Категорія: Медицина

БІОХІМІЧНІ ФУНКЦІЇ ПЕЧІНКИ. МЕТАБОЛІЗМ ПОРФІРИНІВ: ОБМІН ЖОВЧНИХ nПІГМЕНТІВ, БІОХІМІЯ ЖОВТЯНИЦЬ. БІОТРАНСФОРМАЦІЯ КСЕНОБІОТИКІВ. СЕЧОУТВОРЮВАЛЬНА ФУНКЦІЯ НИРОК. ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ І nХІМІЧНИЙ СКЛАД НОРМАЛЬНОЇ СЕЧІ. ПАТОБІОХІМІЯ НИРОК. ПАТОЛОГІЧНІ КОМПОНЕНТИ СЕЧІ   Печінка займає центральне місце в nобміні речовин завдяки анатомічному розміщенню і багатому набору ферментів. http://www.youtube.com/watch?v=tat0QYxlCbo&feature=related ФУНКЦІЇ nПЕЧІНКИ Поживні речовини, які всмоктувались у

ПРОЦЕСИ nДЕТОКСИКАЦІЇ АМІАКУ ТА БІОСИНТЕЗУ СЕЧОВИНИ. СПЕЦІАЛІЗОВАНІ ШЛЯХИ МЕТАБОЛІЗМУ nАМІНОКИСЛОТ. МЕХАНІЗМИ ГОРМОНАЛЬНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ ОБМІНУ БІЛКІВ   Аміак – nвисокотоксичний продукт білкового метаболізму. Основним джерелом утворення nаміаку є метаболізм амінокислот, їх трансамінування з наступним окисним nдезамінуванням глутамінової кислоти ферментом глутаматдегідрогеназою. Аміак також утворюється при дезамінуванні nамідів, амінів, азотистих основ нуклеотидів (рис.

Глибокі флегмони ЩЛД: відмінності від поверхневих. Флегмони приглоткового та криловидно-щелепового просторів: nетіологія, патогенез, клініка, дифдіагностика, nлікування, ускладнення, профілактика. Флегмона крило-піднебінної та nпідскроневої ямок: особливості виникнення, локалізація, клінічний перебіг, nдиференційна діагностика, хірургічні методи лікування.   Пригадаємо анатомічні особливості ЩЛД Кістки лицьового відділу черепа   Верхня щелепа, maxilla, представлена ​​двома верхньощелепними кістками.

ДЕВІТАЛІЗАЦІЯ ПУЛЬПИ: nПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ, МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ, ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ. ДЕВІТАЛЬНА nЕКСТРИПАЦІЯ, АМПУТАЦІЯ ПУЛЬПИ ТА КОМБІНОВАНИЙ МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ ПУЛЬПІТУ. nПОКАЗАННЯ, ЕТАПИ ЛІКУВАННЯ, СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ. МОЖЛИВІ УСКЛАДНЕННЯ ТА ЇХ nУСУНЕННЯ. ЕФЕКТИВНІСТЬ МЕТОДУ. ДЕВІТАЛЬНИЙ МЕТОД ЛІКУВАННЯ ПУЛЬПІТУ. Сутність методу – видалення коронкової або nкоронкової і кореневої пульпи з попередньою її девіталізацією. Девіталізація –

Світова і українська медицина в ХІХ-ХХ nстоліттях Досягнення nнауково-технічної революції та фундаментальних наук обумовили поступ практичної nмедицини, починаючи з методики дослідження хворих. Наступним nкроком в розвитку діагностики було впровадження в клінічну медицину nвислуховування (аускультації). Відкриття зробив французький лікар Рене Лаеннек n(1781–1826), клініцист, патологоанатом, викладач медичної школи в Парижі. Він nсконструював

Серцево-судинна система. Артерії та nвени. Мікроциркуляторне русло. Лімфатичні судини. Серце   Користуючись лекціями (на nweb-сторінці nкафедри розміщені презентації та текст лекцій), підручниками, додатковою nлітературою та іншими джерелами, студенти повинні підготовити такі теоретичні nпитання:   1.     nЗагальний план будови nстінки кровоносних судин. 2.     Особливості будови судин у зв’язку з гемодинамічними умовами

ОСНОВИ nФАРМАЦЕВТИЧНОГО МАРКЕТИНГУ. 1.     nСутність та основні елементи nмаркетингу. Термін «маркетинг» прийшов до нас з nанглійської мови, він походить від слова «marketing», буквально – робота на nринку, використання його законів, вивчення та задоволення усіх бажань nспоживачів. Цьому терміну в російській мові не знайшли відповідного nеквівалента, тому він залишився неперекладеним і

ФАРМАКОГНОСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІКАРСЬКОЇ nРОСЛИННОЇ СИРОВИНИ (ТОВАРОЗНАВЧИЙ АНАЛІЗ)   Лікарськими рослинами nприйнято називати такі рослини, біологічно активні сполуки яких діють на nорганізм людини та тварин і nвикористовуються як джерело лікарської nрослинної сировини. На земній кулі для лікування nвикористовується близько 21 тис. видів рослин. Найбільш nчисленна група застосовується у народній медицині. Широка

АНАТОМІЯ М’ЯЗІВ nВЕРХНЬОЇ КІНЦІВКИ. АНАТОМІЯ М’ЯЗІВ nНИЖНЬОЇ КІНЦІВКИ. АНАТОМІЯ ОРГАНІВ РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ ТА ЇЇ ПОХІДНИХ. АНАТОМЯ nГЛОТКИ, СТРАВОХОДА, ШЛУНКА. М’ЯЗИ nВЕРХНЬОЇ КІНЦІВКИ (musculi membri superioris) Вони поділяються на: – м’язи грудного пояса n(musculi cinguli pectoralis); – м’язи вільної nверхньої кінцівки (musculi membri superioris liberi). М’язи вільної верхньої кінцівки (musculi membri

Підшлункова залоза розташована в заочеревинному просторі на рівні L1-L2. У ній розрізняють головку, тіло і хвіст. Головка підшлункової залози прилягає до дванадцятипалої кишки, хвіст досягає селезінки. Передня і нижня поверхні тіла покриті очеревиною. Залоза має тонку сполучно-тканную капсулу і погано виражені сполучно-тканинні перегородки. Довжина підшлункової залози 15-25 см, ширина головки