Зубо – щелепові деформації. Механізми утворення. Клінічні форми. Принципи компексного обстеження та лікування.

Необхідно вказати, що, незважаючи на ретельне вивчення етіопатогенезу деформацій, В ряді випадків зусилля лікарів виявляються безуспішними. Це пояснюється тим, що встановлення зв’язку міжосновними причинними факторами і викликаної ними деформацією представляє важку задачу. Труднощі полягають у тому, що дія одних і тих же факторів на ріст і розвиток жувального апарату в різному віці і при неоднаковому загальному стані організму може спричинити виникнення різних деформацій. Значить, можна зустріти однотипні за своєю морфологічної та функціональної характеристиці деформації, що виникли в результаті дії різних причин і, навпаки, один і той жефактор може викликати різні форми деформацій. Труднощі отримати повне уявлення оо етіопатогенезі полягає іноді в тому, що діти в більшості випадків є до нас в той час, коли причинний фактор вже припинив свою дію і про його існування можна робити тільки приблизні висновки на підставі анамнестичних даних. Дані анамнезу часто незадовільні, неповноцінні, тому що батьки можутьне помітити або забути гот чи інший момент, який має безпосереднє відношення до етіопатогенезу деформації. З’ясування етіопатогенезу ускладнюється еше і тією обставиною, що причин, що викликали деформацію, може бути декілька і кожна з них проявляє свою дію лише в одному якомусь напрямі, притому різні періоди часу. У цих випадках на допомогу лежачому лікаря приходить клініка. Поєднання ретельно зібраного анамнезу з поглибленим вивченням клінічної картини деформації дозволяє з певною часткою ймовірності вважати ті чи інші фактори причиною даної деформації. При вивченні історій хвороби 500 хворих вдалося встановити, що у виникненні деформацій беруть участь як зовнішні, так і внутрішні фактори і що кожен з них діє не ізольовано, а спільноі різних поєднаннях. Проте один з цих факторів через його превалювання, тривалої дії або викликаних ним побічних явищ, грає найважливішу, основну роль, а тому є провідним у даному захворюванні.

Класифікація деформації зубощелепної системи

Безліч етіопатогенетичних факторів в поєднанні з індивідуальними особливостями організму служить причиною виникнення різних форм і варіантів зубощелепних деформацій. Необхідна систематизація цих різноманітних форм, так як вона полегшує правильну постановку діагнозу і вибір методу терапії. Спроби систематизувати різні форми патології і виділити їх в окремі нозологічні одиниці спостерігалися вже на ранніх етапах виникнення і розвитку ортодонтії. Звідси зрозуміло, що до теперішнього часу налічується велика кількість класифікацій аномалій зубощелепної системи та методів їх діагностики. Перші спроби класифікувати деформації відносяться до початку XIX століття. Ці класифікації побудовані на принципі визначення правильного чи неправильного положення окремих зубів. Характер цих класифікацій відображає притаманні тому часу методи терапії, які зводилися лише до лікування аномалій положення окремих зубів (класифікації Кнейзеля, Томмі, Ліндерера, Ломниця і др. – цит. По І. Л. Злотнику). Потім з’явилися класифікації аномалій прикусу, які побудовані тільки на вивченні співвідношень фронтальних ділянок зубних дуг (класифікації Штернфельд і Валькера – цит. по Злотнику). Розвиток ортодонтії, накопичення клінічних даних по етіопатогенезу, вивчення різних варіантів деформацій зубощелепної системи спонукало наступних авторів звернути увагу не тільки на співвідношення зубних дуг у фронтальному ділянці, а й на артикуляцію бічних зубів, на їх взаємовідносини при нормальної і патологічної оклюзії. Прикладом такої класифікації може бути класифікація Енгл. Хоча ця класифікація не позбавлена недоліків, про які ми будемо говорити нижче, ми наведемо її докладно, так як вона застосовується іноді і в даний час. Енгла класифікує деформації зубощелепної системи в залежності від мезіодістальное співвідношень перших постійних моляров обох щелеп. Перший верхній моляр він назвав punctum fixum, а співвідношення моляров – ключем оклюзії.

Класифікації зубощелепних аномалій.

Класифікація Енгля (морфологічна) заснована на мезіодистальнім співвідношенні зубних рядів. Автор вважав, що положення зубних рядів визначається співвідношенням перших постійних молярів – “ключем оклюзії”. За поданням Енгля, верхній перший постійний моляр повинен бути тією стабільною точкою, виходячи з якої, слід визначати всі аномалії прикусу або оклюзії (по позначенню Енгля). На підставі симптому співвідношення молярів Енгль розділив аномалії прикусу на три основні класи:

Перший клас визначається такими мезіодістальними співвідношеннями перших постійних молярів, при яких мезіально-щічний бугор першого моляра верхньої щелепи знаходиться в міжбугорковій фісурі першого моляра нижньої щелепи. На думку автора при цьому типі аномалій патологія зосереджена в передніх відділах зубних рядів і проявляється у вигляді їх тісної або неправильного положення (дістопій).

При другому класі – мезіально-щічний бугор першого моляра верхньої щелепи знаходиться попереду міжбугоркової борозни першого моляра нижньої щелепи. Цей клас Енгль поділяє на два підкласи. Перший підклас характеризується протрузією передніх верхніх зубів. У таких пацієнтів Енгль зазначав дистальне положення підборіддя і ротовий дихання. При другому підкласі відзначається ретрузія верхніх передніх зубів.

При третьому класі – мезіально-щічний бугор першого моляра верхньої щелепи знаходиться позаду міжбугоркової борозни першого моляра нижньої щелепи. Нижні передні зуби в більшості випадків знаходяться попереду верхніх.

Класифікацію Енгля не можна визнати універсальною, вона має ряд недоліків:

1. Аномалії прикусу визначають лише в одній площині – сагітальній

2. Положення першого верхнього постійного моляра не може бути стабільним, оскільки залежить від положення тимчасових молярів.

3. Не класифікує аномалії в молочному прикусі

4. Труднощі визначення діагнозу у разі раннього видалення шостих зубів

5. Не враховує функціональних і естетичних порушень

Але зважаючи на простоту і оригінальність класифікація Енгля живе вже ціле століття.

 Л.В. Ільїна-Маркосян запропонувала в 1967 р. класифікацію аномалій прикусу в трьох взаємно перпендикулярних напрямках, засновану на обліку наявності або відсутності зміщень нижньої щелепи при «звичній» оклюзії. Вона виділила також поєднані аномалії. Функціональна характеристика зубощелепних аномалій була доповнена автором ознакою зміщення нижньої щелепи, що важливо для діагностики, вибору методів лікування та визначення їх прогнозу.

У 1956 р.  А.І. Бетельман поглибив поняття «норма» в зубощелепній області. У запропонованій морфологічній класифікації видів прикусу він рекомендував враховувати повноцінність функції і розрізняти фізіологічні і патологічні види прикусу. На підставі вивчення симптомокомплексу сагітальних аномалій прикусу виділив їх клінічні форми, що дозволило диференціювати патологію.

У сагітальній площині:

Дистальний прикус:

1. Нижня мікрогнатія

2. Верхня макрогнатія

3. Нижня мікрогнатія і верхня макрогнатія

4. Верхньощелепна прогнатія із стисненням в бічних ділянках

Мезіальний прикус:

1. Нижня макрогнатія

2. Верхня мікрогнатія

3. Нижня макрогнатія і верхня мікрогнатія

У вертикальній площині:

Відкритий прикус Глибокий прикус

У трансверзальній площині:

Односторонній косий Двосторонній косий

ЗНІМНІ AПA PA ТИ МЕХАНІЧНОЇ ДІЇ

Прагнення усунути хоча б частково вищеопи­сані недостатки незнімних апаратів сприяло роз­робці, апробації і впровадженню в практику знім­них механічно діючих ортодонтичних апаратів. Це стало можливим після винаходу метилметакрила­ту – основного компоненту сучасних пластмас. Конструювання пластмасового базису знім­них апаратів проводиться методом гарячої по­лімеризації; методом холодної полімеризації із самотверднучої пластмаси; методом литва пласт­маси; методом штампування з плексигласу після його розігрівання, так званого пневмовакуумного формування. До них відносяться пластинкові апарати в поєднанні з гвинтами, пружинами, вестибуляр­ними дугами. Перші знімні пластинкові апарати для лікування аномалій прикусу були запропоно­вані після відкриття вулканізації каучуку (1839). У 60-х роках Кінгслей сконструював пластинку з розширювальним гвинтом. Норд удосконалив її, запропонувавши гвинт своєї конструкції. Подаль­ше удосконалення ідеї Норда належить Шварцу.

Апарат В. С. Куриленко для переміщення зу­бів у мезіодистальному напрямі (рис. 6.39, 6.40). Він є знімною пластинкою, в яку вварені рухо­мий і нерухомий важелі з ортодонтичного дроту діаметром 0,6 мм. Рухомий важіль, прилягаючи до апроксимальної поверхні біля самої шийки змі­щуваного зуба, забезпечує переміщення його безапаратурний метод лікування. Сутність дії ортодонтичних апаратів полягає в безперервному, уривчастому або поперемінно-діючому тиску на зуби, альвеолярні відростки і щелепи за допомогою спеціальних механічних пристосувань, що активуються розсувними гвин­тами, пружинним дротом, гумовими кільцями, лігатурами або зусиллями жувальної та мімічної мускулатури (при роз’єднаному прикусі) чи змі­ною стереотипних рухів нижньої щелепи за допо­могою направляючих оклюзійних та накушуваль-них площадок, похилих площин та елементів, що забезпечують нормалізацію мімічної мускулатури: губні пелоти, щічні щити, вестибулярні мантелі -заслонки для язика та ін. Безперервно діюча сила тисне на зуб без фази спокою протягом тривалого періоду і тому не при­пускає необхідної реорганізації тканини. Внаслі­док цього легко відбувається гіалінізація. Якщо застосовують сили такого роду, то вони повинні бути винятково слабкими. Райтан вважає, що у більшості випадків неможливо уникнути процесів гіалінізації, так що в подальшому рух зуба відбува­ється після непрямої резорбції.

–       Безперервно діючі сили виникають при за­стосуванні “відкриваючих” або “закриваючих” спіральних пружин. Спочатку великі сили швид­ко зменшуються завдяки короткому шляху, так що для тканин можливе настання фази спокою. Ана­логічно – при застосуванні гумово-еластичних ма­теріалів, коли слина незабаром після накладення апаратури послабляє дію спочатку великої сили.

–       Поперемінно діюча сила зустрічається при знімних пластинках і функціональних ортодон­тичних пристроях. Для них характерне регулярне настання фаз спокою, тому що апаратура протягом дня якийсь час не носиться. Незважаючи на ці пау­зи, у цей час продовжується резорбція кістки, тому що активність остеокластів не припиняється після закінчення фази тиску.

Тут також необхідно звертати увагу на ступінь компресії або розтягу спіралеподібної пружини.

Існують також ортодонтичні апарати, ліку­вальна дія яких заснована на спрямованій зміні динамічної рівноваги між мімічною мускулату­рою, що безперервно діє на зубні ряди в язиково­му напрямку, і язиком, що протидіє цьому тиску у вестибулярному напрямку.

Методи лікування зубощелепних аномалій і деформацій дуже різноманітні. Вибір їх залежить від віку дитини, причини деформації, клінічної форми і ступеня вираженості аномалії, розвитку зубів і щелеп, а також від загального стану дитини й інших чинників. Всі методи лікування діляться на: профілактичні, апаратурні, комбіновані (з використанням фізіотерапевтичних, хірургічних методів інтенсифікації), хірургічні, протетичні. Апаратурний метод є головним у лікуванні зубощелепних аномалій і деформацій, а всі інші методи є допоміжними.

Ортодонтія як наука і практика пройшла дов­гий шлях, де підйоми чергувалися з падіннями, де прогрес залежав від досягнень у біології, медици­ні, науці і техніці. Найпростіші ортодонтичні мето­ди лікування були відомі ще в старовину. Так, рим­ський лікар А. Цельс для виправлення положення постійних зубів, що неправильно прорізалися, за­стосовував метод пальцевого тиску, який увійшов до літератури під назвою “пальцевий масаж”, а та­кож використовували лігатурне зв’язування, широ­кі плоскі смуги з отворами, які прив’язувалися до зубів і своїм тиском або тягою впливали на зуби, що стояли неправильно. Вперше для лікування неправильного положен­ня зубів Фошар 1723 р. застосував металеві дуги, ним була запропонована розширювальна дуга. 1728 р. вийшла праця Фошара, в якій опису­ється етіологія і лікування неправильного поло­ження зубів. Надалі була створена похила площина Ханте-ра (Hunter, 1771). Розширювальна пружина, запропонована Коффіном (Coffin, 1886). Підборідну пращу і апарат для розімкнення прикусу запропонував Делабара. Бандажне кільце з гвинтом – Шанжа. Гумову тягу як джерело сили – Тукер. Ортодонтичну дугу – Еванс. В другій половині XIX ст. Кінгслей запро­понував пластинку з гвинтом, а також з похилою площиною. 1862 р. Кезом і Беккером була розроблена сис­тема міжщелепної тяги. 1887 р. Енгль створює універсальний дуго­вий апарат, в основу якого лягла конструкція дуги Еванса. З розвитком науки і техніки удосконалювали­ся старі апарати і створювалися нові.

Апаратурне лікування отримало наукове об­ґрунтування лише на початку XX століття, коли Angle, Sanstedt і Oppenheim почали вивчати мор­фологічні зміни, що виникають у навколозубних тканинах при ортодонтичному лікуванні. Вибір ортодонтичного апарата для лікування різноманітних зубощелепних аномалій проводить­ся з урахуванням віку хворого і вираженості ано­малії. Нерідко виникає необхідність модифікувати конструкцію того чи іншого апарата. Той самий вид аномалії можна вилікувати декількома апаратами, проте завжди варто користуватися найбільш щад-ливою і найефективнішою методикою. В період молочного і раннього змінного прикусу показана в основному знімна апаратура. При пізньому змін­ному і постійному прикусі можна користуватися також незнімними апаратами механічної дії, особ­ливо при різко виражених аномаліях. Деякі автори відзначають, що не настільки важливий тип засто­совуваного апарата, як уміле його використання.

Класифікація ортодонтичних апаратів

За. Ф. Я. Хорошилкіною, основні конструкції ортодонтичних апаратів класифікуються таким чином.

За принципом дії розрізняють чотири групи:

•    функціонально-діючі

•    функціонально-направляючі

•    механічно діючі

•    комбінованої дії.

За способом і місцем дії:

•    однощелепні

•    однощелепні міжщелепної дії

•    двощелепні

•    позаротові

•    комбіновані.

За видом опори:

реципрокні стаціонарні.

За місцем розташування:

•    внутрішньоротові – оральні (піднебінні, язичні),
вестибулярні (назубні);

•    позаротові – головні (лобно-потиличні, тім’яно-
потиличні, поєднані);

•    шийні;

•    щелепні (верхньогубні, нижньогубні, підборідні,
підщелепні, на кути нижньої щелепи, поєднані).

За способом фіксації:

•    незнімні

•    знімні

•    поєднані.

По виду конструкції:

•    дугові

•    капові

•    пластинчасті

•    блокові

•    каркасні

•    еластичні.

ФУНКЦІОНАЛЬНО-ДІЮЧІ ОРТОДОНТИЧНІ АПАРАТИ (ПАСИВНІ)

Ортодонтичні апарати, лікувальна дія яких основана на направленій зміні динамічної рівно­ваги між мімічною мускулатурою, що безперервно діє на зубні ряди в язичному напрямку, і язиком, що протидіє цьому тиску у вестибулярному на­прямку, називаються функціонально-діючими.

Одним з головних напрямів розвитку функці­онально-діючих апаратів було створення вестибу­лярно розташованих конструкцій для нормалізації функції мімічної мускулатури. Вестибулярні плас­тинки (Кербіца, Шохнера, Крауса, Мюлеманна, Дасса, Хінца захищають зубні ряди від тиску губ, щік, пальців, а також різ­них предметів. Вони нормалізують змикання губ, функцію дихання та ковтання, тренують коловий м’яз рота. Апарати з решіткою для язика нормалі­зують його положення і попереджують надмірний тиск на фронтальну групу зубів.

