, ніж на верхніх іклах. nКонтур присінкової поверхні має меншу опуклість. Висота коронки з боку nприсінкової та дистальних поверхонь більша за висоту на язиковій і мезіальній.

Порожнина nверетеноподібна, з найбільшим розширенням у ділянці шийки зуба, менша nза порожнину верхнього; порожнина коронки безпосередньо переходить у канал nкореня. У корені ікла нижньої щелепи іноді трапляються два канали — nвестибулярний і язиковий.

 Корінь злегка сплющений з боків, на nдистальних поверхнях має чіткі поздовжні борозни. Часто він роздвоюється, при nцьому обидва корені можуть мати однакові довжину й товщину, якщо ж вони nнеоднакові, то вестибулярний коротший і товщий. На поперечному розпилі має овальну форму. Порожнина nнижнього ікла веретеноподібної формиВисота коронки нижніх ікол становить 9 — 12 мм, ширина — 6 — 7, nдовжина кореня — 12,5—16,5, мезіодистальний діаметр основи коронки — 5 — 6, nприсінково-язиковий — 7 — 8 мм.

Природжені аномалії. Верхні та нижні ікла в зубних nрядах є стабільними зубами. Трапляються додаткові ікла (частіше верхні), які nпрорізуються поза зубною дугою (або залишаються в щелепі). Ікла дещо nздіймаються над рештою зубів і виступають з рядів у напрямку присінка рота. У nразі краудингу ікла можуть мати неправильне положення, найчастіше зміщуючись nтакож у цьому напрямку. Часто спостерігається діастема між іклами та першими nмалими кутніми зубами, а також між іклами й бічними різцями.

                                                                                                                 

Перший премоляр. Коронка на поперечному розпилі круглої форми, на nвестибулярній поверхні є широкий повздовжній валик. Жувальна поверхня має два nгорбики: щічний, більш масивний, сильно нахилений усередину, язиковий нахилений nзначно менше. Горбики жувальної поверхні з’єднані між собою валиком, з боків nмістяться невеликі заглиблення (ямки). Нижні малі кутні зуби порівняно nз верхніми мають менші коронки, але довший корінь, переважно один. Перший і nдругий нижні малі кутні зуби відрізняються один від одного за формою й будовою nбільше, ніж верхні. Щічна поверхня коронки на різальному краю має головний nгорбок, нижчий, ніж у ікла. Може бути високий головний горбок, тоді зуб дуже nсхожий на ікло. По щічній поверхні коронки від головного горбка в напрямку nшийки тягнеться поздовжній широкий валик, поступово зменшуючись і зникаючи на nсередній третині коронки. Від кутів коронки ідуть невеликі й короткі кутові nгребені. Кривизна емалі на щічній поверхні коронки опукла, ще більш опукла на nязиковій поверхні. Іноді перші нижні кутні зуби мають згладжений контур nязикової поверхні.

Контур коронки з щічної поверхні майже прямий і дуже nвідхиляється в язиковому напрямку, контур з язикової поверхні також прямий, nйого різальний край нависає над основою коронки.

Язикова поверхня коронки першого нижнього малого nкутнього зуба опукла, її краї рівномірно наближаються до шийки. Посередині nріжучого  краю піднімається язиковий nгорбок. Язикова поверхня кореня гладка й округла. Корінь дещо стиснутий у nмезіодистальному напрямку, його контури прямі або трохи опуклі, на мезіальній і nдистальній поверхнях проходять невиразні борозни.

Перший нижній малий кутній зуб найчастіше має один nкорінь, іноді він подвійний; повне розщеплення кореня трапляється рідко. У nдвокореневому зубі мезіальний корінь зсунутий у щічному напрямку, дистальний — nу язиковому. Обидва корені сплощені, іноді на них помітні поздовжні борозни. nЧасто коронка та корінь зуба розташовані один відносно одного під тупим кутом з nнахилом коронки в бік язика. Дуже виразна ознака положення кореня.

Порожнина коронки першого нижнього малого кутнього nзуба округла, має два роги, що відповідають горбкам на жувальній поверхні. nКанал кореня зуба широкий, іноді роздвоюється.

Висота коронки зуба на щічній поверхні — 7,5 — 11 мм, на язиковій — 5 —6, nдовжина кореня — 13 — 16, ширина коронки — 6 —8, щічно-язиковий діаметр шийки nзуба — 8,2 — 8,6, мезіодистальний — 5,4 — 5,8 мм.

Корінь nодин, прямий, злегка сплющений з боків. Порожнина зуба відповідає його nзовнішнім обрисам. Порожнина коронки без чіткої границі переходить у кореневий nканал.

 

Другий премоляр. Другий премоляр більший за перший за nрахунок майже одинакового розвитку обох горбиків жувальної поверхні. Його nкоронка напівкуляста, її щічна поверхня рівна. Коронка частково нагадує форму ікла, але на nпоперечному розпилі менш кругла. Серединний валик, що тягнеться від nголовного горбка ріжучого  краю коронки, nширокий і порівняно плоский.  Горбики розділені між собою nемалевим валиком, по сторонах від котрого є невеликі заглиблення (ямки). Від nграней зуба валик відділений підковоподібною фіссурою. Язикова поверхня nкоронки гладка й опукла, контактні поверхні трохи зближуються біля шийки зуба. nНа жувальній поверхні піднімаються два майже однакові добре розвинуті горбки, nміж якими проходить глибока борозна. Від борозни часто відходить додаткова nборозенка, яка ділить язиковий горбок на два, перетворюючи зуб у тригорбковий. nДуже рідко жувальна поверхня може бути чотири-горбковою, а ще рідше — nп’ятигорбковою.

Контактні поверхні (мезіальна та дистальна) коронки nнагадують зрізану півкулю. На відміну від першого зуба контури щічної та nязикової поверхонь коронки мають форму дуг великого радіуса або можуть бути nпрямими зі скошенням до змикальної поверхні.

Корінь зуба (найчастіше один конусоподібний) більш nрозвинутий і довший, ніж у першого нижнього малого кутнього. Поздовжні борозни nна бічних поверхнях кореня трапляються рідко. Порожнина коронки стиснута в nпередньозадньому напрямку. Канал один, має лійкоподібне устя; рідко верхівкова nйого частина роздвоєна.

Висота коронки зуба на щічній поверхні становить 7 — n9,5 мм, nна язиковій — 6,5 — 9, ширина коронки — 7 — 8, довжина кореня — 14 — 17, nщічно-язиковий діаметр основи коронки — 6,5 — 9, мезіодистальний — 4,5 — 6,5 мм.

Змикання верхніх і нижніх малих кутніх зубів nвідбувається таким чином, що кожен нижній зуб припадає на два сусідніх верхніх.

Природжені аномалії. Трапляється відсутність другого nверхнього малого кутнього зуба, а також поява третього, який може розвиватися nяк у межах зубного ряду, так і поза ним.