Застосування функціонально-діючих апаратів ефективне в дитячому віці (у період молочного і на початку першого періоду змінного прикусу), коли можна розраховувати на ріст щелепних кісток і особливо апікального базису

НЕЗНІМНІАПАРА ТИ ФУНКЦІОНАЛЬНО-НАПРАВЛЯЮЧОЇ ДІЇ

До незнімної функціонально-направляючої апаратури відноситься коронка Катца. Вона складається з металевої коронки (що фіксу­ється на різцях верхньої щелепи) з припаяною до піднебінної її поверхні похилої площини з дротя­них петель, що торкаються вестибулярної поверхні зубів нижньої щелепи. При змиканні зубних рядів різці верхньої щелепи нахиляються вестибулярно, а нижні – орально, альвеолярний відросток част­ково перебудовується у вертикальному напрямку в області верхніх і нижніх передніх зубів. Коронка Катца в результаті роз’єднання прикусу має зна­чною мірою безперервну дію, тому що мускула­тура при носінні цих апаратів знаходиться в по­стійній напрузі. Швидкість переміщення зубів, що спостерігається при цьому, і тривала їх рухливість свідчать про те, що процеси резорбції кісткової тканини випереджають процеси аппозиції.

Капа Шварца – це лита або штампована з ме­талу, або виготовлена з пластмаси капа з похилою площиною, що покриває передню групу зубів нижньої щелепи. Фіксується за допомогою цементу. її застосовують при зворотньому різце­вому перекритті, у змінному і постійному прикусі, при наявності місця в зубному ряду для неправиль­но розташованих зубів, при глибокому фронталь­ному перекритті (у противному випадку можливе виникнення відкритого прикусу). Дія капи нагадуєдію направляючої коронки Катца з дротяною пет­лею. Деякі автори рекомендують, щоб похила пло­щина торкалася не тільки піднебінних поверхонь передніх зубів, але й доходила до альвеолярного відростка верхньої щелепи або прилягала до нього. Це, на їхню думку, сприяє переміщенню передніх верхніх зубів і альвеол відростка у вестибулярну сторону. У такій модифікації капу доцільно засто­совувати в молочному періоді прикусу. Однак ство­рені раніше незнімні функціонально-діючі апарати мали в своїй конструкції елемент – литі або гнуті з металевих пластин похилі площини.

Оскільки ці апарати були незнімними, їх за­стосування часто приводило до ускладнень: травм, запальних захворювань слизової оболонки, зубів і скронево-нижньощелепних суглобів. Тому в кліні­ці вони стали використовуватися все рідше і рідше, а частіше – тільки в експериментах на тваринах.

ЗНІМНІ АПАРАТИ ФУНКЦЮНАЛЬНО-НАПРАВЛЯЮ ЧОЇ ДІЇ

З метою усунення жорсткої дії незнімних апаратів на зуби їх стали робити знімними: капа Шварца, Биніна, апарат Шварца з накушувальною площадкою та похилою площиною, апарат Катца з накушувальною площадкою та ін. Використову­вання скорочення жувальних м’язів як основного джерела енергії для переміщення зубів дозволило надавати однощелепними незнімними і знімними апаратами міжщелепну дію завдяки наявності в їх конструкції пасивно діючого функціонально-на­правляючого елемента (похилої площини, наку-шувальної площадки, оклюзійних накладок і т.д.).

Капа Биніна Б. Н.  з похилою пло­щиною виготовляється з пластмаси, покриває весь нижній зубний ряд і похилою площиною підхо­дить під верхні зуби. Показання до застосування такого апарата і принцип його дії ті ж, що і в капи Шварца, однак його можна використовувати при середньому фронтальному перекритті (у даному випадку нижні передні зуби майже не нахиляють­ся орально). В процесі лікування, коли бічні зуби починають торкатися капи, жувальні її поверхні зі-шліфовують, що забезпечує повторне роз’єднання прикусу і продовження дії апарата

АПАРА ТИ МЕХАНІЧНОЇ ДІЇ (АКТИВНІ)

Апарати характеризуються тим, що сила їх дії закладена в конструкції самого апарата і не зале­жить від скорочувальної спроможності жувальних м’язів. Джерелом сили є активна частина апарата: пружність дуги, пружини, еластичність гумової тяги і лігатур, сила, що розвивається гвинтом, оме­гою, важелями та ін. Інтенсивність дії апаратів ре­гулюється довільно лікарем, що використовує їхню активну частину. Застосовувана сила тиску або тяги повинна бути індивідуальною. Щоб уникну­ти ускладнень, доцільно використовувати невеликі сили дії, що наближаються до природних, і акти­вувати апарати під контролем дозуючих пристроїв, забезпечуючи період відпочинку.

Експансивна дуга Енгля застосовується для розширення зубного ряду. Залежно від того, в якій ділянці його необхідно розширити (в області моля­рів чи премолярів), відповідним чином установлю­ють дугу. Для розширення зубного ряду в області молярів дугу випрямляють і шляхом зближення її кінців з напруженням вводять у трубки, якщо ж необхідно розширити в області премолярів і іклів, використовують дугу, вигнуту за бажаною формою зубного ряду, і зуби підтягують до неї лігатурами.

Ковзна дуга Енгля застосовується для нахилу пе­редніх зубів у піднебінну або язичну сторону. Дугу пе­ретворюють у ковзну: знімають гайки, а в області іклів до дути припаюють медіально відкриті гачки. Після введення дуги в трубки по обидва боки на гачки наді­вають гумові кільця і закріплюють їх на задньому кінці трубки. Гумова тяга зміщує дугу дистально, і в такий спосіб відбувається тиск на передні зуби. При лікуванні вертикальних аномалій прикусу апаратом Енгля діють наступним чином. Для витягу­вання зубів дугу розташовують ближче до їх ріжучо­го краю і підтягують її лігатурним дротом до шийок зубів, що переміщуються. При зануренні зубів дугу встановлюють ближче до шийок і також підв’язують до зубів дротяною лігатурою. В обох випадках дуга в силу своєї пружності прагне зайняти початкове по­ложення і тягне за собою прив’язані до неї зубиАпарат Енгля застосовують і для вирівнювання сагітальних співвідношень зубних рядів (при про-генії, прогнатії) шляхом використання косої між-щелепної гумової тяги (винахідником косої між-щелепної гумової тяги вважається Беккер, 1892; Енгль удосконалив його метод). У цьому випадку застосовують апарати Енгля одночасно на верхній і нижній щелепах. Дуги щільно фіксують до зу­бів лігатурами; на одній з них знаходиться гачок. Якщо гачок припаяний до дуги верхньої щелепи в області ікла-премоляра, то сила гумової тяги змі­щує верхній зубний ряд назад, а нижній – до де­якого ступеня вперед. При розташуванні гачка на дузі нижньої щелепи відбувається зворотна дія.

Апарат Айнсворта. Виготовляють коронки або кільця – частіше на другі, рідше на перші пре-моляри.

Вигинають дотичні балочки з ортодонтичного дроту діаметром 0,8-1,2 мм, охоплюючи з підне­бінної сторони у пришийковій частині зуби, що підлягають переміщенню. Балочки припаюють до коронок (кілець). З вестибулярної сторони до кі­лець на премолярах припаюють вертикальні тру­бочки з внутрішнім діаметром, на 0,1-0,2 мм біль­шим, ніж діаметр дроту, з якого згинається дуга. З ортодонтичного дроту діаметром 0,8-1,2 мм згинають вестибулярну пружну дугу так, щоб вона торкалася тільки передніх зубів. Дуга повин­на бути на 3-4 мм ширша, ніж зубна дуга з губної сторони. Кінці дуги загинають під прямим кутом прямо або у вигляді гачка, вставляють у трубки і вкорочують за розмірами вертикальних трубок. Фіксують кільця з балочками цементом на опор­них зубах. Наступного дня дугу вводять (із зу­силлям) кінцями в трубки. Еластичність дуги, що періодично активується, переміщує зуби. Якщо вестибулярна пружна дуга в процесі лікування стає короткою, згинають нову або відразу готують дугу з П-подібними компенсаційними петлями біля іклів. Апарат Айнсворта застосовують для нерівно­мірного розширення зубного ряду і усунення тіс­ного розташування різців, повороту навкруги вертикальної і горизонтальної осі. Діючий важіль вільно обертається в базисі і може бути використаний для пересування 2-х і навіть 3-х зубів, особливо при необхідності їх пе­реміщення в одному напрямі. У пластинку можна вмонтувати ретракційну дужку, похилу площину й інші елементи знімних ортодонтичних апаратів, що скорочує термін лікування аномалій. У даний час використовують знімні апарати з різноманітним розташуванням гвинтів (визначе­ного розміру, величини та у визначеній кількості) відповідно ділянці, яку необхідно розширити або вивести вестибулярно. Всі механічно діючі апарати потребують на­дійної фіксації.

Незабаром з’явилися апарати: відкритий акти­ватор Кламмта (Klammt), формувач прикусу Бімле-ра (Bimler), біонатор Baiters та їх модифікації. Нео­дноразово був модифікований і апарат Андрезена –Гойпля, з’явилися модифікації цього апарата: Масагу і Kesling, Kurz, П. С. Фліса – Г. П. Фліс. Ці апарати складаються з верхньої і нижньої пластинок, сполучених базисним матеріалом або дротами. До них можуть додаватися вестибулярна дуга, пружини, гвинт. У пластинках, що прилягають до внутрішньої поверхні альвеолярних відростків, є ложа для піднебінних і язичних поверхонь верх­ніх і нижніх зубів, в яку встановлюються зуби при змиканні щелеп. Співвідношення їх створюється за допомогою воскових валиків до виготовлення апарата (звичайно рекомендують установлювати нижню щелепу майже в прямому співвідношенні до верхньої). В процесі лікування зубну ложу ви­пилюють відповідно до напрямку переміщення зу­бів. Залежно від клінічної картини і мети лікуван­ня зубні ряди обох щелеп можуть бути роз’єднані (відбувається ріст у вертикальному напрямку) або їх жувальні поверхні торкаються накушувальної площадки. Дія таких апаратів основана на скоро­ченні жувальної і мімічної мускулатури і сили дії механічних елементів. При змиканні щелеп зуби піддаються певному навантаженню, що збуджує тканинну перебудову. Активатори застосовували в основному вночі. У даний час ними рекомендують користуватися і вдень (як можна довше), тому що активність м’язів більш виражена вдень і після прийому їжі, ніж вночі.

Останнім часом одержав визнання так званий еластичний відкритий активатор Кламмта. Він майже цілком складається з вестибулярних дуг і пружин, за винятком тонких піднебінних пластмасо­вих пластинок (товщиною 1,2 мм), які починаються від іклів і закінчуються біля останнього моляра. Ці пластинки можуть мати направляючі поверхні або бути без них. При необхідності можна вводити до­даткові дротяні елементи, пелоти або модифікувати вестибулярні дуги. Активність апарата проявляєть­ся при рухах язика і нижньої щелепи. Автор реко­мендує застосовувати цей апарат у ранньому дитя­чому віці і користуватися ним цілий день і ніч. До недоліків активаторів належить віднести їх повільну дію, що майже виключає можливість за­стосування активаторів у юнаків і дорослих. Крім того, при різко виражених аномаліях не завжди досягається бажаний ефект, що викликає необхід­ність поєднувати активатори з іншими ортодонтичними апаратами.

Виготовлення цільнокерамічних протезів — один з найсучасніших і перспективніших напрямів ортопедичній стоматології. Протези із безметалової кераміки володіють найкращою естетикою, оскільки не мають металевого каркаса, що перешкоджає крізному проходженню світла через зуб. Можливе виготовлення вкладок, вінірів, коронок, мостоподібних протезів невеликої протяжності.

Даний вид протезування дозволяє досягти оптимального функціонального і естетичного результату.

Безметалові цільнокерамічні коронки можуть задовольнити найбільш вимогливих пацієнтів, завдяки покращувальному естетичному результату, оскільки вони не мають металевого каркаса, що перешкоджає крізному проходженню світла крізь зуб. Як каркас застосовується досить міцна основа з особливої кераміки. Ця технологія дозволяє вирішувати проблеми реставрації зубів на високому естетичному рівні. Зовні коронка, виготовлена з безметалової кераміки, з врахуванням індивідуальних особливостей природних зубів пацієнта.

 

Фарфор — матеріал біоінертний, він практично не викликає жодної дії на порожнину рота. Таким чином, безметалловая кераміка абсолютно нешкідлива для організму людини. Коронки з безметалової кераміки виготовляються відповідно до форми і кольору зубів пацієнта. Для пацієнта дуже важливі естетичні якості зубного протеза. І тут безметалева кераміка може показати себе з найкращого боку.

Безметалева кераміка

 

Переваги безметалової кераміки перед традиційними металокерамічними коронками і мостовіднимі протезами на основі хромових для нікелевих сплавів):

1.     Відмінний естетичний результат: зважаючи на регульовану трансмісію світла створюється ефект живого зуба.

2.     Висока кольоростійкість і відсутність зношуваності.

3.     Відсутність темної смуги на границі ясна-коронка. Ідеальне прилягання в самій проблемній зоні — край коронки, що означає відсутність розцементування і рецидиву карієсу.

4.     Гипоалергенність, нульова біологічна активність дозволяє широко застосовувати безметаловую кераміку пацієнтам, страждаючим тим або іншим виглядом алергії.

5.     На відмінну від традиційних металокерамічних протезів можливе виготовлення мостоподібних протезів без втрати естетики.

6.     Немає профарбовування краєвих ясен через відсутність металу і надясеневого розташування уступу а, отже, відсутність травми ясен коронкою, запалення, алергічних процесів.

Безметалева кераміка.

 

Вінір – (від англ. «veneer» – накладка) облицювання, тонка накладка на передню поверхню зуба завтовшки 0,5-0,7мм, що покращує його косметичний вигляд. Фарфорові вініри мають ряд переваг в порівнянні з іншими методами стоматологічної косметології.

 

    * Вініри надають зубу натурального здорового вигляду. Це пов’язано з тим, що фарфор точно імітує властивості емалі. Фарфор гладкий і непроникний матеріал, тому на його поверхні не утворюються плями, помутніння або знебарвлення. Зуб, що реставрується, виглядає абсолютно природно.

    * Вініри стійкі до фарбування, ніколи не міняють свого кольору, на відміну від композитів. Проте, шар цементу, на якому закріплений вінір, від ризику виникнення плям не захищений. Він може забарвлюватись по краях, де краї цього шару виходить назовні.

    * Зуб не втрачає своїх функціональних здібностей, оскільки твердість керамічних матеріалів не поступається твердістю зубної емалі.

    * Не вимагають значного препарування зубів, на відміну від керамічних коронок

    * Вініри гігієнічні до тканин пародонту

 

Недоліки фарфорових вінірів

Фарфорові вініри можуть відшаруватися або зламатися. При відшаруванні вініра цілком його можна повернути на місце, але якщо він зламався, то єдиний вихід – це установка нового.

Покази до виготовлення вінірів

Вініри зазвичай використовують для корекції кольору та форми зуба.

1. Тетрациклінові  зуби.

2. Зуби, вилікувані методом повного видалення пульпи зуба з порушенням технології, у зв’язку з чим зуб може забарвитися в рожевий колір – після пломбування кореневих каналів резорцин-формаліновою пастою, в жовтий – йодоформвмісною пастою, а також зміна кольору може наступити після травми зуба. Слід підкреслити, що в принципі коронка зуба не повинна змінювати забарвлення, якщо виконувати певні правила під час ендодонтичних маніпуляцій і після них перед накладенням постійної пломби.\

3.  Вроджені вади зубів (гіпоплазії).

4.  Недосконалий амелогенез – наступна причина зміни кольору зуба. По класифікації, запропонованою Н.М. Чуприніною, розрізняють 4 форми недосконалого амелогенезу. Перша форма має абсолютні покази до виготовлення вінірів. При цій формі емаль збережена, вона тільки набуває жовтуватого або коричневого кольору, тому цю форму недосконалого амелогенезу часто плутають з тетрацикліновими зубами.

5. Флюороз.

6. Ерозія емалі середнього і важкого ступеня тяжкості, тобто коли ерозія займає половину вестибулярної поверхні зуба.

7.  Клиновидні дефекти з обширним ураженням твердих тканин не тільки по глибині, але і по площені.

8.  Патологічна стертість твердих тканин.

9.  Каріозні порожнини III класу, коли дефекти локалізовані на медіальній і латеральній поверхні і захоплюють значні площі.

10.  Демінералізація емалі унаслідок ортодонтичного лікування, після зняття замків брекетів.

11.  Скупчене положення верхніх центральних різців. Аномалія форми зубів. Поворот зуба по осі.

12.   Корекція діастем і трем.

13.   Сколи, що утворилися на зубах.

 14. Відновлення встановлених і таких, що втратили колір старих пломб.

Протипоказання для виготовлення вінірів

– Фарфорові вініри не рекомендуються встановлювати на уражені карієсом зуби і при захворюваннях пародонту. Спочатку слід повністю вилікувати ці захворювання, а потім можна приступити до установки вінірів.

– Якщо значна частина зубної тканини зруйнована в результаті карієсу або травми, або стоїть велика пломба, то в таких випадках не бажано встановлювати фарфорові вініри. Тому що такі зуби вже втратили велику кількість твердих тканин, а фарфорові вініри істотно не підвищують міцність зуба. Для відновлення таких зубів ідеальною є зубна коронка.

– При бруксизмі встановлення фарфорового вініра протипоказано. Оскільки при зціпленні або скреготінні утворюються сили, які можуть з легкістю зламати вінір.

– Зуби, що не повністю прорізалися.

– Прямий прикус.

– Зуби з великими фторидними плямами, оскільки ці зуби, з їх множинними відкладеннями фторидів, рідко можна правильно протравити. Поверхні зазвичай залишаються непридатними для прикріплення вінірів.

Етапи виготовлення фарфорових вінірів:

1 клінічний етап.

– Препарування зуба під фарфоровий вінір

Щоб фарфоровий вінір був достатньо міцний, він має певну товщину. Тому видаляється шар емалі відповідний товщині майбутнього вініру.

Мінімальна товщина вініру приблизно 0,5-0,7 мм, що дозволяє не видаляти дуже багато емалі, і забезпечує хорошу міцність і стабільність вініру. Рудольф Айкман (1997) приводить цифри мінімально допустимої товщини вініру виготовленого лабораторним способом: у пришийковій ділянці приблизно 0,5 мм, в центральній частині 1,0 мм, по ріжучому краю – 1,3-1,5мм. Перед препаруванням проводиться місцеве знеболення, хоча воно і не завжди необхідне. В даний час в клініці найчастіше застосовують дві методики препарування зубів під вініри. Якій методиці слід віддати перевагу, залежить від мети, яку ми хочемо досягти. І тут необхідно відповісти на дуже важливе питання – чи потрібно буде «подовжувати» зуб по ріжучому краю? Якщо немає необхідності подовжувати зуб, то зазвичай вибираємо методику, по якій препаруємо тільки вестибулярну поверхню коронки зуба. Після препарування вестибулярна поверхня в ідеалі повинна бути злегка опуклою, що багато в чому визначається величиною і товщиною самого зуба. У приясенній ділянці формують уступ (над яснами, на рівні ясен або 0,1-0,2 мм, під ясна) завтовшки біля 0,5мм. В тому випадку, якщо необхідно подовжити коронку зуба, обираємо методику, по якій препаруємо вестибулярну поверхню з виходом на ріжучий край і в деяких випадках додатково препарують оральну поверхню зуба.

Зуби, відпрепаровані під керамічні вініри.

Отримання відбитка.

Після видалення шару емалі, відповідній товщині майбутнього вініру, приступають до отримання відбитка із зубів пацієнта. Перед отриманням відбитка, і в деяких випадках перед препаруванням проводять ретракцію ясен. Точний відбиток отримують А – силіконовими або поліефірними відбитковими матеріалами, по одній із загальновідомих і  зручній для лікаря методиці. Окрім основного відбитка знімають також і оклюзійний.

Вибір кольору фарфорового вініра. Стоматолог вибирає відтінок фарфорового вініра в денний час доби, разом із техніком і пацієнтом за шкалою матеріалу з якого робиться вінір.

Виготовлення тимчасового вініра Зазвичай на виготовлення вініра в лабораторії йде 1-2 тижні. На цей проміжок часу стоматолог виготовляє тимчасовий вінір, який він робить сам в стоматологічному кабінеті під час першого візиту пацієнта. Оскільки із зуба видалена деяка кількість емалі, його зовнішня поверхня може виявитися шорсткою на дотик язиком. Також пацієнт може відчути, що на зубі утворився гострий виступ або кут. Після видалення шару емалі зуб може стати чутливішим до холодного і гарячого. Тому стоматолог встановлює тимчасовий вінір на обточений зуб. Хоча можна і не встановлювати тимчасового вініру на цей проміжок часу, оскільки на це у нього є причини. Тимчасові вініри можуть легко ламатися або зіскочити із зуба.

 Лабораторний етап

Зубний технік в лабораторії по отриманих відбитках виготовляє розбірну комбіновану гіпсову модель.

Зубний технік виготовляє вінір шляхом випалювання кераміки на вогнетривкій моделі, якщо втрати тканин зуба невеликі то вони є достатньою опорою для кераміки. Щодо великої втрати тканин зуба використовують міцнішу прескераміку( після виготовлення розбірної комбінованої моделі, технік моделює воскову репродукцію вініра, формує вогнетривку опоку, і виготовляє вінір шляхом заміни воску на кераміку за допомогою керамічного прес-штемпеля в печі для пресування.

2 клінічний етап.

Установка фарфорового вініра

Перед тим, як встановити фарфоровий вінір на місце, стоматолог оцінює, наскільки щільно він прилягає до зуба, перевіряє форму і колір вініра . Для цього, стоматолог прикладає вінір на зуб, відзначає недоліки, знімає вінір, підганяє його і усуває недоліки, потім знову прикладає до зуба – і так до тих пір, поки вінір точно не охоплюватиме зуб. В більшості випадків анестезія не потрібна. Оцінка форми вініру. Хоча фарфоровий вінір був створений як ідеальний дублікат поверхні зуба, пацієнт і стоматолог можете вирішити, що деякі елементи вініру повинні бути укорочені, закруглені, щоб зробити його ще краще. Оскільки на цій стадії вінір вільно спирається на зуб, то іноді важко дізнатися, наскільки ідеальна форма вініру. Оцінка кольору вініра. Потрібно вибрати найбільш відповідний цемент, і не піддаючи його затвердінню (без використання фотополімерної лампи), крапнути невелика кількість цементу на вінір і розмістить його на зубі. Таким чином можна побачити остаточний колір вініру. Якщо колір не влаштовує (наприклад, відрізняється від кольору сусідніх зубів), то треба міняти відтінок вініра шляхом використання цементов іншого кольору. Обов’язково перевіряється прикус – наскільки правильно вінір стикається з рештою зубів в роті. Після того, як стоматолог переконується в тому, що вінір щільно охоплює зуб, має правильну форму і відповідає колір з сусідніми зубами, приступає до цементування вініру.  Загально відомо, що вініри фіксують тільки адгезивним способом, при якому відбувається взаємна стабілізація керамічної конструкції і зубних тканин. Процес адгезивної фіксації є достатньо складною і трудомісткою процедурою, що вимагає чіткого виконання всіх технологічних етапів згідно інструкції. Використання кофердама рекомендується практично у всіх випадках адгезивної фіксації, як вкладок так і виниров. Адгезивну фіксацію вінірів необхідно здійснювати на композитний цемент подвійного затвердіння, оскільки режим додаткової хімічної полімеризації забезпечує повне затвердіння матеріалу в тих ділянках, куди не проникає світло. Для фіксації вінірів використовують фотополімеризуючі цементи з пробними пастами для фіксації, що дозволяють побачити майбутній результат, на етапі припасування (RELYX Veneer Cement. \ variolink і т. д.). Також вельми успішно можна використовувати і текучі композити для фіксації вінірів. Наприклад, текучий нанокомпозит Filtek Supreme XT має достатньо широку колірну гамму – 12 відтінків. Методика адгезивної фіксації. Для цього спочатку потрібно очистити вінір і зуб. Після цього протравлюється емаль зуба гелем фосфорної кислоти. Після протравлення шару емалі зуба на вінір і на зуб наноситься бонд і цемент. Після цього вінір прикріпляється на зуб і через 1 – 2 хвилин просвічується фотополімерною лампою.

У ряді випадків вінір може бути виготовлений в один візит за технологією Саd-cam. Спеціальна машина (milling machine,) сканує поверхню відпрепарованого зуба. Виходячи з компюторної картинки, машина вирізує вінір з фарфору в проміжку декількох хвилин. Очевидна перевага цього методу в швидкості: вінір може бути виготовлений за один візит. Думки стоматологів із цього приводу неоднозначні – багато хто з них вважає, що фізичні (міцність) і естетичні властивості вініра, виготовленого вручну в лабораторії набагато вищі, ніж у виготовленого машиною.

Рекомендації по догляду за вінірами.

1). Хороша домашня гігієна. Як і будь-який інший зуб, зуб з вініром повинен очищатися щодня, за допомогою щітки і флосів. Можна користуватися будь-якою не сильно абразивною зубною пастою, що містить фтор.

Хороша оральна гігієна мінімізує шанс формування карієсу на частинах зуба, не покритих вініром. Належне видалення нальоту допоможе гарантувати, що рівень ясен на зубі не зменшується із-за запалення. В більшості випадків верхній край вініра закінчується на рівні ясен.

2). Не піддавати вінір надмірним навантаженням. Фарфор не призначений для протистояння ним. Не кусати нігті, кінчики волосся, лід, не відкривати пляшки зубами, цим можна легко зламати або змістити вінір. Якщо пацієнт займається контактним спортом, то потрібна захисна капа.

3). При бруксизмі фарфоровий вінір може легко зламатися. Якщо пацієнт страждає бруксизмом, то потрібно зробити нічну капу.

4). Мінімалізувати вплив фарбувальних речовин. Фарфорові вініри мають головну перевагу перед іншими видами відновної косметичної стоматології в тому, що вони стійкі до фарбування. Але і у них є своя “ахилесова п’ята”: вініри фіксуються  до зуба цементом, який здатен до вбирання фарбувальних речовин. І в той час, як вінір відмінно виглядатиме, його краї з виступаючим цементним шаром, можуть змінити колір

Лікування зубощелепових деформацій, які виникають внаслідок ураження тканин пародонта

До ускладнень при шинуванні зубів у хворих на пародонтоз можна віднести: загострення патологічно­го процесу, розхитування зубів, видалення зубів під час одержання відтиску, болісність зубів під час їх обробки, розцементування шин і шин-протезів.

Загострення патологічного процесу — ускладнення, якого іноді настає невдовзі після шинування зубів у хворо­го на пародонтоз. Це ускладнення може виникнути тоді, коли шинування зубів проводиться без точного врахуван­ня показань і протипоказань до такого втручання, при не­правильному виборі конструкції фіксуючого апарата і не­досконалій техніці його виготовлення.

Показання і протипоказання до ортопедичних втру­чань у хворих на пародонтоз, як уже відзначалося вище, повинні базуватися на даних клінічного огляду та рентге­нологічних дослідженнях зубів і тканин, що їх оточують.

При наявності в анамнезі частого загострення патоло­гічного процесу з утворенням абсцесів, а також наявності в роті зубів з III ступенем рухомості ортопедичні втручання тимчасово протипоказані. Вони можливі після ста­ранного терапевтичного лікування хворого на пародонтоз, видалення зубів з III ступенем рухомості та інших втру­чань. Після цього шинування зубів слід проводити так, щоб після нього не виникали горизонтальні переванта­ження зубів. Горизонтальні перевантаження можуть на­стати при неправильному проведенні клінічних і лабора­торних етапів виготовлення шини.

До клінічних помилок слід віднести недостатню оброб­ку фронтальних зубів, а до лабораторних — не досить точне штампування коронок. Як наслідок цього відміча­ється підвищення прикусу і розхитування зубів у перед­ньо-задньому напрямі. При шинуванні бічних зубів жувальні поверхні коронок, з яких складається шина, по­винні правильно артикулювати з зубами-антагоністами. Правильна артикуляція між зубами особливо важлива при виготовленні шин без препарування жувальних зубів.

Неправильний взаємозв’язок між горбками і відсут­ність плавного ковзання між ними під час рухів нижньої щелепи можуть бути причиною загострення патологічно­го процесу.

У зв’язку з цим при виготовленні шин на препаровані зуби жувальні поверхні коронок слід моделювати строго за прикусом. Якщо ж шина виготовляється без препару­вання зубів, то потрібне старанне штампування жуваль­них поверхонь коронок. При такому штампуванні прикус підвищується тільки на товщину коронки, а жувальна по­верхня її не порушує плавності міжгорбкового ковзання, завдяки чому виключаються горизонтальні перевантажен­ня зубів.

Але й добре виготовлені коронки при недбалому їх припасуванні можуть призвести до загострення патологіч­ного процесу. У зв’язку з цим припасовувати коронки слід обережно, не заподіюючи додаткової травми ураженим тканинам. При необережних маніпуляціях під час наді­вання або зняття коронок можливі збільшення рухомості зубів і травмування тканин пародонта. Зважаючи на це, коронки і ковпачки треба припасовувати так, щоб вони на зуби надівалися вільно і не заважали одне одному. Під час припасування слід зачистити апроксимальні поверхні коронок і ковпачків для паяння.

Гіпсовий відтиск необхідно одержувати так, щоб ков­пачки не змістились і вийшли разом з ним. Навіть не значне зміщення ковпачків утруднює або робить немож ливим у дальшому фіксацію шини на зубах. Насильне надівання шини на рухомі зуби травмує періодонт і може загострити процес.

Деформування шини може статися під час її паяння. У зв’язку з цим краще паяти шину на моделі, укріпивши її азбестом. Азбест добре фіксує складові частини шини і запобігає її деформації. Деформувати шину можна також під час її обробки. Через те слід обробляти шину обережно, без застосування надмірної сили.

Виготовлену шину, щоб запобігти розцементуванню, слід правильно зафіксувати на зубах. Відомо, що роз­смоктування цементу настає під впливом вологи, що про­никає під час або після цементування коронок. У зв’яз­ку з цим коронки або ковпачки необхідно виготовляти так, щоб вони відповідали розмірам зубів і щільно приля­гали до їх поверхонь.

При такому приляганні коронок і ковпачків до зубів можливість розсмоктування цементу під ними незнач­на. Крім того, цементування шин слід здійснювати па добре висушених зубах. На практиці з метою ви­сушування зубів часто застосовують швидко випаровуючі речовини: спирт і ефір. Ці речовини, випаровуючись, охолоджують зуб, поверхня якого вкривається тонким шаром вологи вдихуваного повітря. Останнє нагадує хо­лодне дзеркало, що вкривається найдрібнішими краплин­ками роси в теплому приміщенні. Утворений шар вологи на зубах і низька якість цементу можуть бути причиною розцементування шин. Висушувати зуби перед цементу­ванням шини краще струменем теплого повітря.

При встановленні показань і протипоказань до виго­товлення шин-протезів слід зважати не тільки на ступінь втрати жувальної ефективності, але також і на початок порушення фізіологічної рівноваги зубних рядів. Остан­нє виявляється в переміщенні зубів у бік дефекту, а також уперед при втраті бічних зубів. Внаслідок цього у хворих на пародонтоз втрата навіть одного зуба є абсолютним показанням до протезування. При виготовленні незнімних шин-протезів для їх фіксації слід включати кілька зубів, які оточують дефект зубного ряду. Така фіксація шини-протеза зменшує навантаження на опорні зуби, а також запобігає можливому додатковому розхитуванню зубів, травмі тканин і загостренню захворювання. Іноді після шинування групи зубів однієї щелепи від­мічається рухомість групи зубів-антагоністів. Це є нас­лідком посилення механічних навантажень однієї групи зубів і ослаблення іншої. Через те у таких хворих пока­зане шинування також зубів-антагоністів.

Виготовлення протезів з кламерною фіксацією, як за­значалося вище, може супроводжуватись цілим рядом усклад­нень. До них насамперед належать розхитування опорних зубів і можлива травма слизової оболонки. Зважаючи на це, слід уникати застосування пластинкових протезів із кламерною фіксацією. Однак, якщо клінічно вони пока­зані, виготовляють протези полегшених конструкцій. При відповідних клінічних показаннях найдоцільнішим є ви­готовлення бюгельних протезів з фіксуючими пристроя­ми і комбінованими кламерами, напівлабільно або ла­більно з’єднаними з дугою протеза.

Під час обробки зубів у деяких хворих виникає різка болісність, внаслідок чого утруднюється виготовлення шин. При появі такої чутливості зуби слід обробляти анестезуючими пастами або рідинами.

З цією метою в практиці часто застосовують фтористу пасту і 4% спиртову витяжку прополісу.  Розчин прополісу виготовляють так: 40—50 г сухого прополісу, взятого з вулика, заливають 100 г спирту. Через 3 доби настій філь­трують і залишок нерозчиненого прополісу знімають з фільтра, про­сушують і зважують. Таким чином, знаючи кількість розчиненого прополісу, можна одержати 4% розчин його, додавши відповідну кількість спирту. Методика за­стосування цих препаратів проста і полягає ось у чому. Потрібний зуб висушують теплим повітрям і обкладають ватними валиками. Потім протягом 3—4 хвилин втира­ють у зуб фтористу пасту або прополіс. Пасту можна вти­рати за допомогою шпателя для розмішування цементу, а прополіс ватним тампончиком на обертовому зуболікар­ському борі. Після втирання препарату приступають до обробки зуба під шину. При появі болю втирання пасти або рідини повторюють. Слід відзначити, що застосовува­ні нині знеболюючі пасти і рідини не завжди ефективні, їхня дія короткочасна і недостатня для обробки зуба.