У ряду нижніх малих кутніх зубів більш варіабельний n(як і у верхніх) другий зуб. Трапляються різні перехідні форми його змикальної nповерхні до великих кутніх зубів. Може зовсім не бути малого кутнього зуба чи nвиникає краудинг. Діастеми найчастіше розвиваються між іклом і першим малим nкутнім, дуже рідко — між нижніми малими кутніми зубами.

Перший моляр. Коронка нижніх nвеликих кутніх зубів має кубічну форму. На жувальнійповерхні розташовані чотири nгорбки, проте їх кількість може варіювати від трьох до шести. Зуби мають два nкорені — мезіальний і дистальний.

З боку щічної поверхні зуба видно невелике звуження nкоронки в напрямку кореня, три її частини, поділені двома борознами. Коронка кубічної форми, на жувальній nповерхні 5 горбків; три щічних і два більш розвинутих язикових. З щічних nгорбків краще виражений задній. Горбики жувальної поверхні розділені фісурою nЖ-подібної форми.

Язикова поверхня коронки поділена поздовжньою nборозною на дві приблизно рівні частини. Щічна поверхня коронки нахилена в nязиковому напрямку. Контури щічної та язикової поверхонь опуклі, дугоподібні. nНа мезіальній і дистальній поверхнях коронки поблизу ріжучого  краю видно короткі неглибокі борозни. nКонтактна фасетка на мезіальній поверхні розташована на щічно-мезіальному nгорбку, на дистальній — на дистальному. Коронка зуба нахилена в бік порожнини рота.

Жувальна поверхня майже квадратна і найчастіше має nчотири горбки: два щічних (мезіальний і дистальний) і два язикових (мезіальний nі дистальний), відокремлених один від одного чотирма борознами (мезіальною, nщічною, дистальною і язиковою). Усі борозни сходяться, утворюючи центральну nямку. Рідше трапляються п’ять жувальних горбків; у цьому разі на nжувальнійповерхні розрізняють поздовжню борозну й поперечну, яка починається на nщічній поверхні, перетинає жувальну поверхню і закінчується на язиковій. nЩічно-дистальна ділянка може мати додаткову борозну; тоді розрізняють три nщічних і два язикових горбки.

Зуб має два корені — мезіальний і дистальний. nМезіальний (передній) корінь широкий, клиноподібної форми, з країв має виразні nгребені, між якими пролягає западина. Верхівка звичайно відхилена дистально. nДистальний корінь вужчий і коротший за мезіальний, поверхня його плоска або nрівномірно опукла. Іноді дистальний корінь розщеплений на два — щічний та nтонший і коротший язиковий.

Порожнина коронки має форму куба з чотирма —шістьма nрогами в напрямку жувальних горбків. Найбільш об’ємним рогом є nщічно-мезіальний, а найвищими — щічні. Мезіальний корінь, як правило, має два nканали, у дистальному корені два канали трапляються в половині випадків.

Висота коронки першого нижнього великого кутнього nзуба — 6 — 8 мм, nмезіодистальний розмір — 10—13, щічно-язиковий — 9—12, довжина коренів — 13 — 15,5 мм.

 

 

Другий моляр.  nЗа розмірами уступає першому, має подібну з ним форму коронки і таке ж число nкоренів. Кубічна злегка витягнута в передньозадньому напрямку коронка на nжувальній поверхні має 4 горбики: два щічних і два язикових, з яких останні nпідняті. Повздовжня фісура розташована ближче до язичного краю. Поперечна nчастина фісури, розділяє передні і задні горбки, часто виходить на вестибулярну nповерхню коронки і закінчується на ній сліпими заглибленнями. Щічна nповерхня коронки поділена на дві випуклі частини виразною вертикальною nборозною, що проходить посередині. Додатковий горбок буває рідко.

На язиковій поверхні іноді трапляється nмезіолінгвальне підвищення, яке розташоване на язиково-мезіальному горбку та nможе досягати великих розмірів і мати власний корінь. Добре помітна ознака nположення кореня. Зуб nмає два корені — передній і задній. Задній корінь масивний, прямий, на nпоперечному розпилі округлий чи злегка овальний. Передній корінь сплющений у nпередньозадньому напрямку. Щічний і язиковий канали переднього кореня вигнуті, nтруднопрохідні, часто анастомозують між собою, на верхівці кореня відкриваються nізольованими отворами.

Порожнина коронки має форму куба з чотирма рогами, nнаправленими в бік жувальних горбків. У мезіальному корені едва канали, у nдистальному — звичайно один, дуже рідко два.

Висота коронки становить 6 — 8,5 мм, мезіодистальний nрозмір — 9 — 12, щічно-язиковий — 8—11, довжина коренів — 13—15,5 мм.

Третій моляр. nТретій нижній великий кутній зуб може бути різним як за формою, так і за nрозмірами. Часто має подібну з другим моляром будову. Проте кількість варіантів nменша, ніж у такого самого зуба верхньої щелепи. Зуб менший за два інші нижні nвеликі кутні, але більший, ніж верхній третій зуб. Коронка кубічної форми, на жувальній nповерхні може бути багато горбиків, розділених повздовжніми і поперечними nфіссурами. На  поверхні коронки в 50 % випадків формується nчотири жувальних горбки, в 40 % — п’ять, у 10 % — від трьох до шести горбків.

 Два корені – передній і задній (іноді більше) nрозташовуються тісно один біля одного і можуть з’єднуватимь в один порівняно nкороткий і товстий корінь. Зуб має тенденцію до редукції, у зв’язку із чим він nвідрізняється різноманітністю будови. Коренів найчастіше два, але вони часто nзливаються в один конусоподібний. Трапляються зуби з кількома недостатньо nрозвинутими коренями.

Порожнина nкоронки неправильної форми, роги відповідають кількості й розташуванню nжувальних горбків. Природжені аномалії. Верхні великі кутні зуби розташовані в nзубній дузі майже на прямих або трохи зігнутих розбіжних лініях, тому кут nнахилу зубів збільшується від першого до третього. Стабільним у верхньому ряду nє перший, мінливими — другий і особливо третій великі кутні зуби. Часто nтрапляються гіподонтія — відсутність третього зуба, ретенція (непрорізування), nаномалії розташування, дистальне або щічне відхилення. Рідше розвивається nгіперодонтія, коли з’являється четвертий зуб або недорозвинутий і прирослий до третього nз утворенням дистомолярного горбка.

У nнижній зубній дузі великі кутні зуби розташовані по прямій лінії. Стабільним, nяк і у верхньому зубному ряду, є перший зуб, варіабельним — третій. Можливі nрізні аномалії розташування, особливо третього великого кутнього зуба, а також nйого природжена відсутність чи ретенція. Трапляються випадки четвертого зуба.