У зв’язку з цим тривають спроби знайти нові, ефектив­ні знеболюючі препарати і методи їх застосування.

Так, О. М. Овчаренко запропонувала і клінічно пере­вірила рідину, при застосуванні якої можна одержати тривалішу і глибшу анестезію тканин зуба. Рідина ця складається з концентрату прополісу (10 мл), дикаїну (1,5 мл) і диметилсульфаксиду (10 мл). Коротка назва її — ПДД. Втирання в зуб рідини ПДД, за даними автора, дає знеболювання в 91,3% випадків. Ме­тодика застосування рідини ПДД звичайна.

Щоб запобігти видаленню рухомих зубів під час одер­жання гіпсових відтисків, необхідно застосовувати відпо­відні розрізи по вертикалі і вздовж дефекту зубного ряду. Однак такі розрізи часто порушують чіткість відбитків зубів. Через це рекомендується одержувати розбірні гіп­сові відтиски, що складаються з оральної і вестибулярної частин. Такі відтиски виключають можливість додатково­го розхитування і випадкового видалення зубів. При цьо­му одержують чіткі відбитки зубів.

БЕЗПОСЕРЕДНЄ ПРОТЕЗУВАННЯ ПРИ ПАРОДОНТОЗІ

Найчастішою причиною виготовлення безпосе­редніх протезів є видалення зубів, уражених пародонто­зом. За даними наших спостережень, виготовлення їх при пародонтозі становить 60% загальної кількості протезів. Безпосередні або іммедіат-протези являють собою такі про­тези, які виготовляються до екстракції зубів, а в по­рожнину рота вводяться відразу ж після їх видалення. Протези накладають безпосередньо на раневу поверхню.

Найвідповідальнішими етапами у виготовленні таких протезів є одержання відтисків при наявності в щелепі дуже рухомих зубів і обробка альвеолярного краю навко­ло зрізаних зубів на гіпсовій моделі. При виготовленні часткових пластинкових безпосередніх протезів одержу­ють звичайні анатомічні відтиски за допомогою гіпсу або альгінатних мас. При одержанні відтиску гіпсом, щоб за­побігти випадковому видаленню рухомих зубів під час виведення відтиску з порожнини рота, застосовують вер­тикальні і поздовжні розрізи. Безпечнішим є одержання розбірних гіпсових відтисків або відтисків альгінатними масами.

Для виготовлення безпосередніх повних протезів на верхню щелепу необхідно одержати функціонально-при­смоктуваний відтиск. Одержання таких відтисків можли­ве за допомогою гіпсу або пластичних мас. Відтиск за допомогою гіпсу одержують так. За розмі­рами щелепи підбирають стандартну ложку, заповнюють її гіпсом, вводять у порожнину рота і старанно обробля­ють краї відтиску. Після затвердіння гіпсу ложку відо­кремлюють від відтиску і виводять з порожнини рота. По­тім зрізають гіпс з губної або щічної поверхні зубів і обережно виводять відтиск з порожнини рота. В такий спосіб одержують оральну частину відтиску з відбитком тканин твердого піднебіння, альвеолярних відростків у ділянці дефектів зубного ряду і піднебінних поверхонь зубів.

Щоб одержати вестибулярну частину відтиску, тобто відбитки губної або щічної поверхні зубів і край відтиску з боку присінку рота, зрізають на 4—5 мм краї відтис­ку, які відповідають дефектам зубного ряду, і в такому вигляді вводять його в порожнину рота. Відтиск притиску­ють до щелепи, а хворого просять прикрити рот. При на­півзакритому роті з боку присінку вводять гіпс і обробляють краї відтиску.

Після затвердіння гіпсу обережно відокремлюють і ви­водить вестибулярну, а потім оральну частини відтиску. Як тільки гіпс просохне, частини відтиску витирають ват­кою, акуратно складають і склеюють їх.

Таким способом одержують функціонально-присмоктувальний відтиск за допомогою стандартної ложки, який складається з двох гіпсових частин — оральної і вестибу­лярної.

Такий відтиск вважається фуниціонально-присмоктувальним, оскільки краї його формуються при напіввідкритому роті, що відповідає станові рухомої слизової під час пережовування їжі. Крім того, краї такого відтиску формуються на 1 —1,5 мм вище від нейтральної зони, що збільшує присмоктуваність протеза на щелепі.

Одержання відтисків за описаною методикою показа­не в основному при кінцевих дефектах зубного ряду верх­ньої щелепи. При наявності в щелепі жувальних, а також конвергуючих і дуже рухомих зубів доцільно одержувати відтиски за допомогою пластичних мас (альгеласт, сієласт, тіодент, еластик). Повні протези на нижню щелепу виготовляються за відтисками, які одержують гіпсом або пластичною масою. За одержаними відтисками відливають моделі, виготовляють прикусні валики і визначають центральну оклюзію. При цьому не слід забувати про особливості ви­значення центральної оклюзії під час виготовлення безпо­середніх протезів. Ці особливості такі: а)під час одержання відтиску часто спостерігається зміщення (нахил) рухомих зубів, у результаті чого взає­мовідношення між зубами і на виготовлених моделях від­різняється від відповідного взаємовідношення в порож­нині   рота.   Зважаючи   на   це,   визначення   центральної оклюзії при виготовленні безпосередніх протезів у хворих на пародонтоз, навіть якщо на щелепі три пари зубів антагоністів, розміщених на різних ділянках її, є обо­’язковим; б)при виготовленні повних протезів на обидві щелепи   необхідно визначити протетичну, або горизонтальну,площину. Але встановленню цієї площини заважають зуби, що лишилися. Враховуючи це, роблять так: на валику  верхньої щелепи визначають тільки частину протетичної площини в ділянці дефектів зубного ряду. Якщо дефект зубного ряду міститься в передній ділянці щелепи, то валик підрізують паралельно зіничній лінії. Якщо дефект зубного ряду знаходиться в бічних ділянках, валик підрізують паралельно вушно-носовій (камперівській) лінії. Потім припасовують восковий валик на нижній щелепі до щільного змикання його з валиком на верхній щелепі. Визначення хоча б частини протетичної площини дає мо­жливість визначити її повністю за допомогою скла в оклюдаторі після зрізування зубів на моделі. Таким чином, визначення центральної оклюзії при ви­готовленні безпосередніх протезів проводиться за допо­могою воскових валиків незалежно від того, до якої гру­пи належать щелепи. Інші методи визначення центральної оклюзії при ви­готовленні таких протезів неприйнятні. При наявності в щелепі всіх зубів центральна оклюзія фіксується за допомогою правильного зіставлення моде­лей верхньої і нижньої щелеп. Після визначення центральної оклюзії приступають до обробки моделей, поставлення зубів і закінчують виготовлення протеза. О. Д. Кумейська  (1949) при  виготовленні  часткових пластинкових безпосередніх зубних протезів застосовувала таку методику обробки моделей для поставлення зубів на приточуванні. Зуби, що підлягають видаленню, зрізають, а ямки зрізаних зубів поглиблюють на верхній ще­лепі на 2—3 мм, на нижній щелепі — до 2 мм. Штучні зу­би на верхній щелепі встановлюють так, щоб вони не упиралися в зовнішню стінку альвеоли. Ступінь глибини ямки на моделі залежить від віку хворого, оскільки у мо­лодих людей альвеола атрофується більше, а у літніх мен­ше. Отже, при виготовленні протеза для осіб молодого ві­ку глибина ямки на моделі повинна бути більша, а для осіб літнього віку менша. Описана методика обробки моделей, за даними авто­ра, відповідає функціональним і косметичним вимогам, що ставляться до таких протезів. Після вставлення зу­бів закінчують виготовлення протезів без перевірки їх конструкції. А. А. Котляр (1958) та інші авто­ри рекомендують виготовляти безпосередні протези тіль­ки на штучних яснах і в зв’язку з цим пропонують відпо­відні методики обробки альвеолярного,краю на моделі в ділянці видалених зубів. Суть їх полягає в тому, що на моделі зрізають зуби і надають альвеолярному гребеню напівкруглої форми. При цьому враховують стан слизо­вої оболонки і ступінь атрофії кістки альвеолярного від­ростка. Якщо навколо зубів, які підлягають видаленню, відмічається розбухла (гіпертрофована) слизова і різка атрофія кістки, альвеолярний відросток обробляють нав­коло зрізаних зубів і з боку губної або щічної поверхні. Товщина знятого шару гіпсу становить 2—3 мм. Однак така обробка моделі сприяє створенню при­близної форми альвеолярного краю, яка після видалення зубів стає іншою. Після видалення зубів, уражених пародонтозом, аль­веолярний край широкий, але його висота залежить від ступеня деструктивних змін кістки, викликаних патоло­гічним процесом. Якщо кісткова частина альвеолярного краю значно змінена, а слизова оболонка гіпертрофована, то досить ра­но утворюється щілина між поверхнею альвеолярного від­ростка і пластинкою протеза. Щілина утворюється після того, як зникає травматичний набряк слизової оболонки навколо екстракційних ран. Поява такої щілини знижує функціональну цінність протезів. Протези втрачають стій­кість, погано фіксуються на щелепі, а іноді й ламаються. Врахувати ті чи інші зміни форми альвеолярного краю шляхом зняття шару гіпсу навколо зрізаних зубів на мо­делі майже неможливо. Крім того, ця невідповідність не створює округлості краю, раціональної для наступного протезування. Округ­лість краю при безпосередньому протезуванні залежить від ступеня рубцевого стягнення країв рани і щільності прилягання до неї пластинки протеза. При щільному при­ляганні він рівний і напівкруглий, а при нещільному — звивистий або горбистий. Підкладаючи під протез швидкотвердіючу пластмасу, досягають поліпшення фіксації його на щелепі і щільно­го прилягання до слизової оболонки альвеолярного від­ростка. Щільне прилягання протеза до слизової оболонки альвеолярного відростка сприяє передачі жувального ти­снення безпосередньо на рану і поблизу розміщені ткани­ни. Загоювання ран під такими протезами проходить нор­мально. Ранова поверхня чиста, без гнійних нальотів і слідів механічних подразнень. Альвеолярний відросток рійний, набирає напівкруглої форми. Таким чином, дані спостережень спростовують емпіричні висловлювання деяких авторів (А. Є. Верлоцького і А. М. Певзнера, 1950), які заперечують ефектив­ність безпосереднього протезування в розумінні впливу його на процеси відновлення і формування кістки альвео­лярного відростка в ділянці видалених зубів. Спостереження доводять,що раннє відновлення функції жувального апарата допомагає сприятливому перебігові репаративних процесів в ушко­дженій кістці й утворенню пристосованої форми альвео­лярного відростка під протезом. Клінічні спостереження показують, що при виго­товленні безпосередніх зубних протезів слід брати до ува­ги цілий ряд чинників, насамперед функціональний стан тканин альвеолярного відростка в ділянці зубів, що під­лягають видаленню. Після остаточного виготовлення протеза хворому про­понують видалити зуби і в той же день здають протез. Негайна здача протеза після видалення зубів є важливою з таких міркувань:

1)   введення протеза в порожнину рота, коли ще неминула анестезія, не викликає болісних відчувань;

2)   протез, щільно прилягаючи до рани, сприяє швид­кому спиненню кровотечі й утворенню кров’яного згустка;

3)   безпосередній протез надійно захищає згустки кро­ві в ямочках від можливих ушкоджень з боку зовнішніх  подразників, що часто запобігає післяопераційним уск­ладненням і прискорює загоювання кісткових ран.

Протез перед введенням у порожнину рота необхідно старанно обробити. Його миють щіткою з милом протя­гом 7— 10 хвилин, обробляють спиртом і йодною настой­кою. На закінчення слід зазначити, що безпосередні протези можуть бути постійними або тимчасовими. Постійними вони бувають тоді, коли лишаються в по­рожнині рота, щоб замістити дефекти зубного ряду. Як тимчасові вони використовуються тоді, коли дефект зубного  ряду треба компенсувати до моменту загоєння ран і можливого виготовлення незнімних конструкцій протезів. Такі протези іноді застосовуються при видаленні кількох фронтальних зубів з наступним виготовленням мостовидних протезів. При цьому використовуються такі переваги безпосереднього протезування:

а)раннє відновлення функції відкушування їжі і відновлення чіткості вимови;

б)усунення психічної травми, яка виникає у хворих, змушених чекати загоєння рами і виготовлення протеза;

в)негайний перехід від природних до штучних зубів не  спричиняється до утворення  негативних емоцій, дає можливість хворому в той же день приступити до роботи за своїм фахом. Останнє особливо важливе для осіб, трудова діяльність яких зв’язана з актом мови (артисти, пе­дагоги, пропагандисти та ін.);

г)при повному протезуванні зберігається тонус жувальної мускулатури, правильний обрис нижньої третини обличчя;

д)безпосередні протези сприятливо впливають на за­гоювання ран і формування альвеолярного відростка.

Безпосередні протези звичайно виготовляють з пласт­мас АКР-7 або АКР-15.

Ранні протези можуть бути часткові або повні. Часткові протези виготовляються за анатомічними відтисками, і повні — функціонально-присмоктуючими . При цьому як відтискний матеріал можна застосувати гіпс або пластичні маси. Вибір відтискного матеріалу залежить від клінічної картини захворювювання: стану зубів, їх стійкості і розмі­щення, стану ясен, протяжності і топографії дефектів зуб­них рядів і також інших чинників. Так, при виготовленні часткових пластинкових ранніх протезів  найбільш показані пластичні відтискні матеріа­ли типу альгінатних мас. При  виготовленні повних протезів для верхньої щеле­пи як підтискний матеріал застосовують гіпс. На нижній щелепі можна використовувати термопластичні маси з обробкою країв відтиску за Гербстом.

 

ОРТОПЕДИЧНЕ ЛІКУВАННЯ ТРАВМАТИЧНОЇ ОКЛЮЗІЇ

Ортопедичні методи лікування не усувають пародонтитів і пародонтозу, оскільки їх ціллю є травматична оклюзія. Тому ортопедичне лікування носить синдромологічний характер. У зв’язку з цим, метою ортопедичного лікування при захворюваннях пародонту є профілактика, усунення або ослаблення функціонального перевантаження пародонту, яке на певній стадії хвороби є одним з головних патогенетичних чинників, що визначають перебіг хвороби, а у ряді випадків самостійним захворюванням пародонту (травматична оклюзія).

Досягнення цієї мети ставить пародонт в нові умови, при яких дистрофія або запалення розвиваються повільніше. Завдяки цьому стають ефективнішими терапевтичні заходи.

Для виконання вказаної мети необхідно вирішити наступні завдання:

–         повернути втрачену цілісність зубному ряду; перетворити зуби з елементів, що окремо діють, в нерозривне ціле;

–         правильно розподілити жувальний тиск на зуби, що залишилися, і розвантажити зуби з найбільш ураженим пародонтом за рахунок зубів, у яких він краще зберігся;

–         оберегти зуби від травмуючої дії горизонтального перевантаження;

–         провести протезування порожнини рота.

Основними ортопедичними методами профілактики і усунення (або зменшення) функціонального перевантаження пародонту є:

–         вибіркове  пришліфовування зубів;

–         ортодонтичне виправлення деформації зубних рядів (віялоподібного розташування передніх зубів);

–         шинування зубів;

–         протезування дефектів зубних рядів.