Вертикальні осі коронок nверхніх і нижніх великих кутніх зубів нахилені в протилежних напрямках. Під час nзмикання щелеп ряд верхніх зубів у нормі накладається на ряд нижніх, трохи nзмішуючись дистально. Внаслідок цього кожен зуб стикається з двома — nвідповідним йому і наступним.

Стертість зубів. З віком зуби поступово стираються. Ступінь стертості nзалежить від віку, характеру їжі, а також від індивідуальних особливостей. За nстертістю зубів певною мірою можна визначити вік людини. Для цього стертість nзубів позначають у балах: 0 — немає стертості; 1 — поява відшліфованих nповерхонь на коронках, стертість верхівок горбків (16 —20 років); 2 — поява nділянок дентину на різальних краях і горбках (20 — 30 років); 3 — великі nділянки дентину, стирання всіх крайніх частин коронки, емаль зберігається nтільки в ямках і борознах; 4 — цілковите зникнення емалі із змикальної nповерхні, часткове стирання коронки (40 — 60 років); 5 — стирання половини nкоронки (60 — 70 років); 6 — повне стирання коронки до рівня шийки зуба (понад n70 років).

Молочні зуби також стираються, що особливо помітно в період їх заміни. nЗатримка в стиранні молочних зубів спричинює порушення розвитку щелеп.

Топографія коренів зубів. Практичне значення для лікаря-стоматолога має nвзаємозв’язок коренів зубів з порожниною носа, верхньощелепною пазухою і nканалом нижньої щелепи. Знати деталі цього зв’язку дуже важливо, оскільки при nблизькому розташуванні коренів зубів до цих утворів можуть прориватися і nпоширюватися гнійники з верхівок коренів у ці порожнини або під час nманіпулювання в ділянці верхівок коренів зубів можна проникнути в ці порожнини.

Корені верхніх присередніх різців відносно порожнини рота можуть розташовуватись nпо-різному, але найбільше заслуговує на увагу варіант, коли корені дуже близько nпідходять до губчастої речовини твердого піднебіння і до нижньої стінки (дна) nпорожнини носа. Це трапляється у людей з великою головою, широким лицем і nневисоким альвеолярним відростком верхньої щелепи.

Корені бічних верхніх різців звичайно не підходять близько до порожнини nноса, оскільки вони коротші. Верхівки коренів верхніх ікол нечасто досягають nнижньої стінки порожнини носа поблизу носової вирізки верхньої щелепи. Дуже nрідко верхівки коренів верхніх ікол можуть підходити впритул до дна nверхньощелепної пазухи.

Корені малих і великих кутніх зубів взаємозв’язані з верхньощелепною пазу nхою. Якщо пазуха велика, добре розвинута, то вони дуже близько підходять до її nнижньої стінки. Корінь другого верхнього малого кутнього зуба часто nвідмежовується від порожнини пазухи тонким шаром кістки (2 — 3 мм). Надзвичайно рідко дно nзубної альвеоли, в якій міститься язиковий корінь цього зуба, випинається на nнижній стінці пазухи в її порожнину й відмежовується тільки слизовою оболонкою.

Корені великих кутніх зубів можуть розташовуватись щодо верхньощелепної nпазухи по-різному. Часто верхівки коренів проникають через дно пазухи до її nпорож-нини й відділені від неї лише слизовою оболонкою. Найчастіше це nтрапляється з першими та другими великими кутніми зубами; за ними йдуть другі nмалі кутні й треті великі кутні. Якщо у верхньощелепній пазусі розвивається nзапальний процес, то в нього можуть втягуватись зуби верхньої щелепи і, nнавпаки, запальний процес із зубів може переходити на слизову оболонку nверхньощелепної пазухи (синусит одонтогенного походження).

До стінки каналу нижньої щелепи можуть підходити впритул верхівки коренів nдругого її третього нижніх великих кутніх зубів.

Кровопостачання зубів верхньої і нижньої щелеп nзабезпечують гілки верхньощелепної артерії. До зубів верхньої щелепи від nверхньощелепної артерії (перед її входом у крилопіднебінну ямку) відгалужується nзадня верхня альвеолярна артерія (a. alveolaris superior posterior), її гілки nчерез однойменні отвори у горбі верхньої щелепи проникають до задніх кутніх nзубів, ясен і альвеол, віддаючи їм гілки (rr. dentales, gindivales, ninteralveolares). Зубні гілки підходять до верхівок коренів зубів і через nотвори у верхівках проникають у пульпу зуба. До передніх зубів верхньої щелепи nнесуть кров передні верхні альвеолярні артерії (аа. alveolares superiores nanteriores) — гілки підочноямкової артерії (a. infraorbitalis), які вона nвіддає, проходячи в нижньоочно-ямковому каналі.

Нижня альвеолярна артерія (a. alveolaris inferior), nяка відходить від щелепного відділу верхньощелепної артерії, огинаючи шийку nнижньої щелепи, через for. тапdibulae вступає в канал нижньої щелепи і віддає nгілки до зубів, ясен і альвеол нижньої щелепи. Виходить з каналу через nпідборідний отвір (for. mentale) під назвою a. mentalis і постачає кров’ю м’які nтканини підборіддя і нижньої губи, з’єднуючись з нижньою губною (a. labialis ninferior) і підпідборідною артеріями (a. submentalis).

Поруч з артеріями ідуть однойменні вени, якими венозна кров відтікає із nзубів до крилоподібного венозного спроківення.

Лімфовідтік відбувається через лімфокапілярну мережу в пульпі зубів і яснах nверхньої та нижньої щелеп, яка формує відвідні лімфатичні судини, що тягнуться nспочатку до найближчих регіонарних, а потім і до більш віддалених лімфатичних nвузлів. Від зубів верхньої щелепи лімфатичні судини відводять лімфу спочатку в nглибокі привушні, піднижньощелепні та заглоткові лімфатичні вузли. Найближчими nрегіонарними лімфатичними вузлами для зубів нижньої щелепи є підборідні та nпіднижньощелепні. Звідти лімфа виносними судинами надходить до глибоких шийних nлімфатичних вузлів, які зосереджені в передніх і бічних ділянках шиї.

Іннервація. Зуби верхньої і нижньої щелеп nіннервуються гілками трійчастого нерва (п. trigeminus). До зубів верхньої nщелепи тягнуться верхні альвеолярні нерви (пп. alveolares superiores), які nвідходять від підочноямкового нерва (п. infraorbital) — найбільшої гілки nверхньощелепного нерва (п. maxillaris) (другої гілки трійчастого нерва). Верхні nальвеолярні нерви віддають такі гілки: передні (rr. alveolares superiores nanteriores), середню (r. alveolaris superior medius), задні (rr. alveolares nsuperiores posteriores). У товщі альвеолярного відростка верхньої щелепи усі nгілки верхніх альвеолярних нервів утворюють верхнє зубне спроківення (plexus ndentalis superior), від якого відходять верхні зубні та ясенні гілки (rr. ndentales superiores, rr. gingivales superiores).

Зуби нижньої щелепи іннервуються третьою гілкою nтрійчастого нерва — нижньощелепним нервом (п. mandibulars). Від нього nвідгалужується нижній альвеолярний нерв (п. alveolaris inferior) (чутливий), nякий у каналі нижньої щелепи віддає гілочки, що формують у товщі щелепи нижнє nзубне спроківення (plexus dentalis inferior). Від цього спроківення відходять nгілки до нижніх зубів (rr. dentales inferiores) і нижніх ясен (rr. gingivales ninferiores), іннервуючи зуби і тканини нижньої щелепи, що їх оточують.

ТЕРМІНИ ПРОРІЗУВАННЯ ТА РЕЗОРБЦІЇ КОРЕНІВ ЗУБІВ

Прорізування nзубів у людини відбувається у визначеній послідовності, причому встановлені nсередні терміни прорізування кожного зуба з врахуванням їхніх невеликих nприродніх відхилень у ту чи іншу сторону. Лише різкі відмінності часу nпрорізування від цих термінів варто розглядати як аномалію. Терміни прорізування зубів у дитини nслужать показником її загального фізичного розвитку. Першими в порожнині рота nз’являються тимчасові нижні центральні різці. Це відбувається в дитини на 6-му nмісяці, після чого відразу ж прорізуються нижні бічні різці і верхні центральні n(7-й місяць). Інші тимчасові зуби прорізуються між 16-м та 30-м місяцями n(табл.1). Вони функціонують протягом наступних 4 років і починають випадати на n6-му році.

Етап nформування кореня тимчасового зуба можна абстрактно виразити формулою 2+2+2, nоскільки повне формування кореневого дентину завершується тільки після nпрорізування зубів: в тимчасових зубах цей термін становить приблизно 1,5-2 nроки. Після завершення формування верхівки кореня останній переходить в стадію nстабілізації, яка триває також в середньому 2 роки. Наступним етапом еволюції nкореня тимчасових зубів є період резорбції, тривалість якого в середньому також nстановить 2 роки.

 

Середні терміни прорізування і випадіння тимчасових зубів

(по nБоровському Є.В. і співавт, 1989 і Carlson B.M., n1994).

 

 

Терміни nпрорізування тимчасових зубів

 

Терміни nпрорізування постійних зубів

Резорбція nкоренів тимчасових зубів йде нерівномірно і визначається співвідношенням їх із nзачатком постійних зубів. За даними Виноградової Т.Ф., 1985, при відсутності nзубо-щелепових аномалій у дітей спостерігається три типи резорбції коренів nтимчасових зубів (фізіологічна резорбція):

Резорбція однокореневих зубів частіше nздійснюється по першому типу, багатокореневих – по другому та третьому типах. nНа пізніх стадіях у фізіологічній резорбції бере участь пульпа зуба, яка nздійснює резорбцію дентину зі сторони порожнини зуба. Джерелом остеокластів при nцьому є клітини пульпи. Поряд з фізіологічною під впливом ряду причин (хронічне nзапалення, ідіопатична резорбція, наявність новоутворень) може розвиватись nпатологічна резорбція коренів.

Розвиток постійних зубів nу цілому нагадує розвиток тимчасових. Джерелом формування закладок емалевих nорганів постійних зубів, як і тимчасових, служить зубна пластинка. Закладки, що nдадуть початок постійним зубам, які заміщаються, (постійним різцям, іклам і nпремолярам), виникають внаслідок посиленої проліферації клітин зубної пластинки nпоблизу емалевих органів тимчасових зубів і її розростання у вигляді замісної nзубної пластинки, (successional dental lamina – в англомовній літературі). У nрезультаті росту цієї частини зубної пластинки формуються епітеліальні закладки nпостійних зубів, що взаємодіють з ектомезенхімою.  Вони розташовуються з nязикової сторони тимчасових зубів. Їхній наступний розвиток практично не nвідрізняється від такого у тимчасових зубів, однак протікає повільніше. Зачатки nпостійних зубів спочатку розташовуються в одній альвеолі з тимчасовими, проте nнадалі вони цілком оточуються кістковою тканиною.

У nпостійних молярів тимчасові попередники відсутні, тому їх називають додатковими. nПочатковий розвиток таких зубів відрізняється від описаного вище. У ростучих nщелепах плоду на 5-му місяці зубна пластинка заходить під епітелій, що вистилає nпорожнину рота позаду тимчасових молярів, що розвиваються. Від цього вростання nберуть початок епітеліальні закладки, що разом з мезенхімою утворять зачатки nпершого, другого і третього постійних молярів. У деяких випадках матеріал nзубної пластинки витрачається раніше, ніж вона досягне ділянки формування nзакладки емалевого органа третього моляра. У результаті цього зазначені зуби nрозвиватися не будуть. Оскільки емалеві органи постійних молярів розвиваються nне із замісної, а з «материнської» зубної пластинки, що дає початок емалевим nорганам тимчасових зубів,  висловлюється думка, що і ці зуби ембріологічно nслід відносити до генерації тимчасових, а не постійних. Таким чином, розвиток nпостійних і тимчасових зубів протікає однотипно, але у різний час. У період, nколи тимчасові зуби проходять останні стадії свого розвитку, у щелепах nмістяться закладки постійних зубів, які знаходяться на більш ранніх стадіях nрозвитку. Тому в період із 3 до 6-7 років в обох щелепах можна знайти від 48 до n52 зубів. 20 з них (тимчасові зуби) уже завершили формування і виконують свою nфункцію, а інші ще знаходяться на різних стадіях розвитку. Розвиток постійних nзубів здійснюється повільніше, ніж тимчасових. Так, наприклад, період росту nтимчасових різців у цілому складає близько 2 років, а постійних – біля 10 nроків.

В ході прорізування nпостійних зубів, по мірі швидкого вертикального переміщення зуба, він здійснює nтиск на альвеолярну кістку, внаслідок чого диференціюються остеобласти, які nактивно включаються в процес резорбції кісткової тканини. Проте, на nсьогоднішній день не існує єдиної думки щодо процесу прорізування зубів, а натомість nзапропоновано значне число теорій, що пояснюють механізми прорізування зубів. nНайбільшої уваги заслуговують чотири з них, у яких до основних механізмів nвідносять:

Теорія росту кореня зуба заснована на уявленні про те, що nкорінь, який подовжується, упирається в дно альвеоли й обумовлює появу сили, що nвиштовхує зуб вертикально. Ця теорія зустрічає ряд серйозних заперечень. Так, nустановлено, що деякі зуби при прорізуванні проробляють шлях, по довжині nнабагато більший за розміри їхнього кореня. Більше того, тиск кореня на дно nальвеоли неминуче викликає резорбцію кісткової тканини, внаслідок якої вона nнездатна забезпечити опорну функцію.