Цілями вибіркового пришліфовування зубів є: по-перше, усунення передчасних оклюзійних контактів, що підсилюють перевантаження пародонту; по-друге, при цьому виключаються блокуючі моменти, що заважають рухам нижньої щелепи, артикуляція зубів стає плавнішою, утворюються множинні міжзубні контакти при артикуляції; по-третє, тим самим усувається деформація оклюзійної поверхні зубних рядів. Кінцевою метою даної процедури є рівномірний розподіл жувального тиску по зубному ряду або групі зубів. Відомі різні способи пришліфовування зубів, але найпопулярніший метод Шиллера. По цій методиці корекція оклюзії відбувається як в задній, так і в центральній, передній і бічних оклюзіях. Пришліфовування передує видалення зубів з високим ступенем патологічної рухомості і що викликають різко виражену деформацію зубних рядів. Потім проводиться планування зішліфовування. Для цього спочатку візуально, а потім за допомогою смужки розм’якшеного воску або копіювального паперу  уточнюють ті горбки або їх скати, які в подальшому піддаються зішліфовання. Спочатку така маніпуляція проводиться тільки в задній, а потім в центральній, передньою і бічних оклюзіях. При зішліфовуванні міняється лише конфігурація горбків, самі ж вони, як правило, не зішліфовуються. Річ у тому, що не можна допускати зменшення міжальвеолярної висоти. Для цього зішліфовування проводиться по формулі «ЩВЯН». Це означає, що препаруються щокові (Щ) горбки верхніх (В) і язичні (Я) горбки нижніх (Н) зубів. Оскільки ці горбки визначають напрям трансверзальних рухів на нижній щелепі, можна забезпечити їх плавність за рахунок зішліфовування. Скати ж піднебінних горбків верхніх зубів і щічних горбків нижніх зубів надійно фіксують міжальвеолярну висоту. Зішліфовуються найбільш інтенсивно забарвлені ділянки або тканини в тих місцях, де утворюється перфорація на воску, залежно від того, що використовується як діагностичний засіб. При цьому не слід грубо спотворювати анатомічну форму зуба, а розподіляти зняття тканин порівну на антагоністи. Особливо це стосується ріжучих країв передніх зубів. Зішліфовування завершується після усунення перешкод для плавних переміщень нижньої щелепи і після досягнення множинних зубних контактів в положенні центральної оклюзії.

 

1 зміна форми горбків бокових зубів (а) і ріжучих країв передніх зубів (б) при зішліфуванні

 

При глибокому різцевому перекритті, глибокому прикусі, верхньої або нижньої прогнатії, ретрогнатії, макро- і мікрогнатії рекомендовано проводити вибіркове пришліфовування  в основному в центральній, передній і задній оклюзіях. При перехресному прикусі, звуженні зубних рядів, зворотному перекритті бічних зубів в трансверзальній площині переважними положеннями для реєстрації і усунення предчасних і блокуючих міжзубних контактів являється центральна і бокова оклюзія. Вибіркове пришліфовування проводиться за допомогою високошвидкісних бормашин і центрованих фасоних головок з діамантовим покриттям. При радикальному втручані зішліфуванню передує місцева (аплікаційна, провідникова або інфільтраційна) анестезія, а якщо необхідно — проведення примедикації. Завершуючим етапом є обробка раневих поверхонь зубів. По-перше, вони поліруються; по-друге, в них за допомогою аплікацій або електрофорезу імпрегнуються іони кальцію і фтору; по-третє, їх покривають захисним лаком.

Шинування направлене на вирішення основних завдань ортопедичного лікування при захворюваннях пародонту. До шин пред’являються наступні вимоги:

–         створення міцного блоку зубів з обмеженням їх руху в трьох напрямах — вестибулооральному, мезіодистальному і вертикальному;

–         наявність жорсткості і міцної фіксації на зубах;

–         відсутність необхідності радикальної підготовки зубів;

–         виключення подразнюючої дії на краєвий пародонт і перешкод маніпуляціям в ясенних кишенях;

–         відсутність блокування рухів нижньої щелепи і фонетичних порушень;

–         виключення ретенційних пунктів для затримки їжі і порушень естетики зовнішнього вигляду хворого.

Розподіл жувального тиску при відкусуванні їжі: а-тиск  розподіляється на дві пари передніх зубів; б – після шинування тиск розподіляється на всю групу зубів, включених в шину.

 

Е. І. Гаврилов вважав, що для досягнення лікувального ефекту шинування при плануванні шинуючої конструкції необхідно керуватися наступними біомеханічними принципами:

– обмеження рухомості зубів за рахунок жорсткості шини, що сприятливо діє на пародонт;

– розвантаження пародонту за рахунок нормалізації розподілу жувального тиску ;

– розвантаження пародонту зубів з найбільшим його ураженням за рахунок найбільш стійких зубів;

– шинуюча конструкція, розташована по дузі, є найжорсткішою за рахунок аркоподібності і взаємного перетину векторів рухливості включених в шину зубів;

– при лінійному розташуванні шин в бічних відділах, справа і зліва, їх треба з’єднати поперечно за допомогою дугового протеза

 

Шинування може бути тимчасовим або постійним, а конструкції — знімними і незнімними .Тимчасове шинування проводять на період терапевтичного і хірургічного лікування для створення умов нормального функціонування пародонту. Крім того, воно необхідне для з’ясування прогнозу існування окремих зубів, наприклад, до загоєння розташованих поряд  постекстракційних ран і вирішення питання про включення цих зубів в постійну шину. Тимчасові шини застосовуються також для закріплення результатів ортодонтичного лікування, як ретенційні апарати. Крім всього іншого, вони володіють психотерапевтичним ефектом, усуваючи рухливість зубів. Тимчасові шини можуть використовуватися безпосередньо протези після множинного видалення зубів, для чого їх доповнюють шинуючими  елементами. При тимчасовому шинуванні зазвичай застосовують шини, що не вимагають препарування зубів і лабораторного створення, з використанням композиційних
 матеріалів, в ряді випадків армуючи їх лігатурою або скловолокном. Постійні шини застосовують як лікувальні апарати для тривалої іммобілізації рухомих зубів. Провідним чинником у визначенні показів до видалення, збереження і включення зубів в шину є величина атрофії альвеоли. Необхідно враховувати також ступінь рухомості зубів, топографію дефектів зубного ряду, конструкцію майбутнього протеза або шини, вид прикусу, вік і стан хворого і ін.Наявність у зубів III ступеня патологічної рухливості є протипоказом для включення їх в шину. Підлягають видаленню також зуби з рухливістю II ступеня, якщо резорбція альвеолярної кістки перевищує 1/2 довжини кореня зуба. Не зберігаються також зуби з патологічною рухливістю I ступеня і резорбцією, що перевищує 2/3 висоти лунки. Зуби з рухливістю II ступеня і хронічними навколоверхівковими вогнищами, навіть якщо їх канали добре пломбовані, в шину не включають. Наявність же нориць є абсолютним протипоказом для включення зубів в шину. За доцільне вважається шинування зубів з рухливістю I і II ступені, при цьому основним правилом шинування є з’єднання рухомих зубів із стійкими, такими, що зберегли резервні сили. При шинуванні знімними конструкціями покази  до збереження зубів можуть бути дещо розширені. Відомо, що кращий результат шинування виходить тоді, коли шина об’єднує зуби, рухливість яких відбувається у площинах, що перетинаються  Для передніх зубів хороша стійкість шинуючого блоку досягається, якщо шина об’єднує різці і ікла. Така іммобілізація  називається передньою.

Іммобілізація (стабілізація) зубів, при якій шина розміщується в передньо-задньому напрямку, називається бічною.

ЕТІОЛОГІЯ, ПАТОГЕНЕЗ, КЛАСИФІКАЦІЯ ЧАСТКОВОЇ ВІДСУТНОСТІ ЗУБІВ, УСКЛАДНЕНОЇ ДЕФОРМАЦІЄЮ ЗУБНИХ РЯДІВ

Причинами ранніх порушень зубо-щелепної системи є утворення дефектів коронок окремих зубів, які виникають унаслідок гострої та хронічної травми, гіпоплазії, флюорозу, клиноподібних дефектів, патологічної стертості тощо. Основною причиною виникнення дефектів зубних рядів є ускладнення каріозної хвороби.

Після видалення зубів зубний ряд значно змінюється. Клінічна картина у такому разі досить різноманітна і залежить від кількості втрачених зубів, їх розміщення в зубному ряді, від функції цих зубів, виду прикусу, стану тканин пародонта тощо. Переміщення зубів формує клінічну картину. За наявності великих дефектів зубних рядів зуби, що втратили основних та сусідніх анта­гоністів, будуть переміщуватися майже вертикально, а зуби, які зберегли сусідніх антагоністів, будуть нахилятися у бік дефекту.

 

 

 

 

 

 

 

Деформація оклюзійної поверхні зубних рядів

 

Найбільшою проблемою є пояснен­ня зубокоміркового подовження у разі ча­сткової втрати зубів. Виділяють дві клінічні форми вертикального переміщен­ня зубів за умови втрати антагоністів (В.О. Пономарьова). За наявності першої фор­ми переміщення зуба супроводжується збільшенням коміркового відростка чи ча­стини (зубокоміркове подовження). Співвідношення поза- та внутрішньокоміркової частини зуба у такому разі не змінюється. За наявності другої форми ви­сування зубів проходить на тлі збільшено­го коміркового відростка чи частини, але з оголенням частини кореня зуба. Суттєвої різниці між цими формами немає. Друга форма відповідає пізнішим стаді­ям перебудови коміркового відростка чи частини.

Найбільшими труднощами для лікарів стоматологів-ортопедів є пояснен­ня механізму подовження у разі часткової втрати зубів. Доцільно пригадати роботи Годона, який, напевно, був першим, хто спробував дати пояснення цьо­му складному явищу в своїй теорії артикуляційної рівноваги. Під артикуля­ційною рівновагою Годон розумів збереження зубних дуг та безпроміжкового прилягання одного зуба до другого. Такі зуби, на його думку, достатньою мірою застраховані під негативної дії сил, які розвиваються під час жування. За умо­ви неперервності зубної дуги кожний елемент її знаходиться у замкнутій ланці сил, які не тільки утримують його, але і зберігають увесь зубний ряд. Названу ланку сил Годон представив у вигляді паралелограма .

Згідно зі схемою Годона кожний зуб знаходиться під дією чотирьох сил, рівнодіюча яких дорівнює нулю. За умови порушеної цілісності зубних рядів ланки замкнутих сил розриваються і рівновага порушується. Наявна деформа­ція оклюзійної поверхні зубних рядів є наслідком цього розпаду. Теорія Годо­на не в змозі пояснити всієї різноманітності переміщень зубів у разі дефектів зубних рядів. Своє пояснення зубокоміркового подовження дає Д.А. Калвелі. За його даними, рівновага зуба забезпечується, з одного боку, завдяки зв’язко­вому апарату, а з другого — жувальному тиску. Зуб у такому разі знаходиться у рівновазі або спокої згідно із законами механіки взаємоврівноважених сил. Є.І.Гаврилов виділяє такі можливі варіанти напрямку руху зубів:

1)  вертикальне переміщення верхніх та нижніх зубів
(однобічне та двобічне);

2)взаємне вертикальне переміщення верхніх та нижніх зубів;

3)дистальне або медіальне переміщення верхніх та нижніх зубів;

4)нахил зубів у язиково-піднебінному або щічному напрямку;

5)поворот зуба навколо своєї осі;

6)комбіновані переміщення.

ПІДГОТОВКА ТА ОРТОПЕДИЧНЕ ЛІКУВАННЯ ЧАСТКОВОЇ ВТРАТИ ЗУБІВ, УСКЛАДНЕНОЇ ДЕФОРМАЦІЄЮ ЗУБНИХ РЯДІВ

Виражені деформації зубних рядів дуже ускладнюють, а деколи і роблять неможливим проведення ортопедичного лікування. Існують шляхи усунення деформацій оклюзійної поверхні за допомогою підвищення міжальвеолярної висоти, вкорочення зубів, які висунулися та нахилилися, переміщення зубів спеціальними конструкціями (ортодонтичний метод), переміщення зубів накусочними пластинками з попередньою кортикотомією (апаратурно-хірургіч­ний метод), видалення зубів, які висунулися (хірургічний метод), спеціально­го протезування. Використання одного із цих методів лікарем стоматологом-ортопедом диктується характером деформацій, станом тканин пародонта зубів, які перемістилися, віком хворого та його загальним станом.

Найбільш доступним методом вирівнювання оклюзійної поверхні є вко­рочення зубів, що висунулися з комірки. Найефективнішим методом вирівню­вання оклюзійної поверхні є ортодонтичний. Знімний ортодонтичний апа­рат — це звичайно пластинковий протез із кламерною фіксацією.

Особливістю конструкції є те, що постановку штучних зубів проводять так, щоб вони були в контакті тільки із зубами, які висунулися з комірки.

 

                                  Знімний протез для вирівнювання оклюзійної поверхні.

Використання мостоподібних протезів у разі порушення оклюзії у ділянці включеного дефекту для вирівнювання 1-2 зубів є ефективним методом. Свої особливості має протезування мостоподібними протезами у разі деформацій зубних рядів, які спричинені медіальним нахилом молярів, їх особливість полягає у тому, що одна з опор мостоподібного протеза з’єднується з нахиленим зубом за допомогою вкладок, опорно-утримувальних кламерів, кілець, замкових кріплень.

Запропонована оригінальна конструкція знімного мостоподібного проте­зу за Ю.К.Курочкіним.

Існує низка інших модифікацій мостоподібних протезів, що використову­ються за даної клінічної картини, які по суті відрізняються один від одного лише незначними конструктивними особливостями. Під цим розуміють іммобілізацію премолярів і молярів, з однаковою функцію. Об’єднання передньої і бічної шин між собою надає їм дугоподібну форму, а іммобілізація стає стійкішою і називається передньобокова. Для посилення опірності трансверзальним навантаженням бічні шини можуть бути об’єднані між собою поперечним зв’язком (дуговим протезом). Таким чином, здійснюється поперечна іммобілізація. До особливостей протезування порожнини рота пацієнтів із захворюваннями пародонту відноситься:

–         збільшення числа опорних зубів;

–         зменшення вираженності жувальних горбків штучних зубів;

–         скорочення корисної жувальної площі штучних зубів;

Наявність в протезах шинуючих елементів, сприяючих іммобілізації зубів, що залишилися.

Характерною ознакою безпосереднього протезування, яка відрізняє його від інших видів ортопедичного лікування (наближеного і віддаленого), є те, що виготовлення протеза відбувається до операції видалення зубів, а накладання на протезне ложе – одразу після її закінчення, але не пізніше 24 год. Іммедіат-протезування запобігає виникненню виражених морфологічних, функціональних та естетичних порушень, пов’язаних із порушенням анатомо-функціональної цілості зубо-щелепної системи, слугує лікувальною пов’язкою, прискорює регенерацію кістки та створює сприятливі умови для віддаленого ортопедичного лікування (В.А. Кльомін, В.Є. Жданов, Б.С. Козлов, 2009).

Як правило, безпосередній протез виготовляється класичним одноетапним (Б.М. Бинін, 1953; Г.П. Соснін, 1957, 1973; А.А.Котляр, 1953; Є.І. Гаврилов, 1973) чи двохетапним (І.М. Оксман, 1978; 3.Я. Шур, М.Н. Шитова, 1980) методами. Спільним недоліком одно- та двохетапних методик можна назвати невідповідність форми штучного зубного ряду іммедіат-протеза формі зубних дуг пацієнта до операції видалення зубів, що змінює звичний зовнішній вигляд пацієнта, порушує індивідуальну мовну артикуляцію, таким чином подовжуючи період адаптації до протеза.

Відомі також методи безпосереднього протезування, що дозволяють відтворити положення, колір, розміри і форму зубів, які видаляються: методика Seeling(1965) і її модифікації, запропоновані Г.Л.Саввіді (1980), В.Н.Ралло і Н.А.Пучко (1983),О. І. Бульбук (2008), а також методика A.Samantі J.O.Martin(2003). Але всі ці методики багатоетапні, складні у виконанні та потребують наявності зуботехнічної лабораторії.

В умовах офісного обслуговування пацієнтів та в разі надання невідкладної ортопедичної допомоги скористатися послугами кваліфікованого зубного техніка не завжди вдається. Потреба самостійно виготовити іммедіат-протез в умовах клініки викликала появу методик безпосереднього протезування в одне відвідування із застосуванням пластмас холодного отвердіння, які почали широко використовувати в 50-60 рр. минулого століття. І нині, попри появу термопластів, акрилати продовжують залишатися найпопулярнішими матеріалами для зубного пластинкового протезування. У 1963 р. у книзі Я.М. Збаржа «Быстротвердеющие пластмассы в зубном протезировании» було описано методику знімного безпосереднього протезування за Е. Ковальскі, яка вперше була запропонована для дитячого іммедіат-протезування в одне клінічне відвідування. За цією методикою базис знімного пластинкового іммедіат-протеза формується зі швидкотвердіючої пластмаси на тістоподібній стадії безпосередньо в порожнині рота за допомогою сформованої по щелепі двошарової пластинки базисного зуботехнічного воску. Штучні зуби на базисі моделюються з підібраної за кольором пластмаси холодного отвердіння. Перевагами методики Е. Ковальські є швидкість, простота і дешевизна виконання, недоліком – наявність небажаного контакту полімеризату зі слизовою оболонкою, невідповідність форми та розміру штучних зубів природним, а також різниця в кольорі базису протеза і слизової оболонки. Згодом базисні акрилати холодного отвердіння були вдосконалені: покращувались їхні санітарно-хімічні, технологічні й інші властивості, були розроблені різноманітні методики виготовлення з них різних зубних протезів. Так, Чулак Л.Д. та Шахновський І.В. у 2000 р. запропонували вдосконалений метод виготовлення тимчасового повного знімного протеза за рахунок формування базису протеза і штучного зубного ряду безпосередньо в порожнині рота пацієнта.На першому етапі базис протеза формують у порожнині рота за допомогою заздалегідь отриманого анатомічного відбитка-контрформи з розкатаної пластинки акрилової пластмаси холодного отвердіння, загорнутої в поліетиленову плівку. На другому етапі на базисі протеза з трьох стандартизованих блоків зубного ряду, виготовлених із гарнітурних пластмасових зубів “Эстедент”, формують штучний зубний ряд. Після орієнтовного пришліфовування блоки зубів фіксують самотвердіючою пластмасою з урахуванням косметичних орієнтирів, індивідуальних анатомо-фізіологічних умов протезного ложа і біомеханічних чинників функціонування повного знімного протеза. Недоліками цієї методики вважають неможливість її застосування в разі часткової адентії, необхідність заздалегідь виготовляти стандартизовані блоки зубів, неможливість надати штучному зубному ряду індивідуальних характерних рис зубних дуг пацієнта, які були в нього до видалення зубів.

Bruce J. Goldman у 2006 р. винайшов методику ремонту часткового знімного пластинкового зубного протеза шляхом додавання штучних зубів на місце видалених із приводу захворювання тканин пародонта тяжкого ступеня. З цією метою до операції видалення зубів за допомогою альгінатного відбиткового матеріалу отримують відбиток разом із протезом. Після операції видалення зубів ранову поверхню ізолюють шматочком клейової фольги (Dry foil, Jelenko, San Diego, CA), яку приклеюють хірургічною метакрилатною пластмасою (Cyanodent, Ellman International Manufacturing). В альгінатний відбиток на місце видалених зубів методом salt-and-pepper пакують спочатку білу, під колір зубів, а потім і підфарбовану рожевими волокнами акрилову пластмасу. Відбиток поміщають у рот пацієнта на тістоподібній стадії пластмаси й утримують доти, доки не почнеться екзотермічна реакція. У цей момент відбиток виймають і поміщають у теплу воду доти, доки обидві пластмаси не затвердіють. Клейова фольга, що приклеїлася до акрилату, легко видаляється, а ЧСПП шліфують і полірують. Для більшого комфорту пацієнта безпосередній протез перебазовують м’яким силіконовим матеріалом. Але цю методику неможливо використати, якщо в пацієнта раніше не було часткового знімного пластинкового протеза, бо вона не передбачає створення у відбитку простору для базису протеза. Отже, аналіз літературних даних виявив, що подальше вдосконалення акрилатів холодного отвердіння та методик виготовлення з них часткових знімних протезів, зокрема безпосередніх, є актуальним питанням практичного застосування в ортопедичній стоматології. Нами (Голік В.П., Лазуткін В.П., Богатиренко М.В.) на кафедрі ортопедичної стоматології ХНМУ була вдосконалена методика безпосереднього протезування частковими знімними пластинковими протезами із застосуванням базисного акрилату холодного отвердіння «Редонт-колір» (пат. № 38151 від 25.12.08), яка дозволяє реабілітувати пацієнта в одне клінічне відвідування з максимальним естетичним ефектом (пат. № 37068 від 10.11.08). Полімер “Редонт-колір” завдяки оригінальній комплектації з окремо доданими барвниками дозволяє індивідуалізувати колір базису знімного протеза. Протези виготовляли без застосування гіпсової моделі, штучний зубний ряд повторював зовнішній вигляд ділянки зубного ряду пацієнта до видалення зубів, а колір базису протеза був максимально наближений до індивідуального кольору його ясен. Удосконалена методика безпосереднього протезування проста й доступна для застосування в практиці ортопедичної стоматології, особливо в офісних умовах стоматологічних клінік без зуботехнічних лабораторій. На основі діагнозу, кожний пункт якого визначає застосування лікувальних засобів у певній послідовності, складається план ортопедичного лікування. Він передбачає необхідність і характер попереднього підготування органів і тканин порожнини рота до протезування, вид протезування, вибір конструкції протеза і матеріалів для його виготовлення. Для прийняття правильного тактичного рішення обов’язковим є впорядкування індивідуального плану лікування хворого. Якщо неправильний діагноз за неточного розпізнавання захворювання в результаті неповного обстеження веде до неправильного лікування, то відсутність індивідуального плану лікування хворого навіть за правильного діагнозу може обумовити негативні результати ортопедичного лікування або неможливість виготовлення того чи іншого виду протеза. Тому, індивідуалізуючи план лікування, необхідно  орієнтуватися на особливості перебігу і проявів хвороби в конкретного хворого. Попереднє лікування перед протезуванням складається із загальнооздоровчих і спеціальних заходів.

Загальнооздоровчізаходи у порожнині рота перед протезуванням:

• видалення зубних відкладень;

• лікування захворювань слизової оболонки; лікування карієсу і його ускладнень (пульпіт, періодонтит);

• видалення зубів і коренів, які не підлягають лікуванню.

Спеціальне підготування перед протезуванням складається із терапевтичних, хірургічних і ортопедичних (ортодонтичних) втручань викладена в розділі “Підготовка ротової порожнини до протезування”.

Загальносанаційні заходи багато в чому визначають результат ортопедичного лікування. Від їхньої якості залежить здоров’я порожнини рота, а виходить, і довговічність накладених протезів, їхня функціональна цінність. Грамотно складений план оздоровчих заходів є основою раціонального ортопедичного лікування. Як відзначає Е.И.Гаврилов (1984), протезування хворого з несанованою порожниною рота варто розцінювати як серйозну лікарську помилку, що веде до важких ускладнень.

Планування загальносанаційних заходів ґрунтується насамперед на ретельному клінічному і рентгенологічному обстеженні. При цьому в першу чергу звертають увагу на наявність коренів зі зруйнованою коронкою зуба, розташування їх на альвеолярному відростку, ступінь руйнування, стан поверхні кореня, зверненої в порожнину рота (враження карієсом), стан пародонта. При обстеженні коренів головною задачею є визначення їхньої придатності до протезування. Корені, не придатні до протезування, видаляють.

Суперечливим є питання про використання для протезування коренів бічних зубів, що мають два чи три корені, в одного з яких виявлене захворювання верхівкового періодонта. Якщо в такого кореня виявляється непрохідність через різке чи  звуження скривлення його каналу, медикаментозний вплив на вогнище запалення в періодонті стає неможливим і зуб видаляють. Однак досягнення сучасної ендодонтії свідчать про те, що при наявності необхідних технічних засобів для обробки і розкриття непрохідних каналів можна досягти необхідного лікувального ефекту навіть у важких випадках.

Уже досить давно виникла ідея видаляти в багатокореневих зубів корені, що не підлягають чи недоступні лікуванню, а здорові зуби, які залишилися використовувати для протезування. В даний час, як відзначає Е. Ш. Буланов (1989), сформувалося кілька хірургічних методів лікування багатокореневих зубів із хронічним періодонтитом:

1.     видалення уражених коренів без ушкодження коронки зуба — ампутація кореня; якщо з коренем видаляють і частину коронки — коронорадикулярна ампутація;

2.     розсічення зуба через область розбіжності коренів, коли уражений корінь видаляють разом з відповідною половиною коронки, — гемісекція зуба, цей метод застосовують, коли корені в зубів здорові, але э враження біфуркації; таку операцію, називають коронорадикулярною сепарацією;

3.     одонто- і остеопластика, використовувана при незначному  враженні твердих тканин біфуркації;  після відшарування слизовонадкістного шматка зішліфовують уражені тканини, а також прилеглий край міжлункової перегородки.

Як показують клінічні спостереження, використання для протезування здорових коренів, що залишилися, після видалення уражених дає гарні результати (Буланов В.И., 1989; Кожокару М.П., Пиштя В.В., 1989).

При патологічній рухливості першого і другого ступеня також здійснюється оцінка ступеня атрофії лунки. Лише при крайніх формах, тобто атрофії альвеоли більш ніж на 2/3 лунки і рухливості 2-3-гоступеня, зуби видаляють. Зуби, яківолодіють більшою стійкістю, що мають рухливість у межах 1-гоступеня на тлі дистрофічноговраженняпародонта, коли запальні зміни виражені слабко чи цілком відсутні, можуть бути збережені. Однак поодиноко стоячі зуби з такою картиною захворювання, на думку Е.И.Гаврилова (1984), варто видаляти. Крім того, зуби з крайнім ступенем патологічної рухливості (2-3-й), що мають періапікальні вогнища хронічного запалення, також підлягають видаленню.

Видалення зубів на фоні системних захворювань пародонта, як правило, приводить до зростання ваги функціонального перевантаження зубів, що залишилися. З метою попередження можливих ускладнень і збереження зубів, що залишилися, варто ширше застосовувати безпосереднє протезування. Виготовлення протеза до видалення зубів, дозволяє запобігти розвиток найбільш важких форм травматичної оклюзії зі збільшенням рухливості зубів, що залишилися.

Видиі завдання протезування

Розрізняють безпосереднє, найближче і віддалене протезування. За безпосереднього (первинного) протезування протез виготовляють до операції і накладають на протезне ложе на операційному столі або у стоматологічному кріслі через 30-40 хв., але не пізніше 24 години із моменту операції. Іноді цей вид протезування називають післяопераційним, а протези – безпосередніми (іммедіат-протези). Найближче протезування здійснюється у перші 2 тижні (у період загоєння операційної рани та її епітелізації). Віддалене протезування здіснюють у більш пізні терміни після того, як закінчиться формування альвеолярної частини, пов’язане з атрофією кістки, неминучої у перші 1-2 місяці після видалення зубів. Таким чином, кожний вид протезування відповідає певному стану тканин протезного ложа після операції. Втрата зубів і утворення у зв’язку з цим дефектів не тільки викликають порушення функції жування і мовлення, але і створюють загрозу для інших частин жувального апарату. Тому протезування ставить за мету не тільки відновлення втраченої функції жування, нормалізацію діяльності жувальних м’язів і скронево-нижньощелепного суглоба, але і зберігання наявного зубного ряду і запобігання подальшій його руйнації. Таким чином, завдяки протезуванню розв’язуються лікувальні і профілактичні завдання, причому іноді останні стають визначальними.

Вибір конструкції протеза і матеріалів для його виготовлення

Ортопедичну конструкцію потрібно розглядати як лікувальний засіб, що відновлює жувальну спроможність зубних рядів, поліпшує зовнішній вигляд хворого і запобігає руйнуванню жувального апарату.Всі ортопедичні засоби лікування за призначенням підрозділяються на:

• протези зубів;

• шинуючі лікувальні апарати і протези;

• апарати для ортодонтичних цілей;

• апарати, які застосовуються при травмах обличчя;

• протези щелеп і обличчя.

За способом фіксації вони поділяються на незнімні і знімні. Незнімні конструкції фіксуються цементом на природних зубах, коренях або імплантатах. За значної втрати зубів, коли наявні зуби неможливо використовувати як опору для незнімного протеза, а  також за відсутності всіх зубів застосовують знімні конструкції протезів. 

Пластинкові протези – це знімні конструкції. Зважаючи на те, що пластинкові протези передають вертикальне жувальне навантаження на  тканини через слизову оболонку, їхні конструктивні особливості визначаються положенням і розміром дефекту в зубному ряду, кількістю і станом збережених зубів, особливостями слизової оболонки протезного ложа, ступенем виразності пунктів анатомічної ретенції (альвеолярні відростки, верхньощелепні бугри, склепіння твердого піднебіння та ін). Основними елементами часткового знімного протеза є базисна пластинка (пластмасова або металева), штучні зуби і утримуючі механічні пристосування у вигляді кламерів, пелотів, коронок та ін ). Протези, що застосовуються за відсутності всіх зубів, за конструкцією пластинкові. Вони мають базис, що повторює рельєф протезного ложа, на який укріплені штучні зуби .

Бюгельн іпротези – це знімні конструкції, що застосовуються при дефектах зубних рядів. За допомогою цих протезів жувальне навантаження передається частково на опорні зуби, частково – на слизову оболонку беззубих ділянок альвеолярних відростків. Основними конструкційними елементами бюгельних протезів є: металевий каркас, що включає дугу (бюгель), опорно-фіксуючі пристрої, сідлоподібна частина і штучні зуби

Приймаючи остаточне рішення про вибір того або іншого протеза, необхідно керуватися результатами клінічного аналізу характеру захворювання, індивідуальних особливостей його перебігу, стадії розвитку патологічного процесу.  Оформляючи цей розділ історії хвороби, потрібно дати біомеханічне обґрунтування конструкції протеза і окремих його деталей (вид, форма, розміри, відношення до зубів, слизової оболонки і т.п.), описати матеріали (основні і допоміжні), що застосовуються для виготовлення протеза.

Від того, наскільки правильно складений і виконаний план ортопедичного лікування, залежить успіх самого лікування. За неправильно складеного або погано виконаного плану ортопедичного лікування протез не буде сприяти зберіганню жувального апарату, а, навпаки, підсилить дію руйнівних чинників. Отже, протез із лікувального апарата може перетвориться в апарат, що руйнує зубні ряди. Правильно скласти план ортопедичного лікування допоможуть знання вікової і функціональної анатомії, фізіології, а також етіології, клінічної картини і діагностики різноманітних захворювань жувального апарату. Чималу роль у здійсненні раціонального протезування відіграють знання технології виготовлення протезів і володіння практичними навичками проведення клінічних маніпуляцій. 

Безметалеві керамічні коронки.

Безметалеві керамічні коронки є гарною альтернативою металокерамічним коронкам. Суцільнокерамічні коронки мають кращу естетикою, вони напівпрозорі. У безметаллових коронках каркас підбирається під колір зуба, а потім наноситься керамічна маса.

Безметалеві керамічні коронки ідеальні для відновлення передніх зубів. Вони не рекомендуються для відновлення задніх зубів

КЕРАМІЧНІ КОРОНКИ НА ОКСИДІ ЦИРКОНІЮ CERCON

Новий керамічний матеріал (безметалова кераміка), який вельми міцний, дуже естетичний, біосумісний з тканинами порожнини рота. Оксид цирконію – білий, непрозорий матеріал. Каркас для коронки виготовляється методом комп’ютерного фрезерування, що і пояснює точність виготовлення. Міцність каркаса 600 MPa.

Спочатку виготовляється каркас із цирконію (за кольором зуба), потім на цирконієвий каркас наноситься керамічна маса.

• На 50% більше міцні, ніж традиційні безметалеві керамічні коронки.

• З цирконієвої кераміки можна виготовити мостоподібні протези з трьох одиниць.

• Темного металевого краю в області ясен не спостерігається.

• Ідеальні для передніх груп зубів.

• Чудова естетика.

• Не викликає алергію.

Коронки на каркасі з діоксиду цирконію CerconR.

Покращена естетика з-за білої окису цирконію.

• Оптимальна імітація відтінку натуральних зубів.

• Завдяки винятковій міцності, цирконієві коронки довговічні.

• Висока стабільність.

 

Керамічна система Ips Empress

IPS Empress система безметаллової кераміки, являє собою пресовану склокераміку.

Кераміка IPS Empress є гарною альтернативою метало-керамічним коронкам. Система IPS Empress має підвищений вміст кристалів лейцита, що збільшує її міцність.

Кераміка IPS Empress одним з найміцніших із систем безметаллової кераміки. Спочатку на відлитої гіпсової моделі (точна копія зубів пацієнта), технік моделює коронку, воском (відтворює точну форму). Потім з керамічного блоку при високій температурі в спеціальній печі пресує коронку. Потім її забарвлює або покриває іншою керамікою і обпікає. Результат – індивідуально виготовлене відновлення з чудовим естетично-кими та усіма особливостями природного зуба.

 

 

 

Показания.

1.     Одиночні коронки на передні зуби.

2.     Вкладки на жувальні зуби.

3.     Накладки на жувальні зуби.

4.     Вініри.

Переваги кераміки IPS Empress.

1.     Чудова естетика. У кераміці IPS Empress відсутній металевий каркас, не має опакового шару.

2.     Відмінне прилягання.

3.     Повна імітація форми і кольору природних зубів.