З початком формування кореня йде nутворення періодонту. Згідно рентгенологічних досліджень розрізняють 5 етапів формування коренів постійних зубів: 

Корінь зуба, що формується має різну довжину в різному nвіці і проектується на рентгенограмі у вигляді двох паралельно розташованих nсвітлих полос, які починаючись від коронки зуба, поступово звужуються і nзакінчуються двома шипами. Кореневий канал в цей період поступово розширюється в няпрямку верхівки nзуба і має вигляд раструба. Канал в нижньому відділі зливається з ділянкою nрізкого просвітлення округлої форми. Це є не що інше, як проекція розташованої nбіля верхівки несформованого кореня, росткової зони. Вона зменшується в міру nформування кореня і зникає в стадії несформованої верхівки, а замість неї nпевний час спостерігається розширена періодонтальна щілина. (дати Rtq)

Теорія nгідростатичного тиску nіснує в двох варіантах. Відповідно до першого, прорізування зуба відбувається nвнаслідок збільшення тиску тканинної рідини в  периапікальній зоні кореня. nПри цьому створюється сила, що виштовхує зуб у напрямку порожнини рота. Причину nпідвищення гідростатичного тиску більшість дослідників вбачають у локальному nпосиленні кровопостачання периапікальної зони в ході розвитку. Прихильники nцього варіанту знаходять непряме підтвердження в тому, що зуб робить коливальні nрухи в зубній альвеолі відповідно до пульсової хвилі. Разом з тим, хірургічне nвидалення кореня, що формується, разом з навколишніми тканинами і судинами не nперешкоджає прорізуванню.

Підвищення nпериапікального гідростатичного тиску може бути пов’язане і з посиленням nпроникності судин, що спричиняє нагромадження рідини між дном альвеоли і nверхівкою кореня. Головним носієм рідини при цьому є основна речовина, що nволодіє високою гідрофільністю. Скупчення тканинної рідини, утримуючої білки nпід коренем зуба, що прорізується, неодноразово виявлені на гістологічних nпрепаратах.

Відповідно до другого nваріанту теорії гідростатичного тиску, пульпа зуба, що розвивається в nрезультаті диференціювання зубного сосочка, різко збільшується в обсязі, nособливо в ділянційого верхівки, створюючи тиск усередині зубного зачатка. При nцьому останній, подібно ракеті, переміщується до вільного краю ясен. Із nзазначених позицій формування кореня є не причиною, а наслідком прорізування nзуба.

Теорія перебудови кісткової тканини nприпускає, що прорізування обумовлене сполученням вибіркового відкладення і nрезорбції кісткової тканини в стінці альвеоли. Вона заснована на спостереженнях характеру перебудови nальвеоли, що супроводжує прорізування. Передбачається, зокрема, що ріст на дні nальвеоли кістки виштовхує зуб убік порожнини рота. Проте, вважають, що nутворення і резорбція кістки навколо кореня зуба, що прорізується, є наслідком, nа не причиною його прорізування. Більш того, при прорізуванні деяких зубів між nапікальною частиною кореня і дном альвеоли зберігається значна відстань.

Теорія тяги nперіодонту nв останні роки одержала nзначне поширення. Відповідно до її головного положення формування періодонту nслужить основним механізмом, що забезпечує прорізування зуба. Відповідно до nодного варіанту цієї теорії, тяга періодонту обумовлюється синтезом коллагену, nщо супроводжується укороченням пучків волокон. Інший варіант вказує на nскоротливу активність фібробластів (міофібробластів) періодонту, як на ведучий nмеханізм прорізування (схожий з механізмом скорочення рани, що гоїться, під nдією міофібробластів). Скорочувальні зусилля окремих міофібробластів періодонту nпоєднуються завдяки наявності міжклітинних зв’язків і, передаючи на коллагенові nволокна, перетворюються в тягу, що забезпечує прорізування. Висловлено думку, nщо ця тяга може створюватися не внаслідок скорочення фібробластів, а в nрезультаті їхньої міграції. Необхідною умовою правильного додатку тяги в цьому nваріанті даної гіпотези, як і в попередньому, є косе розташування волокон nперіодонту. Порушення  розвитку або ушкодження періодонту зупиняє nпрорізування зуба.

Факт існування декількох теорій nпрорізування зубів, коротко розглянутих вище, із всією очевидністю вказує на nвідсутність єдиної універсальної теорії.  Разом з тим, висловлені різними nтеоріями механізми не обов’язково є взаємовиключними – прорізування зубів може nбути багатофакторним процесом, у якому сполучається дія декількох nмеханізмів.Постійні зуби прорізуються в такі терміни:

Середні терміни прорізування постійних зубів

(по nБоровському Є.В. і співавт, 1989 і Carlson B.M., 1994).

 

 

  Окрім прорізування nзубів у відповідні терміни (своєчасність), фізіологічне прорізування зубів nхарактеризується й іншими ознаками. До них відносяться:

1)             nпослідовність nпрорізування – прорізування зубів у певному порядку (перші моляри – центральні nрізці – бокові різці – перші премоляри – другі премоляри – ікла – другі моляри) nвраховуючи їх приналежність до верхньої чи нижньої щелепи (швидше прорізуються nзуби на нижній щелепі за винятком латеральних різців);

2)             n симетричність прорізування – зуби прорізуються nодночасно на лівій і правій стороні щелепи;

3)             n парність прорізування – одночасне прорізування nодноіменних груп зубів на верхній і нижній щелепах.

 

АНАТОМІЧНІ ВІДМІННОСТІ

ТИМЧАСОВИХ ТА ПОСТІЙНИХ ЗУБІВ

1.     Зубів в nтимчасовому прикусі 20, в постійному — 32.

2.     В nпостійному прикусі є різці, ікла, премоляри і моляри, в тимчасовому – різці, nікла, моляри, а премолярів немає.

3.     Молочні nзуби мають голубувато-білий відтінок, а постійні жовтуватий.

4.     По величині nкоронка і коріння молочного зуба завжди менше, ніж однойменного постійного.

5.     Ширина nкоронок молочних зубів більш виражена в порівнянні з їхньою висотою.

6.     Форма nкоронки тимчасових зубів більш опукла, чим постійного, через що коронка nмолочного зуба різкіше відмежовується від кореня.

7.     В ділянці nшийки молочного зуба є потовщення емалі – емалевий валик.  За рахунок nцього найбільший діаметр коронка молочного зуба має в ділянці шийки, а nпостійного — в ділянці екватора.

8.     Товщина nтвердих тканин молочного зуба менше, ніж постійного.

9.     Тверді nтканини молочних зубів менше мінералізовані в порівнянні з постійними, тому nменш тверді.