КОРОНКИ VITA IN ALUMINIA 

З великим успіхом, більш ніж десять років система InCeram Alumina виявилася одним з найбільш популярних і естетичних систем у безметаллової кераміці на ринку сьогодні. Корона InCeram Alumina зроблена з оксиду алюмінію. Каркасом коронок InCeram Alumina є оксид алюмінію. Оксид алюмінію – білий, напівпрозорий-ний матеріал, він виготовляється методом комп’ютер-ного фрезерування, що підтверджує його високу точність. Оксид алюмінію підтримує найвищу ступінь напівпрозорої в керамі-ких коронках. Міцність каркаса оксиду алюмінію така, що дозволяє виготовляти мостовидні протези. Міцність каркаса 400 Мра.

Основні показання.

1.     В основному прменяют для виготовлення коронок на передні зуби.

2.     Реставрації при алергії пацієнта на метал.

3.     При підвищених естетичних вимогах.

 

Переваги коронок InCeram Alumina.

1.     Висока біологічна сумісність. Не викликає роздратування ясен.

2.     Не викликає алергічних реакцій.

3.     Коронки InCeram Alumina мають чудову естетику. Вони мають високий ступінь напівпрозорості (основна функція емалі зубів).

4.     Темного металевого краю в ясен не буває, тому що в цих коронках відсутня металева субструктура.

 

                                                                         КОРОНКИ PROCERA 

 

 

 

 

Система PROCERAR AllCeram представляє собою основну масу з алюмінієвої кераміки, яка формується шляхом пресування. Система PROCERAR AllCeram застосовується для виготовлення одиночних коронок на передні зуби, а також вкладок, накладок та вінірів. Міцність кераміки PROCERAR AllCeram становить 600 МПа. За допомогою цього методу вдається отримати щільність кераміки до 99,5%.

Переваги коронок PROCERAR AllCeram.

1.     Висока біологічна сумісність. Не викликає роздратування ясен.

2.     Не викликає алергічних реакцій.

3.     Коронки Procera мають чудову естетику.
Вони мають високий ступінь напівпрозорості
(Основна функція емалі зубів).

4.     Темного металевого краю в ясен не буває, тому що в цих коронках відсутня металева субструктура.

 

 

 

 

 

 

 

Золотовмісні сплави в якості каркасів металокерамічних конструкцій володіють корозійною стійкістю і більш точним приляганням у порівнянні з традиційними кобальт-хромовими сплавами. Крім того, вони надають кераміці приємний відтінок, а при контакті з ясенним краєм золотовмісний сплав не викликає його потемніння, а коронка має абсолютно природний вигляд.

Крім традиційної металокераміки ми пропонуємо безметалеві керамічні коронки, які відзначаються не лише високими естетичними властивостями завдяки здатності до заломлення світла, а і високою точністю прилягання до тканин зуба завдяки технології виготовлення.

Подібні безметалеві керамічні технології знайшли застосування при протезуванні та імплантації зубів у щадячому і високоестетичному протезуванні передніх зубів. Зовсім не обов’язково для виправлення форми і кольору на фронтальні зуби одягати коронки. Передню стінку замінюють на керамічну, не препаруючи інших поверхонь. Такі конструкції називають вінірами (або ламінатами).

 

 

Безметалева кераміка:

Найсучасніший і високо естетичний метод протезування, який поєднує в собі високу міцність і естетичні характеристики.

Як відомо, висока естетичність, міцність і біосумісність кераміки робить її ідеальним матеріалом для протезування передніх і жувальних зубів. Це новітня технологія виготовлення штучних коронок, котра прийшла до нас із Європи.

Коронки із цирконію по міцності не поступаються металокерамічним коронкам, а по своїх естетичних властивостях у багато разів перевершують металокераміку.

1. Застосування оксиду цирконію

Оксид цирконію застосовується при виготовленні:
• диночних коронок;
•мостоподібних протезів;
•вінірів;
•використовується в протезуванні на імплантатах.

Оксид цирконію має білий колір, що дозволяє оптимально імітувати відтінок натуральних зубів, на відміну від металевого кольору каркасу металокерамічної коронки. Для того щоб виключити просвічування металу через шар кераміки, при виготовленні металокерамічних коронок застосовують опакові (непрозорі) керамічні маси. Металокерамічні коронки не пропускають світло через метал, у них відсутня глибина кольору. У результаті немає підсвічування ясен зсередини, як в області натурального зуба, тому ясна в області металокерамічної коронки виглядає темніше. При виготовленні коронок із цирконію використовується білий каркас, який можна покривати прозорими керамічними масами й тим самим домагатися найкращих естетичних результатів. У таких коронок ясна підсвічуються зсередини, як у природніх зубів, і мають натуральний колір, що дозволяє створити візуальний ефект натуральних зубів.

 

2. Коронки з пресованої кераміки

У чому ж переваги безметаллової пресованої кераміки?

Насамперед , завдяки своїй світлопроникності й прозорості безметалева пресована кераміка має чудову естетику.

Друга перевага – це найвища точність прилягання пресованої кераміки до краю препарованого зуба, що дає можливість обробки зубів вище рівня ясен. Сукупність цих переваг робить протезування пресованою безметалевою керамікою дуже привабливим.

Безметалеві коронки – це чудова естетика, міцність, надійність й натуральний колір ясен та зубів.

 

3. Вініри

Вінір- це керамічна накладка товщиною 0.4-0.8мм, яку встановлюють на передні зуби у випадках, коли зуби вже зруйновані, або змінили колір. Вони дають змогу досягти потрібної форми й бажаного кольору, одночасно, захищаючи зуби. У результаті цього ваша посмішка буде сліпучою, не заподіюючи при цьому збитку глибоким тканинам ваших зубів. Вініри виготовляють відповідно до кольору зубів пацієнта і його побажань щодо форми. Таким чином досягається необхідний естетичний результат, найменше травмування зуба при установці, а також надійність і довговічність.

У яких випадках вони можуть застосовуватися?

Використання вінірів у стоматології дозволяє досягти більш високого косметичного ефекту при різних дефектах поверхні й кольору зубів, насамперед:
• травма зуба ( сколи, злами );
• проміжки між зубами;
• клиноподібний дефект;
• стирання;
• порушення форми зубів;
• старі пломби, що відрізняються по кольору від здорових зубів;
• дефекти кольору зуба, пов’язані із флюорозом;
• “тетрациклінові зуби”;
• наслідки травм або лікування кореневого каналу.

Вініри не вимагають спеціального догляду, регулярне чищення їх поверхні зубною щіткою й флосами, як і інших зубів, забезпечує їм блискучий вигляд на довгий час.

Переваги:

Порцелянові вініри мають ряд переваг у порівнянні з іншими методами в стоматологічній косметології.

По-перше, вініри надають зубу більш натуральний здоровий вигляд, це пов’язане з тим, що стоматологічна порцеляна дуже точно імітує властивості поверхневого шару зуба – емалі.

По-друге – на порцелянових вінірах ніколи не буває плям. Порцеляна – більш гладкий і непроникний матеріал, тому на його поверхні ніколи не утворюються плями, помутніння або знебарвлення.

Красі Вашої емалі нічого не загрожує – ні кава, ні цигарки, ні червоне вино (кераміка має дуже високу стійкість кольору ). Зовнішній вигляд Ваших зубів стане таким, про який Ви мріяли все життя!

4. Керамічні вкладки

З ростом технічних можливостей у виготовленні та обробці керамічних мас з’явилася можливість замінити об’ємні пломби на керамічні вкладки. Відмінності між пломбою і вкладкою значні:
• Пломбу лікар формує з матеріалу під час прийому пацієнта; виготовленням вкладки займається зуботехнічна лабораторія, а потім лікар фіксує вкладку на зуб.
• Міцність пломби, її довговічність і стійкість форми значно поступаються показникам керамічної вкладки.
• Можливість підібрати правильний колір під колір сусідніх зубів у вкладок більша, ніж у пломб.

Видаляючи уражені карієсом тканини дентину, лікар створює порожнину для майбутньої керамічної вкладки. Потім за допомогою відбиткової маси він знімає відбиток. З цього відбитка виготовлять гіпсову модель і технік створює керамічну вкладку з урахуванням усіх особливостей у порожнині рота. Вкладки також бувають із композиту та металу, у тому числі і золота.

ПЕРЕВАГИ ЗУБНИХ ВКЛАДОК

• Вкладки мають більшу міцність, ніж пломби, що виготовляються безпосередньо в зубі. На каріозні зуби виготовляються вкладки, тому що об’ємні пломби можуть не витримувати жувального навантаження і розколюватися. Вкладки суттєво зміцнюють зуб.
• Керамічні вкладки чудові в плані естетики. Кераміка має напівпрозорість і повністю імітує колір зуба.
• Вкладка точно повторює анатомічну форму зуба. Надати вкладці гарну форму дозволяє її виготовлення поза порожниною рота.
• Керамічні вкладки стійкі до зовнішніх впливів, вони не темніють згодом , не міняють колір під дією кави, тютюну і т.д.
• Вкладка може замінити коронку, якщо збереглася міцна основа зуба.

 

Безметалева кераміка дозволяє відмовитись від металевого каркасу, застосовуючи міцну прозору основу з особливої кераміки (Empress, церкон).
Якщо зуб значно зруйнований, і в ньому проліковані кореневі канали – необхідно відновлювати такий зуб коронкою. Раніше єдиним естетичним способом протезування були металокерамічні коронки. Їх основний недолік полягає у віддзеркаленні розсіяного світла, завдяки чому металокерамічні коронки виглядають яскравішими за природні зуби.
 

 

Якщо для вас при протезуванні найбільш важливими є естетичні властивості майбутніх зубів – краса, максимальна наближеність до природних, білизна зубів, то найбільш прийнятним варіантом, що відповідає усім перерахованим умовам, є безметалева кераміка. Безметалева кераміка на сучасному етапі розвитку ортопедичної стоматології є найбільш прогресивним і високотехнологічним методом відновлення дефектів зубних рядів і зруйнованих зубів.

Основними перевагами безметалевої кераміки є високі естетичні характеристики протезів. На відміну від металокерамічних коронок безметалеві коронки та мости не мають всередині своєї конструкції не пропускаючого світло металевого каркасу, на який наноситья кераміка (звідси власне і назва – “безметалева кераміка”), а є монолітною суцільнокерамічною конструкцією. Завдяки цьому при виготовленні коронок по безметалевим технологіям досягається висока прозорість конструкції, максимально наближена до природних зубів. Безметалеву конструкцію, при правильному виборі кольору, у ротовій порожнині практично неможливо відрізнити від розташованих поруч природних зубів.

Наступною перевагою безметалевої конструкції є так звана щадна препаровка зубів – під час обробки під коронку знімається більш тонкий шар власних тканин зуба, на відміну від обробки під металокераміку. Це дозволяє зберегти більшу кількість власних тканин зуба. Безперечою перевагою безметалевих матеріалів є їхня біоінертність – вони не викликають алергічних реакцій, виникнення яких можливе під час використання в якості протезів конструкції, що містять металеві елементи. Ризик виникнення в ротовій порожнині металевого присмаку не припускається. Характерною особливістю безметалевих конструкцій є менший абразивний вплив на природні зуби у порівнянні з іншими технологіями, що застосовуються при протезуванні та абсолютна гладкість усіх поверхонь готових конструкцій, що попереджає виникнення зубних відкладень.

Із усього асортименту послуг протезування, представлених у нашій клініці, безметалеві конструкції здатні повністю задовольнити навіть найвимогливіших клієнтів, оскільки є найсучаснішими конструкціями, розробленими сучасною стоматологією.

Нейлонові протези

За своїми основними характеристиками поліпропілен наближений до нейлону, але поступається йому за деякими фізико-хімічними властивостями. У наш час поліпропілен для виготовлення ортопедичних конструкцій використовують у якості дешевшої альтернативи нейлону.

Способи застосування безметаллової кераміки

З безметаллової кераміки виготовляють коронки (тут зуб обробляється повністю), вініри (обробляється лише передня частина зуба), так звані керамічні вкладки і накладки (інлей, онлей) у всіх тих випадках, коли потрібно буде замінити старі обширні пломби і продовжити життя зуба з мінімальними втратами твердих тканин. Тут вирішується маса проблем на користь пацієнта. Якщо у Вас від природи темні зуби, старі пломби потемніли, є незначні ськоли на передніх зубах, іноді Вам не подобається форма своїх зубів, якою нагородила Вам природа, то, швидше за все, стоматолог порадить Вам саме безметалловую кераміку. Останнє у Ваших руках. Кераміка – це єдиний матеріал, на який не буває алергічної реакції організму. Як видно з самої назви, коронки з цього матеріалу виконуються повністю без змісту металу. А саме, на відміну від металокерамічної, яка є металевим ковпачком, фанерованим керамікою, безметалловая кераміка цілком фарфорова. Саме ця особость і визначає основні позитивні властивості безметаллової кераміки.

Достоїнства безметаллової кераміки

Безметалловая кераміка не має металевого каркаса при всьому цьому застосовується достатньо міцна основа з особливої кераміки. Ця технологія дозволяє вирішувати проблеми передніх зубів. Зовні така коронка нічим невідмітна від живого зуба. Безметалловая кераміка дозволяє виготовляти протези. Ця технологія на сьогоднішній день названа провідними стоматологами миру найбезпечнішою і переважнішою. Фарфор – матеріал інертний, він не надає ніякої дії на навколишнє середовище. Таким чином, безметалловая кераміка не заподіює шкода організму людини. Коронки з безметаллової кераміки виготовляються строго відповідно до форми і кольору зубів пацієнта. Для пацієнта дуже важливі всі якості зубного протеза. І тут безметалловая кераміка може показати себе з якнайкращого боку.

Безметалловая кераміка по естетичних властивостях дуже схожа на справжній зуб. Безметалловая кераміка має той же ступінь заломлення світла, що і емаль зуба. Зовні коронка, виготовлена з безметаллової кераміки, завжди з урахуванням індивідуальних особостей природних зубів пацієнта, навіть для висококваліфікованого фахівця-стоматолога аніскільки невідмітна від живого зуба пацієнта. Отже з косметичної точки зору безметалловая кераміка – це найідеальніший матеріал для моделювання зуба. Проте, потрібно буде нагадати, що практичність у використанні важлива не менше, ніж краса. Ще зовсім недавно вважалося, що коронки з безметаллової кераміки можна ставити тільки на передні зуби, тобто використовувати її було можна було швидше з естетичних міркувань.

Безметалловая кераміка в принципі не була розрахована на навантаження, які доводиться витримувати жувальним зубам, наприклад, при їді. Але у в последствіїднєє час при виготовленні безметаллової кераміки застосовують литну технологію. Коронки, отримані у такий спосіб, набагато міцніше за тих, що виготовлялися раніше. Безметалловая кераміка – це ідеальне рішення як з погляду стоматолога, так і з погляду пацієнта. Саме тому безметалловая кераміка набуває всього велику популярність у хворих.

Безметалловая кераміка – це одне з новітніх досягнень в стоматології, яке дозволяє виготовляти легені, надійні і естетичні протези (коронки). Зовні така коронка навіть для стоматолога невідмітна від живого зуба. Безметалловая кераміка абсолютно нешкідлива для організму. Керамічні коронки виготовляються цілком відповідно до форми і кольору зубів пацієнта. На період виготовлення постійних конструкцій пацієнтові можуть поставити тимчасову коронку (тимчасовий протез), який приховає дефект, і пацієнт ніколи не випробовуватиме утруднень в спілкуванні.

Останні роки в стоматології активно розвивається напрямок безметаллових технологій.Близько 30 років тому з’явилася металокераміка, яка довгі роки входила в практику сучасного стоматолога та зубного техніка. На сьогоднішній день металокераміку не робить тільки ледачий. Але вимоги до естетики не стоять на місці. Пацієнти вже хочуть не «щоб коронки були схожі на зуби», а «щоб коронки не можна було відрізнити від зубів».

Сучаснібезметалеві технології дозволяють створити таку високу естетику, що, дійсно, неможливо відрізнити протез від природних зубів. Що ж заважає впровадженню настільки прогресивних технологій? Як не дивно, стоматологи і зубні техніки. Точніше, їх упередження. Омани про безметаллових технологіях, як і свого часу про металокераміці, перешкоджають впровадженню в життя. Які ж були упередження?

· Металокераміку не можна робити на жувальні зуби.

· Під металокераміку потрібно завжди депульпировать зуби.

· Під металокерамікою зуби швидко псуються.

· Металокераміка занадто важка.

· Металокераміка псує антагоністи.

· Металокераміка ненадійна і сколюється.

· Металокераміку складно робити.

· Металокераміка недоступна по ціні пацієнтам.

Тепер, читаючи це, ви, напевно, посміхаєтеся? А 10-15 років тому багато хто так вважали. Причина помилок, перш за все, в слабкій інформованості фахівців, друга проблема – це консерватизм у поглядах. Сьогодні така ж ситуація, як з раніше з металокерамікою, існує з безметалевітехнологіями, і помилки ті ж. Можна додати ще одне упередження: з безметалової кераміки не можна робити мости більше трьох одиниць, а можна тільки у фронтальному відділі зубного ряду. Спробуємо розібратися, що ж правда, а що вигадка?

Сьогодні безметалеві технології досягли таких висот, що можна сказати з упевненістю: безметалеві конструкції можуть практично повністю замінити металлокерміку.

Безметалова кераміка – найсучасніший вид кераміки в стоматології ХХI століття! Технологія сучасної безметаллової кераміки була розроблена в 80-і роки минулого століття, але тільки зараззавдяки тривалим розробок і випробувань ця технологія набула завершеного вигляду.

Прагнення пацієнтів отримати в результаті протезування не коронки, схожі на зуби, а зуби, не відрізняються від своїх власних, спонукало стоматологів звернутися до технологій безметаллової кераміки. Завдяки відкриттям в галузі хімії проявилися матеріали,ідеально зв’язують у єдине ціле керамічні реставрації і тканини натурального зуба. Всі разом дало поштовх величезному попиту на металеву кераміку.

Що ж собою являє ця кераміка і коли її застосовують?  
Перш за все, безметалловую керамікухарактеризує висока естетика і висока міцність. З безметаллової кераміки виготовляють ламінати, вкладки, коронки, адгезивні і традиційні мостовидні протези, полукоронкі, штифтові вкладки і коронки. Що для чого і що можна, а чого не можна зробити з безметалової кераміки? Відразу хочеться розвіяти міф про те, що безметалловую кераміку не можна ставити на жувальні зуби. Можна! Побоюватися того, що кераміка трісне або зламається, не варто. Безметалова кераміка набагато міцнішеметалокераміки, так як в основі технології виготовлення безметалової кераміки лежить пресування керамічної маси під високим тиском і температурою. Другий міф: з безметалової кераміки не можна робити мостовидні протези, особливо протяжні. Можна! Якщо є необхідність зробити мостовидні протези, то за основу береться каркас з оксиду цирконію. Оксид цирконію – природний матеріал, для отримання каркаса його спекают при температурі 1500 градусів протягом 7:00. В результаті каркасз оксиду цирконію набуває міцність, що перевищує міцність металу.
Найчастіше безметалловую кераміку застосовують для відновлення фронтальних зубів, що обумовлено її високими естетичними властивостями. Безметалова кераміка має ті ж оптичними властивостями, що і природні зуби, основні з них – транслюцентного і опалесцентних.

Металокераміка через присутність всередині металевого каркаса не має транслюцентного природного зуба, так як метал перешкоджає проходженню світла крізь штучний зуб. А безметалова кераміка пропускає світло, як живі зуби, що надає реставраціям особливу природність іржавість.

Можливість обійтися без металевого каркаса диктує нові вимоги до обробки зубів. Важливо, що під металеву кераміку зуби необхідно препарувати менше, ніж під металокераміку, зуби обробляються вище ясна. Це менш травматично, не порушує кругову зв’язку зуба. Крім того, обробка вище рівня ясен значно продовжує термін служби протезів, так як зникає такий фактор,впливає на необхідність заміни протезів, як оголення краю коронки внаслідок вікових змін в тканинах, що оточують зуб. І найважливіше: найчастіше немає необхідності депульпировать зуби, що продовжує життя натуральних зубів.

Види протезів з безметаллової кераміки :

Ламінати. Ще зовсім недавно в усьому світі були популярні вініри, фотополімерні реставрації вестибулярної поверхні зуба. Їх використовують для відновлення, зміни форми або кольору природного зуба шляхом нанесення на його поверхню фотополімерного пломбувального матеріалу.

Цей спосіб швидко поширився завдяки своїй дешевизні і швидкості, але, на жаль, він має ряд недоліків. Фотополімерні матеріали, як і будь-які полімери, з часом старіють, покриваються мікротріщинами, змінюють свій первісний колір. Крім того, фотополімер швидко стирається, набагато швидше за своїх зубів, що веде до втрати первісної форми і блиску. В результаті всі старання щодо зміни форми і кольору природних зубів стають марними. Сучасна стоматологія пропонує більш якісні матеріали для вінірів, це керамічні ламінати. Ламінати виготовляються із пресованої кераміки і фіксуються на адгезивний матеріал, що сполучає ламінат з природним зубом в єдиний моноліт.

Керамічний ламінат не змінює колір, не покривається тріщинами, стирається так само, як природні зуби. Можливість використовувати ламінати різної прозорості дозволяє при необхідності змінити колір навіть сильно потемнілого зуба на більш світлий, відновити втрачену емаль. Ламінати – самий щадний вид незнімних протезів, для їх установки досить мінімальної шліфовки частини емалевого шару зуба, всього на. 05 мм. Немає необхідності в депульпірованіі зуба і обробці нижче ясенного краю. Завдяки адгезивної фіксації ламінат з’єднується з природним зубом в єдиний моноліт і практично зводить до нуля можливість відколу ламінату від зуба.

Керамічні вкладки . Це сучасна альтернатива фотополімерної пломбі. Фотополімерні пломби мають ті ж недоліки, що і вініри. Так само з часом старіють, покриваються мікротріщинами і змінюють свій первісний колір. Фотополімер стирається набагато швидше зубів. А для відновлення жувальної поверхні важлива міцність і стійкість до стирання, цій вимозі фотополімерні пломби не відповідають. Крім того, пломби виготовляються в порожнині рота пацієнта, і це не дає тих можливостей, які є при роботі з моделлю. Лікар обмежений у просторі порожнини рота, не може повернути зуб у всіх напрямках, як модель, і обмежений за часом.

Мостовидні протези. Як можна зробити мостовідний протез без металевого каркаса? Для цього існує оксид цирконію. З цього матеріалу і робиться каркас, як у металокераміці, з однією різницею: каркас прозорий. Протяжність такого каркаса може бути будь-хто. При дуже великих проміжних частинах можна моделювати мостовідний протез цілком з оксиду цирконію, лише розфарбувавши його.
Отже, виходячи з тенденцій розвитку сучасної стоматології, безметалеві технології візьмуть верх над металокерамікою. Поїзд прогресу швидко летить вперед. Сучасні стоматологи з посмішкою згадують часи виключно штампованих коронок, настає час, коли так само будуть ставитися і до металокераміці.

Ось уже кількароків в арсеналі стоматологів-ортопедів з’явилося нове засіб у створенні білосніжної усмішки. Це – протезування коронками на основі оксиду цирконію.

Етапи цієї технології такі:  Після традиційної обробки зуба та зняття зліпків, отримані моделі скануються і за допомогою спеціальної комп’ютерної програми, спеціальний апарат виточує з цирконієвого блоку ковпачок,володіє ідеальною точністю. Потім цей ковпачок покривається керамічною масою і виходить абсолютний аналог живого зуба, що володіє ідеальною передачею кольору, міцний і довговічний. Відсутність металу в каркасі коронки дозволяє уникнути таких неприємних наслідків традиційного протезування як алергічні реакції і зміна кольору ясна, що особливо актуально при відновленні фронтальної групи зубів.

  У чому унікальність цього “матеріалу майбутнього”? Подумайте, як космічні човники витримують неймовірні температурні навантаження. У насосах, ріжучихінструментах, у двигунах внутрішнього згоряння – секрет один – оксид цирконію. Без виключень, у всіх сферах життя кераміка грає важливу, іноді незамінну роль. Це підтверджується більш ніж 300.000 випадків установки та успішного функціонування тазостегнових штучних суглобів, головки яких виготовлені з оксиду цирконію. Тепер і в стоматології будь-який бажаючий може використовувати цей матеріал, який пацієнти називають «складовою частиною себе». Оксид цирконію був відкритий в рік великої французької революції, в 1789 році, німецьким хіміком Мартіном Генріхом Кепротом, але протягом довгого часу ніхто не знав про його потенціале.Только останнім 20-30 років його численні властивості стали широко відомі. Високотехнологічна кераміка використовується в космічній галузі, в автомобільній промисловості та медицині а тепер використовується і для імплантації зубів і протезування зубів .

 

Безметалеві коронки і мостовидні протези на оксиді цирконію.

Зовсім ще недавно коронки і мостовидні протези на металевому каркасі вважалися загальноприйнятим стандартом і безальтернативним методом в сучасній стоматології. На щастя тепер ми можемо насолоджуватися естетикою інадійністю реставрацій на основі високоміцних каркасів з оксиду цирконію. Передові технології CAD /CAM дозволяють забезпечити неперевершену точність прилягання каркасів з оксиду цирконію і найвищу естетику завдяки фізико-хімічним властивостям світлопроникності оксиду цирконію, близьким до таких природних зубів. Матеріал міцний, привабливий, біосумісний. Існує не так багато матеріалів (таких як натуральний алмаз), які поєднують виняткову красу і міцність. У стоматології велися тривалі дослідження та пошуки матеріалів, придатних для протезування зубів, які естетично прийнятні, мають достатню міцність і одночасноє біосумісними – добре переносяться людським організмом. Протягом багатьох років керамічні матеріали, суміщені з металом використовувалися в стоматологічних реставраціях – кераміка для досягнення естетичних цілей, а метал забезпечував міцність. Високотехнологічне рішення було знайдено з впровадженням оксиду цирконію. Кераміка на оксиді цирконію має високий потенціал в дентальних реставраціях для забезпечення ідеальної,приголомшливий естетики та гарантованої міцності.    

Міцність і Естетичність

Оксид цирконію іноді називають «білою сталлю».Матеріал в 5 разів більш міцний, ніж цельнокерамические реставрації.

Видатні фізичні і механічні характеристики:

– Твердість (по Віккерсу) – 1200 Н /см

 – Міцність на знос – 1000 МПа

 – Модуль пружності – 210 ГПа

 Чому міцність так важлива?

 У минулому, більшість коронок і мостовидних протезів були металокерамічними протезами. Ці реставрації, виготовлені на каркасі з металевого сплаву, виглядали монохромними і непрозорими з темно-сірою лінією ясен. Завдяки впровадженню в стоматологію каркасів з оксиду цирконію, по міцності не поступається металевим каркасів, стало можливим забезпечити природне перенесення кольорів, і все реставрації, виготовлені на основі оксиду цирконію відповідають зовнішнім виглядом та прозорості натуральних зубів.

 Що стосується оптичного заломлення, блиску і стабільності, оксид цирконію дуже схожий на тверді тканини природних зубів. Промені світла потрапляють на поверхню штучного зуба розсіюються в напрямку прилеглої ясен в результаті оптичного заломлення всередині облицювальної кераміки. Цей процес призводить до сприйняття ясен як живих і здорових тканин. Перевага цього сприйняття забезпечуються новим чином через відсутність металевого каркаса, який заважає оптичному заломлення світла в товщі коронки. Таким чином, керамічні коронки з каркасом з оксиду цирконію не відрізняються за своїм оптичним характеристикам від поруч стоять природних зубів. Каркас у оксиду цирконію має властивості напівпрозорості і світлопроникності, схожі з такими у дентину зуба. Каркас може бути виготовлений під колір дентину зуба, що робить його більш схожим на натуральні тканини зуба.

 Біосумісність  
Оксид цирконію особливо підходить пацієнтам, що страждають непереносимістю до певних матеріалів і металів. З точки зору біосумісності, такий тип безметалевих реставрацій ідеальний. Переваги в наступному:
– Нешкідливий склад (відсутність оксиду кремнію)
– Дуже низька растворяемость, висока стабільність по відношенню до кислот
– Гладка поверхня, що перешкоджає акумуляції нальоту
– Абсолютна біоінертністю по відношенню до інших матеріалів в порожнині рота.
Завдяки винятковим міцності оксиду цирконію товщина каркаса і облицювальної кераміки може бути менше, ніж товщина цельнокерамических реставрацій. Таким чином, стоматолог при протезуванні забезпечує збереження більшого об’єму здорових тканин.
Коли застосовуються зубні коронки на оксиді цирконію?
Найчастіше зубні коронки з оксиду цирконію застосовують на одиночних передніх зубах – позначається їх висока ціна і чудовий зовнішній вигляд. Проте сучасні технології дозволяють використовувати оксид цирконію у створенні цілих мостів до 4 см в довжину.

Коли не застосовується оксид цирконію

 Єдиним протипоказанням до використання конструкцій на основі оксиду цирконію є виражений глибокий прикус і бруксизм.

 Недоліки зубної коронки з оксиду цирконію

 Висока ціна – єдиний недолік цих зубних коронок. Не дивно, адже мова тут йде не стільки про матеріал, скільки про складну технології виготовлення, яка вимагає і відповідної техніки, і високої майстерності зубних техніків.

 Переваги керамічних коронок

Сучасний світ вимагає від лікарів-стоматологів і зубних техніків не лише відновити функціонал втрачених зубів, але і забезпечити якісний зовнішній вигляд посмішки. Це складне завдання, але саме воно допомагає розвиватися стоматологічній галузі.

Вимоги до сучасних протезів (коронок):

1.Протез повинен мати біологічну сумісність. На сьогодні одним з найважливіших чинників є біологічна сумісність. Повністю керамічні протези повністю сумісні і відповідають бажанням пацієнтів не використати металеві конструкції у відновленні зубів.

2.Протез має бути естетичним. Бути естетичним – реставрація не повинна нічим відрізняться від природного здорового зуба. Для цього вимагається під час створення коронки крок за кроком повторити усі анатомічні аспекти будови справжнього зуба. Якщо використати металевий каркас, це складне завдання, оскільки недостатньо місця для зафарбовування металу, а треба адже ще і створити глибокий природний колір. Здоровий зуб не лише білий, у нього ще є присутньою глибина кольору. Забезпечити природність глибини кольору можливо лише якщо є місце. Якщо використати реставрацію з неметалічним ковпачком, а, наприклад, з пресованої кераміки, то створити природну глибину кольору значно простіше. Ковпачок з пресованої кераміки вже має колір дуже близький до зубної тканини. Звичайно, можна відтворити анатомічну форму зуба і за допомогою конструкції з металокераміки, але в цьому випадку доведеться сильніше травмувати сусідні зуби, обточуючи їх. Як ми бачимо, конструкції без використання металу краще виглядає і вимагає значно меншого обточування сусідніх зубів. Також щоб штучний зуб виглядав природно потрібна напівпрозорість. А використання металевих конструкцій в основі зуба дає непрозорі шари.

3.Дуже важливий природний вид ясен. Якщо край ясен оголити, стане видний край коронки. Багато людей бачили таку картину – потемнівші ясна або край металу навколо зуба. Безметалеві конструкції реставрацій не мають таких недоліків – в них просто відсутній метал. Відсутність металу в зубі дозволяє значно зменшити уступ при препаруванні, уступ розташовується на рівні самих ясен і пацієнт уникає таких проблем, як травми ясен, періодонт і гінгівіт.

4.Наступний значний момент – при виготовленні реставрації немає нужди відливати металевий каркас. В першу чергу це дозволяє уникнути погрішностей (техніка не стоїть на місці, але іноді погрішності все ж зустрічаються), а також виготовлення протеза займе менше часу.

5.Керамічні протези побудовані таким чином, що їх термічне розширення таке ж, як і у здорового зуба. Вас не турбуватимуть неприємні відчуття під час коливання температур. Керамічні реставрації служитимуть вам значно довше, а шанс відколювання зведений до абсолютного мінімуму.

6.Виключається ризик виникнення алергії або індивідуальної непереносимостіна металевих компонентів реставрації. Кераміка не викликає ніяких алергічних реакцій.

7.Керамічний протез значно легший. Якщо треба відновити тільки один зуб це не особливо важливо, але якщо відновлюється багато зубів, вага кожної коронки грає значну роль.

8.Ще один плюс керамічної реставрації – можлива адгезивна фіксація, що перетворює штучний зуб і корінь в одне ціле. Реставрації такого типу закріплюються за допомогою спеціального цементу.

9.Усі реставрації такої конструкції роблять з низькотемпературної кераміки, розробленої спеціально для стоматології. Це забезпечує природне стирання штучного зуба. Недоліки керамічних коронок. Не можна застосувати довгі мостовидні протези, наприклад, у разі відновлення двох і більше зубів. Такі значні дефекти зубного ряду можливо реставрувати тільки за допомогою мостовидного протеза з металокераміки, або імплантувати імплантати на місце втрачених зубів. Керамічні протези дорого коштують і не кожен може собі їх дозволити. Для виготовлення потрібно спеціальну, дуже точну апаратуру. Переваги перекривають недоліки, а використати або ні – вирішувати тільки Вам.