10. Порожнина nмолочних зубів обширніша порожнини зуба постійних зубів.

11. Кореневі nканали і апікальні отвори тимчасових  зубів більш широкі і вільно nпрохідні, чим постійних, особливо в період формування коренів.

12. Коренів nмолочних зубів менш округле в порівнянні з постійними, коротші і прямі.

13. Широко nрозходяться в сторони, оскільки між ними розташовується зачаток постійного nзуба.

 

Слизова nоболонка порожнини рота: будова і функції

Пародонт – це nкомплекс тканин, які мають генетичну спорідненість і спільну функцію: ясна, nзубна альвеола, періодонт і цемент кореня зуба. Життєдіяльність кожного nелемента пародонта    неможлива поза цією nфункціонально-морфологічною системою. Порушення структури і функції будь-якої nйого частини супроводжується у відповідь реакцією інших тканин пародонта.

Ясна покривають пришийкову nчастину кореня зуба і прилеглий до неї альвеолярний відросток. Розрізняють nрухому (вільну) і нерухому частину ясен: вільна прилягає до поверхні зуба, а nнерухома прикріплена за рахунок волокон власної оболонки до надкісниці nальвеолярного відростка. Щілиноподібний простір між пришийковою частиною nкоронки зуба і яснами називають зубоясенним жолобком. Зубоясенний жолобок nутворений за рахунок з’єднання епітелію ясен із ретикулярним шаром емалі. nПорушення міцності цього прикріплення – перша причина утворення патологічного nзубоясенного кармана.

Альвеолярні частини nверхньої і нижньої щелеп містять зубні альвеоли, вистелені компактною nпластинкою за формою і величиною коренів зубів. На верхній щелепі зубні nальвеоли лежать ближче до щічної поверхні компактної пластинки альвеолярного nвідростка, тому зовнішня стінка альвеол тонша за внутрішню. Значний прошарок nгубчастої речовини розташовується з піднебінного боку альвеол передніх зубів. nНа нижній щелепі язикова стінка альвеолярної частини передніх зубів значно nтовща за губну і має вигин, який надає цій частині альвеол великої стійкості до nжувального тиску. У ділянці бічних зубів, уздовж зовнішньої та внутрішньої nповерхні тіла нижньої щелепи, наявні потовщання губчастої речовини, які nукріплюють альвеоли і надають зубам великої стійкості.

Сполучна тканина, nрозташована між лункою і коренем зуба, називається періодонтом, а простір, у nякому вона розташована, отримав назву “періодонтальна щілина”. Форма періодонтальної nщілини, унаслідок звуження у середній третині кореня, нагадує форму пісочного nгодинника.

Величина періодонтальної nщілини залежить від багатьох факторів: віку, наявності чи відсутності nзубів-антагоністів, патологічних процесів у пародонті.

До тканин періодонта nналежать переплетені між собою пучки колагенових волокон, які входять з одного nбоку в цемент кореня, а з другого – у стінку альвеоли, еластичні волокна, nкровоносні та лімфатичні судини, нерви, клітинні елементи nретикулоендотеліальної системи.

Серед функціонально nорієнтованих волокон виділяють косі зубоальвеолярні і верхівкові. У nбагатокореневих зубів, крім того, виділяється група волокон, розташованих у nділянці біфуркації коренів.

Амортизаційна функція nперіодонта – це здатність сприймати і гасити жувальний тиск за рахунок nрозтягнення пружних колагенових волокон, передачі тиску на стінки лунки. nТрофічна функція періодонта тісно пов’язана з жувальним тиском, який стимулює nобмінні процеси у пародонті. Наявність у періодонті численних нервових nрецепторів сприяє регуляції жувального тиску та виконанню функції своєрідного nоргана дотику.  Цемент, який покриває nкорінь зуба, за своєю структурою і хімічним складом дуже схожий на кісткову nтканину. Проте велика його частина не містить клітинних елементів. Тільки у nприверхівковій частині та біфуркації багатокореневих зубів відкладається nцемент, який містить клітини. Безклітинний цемент складається із колагенових nволокон поздовжнього напрямку паралельно поверхні зуба. Друга група волокон іде nв радіальному або тангенціальному напрямку. Наявність зв’язку пульпи і nперіодонта підтверджують анастомози між дентинними канальцями і відростками nцементних клітин.                 

Анатомо-фізіологічні особливості слизової оболонки порожнини рота

 COПР, що вистеляє порожнину рота, на відміну nвід інших її відділів, має низку особливостей. Вона стійка до дії механічних, nтермічних і хімічних подразників, проникнення інфекції, великою мірою здатна до nвідновлення. Ці вла­стивості  nзумовлені  її  топографо-анатомічним розташуванням, nоточуючим середовищем та морфофунк-ціональними особливостями.

СОПР має nчітку будову. Вона складається з:

1.     nЕпітелію,

2.     nВласної пластинки,

3.     nПідслизової основи.

Співвідношення nтовщини цих шарів на різних ділянках порожнини рота неоднакове. В CO твердого nпіднебіння, язика, ясен епітеліальний шар найтовщий. Власна пластинка добре nвиражена в CO губи, щоки.

Підслизова nоснова є найбільш розвиненою в ділянці дна порожнини рота та перехідних nскладок. Така будова зумовлена особливостями функцій різних ділянок СОПР.

Слизова оболонка рота людини має деякі структурні і функціональні nособливості. Вона стійка до впливу фізичних, термічних і хімічних под­разників, nа також до проникнення інфекції, регенераторна здатність її підвищена.

Найглибший шар епітелію — базальний. Він складається з одного ряду nциліндричних або кубічних клітин. Вище розташовується шипуватий шар, nпредставлений кількома рядами полігональних клітин зі світлою цитоплазмою і nрізко вираженими міжклітинними з’єднаннями — шипами. Електронно-мікроскопічними nдослідженнями встановлено, що шипуваті клітини не мають розвинутого синцитію, nфібрили міжклі­тинних містків не переходять з однієї клітини в іншу, їхні nвідростки вклинюються в проміжки між відростками сусідніх клітин подібно до nзастібки-“блискавки”; між сусідніми відростками є щілина.

Ближче до поверхні шипуваті клітини перетворюються у плоскі, які здатні nдо фізіологічного злущування. Епітелій слизової оболонки в ді­лянці щік, губ, nм’якого піднебіння, перехідних складок, дна рота не ороговіває; на твердому nпіднебінні і яснах за нормальних умов епітелій піддається неповному або повному nзроговінню, що є проявом пристосу­вання до впливу термічних, хімічних і nмеханічних подразників. У міс­цях зроговіцня епітелію поверх шипуватого nрозташовується зернистий шар, який складається з витягнутих клітин, що містять nу протоплазмі зерна кератогіаліну.

Регенерація епітелію відбувається за рахунок поділу клітин базаль­ного nшару.

Особливістю клітин епітелію слизової оболонки порожнини рота nє їх­ній великий розмір, що найбільш помітно в слизовій оболонці щік і губ. nТовщина епітелію в різних ділянках неоднакова. Найбільш стовщений епітелій на nгубах і щоках; тонкий епітелій вистилає дно порожнини рота.

У базальному шарі місцями (більше в присінку) є меланоцити, nщо ут­ворюють пігмент меланін. У людей з темною шкірою в слизовій оболон­ці nрота меланоцитів і меланіну більше, тому їхні ясна і щоки мають ко­ричневі nплями.

Епітелій слизової оболонки рота відрізняється високим рівнем ак­тивності nферментних систем. На межі епітеліального шару і власної пластинки слизової nоболонки розташовується базальна мембрана, що складається з фібрил і nбезструктурної речовини.

Власна пластинка слизової оболонки представлена пухкою волок­нистою сполучною тканиною, nяка пронизана колагеновими і еластич­ними волокнами. Вона утворює виступи вбік nепітелію (сполучнотка­нинні сосочки). Вирости епітелію в сполучну тканину nназивають епіте­ліальними сосочками. Наявність цих сосочків значно збільшує nплощу контакту епітелію зі сполучною тканиною, забезпечуючи кращий обмін nречовин і механічну міцність.

Власна пластинка слизової оболонки містить фібробласти, гістіоци-ти, nнервові волокна і рецептори, кровоносні і лімфатичні судини.

Без чіткої межі власна пластинка переходить у підслизову nоснову, що складається з більш пухкої сполучної тканини. У деяких ділянках nпо­рожнини рота (ясна, тверде піднебіння) підслизова основа відсутня, і власна пластинка безпосередньо nзрощена з окістям, тому слизова обо­лонка нерухома.

Будова слизової nоболонки в різних відділах порожнини рота

Губи складаються зі шкірної, проміжної частини і слизової nоболон­ки. Верхня і нижня губи з’єднуються з кожної сторони спайкою, утво­рюючи nротову щілину, зовнішні відрізки якої складають кут рота. У се­редньому відділі nверхньої губи є зубний жолобок.

Червона кайма губ є місцем переходу шкіри в слизову оболонку і пок­рита nбагатошаровим плоским зроговілим епітелієм, що внаслідок вміс­ту в клітинах nелейдину робить її прозорою. З внутрішньої, ротової, сто­рони губи вистелені nслизовою оболонкою, покритою багатошаровим плоским незроговілим епітелієм. У nпідслизовій основі розташовуються численні слинні залози; нерідко тут nвиявляються (головним чином на нижній губі) сальні залози у вигляді жовтуватих nгорбиків.

У ділянці верхнього і нижнього присінку рота, по середній nлінії, слизова оболонка губ утворює складку — вуздечку верхньої і nнижньої губ. При близькому прикріпленні до краю ясен вуздечка може сприяти ви­никненню nдіастеми та запаленню пародонта. Функція губ полягає в за­миканні порожнини nрота, прийомі їжі, в акті мовлення і дихання.

Щоки — це м’язові утворення, покриті ззовні шкірою, а nзсередини — слизовою оболонкою. Товщу щоки складають жирова тканина і пучки nщічного м’яза. При закриванні рота слизова оболонка утворює складки. Підслизова nоснова щік добре виражена. У ній є велика кількість слизо­вих і змішаних залоз, nщо розташовані переважно по лінії змикання зу­бів. У задньому відділі щік під nшаром епітелію іноді видимі численні дрібні сальні залози (залози Фордайса). На nвнутрішній поверхні щоки, в ділянці коронки другого моляра верхньої щелепи, nпомітне підвищен­ня слизової оболонки у вигляді сосочка, на вершині якого або nпід ним відкривається вивідна протока привушної слинної залози.

Кісткова nоснова твердого піднебіння nвкрита багатошаровим зрогові­лим епітелієм. У передньому відділі твердого nпіднебіння симетрично розташовані 3—4 поперечні борозни. Перед ними по середній nлінії в напрямку шийок центральних різців є стовщення слизової оболонки — різцевий nсосочок. У ділянці піднебінного шва виступає поздовжнє кіс­ткове підвищення n— піднебінний валик (торус). Слизова оболонка пе­реднього відділу nтвердого піднебіння не має підслизової основи, тому нерухома. У бокових nділянках задньої частини твердого піднебіння в підслизовій основі розташоване nвелике скупчення жирової і лімфоїдної тканини. Слизова оболонка цих ділянок nпокрита епітелієм, що має тен­денцію до зроговіння. На межі з м’яким nпіднебінням, з боків від шва по­мітні симетричні заглиблення (піднебінні ямки), nу які відкриваються вивідні протоки слизових слинних залоз.

М’яке піднебіння являє собою м’язову пластинку, покриту слизовою nоболонкою. Поверхня м’якого піднебіння, звернена до носоглотки, ви­стелена nбагатошаровим миготливим епітелієм. Виступ м’якого підне­біння по середній nлінії називається піднебінним язичком. З боків від м’якого піднебіння розміщені nдві дужки — піднебінно-язична і підне­бінно-глоткова, між ними розташовані nскупчення лімфоїдної тканини — піднебінний мигдалик. У підслизовій основі nм’якого піднебіння за­лягає велика кількість слизових слинних залоз.

Язик — м’язовий орган, що бере участь у nмеханічній переробці їжі, акті ковтання, сприйнятті смаку, формуванні мови. nЙого утворюють м’язова і пухка сполучна тканина. Розрізняють корінь, спинку і nкінчик язика. Спинка язика розділена борозною різної глибини.

На спинці язика і його бічних поверхнях розташовується 4 види сосоч­ків: nниткоподібні, грибоподібні, жолобуваті і листоподібні. Додатково виділяють nконусоподібні і сочевицеподібні сосочки.

1.     Ниткоподібні сосочки відіграють роль органів дотику і виконують механічну функцію. Вони nчисленні, щільно прилягають один до одного, тому поверхня язика має оксамитовий nвигляд. Епітелій, що вкриває ниткоподібні сосочки, зроговілий, злущування його nповерхневого шару є наслідком фізіологічної регенерації; при гіподинамії язика, nпорушен­ні функції органів травлення та інших соматичних хворобах злущення nпосилюється або сповільнюється, внаслідок чого утворюються ділянки яскравої nгіперемії або язик вкривається суцільним нальотом.

2.     nГрибоподібні сосочки розміщені серед ниткоподібних, мають вузьку основу і nрозширену вершину, в якій розташовані смакові рецептори на солодку, кислу, nсолону їжу; найбільша кількість їх міститься на кінчи­ку язика. Епітелій на цих nсосочках порівняно прозорий (незроговілий), крізь нього просвічуються капіляри, nнадаючи сосочкам червоного за­барвлення. У нормі грибоподібні сосочки nблідо-рожевого кольору і не виступають над рівнем поверхні слизової оболонки, nпри патології вони яскраво-червоні, збільшені; може виникнути ослаблення, nвтрата чи спотворення смакової чутливості. У товщі сосочків містяться також ре­цептори, nякі виконують сенсорну функцію (тільця Меркеля).

3.     Жолобуваті сосочки є nструктурами з підвищеною чутливістю до гір­кої та кислої їжі. їх буває 8—15, nвони розташовані близько один від од­ного між коренем і тілом язика, не nвиступаючи над поверхнею слизової оболонки. Кожен сосочок оточує потовщення nслизової оболонки (ва­лик), яке відокремлюється від нього глибокою борозною (жолобком). Він заповнений рідиною й nочищується секретом серозних ебнерівських залоз, розташованих під сосочком, nпротоки яких відкриваються на дні “жолобка”. Жолобуваті сосочки nнагадують за формою грибоподібні. В епітелії сосочка знаходяться смакові рецептори, що містять nвелику кількість ацетилхолінестерази і кислої фосфатази.

4.     Листоподібні сосочки у вигляді 3—8 складок довжиною 2—5 мм роз­ташовуються на бічній поверхні nязика. Вони розділені щілинами, в які відкриваються протоки білкових залоз. В nепітелії сосочків виявляють­ся овальні смакові рецептори. Від базальної nмембрани їх відокремлює 2—3 шари плоских епітеліальних клітин. У ділянці nкінчика язика є змішані слизові залози, що кількома вивідними протоками nвідкрива­ються на нижній поверхні язика.

Слизова оболонка нижньої поверхні язика безрельєфна, тонка, nпок­рита багатошаровим плоским незроговілим епітелієм, підслизова осно­ва майже nвідсутня. При переході слизової оболонки нижньої поверхні язика на дно nпорожнини рота утворюється вертикальна складка (вуз­дечка язика), біля якої nз обох боків симетрично розміщені потовщення слизової оболонки (м’ясце); на ній nвідкриваються устя проток підниж-ньощелепної і під’язичної слинних залоз.

Кровопостачання nта іннервація. Васкуляризація nорганів порож­нини рота забезпечується гілочками зовнішньої сонної артерії: від nвнут­рішньої щелепної артерії відходить декілька судин до щелепи, зубів і nслизової оболонки. На нижній щелепі нижня альвеолярна артерія утво­рює гілочки, nщо кровопостачають періодонт і ясна. Артерія щічного м’яза постачає кров у nм’язи, слизову оболонку присінка рота і ясна вер­хньої щелепи. Живлення ясен у nділянці верхніх молярів забезпечуєть­ся задньою верхньою альвеолярною артерією; nінфраорбітальною артері­єю кров постачається в ясна біля премолярів і передніх nзубів. Гілочки піднебінної артерії кровозабезпечують слизову оболонку nпіднебіння. Вени, що супроводжують артерії, впадають у внутрішню яремну вену.

Лімфа від nорганів порожнини рота відтікає у регіонарні лімфатичні вузли.

Органи nпорожнини рота іннервуються другою і третьою гілками трійчастого нерва (n. maxillaris, n. mandibularis). Від них відходять нер­ви, що nутворюють зубні сплетення, які віддають гілочки до пульпи, пе­ріодонта і ясен. nВід основного піднебінного вузла відходять носопідне-бінний і піднебінний nнерви, що іннервують слизову оболонку піднебін­ня. В іннервації слизової оболонки nщік і ясен бере участь щічний нерв; слизову оболонку дна порожнини рота і язика nіннервує язиковий нерв. Язикоглотковий нерв разом з язичною гілкою блукаючого nнерва іннер­вує слизову оболонку кореня язика.

Старіння слизової оболонки проявляється атеросклеротичними змі­нами капілярів, nзниженням активності обміну речовин, фізіологічної регенерації та захисних nреакцій. Слизова оболонка з віком стоншуєть­ся, стає блідішою. Ознаками nдезорганізації епітелію є порушення цілісності базальної мембрани, вростання nепітелію у сполучну тканину. У людей після 60 років збільшується кількість nжирових клітин, зменшу­ється кількість епітеліальних шарів та клітин сполучної nтканини, рід­шою стає сітка еластичних волокон, спостерігаються розпушення пуч­ків nколагенових волокон і накопичення основної речовини.

Епітелій nязика більше стоншується на бічній поверхні, ніж на ниж­ній; зменшується nкількість кровоносних судин, спостерігається частко­ва атрофія ниткоподібних і nлистоподібних сосочків.

У осіб nлітнього і похилого віку внаслідок функціональної і структур­ної перебудови nчастина білкових залоз починає виділяти секрет, бага­тий кислими і нейтральними nглікозаміногліканами; секреторні кліти­ни частково атрофуються і заміщуються nсполучною та жировою ткани­нами; характерне зниження смакової і тактильної nчутливості.

 

Використана література:

1.       n Борисенко А.В. Терапевтична nстоматологія: У 4 т. — Т. 1: Пропедевтика терапевтичної стоматології. – 2011. – n360 с.

2.       nБоровский nЕ.В. Терапевтическая стоматология: Учебник для студентов медицинских вузов /Под nред. Е.В.Боровского. М. «Медицинское информационное агентство», 2003. – n840с. ил.

3.       nДмитриенко nС.В., Краюшкин А.И., Сапин М.Р. Анатомия зубов человека. – М.: Медицинская nкнига; Н. Новгород: изд-во НГМА, 2003. – 196с.

4.       nМаксимовский nЮ.М. Фантомный курс в терапевтической стоматологии: Учебное пособие. – М.: nОАО «Издательство Медицина», – 2005. – 328с.

5.       nНиколаев nА.И., Цепов Л.М. Практическая терапевтическая стоматология: Учебное nпособие – 6-е изд.,  перепаб. и доп. – М. МЕДпресс-информ,  n2007. – 928с.

6.       nПропедевтическая nстоматология: Учебник для медицинских вузов/ Под ред. Э.А.Базикяна. – М.: nГЭОТАР-Медиа, 2008. – 768с.

7.       nСамусев nР.П. Основы клинической морфологии зубов / Р.П.Самусев, С.В.Дмитриенко, nА.И.Краюшкин. – М.: ООО «Издательский дом «Оникс 21 век»: ООО «Мир и nОбразование», 2002. – 368с., ил.

8.       nСкорикова nЛ.А., Волков В.А., Баженова Н.П. и др. Пропедевтика стоматологических nзаболеваний. – Ростов-на-Дону.: Феникс, 2002. – 640с.(I часть; стр. n4-246).

9.       nФалин nЛ.И. Гистология и эмбриология полости рта и зубов. – М.: Медицина, 1984.

 

Підготували: nк.мед.н., Пацкань Л.О., ас. Федорович О.А.